Внесок робіт І. М. Сеченова, І. П. Павлова, Л. А. Орбелі, П. К. Анохіна, П. Г. Костюка в розвиток світової фізіології. Актуальність - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Внесок робіт І. М. Сеченова, І. П. Павлова, Л. А. Орбелі, П. К. Анохіна, П. Г. Костюка - страница №1/1


«ЗАТВЕРДЖЕНО»


на методичній нараді

кафедри фізіології

____” ____________ 2007р.



Протокол № ______

Завідувач кафедри

професор С.С.Ткачук

МЕТОДИЧНА ВКАЗІВКА

для організації самостійної позааудиторної роботи студентів



ТЕМА: Внесок робіт І.М.Сеченова, І.П.Павлова, Л.А.Орбелі, П.К.Анохіна, П.Г.Костюка в розвиток світової фізіології.

Навчальний предмет:

нормальна фізіологія ,

1 курс,фармацевтичний факультет

зі спеціальності «Фармація бакалавр»

(заочна форма навчання)


9 годин

Методичну вказівку склав

доцент Швець В.І.

Чернівці – 2007р.




Тема: Внесок робіт І.М.Сеченова, І.П.Павлова, Л.А.Орбелі, П.К.Анохіна, П.Г.Костюка в розвиток світової фізіології.

Актуальність теми:

Для розширення кругозору студентам-медикам всіх спеціальностей необхідно знати великий внесок робіт І.М.Сеченова, І.П.Павлова, Л.А.Орбелі, П.К.Анохіна, П.Г.Костюка та ін. вчених в розвиток світової фізіології.



  1. Навчальна мета:

2.2.Знати:

- вклад робіт І.М.Сєченова, І.П.Павлова, Л.А.Орбелі, П.К.Анохіна, П.Г.Костюка в розвиток світової фізіології.

2.3.Вміти:

-орієнтуватись в прізвищах видатних вчених.
3. Матеріали доаудиторної самостійної роботи.

3.1 Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисцип-лінарна інтеграція).




Дисципліни

Знати

Вміти

1. Історія медицина

Видатних вчених, які внесли певний вклад у розвиток світової фі-зіології.

Орієнтуватись в пріз-вищах видатних вчених та в їх вкладі в розвиток світової фізіології.


3.2 Зміст теми:

Початкові відомості з області фізіології були отримані в далекій давнині на базі емпіричних спостережень натуралістів і лікарів і особливо анатомічних розтинів трупів тварин і людей. Протягом багатьох століть у поглядах на організм панували ідеї Гіппократа (5 ст. до н.е.) і Аристотеля (4 ст. до н.е.). Однак найбільш істотний прогрес фізіології був визначений широким упровадженням вівісекційних експериментів, початок яких було покладено ще в Давньому Римі Галеном (2 в. до н.е.). У середині століття нагромадження біологічних знань визначалося запитами медицини. В епоху Відродження розвитку фізіологія сприяв загальний прогрес наук.

Фізіологія як наука веде свій початок від робіт англійського лікаря У. Гарвея, який відкриттям кровообігу (1628) "... робить науку з фізіології (людини, а також тварин)" (Енгельс Ф., Діалектика природи, 1969, с. 158). Гарвеєм були сформульовані уявлення про великі і малі кола кровообігу і про серце як двигуні крові в організмі. Гарвей перший установив, що кров по артеріях тече від серця і по венах повертається до нього. Основу для відкриття кровообігу підготували дослідження анатомів А. Везалія, іспанського вченого М. Сервета (1553), італійського - Р. Коломбо (1551), Г. Фаллопія і ін. Італійський біолог М. Мальпігі, уперше (1661) описавший капіляри, довів правильність представлень про кровообіг. Ведучим досягненням фізіології, що визначило її наступну матеріалістичну спрямованість, з'явилося відкриття в 1-й половині 17 ст. французьким ученим Р.Декартом і пізніше (у 18 в.) чеш. лікарем Й. Прохаский рефлекторного принципу, відповідно до якого всяка діяльність організму є відображенням - рефлексом - зовнішніх впливів, що здійснюються через центральну нервову систему. Декарт припускав, що чуттєві нерви є приводами, що натягаються при подразненні і відкривають клапани на поверхні мозку. Через ці клапани виходять "тваринні парфуми", що направляються до м'язів і викликають їхнє скорочення. Відкриттям рефлексу був нанесений перший удар по церковно-ідеалістичним уявленням про механізми поводження живих істот. Надалі "... рефлекторний принцип у руках Сєченова став зброєю культурної революції у шестидесятих роках минулого століття, а через 40 років у руках Павлова він виявився могутнім важелем, що повернув на 180° усю розробку проблеми психічного" (Анохін П. К., Від Декарта до Павлова, 1945, с. 3).

У 18 ст. у фізіології впроваджуються фізичні й хімічні методи дослідження. Особливо активно застосовувалися ідеї й методи механіки. Так, італійський учений Аж. А. Орбелі ще наприкінці 17 ст. використовує закони механіки для пояснення рухів тварин, механізму дихальних рухів. Він же застосував закони гідравліки до вивчення руху крові в судинах. Англійський учений С.Гейлс визначив величину кров'яного тиску (1733). Французький учений Р.Реомюр і італійський натураліст Л.Спалланцані досліджували хімізм травлення. Франц. вчений А. Лавуазьє, що досліджував процеси окислювання, намагався на основі хімічних закономірностей наблизитися до розуміння подиху. Італійський учений Л.Гальвані відкрив "тваринну електрику", тобто біоелектричні явища в організмі.

До 1-ї половини 18 ст. відноситься початок розвитку фізіології у Росії. У відкритій у 1725 Петербурзької АН була створена кафедра анатомії і фізіології. Керував нею Д. Бернуллі, Л. Ейлер, И. Вейтбрехт займалися питаннями біофізіки руху крові. Важливими для фізіології були дослідження М.В.Ломоносова, що додавало велике значення хімії у пізнанні фізіологічних процесів. Ведучу роль у розвитку фізіології у Росії зіграв медичний факультет Московського університету, відкритого в 1755. Викладання основ фізіології разом з анатомією й ін. медичними спеціальностями було почато С. Г. Зибеліним. Самостійна кафедра фізіології в університеті, що очолили М. І. Скіадан і І.І.Вечь, була відкрита в 1776. Перша дисертація по фізіології виконана Ф.І. Барсук-Мойсеєвим і присвячена подиху (1794). У 1798 була заснована Петербурзька медико-хірургічна академія (нині Військово-медична академія ім. С. М. Кірова), де надалі фізіології також одержала значний розвиток.

У 19 ст. фізіології остаточно відокремилася від анатомії. Визначальне значення для розвитку фізіології у цей час мали досягнення органічної хімії, відкриття закону збереження і перетворення енергії, клітинної будівлі організму й створення теорії еволюційного розвитку органічного світу.

