Віри, релігії, конфесійних уподобань, на щастя в толерантній формі. Пропоную суб’єктивний погляд звичайного мирянина на релігійні пр - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Народна мудрість про матір Прислів’я про схожість батьків і дітей 1 29.41kb.
Інформації Метою Закону України «Про доступ до публічної інформації»... 1 8.62kb.
Хімченко С. А. Доктринальні підходи до проблеми легалізації евтаназії... 1 143.08kb.
В україні традиційно будуть проблеми з початком опалювального сезону... 1 25.26kb.
Легка промисловість провідна галузь економіки України, а швейна галузь... 5 344.99kb.
Дпс україни запроваджує новий сервіс для платників податків подання... 1 56.37kb.
Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується невизначеністю... 1 378.33kb.
Програма кандидата у народні депутати України по одномандатному виборчому... 1 20.19kb.
Заклик представникам християнських Церков в Україні 1 18.21kb.
Заняття та його план 1 230.27kb.
Рішення обласної ради від 21 грудня 2011 року 1 157.69kb.
Міністерство освіти і науки України 1 268.52kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Віри, релігії, конфесійних уподобань, на щастя в толерантній формі. Пропоную суб’єктивний - страница №1/1





Український Армагедон

(релігійна свобода чи релігійна війна?)

«Релігія має колосальне майбутнє, але форми її ще не знайдені.

Ті одкровення, які є, не задовольняють в даний час, по крайній мірі, мене. Надто багато в них мішури»



В. Вернадський
На сайті «Всенародного фронту порятунку України» часто виникають дискусії на тему віри, релігії, конфесійних уподобань, на щастя в толерантній формі. Пропоную суб’єктивний погляд звичайного мирянина на релігійні проблеми в Україні які стосуються кожного громадянина країни.
Перш ніж перейти до розгляду релігійних питань, коротко охарактеризую суть деяких суспільних змін, які нині відбуваються.
За З.Фройдом, маси завжди тримають у покорі двома способами: насильством і ілюзіями (від лат. Illusio—обманюю) — такою псилогічною обробкою, яка змушує гнобленого пишатися до гноблячої його системи й уважати себе кращим за інших. Жан Поль Сартр вказує, що насильством можна перешкодити людині робити те, що вона хоче, але неможливо змусити її робити те чого вона рішуче не хоче. Отже ідеальний раб повинен хотіти того, що вигідне панам, цього й досягають «ілюзіями», ба, вони навіть небезпечніші, ніж насильство: насильство людина може помітити і чинити більший спротив, а дезинформація проникає у свідомість і підсвідомість одуреного непомітно для нього і він виконує чужу волю, як свою власну. Один із прикладів ілюзії це побудова комунізму, як справедливого суспільного ладу. Насправді це було державно-монополістичне рабство, т. зв. азійський спосіб виробництва, який панував у Китаю у 5 столітті до н.е. Російську імперію в суспільному розвитку було відкинуто на два з половиною тисячоліття назад.
Американський економіст Мих.Бернстам у інтерв’ю радіо «Свобода» 10 квітня 1996 року, власність на заводи (формально державні) у Росії назвав феодальною власністю директорів. Методи і технологія переходу з «узаконенням» приватизації у приватні руки нам вже відомі. У феодальну епоху не говорили про «власність». Цікаво порівняти наше «право прихватизації» з середньовічним правом володіння, як його описує Марк Блок-- у феодальній Європі (13 ст.) «дуже частим було узаконення насильства», «існував звичай при захопленні чужої землі обумовлювати в цинічній формулі, що землю відступають безкоштовно чи насильно». Як сказав російський олігарх Б.Березовський—«Ми взяли нічийне». Входячи в середньовіччя економічно ми, на жаль, у повній відповідності з вульгарним історичним матеріалізмом, ввійшли ідейно: активізувалися знахарі, чаклуни, тоталітарні та деструктивні секти, попи освячують навіть танки у Чечні, за бюджетні кошти масово будують церкви. Церква стає політичною організацією. Наступила ера міжконфесійних конфліктів —російська православна церква звинувачує українську у неблагодаті і таке ін.

