Закриті ушкодження органів грудної клітини - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Закриті ушкодження м’яких тканин поділяють на забої, розтягнення... 1 68.54kb.
Травми очей. До травм очей 1 17.69kb.
Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та... 1 36.29kb.
Заява розширеного засідання Дорадчої ради з питань взаємодії органів... 1 40.15kb.
Міністерство внутрішніх справ україни 1 386.18kb.
Хронологія основних подій, що передували утворенню Європейського... 3 288.91kb.
На Сайті моніторингу подання звітів для можна переглянути відправлені... 1 19.24kb.
Методичні рекомендації щодо проведення технічної інвентаризації захисних... 1 193.19kb.
Методичні рекомендації щодо проведення технічної інвентаризації захисних... 1 212.01kb.
Наказ №317 Зареєстровано у Міністерстві юстиції України 15. 1 88.98kb.
Програма Уряду «Український прорив» 1 135.79kb.
Це елементи, що містяться у рослинах в дуже малій кількості (їх вміст... 1 54.25kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Закриті ушкодження органів грудної клітини - страница №1/1

Закриті ушкодження органів грудної клітини
При тяжких ушкодженнях грудної клітки можливі травми плеври, розриви легень, розвиток пневмотораксу, гемотораксу і підшкірної емфіземи. При закритих ушкодженнях легень у хворих відмічається кровохаркання, іноді легеневі кровотечі і супровідний пневмоторакс, який можна визначити під час фізичних методів обстежень і рентгенологічного діслідження. При перкусії в ділянці гемотораксу виявляється приглушення, при аускультації дихання не проводиться.

Вразі розривів бронха стан хворого тяжкий внаслідок розвитку клапанного напруженого пневмотораксу. При перкусіїгрудної клітки на боці ураження звук коробковий, міжреберні проміжки розширюються. Підшкірна повітряна енфізема виникає при порушенні цілості легені або бронхів. Коли порушена цілість парієтальної плеври, повітря проникає в підшкірну клітковину і може поширитись на шию, лице, кінцівки, тулуб.

При ушкодженні головних бронхів або трахеї розвивається емфізема середостіння. Лікування. Закриті ушкодження легень лікують консервативно при відсутності симптомів значної кровотечі. Призначають серцеві засоби, наркотичні речовини. Роблять ватосимптоматичну блокаду. З гемостатичною метою вводять внутрішньовенно 10мл 10% р-ну кальцію хлориду, призначають вікасол.

При легеневих кровотечах, а також розривах бронха терміново роблять торакотомію для спинення кровотечі і зашивання бронха.

Лікуваня гемотораксу полягає в періодичних розвантажних пункціях з наступним введенням у плевральну порожнину антибіотиків.
Поранення грудної клітки
Поранення грудної клітки поділяють на проникаючі і не проникаючі в порожнину плеври, з ушкодженям і без ушкодження кісток (ребер, грудини, ключиці і лопатки). В умовах мирного часу переважають ножові, колоті поранення, у воєнний час - вогнестрільні поранення.

Вогнестрільні поранення поділяють на сліпі, наскрізні і доти. Кульові поранення здебільшого бувають наскрізними осколкові - сліпими. При осколкових пораненнях нерідко спостерігаються значні руйнування грудної стінки з утворенням відкритого пневмотораксу, гемотораксу і ураженням органів грудної порожнини.

Непроникаючі поранення грудної клітки становлять 57.7% всіх поранень. Вони супроводжуються сильною кровотечою й утворенням гематоми при ушкодженні міжреберних, підлопаткової та інших артерій, у тяжких випадках - ушибам або розривом легені.

Найнебезпечнішими є проникаючі поранення грудей у зв”язку з розвитком шоку, кровотечею в плевральну порожнину, утворенням пневмотораксу й ушкодженням органів грудної порожнини (легень, серця, великих судин та ін.).