На початку 19 ст. вважали, що хімічні сполуки в живому організмі принципово відмінні від неорганічних речовин і не можуть бути створені поза організмом. У 1828 нім. хімік Ф. Валер синтезував із неорганічних речовин органічна сполука - сечовину і тим самим підірвав віталістичні представлення про особливі властивості хімічних сполук організму. Незабаром нім. учений Ю. Лібіх, а потім і багато інших учених синтезували різні органічні сполуки, що зустрічаються в організмі, і вивчили їхню структуру. Ці дослідження поклали початок аналізу хімічних сполук, що беруть участь у побудові організму й обміні речовин. Розгорнулися дослідження обміну речовин і енергії у живих організмах. Були розроблені методи прямої і непрямої калориметрії, що дозволили точно заміряти кількість енергії, укладеної в різних харчових речовинах, а звільнивши також тваринами й людиною в спокої і при роботі (роботи В. В. Пашутіна, А. А. Лихачова в Росії, М. Рубнера у Німеччині, Ф. Бенедикта, У. Етуотера у США й ін.); визначені норми харчування (К. Фойт і ін.). Значний розвиток одержала Ф. нервово-м'язової тканини. Цьому сприяли розроблені методи електричного роздратування і механічної графічної реєстрації фізіологічних процесів. Ньому. учений Э.Дюбуа-Реймон запропонував санний індукційний апарат, нім. фізіолог К. Людвіг винайшов (1847) кімограф, поплавковий манометр для реєстрації кров'яного тиску, кров'яний годинник для реєстрації швидкості кровотоку й ін. Французький учений Э.Марей перший застосував фотографію для вивчення рухів і винайшов прилад для реєстрації рухів грудної клітки, італійський учений А. Моссо запропонував прилад для вивчення кровонаповнення органів ( ергограф-були встановлені закони дії постійного струму на збудливу тканину визначено швидкість проведення порушення по нерві (Г. Гельмгольц). Гельмгольц ж заклав основи теорії зору й слуху. Застосувавши метод телефонічного вислуховування збудженого нерва, рос. фізіолог Н. Е. Введенський вніс значний вклад у розуміння основних фізіологічних властивостей збудливих тканин, установив ритмічний характер нервових імпульсів. Він показав, що живі тканини змінюють свої властивості як під дією подразників, так і в процесі самої діяльності. Сформулювавши навчання про оптимум і пессімум роздратування, Введенський уперше відзначив реципрокні відносини в центральній нервовій системі. Він перший почав розглядати процес гальмування в генетичному зв'язку з процесом порушення, відкрив фази переходу від порушення до гальмування. Дослідження електричних явищ в організмі, початі італ. ученими Л.Гальвані й А.Вольта, були продовжені нім. ученими - Дюбуа-Реймоном, Л. Германом, а в Росії - Введенським. Учені И. М. Сеченов і В. Я. Данилевський уперше зареєстрували електричні явища в центральній нервовій системі.

Розгорнулися дослідження нервової регуляції фізіологічних функцій за допомогою методик перерізань і стимуляції різних нервів. Учені брати Э. Г. і Э. Вебер відкрили гальмуючу дію блукаючого нерва на серце, рос. фізіолог И. Ф. Цион - частоту серцевих скороченнь, дія симпатичного нерва, И. П. Павлов - посилююча дія цього нерва на серцеві скорочення. А.П.Вальтер у Росії, а потім К. Бернар в Франції знайшли симпатичні судинозвужувальні нерви. Людвіг і Цион знайшли доцентрові волокна, що йдуть від серця й аорти, що рефлекторно змінюють роботу серця й тонус судин. Ф.В.Овсянников відкрив судинноруховий центр у довгастому мозку, а Н.А.Миславський докладно вивчив відкритий раніше дихальний центр довгастого мозку.

У 19 ст. склалися представлення про трофічну роль нервової системи, тобто про її вплив на процеси обміну речовин і харчування органів. Франц. учений Ф. Мажанді у 1824 описав патологічні зміни в тканинах після перерізання нервів, Бернар спостерігав зміни вуглеводного обміну після уколу у визначену ділянку довгастого мозку ("цукровий укол"), Р.Гейденгайн установив вплив симпатичних нервів на сполуку слини, Павлов виявив трофічну дію симпатичних нервів на серце. У 19 в. продовжувалося становлення й поглиблення рефлекторної теорії нервової діяльності. Були докладно вивчені спинномозкові рефлекси і проведений аналіз рефлекторної дуги. Учений Ч. Белл у 1811, а також Мажанді в 1817 і нім. учений И. Мюллер вивчили розподіл відцентрових і доцентрових волокон у спинномозкових корінцях (Белла - Мажанді закон). Беллау 1826 висловив припущення про аферентні впливи, що йдуть від м'язів при їхньому скороченні в центральну нервову систему. Ці погляди були потім розвиті росіянами вченими А.Фолькманом, А.М.Філомафітським. Роботи Белла і Мажанді послужили поштовхом для розвитку досліджень по локалізації функцій у мозку і склали основу для наступних представлень про діяльність фізіологічних систем за принципом "зворотнього зв'язку". У 1842 французький фізіолог П.Флуранс, досліджуючи роль різних відділів головного мозку й окремих нервів у довільних рухах, сформулював поняття про пластичність нервових центрів і ведучої ролі великих півкуль головного мозку в регуляції довільних рухів. Видатне значення для розвитку фізіології мали роботи Сєченова, що відкрив в 1862 процес "гальмування" у центральній нервовій системі. Він показав, що подразнення мозку у визначених умовах може викликати особливий гальмівний процес, що придушує порушення. Сєченовим було також відкрите явище сумації порушення в нервових центрах. Роботи Сєченова, що показали, що "... всі акти свідомого й несвідомого життя, за способом походження сприяли ствердженню матеріалістичної фізіології. Під впливом досліджень Сєченова С. П. Боткін і Павлов ввели у Ф. поняття нервизма, т. д. представлення про переважне значення нервової системи в регулюванні фізіологічних функцій і процесів у живому організмі (виникло як протиставлення поняттю про гуморальну регуляцію).

В 2-й половині 19 ст. із широким застосуванням методу екстирпації (видалення) було почате вивчення ролі різних відділів головного й спинного мозку в регуляції фізіологічних функцій. Можливість прямого роздратування кори великих півкуль була показана нім. ученими Г.Фрічем і Э.Гитцигом у 1870, а успішне видалення півкуль здійснене Ф.Гольцем у 1891 (Німеччина). Широкий розвиток одержала експериментально-хірургічна методика (роботи В.А.Басова, Л.Тири, Л.Велла, Р.Гейденгайна, Павлова й ін.) для спостереження над функціями внутрішніх органів, особливо органів травлення, Павлов установив основні закономірності в роботі головних травних залоз, механізм їхньої нервової регуляції, зміна сполуки травних соків у залежності від характеру харчових і речовин, що відкидаються. Дослідження Павлова, відзначені в 1904 Нобелівською премією, дозволили зрозуміти роботу травного тракта як функціонально цілісної системи.

У 20 ст. почався новий етап у розвитку фізіології, характерною, рисою якого був перехід від вузько аналітичного розуміння життєвих процесів до синтетичного.. Величезний вплив на розвиток вітчизняної й світової фізіології зробили роботи І.П.Павлова і його школи по фізіології вищої нервової діяльності. Відкриття Павловим умовного рефлексу дозволило на об'єктивній основі приступити до вивчення психічних процесів, що лежать в основі поводження тварин і людини. Протягом 35-літнього дослідження вищої нервової діяльності Павловим встановленні основної закономірності утворення і гальмування умовних рефлексів, фізіологія аналізаторів, типи нервової системи, виявлені особливості порушення вищої нервової діяльності при експериментальних неврозах, розроблена коркова теорія сну й гіпнозу, закладені основи навчання про сигнальні системи. Роботи Павлова склали матеріалістичний фундамент для наступного вивчення вищої нервової діяльності, вони дають природничонаукове обґрунтування теорії відображення.

