Вінницький апеляційний адміністративний суд справа №802/67/13-а - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Вінницький апеляційний адміністративний суд справа №2270/4272/12 1 66.43kb.
Вінницький апеляційний адміністративний суд справа №2а/2218/490/12 1 49.4kb.
Вінницький апеляційний адміністративний суд справа №2270/8293/11 1 87.93kb.
Вінницький апеляційний адміністративний суд справа №2а/2470/3185/11 1 113kb.
Вінницький апеляційний адміністративний суд справа №2а/0270/5525/11... 1 119.45kb.
Вінницький апеляційний адміністративний суд справа №212/11446/2012 1 82.98kb.
Вінницький апеляційний адміністративний суд справа №2а/0270/1888/12 1 89.21kb.
Вінницький апеляційний адміністративний суд справа №2а-4518/11/0217 1 37.25kb.
Вінницький апеляційний адміністративний суд справа №4/258 1 65.21kb.
Вінницький апеляційний адміністративний суд справа №2270/14869/11... 1 60.47kb.
Вінницький апеляційний адміністративний суд справа №2403/1852/12 1 112.26kb.
Уряд Рескомнац займется изданием крымскотатарской учебной литературы 1 41.63kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Вінницький апеляційний адміністративний суд справа №802/67/13-а - страница №1/1



ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №  802/67/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Томчук А.В.  

Суддя-доповідач:  Боровицький О. А.



У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді:  Боровицького О. А.

суддів:  Білої Л.М.  Сушка О.О.

при секретарі судового:  Білій Л.М.

при секретарі судового засідання:  Бондаренко С.А.

за участю:

позивача:  ОСОБА_11

перекладача: ОСОБА_4              

представника відповідача: Качановецького П.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_11 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії , -

В С Т А Н О В И В :

В  січні 2013 року ОСОБА_11 звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на спору на стороні відповідача - управління Державної міграційної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 03.12.2012р. №644-12, яким йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання  Державної міграційної служби України вирішити питання про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.  

Позовні вимоги мотивував тим, що він є громадянином Індії, проте не може і не бажає користуватися захистом цієї країни внаслідок обґрунтованих побоювань за своє життя, через суперечності у  релігійних переконаннях та  у зв'язку з земельним конфліктом з власним дядьком, який виник після смерті батька, а тому звернувся до управління Державної міграційної служби  у  вінницькій області із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового  захисту, однак, незважаючи на викладені ним доводи, отримав відмову.

15 лютого 2013 року Вінницьким окружним адміністративним судом  постановлено адміністративний позов задовольнити частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 03.12.2012р. №644-12 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно вирішити питання щодо надання ОСОБА_11 (ІНФОРМАЦІЯ_4.) статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з  ухваленим судом першої інстанції рішенням, Державна Міграційна служба України оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вінницький апеляційний адміністративний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач народився в Індії, за національністю - індус, проживав у штаті Банджаб, сповідує - сікхізм.

В червні 2006 року ОСОБА_11 прибув до Ташкенту, а після, за допомогою перевізників автобусом дістався до Росії, а потім через Білорусію нелегально прибув в Україну, перетнувши її кордон за допомогою автомобіля.

Позивача затримано на території Чернігівської області та розміщено у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.

ОСОБА_11 звертався за отриманням статусу біженця, проте за результатами розгляду його особової справи, рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігій від 30.03.2009 року №165-09 підтримано висновок Відділу міграційної служби у Чернігівській області та відмовлено позивачеві у наданні статусу біженця.

Повторно позивач звернувся до управління ДМС у Вінницькій області за отримання статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду документів, щодо надання ОСОБА_11 статусу біженця в Україні, управлінням державної міграційної служби України у Вінницькій області був прийнятий висновок від 11.11.2012 року №12VIN 110 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи його тим, що заявником не надано конкретних фактів, що дають підстави вважати що ОСОБА_11 переслідувався в Індії як конвенційний біженець, а факти, які надав позивач не відповідають вимогам пункту 1 та пункту 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту".

Рішенням Державної міграційної служби України від 03.12.2012 року №644-12 був підтриманий вище зазначений висновок та відмовлено громадянину Індії, ІНФОРМАЦІЯ_1  у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі вказаного рішення, управлінням державної міграційної служби України у Вінницькій області 10.12.2012 року прийнято повідомлення № 109 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, державні гарантії захисту біженців регулюються Конституцією України, Законом України від 21.06.2001 року №2557-III "Про біженців", іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Зокрема до міжнародних норм права відносяться Конвенція про статус біженців, 1951 року та Протокол про статус біженців, 1967 року (ратифіковані Законом України від 10.01.2002 року N 2942-III), якими визначено загальні принципи щодо захисту біженців.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про біженців" біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.



