Виявляється, деякі психологічні проблеми, що виникли в дитинстві, в дорослому віці можуть стати запорукою життєвого успіху - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Дитяча агресія агресія 1 30.59kb.
Грант на навчання за програмою «підприємництво» Ми запрошуємо стати... 1 29.58kb.
Позитивна самооцінка – основа життєвого успіху дитини 1 25.44kb.
Як не стати жертвою злочину 1 12.57kb.
В наш час найважливішою проблемою людства є тероризм 1 178.1kb.
Реінфузія крові 1 19.81kb.
Психологічні проблеми формування понять загальної фізики 1 97.16kb.
Подальше уточнення основних умов вступу відбулося на засіданні Європейської... 1 398.79kb.
Результатом самоосвітньої роботи має стати вивчення педагогом теоретичної... 1 83.61kb.
Сучасні проблеми розвитку туристичного бізнесу у миколаївському регіоні 1 30.82kb.
Поняття "Інтеграція" походить від латинського integer цілісний, яка... 1 140.24kb.
Володимирівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів Петрівської... 1 39.88kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Виявляється, деякі психологічні проблеми, що виникли в дитинстві, в дорослому віці - страница №1/1

ПРАКТИЧНА КОМПЛЕКСОЛОГІЯ

КОМПЛЕКСИ, ЯКІ ТОРУЮТЬ ШЛЯХ

Виявляється, деякі психологічні проблеми, що виникли в дитинстві, в дорослому віці можуть стати... запорукою життєвого успіху.

Ми розповімо про конструктивні комплекси. Тобто ті, які спонукають не просто дрейфувати течією, а докладати певних зусиль, щоб кудись-таки виплисти.http://kuncevo.ucoz.ru/psiholog/komplexi1.jpg

Ще раз нагадаємо: це не означає повний і беззаперечний позитив. Із загальнолюдської точки зору берег, до якого штовхають дитину такі комплекси, може бути геть неприглядним. Але в будь-якому разі це означає розвиток, динаміку, рух у напрямку виживання, щоб знайти собі місце під сонцем. Або в тіні.

Скнара

Комплекс, сформований у ранньому дитинстві завдяки уважним батькам. Які ніяк не можуть второпати, що коли дитина в пісочниці не віддає комусь свій совочок і пасочку — це нормально. Бо це — його перша власність. Найдорожче, що є в житті. А від нього в півтора-два роки вимагають, щоб він з кимось цим багатством поділився. Бо треба бути добрим і щедрим. «Ти не повинен бути жадібним, ти маєш бути хорошим, треба ділитися», — говорять розумні батьки маленькій дитині, яка ще не розуміє цих політичних ігор. Закінчується виховна година в пісочниці тим, що малюк, скриплячи зубами, віддає ті злощасні совочок, пасочку чи цукерку іншій дитині, страшенно її ненавидячи. Але вже знає: щоб бути хорошим, треба щось комусь дати, чимось поділитися, словом, бути добрим і щедрим. Правда, знає і те, що інші теж мають так само поводитись — щоб по справедливості. Тобто, віддавши цукерку Марійці, він ретельно стежитиме за тим, скільки вона поверне. І якщо Марійка під час наступної прогулянки в пісочниці дозволить собі чимось не поділитися, ґвалт підніметься страшенний. Так формується комплекс скнари — на перший погляд, він нібито щось віддає, але потім у будь-який спосіб відшкодовує собі цю нестачу. Подорослівши, дитина постійно стежить, щоб нічого від неї не пішло безповоротно, щоб усе чимось компенсувалося.

Буває, що комплекс скнари формується по-іншому. Коли батьки, особливо в бідних, малозабезпечених сім’ях, даючи дитині цукерку або пряник із собою в садочок, говорять: не давай нікому, з’їж сам. Але в дитячих колективах цього дуже не люблять. І задля того, щоб уникнути осуду, дитина придушує в собі цю жадібність і починає ділитися. Тому ЩО для неї дуже важлива позитивна увага інших. Але пригнічувати в собі щось — справа невдячна. Жадібність постійно нагадує про себе і потребує компенсації за завдані збитки. Причому це можуть бути не лише цукерки (пізніше — гроші) або якісь інші матеріальні цінності. Це може бути що завгодно: увага, любов, добре ставлення, допомога, — і все це скнара намагається підгребти під себе — щоб не втратити на чомусь. Наприклад, даючи списувати сусіду по парті домашнє завдання, він робить це не через доброту душевну, а тому, що чітко знає: ця послуга йому окупиться. Морозивом, іграшкою, захистом від хуліганів.

