Відділ освіти мелітопольської районної держаної адміністрації запорізької області районний методичний кабінет - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Відділ освіти катеринопільської районної державної адміністрації. 1 188.89kb.
Міністерство освіти і науки України Відділ освіти Лохвицької районної... 1 228.49kb.
Розпорядження голови районної державної адміністрації № районна цільова... 1 80.51kb.
Відділ освіти Шполянської районної державної адміністрації Районний... 3 549.25kb.
Відділ освіти Фастівської районної державної адміністрації Районний... 3 490.26kb.
Відділ освіти Білоцерківської районної державної адміністрації Методичний... 1 145.44kb.
З метою ефективної організації науково-методичної роботи з педагогічними... 1 88.33kb.
Мелітопольська міська виборча комісія Запорізької області постанова 1 46.68kb.
Звіт про результати проведення процедур відкритих І двоступеневих... 1 60.78kb.
Положення про архівний відділ Овідіопольської районної державної... 1 62.18kb.
Відділ освіти миронівської районної державної адміністрації 13 1750.58kb.
“Початок Другої світової війни” 1 84.7kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Відділ освіти мелітопольської районної держаної адміністрації запорізької області - страница №1/4







ВІДДІЛ ОСВІТИ

МЕЛІТОПОЛЬСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Районний методичний кабінет



Перлини

Мелітопольського краю


Мелітополь

2012

ББК 84.Укр7-1

Р26

Упорядник:



А.В. Бабіна – методист суспільно-гуманітарного циклу відділу освіти Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області

Рецензент:



О.М. Баша – методист бібліотечних фондів відділу освіти Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області

Р 26 Перлини Мелітопольського краю / Уклад. Бабіна А.В. – Мелітополь, 2012. – 70 с


Поезія – це проекція людської душі в літературі. Змалечку мелодійні мотиви колискових пісень і віршів оточують нас, входять до наших думок, пронизують наші серця й супроводжують усе життя. Важко уявити існування людини без поезії. Вірші і пісні роблять наше життя цікавим, яскравим, емоційним, спалахують наче зірки на небі нашого сірого буденного життя.

Ця збірка складається з віршів звичайних вчителів та учнів Мелітопольського району. Вона вмістить оспівування найрізноманітніших тем: любов до батьківщини, змалювання радості приходу весни та краси золотої осені, тонкий присмак молодого кохання, сумні та щасливі моменти нашого життя.

Щиро сподіваємось на те, що Ви, шановний читач, знайдете відповідний вірш й до струн Вашої душі.

ББК 84.Укр7-1


©Бабіна А.В., 2012 р.

©Відділ освіти Мелітопольської РДА Запорізької області

Читачам

Люди прекрасні!

Життя, мов казка.

Кращого сонця ніде нема...

І хочеться так творити,

Щоб навіть каміння байдуже

Захотіло ожити і жить!

В. Симоненко
Таки на наших царинах, щоб стати поетом, мало сяяти серцем – мало таїти в ньому животворну Божу іскру...

Треба ще викохати в собі українця, виринаючи з невичахлих баюр та калабань – залишків мертвого болота колишнього «державного двомов’я», по билиночці рястовій, по пір’їночці, загубленій лелеками, нахлюпавши для себе маленький острівець на темних водах.

І треба ще вистраждати в собі себе, повіривши в свою потрібність оцим чужомовним «родичам», що розп’яли власну душу і, при потребі, уже й зовсім легко подвигаються на розп’яття чужої.

«Перлини Мелітопольського краю» – збірка, до якої увійшли вірші саме таких поетів. Щирих, доброзичливих, які живуть поезією, люблять свій край та землю, жагою своїх душ сподіваються на краще майбутнє своєї країни.

На життєвому шляху, як на довгій ниві, всього буває. Але в людській пам’яті відкладається більше світлого, доброго, овіяного приємними спогадами, сповненого багатством мудрості і досвіду. Як приємно усвідомлювати, що серед учителів загальноосвітніх навчальних закладів Мелітопольського району, безмежно залюблених у свою професію, знаходяться ті, які небайдужі до краси слова, до краси навколишнього світу.