Великий внесок у дослідження фізіології центральної нервової системи вніс англійський фізіолог Ч. І. Шеррінгтон, який установив основні принципи интегративної діяльності мозку: реципрокне гальмування, оклюзію, конвергенцію порушень на окремих нейронах і т.д. Роботи Шеррінгтона збагатили фізіологію центральної нервової системи новими даними про взаємовідносини процесів порушення й гальмування, про природу м'язового тонусу і його порушенні і вплинули на розвиток подальших досліджень. Так, голандський учений Р.Магнус вивчив механізми підтримки пози в просторі і її зміни при рухах. Рад. учений В.М.Бехтерев показав роль підкіркових структур у формуванні емоційних і рухових реакцій тварин і людини, відкрив провідні шляхи спинного і головного мозку, функції зорових бугрів і т.д. Рад. учений А.А.Ухтомський сформулював навчання про домінанте як про ведучий у принципі роботи головного мозку; це навчання істотне доповнило представлення про тверду детермінацію рефлекторних актів і їхніх мозкових центрів. Ухтомський установив, що порушення мозку, викликане домінуючої потребою, не тільки придушує менш значимі рефлекторні акти, але і приводить до того, що вони підсилюють домінуючу діяльність.

Значними досягненнями збагатило фізіологію фізичний напрямок досліджень. Застосування струнного гальванометра голландським ученим В. Эйнтховеном, а потім радянським дослідником А.Ф.Самойловим дало можливість зареєструвати біоелектричні потенціали серця. За допомогою електронних підсилювачів, що дозволили в сотні тисяч разів підсилювати слабкі біопотенціали, американський учений Г. Гассер, англійський - Э.Едриан і рос. фізіолог Д.С.Воронцов зареєстрували біопотенціали нервових стовбурів. Реєстрація електричних проявів діяльності головного мозку - електроенцефалографія - уперше здійснена рос. фізіологом В.В.Правдич-Немінским і продовжена нім. дослідником Г.Бергером. Радянський фізіолог М.Н.Ліванов застосував математичні методи для аналізу біоелектричних потенціалів кори головного мозку. Англійський фізіолог А.Хілл зареєстрував теплотворення в нерві при проходженні хвилі порушення.

У 20 ст. почалися дослідження процесу нервового порушення методами фізичної хімії. Іонна теорія порушення була запропонована рос. ученим В.Ю.Чаговцем, потім розвита в працях нем. учених Ю. Бернштейна, В. Нернста і рос. дослідника П.П.Лазарева. У роботах англійських учених П. Бойла, Э. Конуея й А. Ходжкіна, А.Хакслі і Б.Каца одержала глибокий розвиток мембранної теорії збудження. Радянський цитофізіолог Д. Н. Насонов установив роль клітинних білків у процесах порушення. З дослідженнями процесу порушення тісно зв'язаний розвиток навчання про медіатори, тобто хімічних передавачах нервового імпульсу в нервових закінченнях (австр. фармаколог О. Леви, Самойлов, И. П. Разенков, А. В. Кібяков, К. М. Биков, Л. С. Штерн, Е. Б. Бабський, Х. С. Коштоянц у СРСР; У. Кеннон у США; Б. Мінц у Франції й ін.). Розвиваючи представлення про интегративну діяльність нервової системи, австралійський фізіолог Дж. Еклс докладно розробив навчання про мембранні механізми синаптичної передачі.

У середині 20 ст. американський учений Х. Мегоун і італійський - Дж.Моруцці выдкрили неспецифічні активуючі і тормозні впливи ретикулярної формації.

На початку 20 ст. склалося нове вчення про діяльність залоз внутрішньої секреції - ендокринологія. Були з'ясовані основні порушення фізіологічних функцій при поразках залоз внутрішньої секреції. Сформульовано представлення про внутрішнє середовище організму, єдиної нейро-гуморальної регуляції, гомеостаза, бар'єрних функціях організму (роботи Кеннона, рад. учених Л.Орбелі, Бикова, Штерн, Г.Н.Кассиля й ін.). Дослідженнями Орбелі і його учнів (А.В.Тонких, А.Г.Гинецинского й ін.) адаптаційно-трофічної функції симпатичної нервової системи і її впливу на кістякову мускулатуру, органи почуттів і центральну нервову систему, а також школою А. Д. Сперанського - вплив нервової системи на плин патологічних процесів - було розвинуте представлення Павлова про трофічну функцію нервової системи. Биков, його учні й послідовники (В. Н. Черниговський, И. А. Булигін, А. Д. Слонім, И. Т. Курцин, Э. Ш. Айрапетянц, А. В. Риккль, А. В. Соловйов і ін.) розвили вчення про кортико-вісцеральну фізіологію й патологію. Дослідженнями Бикова показана роль умовних рефлексів у регуляції функцій внутрішніх органів.

У середині 20 ст. значних успіхів досягла фізіологія харчування. Були вивчені енерготрати людей різних професій і розроблені науково обґрунтовані норми харчування (рад. учені М.Н.Шатерніков, О.П.Молчанова, нім. дослідник К. Фойт, амер. фізіолог Ф.Бенедикт і ін.). У зв'язку з космічними польотами і дослідженнями водяного простору розвиваються космічна й підводна фізіологія. В 2-й половині 20 ст. активно розробляється фізіологія сенсорних систем (рад. дослідники Чернігівський, А.Л.Виклик, Г.В.Гершуні, Р.А.Дуринян, швед. дослідник Р.Граніт, канад. учений В.Амасян). Рад. дослідник А. М. Уголєв відкрив механізм пристінкового травлення. Були відкриті центральні гипоталамічного механізми регуляції голоду й насичення (амер. дослідник Дж. Бробек, инд. учений Б. Ананд і багато хто ін.).

Новий відділ- склало навчання про вітаміни, хоча необхідність цих речовин для нормальної життєдіяльності була встановлена ще в 19 ст. - роботи росіянина вченого Н.И. Луніна.

Великі успіхи, досягнуті у вивченні функцій серця (роботи Е. Старлінга, Т. Льюіса у Великобританії; К. Уіггерса в США; А. И. Смирнова, Г. И. Косицького, Ф. З. Меєрсона в СРСР; і ін.), кровоносних судин (роботи Х. Геринга в Німеччині; К. Гейманса в Бельгії; В. В. Паріна, Чернігівського в СРСР; Е. Нілу у Великобританії; і ін.) і капілярного кровообігу (роботи дат. вченого А. Крога, рад. фізіолога А. М. Чернуха й ін.). Вивчено механізм подиху й транспорт газів кров'ю (роботи Дж. Баркрофта, Дж. Холдейна у Великобританії; Д.Ван Слайка в США; Е. М. Крепса у СРСР; і ін.). Установлено закономірності функціонування бруньок (дослідження англ. вченого А. Кешні, американського - А. Річардса, і ін.). Рад. фізіологи узагальнили закономірності еволюції функцій нервової системи і фізіологічних механізмів поводження (Орбелі, Л.И. Карамян і ін.). На розвиток фізіології і медицини вплинули роботи канадського патолога Г. Сельє, що сформулювали (1936) уявлення про стрес як неспецифічної адаптивної реакції організму при дії зовнішніх і внутрішніх подразників. Починаючи з 60-х рр. у фізіології усе ширше впроваджується системний підхід. Досягненням рад. фізіології є розроблена Анохіним теорія функціональної системи, відповідно до якої різні органи цілого організму вибрано утягують у системні організації, що забезпечують досягнення кінцевих, пристосувальних для організму результатів. Системні механізми діяльності мозку успішно розробляються поруч радянських дослідників (М. Н. Ліванов, А. Б. Коган і багато хто ін.).

