Виховання загальнолюдських цінностей в сучасному світі на уроках української літератури - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
1. Розкрити основні напрямки та завдання морального виховання дітей... 1 86.55kb.
В. Левицького Виховання національної свідомості і патріотизму на... 1 131.94kb.
Використання сучасних педагогічних технологій контролю навчальних... 1 155.26kb.
Методичні рекомендації «Впровадження елементів ситуативного навчання... 1 173.51kb.
Використання інтерактивних та мультимедійних технологій на уроках... 6 1033.28kb.
Керівнику знз вчителю української мови 1 101.76kb.
Хомін Наталія Михайлівна вчитель української мови та літератури зош... 1 176.16kb.
Повідомлення «Проблема гендерної рівності у сучасному світі» 2 284.36kb.
«Фізична культура дітей, підлітків, молоді та дорослого населення... 1 31.71kb.
Творчість великого народного поета внесла в нашу літературу незнане... 1 139.38kb.
Пояснювальна записка Загальна характеристика предмета 8 1065.82kb.
Любіть дитину понад усе! Коли людина радіє 1 70.58kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Виховання загальнолюдських цінностей в сучасному світі на уроках української літератури - страница №1/1

ВІКНИНСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА

І – ІІІ СТУПЕНІВ

КАТЕРИНОПІЛЬСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ

ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ДЗЮНЬ ОЛЕНА ПАВЛІВНА

ВИХОВАННЯ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ В СУЧАСНОМУ СВІТІ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ


Схвалено педрадою школи


Вікнине – 2008

Дзюнь Олена Павлівна. Учитель української мови та літератури. Відмінник освіти, спеціаліст вищої категорії. Стаж роботи в школі – 33 роки. Голова шкільного методоб’єднання вчителів-філологів. Педагогічне кредо: «Треба зранку до праці ставати, зневажаючи втому і лінь. І долати, долати, долати бездуховність усіх поколінь».

Ганна Чубач

Учителю літератури належить долати бездуховність покоління, а засобами художнього слова формувати покоління духовне, мисляче, небайдуже.


У посібнику містяться методичні рекомендації вивчення визначених чинною програмою творів української літератури як важливого чинника формування духовного світу особистості.

Метою цих рекомендацій є спроба учителя узагальнити шляхи донесення до свідомості учня морально-етичних цінностей людського суспільства, втілених в художніх образах творів, що вивчаються. Автор ділиться міркуваннями, як формувати критичне мислення учня, гнучко адаптуватись до життєвих ситуацій аби бути успішним у сучасному світі.

ОПИС ДОСВІДУ РОБОТИ
Проблема сутності людини, її призначення в світі, шлях до щастя хвилювала ще стародавніх філософів і знайшла свій розвиток у трактатах Сократа, Платона. Формування справжньої людини – найвищий ідеал Г. С. Сковороди. У свідомість учнів він вкладав свою «філософію серця». Вищою мірою Любові (добра, справжності, краси) є духовна особистість.

… Народжуємось всі ми щиросердними,

Віщаєм про гармонію в сурму, –

Та цвіль і бруд не помічаєм вперто ми ,

Застої не порушуємо злетами,

Зі світла відступаємо в пітьму.

Чому?

Василь Дергач, зб. «Шлях до храму»


Відповідь на це риторичне запитання як учитель-філолог намагаюсь знайти у літературі. Формування в учнів погляду на світ як неподільну цілісність, вироблення умінь і навичок осмислено сприймати глобальні проблеми сучасності – і сьогодні залишається одним із основних завдань словесника. Бо саме художня література зображує дуже складні багатогранні стосунки між героями і допомагає читачеві розібратися в собі, і в людях. Тому разом з викладанням літератури в школі учитель дає науку про доброчинність, плекає позитивні, світлі почуття засобами Слова.

Як учителю рідної мови та літератури мені близький саме такий погляд на вивчення літератури в середній школі. Основна проблема, над якою працюю, є такою:

«Формування засобами художнього слова гармонійної, національно свідомої особистості, для якої пріоритетними є загальнолюдські цінності». Працюючи над цією проблемою, постійно оволодіваю досвідом інноваційно-педагогічної діяльності, набуваю вміння творчого моделювання уроків літератури, виконуючи чинну програму, користуючись існуючими навчальними планами, підручниками. Намагаюсь їх реалізовувати нестандартно, неповторно, щоб урок захопив учнів і змістом, і формою, стимулював їх пізнавальну активність.

