Зв’язок між Церквою і Біблією був перерваний - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Зв’язок між Церквою і Біблією був перерваний - страница №1/1

ІКТ – ідеологія (ІІІ.)

Вступ


Кардинал Й.Рацінґер, сьогодні Папа Бенедикт ХVІ, в адресу Історично-критичної теології говорить: “Зв’язок між Церквою і Біблією був перерваний. Це розділення почалося (2-3) століття тому в протестантському середовищі, звідки у недавній добі (після ІІ Ватиканського Собору) проникло і в круги католицьких теологів …”

На питання, чи може “модерний” католик читати свою Біблію, не звертаючи уваги на компліковані екзегетичні питання, теперішній Папа відповів: “Звичайно, кожний католик мусить мати відвагу вірити, що його віра (у злуці з вірою Церкви) перевищує кожний “новий учительський уряд” (кожне нове магістеріум) т.зв. спеціалістів, інтелектуалів … хибним поглядом еволюційного походження є твердження, що текст можливо зрозуміти виключно на базі студіювання його виникнення і розвитку. Сьогодні, як і вчора, правила віри базуються не на відкриванні біблійних джерел і шарів, але на Біблії такій, якою є, такій, як в Церкві читається з часів Отців Церкви аж по сьогодні. І, власне, вірність такому читанню Біблії зродила нам святих, які часто були невчені і зовсім не спеціалісти з екзегетики. А все-таки вони є тими, які розуміли Св.Письмо найкраще.”


Німецький журналіст А.Саррах пише: “Історично-критичний метод, яким користувалися біблійні критики, викликав у мене недовір’я. Чим більше я з ним ознайомлювався, переходячи від одного славного імені до другого, тим більше у мені зміцнювалося враження, що не маємо нічого спільного з історією біблійної критики, але скоріше з історією спекуляції або з історією патології” (у відношенні до Божого слова).

Уся біда хаотичного погляду на Св.Письмо почалася у 18ст. в Г.С.Реймарса, який був цілком під впливом просвітительства, яке не брало до уваги нічого, що людський розум не міг зрозуміти, і про що не могли переконатися чуттєвим досвідом. Реальності поза цими межами відкидав і висміював. Реймарс був першим, хто почав розрізняти між “історичним Ісусом” і “Христом Біблії”. Випустив це твердження у світ, не даючи на нього жодного доказу!!! Власне тим, між інтелектуалами тієї доби поширилася протирелігійна змова.

У 19ст. головний центр ваги ідеологічно керованих заперечень Євангелії поширився з Гамбургу до Тюбінґена. Провідним керівником теології був Ф.К.Баур. Ці мужі були захоплені філософом Гегелем. Протестантський теолог Баур Гегелеву тезу, антитезу і синтезу спрямував на Євангелію. За законом Гегеля про потрійний стрибок, євреї і греки нібито були між собою у противенстві, а синтезою були християни. На основі такого безглуздя Баур дійшов до твердження, що Євангелія від Івана виникла аж близько 170 року. Цей погляд утримувався аж до початку 20ст. Щойно знахідка папірусу Р52 вказала, що можна йти і під межу 90-го року. Англійський історик Ф.П.Сандерс подає, що Євангелія виникла коло 80-го року, але припускає, що могла виникнути ще раніше.

Що стосується прийняття правди, філософи та ідеологи 19ст. (Гегель, Баур …) створили темну ніч. Для теологів за зеленим столом кожний почин такої ідеології є надзвичайно потягаючим. У Німеччині духа цієї темної ідеології і демагогії прийняв Р.Бультманн. В історії на допомогу ідеологіям переважно приходила філософія. Демагогічні ідеології стоять в прямому протиріччі з дійсністю, ігнорують правду та створюють свої власні “правди”. Так є у випадку фашизму та комунізму. Різні ідеології у своєму кінцевому результаті ведуть до загострення ворожнечі і до расизму. Точно так сталося і в біблійній науці. У Німеччині в 19 і 20 ст., а це до сьогодні затаюється, був величезний вплив антисемітизму, який у 19ст. скрито, а інколи і відкрито діяв у біблійній критиці та маніпулював нею.