Сучасні тенденції й задачі фізіології. Одна з основних задач сучасної фізіології - з'ясування механізмів психічної діяльності тварин і людини з метою розробки діючих заходів проти нервово-психічних хвороб. Рішенню цих питань сприяють дослідження функціональних розходжень правої й лівої півкуль мозку, з'ясування найтонших нейронних механізмів умовного рефлексу, вивчення функцій мозку в людини за допомогою вживленних електродів, штучного моделювання психопатологічних синдромів у тварин.

Фізіологічні дослідження молекулярних механізмів нервового порушення і м'язового скорочення допоможуть розкрити природу виборчої проникності клітинних мембран, створити їхньої моделі, зрозуміти механізм транспорту речовин через клітинні мембрани, з'ясувати роль нейронів, їхніх популяцій і гліальних елементів у интегративної діяльності мозку, і зокрема, у процесах пам'яті. Вивчення різних рівнів центральної нервової системи дозволить з'ясувати їхня роль у формуванні й регуляції емоційних станів. Подальше вивчення проблем сприйняття, передачі і переробки інформації різними сенсорними системами дозволить зрозуміти механізми формування й сприйняття мови, розпізнавання зорових образів, звукових, тактильних і ін. сигналів. Активно розвивається фізіологія рухів, компенсаторних механізмів відновлення рухових функцій при різних поразках опорно-рухового апарата, а також нервової системи. Проводяться дослідження центральних механізмів регуляції вегетативних функцій організму, механізмів адаптаційно-трофічного впливу вегетативної нервової системи, структурно-функціональної організації вегетативних гангліїв. Дослідження подиху, кровообігу, травлення, водно-сольового обміну, терморегуляції і діяльності залоз внутрішньої секреції дозволяють зрозуміти фізіологічні механізми вісцеральних функцій. У зв'язку зі створенням штучних органів - серця, бруньок, печінки й ін. Фізіологія повинна з'ясувати механізми їхньої взаємодії з організмом реципієнтів. Для медицини фізіологія вирішує ряд задач, наприклад, визначення ролі емоційних стресів при розвитку серцево-судинних захворювань і неврозів. Важливі напрямки фізіології - вікова фізіологія й геронтологія. Перед фізіологією ссавців стоїть задача збільшення їхньої продуктивності.

Інтенсивно вивчаються еволюційні особливості морфо-функціональної організації нервової системи і різних сомато-вегетативних функцій організму, а також еколого-фізіологічні зміни організму людини й тварин. У зв'язку з науково-технічним прогресом назріла нагальна потреба вивчення адаптації людини до умов праці й побуту, а також до дії різних екстремальних факторів (емоційних стресів, впливу різних кліматичних умов і т.д.). Актуальна задача сучасної Ф. складається в з'ясуванні механізмів стійкості людини до стресових впливів. З метою дослідження функцій людини в космічних і підвідних умовах проводяться роботи з моделювання фізіологічних функцій, створенню штучних роботів і т.п. У цьому напрямку широкий розвиток здобувають самокеровані експерименти, у яких за допомогою ЕОМ утримуються у визначених границях різні фізіологічні показники експериментального об'єкта, незважаючи на різні впливи на нього. Необхідно удосконалити й створити нові системи захисту людини від несприятливого впливу забрудненого середовища, електромагнітних полів, барометричного тиску, гравітаційних перевантажень і ін. фізичних факторів.

Не дивлячись на складності, пов'язані з післявоєнною розрухою, на Україні був створений ряд фізіологічних кафедр і лабораторій у знову організованих університетах, медицинських, сільськогосподарських і ветеринарних інститутах. У 1930 р. був створений інститут експерементальної біології і патології, а у 1934 р. - інститут клінічної фізіології. До 1941 р. наукові фізіологічні заклади були у свіх великих містах України. Наукові колективи цих закладів успішно розробляли актуальні проблеми фізіології.

Велике значення для розвитку фізіології в Україні в цей період мала братська допомога фізіологів Россії. Фізіологи з Москви, Ленінграду Приїхали на Україну і прийняли активну участь у організації наукової роботи и підготовки наукових кадрів у вищих учбових закладах і науково-дослідницьких інститутах республіки. Серед них були такі видатні вчені, як А.А. Богомолець, Г.В. Фольборт, Д.С. Воронцов, В.П. Протопопов, В.М. Архангельський та ін. Вони очолили великі наукові колективи і організували проведення фізіологічних дослідів на високому науковому рівні. Успішна робота по підготовці наукових кадрів привела до створення на Україні крупних фізіологічних наукових школ. Це сприяло тому, що вже у 1941 р. українська фізіологія зайняла ведуче положення у вітчизняній фізіології по таким її розділам, як електрофізіологія. возростна фізіологія, загальна фізіологія нервової системи, фізіологія пищеварения, фізіологія гіпоксичних станів,

в теперішній час в Україні є близько 100 учбових і наукових закладів, у яких розробляються проблеми фізіології людини і тварини. Серед них три спеціалізованих дослідницьких інститута (Інститут фізіології ім. А.А. Богомольця, Київського університету ім. Т.Г. Шевченка, Львівський інститут біохімії і фізіології сільськогосподарських тварин), кафедри фізіології університетів, медичних, сільськогосподарських, ветеринарних і педагогічних інститутів, фізіологічні лабораторії інститутів геронтології, кібернетики, ендокринології, медичних проблем фізкультури, клінічної медицини, гідробіології, курортології і декількох інститутів гігієни праці і профзахворювань. Великий вплив на розвиток вітчизняної фізіології і патофізіології мали результати наукової діяльності колективів інституту клінічної фізіології. під керівництвом А.А. Богомольця тут успішно вивчались проблеми фізіології кровообігу, реактивності, імунітету, ендокринології і онкології. особливу увагу приділяли вивченню захисних сил організма при дії на нього різних несприятливих умов. На основі отриманих в цих інститутах даних А.А. Богомольцем були створені оригінальні концепції про фізіологічну систему з'єднувальної тканини, цитотоксинах, механізмах реактивності, причинах старіння організму, механізмі дії перелитої крові і ін. Співробітниками інститутів був запропонований і введений в медицинську практику ряд препаратів (кортикотонін, спленин).

Вагомий вклад зроблений фізіологами України в розвитку електрофізіології, особливо у розробку питання про генез і природу електричних потенціалів живих тканин та їх зв'язки з процесами збудження та торможення у нервових і м'язових клітинах. У 1935-1936 рр. В.Ю. Чаговцем були предсталені нові дані про механізм роздражаючої дії електричного струму на живі тканини, які підтверджували його конденсаторну теорію роздраження. У 1947-1949 рр. були опубліковані фундаментальні роботи Д.С. Воронцова про мембранні механізми біоелектричних явищ, збудження. Згідно з концепцією яка розвивалась в них, збудженість обусловлена наявністю на поверхні збуджених клітин напівпроникної мембрани, яка є спеціалізованим аппаратом роздратування клітини. Цей цей апарат забезпечує здатність живої клітини реагувати на роздратованість. під впливом роздратованості відбувається збільшення ионної провідності мембрани, що призводить до виникнення в клітині потенціалу дії і збудження. У роботах представленні Докази правильності мембранної теорії збудження і походження потенціалів спокою і дії. Разом з тим вказується, що іонні процеси, які відбуваються у мембрані клітини при її збудженні, тісно пов'язані з обміном речовин у протоплазмі клітини. Ці роботи поклали основу вітчизняній мембранології і сприяли виясненню ряду спірних питань електрофізіології.