Вирісши, така людина може навіть поділитися останньою сорочкою. Бо знає, що ця сорочка йому повернеться у якійсь іншій, не менш цінній реінкарнації. А якщо такої впевненості немає, він може потішити своє скупердяйство, і, не те, що відмовить у допомозі (бо треба не втратити імідж щедрої людини), а постарається взагалі уникнути цієї ситуації (скажімо, триматиметься подалі від неплатоспроможних людей).

Іншими словами, скнара ніколи не зможе бути спонсором, лише — інвестором. Бо вкладення повинні повертатися. Якщо, припустімо, чоловіка-жмикрута спитати: «А що ти мені подаруєш на Новий рік?», він неодмінно відповість: «А ТИ мені що подаруєш?». Щоб не дай Бог не залишитися без компенсації. Він не розуміє таких явищ, як волонтерство чи меценатство. Стосунки з людьми він будує на принципах незримої ділової угоди. Я — тобі, ти — мені. Якщо ж бачить, що ця угода не може виконатися з об’єктивних причин, він просто уникає таких стосунків.

Треба сказати, що напрацювавши таку лінію поведінки і налаштувавши своє оточення на такий лад, скнара непогано бере від життя. Люди, які не сприймають таку модель стосунків, поступово відходитимуть від нього, залишаться лише ті, кого стосунки-утоди влаштовують. Про що можна сказати впевнено — це про те, що скнара ніколи не збанкрутує...

Наполеон

Комплекс Наполеона — компенсація низького зросту. З’являється він тоді, коли дитина починає розуміти, що не має тієї загальноприйнятої соціальної привабливості (зріст, постава), з якою легше чогось досягти в житті. А зрозумівши і прийнявши цю данність, починає боротися за себе, вкладаючи в цю справу всю свою волю, душевні сили і бажання бути значущим і видним в очах інших. Щоб помітили і не наступили. Щоб досягти того, що його високим одноліткам дається набагато легше — вже тільки за фактом їх привабливості. Як цей комплекс рухає дитиною і як може впливати на формування її характеру?

«Наполеон» постійно ризикує, лізе в бійку, відстоює себе, і це активне самовиявлення загартовує його як сталь. Він падає, підводиться і знову йде вперед, активно просуваючи себе в цьому світі. Але комплекс Наполеона не сформується, якщо в дитини маленького зросту не буде достатньої кількості амбіцій і загартованої внутрішньої енергії на виживання. Є безліч коротунів, які не мають цього комплексу і зовсім непогано живуть «у тіні». Наполеону тінь не потрібна. Йому потрібна увага. А отже — самореалізація.

Люди з цим комплексом часто досягають успіхів. (Згадайте Сталіна, Гітлера, Леніна, Хрущова. А також — Володимира Путіна і Дмитра Медведєва). Бо ліктями прокладають собі дорогу, завойовуючи місце під сонцем. Є прислів’я: «Під лежачий камінь вода не тече». Якщо людина має привабливу зовнішність, то ще велике питання, чи скористається вона цим. А цей — маленький — поставлений життям у такі умови, що змушений трудитися. Він «створює себе» так, щоб привернути увагу.

Тобто комплекс Наполеона стимулює до руху. А варіації цього комплексу можуть бути різні. Один може стати лідером, прекрасним керівником і творчою людиною, інший — тираном і деспотом, який щоразу з болем виміщає на інших за те, що, як йому здається, недоотримав від життя. Як ми вже наголошували раніше, компенсаторний механізм є непередбачуваним.

