Закон україни про внесення змін до Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1страница 2
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Закон щодо скасування експортних мит на пшеницю та кукурудзу! 9 716.04kb.
Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний... 1 91.67kb.
Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус гірських... 1 75kb.
Закон україни про внесення змін до Закону України "Про захист персональних... 1 119.72kb.
Закон україни про внесення змін до статті 17 1 Закону України "Про... 1 22.15kb.
Закон україни про внесення змін до Закону України "Про судоустрій... 1 62.19kb.
Закон україни про внесення змін до окремих законів України щодо задоволення... 1 142.61kb.
Закон україни «Про внесення змін до Закону України «Про видавничу... 1 246.16kb.
Закон україни про внесення змін до Закону України «Про наукову І... 3 753.76kb.
Закон україни «Про внесення змін до статті 4 Закону України «Про... 1 104.7kb.
Про внесення змін до конституції україни 1 278.21kb.
Індивідуальна карта вагітної Халат, 2 футболки, тапочки 1 11.99kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Закон україни про внесення змін до Закону України «Про боротьбу із захворюванням - страница №1/2

Проект

вноситься народними депутатами України


БАХТЕЄВОЮ Т.Д.

СОРОЧИНСЬКОЮ-КИРИЛЕНКО Р.М.



ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз»

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:


Внести зміни до Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» (Відомості Верховної Ради, 2001, № 49, ст.258; 2002, № 46, ст.347; 2005, № 11, ст.198; 2005, № 13, ст. 232; 2006, № 34, ст.292), виклавши його в такій редакції:
«Закон України

«Про протидію захворюванню на туберкульоз»


Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності, спрямованої на протидію виникненню і поширенню захворювання на туберкульоз, забезпечення медичної допомоги хворим на туберкульоз і встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері протидії зазначеному захворюванню.

Розділ I




ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ



Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

виявлення випадків захворювання на туберкульоз – діяльність, спрямована на ідентифікацію активних форм туберкульозу за допомогою методів променевої діагностики, туберкулінодіагностики, мікроскопії мазка та анкетування;

госпіталізація – поміщення особи, хворої на туберкульоз, або особи, щодо якої існує підозра, що вона хвора на туберкульоз, до спеціалізованого стаціонарного медичного закладу (відділення) з метою діагностики, лікування чи ізоляції;

ізоляція – відокремлення особи, хворої на заразну форму туберкульозу, чи особи, щодо якої існує підозра, що вона хвора на заразну форму туберкульозу, від оточуючих з метою унеможливлення передачі інфекції іншим особам;

контактна особа – особа, яка перебувала у безпосередньому близькому контакті з людиною або твариною, хворою на активну форму туберкульозу, і внаслідок цього має ризик зараження туберкульозом через забруднене збудниками туберкульозу повітря або іншим шляхом;

мультирезистентний туберкульоз (туберкульоз з множинною медикаментозною стійкістю) – захворювання на туберкульоз, зумовлене штамами мікобактерій туберкульозу, що одночасно є стійкими до дії ізоніазиду та рифампіцину, незалежно від стійкості до дії інших протитуберкульозних препаратів. Специфічним випадком мультирезистентного туберкульозу (туберкульозу з множинною медикаментозною стійкістю) є туберкульоз з розширеною медикаментозною стійкістю, для якого, окрім стійкості мікобактерій до ізоніазиду та рифампіцину, є характерною також стійкість до одного з препаратів класу фторхінолонів та принаймні до з таких протитуберкульозних препаратів другого ряду як канаміцин, капреоміцин або амікацин;

особа, інфікована мікобактеріями туберкульозу – особа, в якої на фоні відсутності клінічних проявів захворювання за допомогою шкірного туберкулінового тесту виявлено позитивну імунну реакцію на туберкулін внаслідок зараження збудником туберкульозу, або антитіла до мікобактерії туберкульозу за допомогою серологічних тестів;