Досліди по вивченню природи збудження продовжувались у відділі загальної фізіології нервової системи Інституту фізіології ім. А.А. Богомольця під керівництвом П.Г. Костюка. були розроблені оригінальні методики. за допомогою яких встановлені основоположні закономірності у діяльності кліткової мембрани, яка забезпечує електричну збудженість соматичної мембрани нервової клітини. Показано, що збудження соми нервової клітини супроводжується більш складними електрогенними процесами, ніж при генерації потенціалу дії у аксоні і що у соматичній мембрані є більш складний набір електрокеруючих іонних каналів, ніж у аксоні. Отримані переконливі докази наявності у соматичній мембрані нейронів електрокеруючих натрієвих, кальцієвих і декількох різновидностей калієвих іонних каналів. Показано, що роль переносчика входячого струму при генерації потенціалу дії у сомі клітини виконує не тільки іони натрію, але й іони кальція.

Особливе значення для розвитку мембранології мала розробка у цьому відділ методу внутріклітинної перфузії ізольованих нейронів. Цей метод дає можливість швидко змінювати і контролювати іонний склад вмісту клітини. За допомогою комбінації цього методу з методом фіксації напруги і дії на мембрану різних речовин, які специфічно діють на функцію визначених іонних каналів, виконано розділення струмів, які проходять по різним іонним каналам мембрани, і вивченні впливу внутріклітинного середовища на функцію іонних каналів.

На ряду з вивчення механізмів пасивного іонного транспорту у відділі проведено вивчення функцій іонних насосів, які здійснюють активний транспорт іонів через соматичну мембрану, і ролі цих насосів у підтримці мембранного потенціалу і збудженості клітини на певному рівні. На основі отриманих даних були висунуті принципово нові положення відповідно механізмів селекції поверхневою мембраною нервової клітини різних типів катіонів і виникнення відповідних іонних струмів.

Метод внутріклітинної перфузії і його модифікації є дуже ефективним для вивчення іонних механізмів у мембрані нервових і інших збуджуваних клітин і з цією метою застосовується в теперішній час у багатьох фізіологічних лабораторіях США, Японії і інших країн.

Особливо важливі дані отримані при вивченні властивостей і функцій кальцієвих потенціалзалежних іонних каналів. У дослідах на перфузуючих нейронах з використанням фіксації напруги на мембрані проведені виділення і вимірювання кальцієвих іонних напруг соматичної мембрани, вивчена кінетика и даний кількісний їх опис.

Вагомий інтерес представляють результати дослідів залежності функції кальцієвих каналів від внутріклітинного метаболізма цАМФ. Пониження вмісту цієї речовини всередині клітини шляхом вимивання при перфузії або впливом на неї метаболізму призводить до зменшення кальцієвої напруги. Введення у внутріклітинне середовище екзогеной цАМФ попереджує зменшення кальцієвої напруги; якщо вони не зменшились то відбувається часткове або повне його збільшення. Отримані докази того, що вказані регуляторні ефекти опосереджуються через цАМФ - залежне фосфорування білків кальцієвих іонних каналів. Внутріклітинні іони кальція взаємодіють з вказаною регуляторною системою шляхом активації ряду ферментів які в неї входять.

Отримані штучні мембрани у вигляді ліпосом з вмонтованими в них білковими молекулами,які здійснюють перенос іонів натрія. Розроблений спосіб введення у ліпосоми деяких лікувальних препаратів (інсулін, Адреналін та ін.) З наміром їх прологгованої дії.

Важливі дані отримані фізіологами України при вивченні синаптичних і мембранних процесів у нейронах вегетативних гангліїв. У відділі фізіології вегетативної нервової системи Інституту фізіології ім. А.А. Богомольця під керівництвом В.И. Скока детально вивчена роль мембранних процесів у передачі збудження через синапси нейронів вегетативних ганліїв. При цьому показано, що ацетилхолін збільшує проникність постсинаптичної мембрани нейронів симпатических ганліїв і викликає генерацію потенціалу дії, активуючи в ній натрієві і калієві іонні канали. У мембрані виділено два типа рецепторно-канальних комплексів з продовженим і більш коротким середнім часом відкритого стану. Перші знаходяться у постсинаптичній, а другі, у внесинаптичній мембрані.

Вивчені також властивості одиночних нікотинових холінорецепторів, проводимість іонного каналу і кінетика його роботи. Встановлено, що при активуванні холінорецептора ацетилхоліном відбувається декілька короткочасних відкривань іонного каналу.

Вияснені молекулярні механізми фармакологічного блокування холінорецептора. Встановлено, що багатовибирані блокатори холінергічної передачі діють засобом блокування відкритого іонного канала холінорецептора. У хімічній структурі нейронального нікотинового холінорецептора виявлена частина яка взаємодіє з блокаторами відкритого іонного каналу. Отримані дані, які вказують на те, що у нормальних умовах ця частина зв'язує іони кальцію. Методом когерентного накопичення дослідження тонічна симпатическа активність у нервах руки людини.

Цінні дані отримані при вивченні електричних реакцій природи електрогенеза, механізма нервово-м'язової передачі і зв'язку між процесами збудження і скорочення в різних гладких м'язах. Встановлено наявність електричного зв'язку між гладком'язовими клітинами. Для вивчення фізіології гладких м'язів були засвоєні такі сучасні електрофізіологічні методи дослідження, як подвійний сахарозний місток, внутріклітинне виведення потенціалу, фіксація напруги на мембрані. За допомогою цих методів вивчені процеси збудження і скорочення у гладких м'язах різних органів. Вперше отримані основоположні дані про іонну природу збуджуваної і тормозної дії медіаторів і інших речовин на гладкі м'язи. Встановлено, що збуджуючі дії медіаторів зумовлено в основному збільшенні проникності кліткової мембрани для іонів натрія і кальція або зменшення проникності для калія, тоді як тормозні дії зв'язані зазвичай з підвищенням проникності для іонів калію. Показана важлива роль іонів кальція у генезі потенціалів дії гладком'язових клітин і ініціації в них процесу скорочення. Проведено вивчення дії пуріонових нуклеотидів на електрофізичні властивості гладком'язових і нервових клітин. Розроблено спосіб ефективного блокування неадренергічного торможення у гладких м'язах шлунково-кишечного травлення.

При вивченні організації основних міжсегментаних проприоспінальних нейронних систем, їх синаптичних входів і еферентних зв'язків з сегментарним нейронним апаратом виявлена спеціалізація певних популяцій пропріоспінальних нейронів на передачі супрасегментарних сигналів. Отримані дані дозволяють співвідносити прояв ряду процесів міжсегментарної координації і надсегментарного контролю з структурою і властивостями конкретних нейронних систем, які реалізують ці феноменти.

Проведено вивчення ролі основних стволових і спинномозкових структур у формуванні тяжких рухливих актів. Визначена локалізація нейронів в корі мозку, підшкірних ядрах, гіпоталамусі і міндаліні, які являються джерелом шляхів які не сходяться у спинному мозку. Запропонована оригінальна загальна схема структурної організації несходящих систем головного мозку, які приймають участь у регуляції соматичних і вегетативних функціях. Показано наявність у спинному мозку кошки нейронних структур, працюючих по типу генераторів, які запускаються імпульсами вищих структур мозку. Проведено вивчення ролі стволових структур у ритмогенезі дихальних нейронів продовговатого мозку. Отримані дані про вплив на ритмічну активність про вплив на ритмічну активність нейронів центрального дихального генератора різних дій. При вивченні фізіології ретикулярної формації мозкового ствола вияснено що подразнення крупноклітинного ретикулярного ядра викликає довготривалі та тяжкі зміни синаптичних процесів у впинальних нейронах. У 1958 р. Ю.П. Лиманський вперше у світі було здійснено внутрішньоклітинне відведення потенціалів від нейронів ретикулярної формації. При цьому виявлено, що для цих нейронів характерний низький критичний рівень деполярізації, мала продовженість потенціалу дії і відсутність слідової гіперполярізації. Ним детально вивчені зовнішні і внутріклітинні реакції нейронів ядер тройнічного нерва на еферентні та кортікофугальні імпульси. Ці дані у монографії "Структура і функції системи тройнічного нерву".