У 19 і 20ст. відкриваються двері для фантазій некерованої спекуляції. При цьому недостовірні теорії попередників не тільки не оцінюються критично, але їх просто бездумно переймають. “Дослідники” стають добровільним знаряддям свого філософського середовища. Не йдеться про пошуки правди, але про дальшу надбудову на фальшивому фундаменті.



Після Ф.К.Баура прийшов В.Вреде, Е.Ренан, А.Швейцер, А.Харнак, М.Дайбеліус, Р.Бультманн і їхня ідейна спадщина втрималась до сьогодні. Знайшлося багато шанувальників і послідовників серед молодшої генерації. Гегель став провідником для марксистів, а пізніше для нацистів, які перетворили Європу у велику руїну, а Росію у великий концтабір!

Головна хиба Харнака та його колег полягала в тому, що вони насамперед навмисне витворили свої ідеологічні уяви про виникнення Євангелій і апостольських листів, все інше до цих своїх ідеологій потім тільки пристосовували, а тим змінювали їхню суть і правдивість.

Антисемітизм


У краях, в яких існувала скрита або відкрита співпраця з нацистським режимом, а задовго до того і з расистськими теоріями, виникла і біблійна критика. Так було вже в 19ст.: в Ісуса заперечували усе єврейське. У 20ст. заперечували, що євангелисти (євреї) були здатними написати Євангелії. До цього, ніби то, були здатні аж грецькі учні, а євангелисти, щонайбільше, могли тільки збирати матеріали, а в кращому випадку бути редакторами.

Р.Бультманн подав неоціненний захист та допомогу А.Гітлеру та його головному ідеологові А.Розенбергові. Коли обидва були на вершині своєї влади, Р.Бультманн у 1941р. мав славну доповідь: “Новий Завіт і міфологія”. Головною його тезою було те, що духовне коріння Євангелії є міфологічне, а отже, модерному мисленню неприйнятне. Тодішньою моделлю модерного мислення вважався фашизм з його антисемітизмом. Найбільше його дратував Ісус, який був євреєм. Бультманн деградував Спасителя на “історичного Ісуса”, а Новий Завіт із “Христом віри” помістив в область міфів, а отже, вигадок та брехні! “Христос за тілом – це нас не стосується. А як виглядав Ісус у своєму серці, цього не знаю і ані знати не хочу”, – говорить Бультманн в добі, коли на вершині бачить візію германської надлюдини. Гітлер засудив Новий і Старий Завіт як “єврейські небилиці”. Р.Бультманн і М.Дайбеліус вигаданою ними “історією форми” дали Гітлеру псевдонаукову зброю не тільки проти єврейства, але і проти християнства. Антисемітизм третьої імперії має на сумлінні смерть майже п’яти мільйонів євреїв. Біблійна критика А.Харнака і Р.Бультманна має своє найглибше коріння в антисемітизмі, і саме тому заперечує авторство євангелистів та намагається з Нового Завіту та християнства створити міф.

Атеїстична ідеологія


Для А.Харнака, М.Дайбеліуса та їх послідовників євангелисти не були письменниками, євреям принципово не признавали таких здібностей. Вони вважають євангелистів тільки збирачами. Мужі цієї “ідейної школи” зробили з Євангелії пузлі для складання в зворотньому порядку. У пузлях йдеться про те, щоби скласти картину з багатьох малих кусків. Метод біблійної критики був зворотній: роздробити і розшматувати цілісний образ картини зовсім не для того, щоб її знову склали, але для того, щоб картину, як цілість, назавжди знищити та подати її як фікцію. Розшматування та спекуляція були тим “науковим” імпульсом їхньої праці. Щораз частіше почали говорити про “анонімне” та про “колективне” виникнення писемних пам’яток Євангелії. Не було їм заважко говорити навіть про саги та міфи. За цілих двісті років т.зв. “наукової праці” тут, ані найменше не йшлося про дослідження дійсності, але про їхні спекуляції і про те, чи вдасться до них вкласти наперед створену модель їхнього тенденційного мислення. Сперечалися про деталі, займалися порівнюванням з грецькою та іншою міфологією, навіть порівнюванням з буддизмом, щоб знайти аргументи для своєї атеїстичної ідеології.

Теологи, які не мали міцної християнської віри, йшли за течіями доби, як покажчик вітру, який крутиться сюди-туди. Сьогодні це можна підтвердити працями Е.Шіллбека, який попав у кардинальний обман через те, що відділив теологію від історії. Майже відсталим виглядає Е.Древерманн, який не уникає навіть мови памфлетів, коли називає євангелиста Матея брехуном.