Активіст-організатор

ЗАЛЕЖНО ВІД НАЯВНОСТІ АБО ВІДСУТНОСТІ ПОТЕНЦІАЛУ, ІЗ ШКІЛЬНИХ АКТИВІСТІВ ВИРОСТАЮТЬ АБО НАЧАЛЬНИКИ, АБО КЛАСИЧНІ «ШУРОЧКИ ІЗ БУХГАЛТЕРІЇ»

Цей комплекс соціального виживання формується вже у школі — в дітей, яким хочеться подобатися вчителям. Припустімо, на дитину поклали якусь відповідальність. У неї є адміністративні здібності, схильність щось організовувати, і вона використовує це, щоб отримати схвалення. Якщо активність стає надлишковою — можемо говорити про комплекс активіста-організатора. До речі, він може виникнути і на рівному місці, тобто без будь-яких організаторських талантів. Просто вчитель одного разу щось доручив і похвалив за виконану роботу. І дитина зрозуміла: аби отримати позитивний відгук і долучитися до категорії дітей, яких люблять учителі, треба і надалі розвивати бурхливу діяльність. Вона збирає гроші, починає шикувати клас, пропонує провести якийсь захід, до кожного підходить, кожного записує в зошит. І в такий спосіб, не через навчання, а через ось таку активність (вчасно щось організувати, в тему підтакнути вчи¬телю) — виходить, що дитина на хорошому рахунку в класі. Тобто комплекс активіста-організатора — це теж певною мірою комплекс розвитку, бо дитина, використовуючи власний досвід, зметикувала, як треба поводитися, аби мати в учителів добру репутацію.

Цей комплекс залишається зазвичай на все життя. Якщо окрім організаторських здібностей — вроджених чи набутих, людина має ще й інший потенціал — вона може швидко піти вгору і вибитися навіть у начальники. А якщо ж окрім комплексу активіста за душею нема нічого — в результаті можемо спостерігати класичну «Шурочку з бухгалтерії» — галасливу, але недалеку істоту, відповідальну за все.

Нишпорка

На відміну від активіста, котрий риє землю, щоб сподобатися вчителю, нишпорка хоче йому догодити. І в поті чола працює задля цього. Наприклад, збирає інформацію про однокласників: хто з ким дружить, хто курить на перервах, хто збирається завтра зірвати урок хімії. Найспритніші нишпорки, аби нічого не пропустити, навіть занотовують всю винайдену інформацію у своєрідній базі даних Ці діти достатньо чутливі до вчительських потреб. Якщо, приміром, вчителю важливо знати, хто і як його називає позаочі і що про нього говорять на перервах, нишпорка найбільше працюватиме в цьому напрямі Якщо класного керівника цікавлять сімейні обставини учнів дослідження триватимуть саме и цій сфері. Тобто нишпорки «грають» на тому, що вчителю цікаво було б знати, і підлесливо надають їм ексклюзивні відомості. Тим самим стаючи для вчителя незамінним — людиною, на яку можна покластися, ледь не правою рукою. Звісно, самооцінка від такого успіху підвищується, з’являється відчуття, що він розумніший за всіх, бо зміг так себе поставити.

У такий спосіб теж відбувається виживання. Але тут є елемент ризику, це дуже сильне проти ставлення себе класу і намагання укритися в тіні авторитета вчителя. Таких дітей не люблять. Скоріше за все, він цього десь навчився, у когось перейняв, підгледів або підслухав. Цей стиль поведінки — від когось із близьких. Сама по собі така поведінка не виникає, нізвідки така думка не прийде. Можливо, підслухав удома розмову про взаємини на роботі у певній емоційній тональності, яка запам’яталася і вже через дитину, в її інтерпретації, почала працювати.

Чи можна назвати це комплексом? Вірогідніше, це прагнення до виживання і пошук ліпших для себе умов. Попри все, у тому числі і негативне ставлення однокласників чи однокурсників. Адже золота медаль чи червоний диплом потрібен. Так дорога в життя і пробивається.

...І пробивається, варто додати, доволі успішно. Нишпорки завжди затребувані. До речі, подейкують, що в одного із молодих, але відомих українських політиків у шкільні роки були власноруч складені досьє на всіх однокласників...


izumzum.ru