На кафедрі фізіології Одеського медичного інституту в 1955 - 1965 рр. вивчались активуючі впливи ретикулярної формації мозкового ствола на кору головного мозку. У хронічних дослідах з перерізами ствола на різних рівнях показано, що у реалізації активуючої дії на кору мозку сенсорних подразнень крім ретикулярної формації ствола, приймають участь і інші утворення головного мозку і, задня частина гіпоталамуса. У 1960-1970 роках у відділі фізіології міжуточного мозку Інституту фізіології ім.А.А.Богомольця у результаті вивчення функціональних взаємовідносин гіпоталамуса головного мозку виявлені особливості реакції дисенхронізації у корі мозку при подразненні різних ядер гіпоталамуса. Підверджено представлення про хеморецептивну гетерогеність нейронів гіпоталамуса. Питання про функціональні зв'язки гіпоталмуса з вегетативною нервовою системою і оболонкою головного мозку було детально розгалянуто в роботах Г.І. Маркелова. На основі даних про вплив світла і темноти на функцію кори мозку і внутрішніх органів, ним було запропоновано концепцію, згідно з якою око, гіпоталамус, гіпофіз, симпатическа нервова система тісно пов'язана одна з одним. Імпльси, що виникають у сітчатці ока, поступають не тільки у кору мозку, але й у гіпоталамус, звідти через вегетативну нервову систему діють на внутрішні органи і кору мозку.

Проведено детальне вивчення нейронової організації різних ядер таламуса, функціональних зв'язків їх одне з одним, корою головного мозку і підкорковими утвореннями (Інституту фізіології ім.А.А.Богомольця, Кафедра фізіології Донецького медінституту). Основною задачею цих досліджень було виявлення сущності змісту фізіологічних процесів і нейрофізіологічних механізмів, що забезпечують релейну та інтегральну функції таламуса. Для цього проведено вивчення зовнішньо-клітинних і внутрішньо-клітинних реакцій нейронів різних ядер таламуса на різні аферентні подразнення. На основі даних про характер цих реакцій визначена динаміка розвитку і взаємодію процесів збудження і гальмування у нейронах таламуса при дії різних подразнень. Показано виключно важливу роль постсинаптичного гальмування у здійсненні всіх функцій таламуса. Встановлено, що гальмування в ядрах таламуса здійснюється при обов'язковій участі спеціалізованих гальмуючих нейронів. Описано декілька нейронних механізмів, що регулюють релейну функцію таламуса і які пристосовують інтенсивність потоку аферентних імпульсів, що поступають у кору головного мозку і підкоркові структури, до поточних потреб організму. Показано, що таталамус відіграє виключно важливу роль у інтергративних процесах головного мозку, є обов'язковим елементом багатьох функціональних внутрімозкових систем. Результати цих досліджень узагальнені у монографії Ф.Н. Сіркова і В.Н. Казакова "Нейрофізіологія таламуса". Питання фізіології базальних англіев і міндалевидного комплекса були предметом вивчення у інституті фізіології Богомольця, Інституті фізіології на кафедрі фізіології Вінницького медичного інституту.

З 1968 р. у харківському медичному інституті вивчаються механізми функціональних взаємовідносин лімбічних утворень з іншими структурами мозку, а також роль цих утворень у організації емоціонально-стресових реакцій організму Вивчення фізіології базальних гангліїв проводились у інституті фізіології ім. А.А. Богомольця. На основі отриманих даних зроблено висновок про те, що фізіологічна роль базальних гангліїв не обмежується регуляцією рухальної функції. Вони приймають активну участь у складній інтегративній діяльності мозку і аналізі сенсорної імпульсації.Встановлена важлива роль стріатума у здійсненні слідових умов рефлексів. Показано, що після видалення хвостатих ядер відстрочені умовні рефлекси у собак порушуються у більшій степені, ніж у співпадаючі. На кафедрі фізіології Медичного інституту отримані дані про деякі зміни кровообігу, дихання, травлення і виділення при подразненні ядер стриапалідарної системи.

Вивчення фізіології кори великих півкуль і шкірно-підшкірних взіємовідносин проводились у інституті фізіології А.А. Богомольця, на кафедрах фізіології медичних інститутів і університетів. На початку для цієї мети використовувався тільки метод умовних рефлексів, а з 1970 р. застосовуються сучасні електро-фізіологічні методи досліджень. Проведено вивчення нейронних механізмів процесів збудження та гальмування і їх взаємодія у корі головного мозку. Шляхом вивчення зовнішньо і внутрішньо-клітинних реакцій коркових нейронів на різні сенсорні подразнення визначена просторова й тимчасова динаміка розвитку процесорів збудження й гальмування у різних областях кори мозку. При цьому встановлена наявність конвергенції сенсорних імпульсів різних модальностей на нейронах не тільки асоціативних, але й проекційних областей. Особливо цінні дані отримано при вивченні нейронних механізмів коркового гальмування. Показано, що при дії любого афферентного подразнення кількість загальмованих нейронів у корі мозку значно перебільшує кількість нейронів, реагуючих на це подразнення імпульсною активністю. Встановлено, що гальмування у нейронах кори головного мозку є у основному постсинаптичним гальмуванням, яке здійснюється при обов'язковій участі спеціалізованих гальмівних нейронах, які знаходяться у корі головного мозку.

Встановлені основні закономірності реагування вищих відділів слухової системи на звукові подразнення. Методом мікроелектродного відведення потенціалів окремих нейронів визначена роль різних утворень слухової системи у сприйнятті і аналізі звукових подразнень. Проведено детальне вивчення синаптичних процесів у нейронах слухової системи. Показана важлива роль процеса гальмування у діяльності слухового аналізатора. Представлені оригінальні схеми нейронової організації і функціональних взаємовідносин вищих відділів слухової системи. Результати фізіологічних дослідів дали можливість не тільки вирішити деякі важливі питання фізіології слуху, але і при творчій співдружності запропонувати ряд показників для об'єктивної діагностики функціонального стану слухової системи людини, а також мір по боротьбі з туговухістю.

На кафедрах фізіології Вінницького, Одеського та Івано-Франківського медичних інститутів досліджувались електричні реакції нейронів у різних структурах головного мозку при дії інтерецептивних подразнень. Показано, що імпульси, які поступають у головний мозок при подразненні інтероцепторів, змінюють електричну активність нейронів кори головного мозку та таламуса і впливають на діяльність різних сенсорних систем. Вперше встановлено, що в організації умовно рефлекторних рухів, а також при різних видах внутрішнього гальмування значна роль належить центральній сірій речовині середнього мозку.