Ми звикли говорити про квіти, з якими пов'язуємо прихід весни, про паросточки, які витикаються із землі, приголублені теплими сонячними променями. З ними порівнюємо і наших дітей, їхній талант і саму юність. Але сама матінка-природа подбала про те, щоб людина милувалася квітами не тільки навесні і влітку, а й восени, і навіть взимку, коли буяють вони у опустілих притихлих садах та на затишних підвіконнях, розсипаючи краплі краси, мов перлинки. Сьогодні паростки і чарівні квіточки – це учні, наші юні поети.

«Перлини Мелітопольського краю» – це можливість зробити якісь висновки, розповісти про свої досягнення.

ГЛАВА ПЕРША

c:\users\admin\desktop\новая папка (4)\12.jpg

Сховалось сонце в сивих

травах
c:\users\admin\desktop\новая папка (4)\3.jpg
***

З-під снігу пролісок пробився,

Промовив лагідно слівце:

-Як я під снігом вже стомився,-

Повільно піднімаючи лице.

Ох, довго спав я, цілу зиму,

Не бачив я таку красу,

Але коли додому йтиму,

В душі я радість принесу.

І вже тихіше вітер віє,

Сніги розтануть на полях,

Все навкруги весні радіє

Та прогрівається земля.

Горб Анастасія, Новомиколаївська ЗШ І-ІІІ ступенів
***

Вже тане сніг, біжать струмки,

Стікають у долини чисті,

Поміж дерев таких струнких

Несуть сухе опале листя.

З-під снігу пробивається трава,

Земля парує, тихо зріє,

І все навколо ожива,

Теплу так сонячно радіє.

Не відступить уже весні,

Ласкаво сонечко так грає,

Настали теплі дні ясні,

Життя довкола розцвітає.

Горб Анастасія, Новомиколаївська ЗШ І-ІІІ ступенів
***

А сонце весниться в очах

І сяйвом обнімає луки,

Із журавлиного ключа

Зринають теплі ніжні звуки.

Тріпоче у гаю ріка

І небо синню даленіє,

Стоїть берізонька струнка,

Хвилясто хмарка мліє.

На скрипці сонце виграє,

Немов чаклунка-невидимка,

Його мелодія снує

Над світом лагідно і дзвінко.

Єременко Олена, Новомиколаївська ЗШ І-ІІІ ступенів

***

Прокинулась брунька на калині,

Скрип снігу притих,

Весна йде нині,

Дерева, квіти цвітуть.

Сонце, наче квітка,

Розпускає промінці,

Цвіте І пахне листячко зелене,

Бо землю дощик напоїв.

Прийшла весна

За руку з дощиком,

У двері тук-тук,

Кап-кап до мене.

Дощик краплі розкидає свої,

Щоб потім калини

Ягідки червоні,

Квітів мелодійний дзвін

Падали до мене на долоні,

Щоб піднести їх

До рум'яної щоки.



Єременко Олена, Новомиколаївська ЗШ І-ІІІ ступенів

Ромашки

Ген ромашки на роздоллі,

Ми знайшли їх там у полі.

В них білесенькі сорочки,

Заплелись, немов віночки,

А яка у них краса,

Наче білі небеса.
Річка

Річка, мов стрічка,

Світло-синя річка,

Та на сушу загляда,

А яка у ній вода.

Верби похилились,

В річку задивились,

Усміхається трава.

Річка сонцем виграва.

Вороніна Наталія, Новомиколаївська ЗШ І-ІІІ ступенів
Лелека

Із країн таких далеких

Прилетів до нас лелека.

Я була така щаслива.

Як кружляв він біля ниви.

Все навколо розцвіло.

Гарно так мені було.

Коноплянко Катерина, Новомиколаївська ЗШ І-ІІІ ступенів
***

Де води несе повноводий Дніпро,

Багата і щедра природа,

Моєї Вітчизни безмежні поля -

Найвища душі нагорода.

І ранки солодкі, весняна роса.

Проміння ласкаво шепоче,

Усе це така незвичайна краса.

Немов щось сказати нам хоче.

Рожевих думок гомінкий водограй

Удалеч біжить без спочинку.

Пишаюся я, що це рідний мій край

І тим, що я є українка.

Біла Дар’я, Новомиколаївська ЗШ І-ІІІ ступенів
***

Тиха місячна ніч над селом

Оповила вже білі оселі,

Вітерець колиха над ставком

Старі верби, немов каруселі.

Десь далеко, а ж біля ріки.

Соловейко порушив цю тишу.

Ну а вітер мов шепче із ним

І тихесенько віти колише.