Пневмоторакс. Пневмотораксом називають наявність повітря в плевральній порожнині. Він виникає внаслідок проникнення повітря через рану грудної стінки, бронхів або легені. Розрісзняють відкритий, закритий і клапанний пневмоторакс.

Відкритий пневмоторакс характеризується вільним сполученням плевральної порожнини із зовнішним середовищем, внаслідок чого повітря входить і виходить через рану грудної стінки. У плевральних порожнинах у нормі тиск негативний. При відкритому пневмотораксі повітря, проникаючи в плевральну порожнину, викликає, спадання (колапс) легені і зміщення середостіння в здоровий бік. Середостіння зміщується при диханні (балатує) і тим самим утруднює роботу серця і викликає подразнення рецепторів плеври. Отже, при відкритому пневмотораксі порушується легенева вентиляція: робота серця і виникає травматичний нервоворефлекторний плевропульмональний шок.

У зв”язку з колапсом легені настає парадоксальне дихання. Під час вдиху в здорову легеню надходить повітря через трахею, а також із спалої легені, при видиху частина повітря потрапляє із здоровї легені в спалу. Парадоксальне дихання значно порушує легеневу вентиляцію і посилює гіпоксемію.

Закритий пневмоторакс розвивається при швидкому закритті раневого каналу. Надходження повітря причиняються внаслідок зміщення м”яких тканин. Повітря, що потрапило в плевральну порожнину, поступово розсмоктується і при помірному скупченні не викликає значних функціональних порушень.

Клапанний, або напружений, пневмоторакс виникає при порушенні цілості бронхів або утворенні клапана в ділянці рани грудної клітки. Повітря, що надходить під час вдиху в плевральну порожнину, при видиху не виходить з неї або виходить частково. Відбувається нагоромадження повітря в плевральній порожнині, спадання і заміщення середостіння. Внасліок колапсу, легені, перегину великих судин і зміщення серця настають тяжкі порушення серцево-мудинної діяльності і дихання.

Гемоторакс. Гемотораксом називають скупчення крові в плевральній порожнині. Звичайно після проникаючих пораненнь грудної клітки розвивається гемопневмоторакс. Кровотечі в плевральну порожнину виникають з ушкодженних судин грудної стінки, легені і середостіння. Розрізняють малі, середні і великі гемоторакси. При малих гемотораксах кровотеча незначна, кров заповнює синуси, при середніх - рівень її досягає середини лопаток. При великих гемотораксах внаслідок сильної кровотечі кров заповнює значну частину плевральної порожнини вище рівня середини лопаток. Ушкодження великих судин кореня легень і середостіння дуже часто є смертельними.

Гемоторакс діагностується на підставі симптомів гострої анемії і приглушення в ділянці ураження легені. Невеликі гемоторакси поступово розспокчуються. При значних розмірах гемоторакс звичайно нагноюється, розвивається емпієма плеври.

Поранення легень характеризується кровохарканням, іноді легеневими кровотечами, гемопневмотораксом, підшкірною емфіземою. Потерпілі скаржаться на кашель, біль у грудній клітці, задишку і ціаноз. При фізичних методах дослідження вдається визначити в ділянці ушкодженої легені приглушення, посиленя голосового дрижання, вологі хрипи. Остаточно діагноз встановлюється при рентгенологічному дослідженні.

Лікування. Перша допомога при відкритому гемотораксі полягає в накладанні герметичної (оклюзійної) пов”язки з метою перетворення відкритого пневмотораксу в закритий. Рану грудної клітки можна заклеїти липким пластиром або внутрішним (стерильним) боком прогумованого пакета першої допомоги з наступним накладанням стерильної ватно-марлевої пов”язки. При проникаючих пораненнях накладають стерильну пов”язку. Вживають протишокових закладів. Здійснюють вагосимптоматичну блокаду, вводять серцеві засоби, морфіну гідрохлорну, дають кисень. Тяжкохворим роблять преливання крові і кровозамінників.