Ефективними вважаю такі форми уроку: урок-дослідження тексту (робота в групах); урок-диспут (виокремлення певної проблеми в художньому творі); урок-рольова гра, урок-інтерв’ю та інші. Вважаю обов’язковим елементом у ширшому осягненні твору наближення його до сучасної дійсності, використання творів, що вивчаються, у позакласній виховній роботі. Досвід переконує, що коли цікаві для дітей заходи (вечори відпочинку, диспути) будувати з використанням відомих класичних творів, то такі заходи стають глибокими, а літературні твори звучать по-іншому, зникає стереотипність погляду на давно відомий твір. Тому (враховуючи особливість сільської школи) завжди допомагаю педагогу-організатору скласти сценарії різноманітних заходів.

Це викликає постійний інтерес до таких заходів з боку як учнівського колективу так і громадськості села. Традиційним святом для всього села є День Матері, Шевченківські дні, День Учителя, тощо. Наприклад, казка для дітей «Подорож в країну Навпаки» наштовхнула на ідею професійного свята учителів, які нібито потрапили у чудову країну Навпаки. А чудовий роман Ліни Костенко «Маруся Чурай» наштовхнув на ідею створення дівочого об’єднання старшокласниць «Чураївна».

Результатом такого підходу до вивчення художніх творів є посилений інтерес до читання окремих учнів, підвищення їх інтелектуального рівня та збагачення ерудиції.

Сільським вчителям та їх учням рідко випадає нагода зустрічі з автором. Тому великою удачею вважаю зустріч з уманським поетом Петром Поліщуком та О. В. Тодчук; поетом Василем Дергачем, прозаїком Любов Пономаренко та Миколою Линовицьким.

Постійно підвищуючи свій професійний рівень, працюю з різноманітною методичною та критичною літературою, відвідую курси підвищення кваліфікації, впроваджую ППД Калиушко Є. Г.

Коли де-небудь квітку бачу,

«Зірви!» – кричить мені, аж плаче.

Повз деревце іду зелене,

«Зламай!» – схиляється до мене.

В гніздечку пташку стріну в гаї,

«Зжени!» – мерщій мене благає…


Чи не точно розкрита психологія наших негідних, часто підсвідомих вчинків у «Двоколірному вірші» Павличка?

Здається, немає людини, яка б не знала, що берегти природу, маленьке джерельце чи річку, допомагати тваринам, птахам – всім, хто потребує нашої турботи, і розуміти, безумовно, що найвища цінність на землі – людське життя, – все це є духовною красою.

Та все частіше у засобах масової інформації зустрічаємо жахливі картинки дитячої жорстокості, а чи здригаємось від почутої лайки. Чому? Чому у ХХІ столітті з його надсучасними технологіями так катастрофічно не вистачає духовності, гуманізму?

Відповідь може бути різною, але для кожного учителя-філолога зрозуміло, що найефективнішим чинником, що формує духовний світ дитини, є читання художньої літератури. Саме через розвиток інтересу до читання найкращих літературних творів відбувається формування особистості. Це і є метою шкільної літературної освіти. Цьому сприяє програма з літератури для 12-річної школи, укладена таким чином, щоб учителі мали можливість подати літературу в школі не заідеологізовано, а як мистецтво СЛОВА , як світ, що твориться уявою письменника.

«Певно, ніхто з нас не заперечуватиме, як важливо зараз, у добу панування прагматизму, цинізму, бездуховності, піднести загальний рівень освіченості, загальної культури українського суспільства, утвердити культ високої духовності і моральності» – зазначає Раїса Мовчан в статті «Прочитати класику по-сучасному».

Тобто, вивчення літератури в загальноосвітній школі мусить розвивати здатність учня утвердитися як особистість, розв’язувати проблеми, розвивати комунікативні якості, формувати світоглядні та загальнолюдські цінності. Адже українська література, як і культура загалом, формувалася протягом багатьох віків і відбиває моральні засади свого народу, утверджує категорії істини, краси, добра.

Як навчальний шкільний предмет, вона здійснює як пізнавальні, так і виховні та естетичні функції.

Отже, учитель літератури мусить на своїх уроках формувати самостійне, критичне, творче мислення учня через аналіз художнього твору чи дискусійне обговорення найважливіших проблем, висвітлених у художньому творі. А методи реалізації цих завдань у кожного учителя власні. Вони залежать як від матеріалу, який вивчається, так і уподобань і можливостей учителя. Головною і незамінною умовою є створення атмосфери любові до предмета, бажання до постійного самовдосконалення.