В релігії розрізняємо віру, як явище інтимне, особистністне як світогляд, до якого можливий тільки демократичний підхід та церкву, як громадську організацію згідно Закону про громадські організації. Насправді, якщо дивитись на діяльність церковних ієрархів всіх релігійних конфесій, то церкву в Україні можна вважати політичною організацією. З моменту розстрілу патріарха Тихона у 1922 році церква повністю стала підпорядкуватись НКВД і діє у фарватері державної політики. Дуже важко давати аналіз стосунків держава-церква, не будучи церковним діячем, а тому не висвітлюю проблему з середини. Оцінку релігійному життю даю виходячи з власного досвіду.


У 4-му класі середньої школи, будучи совєтскім піонером, після відвідання церкви з моєю бабусею, в школі мені влаштували обструкцію. Вчителька, яка вела атеїстичний гурток, подарувала мені «Біблію для віруючих і не віруючих» - творіння комуністичних ідеологів. Коли я розповів своїй бабусі, що вчителька мене переконала, що Бога нема, моя бабуся відповіла так: для них нема, а для нас є. Завдяки їй я зацікавився реальною біблією і першою прочитаною мною релігійною книгою була «Откритіє Іоанна».
А вже у 1994 році, разом з Галиною Лозко, я реєстрував релігійну язичницьку громаду «Православ’я». Вчення Силенка і Шаяна мене також зацікавило, як і діяльність церкви «Христа» Муна, Аум-Синрікьо, Біле Братство, Свідки Ієгови, пізніше Боже Посольство, сайентологи та інші деструктивні тоталітарні секти, які набирають силу в Україні завдяки відсутності законодавчих актів і підтримки їх деякими депутатами ВР. Про руйнівну діяльність сект не буду зупинятися бо це на совісті діючої влади.
Примітка.

Французьке законодавство передбачає кримінальну відповідальність за діяльність осіб чи організацій, які призводять до зміни менталітету нації. Під дію цього закону підпадають тоталітарні деструктивні секти.


Панівною релігією в Україні поки що залишається християнство і навіть вчорашні атеїсти – комуністи – президенти ідентифікують себе з православ’ям.
Нині у мене залишилися декілька питань на які я не можу знайти відповідь, наприклад, - навіщо московські ченці підпалили у 1718 році Печерську Лавру?, чому у Росії не будують монастирі, бо як можна пояснити, що в Почаєві, Видубичах, Фроловському монастирях майже всі ченці приїхали з Росії, навіть в Печерській Лаврі ченці із злобивими очами та з неохотою спілкувалися зі мною називаючи церкву Київського патріархату неблагодатною?, чи не тому все більше і більше людей переходить до греко-католицької, римо-католицької, Адвентістів сьомого дня, протестантські та інших церков? Хіба нам не досить закордонних центрів впливу? Про благочестя мова не йшла. Я вважаю що такий стан у релігійному житті України є результатом політичної діяльності церковних ієрархів. Було б дуже добре, якби вони вірили в Бога! Не буду аналізувати їхні промови, та їхні розкішні статки. Хоч я знаю представників православного християнського вчення, які достойно проповідують це вчення, таких, як о.Мень (між іншим жидівського походження), віце-президент Кримського відділення Міжнародного Біблійного Товариства, протоієрей Віктор Веряскін та ін. Значна більшість віруючих індиферентно відноситься до конфесійного розподілу і є вірними носіями християнського вчення. Хто пам’ятає «Декамерон» Джовані Боккаччо розповідь про те, як один християнин спробував схилить свого друга у християнство, щоб він христився і став рівноправним членом громади. А той сказав:
Це все цікаво, але не дуже переконливо!
А які тобі доводи потрібні?
Окрім теоретичних, є ще практичні. Я зараз збираюсь з діловою поїздкою у Ватикан. Зайду гляну, чи живуть ваші Папи по вченню Христа і якщо вони його дотримуються і практично втілюють в життя, тоді я прийму християнство.
Бідний християнин сидить і думає: довгі роки роботи пішли нанівець. Зараз він приїде, побачить що твориться у Ватикані і він ніколи не стане християнином. А той приїжджає і говорить:

Що ж, веди мене і хрести, я вирішив прийняти християнство…


Християнин здивувався і запитав:
Як? Що послужило головним доказом?
Друг відповів:

Я побачив як відверто ігнорується високі принципи Христа вашими Папами, кардиналами та ін. церковними ієрархами і подумав, якщо так ігноруються та не дотримуються головних принципів християнського вчення у Ватікані, а ці принципи ще живі, то значить це Божі принципи і я їх приймаю.