пацієнт із підтвердженим діагнозом туберкульозу – особа з позитивною культурою мікобактерій туберкульозу або з позитивним результатом прямої мікроскопії мазка мокротиння на кислотостійкі бактерії, чи з діагнозом туберкульозу, що підтверджений за допомогою гістологічного методу. У випадках, встановлених стандартом надання медичної допомоги хворим на туберкульоз, що затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я, підтвердження діагнозу туберкульозу допускається також на основі результатів анамнезу, туберкулінодіагностики та клініко-рентгенологічних даних;

пацієнт з неактивними туберкульозними змінами – особа, яка у минулому хворіла на туберкульоз, вилікувалась від нього та не становить загрози як джерело інфікування інших осіб;

підозра на туберкульоз – наявність в особи будь-яких характерних для захворювання на туберкульоз симптомів чи ознак, зокрема, кашлю, що триває протягом двох – трьох тижнів і довше, причину якого не можна пояснити;

протитуберкульозні заходи – комплекс соціально-економічних, організаційних, лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів щодо захисту населення від туберкульозу, спрямованих на забезпечення профілактики, виявлення, діагностики, лікування (терапії), медичного (диспансерного) нагляду та реабілітації хворих на туберкульоз, що розробляються з урахуванням відповідних міжнародних стандартів і здійснюються відповідно до цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері протидії захворюванню на туберкульоз;

протитуберкульозні медичні заклади – спеціалізовані заклади охорони здоров'я, та спеціалізовані протитуберкульозні підрозділи закладів охорони здоров’я загального профілю (відділення, кабінети тощо), що здійснюють діагностику туберкульозу та надають лікувально-профілактичну (стаціонарну та амбулаторну) допомогу хворим на туберкульоз;

система епідеміологічного моніторингу захворювання на туберкульоз – постійно діюча державна система спостереження, що використовується для аналізу стану поширення захворювання на туберкульоз, його впливу на соціальну та економічну ситуацію у державі, на стан здоров’я населення в цілому та для оцінки ефективності протитуберкульозних заходів

туберкулінодіагностика – специфічний діагностичний тест, що проводиться за допомогою внутрішньошкірного введення людині туберкуліну, і використовується для виявлення осіб, які отримали сенсибілізацію антигенами мікобактерій туберкульозу внаслідок інфікування цим збудником з навколишнього середовища чи після введення протитуберкульозної вакцини;

туберкульоз – інфекційне захворювання, що зумовлюється мікобактеріями туберкульозу, в більшості випадків передається від хворої людини повітряно-крапельним шляхом і характеризується ураженням легень та/або інших органів, яке, в разі несвоєчасного й такого, що не відповідає науково обґрунтованим стандартам, лікування призводить до стійкої втрати працездатності та передчасної смерті;

хворий з рецидивом туберкульозу – особа, яка раніше пройшла повний курс протитуберкульозної терапії та була зареєстрована як така, що вилікувалася чи пройшла повний курс лікування, але в якої після цього з’явилося виділення мікобактерій туберкульозу, підтверджене за допомогою бактеріоскопічного дослідження чи виділення культури мікобактерій, або зареєстровано клінічні та рентгенологічні ознаки активного туберкульозу;

хворий на активну форму туберкульозу – особа із захворюванням на туберкульоз, ознаки активності процесу якого підтверджено в результаті проведення клінічних, лабораторних, рентгенологічних досліджень;

хворий на туберкульоз – особа, діагноз туберкульозу в якої підтверджений за допомогою мікробіологічного дослідження та/або встановлений лікарем на основі клініко-рентгенологічних даних;

хворий на заразну форму туберкульозу – хворий на туберкульоз, у виділеннях якого виявляють мікобактерії туберкульозу, і який є джерелом інфекції для інших осіб, які з ним контактують;

хворий на позалегеневий туберкульоз – хворий з туберкульозом інших, ніж легені, органів, зокрема, плеври, лімфатичних вузлів, органів черевної порожнини, сечостатевої системи, шкіри, суглобів та кісток, оболонок головного та спинного мозку;

хіміопрофілактика туберкульозу (далі – хіміопрофілактика) – застосування протитуберкульозних лікарських засобів з метою попередження захворювання на туберкульоз у контактних осіб та осіб, які мають прояви латентної туберкульозної інфекції;

хворий на хронічний туберкульоз – особа, в якої в кінці повторного курсу лікування продовжують зберігатися позитивний результат бактеріоскопічного дослідження мокротиння на наявність збудника туберкульозу або клінічні та рентгенологічні прояви цього захворювання.