Вчителі мусять пильно стежити за сучасним літературним процесом, обмінюватись думками з приводу прочитаного, обирати різноманітні методи та прийоми для реалізації мети уроку.

Одним із найпоширеніших та найдавніших методів аналізу художнього твору є бесіда.

Для ефективного застосування методу бесіди на уроці необхідне створення таких умов, які дають можливість учням бути активними учасниками процесу пізнання. Запитання під час бесіди слід формулювати так, щоб вони активізували розумову діяльність учнів, створювали проблемні ситуації, направляли думку на обґрунтування відповіді, наштовхували на порівняння сучасного їм світу.

Програма для 12-річної освіти пропонує чимало нових творів, цікавих і актуальних сьогодні, близьких і зрозумілих сучасній молоді. Як справедливо зазначає Раїса Мовчан, «всі ці різножанрові тексти проектують вдумливий, зацікавлений, оптимістичний погляд на зовнішній світ і світ людської душі…» [2]. Та й сама класифікація матеріалізму у 5-8 класах за визначеними проблемно-тематичними блоками націлює учителя на осучаснення методики викладання української літератури, на здійснення не лише освітньої, а й виховної мети.

Серед запропонованих для вивчення творів у 5-8 класах хочу звернути увагу на невеличке за розміром оповідання сучасної письменниці Любові Пономаренко «Гер переможений», що вивчається у 7 класі. Лаконічна, точна, образна мова оповідання викликає в уяві живі та переконливі образи, характери персонажів. При вдумливому аналізі художніх деталей оповідання для семикласників є можливість пізнати основні моральні цінності суспільства: людське життя як найвища цінність; добро та милосердя, нарешті, – працелюбство.

Доля подарувала мені можливість зустрітися з автором і поспілкуватись з нею, розпитати, як створювалось оповідання.

«У нашому місті є цілий квартал, збудований полоненими німцями, – розповіла Любов Петрівна. – жінки дійсно дуже жалісливо ставились до обірваних, хворих, голодних полонених. Приносили їм їжу, і одяг. А ще свідки тих подій розповідають, що німці дуже сумували за своїми сім’ями, багато з них мали фотокартки своїх дітей, дуже ними дорожили. Любили забавляти і пригощати дітей, що жили у цьому мікрорайоні».

В уяві письменниці ці перекази трансформувались в історію з Фрідріхом, який не тільки будував будинок, а ще й мав «власну державу» – невеличку грядочку землі, на якій сіяв нагідки.

Цікава деталь: коли оповідання було вперше надруковане у місцевій газеті, то першими відгукнулись ветерани війни. Вони гнівно протестували проти авторської позиції, яка викликала жалість та певну повагу до полонених німців.

Тому першим питанням до семикласників було таке:

– А чи слід було носити їжу та одяг ворогам? Адже це через них жінки стали вдовами, а діти – сиротами. Кожен із семикласників висловлював власні міркування але разом зробили висновок: добро та милосердя повинно перемагати бажання помсти. Бо зло роз’їдає душу, нищить її, як іржа залізо. Війна – це зло. І те, що наші жінки. Переживши страшні втрати, зуміли зберегти почуття жалю, лиш підносить їх, возвеличує над світом суєти.

Далі цікаво дізнатись про внутрішній світ ворогів-завойовників:

– Про які вміння полонених німців ви дізнались? (майстерно будувати, виготовляти з цегли «сонця і квіти», грати на губній гармошці)

– Чому полонені зводили квартал «з любов’ю і розпачем»?

– Чому «цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м’язи і не дряпали шкіру…»? (їх руки звикли будувати, а не лише тримати зброю)

– Чи хотіли б ви жити у будинку, збудованому Фрідріхом? Які міркування викликає у вас фраза: «минуло півстоліття – за цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога…»?

Підсумком цих міркувань є роздуми семикласників про працелюбність як важливий показник моральності людини.

Наступна тема для обговорення – дитяча жорстокість.

– Чому діти любили ціляти у Фрідріха грудками?

– Чому весь час руйнували дбайливо доглянуту грядку з посіяними нагідками?

– Чому у жінок полонені німці викликали співчуття, жалість, а у дітей зло?

– Чи можна знущатись із беззбройних, переможених?