Отже віра і релігія це різні речі. У кожного свій шлях до Бога і я не ставлю завдання продовжувати релігійну дискусію. Найголовнішим завданням для нас є об’єднання в рамках нашого громадсько-політичного руху.
Можна вважати, що «Всенародний Фронт Порятунку України» є співробітником Бога, бо виконує ту ж функцію спасіння.
Отже переходимо до суті соціальних явищ. Особистість, за висловом Гегеля —обмежена, взаємодіючи з оточуючим середовищем, безмежно складним, суперечливим, часто ворожим їй світом, потребує мати у своїй свідомості, у душі дороговказ, еталон для порівняння, програму поведінки. На відміну від комах, ми ссавці не маємо повної програми поведінки, крім простих фізіологічних функцій. Ми мусимо будувати програму поведінки, спосіб життя з КУЛЬТУРИ, що не є генетичною інформацією, а є інформацією про досвід поколінь. Для цього є два шляхи: знання і віра. Щоб знайти опору у знанні потрібні не тільки умови, зацікавлення пізнанням, нарешті здібності і працьовитість, а це вимагає цілого життя. Більшість позбавлена всього цього, а тому змушена шукати опору у вірі, для утвердження у цьому світі. Віра –доступніша , не вимагає праці, дається легше, але небезпечна тим, що дає змогу служителям Зла, у личині пастирів, маніпулювати віруючими.
Що корисніше для України: зміцнення віри чи поширення знань?
Коли між собою взаємодіють люди з різними знаннями, то кожний передає іншому якісь знання при чому обоє збагачуються, жоден нічого не втрачає. Коли ж зустрічаються люди з різними вірами, то в кращому разі вони виявлять толерантність — кожний залишиться при своїй вірі. Може, звичайно, один навернути у свою віру іншого, але тоді той втратить попередню. Ось тут може з’явитися проблема. Зміна віри одним членом родини може порушити взаєморозуміння в родині. Заглянемо у Новий Заповіт. Ісусові сказали: «Тут прийшла твоя мати й твої брати. Хочуть поговорити з тобою». Ісус відповів: «Мої брати тут». І не вийшов до матері — порозуміння між різновіруючими завжди становили труднощі. Часом зміни віри здійснюють застосовуючи насильство до цілого народу — і тоді це є народною трагедією. Перше таке духовне пограбування й поневолення нашого народу відбулося при хрещенні Русі «вогнем і мечем». Друге, - жидобільшовиками після 1917 року. При цьому відбулася втрата не тільки старої віри, але й втрата культури (руйнуючи попередню віру, загарбник руйнує «попутно» культуру народу). Прислів’я «В суперечці народжується істина» є справедливою лише у відношенні до дискусій у області знань, але не допустима в царині віри.
Отже ми повинні рішуче відмовимось від суперечок в питанні віри поки що в рамках нашого громадського об’єднання. Віротерпимість є для нас категоричним імперативом.

Розглядаючи віру, як явище інтимне, як особистий світогляд, а церкву як політичну організацію, переходимо до розгляду багатоконфесійності в Україні. Це питання потребує особливого дослідження, надто воно складне. В Україні є тільки чотири православні конфесії: грекокатолицька, автокефальна, київський та московський патріархат. Як пересічний мирянин, часто відвідую всі церкви названих конфесій, мушу відзначити, що мені найбільше до вподоби проповіді у грекокатоликів, - наголос переважно ставиться на духовність, навіть при вході в церкву надрукований «дороговказ для віруючого». Єдиним недоліком цієї конфесії є те, що вона керується закордонним центром, який має у Києві навіть свою нунціатуру.


