Зміст вступ 3 Передумови підписання Зборівського договору. Зборівська битва. 4 Зміст Зборівського договору. 7 Наслідки укладення Збо - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Зміст Вступ Поняття договору фінансового лізингу Права та обов'язки... 1 138.65kb.
Історичний розвиток міжнародного публічного права в середні віки... 1 143.43kb.
Тема: Вступ 1 120.06kb.
Його Високість Тенцін Г‘ятсо, XIV далай Лама Зміст Присвята Вступ... 10 972.49kb.
Дата Зміст навчального матеріалу Державні вимоги 1 111.5kb.
Договір про абонентське обслуговування № м. Суми “ ” 20 р. Зміст... 1 124.61kb.
До постанови Кабінету Міністрів України від 08. 12. 2009 р. 1 14.84kb.
Рішення 16 жовтня 2012 року №233 Про надання дозволу на відчуження... 1 11.48kb.
Дела по спорам, возникающим по договору строительного подряда, достаточно... 1 383.61kb.
Зміст Вступ Галицько-Волинське князівство 1 121.05kb.
Форма 1- додаток 2 до Агентського Договору 1 129.1kb.
Світова велич і фатальна помилка Богдана Хмельницького 1 423.03kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Зміст вступ 3 Передумови підписання Зборівського договору. Зборівська битва. 4 Зміст - страница №1/1




ЗМІСТ

Вступ 3


1. Передумови підписання Зборівського договору. Зборівська битва. 4

2.Зміст Зборівського договору. 7

3. Наслідки укладення Зборівського договору. 11

Висновок 12

Використана література 13

Вступ

Про цей день автор “Історії Русів” писав: “Червня 17-го (дата помилкова), в середу, року 1649-го є тим преславним днем, котрий мусить бути завжди вікопомним в Історії Малоросійській. Він є вирішником визволення народу Руського з кормиги Польської, і в ньому закладено камінь заснування нової епохи цього народу”. Справді, в Зборівській битві вирішувалась подальша доля повсталої України.


Передумови підписання Зборівського договору. Зборівська битва.

Зборівська битва, як і Збаразька облога, є складовою частиною кампанії 1649 року. Але її роль і наслідки в ході усієї Національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 років важко переоцінити. Адже укладений після битви Зборівський договір юридично заклав підвалини Української козацької держави – Гетьманщини, яка проіснувала в тій чи іншій формі до 1783 року, коли був скасований полково-сотенний устрій на Лівобережжі.

Сама битва стала яскравим проявом військового таланту Богдана Хмельницького. Швидкий і вчасний маневр з-під Збаража, несподівана атака на польське військо, вміле використання терену для ведення бойових дій, вдале поєднання різних родів війська (зокрема татарської кінноти і козацької піхоти), активна розвідка і контакти з місцевим населенням – все це привело до успіху українського війська і поставило королівську армію на край загибелі.

Як тільки комісари повідомили короля, що Хмельницький не хоче миритися, король зараз почав збіратися до війни. Всю шляхту покликано в похід (се звалося „посполите рушення"). Тим часом Хмельницький літом поєднався з Кримським ханом на Чорному шляху, і вони разом рушили на Волинь, бо під Збаражем (містечко на гряниці Волині й Галичини) зібралося польське регулярне (постоянне) військо під проводом Фірлея. Головний табор польський стояв під містечком Константиновом, але на військовій раді постановлено було одійти до Збаража, бо то було захистнійше місце. Сюди вони перевели своє військо і окопалися. Зявилися козаки й Татари коло окопів і розпочали свої герці. Се був козацький звичай тогочасний, що виходили або виїздили наперед одважні і гострі на язик молодці і глузуючи, дражнячи, дратуючи і насміхаючись, силкувалися тим викликати за окопи ворога на герць, щоб помірятися з ним силами сам-на-сам.