При клапанному пневмотораксі вдаються до плевральної пункції і відсмоктують повітря шприцом. В тяжких випадках у плевральну порожнину вводять товсту голку (типу Дюдо) для ліквідації нагруженого пневмотораксу та зміщення середостіння. Їх фіксують до шкіри, після чого закривають марлевою пов”язкою. При легеневих кровотечах вводять внутрішньовенно 10мл 10% р-ну кальцію хлориду і в/м вікасол.

У хірургічних відділеннях непроникаючі поранення лікують за загальними правилами лікування ран (первинна хірургічна обробка).

При відкритих пневмотораксах рану грудної клітки старанно зашивають Великі дефекти грудної стінки закривають м”язевим клаптем на ніжці. Хворі з пораненням легені підлягають хірургічному лікуванню при симптомах наростаючої кровотечі, розривах бронха або значних розриває легені. Під ча торакотомії спиняють кровотечу, зашивають легені і бронха. У плевральну порожнину вводять антибіотики.

При клапанних пневмотораксах дренують плевральну порожнину (підводний або сифонний дренаж).

При гемотораксі роблять повторні плевральні пункції, після видалення крові вводять антибіотики. В разі нагноєння гемотораксу плевральну порожнину дренують.


Поранення серця.

Поранення серця в зв”язку з швидко наростаючою кровотечою і порушенням серцевої діяльності належать до дуже тяжких ушкоджень. В мирний час переважають ножові поранення: в 12% випадків ушкодження передсердь, у 88% - шлуночків серця.

Після поранення серця виникає кровотеча в навколосерцеву сумку з утворенням гемоперикарда. Настає тампонада серця.

При комбінованих ураженнях серця і легень кров надходить з порожнини перикарда в плевральну порожнину, в результаті чого виникає швидке знекровлювання організму потерпілого і розвиток масивного гемотораксу.

Стан хворого тяжкий, шкіра бліда, вкрита холодним потом. Хворі відчувають старах, скаржаться на біль у ділянці серця, запаморочення, задишку. Видимі слизові оболонки ціанотичні. Пульс частий до 120-140 уд за 1хв. , слабкого наповнення і напруження, нерідко нитковидний. Артеріальний тиск внаслідок тампонади серця знижений. При перкусії відмічається збільшення границь серця, при вислухуванні серцеві тони різко приглушені. При рентгеноскопії визначається розширення серцевої тіні і мнева пульсація серця.

Лікування. Термінова операція під наркозом. Рану серця зашивають вузлови ми шовковими швами. Під час операції і в післяопераційному періоді застосовують переливання крові, введення серцевих засобів, інгаляцію кисню.


Ушкодження органів черевної порожнини.

Розрізняють закриті і віідкриті ушкодження (поранення) черевної порожнини. Серед них найбільш практичне значення мають ушкодження шлунка тонкої і товстої кишок та паренхіматозних органів (печінки і селезінки).

Ушкодження шлунка і кишок.

Шлунок і кишки найчастіше ушкоджуються при закритих і відкритих травмах черевної порожнини. Значно частіше (і 5-6 разів) відмачаються комбіновані ушкодження шлунка та інших органів черевної порожнини, здебільшого печінки.

Закриті ушкодження шлунка і кишок залежно від характеру, сли травми, напряму удару, ступеня наповнення і стану хворого можуть супроводитися ушибом стінки порожнистого органа з утворенням субсерозної та підслизової гематоми, неповним а бо повним роривом стінки з виходженням вмісту в черевну порожнину.
Поранення порожнини органів.

Можуть бути різноманітними - від невеликих колотих, різаних або дірчастих ран до множинних розрізів і знайчних руйнувань при вогнестрільних пораненнях.

Симптоматологія ушкоджень шлунка і кишок залежить від тяжкості травми, стану хворого, наявності або відсутності порушення цілості стінок порожнистих органів. При ушибах порожнистих органів, без порушення цілості їх стінок хворі скаржаться на біль у черевній порожнині і при ушкодженнях шлунка - в надчеревній ділянці, при ушкодженнях кишок біль має розлитий характер, переважно навколо пупка і в нижніх відділах живота. При сильній травмі можуть наестати колапс або шок.