Московська православна церква в Україні, яка називає себе українською православною церквою, претендує на свою особливу роль у політичному життю в Україні. Патріарх Кирил, якого деякі журналісти називають головним попом московського Ханства, або головним церковним чиновником, заявляє про «русскій мір», не уточнюючи, що мається на увазі, «русский мир» як система духовних цінностей, якоїсь особливої цивілізації чи як спосіб бачення єдиного слов’янського світу. Залишу це для журналістів і політологів. Проповіді, які я чую у церквах цієї конфесії можна розглядати як спосіб психологічної обробки, рекомендаціями кого славити, наголошуючи на вищий рівень благодатності, своєї церкви, створення ілюзії особливого статусу цієї церкви, при цьому ігнорується факт здачі своїх позицій тоталітарним, деструктивним сектам, особливо «Свідкам Ієгови», активність яких викликає тривогу у вірян православних церков.
У Володимирському Соборі я отримав у подарунок книгу «Закон Божий», взагалі корисне видання, але звідки черпати уяву про Закон Божої благодаті?!!
Певні позиції в Україні має російська православна катакомбна церква, яка утворилася після того, як церкву підім’яло під себе НКВД, а потім КГБ. Спротив цієї церкви жидобільшовикам викликає повагу. Ми мусимо пам’ятати обличчя всіх конфесій — найбільшу підтримку самостійності України виявила УАПЦ.
Греко-католики говорять про заслуги у національно-визвольному русі українців, наче ми не знаємо про її походження як знаряддя польської колонізації і її політичне підпорядкована папі подібно римо-католикам.
Щоб послабити національну єдність у боротьбі за свободу, усі конфесії, які мають закордонні керівні центри і визнають їх владу, включились у міжконфесійну боротьбу за право на духовне керівництво громадянами України.
Висновок.
Єдиним юридично правильним виходом є прийняття Закону, який би забороняв діяльність тоталітарних, деструктивних сект які призводять до зміни менталітету нації, зміни функції поведінки особистості, що призводить в кінцевому рахунку до відчудження від соціуму.
Законом повинно бути заборонено членство в будь-якій партійній, політичній, церковній організаціях, які визнають владу чужоземних центрів.
Для підсилення цього висновку наведу історичний повчальний приклад. Троє ворогів — серби, хорвати й боснійці є частинами одного й того ж єдиного народу, розмовляють єдиною сербсько-хорватською мовою, відрізняються тільки конфесійною належністю:

- до західної частини християнство прийшло з Риму і вони стали зватися хорватами (власне вони горвати; в країні досі використовують російське написання в азбуці якої відсутня буква h);

- до східної частини прийшло візантійське християнство, ці стали називатися сербами й користуватися кирилицею. Між ними лишилася «нічийна» смуга, де християнство набуло форми оріянства, яке обидві церкви вважали єрессю;

- інші стали зватися боснійцями й під владою турків прийняли іслам.

Все це призвело до міжконфесійних гарячих війн і ліквідації Югославії як держави.

Я навмисно оминаю історію становлення християнства, бо вона достатньо висвітлена у наукових джерелах. Ніхто з істориків не відрізняє християнізацію від колонізації.


Кажуть що дорога в майбутнє йде із минулого. Зараз важливо мати раціональний погляд на релігії для вироблення правильної тактики в цьому напрямі. Коротко зупинюсь на Рунвірі.

Наведу характеристику рунвіри Л.Силенка професора Ю.Кочержинського



«Одну із сект з чужеземним центром заснував колишній політпрацівник Леонід Кібзаєв «Лев Силенко» - «Мага віру» чи рідну українську національну віру. У свої писаннях він намагається поєднати несумісні, взаємовиключні ролі: з одного боку, видає себе дослідником, який начебто знайшов раніше невідому інформацію про нашу стародавню культуру, зокрема народні вірування, з другого боку — заявляє, що він ті вірування реформував, «увів єдинобожжя», віру в єдиного господа Дажбога». Звичайно, засновник мага віри, керуючись власною свободою сумління, проповідувати будь-які догмати. Але елементарна мораль забороняє йому називати свій винахід чимось іншим, ім’ям чогось відомого — індуїзмом чи віруванням давніх слов’ян. А дослідник не сміє «реформувати» здобуту у дослідженнях інформацію, мусить донести її до читача такою, якою побачив.
Силенківський «єдиний бог» - це той самий іудейський бог, якого нам підносять християни й мусульмани («Єдиного Господа, який у різних релігіях діє(?!) під різними іменами - Дажбог…, Аллах, Саваоф, Єгова — «Основний закон Об’єднання синів і дочок України рідної української національної віри», затверджений 26-27 квітня 10980 року Дажбожого в Гамільтоні… на надзвичайному З’їзді Урядової Ради ОСІДУ Рун віри, с.27) і не має нічого спільного зі слов’янськими божествами.»
Особисто мені, дуже хотілось би мати в Україні пантеон язичницьких Богів як ознаки цивілізованості і поваги до культури і традицій наших пращурів.
Не занурюючись у історію релігії з її хрестовими походами, експансією, коли слідом за солдатами йшли плантатор і проповідник з хрестом, коли візитною карткою колоніалізму стала християнізація підкорених народів, інколи їх повне винищення, можна стверджувати, що християнізація нічим не відрізняється від колонізації. Історія не знала буддійської чи мусульманської колоній. Всі колонії були юдохристиянськими.
Ці думки — це бродіння всередині, шукання відповіді, чому «воля» України виявилася гірше рабства???
Чому християнська здійснювана політика не завжди відповідає проголошеній християнській моралі??
Думки викликані повідомленнями засобів масової інформації, такими як, наприклад:

«Незаперечним фактом є висока рільницька культура Подніпрв’я, воли, форма череп’яних мисок, вічовий лад».