У багатьох інститутах і кафедрах фізіології всебічно досліджувались різні питання фізіології і патології кровообігу. у 1935-1937 рр. у Інституті експерементальної біології і патології у інституті клінічної фізіології виконувались роботи присвячені вивченню патогенеза розладів кровообігу при різних формах шоку. Було встановлено, що причиною різкого падіння артеріального кров'яного тиску при анафілактичному шоці являється зменшення маси циркулюючої крові в наслідок її депортування у судинному басейні печінки та вотної вени.

У наступних дослідах були зорієнтовані на експерементальному вивченні механізмів розвитку артеріальної гіпертонії. запропонована нова модель експерементальної хронічної гіпертонії, яка створювалась шляхом перерізання у тварин депрессорних і синусних нервів.

Питання про центральні і переферичні механізми регуляції судинного тонусу був предметом багаторічних дослідів коллективу відділу фізіології кровообігу Інституту фізіології ім.А.А.Богомольца. Представлені кількістні дані про гемодинамічні зсуви при електричній та хімічній стимуляції точно ідентифікованих структур продовговатого мозку кори мозку з бульбарним рівнем регуляції серцево-судинної системи. Отримані дані про топографії структур продовговатого мозку і лімбічної кори, які приймають участь у регуляції кровообігу. Вивчена роль ємкісного відділу судинної системи у рефлекторних кардіо-васкулярних реакціях на різноманітні функціональні навантаження і дія деяких екстримальних факторів. Отримані дані про зміни гемодинаміки і реакцій коронарних судин на нервові і гуморальні подразнення при експерементальній гіпертонії та інфаркті міокарда.

У інституті клінічної медицини Ім. Н.Д, Стражеско проведено вивчення кардіо - і гемодинаміки і вплив медіаторів і фізіологічно активних речовин на кровообіг у великому та малому крузі при гіпоксії та емболії легкової артерії.

У Київському НДІ ендокринології та обміну речовин проводяться досліди впливу гормонів і медіаторів на коронарний кровообіг і метаболізм міокарда. Отримані дані про порушення у регуляції коронарного кровообігу при зміні секреції гормонів надпочечників. Щитовидної залози та діабеті.

У 1946 - 1970 рр. у Харківському медичному інституті під керівництвом Е.К. Приходькової проведені досліди по вивченню ролі кори великих півкуль в регуляції кровообігу. Отримані дані про важливу роль премоторної області кори мозку у регуляції рівня кровяного тиску. В Українському інституті експерементальної ендокринології вивчалось значення змін гормонального статусу організму у розвитку гіпертонії. У дослідах на тваринах з центрально-нервовою гіпертонією було вивчено вплив різних гіпотензивних речовин, які застосовуються при лікуванні гіпертонії . У дослідах на тваринах з центрально-нервовою гіпертонією було вивчено вплив різних гіпотензивних речовин, які застосовуються при лікуванні гіпертонії.

Суттєвий вклад внесений українськими фізіологами у фізіологію травлення. На основі даних, отриманих при вивченні секреції у перетравлених залозах при їх інтенсивній діяльності, створена концепція про механізм ізтощення та відновлення, яка знайшла застосуванняпри вивчені процесів втомлення і відновлення у інших тканинах.

На кафедрі фізіології Одеського університету отримані дані про рефлекторні впливи акту жування на діяльність апарату перетравлювання і дана характеристика періодичних "голодних" скорочень кишечника. Висказана пропозиція про те, що їх виникнення пов'язано з появою у крові яких-небуть збуджуючих речовин. На цій же кафедрі під керівництвом Р.О.Файтельгерга проведені досліди по вивченню особливостей секреторної, моторний і всмоктуючої діяльності перетравлюваного апарату у овець та свиней.

Значна кількість робіт присвячена вивченню моторної функції шлунково-кишкового тракту. Встановлено, що ритм скорочення дванадцятипалої і верхньої частини тонкої кишки, яка забезпечується особливим механізмом типу водія ритму, розташованого у дванадцятипалій кишці. Виясненні основні механізми та шляхи рефлекторних впливів із різних відділів тракту травлення на моторну діяльність тонкого кишечника, визначена роль у регуляції моторики кишечника блукаючого та симпатического нерву і нервових інтрамуральних сплетень. В останні роки отримані цінні дані по фармакології апарату травлення.

Значне число дослідів було пов'язано зі всмоктуванням у шлунку та кишечнику води, солей, цукру і амінокислот. Вивченно вплив на цей процес різних нервових та гуморальних факторів. Показано, що закономірності протікання процесів виснаження і відновлення дійсні для всмоктувальної працездатності тонкого кишечника.

В результаті вивчення водно-соляного обміну встановлена роль секреторних функцій травленевих залоз у водно-соляному гомеостазі організму, показана роль обміну води та неорганічних іонів у механізмі секреторних функцій травленевих залоз. При різних впливах на водно-соляний обмін встановлено значне виведення секретами травленевих залоз в область шлунково-кишечного тракту води, натрія, калія, їх депонування у тканинах і полості шлунково-кишечного тракту для забезпечення водно-соляної рівноваги у організмі. Показано, що взаємодія органів системи виділення та травлення при короткочасних впливах на водно-соляний обмін забезпечується рефлекторними, а при довгочасних - нейроендокринними механізмами.

Велике значення для формування сучасних уявлень про регуляцію функцій гіпофіза та щитовидної залози мали досліди Б.В. Алешина. Він та його співробітники встановили стимулюючу дію симпатическої та пригноблююче - парасимпатическої імпульсації на функціональну активність щитовидної залози. Вони доказали, що центральна регуляція тиреоідної може здійснюватися як трансгіпофізарним шляхом, так і парагіпофізарним шляхом, тобто не першим провідником. На основі цих дослідів були сформульовані оригінальні концепції патогенезу ендемічного зоба і взаємовідносин нервової ендокринної системи еволюційному аспекті.

У Києві основні досліди по ендокринології проводилися в інституті клінічної фізіології, інституті фізіології ім. А.А. Богомольця і в інституті ендокринології і обміну речовин. Проведено вивчення гормональної регуляції обміну речовин в центральній нервовій системі.

Велике значення для розвитку ендокринології мала організація у 1965 році Київського НДІ ендокринології і обміну речовин, в якому успішно розробляються актуальні проблеми експерементальної та клінічної ендокринології. Одним із його основних наукових направлень було вивчення біосинтезу і метаболізму гормонів в нормі і при ендокринній патології, з'ясування механізмів гормональної регуляції імунологічної реактивності і обміну речовин, гіпоталемічна регуляція ендокринних функцій і процесів розмноження, отримання і вивчення механізму дії блокаторів і стимуляторів ендокринних органів.

Яскравою сторінкою успіхів Радянської ендокринології і демонстарцією переваг нашої системи Охорони здоров'я з'явилась боротьба з ендемічним зобом у Західних областях України. Ендемічний зоб і зв'язаний з ним кретинізм були справжньою соціальною проблемою.

Широко відомість за межами України мають праці українських фізіологів у області зростаючої фізіології. Праці А.А. Богомольця, А.В. Нагорного, В.Н. Нікітіна, В.В. Фроськіна заклали основу вітчизняної геронтології. В теперішній час досліди по віковій фізіології ім. А.А. Богомольця, у інституті біології та на кафедрі фізіології Харківського університету. Колективами цих інститутів вивчені вікові зміни у організмі тварин та людини на клітковій, тканинному та клітковому рівнях. Виявлені вікові зміни колоідів протоплазми і генома клітин, що призводять до змін їх біохімізма.Дана характеристика вікових змін колагенових білків. Детально вивчені вікові зміни у діяльності серцево-судинної системи, дихальної функції, гормонального статусу, нервової системою. У результаті проведених дослідів дана характеристика вікових змін. З'ясовано, що харчування, яке стримує ріст призводить до сповільнення вікових змін у обміні білків і нуклеїнових кислот і збільшенню продовженості життя. На основі даних, отриманих при вивченні вікових змін рухливості основних нервових процесів, запропоновані психо-фізіологічні критерії для визначення професійної придатності до основних професій людей різного віку.Створений та пройшов клінічну апробацію ряд гариатричних препаратів.