Під час пальпації живота відмічаються біль і резистентність м”язів передньої черервної стінкри, симптоми подразнненя очеревини не спостерігаються.

При закритих ушкодженях і пораненях, які супроводжуються порушенням цілостності шлунка та кишок хворі звичайно скаржаться насильний біль у животі. Стан хворого тяжкий, спостерігаються напруження м”язів передньої черевної стінки симптомами пневмоперитонеуму, подразнення очеревини і швидко наростаючого перитоніту. При порушенні цілостності судин виявляються симптоми внутрішньої кровотечі.

Найтяжче, з різко вираженими явищами перитоніту і шоку, проходять поранення тонкої кишки. При ізольованих пораненнях шлунка і особливо, тонкої кишки стан хворих у перші години після пораження може бути порівняно задовільним.

Лікування. Поранення шлунка і дванадцятопалої кишки, підлягають зашиванню двоповерховими швами, неперервним кетгутовим на всі шари і вузловими шовковими на серозну і м”язеву оболонки. Рани зашивають після видалення надшлунку слизової оболонки і гемостазу в поперечному напрямі для запобігання звуженню та деформації шлунка і дванадцятопалої кишки.

` Рани тонкої кишки зашивають кисетними швами при невеликих розмірах поранень або двоповерховими швами в поеречному напрямі. Резекція тонкої кишки показана при повному перериванні і значних дефектах кишки, відриві брижі і множинних пораненнях, розміщених близько одне від одного.

Якщо поранений перебуває в дуже тяжкому стані, допускається виведення ушкоджень кишки з черервної порожнини і фіксація її до парістальної очерервини і ділянці операційної рани.

В разі порушення цілостності товстої кишки невеликі рани зашивають при значних дефектах і повних розривах кишки, відриві брижі показана резекція або виведення ушкодженої ділянки кишки з метою утворення колової фістули.

При зашивані ран і резекції товстої кишки закстосовують триповерхвові шви з наступною пластикою сальником для більшої герметичнсті зашитої рани. При позаочерервиних пораненнях прямої кишки, а аткож коли немає впевненості в надійному закриті ран внутрішньоочеревинного відділу прямої кишки і нижнього відділу сигмовидної кишки, накладають протиприродний задній прохід.
Ушкодження печінки.

Ушкодження печінки належать до групи дуже тяжких травм органів черевної порожнини. Ушкодження печінки виникають внаслідок без посередньої травми і поранення її здавлень і тяжких струсів, в результаті протиудару, падінь з висоти, ушибів черевної порожнини. При патологічно зміненій печінці (сифіліс, цироз та ін.) можуть виникати ушкодження після незначної травми або підвищення внутрішньочеревного тиску, наприклад при підніманні ваги та ін.

Ушкодження печінки бувають закриті і відкриті. Розрізняють такі ушкодження печінки:

а) субкапсулярні центральні гематоми

б) з порушенням цілості капсули, тріщини, розриви, розміжчення.

Клініка ушкоджень печінки залежить від тяжкості травми, характеру її і стану хворого.

При збереженні цілості капсули хворі скаржаться на біль у ділянці печінки, відмічаються болючість і напруження м”язів у ділянці правого підребер”я. Нерідко спостерігається жовтяничність шкіри та слизових оболонок, загальна слабкість і тахікардія. При значних гематомах і руйнуваннях печінки, стан хворих тяжких внаслідок різкої інтоксикації, порушення функції печінки і шоку.

Субкапсулярні гематоми можуть ускладнитись розривом капсули (двомоментні розриви печінки) з наступним розвитком симптомів внутрішньочерервної кровотечі і жовчного перитоніту.

Ушкодження печінки з порушенням цілості капсули проходять тяжко і супроводяться симптомами шоку, внутрішньочерервної кровотечі і перитоніту.