Статтею 6 цього Закону визначені повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, зокрема, прийняття рішень про надання, втрату і позбавлення статусу біженця; координація взаємодії інших органів виконавчої влади з питань, що стосуються біженців; збір та аналіз інформації щодо наявності у країнах походження біженців умов, зазначених у абзаці другому статті 1 цього Закону.

Відповідно до статті 13 цього Закону розгляд заяви про надання статусу біженця здійснюється органами міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.



Статтею 14 Закону України "Про біженців" встановлено, що рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву.

Законом України від 21 жовтня 1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції, 1951 року та Протоколу, 1967 року (Женева, 1992 рік). Відповідно до зазначеного Керівництва встановлені критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Ключовим у переліку критеріїв щодо визначення біженця є обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.

Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи такого побоювання, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, у зв'язку з чим ця особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних, джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисник організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням в країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про біженців" до заяви про надання статусу біженця додаються документи і матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття такого статусу.

Наявність підтверджуючих доказів підсилює вірогідність зроблених заявником тверджень, але не може бути обов'язковим елементом його доказової бази. Так, приймаючи до уваги особливе положення осіб, які шукають статусу біженця, їм немає потреби надавати усі необхідні докази. Досить часто особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно перешкоджати в прийнятті заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам.

Побоювання бути переслідуваним може бути цілком обґрунтованим незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування - державні органи, чи ні. Підпункт 2 пункту 1 статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що дії повинні бути державними або здійсненими державною владою. Так, пунктом 65 Керівництва УВКБ ООН пояснює, що часто на практиці переслідування є результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити. Відмова особі в захисті за Конвенцією про статус біженців тільки тому, що вона переслідується не тими особами або органами, породжує невідповідність закону.

Отже, біженець має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок переслідування цієї особи за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

У цілому, "обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування" є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.

Стосовно доводів  відповідача  про те, що надані пояснення позивачем у протоколах співбесіди є суперечливими, суд апеляційної інстанції зазначає, що як в  суді першої інстанції так і  при апеляційному розгляді справи встановлено, що позивач майже не володіє російською мовою та без допомоги перекладача не може відповідати на всі задані йому питання. Як наслідок, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що у протоколі співбесіди від 17.09.2012 року (а.с.72) позивачем не повідомлено усіх істотних обставин відповідачу, оскільки така співбесіда проводилась без перекладача.

Суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції, обґрунтовано  взято до уваги положення Директиви Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається", які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, у відповідності до положень якої, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: - заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви; - встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Як вірно  встановлено судом першої інстанції, громадянин Індії ОСОБА_11 зробив спробу обґрунтувати свою заяву, зазначивши, що не має можливості повернутись до країни походження в зв'язку із тим, що на Батьківщині йому загрожує небезпека його життю з боку рідного дядька, який належить до іншої релігійної групи.

Також, суд апеляційної інстанції  вірно  зауважив, що  відповідачем та третьою особою при розгляді заяви позивача не враховано наступні обставини.

Згідно довідки №0001139 від 12.07.2012 року (а.с.10-11), виданої громадянину Індії ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2  в графі "Відомість про неповнолітніх осіб, які не досягли 18 років, законним представником яких є особа" зазначено ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3. Згідно свідоцтва про народження (а.с.115) ОСОБА_6 є сином ОСОБА_11

Частиною 2 статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_11 проживає у громадянському шлюбі із ОСОБА_10, яка є безробітною, та малолітнім сином ОСОБА_6. Дані особи перебувають на його утриманні, оскільки у сім'ї лише він працює.

Позивачем зазначено, що він з дружиною та сином не може повернутись на Батьківщину у зв'язку із ситуацією, яка у нього склалась у Індії . При можливому поверненні в Індію, їхньому життю та здоров'ю загрожуватиме небезпека.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України "Про охорону дитинства" діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

З огляду на викладене, аналізуючи зібранні докази щодо реальності побоювань позивача  за  своє життя з боку рідного дядька, який належить до іншої релігійної групи, суд апеляційної  інстанції погоджується з висновками суду першої інстанцій стосовно того, що відсутність документальних доказів усних тверджень позивача не є перешкодою в прийнятті рішення щодо надання статусу біженця, оскільки загальна правдоподібність яких є достовірною.

Таким чином, відповідачем не доведено правомірність прийнятого ним рішення від 03.12.2012 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наведені обставини були правильно враховані судом першої інстанції, який обґрунтовано прийняв рішення про часткове  задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198,  частини1 статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені статтями 201,  202 КАС України.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу  Державної міграційної служби України, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2013 року, - без змін.



Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в  касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі  23 серпня 2013        

          Головуючий      суддя                                                   Боровицький О. А.

          Судді                                                                       Біла Л.М.



                                                                                 Сушко О.О.