Постає питання:
- Чому втрачена і не розвинулась ця «висока» культура?;
- «Банк Ватикана подозревают в отмывании денег»;
- «Прокуратура Рима проводит расследование в связи с возможным отмыванием денег сотрудниками Банка Ватикана»
Сегодня, 18:13

Материалы Delo.ua



Кризис добрался до Ватикана;
- Банк Ватикана, известный также как Институт религиозных дел, распоряжается имуществом главы Римской католической церкви, высокопоставленного духовенства и координирует финансовые операции католических приходов по всему миру;
- Пресс-служба Ватикана заявляет, что в канцелярии Папы Римского изумлены и удручены тем, что один из поднадзорных им департаментов попал в поле зрения полиции;
- Однако это уже не первый случай, когда Банк Ватикана попадает в криминальную хронику;
- В 1982 году тогдашний глава финансовой организации архиепископ Пол Марчинкус был признан виновным в соучастии в финансовых махинациях, которые привели к банкротству другого, на тот момент самого большого частного банка Италии Banco Ambrosiano;
- Скандал приобрел еще большие масштабы, когда позднее двое высокопоставленных банкиров Banco Ambrosiano были зверски убиты;
- Один из них, Роберо Калви, за свои близкие связи с Ватиканом получивший прозвище «банкир господа Бога», был найден повешенным под мостом Blackfriars в Лондоне.
Источник: BBC
Але найбільшу увагу привертає діяльність в Україні такої секти юдаїзму як Хабад.
Ось таку коротку характеристику Хабаду подає інформаційно-аналітичний центр Антинаклепницької Ліги України:
«Хабад тісно пов’язаний з хасидизмом, що означає «вчення благочестія» - релігійно-містичний рух, що виник на Подолії в містечку Любавині наприкінці 30-х років 18 століття (в той час територія України, а тепер Смоленська область Росії). Протягом короткого відрізку часу цей рух охопив єврейське населення Поділля, Волині, України та Галичини, потім з надзвичайною швидкістю поширився в Литві, Білорусі, Румунії та Угорщині, скрізь викликаючи у вождів ортодоксального рабинізму й вищих прошарків єврейства вперту боротьбу, що супроводжувалася відлученням і переслідуванням усіх, хто тільки міг потрапити під підозру до належності чи співчуття хасидизму. Результатом цієї релігійної боротьби став розкол єврейства на дві частини: на послідовників нового вчення, які присвоїли собі назву «хасидизм» (противників прозвали «кат» - тобто «секта») і «міснагдім» (не хасиди) чи «ойлемше іден» (єврейство взагалі), які залишилися вірними ортодоксальному рабінізму.
Нині «Хабад – юдо-нацистська ультра ортодоксальна секта, відома як рух Хабад - Любавич… Поява Хабаду, за твердженнями ідеологів секти, була відповіддю на гоніння Богданом Хмельницьким, що призвело до масової загибелі євреїв.
Хабад-Любавич - єдиний рух у юдаїзмі з обов’язковим керманичем на чолі з Любавичівським ребе. Протягом 200 років, чи семи поколінь, це звання передавалось у спадок.
З часу свого виникнення секта вибудовувалася за клановим принципом. Входження до клану надзвичайно обмежене, а його члени вирізняється агресивним, що межує з божевіллям, релігійним фанатизмом. Хабадські чоловіки обов’язково бородаті, носять чорні лапсердаки і чорні капелюхи. Жінки голять голови наголо і прикривають їх перуками.
Непосвячені часто плутають Хабар з хасидами взагалі. Насправді в хасидизмі (ортодоксальному юдаїзмі) є ціла низка впливових напрямів: карлінстоунські, брацлавські, самарські та інші хасиди, які не мають жодного стосунку до Хабару, докорінно від нього відрізняються і зазвичай ворогують з ним. Проте Хабад-Любавич необґрунтовано, але навмисно ототожнює себе з усіма хасидами, хоч давно уже став окремим напрямком не тільки в хасидизмі а й юдаїзмі загалом.
На початку 1930-х років Сталін, який навчався у Тифліській духовній семінарії і добре розбирався в питаннях релігії, вислав Хабад за межі СССР як фашистську секту — тоді як традиційний юдаїзм продовжував існувати на радянській території.
До осені 1939 року Шостий Любавичівський ребе перебував на території Польщі, звідки був таємно переправлений за океан після того, як члени хабадської громади США звернулися з проханням про допомогу особисто до держсекретаря Корделла Хелла. У результаті домовленості між департаментом США і головою німецької розвідки (Абвер) адміралом Канарісом Йосеф Іцхак Шнеєрсон покинув Варшаву, безперешкодно перетнув територію рейху і опинився в нейтральній Голландії, а потім у Сполучених Штатах. Операцією з вивезення Шостого Любавичеського ребе з окупованої Польщі керував полковник абвера, єврей за батьком, Ернст Блох.
З 1940-х років штаб-квартира руху Хабад-Любавич опиняється в Нью-Йорку, в Брукліні. З 1950-го до 1994 року сектою керував сьомий, останній Любавичівський ребе Менахем Мендел Шнеєрсон, зять Йосефа Іцхака Шнеєрсона, який взяв його призвіще й продовжив династію Любавичевських ребе.
«У ці дні, коли всі царства світу повстануть один проти одного, ми повинні знати і вірити, що війна між царствами народів світу не торкнеться, позбав Боже євреїв. Навпаки, все, що відбуватиметься піде тільки на користь єврейському народу …».