Стаття 2. Законодавство у сфері протидії захворюванню на туберкульоз
1. Законодавство України у сфері протидії захворюванню на туберкульоз складається цього Закону та інших нормативно-правових актів.
2. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України у сфері протидії захворюванню на туберкульоз, застосовуються правила міжнародного договору.

Розділ II

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ЗАХВОРЮВАННЮ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ, ЗАВДАННЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ І МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В ЦІЙ СФЕРІ



Стаття 3. Основні принципи державної політики у сфері протидії захворюванню на туберкульоз
Протидія захворюванню на туберкульоз є невід'ємною складовою частиною політики щодо забезпечення безпеки суспільства та національної безпеки України. Здійснення протитуберкульозних заходів, забезпечення кожному громадянину в разі захворювання на туберкульоз безоплатності, доступності та рівних можливостей отримання відповідної медичної допомоги належать до пріоритетних завдань всіх центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.
Стаття 4. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері протидії захворюванню на туберкульоз
Кабінет Міністрів України у сфері протидії захворюванню на туберкульоз:

забезпечує координацію та спрямування діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо розробки та реалізації відповідних загальнодержавних та державних цільових програм;

в установленому законом порядку вживає заходів щодо належного фінансування та матеріально-технічного забезпечення закладів охорони здоров'я, підприємств, установ та організацій, залучених до проведення заходів, пов'язаних з профілактикою, діагностикою та лікуванням захворювання на туберкульоз, передбачених відповідними державними цільовими програмами;

подає на розгляд Верховної Ради України проект загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз;

забезпечує контроль за здійсненням протитуберкульозних заходів;

подає до Верховної Ради України щорічний звіт про хід та результати виконання загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз, стан захворюваності на туберкульоз та смертності від нього;

затверджує порядок ведення Єдиного загальнодержавного реєстру хворих на туберкульоз;

вирішує інші питання у межах повноважень, визначених законом.


Стаття 5. Повноваження центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я в сфері протидії захворюванню на туберкульоз
Центральний орган виконавчої влади в галузі охорони здоров'я:

з урахуванням пропозицій Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України проект загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз;

здійснює моніторинг виконання загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз та інформує про його результати Кабінет Міністрів України;

відповідно до повноважень затверджує відповідні санітарні норми; загальнообов’язковий порядок ведення статистичного обліку та звітності у сфері протидії захворюванню на туберкульоз та форми відповідних облікових і звітних документів; стандарти обстеження, лікування хворих на туберкульоз; порядок медичного (диспансерного) нагляду за хворими на туберкульоз, особами, інфікованими мікобактеріями туберкульозу, та контактними особами; методи діагностики та профілактики захворювання на туберкульоз; порядок проведення епідеміологічного розслідування випадків захворювання на туберкульоз та інші нормативно-правові акти;

за погодженням з іншими центральними органами виконавчої влади визначає перелік робіт, при здійсненні яких має місце можливість передачі захворювання на туберкульоз іншим особам; порядок і терміни проведення профілактичних медичних оглядів осіб, які поступають на роботи або виконують роботи, при здійсненні яких має місце можливість передачі захворювання на туберкульоз іншим особам, та перелік застосовуваних при здійсненні таких оглядів клінічних, рентгенологічних та лабораторних досліджень; зазначені у пункті 2.6 статті частини другої статті 8 цього Закону групи населення, які піддаються високому ризику захворювання та туберкульоз і підлягають зазначеним у частині другій статті 8 цього Закону профілактичним медичним оглядам;

організовує ведення статистичного обліку захворювань на туберкульоз;

аналізує і прогнозує епідемічну ситуацію в Україні та в окремих регіонах, розробляє обґрунтовані пропозиції щодо профілактики та зниження рівня захворюваності на туберкульоз і поліпшення епідемічної ситуації та подає їх на розгляд Кабінету Міністрів України;