Так минув перший день. Другого дня почалося справжнє бойовище. Козаки й Татари усе стискали облогу, і Поляки один за одним кидали їм окопи свої та переходили ближче до міста. Козаки тісніще обступали їх і за ніч насипали такі високі вали, що з них на вибір можна було вціляти у кого завгодно з-поміж ворогів. Міцно держалися Поляки за своїми окопами, – а то через те, що у них був Вишневецький з своїм полком: він вдержував їх і умовляв не тікати і не кидати міста, та ще до того й облога була така тісна, що навіть і продертися нікуди було. Вже не стало й харчів військового припасу, почали вже й падло їсти, а тут ще й вода у річці засмерділася, бо у ній гнили убиті люде і коні; туди стікала із дощовою водою і усяка нечисть з-під такого несчисленного натовпу людей, коней і худоби. Воєвода Кисіль, що був при війську, просив Хмельницького помилувати Поляків, випустити їх, але Хмельницький загадував їм такі тяжкі умовини, як віддати йому Вишневецького й инших начальників, а тоді нехай усе військо виходить і складає свою зброю йому до ніг. Не приставали Поляки на такі тяжкі і ганебні умовини і знов мусіли братись до зброї. Тільки й надії було, що на королевське військо. Раз-у-раз вони благали короля прийти скоріш, бо далі не видержать. Король бачив, що пропаде військо, і пішов на поміч, не ждучи всіх шляхетських полків. На дорозі оголосив, що Хмельницький зрадник і ворог, що він його скидає з гетьманства, а на його місце настановляє иншого – Забуского якогось. Легко було сказати. Хмельницький по-всяк-час мав певні звістки про те, що робиться у ворогів, і покинувши частину свого війська під Збаражем, з рештою подався під Зборов, і там застукав короля з його військом. Літо того року було дуже дощове; багнюка по дорогах стояла велика, річки порозливалися, і трудний був за-для Поляків той поход. Як на те, ще й тумани постоянні не давали ніяк польським роз'їздам завчасу побачити козаків, – вони були певні, що Хмельницький із військом був ще далеко, то не дуже й стереглися. А Хмельницький був вже таки тут; Поляки почали переходити по мостах через річку. Ледве половина їх війська перейшла на другий бік і сіла спочити та пообідати, як у Зборові задзвонили у всі дзвони. По тому знаку, як з-під землі, виросли перед переляканими Поляками козаки, а з ними й Татари, і почалася страшенна різанина. 5.000 Поляків, самих панів, не кажучи про слуг, лягло тут трупом. Кров річками текла по рівчаках. Гармати, вози з усяким добром, багато зброї досталося до рук козаків. Ледве над вечір король із половиною війська утік на той бік річки і отаборився там на ніч. Перелякані сиділи купами Поляки, дожидаючи на ранок смерти, бо помочи нізвідкіль було сподіватися. А тут ще, як на те, поміж військом пішла поголоска, що пани й король хочуть покинути табор і тікати. Сталося се, мабуть, через те, що справді, два ротмістри із своїми ватагами нишком вибралися з табору і втекли. Як почув король, яка буча счинилася у переляканому таборі, зараз звелів подати йому коня і виїхав з непокритою головою, щоб усі могли бачити його по-між лавами його війська, вигукуючи: „Ось я, король ваш. Не тікайте, діти мої, не кидайте мене!" Сльози капали з очей короля. Жовніри зраділи, побачивши його, і ожили. „Не втечемо!" гукали вони: „бо тепер ми певні, шо король не покине нас!" Тим часом на раді начальників положили послати до Хана послів, щоб умовити його одступитись од козаків. І се удалося! Хан сказав, що одступить від козаків, коли король заплатить йому гроші за всі роки і позволить Татарам набрати собі людей в неволю на Україні і в польських землях, а Хмельницькому король аби дав, чого він схоче. Король пристав на се. Тоді хан почав намовляти Хмельницького, аби сказав королеви, чого хоче від Поляків, і на тім помирився. Хмельницький почав хана відмовляти, нагадував йому присягу його союзну; але хан не слухав і намагався, щоб Хмельницький мирився. Мусів тепер Хмельницький пожалкувати, що не воював Поляків торік, як мав їх у руках, а тепер хан ним командував. Мусів миритися, бо иначе б хан перекинувся до Поляків. І от саме в той час, коли козаки вже розвіяли були королівську варту і вже от-от були б схопили короля, розлігся по полі могутній вигук Гетьмана козацького: „Згода!" Зупинилися козаки і одступили. Почали переговори.

Зміст Зборівського договору.

Результатом переговорів став укладений 18 серпня 1649 року Зборівський мирний договір.

Ось на яких умовах уложено було так звану Зборівську угоду:

1. Король оставляє Запорожському війську усі його давні вольності, а за для того він повинен дати нові привілеї.

2. Козаки житимуть тільки в трьох воєводствах: Київському, Браславському і Чернигівському, а Волинь, Поділля й Галичина оставаються, як і раніш, під Польщею. Війська реєстрового на сій простороні має бути 40.000. Посполиті, що живуть у королівських маєтках, повинні одбувати свої повинності, а ті, що по шляхетських маєтках, повинні слухатися своїх панів.

3. Чигирин з округою має бути при булаві Гетьмана, яко його столиця.

4. Усе, що діялося під час колотнечі, нехай забудеться на віки, нікому кари за те не повинно бути.