Хворі бліді, скаржаться на загальну слабкість, запаморочення і сильний біль у черервній порожнині. Вони лежать на правому боці або перебувають у вимущеному напівсидячому положенні (симптом ). Стан хворих тяжкий, шкіра бліда, вкрита холодним потом, нерідко відмічається акроціаноз. У тяжких випадках можуть настати втрата свідомості, різке падіння аретріального тиску і ниткоподібний пульс.

Живіт трохи здутий, не бере участі в акті дихання. При пальпації визначаються напруження м”язів і позитивний с-м Щоткіна-Блюмберга особливо різко виражений в ділянці правого підребір”я. При перкусії внаслідок надходження крові і жовчі в черевну порожнину відзначається приглушення в пологих місцях її. Межі приглушення змінюються залежно від положення хворого. Границі печінки при розривах верхньої поверхні її і скупчення крові під правим куполом діафрагми збільшені до гори.

Рентгенівське дослідження показує високе стояння і обмеження рухомості правого купола діафрагми, збільшення тіні печінки, а також вільну рілину в пологих відділах живота, яка переміщається при зміні положення хворого.

У крові виявляється зниження гемоглобіну і числа еритроцитів і лейкоцитоз. Звичайно для ушкоджень печінки є характерним прогресуюче наростання анемії.

Лікування. Поранення і закриті ушкодження печінки підлягають терміновому оперативному втручанню, звричайно під загальним знеболенням. Застосовують косий розріз у правому підребір”ї.

Під час операції здійснюють ревізію органів черевної порожнини, уважно оглядають печінку, включаючи верхню і верхньозадню поверхню. Рану печінки обробляють обережно, дуже дбайливо видаляють некротичні, висічені ділянки її, сторонні предмети.

Гемостаз досягається обколюванням кровотечних судин і сшиванням рани вузкуватими товстими кетгутовими швами.

До резекції печінки вдаються дуже рідко: при розміжченні лівої частки, крайовому розміжченні або майже повному відриві частини правої частки.

Для гемостазу рекомендується користуватися сальником на нажці.

Великі рани печінки покривають розпластаною ділянкою сальника, який фіксують вузкуватими кетгутовими швами по краям дефекту.

Тампонаду марлею застосовують при великих дефектах печінки, коли неможливо накласти шви, а також при паранхіматозній кровотечі або загрозі вторинної кровотечі в післяопераційному періоді.

Субкапсулярні гематоми спорожняють з допомогою пункції.

Операцію закінчують старанним звільненням черевної порожнини від крові, веденням антибіотиків, тампонів і дренажів. Тампони підводять до місця поранення з метою гемостазу, дренажі - для введення антибіотиків і створення вільного відтікання жовчі в п/операційному періоді.

Під час операції роблять краплинно-струминне переливання крові, щоб своєчасно компенсувати крововтрату і запобігти шоку.

У п/операційному періоді може виникнути перітоніт, гепаторинальний синдром, вторинні кровотечі, абсцем печінки, піддіафрагмальний абсцес, жовчні фістули, сепсес.


Ушкодження селезінки

Ушкодження селезінки поділяються на закриті і відкриті. Закриті ушкодження її становлять 10-18.5% усіх травм органів черевної порожнини.

Всі ушкодження виникають внаслідок безпосередньої травми ділянки селезінки, здавлення, тяжких струсів живота, а також при вогнестрільних і колоторізаних пораненнях. Особливо легко виникають ушкодження патологічно зміненої селезінки при малярії, тифах, спленомегалії та ін.

Розрізняють ушкодження селезінки:

а) повні, з порушенням цілості капсули (поодинокі і множинні розриви розміщення іт.д.)

б) субкапсулярні без порушення цілості капсули (субкапсулярні центральні навколоселезінкові гематоми).

Незважаючи на хбереження цілості капсули, може статися її розрив з проривом гематоми і сильною кровотечею в черевну поражнину (двомоментні розриви селезінки).