Вже у перші роки радянської влади у Харкові, Києві, Кривому Розі, а пізніше у Донецьку були створені спеціальні науково-дослідницькі інститути по вивченню фізіології та гігієни праці. Колективи цих інститутів внесли великий вклад у розробку теоретичних і практичних питань фізіології праці.

Останні роки українськими фізіологами праці досліджується вплив на організм людини роботи, яка вимагає більшої розумової та емоціональної напруженгсті. Проводяться також роботи по визначенню психо-фізіологічних критеріїв, які використовують при професійному наборі операторів різного профілю.

Питання фізіології сільськогосподарських тварин у Львівському інституті біохімії і фізіології сільськогосподарських тварин, українському науково-дослідницькому інституті тваринництва, Полтавському інституті свиноводста і на кафедрах фізіології сільскогосподарських, зоотехнічних і ветеринарних інститутів особливо вагомий вклад у фізіологію сільскогосподарських тварин зроблений колективом кафедри фізіології Харківського зоотехнічного інституту де на продовжені ряду років 1933-1953 вивчались проблеми зрівняльної і вікової гемотології сільськогосподарських тварин. Створено атлас гемотології сільськогосподарських і лабораторних тварин. На цій кафедрі проведені фундаментальні досліди по фізіології перетравлення у жвачних, а також по фізіології і біохімії лактації. На основі отриманих даних зроблені цінні рекомендації по підбору кормів, частоти доїння та ін.

У Полтавському інституті свиноводства під керівництвом А.В. Квасницького на протязі ряда років проводяться досліди п фізіології травлення, локтації, розмноження вищої нервової діяльності свиней. Отримані основоположні дані про процеси перетравлення їжі у кишечнику і тонкому кишечнику свиней різного віку, на основі чого дані практичні рекомендації по правилам годування. на основі даних, отриманих при вивченні лактації розроблені рекомендації по вирощенню поросят у період молочного годування. Створений у інституті метод франкціонного штучного запліднення отримав широке практичне застосування. за роботи по фізіології сільськогосподарських тварин А.В. Квасницькому присвоєна Державна премія України.

Велика і корисна наукова робота проводилась в Українському науково-дослідному інституті гібридизації і акліматизації тварин в Асканія Нова по виведенню нових пород сільськогосподарських тварин. В теоретичному відношенні великий інтерес представляють роботи М.М. Завадовського про гормональну обумовленість статевого розвитку тварин і переробки статі у птахів.

В Українському науково-дослідному інституті фізіології і біохімії сільськогосподарських тварин проведені роботи по підвищенню біологічної цінності кормів і вивченні впливу різних харчових раціонів на обмінні процеси в організмі тварин і ролі гомонів діяльності молочної залози лактируючих коров.

На кафедрах фізіології вищих сільськогосподарських і зооветеринарних навчальних закладів вивчаються різні питання фізіології перетравлення лактацій, обмінних процесів у тварин різного віку і при різних умовах утримання. В результаті цих дослідів розроблено ряд практичних рекомендацій по підвищенню продуктивності твариноводства.

Я.Д.Кіршенблат залишив помітний слід у науці як талановитий вчений-теоретик ендокринолог. Основним напрямком його наукових досліджень було вивчення фізіології внутрішньої секреції, проблем нервової регуляції функцій ендокринних залоз, механізму дії гормонів. Результати цих досліджень знайшли втілення в клінічній ендокринології, автор понад ста наукових статей, 3 монографій та 2 підручників. Свого часу його "Общая эндокринология" для студентів медиків і біологів була єдиним підручником з цього предмету. Його оригінальне бачення ролі хімічних чинників спілкування в світі тварин, які він назвав телергонами та класифікував, принесли йому світову славу. Класифікація телергонів була опублікована у авторитетному всесвітньому відомому журналі "Nature" (Велика Британія).

Під керівництвом Якова Давидовича були виконані 4 докторські та 14 кандидатських дисертацій. Учні професора Я.Д.Кіршенблата продовжують працювати в БДМА. Два його учні завідують кафедрами нормальної та патологічної фізіології (професори Г.І.Ходоровський та В.Ф.Мислицький), професорами, доцентами і викладачами (С.С.Ткачук, В.І.Ясінський, М.С.Соболєв, Л.М.Крещук та інші).

Я.Д.Кіршенблат був активним громадським діячем не тільки в межах інституту, але й в місті та області, обирався депутатом міської ради. Нагороджений орденом “Знак пошани”, шістьма медалями. З нагоди 50-річчя Чернівецького медінституту його портрет занесено до галереї портретів фундаторів наукових шкіл інституту. З 1994 року в інституті встановлена щорічна студентська стипендія ім. професора Кіршенблата Якова Давидовича.

3.3 Рекомендована пітература:


  • - основна:

1.Фізіологія людини, під ред. Бабського Е. Б., 2 изд., М., 1972;

2.Філімонов В.І. Нормальна фізіологія, Київ “Здоров’я”, 1994.


- додаткова:

1.Анохін П. К., Від Декарта до Павлова, М., 1945;

2.Анохін П. К., Нариси по фізіології функціональних систем, М., 1975.

-3. Введенський Н, Е., Повне зібрання соч., т. 1-7, Л., 1951-63;

4.Павлов И. П., Повне зібрання міс., 2 вид., т. 1-6, М., 1951-52;

5.Сєченов И. М., Лекції по фізіології, М., 1974;

6.Ухтомський А. А., Збірки. міс., т. 1-6, Л., 1950-62;

7.Костюк П. Г., Фізіологія центральної нервової системи, К., 1971;

8.Коган А. Б., Електрофізіологія, М., 1969;
3.4 Орієнтовна карта для самостійної роботи з літературою по темі:

Наприклад:



Основні завдання

Вказівки

Відповіді

Вивчити





1.Історію розвитку фі-зіологічної науки.

2. Основні роботи І.М.Сеченова,І.П.Павлова, Л.А.Орбелі, П.К.Анохіна, П.Г.Костюка.

3.Сучасні тенденції й задачі фізіології.


Знати основні роботи і направлення видатних вчених І.М.Сеченова, І.П.Павлова, Л.А.Орбелі, П.К.Анохіна, П.Г.Костюка та ін.




3.5 Матеріали для самоконтролю:

А. Питання для самоконтролю:

1.Внесок робіт І.М.Сеченова, І.П.Павлова в розвиток світової фізіології.

2.Внесок робіт Л.А.Орбелі, П.К.Анохіна в розвиток світової фізіології.

3.Школа П.Г.Костюка.

4.Хто з вчених відкрив біоелектричні явища в організмі?

5.Назвіть вченого, який вперше дав уявлення про велике та мале кола кровообігу?

6.Який прилад відкрив Марей?

7.Історія вчення про рефлекс.


4. Матеріали для післяаудсторної самостійної роботи. Тематика НДРС.

Написати реферати за темами:

1. Історичний нарис фізіології як науки.

2.Розвиток фізіології в 19 столітті.

3.Розвиток фізіології в 20 столітті.

4.Сучасний етап розвитку світової фізіології.