Ці слова належать Сьомому Любавичівському ребе, якому члени секти поклоняються з несамовитістю позбавлених розуму ідолопоклонників, і якого вони після смерті проголосили Мошіахом, тобто Месією.


Сьомий Любивичівський ребе практикував ритуал благословення доларом. Він запровадив його 1986 року — після Чорнобильської катастрофи, яку хабадники називають ЧОРНОБИЛЬСЬКИМ ДИВОМ.
За час правління Менахема Менделя Шнеєрсона Хабад досяг небувалої політичної і фінансової могутності, а його головною метою була проголошена «всесвітня експансія».
У період горбачовської перебудови Хабад увійшов у СССР, поступово підім’явши під себе більшу частину єврейських організацій, який патронує їхню діяльність.
Нині хабадські гнізда розкидані по всій території колишнього Союзу. Найбільші й стратегічно най значиміші — в Україні та Росії. Однак якщо в Росії хабадською столицею є Москва, то центром Хабаду в Україні став Дніпропетровськ — рідне місто Сьомого Любавичівського ребе Менахема Менделя Шнеєрсона.
У наш час рух Хабад-Любавич має безпрецедентний для не дуже численної ультра ортодоксальної секти вплив не тільки на мікроклімат країн основного базування, а й на глобальну політ економічну ситуацію.
Діяльність секти глибоко законспіровано, водночас по-фарисейськи виставляється напоказ релігійна покірливість і терпимість. На відміну від інших представників ортодоксального юдаїзму, хабарники не просто не визнають Ісуса Христа, а й ненавидять його лютою ненавистю.

Своїм найлютішим ворогом Хабад вважає Православ’я, відповідне ставлення й до носіїв цієї релігії.


Хабадники активно протистоять процесу асиміляції євреїв і є фанатичними борцями за чистоту крові. Основним принципом фашистської ідеології секти є такий: «євреї вище за все, а Хабад вище за євреїв»…
Донедавна Хабад, незважаючи на досягнуту могутність і вплив, залишився досить малочисельною сектою. Проте день за днем кількість хабадників зростає: якщо на початку 1990-х років у світі налічувалось 20 000 представників Хабад-Любавич, то нині ця цифра збільшилась у кілька разів.
Члени секти Хабад є прибічниками Кабали (містичного вчення в юдаїзмі) і володіють його таємницями на професійному рівні. У християнському розумінні кабала — не що інше як чаклунство й бісовство.
«У грудні 2004 року Хабад оголосив прихід Антихриста». — Е.Ходос

Та це тільки один бік діяльності юдо-нацистської секти. Вона має намір досягти світового панування. Для цього використовує фінансову бінарну зброю для знищення України як незалежної держави, а українського народу як історично неперспективного етносу.