5. Король пробачає усім тим з шляхтичів, хто записався був у військо козацьке, і як що у кого з них одібрано за те його родові чи коронні маєтки, то на сеймі має бути їм повернено.

6. Там, де житимуть козаки, коронне військо не повинно стояти постоєм.

7. Там, де пробуватимуть козацькі полки, Жиди не можуть мати а-ні власности (собственности), а-ні орендувати, а-ні навіть просто проживати.

8. Митрополит Київський має право засідати у Сенаті. На першому ж сеймі мусить бути постановлено, щоб скасувати унію, як у Короні (в землях, що під Польщею), так і у Литовському князівстві, і щоб про непорушність церков і маєтків, до них приписаних, зроблено було постанову так, як того бажає Київський митрополит і усе духовенство.

9. На усіх урядах у воєводстві Київському, Браславському і Чернигівському, повинні бути тамошні пани грецької віри (православні).

10. Єзуїти не мають права пробувати у Київі і там, де є українські школи. Школи, що заведено здавна, повинні оставатися цілі.

11. всім учасникам повстання проголошувалася амністія. Водночас магнати і шляхта мали право повертатися до своїх маєтків;

12. католицька і православна шляхта зрівнювалися у правах, а православний митрополит отримував місце у польському сенаті. Питання про унію передавалося на розгляд сейму;

13. польський король погодився на виплату щорічних упоминок Криму та у таємній статті дозволив татарам "вільно спустошувати край, повертаючись назад", тобто грабувати й брати ясир на українських землях.

Договір юридично визнав Українську козацьку державу – чіткою територією (Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства), військом (40-тисячний козацький реєстр) і системою управління. Козаки, які згідно тогочасних поглядів виглядали бунтівниками проти законного володаря, стали повноправним суб’єктом міжнародних відносин. А що Україна мала лише автономію – то подібний стан був нормальним в тодішніх міжнародних відносинах (згадаймо такі країни як Трансільванія, Молдавія, Валахія, курфюрства Священної Римської імперії тощо). Саме після укладення Зборівського договору про козацьку державу заговорила вся тодішня Європа, з нею встановлюють дипломатичні контакти такі держави як Венеція, Туреччина, Молдавія, Валахія, навіть далека Англія; активізуються відносини і з Московським царством. Україна отримала певну економічну незалежність – євреям заборонено було взагалі з’являтися на території козацької держави, українські купці отримали свободу торгівлі. Згідно договору мала бути скасована унія і визнавалася лише православна церква – культурне життя фактично звільнилося від тиску полонізації, почало бурхливо розвиватися.

Фактична влада перейшла в руки Запорізького Війська. Військовий штаб гетьмана, генеральна старшина, набрав функцій кабінету міністрів і зайнявся організацією держави. Цілу територію поділено на полки і сотні, військові старшини виконували також функції цивільної влади. Всі суди набрали козацького характеру. Всі податки і данини, що належали польській владі, надходили тепер до військового скарбу. Не в'яжучися формальною приналежністю до польської держави, Хмельницький повів широку дипломатичну діяльність за кордоном. Так ступнево йшла вперед будова Української Держави — на тій базі, яку забезпечував Зборівський договір.

Козацька старшина в цей момент цілком щиро спирала свою політику на зв'язки з Польщею; вона уявляла собі, що козаччина зможе осягнути свій повний розвиток у Речі Посполитій, якщо тільки король скріпить свою владу, буде "самодержцем" і не допускатиме до впливу магнатів,— козаки все ще вірили в добру волю короля. Тому Хмельницький утримував поправні відносини до Польщі і лояльно виконував постанови зборівського миру. В першу чергу почав складати реєстр Запорізького Війська. Шляхта не втрачала надії, що усунене з реєстру селянство вернеться під панську владу, і польський уряд особливо натискав на проведення цієї постанови. Адам Кисіль, що став київським воєводою, всіма способами намагався переконати козацьку старшину, що й для неї краще буде, як "козаки будуть воювати, а мужики орати". Але проведення реєстру спричинило небезпечну кризу в козацькій державі, бо селянство не хотіло зрікатися військових прав і підняло грізний бунт. Ще більше невдоволення викликала поява панів, що верталися до своїх земель і намагалися повернути свої давні домініяльні права.

Але на лояльність гетьмана Польща не відповіла рівною лояльністю і не поспішала виконувати зобов'язань Зборівського миру. Православний митрополит не дістав обіцяного місця в сенаті, бо цьому спротивилося католицьке духовенство; не повернено православним спірних церковних маєтностей. Польський уряд не провів навіть амністії, яку запоручив учасникам повстання: багато повстанців покарано смертю.