Зустрічний вітер


Деякі щирі спеціалісти виступили проти цієї блудної течії. Це були, напр.:

Ґ.Річчіоті ( Vita di Gesú Cristo, Roma 1940);

Ц.П.Тейде (Der Jesus – Papyrus, Mnichov 1996, Ein Fisch für den Römischen);

Р.Кейзер (Die Messias – Sucher, Stuttgart 2002);

Н.Т.Райт (The New Testament and the People of God, London 1992; Jesus and the Victory of God, London 1996; The Challenge of Jesus, London 2000).

Ці автори вказують, як у християнських Церквах маніпулюється з громадськістю, і то передовсім в Німеччині. Школа Харнак – Дайбеліус – Бультманн не стерпить жодних незгідних поглядів.

Перший великий спротив проти нереальних теорій настав у 1975р. в Кембріджі, Джон А.Т.Робінсон опублікував книгу “Redating the New Testament”. Робінсон дав себе вести просто внутрішньою логікою тексту. На базі наступних студій підтвердив, що всі Євангелії (включно з Івановою) у своєму першому варіанті мусіли виникнути вже після Ісусового розп’яття та воскресіння у 30-х роках після Христа.

Революційну працю в кінці 20ст. представив теолог Н.Т.Райт, тодішній декан в Лічфілді у Бірмінгемі, з назвою “The New Testament and the People of God” (Новий Завіт та Божий люд) і другою “Jesus and the Victory of God” (Ісус та Божа перемога). Цим він не тільки поставив крапку за хаотичною біблійною критикою 19 і 20ст., але і відкрив новий початок, в якому ставить наголос на історичний фон в біблійній критиці. Необхідно знову почати враховувати історичну та теологічну точки зору, а не філософську та демагогічну.

Одночасно в США та у Великобританії у 1992р. появився наступний великий дороговказ на шляху нової наукової орієнтації під назвою Redating Mathew, Mark and Luke (Зворотнє датування Матея, Марка і Луки) від Джона Венгема. Той, подібно як і Н.Т.Райт, домагається, щоби виходити з історичних даних. На його думку, автори, які були під впливом ІКТ, змарнували сотні тисяч сторінок, тому що не звернули увагу на те, чи часом не підлягли фальшивому методу. Проблема є невирішальною, коли постійно ідемо фальшивими слідами. Вихідною точкою для нього є раптове закінчення Діянь апостолів в 62-му році після Христа. На його думку, в ранній Церкві в скорому часі виникла необхідність опису історичних подій. Вже в день П’ятидесятниці почались місії для паломників в Єрусалимі (Ді. 2,4 наст.). Перші християни були свідомі своєї відмінності від єврейського і поганського середовища, а тому потребували мати свою власну книгу. Цей необхідний книжковий матеріал був старанно і без поспіху опрацьований.

Справжній пролом мав прийти від папіролога Ц.П.Тейде в 1986р. Він опублікував книгу “Найстарший рукопис Євангелії” (Die Älteste Evangelien Handschrift). В ній обгрунтував факт, що Євангелія Марка була написана до 66 року, а не як це досі вважалось після зруйнування Єрусалиму в 70 році після Христа, і що було написано наочним свідком.

В 1997р. появилась книга екзегета К.Бергера “На початку був Іван” (Am Amfang War Johannes, Stuttgart 1997). Бергер висловився за 60 рік, що було революційним поглядом. Цим він виступив проти переважаючої ідеології.

Проф. д-р. Е.Ліннеманнова, учениця Р.Бультманна, також розійшлася з ІКТ. Пізнала, що така ідеологія, до якої раніше відчувала прив’язаність, в своїй основі не мала Божого слова, але атеїстичну філософію. Засудила монопольний характер цього чисто спекулятивного методу і дійшла до висновку, що до неї відносяться слова про Божий суд. Якби й інші дістали таку ж відвагу, як вона, то дві останні генерації могли б уникнути масового відпаду від біблійної і спасительної віри!

Інший колишній учень Бультманна А.Рааб Штраубе в 2002р. видав малу книгу “Йона”, в якій кинув правдиве світло на Р.Бультманна. Теологія Бультманна стала виконавцем модерного заповіту. Коли для Бога вже не було місця майже в жодній області життя, т.зв. програма демітологізації постаралась і про залишки.