Клініка ушкоджень селезінки різна залежна від характеру їх. При найчастіше спостережуваних одномоментних розривах селезінки відмічаються симптоми наростаючої гострої крововтрати, шоку і подразнення очеревини. Хворі скаржаться на загальну слабкість, запаморочення і сильний біль у черервній порожнині, часто перебувають у вимушеному положенні на лівому боці з підтянутими до живота стегнами (симптом Іванця-Киванця). Нерідко виникають тяжкі порушення серцево-судинної системи, колапс і непритомний стан внаслідок сильної кровотечі і шоку.

Живіт напружений, не бере участі в акті дихання. Спостерігається різка болючість при пальпації його, особливо в ділянці лівого підребір”я, симптом Щоткіна-Блюмберга позитивний. При перкусії виявляється вкорочення перкуторного звуку в пологих місцях черевної порожнини. При дослідженні прямої кишки внаслідок затікання крові визначається болючість і нависання прямокишково-маткового (у жінок) і прямокишково-міхурово (у чоловіків) заглиблення (дуглосового простору).

Рентгенівське дослідження виявляє високе стояння і обмеження рухомості лівого купола діафрагми, а також вільну рідину в нижніх відділах черервної порожнини, яка переміщається при зміні положення хворого.

При повторних дослідженнях крові відмічається наростаюча анемія, зниження гемоглобіну і числа еритроцитів, помірний лейкоцитоз.

При субкапсулярних ушкодженнях селезінки хворі скаржаться на біль і почуття повноти в ділянці лівого підребір”я. Дослідження визначають напруження м”язів у ділянці лівого підребір”я.

При рентгенівському дослідженні встановлюється високостояння і обмеження рухомості лівого купола діафрагми, іноді збільшення тіні селезінки.

Лікування. Лікування ушкоджень селезінки -хірургічне. При субкапсулярних ушкодженнях її можливе консервативне лікування з додержанням суворого постільного режиму й застосування антибіотиків. Хворі потребують пильного нагляду. Якщо є симптоми внутрішньочеревної кровотечі або асбсцедування, проводять термінову спленектомію.

Операцію виконують під загальним знеболюванням; найбільшого поширення набув доступ у лівому підребір”ї паралельно лівій реберній дузі на 3-4см нижче від неї.

При ушкодженнях селезінки можуть бути застосовані видалення, резекція і зашивання її.

Найчастішою операцією є спленектомія. Вона показана при значних розміжченнях селезінки, ушкодженнях патологічно зміненої селезінки, надривах і тріщинах в ділянці воріт, великих гематомах, які загрожують розривом і вторинною кровотечею.

Резекція селезінки показана при невеликих крайових пораненнях (крайова, кутова резекція) або тріщинах нижнього полюса її. Неодмінною резекцією селезінки є надійний гемотаз і обкутування її в ділянці операції сальником на ніжці. Сальник підшивають до селезінки кетгутовими швами. Шви накладають при поверхневих неглибоких пораненнях. Рекомендується додаткове підшивання сальника на ніжці або обкутування ним селезінки в ділянці поранення.

У зв”язку з гострою крововтратою під час операції роблять краплинне-струминне переливання крові, щоб компенсувати крововтрати і запобігти шоку.

Якщо поранення селезінки ізольоване і немає гемолізу, можна зробити аутогемотрасфузію. Кров, що вилилась в черевну порожнину, змивають через лійку з марлево-ватним фільтром у стерильну посуду з розчином стабілізатора (4% розчин Na цитрату беруть з розрахунку 1частина розчину на 10 частин крові). Гемоліз крові, що вилилася становлюється центрифугуванням у пробірці протягом 5-10хвилин.



Летальність при ізольованих ушкодженнях селезінки висока. Вона досягає 25%.

При закритих ушкодженнях органів черревної порожнини потерпілих слід негайно госпіталізувати в хірургічне відділення. Транспортувати потерпілих треба дуже обережно. Якщо є підозра на ушкодження органів черревної порожнини, категорично забороняється введення болезаспокійливих засобів, які можуть затушувати клінічну картину.