Таким чином діти усвідомлюють, що людина повинна зберігати честь та гідність іншої людини при будь-яких обставинах. Наприклад, під час вивчення оповідання Володимира Винниченка «Федько-халамидник» даю попередньо завдання дітям розпитати власних батьків, як вони ставляться до фізичного покарання дітей за провини, чи використовують вони такий «метод» виховання своїх дітей. А в класі моделюємо «батьківські збори», де «батько» Федька пояснює, чому він бив сина. Інші діти, що виконують роль своїх батьків, засуджують чи виправдовують (спираючись на аргументи власних батьків) дії Федькового батька. Але колективно, під умілим керівництвом вчителя рішенням цих «зборів» мусить бути засудження виховання при допомозі палиці. Бо це не тільки породжує страх. Усвідомлення власної меншовартості, а й іноді позбавляє життя. А людське життя є найвищою цінністю, тому що кожна людина неповторна та унікальна. Це ж твердження мусить проходити червоною ниткою і під час аналізу творів про голод 1932 – 1933 р. в одинадцятому класі. Щоб наблизити події, описані в романі Василя Барки «Жовтий князь» до світосприйняття сучасних молодих людей, я вирішила провести урок біля могили, до поховані померлі від голоду наші односельці. Могила ця – спільна для всіх замучених голодом. Такий довгий (17 метрів) рівчак з невисоко нагорнутою землею. На урок цей запросила сільського голову, який повідомив офіційні дані про кількість померлих за той страшний рік (понад тисяча жителів, в той час як з фронтів Другої Світової війни не повернулись 132 жителі), та стару жительку села, яка добре пам’ятає імена тогочасного керівництва, події в селі під час вилучення в людей зерна, будь-якої їжі. Це була бесіда-інтерв’ю біля місця поховання жертв голодомору. Діти зачитували уривки з роману, а потім звертались до жительки - свідка подій із запитанням, чи так було це насправді. Виявляється, все описане в романі – правда, і вона зримо постала перед уявою дітей.

Наприклад, учень називає подію: «Початок біди», – і зачитує таку цитату з роману:

«Хлібороби, сполохом зібрані в сільраду недільного дня, слухають промовця…

Представник з Москви долонями вдарив об стіл з огнистою накривкою:

– Зробимо, як з ворогами, – в разі невиконання!

Відповідатимуть і сім’ї…

Застиг. Скеля! Партійці і сільрадівці з револьверами в кишенях, і також міліціонери з револьверами на поясах, наставлені в захист Отроходіна. А впроти гурт худих дядьків, з яких тільки в одного ціпочок,..»

– Чи справжня ця картина, немає перебільшення? Чому проти звичайних селян стояли озброєні представники влади?

– Ой, правда, діточки. Саме отак і було. Нам прислали... (називає прізвище), і він весь час вимахував перед людьми револьвером...

Одинадцятикласники переконуються, що справедливого суспільства із щасливим майбутнім ціною життя людей збудувати неможливо.

Хочу зазначити, що досягненню бажаного результату (переконати молодь у найголовніших людських цінностях) допомагає систематичність та послідовність.

Тому який би твір ми не вивчали, обов’язковим елементом є акцент на моральних цінностях суспільства.

Розглядаючи твори Івана Кочерги, Івана Франка, Тараса Шевченка про далеке минуле України, пропоную виписувати цитати до теми „Моральні цінності, ідеали наших предків”.

Коли семикласники виписали із повісті Івана Франка „Захар Беркут” рядки, що свідчать про ставлення героїв повісті до основних цінностей свого життя, в класі проводжу таку рольову гру, яку називаю „Крісло відвертості”. Один із учнів, що грає роль то сучасного Президента України, то іншого відповідального політика (за бажанням учня) сідає на стілець з написом „Крісло відвертості” перед класом. Діти по черзі зачитують короткі фрази героїв повісті:

–... життя – дорога річ, і за ніякі скарби його не купити. (Тугар Вовк – Максимові Беркуту)

– Життя в неволі нічого не варте, краще смерть! (Максим Беркут)

– Зраджуючи свій народ, ведучи монголів через гори... Ні, краще вмерти, ніж так заробляти на вільність! (Максим Беркут)

–...Починемо без бою, без слави, мов коти, кинені у ставок! (Бурунда)

– Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові...