забезпечує функціонування системи епідеміологічного контролю захворювання на туберкульоз;

бере участь у формуванні на умовах державного контракту державних замовлень на виробництво лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів та дезінфекційних засобів, необхідних для лікування хворих та хіміопрофілактики туберкульозу, здійснення профілактичних та протиепідемічних заходів, організовує їх централізовану закупівлю за рахунок коштів Державного бюджету України, забезпечує розподіл між регіонами та контроль за їх раціональним використанням, а також формує державне замовлення на підготовку фахівців з профілактики та лікування туберкульозу;

визначає перелік протитуберкульозних медичних закладів;

здійснює міжгалузеву взаємодію з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади у сфері протидії захворюванню на туберкульоз;

організовує інформування населення з питань запобігання виникненню та поширенню туберкульозу, а також забезпечує міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, установи державної санітарно-епідеміологічної служби інформацією про епідемічну ситуацію в Україні та у світі, щорічно інформує їх про прийняті санітарні норми та інші нормативно-правові акти щодо захисту населення від захворювання на туберкульоз;

розробляє порядок ведення Єдиного загальнодержавного реєстру хворих на туберкульоз;

вирішує інші питання у межах своєї компетенції.


Стаття 6. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим і місцевих органів виконавчої влади у сфері протидії захворюванню на туберкульоз
Рада міністрів Автономної Республіки Крим і місцеві органи виконавчої влади у сфері протидії захворюванню на туберкульоз:

реалізують державну політику в сфері протидії захворюванню на туберкульоз шляхом участі у розробленні та виконанні відповідних загальнодержавних програм, організовують розроблення, подання на затвердження відповідними радами та виконання регіональних і місцевих програм з цього питання;

забезпечують реалізацію передбачених законодавством заходів соціального захисту осіб, хворих на туберкульоз та інфікованих мікобактеріями туберкульозу, реалізацію прав зазначених осіб на таку, що відповідає встановленим стандартам, своєчасну, доступну та безоплатну медичну допомогу, необхідну для забезпечення лікування та хіміопрофілактики туберкульозу, та на отримання відповідних соціальних послуг, реалізацію встановленого законом права цих осіб на працю та реалізацію інших встановлених законом їх прав;

шляхом організації розробки та контролю за виконанням відповідних державних цільових програм забезпечують участь у заходах з протидії захворюванню на туберкульоз всіх розташованих на відповідній території закладів та установ охорони здоров'я незалежно від їх форми власності;

разом з органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом, вирішують питання щодо вдосконалення мережі розташованих на відповідній території протитуберкульозних медичних закладів;

здійснюють заходи, спрямовані на забезпечення епідемічного благополуччя щодо туберкульозу, контролюють проведення цих заходів юридичними і фізичними особами;

інформують населення через засоби масової інформації про епідемічну ситуацію щодо захворювання на туберкульоз на відповідній території та заходи, що здійснюються з метою її поліпшення;

в порядку, встановленому законодавством, вживають заходів щодо забезпечення відповідних комунальних закладів охорони здоров'я та інших підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язана з виконанням програм протидії захворюванню на туберкульоз, необхідними для забезпечення цієї діяльності кадровими, фінансовими та матеріально-технічними ресурсами;

щорічно звітують на сесіях відповідних рад про хід та результати виконання програм протидії захворюванню на туберкульоз.
Стаття 7. Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері протидії захворюванню на туберкульоз
Органи місцевого самоврядування у сфері протидії захворюванню на туберкульоз:

забезпечують затвердження відповідних місцевих програм протидії захворюванню на туберкульоз та контроль за їх виконанням;

в межах своєї встановленої законодавством компетенції здійснюють комплексні заходи, спрямовані на поліпшення ситуації із захворюванням на туберкульоз;

забезпечують доступність і безоплатність надання відповідної медичної допомоги, організацію надання необхідних соціальних послуг хворим на туберкульоз та особам, які підлягають хіміопрофілактиці туберкульозу;

забезпечують реалізацію передбачених законодавством заходів соціального захисту хворих на туберкульоз;

вирішують інші питання у межах повноважень, визначених законом.




следующая страница >>