Співпрацює Хабад з картелем «Калі», який є лідером у світовому кокаїновому бізнесі й практично належить секті Хабад. Фінансові активи картеля, включаючи і обігові кошти, становлять чотири міліарда доларів, розміщених у основних банках США. Це дає можливість картелю утримувати у разі необхідності армію, включаючи військовоморський флот, авіацію, ядерні бойові потужності, що рівнозначно трьом арміям Ізраїлю. Враховуючи той факт, що кошти картелю, в основному перебувають в обігу, то щоб створити за потреби армію, картелю потрібно небагато часу, позаяк він має тісний зв’язок з опозиційними Колумбії озброєними формуваннями FARC (FUERCAS ARMADOS REVOLUCIONARES DE COLUMBIA). Ці формування є базою воєнних спеціалістів високого класу. Тісні й давні стосунки між реакційними єврейськими організаціями і картелями Колумбії у сфері обігу кокаїну й озброєння дають можливість, зокрема й Хабаду, в короткий термін створити потужну боєздатну армію з базуванням на територіях економічно підпорядкованих секті країн.
Колумбія, Венесуела, Уругвай, Перу, Еквадор, Панама потенційно готові співпрацювати з будь якими силами, які протистоять інтересам і політиці США. Тому секті Хабад безпроблемно створити на політичній основі певну коаліцію сил названих держав на ґрунті протистояння США з утаємниченою метою з подальшою експансією світового масштабу. За фінансовою можливостями картель «Калі» може оперативно створити певний міжнародний військовий потенціал для впровадження в життя планів «сіонських мудреців».
Загострючи увагу на руйнівних діях хасидської секти Хабад, звертаємо увагу на таке. Лідери Хабаду не були б юдо - нацистами, якби не хизувалися своїми досягненнями, як це зробив у грудні Берл Лазар.
Його сенсаційна заява прозвучала в Нью-Йорку на щорічному з’їзді посланців руху Хабад — «хабанкет», вечір на честь глухім, захід, на якому Хабад салютує своїм посланцям. Цього року право виголосити промову від імені усіх посланців руху було надано головному рабину Росії Берлу Лазару. Виявлена честь є ще одним свідченням великої поваги Хабаду до посланців Росії і СНД, високої оцінки результатів їхньої повсякденної праці та особистого вкладу рабина Лазаря у відродження єврейського життя на пострадянському просторі.
Як пише «Єврейскоє слово» (№46, 2005 р.), виголошуючи промову, Берл Лазар сказав: «Немало революцій знала Росія, але наймирніша, найтихіша і найефективніша — це революція, яку здійснили посланці Хабаду…»
Отже юдо-нацисти секти Хабад визнають, що саме вони є тими деструктивними силами, які привели до руйнування промисловості, сільського господарства, практично до геноциду українського народу.
Усвідомлюючи, що в прямій воєнній агресії перемогти наш народ неможливо, секта Хабад перейшла до інформаційно - психологічної війни. Маючи багато доларів і сформувавши за часів перебудови п’яту колону в Україні, зокрема й серед вищих органів влади, вона через підкуп захопила й знищила більшу частину підприємств, створила свою систему банків, захопила засоби масової інформації.
І продовжує вести інформаційно-психологічну війну. Серед методів, що застосовуються у ході війни: дезинформація, дезорієнтація, брехня, підкуп, залякування, пропаганда фальшивих цінностей і аморальності.
Виконавцями задумів хасидсько-масонського уряду та їхніх посланців секти Хабад є організоване єврейство, передусім лідери різних організацій, які нахабно присвоїли собі право говорити і діяти від імені єврейського народу України».
Про християнський Екуменічний Союз, про всесвітню Об’єднану Церкву (штаб-квартира знаходиться в США), про всесвітній Форум християн і євреїв (24-25 серпня 1999 року, на якій я був присутній) бажаючі можуть познайомитись в Інтернеті. Діяльність цих релігійних формувань мають до України опосередковане відношення.
Тож давайте формувати розумний спосіб спротиву, пізнаючи специфіку новітнього рабства, з урахуванням нових знань, історичного досвіду та майбутніх глобальних викликів. Не пов’язуючи наш рух рамками конкретної релігійної догми, сподіваюсь на психологічне відторгнення деяких деструктивних релігій в тому числі і комуністичної міфології. Істинне те, що продуктивне.

Микола Бойко

Секретар Президії ВГО та ВГПР

«Всенародний фронт порятунку України»

21 жовтня 2010 р.