Той, хто сидить на „Кріслі відвертості” коментує ці цитати і підтверджує, аргументує прикладами із сучасного нам життя. („Я вважаю, що Тугар Вовк має рацію, коли говорить, що життя – дорога річ. Але коли доля цілого народу залежить від твого вибору, то я б вчинив так, як Максим...”). Нині наше телебачення часто пропонує різні політичні ток-шоу, де спілкування з глядачами проводять за допомогою технічних засобів голосування, натискаючи на пульті відповідь „так” чи „ні”.

Коли спробувала використати гру „так” чи „ні” на уроках літератури, це пожвавило, активізувало мислення дітей. Наприклад, під час роботи над змістом драми „Ярослав Мудрий” Івана Кочерги на дошці записую питання: „Чи згодні ви зі словами Ярослава Мудрого: „Раніш закон, а потім благодать...” Чи можна задля закону поступитися „благодаттю” – правом на життя і щастя „маленької людини”? Учні піднімають картки „так” або „ні”, потім аргументують, чому „так” і чому „ні”.

Зміст розмови виходить приблизно такий:

Ярослав Мудрий – творець „Руської правди”, вважає, що задля закону можна поступитися „благодаттю”. А коли „каменщик” Журейко убив варяга, який покривдив Милушу, вбив її брата, то князь наказав скарати Журейка. Це змусило „каменщика” втікати на Причорномор’я, у далеку Тмутаракань.

Та „каменщик” Журейко не менше ніж князь любить вітчизну. Він бачить, що Ярослав потрібен Русі, дбає про неї. Тому, дізнавшись про змову варягів, викриває зрадників, рятуючи Ярослава і Русь, долаючи власну образу на князя. Отже, „маленька людина” може бути великодушною і вона має право на щастя.

Уявлення про моральність, відповідальність, справедливість входить у світ дітей з раннього дитинства з колисковими піснями матерів, казками. Як же важливо полюбити ці уявлення через читання художньої літератури. Адже література є своєрідним компасом для людини, яка цінує досвід інших, дає відповіді на багато запитань, допомагає не збитися зі шляху праведного. Не дарма ж бо художню літературу називають людинознавством.

Як справедливо зазначає Микола Жулинський, „...суспільство українське тільки тоді матиме перспективу і буде гармонійно розвиватись, коли гуманітарні цінності стануть пріоритетними, а наша державна політика базуватиметься на трьох китах: освіта, наука, інтелект. І, ясна річ, культура. Тому гуманітарний струмінь має бути присутній в усіх предметах. Бо саме тут на сам перед виховується людина, формується особистість, плекається її духовний світ...”



ПОЗАКЛАСНА РОБОТА


Година доброти

Виходить сам учитель

Шановні семикласники ! Нещодавно ви вчили творчість Євгена Гуцала і прочитали оповідання «Хто ти?» Я хочу звернути вашу увагу на головну проблему в цьому творі і обговорення її проведемо у формі популярної передачі «Я так думаю». Звучать позивні передачі і епіграф по мікрофону (за сценою)

- Поглянь навколо - яка краса!

Вдивляйтесь в красу , яку створив Господь - і відкривай для себе світ

доброти ...

Учитель оголошує: Отже, тема сьогоднішньої розмови: «Доброта.

Чи можливо в сучасному світі жити добротою?» Учасники нашої розмови представляють дві точки зору :

1.«Добро повинно бути з кулаками», - знайомтесь:

«Добро войовниче»

та «Повинно перемагати милосердя» - «Добро милосердне»,

а також експерт-психолог - учасники займають місця


Послухайте, що трапилось одного разу на базарі. Хлопчик загубив
маму:

(розігрується діалог)

– Мама! Де моя мама? (плаче)
«жінка»: - Як тебе звати, дитино?

– Владик.

– А маму як звуть? Скажи, ми її знайдемо швидко.

– Маму я зву: мамочка, матуся ...

– А які у твоєї матусі очі: сині, карі?

– Очі у неї – найдобріші.

– Ну, а волосся: чорне, світле?

– Найкрасивіше?

– А, може, ти скажеш, які у неї руки?

– Руки... (схлипує) найласкавіші ...

Учитель:

– Як ви гадаєте, чи знайшов Владик маму?

«Добро войовниче»:

– Ні. Як же можна дати оголошення без імені, особливих прикмет ...

– А я думаю, що можна дати оголошення: «Загубився хлопчик. У його мами - найдобріші очі, найкрасивіші коси і найласкавіші руки!» І мама обов’язково знайдеться, бо, мабуть, не один раз чула такі слова від свого синочка.