Теолог і археолог Б.Пікснер в 1991р. в книзі “Дороги Месії і місця ранньої Церкви” (Wege des Messias und Stätten der Urkirche) закидує біблійним критикам, що втратили з поля зору цілісність і суть.

Г.Й.Шульц написав “Апостольське походження Євангелій” (Die Apostolische Herkunft der Evangelien, Freiburg 1995). Опирався на східну традицію, яка ніколи не схилилася до ставлень західної критики, але постійно, від апостольської доби і досі, продовжувала післанництво Євангелії. Його праця мала би бути обов’язковим читанням для кожного, хто хоче вирватися з теологічного хаосу 19 і 20ст.

На одному засіданні в Мюнхені в 2000р. д-р Вассіліос Клейн з Університету в Бонні виголосив наступне: “В старозавітних і новозавітних семінаріях викладають різні відгалуження Історично-критичного методу, і це навіть без того, щоб ці поодинокі методи були доказані, або навіть, щоб про них припускались якісь питання. Методи є подані, і для студента, який хоче здати екзамени, не залишається нічого, як тільки їх акцептувати. Якщо буде про них розпитувати або якимось чином ставити їх під сумнів, буде відставлений. Такий підхід в далеко більшій мірі відноситься до дисертації чи дипломної праці. Деякі “науковці” вірять своїм теоріям, і це вже перестає бути наукою. Нічого проти теорії, але теорії є тільки моделлю мислення. Теорія не є доказом, і ані справою, якій належиться недоторканість! В інструкції Церкви “Про історичну правду Євангелії” (1964р.) є висловлення щодо історично-критичного методу. В 1993р. дійшло до доповнень новим документом: “Інтерпретація Біблії в Церкві”. Багато ліберальних теологів бачили в цьому зелене світло для цього методу. Чого, однак, не догледіли – це пересторогу перед попередніми вирішуваннями раціоналістичного та ідеологічного характеру. І саме це сьогодні є ядром проблем. Багато біблістів цілком, або частково відкидають історичний аспект, а оскільки прості здогадки видають за наукові докази, то не є ані правдивими критиками, ані науковцями.


Підсумок


Що стосується методу історично-критичного, то це є метод, який без самокритики ставить помилкові висновки один на другому. У випадку деяких критиків неможливо уникнути враження, що йдеться не про дослідників, але швидше про демагогів. Так як марксизм, фашизм і расистські теорії повністю скомпрометували свої ідеологічні підстави, так і біблійна критика скомпрометувала цілу теологію своєю атеїстичною ідеологією і демагогією. Широкомасштабно і самовпевнено вимахували поняттям “історично-критичний”, хоча при цьому щораз менше і менше думали історично. До того ж, історичний аспект свідомо ігнорувався, а поступ був щораз то більше некритичний і ненауковий.

Христовий заклик “Чиніть покаяння (metanoite) і вірте Євангелії” (Мр. 1,15) стосується в першу чергу не простих вірних, чи явних грішників, але стосується насамперед священиків, монахів, студентів теології, викладачів теологічних факультетів, єпископів і кардиналів, які відкрились для духу атеїзму через ідеології ІКТ. А до цієї групи в Церкві відносяться Христові слова: “Ви здолу, я – згори. Ви з цього світу, я – не з цього світу … Бо коли не увіруєте, що я – Сущий (Бог і Спаситель), помрете у ваших гріхах” (Ів. 8,23-25).


У Христі

o. ThDr. Ілля A. Догнал, ЧСВВ

o. ThDr. Методій Р. Шпіржік, ЧСВВ

o. Ing. ThDr. Кирило Ю. Шпіржік, ЧСВВ

o. ThLic. Maркіян В. Гітюк, ЧСВВ

Підгірці, 2.04.2007р.

Страсний тиждень
Література:


  • A.Sarrach Jahrhundertskandal Von der unhaltbaum Kritik an der Evangelien

  • Й.Рацінґер: Про віру сьогодні (Розмови з Мессорі)

Адреса: Монастир ЧСВВ, 80660, Підгірці, Бродівський р-н, Львівська обл., Україна



www.community.org.ua







izumzum.ru