Зборовський тракт не відповідав ні фактичному успіху національно-визвольної боротьби, ні тим широким надіям, які плекали українські народни маси. За Зборовською угодою велика частина селян поверталася в кріпацтво. На феодальне гноблення була приречена козацька міська біднота.

До того ж, татари жорстоко пограбували землі Волині, Галичини й, особливо Поділля.

Так, замість повного звільнення всього українського народу і створення своєї власної держави доводилося задовольнятися національно-територіальною автономією, і то лише для козацької верстви.

Це викликало в Україні надзвичайне обурення та стрімке наростання антифеодальної боротьби. Було зрозуміло, що перемир'я триватиме недовго.



Наслідки укладення Зборівського договору

Зборовський тракт не відповідав ні фактичному успіху національно-визвольної боротьби, ні тим широким надіям, які плекали українські народні маси. За зборовською угодою велика частина селян поверталася в кріпацтво. На феодальне гноблення була приречена козацька міська біднота. До того ж, татари жорстоко пограбували землі Волині, Галичини й, особливо Поділля.

Зборівський договір був чинним до 1651 року, коли почався новий етап війни. На нього орієнтувався Б. Хмельницький у своїх вимогах в 1652-1654 роках. З укладенням Переяславських статей між Україною і Московським царством Зборівський договір остаточно втратив юридичну силу. Але на його основі пізніше були розроблені Гадяцький (1658) і Чуднівський (1660) договори між козацькою державою і Річчю Посполитою, які містили основні положення свого попередника.

Зборівський договір змінив сам характер Національно-визвольної війни: з антипольського, антифеодального повстання вона переросла у війну між двома державами – Річчю Посполитою і козацькою Україною.


Висновок

Незважаючи на те, що Зборівський договір не відповідав успіху козацької зброї, а тим більше не виправдав надій українського народу, все-таки значення його величезне.

Зборівський договір був укладений під натиском хана, який не хотів допустити до зросту сил України і підпирав польські домагання. Хмельницький був примушений прийняти ряд некорисних умов: обмеження території, заведення реєстру, поворот польської адміністрації. Але Хмельницький не надавав великої ваги паперовим актам, розуміючи, що справу вирішить фактична сила, і позірно прийняв постанови договору. Зборівська умова все-таки давала Україні широкі права, і гетьман використав їх для державної будови. Хоч і мала вернутись на козацькі землі польська адміністрація, проте вона без військової допомоги була безсила.

Зборівський договір вперше після втрати українцями державності в результаті монгольської навали в середині ХІІІ століття і падіння Галицько-Волинського князівства в 1349 році відновив Українську державу в новій формі – як козацьку республіку. І в цьому його епохальна роль.



Використана література:

  1. Алексеев Ю., А.Вертегел, В.Даниленко – Історія України – , Київ, 1993 р

  2. Антонович В. – Коротка історія козаччини – Київ, “Україна”, 1991 р.

  3. Аркас М. – Історія України-Русі – Київ, “Вища школа”, 1991 р

  4. Власов В., І.Коляда – Історія України – Київ, “Аск”, 1996 р.

  5. Голубицький В. – Запорізьке козацтво. – Київ, 1994 р.

  6. Грушевський М. – Історія України-Русі –, т. VII, Київ, “Наукова думка”, 1995 р.

  7. ЄфименкоО. – Історія України та її народу –, Київ, “Мистецтво”, 1992 р.

  8. Жуковський А., О.Субтельний – Нарис історії України – , Львів, “Світ”, 1992 р.

  9. Кониський Г. – Історія Русів – , Київ, “Радянський письменник”, 1991 р

  10. Король В. – Історія України – , Київ, 1995 р.

  11. Котляр М., С.Кульчицький – Шляхами віків: Довідник з історії України – ,Київ, “Україна”, 1993 р.

  12. Крип‘якевич І., З.Стефанів, Б.Гнаткевич, О.Думін – Історія українського війська – , Львів, “Світ”, 1992 р.

  13. Орест Субтельний Україні. Історія , “ Либідь ”, 1991 р

  14. Полонська-Василенко Н. – Історія України – , т. І, Київ, “Либідь”, 1992 р

  15. Під редікцією Слюсаренко В.Г. , Гусєва В.І. – Нариси історії України (новий погляд) –, Київ, “Вирій”, 1996 р.

  16. Під редікцією В. А. Смолія – Історія України. Нове бачення – , Київ, “Україна”, 1995 р.

  17. Яворницький Д. – Історія запорізьких козаків. – т. І, ІІ, Київ, 1990.






izumzum.ru