Звучить уривок:

«Летіла зозуля, та й стала кувати

Ой, то не зозуля , то рідная мати... »

Експерт-психолог:

– Але ж, погодьтеся, не всі мами найдобріші, найласкавіші. Є й мами-зозулі, котрі кидають своїх дітей, щойно народив­ши. Чи можна їм це простити?

Вчитель:

– Що скажете з цього приводу ви? Прошу, ваш коментар з приводу чи можна все пробачити?

– Ні, не можна. Ці жінки без душі, без совісті. Їх судити треба. Карати примусовими роботами.

– А я хочу нагадати всім оповідання Євгена Гуцала «Хто ти?», в якому є розповідь, як 20-річна дівчина вирішила знайти свою рідну матір і запитати її: « Хто я? Чому ти мене покинула?» І


знайшла матір одиноко помираючою в лікарні, а в її квартирі ще братика і сестричку ...

Вчитель:


  • А давайте послухаємо цю дівчину ...

Виходить дівчина до мікрофону : (монолог)

« Я не могла зрозуміти ... не могла зрозуміти, чому вона відцуралась назовсім? Ну, нагуляла мене, коли була молодою, ну, не хотіла прославитись матір'ю-одиночкою... Заміж хотіла ... Але ж потім, потім, коли я виросла... Хай би просто навідалась до притулку. Я б тільки глянула... Я б тільки взяла її долоні в свої, притулилась би щоками ...»

Але побачивши нещасну хвору матір і двох полише­них дітей, дівчина зрозуміла, що вона не захоче, щоб дві рідні крихітки звідали те саме, щоб вони були обділені ласкою, сердечністю.

Хвиля материнського тепла піднімалась в її грудях, і схлипуючи крізь зуби, вона гладила долонею то чубату хлоп'ячу голівку, то м'які й довгі пасемка дівчини, і в цю мить начебто десь далеко відступали всі кривди і образи, натомість душа сповнювалась світлом Доброти...

Так, як писав наш поет Я. І. Івашкевич:

«Я звикся з думкою простою у дні відрадні і сумні,

Щоб люди тільки добротою могли віддячити мені...»

А поки ми вели розмову, у нас з'явилось диво-дерево. Це дерево Пізнання Добра. Підійдіть до нього і ви отримаєте мудру пораду (кожен учасник підходить і «зриває» листочок, зачитує «пораду»):

Вір, світ не без добрих людей.

Все добре пам'ятай, а зла уникай.

Хто не чинить лихого, тому не страшно нічого.

Чого собі не зичиш і другому не жадай.

Отже, керуймось в житті порадами цього мудрого Дерева. А я хочу завершити нашу розмову уривком з вірша «Доброта» Якова Івашкевича:

«Я не провидець, не догматик,

Та вірю в заповідь святу,

Якої вчили батько й мати:

Шануй в людині Доброту! (всі)
До Шевченка на розмову,

«...на розмову тиху, сумну, на раду з тобою…»
Бесіда: «Розмова з поетом» за темами творів Т. Шевченка.

«...не називаю її раєм...» (Шевченко про нашу Україну)

Погляд на державний устрій України.

Роздуми про людські стосунки, долю.

Пророцтво, заклики, поради...

Всі цитати, уривки з творів поета розподілені за даними темами.

Всі учасники бесіди (старшокласники та вчителі-консультанти) розподілені на окремі групи, які отримують набір цитат за певною темою. Уважно читають, обдумують і коментують, роблячи власні висновки. Виступають із аналізом та аргументацією по черзі. Представники інших груп ставлять відповідно до теми запитання.

Тему оголошує учитель-ведучий. Кожний раунд супроводжується піснею на слова Т. Г. Шевченка.

Склад груп: кращі учні 7,8,11 класів та їх класні керівники, директор, завуч, організатор, бібліотекар.

Епіграф: «Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині...»

Т.Г. Шевченко.



І. Вступне слово:

Уже для багатьох поколінь українців Шевченко означає так багато, що створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все розуміємо. Та це лише ілюзія.

Тараса Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе – свій час і Україну в ньому. Він сам приходить у наш день. Але й ми повинні йти у його час. То ж ідімо на розмову до Шевченка. На «любу і тиху розмову...»

. Не називаю її раєм,


Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села...

Україну часто називають раєм. Якою постає Україна, її природа із Шевченкових поезій?

(учасники І групи зачитують та коментують уривки з поезій).

Коментар:

– Україну справді можна визнати раєм: де ще так гарно збалансовано пори року, кліматичні умови, родючі грунти та працьовиті люди? Інші народи освоюють пустелі, проводять зрошування, а у нас все дано Господом.

Чому ж у «тім хорошому селі чорніше чорної землі блукають люди»?

Чи можна сучасні хати на Україні назвати по-шевченківськи «хатиночкою»? І чи є у нас «чисті» ставки?


Звучить пісня «Зоре моя вечірняя»

Чи відчували і ви коли-небуть таку щасливу любов до рідної України, тугу за рідною землею, яку ми чуємо у поезії Т. Шевченка?


1. І на гору високую

Виходжу, дивлюся,

І згадую Україну,

І згадать боюся...

І там степи, і тут степи.

Та тут не такії!

Руді, руді, аж червоні,

А там голубії,

Зеленії, мережані

Нивами, ланами,

Високими могилами,

темними лугами.


2. Засне долина.

На калині і соловейко задріма.

Повіє вітер по долині –

Пішла дібровою луна,

Луна гуляє, Божа мова.

Встануть сердеги працювать,

Корови підуть по діброві,

Дівчата вийдуть воду брать,

І сонце гляне – рай та й годі!

Верба сміється, свято скрізь!

«На вічну пам’ять Котляревському»



  1. В гаю все покотом лежало

пляшки і гості,

де що впало, там і осталось.


4. Село! – і серце одпочине.

Село на нашій Україні —

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади; біліють хати,

А на горі стоять палати...

Поема «Княжна»

5. ...І темний гайок зелененький

І чорнобривка молоденька,

І місяць з зорями сіяв,

І соловейко на калині

То затихав, то щебетав,

Святого Бога вихваляв;

І все то, все то в Україні!..

«Сон» («Гори мої високії...»)

II. Погляд на державний устрій України.

Прокоментуйте ці рядки. На які роздуми вони вас наштовхують? Чи схоже на наш час? Значить не треба казати: «Колись не так було...»?

Де ж ті люди, де ж ті добрі,

що серце збиралось

З ними жити, їх любити?

ІІІ. Пророцтво, заклики, поради.

Тараса Шевченка дуже часто називають Пророком. Хто такий Пророк? За Біблією – той, хто передбачає майбутнє. Що ж передбачав Кобзар? До чого закликав? Що радив нам, нащадкам?

1. ...Так сміються ж з України

стороннії люди!

Не смійтеся чужі люде!

Церков домовина

Розвалиться... Із-під неї

Встане Україна.

І розвіє тьму неволі.

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!

Поема «Великий льох».

2. Подивіться нарай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся,

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі...

Послання «І мертвим, і живим, і ненародженим...»

3. Умийтеся! Образ Божий

Богом не скверніте 4. «І мертвим, і живим...»

По якому правдивому,

Святому закону

І землею всім даною,

І сердешним людом

Торгуєте? Стережіться ж,

Бо лихо вам буде... „Холодний яр ".



Висновок.

Як бачите, про що б не писав Шевченко, він завжди думкою лине у світ України: її чарівної природи, людей, політичний лад.

Поезія Шевченка - це поезія гніву й любові. „Безтямна нелюдська ніжність і безтямний нелюдський гнів. Це геній молитви - в той же час і геній прокляття"... - так писав російський поет К. Чуковський про творчість нашого Кобзаря.

Його поезія - болюча, щира сповідь людини небайдужої, люблячої безтямно свою Україну.

Ще прийдуть думи. Розіб’ють

На стократ серце і надію,

І те, що вимовить не вмію...

І все на світі проженуть.

І спинять ніч. Часи літами,

Віками глухо потечуть.

І я кровавими сльозами

Не раз постелю омочу.

Чи, може… Вже з неба

Подивлюсь на Україну,



Подивлюсь на тебе. „А. О. Козачковському".

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА


  1. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину. – К.: Радянська школа, 1975

  2. Мовчан Раїса прочитати класику по-сучасному// Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – Педагогічна преса, 2004. – №4. – С. 53 – 54

  3. Пономаренко Л. Ніч у кав’ярні самотніх душ. – Миколаїв, 2004

  4. Методичні рекомендації щодо вивчення української мови і літератури у 2008/2009 навчальному році// Дивослово. Українська мова і література в навчальних закладах. – 2008. – № 8. – С. 9