І здається, душа, мов співа,

Їй так хочеться жити, радіти,

Все навколо умить ожива:

І дерева, і люди, і квіти.

Біла Дар’я, Новомиколаївська ЗШ І-ІІІ ступенів
***

Может быть лето наступит внезапно,

И, рассекая асфальт горячо,

Солнечный лучик, кошачьею лапкой,

Ласково тронет меня за плечо.

А над крыльцом заколышутся тени,

И веселой станет птичья возня,

Вспыхнут лиловые грозди сирени,

Пламенем синим природу дразня

И, разлетятся осколки прохлады

Каплями светлой июньской росы,

Станут акации в платьях нарядных

В летней ночи, коротая часы.

Солнцем прогрелся воздух холодный,

И, зацветут берега вдоль реки,

Может бать лето наступит сегодня!

Календарю и часам вопреки.

Сребняк С.Н, вчитель-логопед Костянтинівського ліцею «Ерудит»
Зимонько

Зимонько, зимонько снігу намети,

Щоб ми повибігали, снігу накачали.

Бабу снігову зліпимо з сніжку.

А як сніг розтане, підсніжники зростуть.

І зима пролине швидко, швидко!

І весна настане. А за нею літо.

Ось така маленька розповідь до літа.



Андрейченко Аліна, 8клас,

Костянтинівський ліцей «Ерудит»
Небо плаче

Каламутне небо плаче сірими дощами.

Сонне дерево хитає своїми гілками.

Вітер холодно гуляє по містах і селах.

В небі сонечко дрімає у осінніх темах.

Осінь золотом вкриває геть усі усюди.

Землю спати укладає

І врожай дарує людям.



Циганкова Надія, учениця 8 класу, Костянтинівський ліцей «Ерудит»

Ранок

Світає...

Ранок настає,

Дерева всі затихли.

І навіть сонце не встає

На обрій тихий.

Лиш соловейко десь в гаю

Співає пісеньку свою.

Зашелестіла черемшина,

Прокинулася і калина.

Ось запалало небо в полі,

То сонце захотіло волі.

Заблистіли всі росинки,

Як маленькі намистинки.

Чудовий ранок завітав.

Над нашим світом він літав.

І дуже він стомився.

Андрейченко Аліна, 8клас, Костянтинівський ліцей «Ерудит»
Квіти і життя

Віддячує літом сонце

Засмаглі черешні в садку,

А попід моїм віконцем

Мальви убрались в красу.

І соняхи жовтогарячі,

і канни цвітуть і цвітуть

І так оце кожного року,

А роки ідуть і ідуть.

Приємно цвіте валер’яна,

Чарівна лілея стоїть,

А як тихий вечір настане

Красуня всіх полонить.

Я квіти з дитинства саджаю,

Люблю їхній цвіт,понад все,

А як лютий холод настане,

Завжди в душі вони є.

Циганкова Надія, учениця 8 класу, Костянтинівський ліцей «Ерудит»
Прийшла весна

До нас прийшла весна

Й пробудила землю від зимового сну.

Сніжок розтопила,

Й струмочки пустила,

Затопила снігом канави,

Та виросли трави.

Подарувала берізкам бруньки,

Та збільшила маленькі деньки.

Потім ще трохи попрацювала

Й додому покрокувала.

Посміхнулось сонечко ласкаво,

І зазеленіли трави.

Дзвіночки личка підняли,

Й пісню лісову співати почали.

І разом з весною в танку

Співали пісню цю дзвінку.

Ось і сонечко пригріло,

І надворі потепліло.

Розпустилися квіточки

І з явилися листочки.

Зазеленіла травиця,

Підігрілась водиця.

Повилазили усі комашки,

Та із вирію прилетіли пташки.

І захотілося радіти,і тобі й мені -

Таке буває тільки навесні.

Двоєглазова Анжела, 10 клас, Костянтинівський ліцей «Ерудит»
Березень

Березень кличе тепло

І журавлинні ключі.

Він привітає добро,

І розморозить струмки.

Проліски квітнуть сьогодні,

Чути пташиний спів,

Діти танцюють надворі,

В теплім погожім дні,

Березень знає,що треба,

Щоб привітати пташок,

Щоб їм долетіти до неба

І звеселити діток.

Косинець Вікторія, учениця 3 класу, Костянтинівський ліцей «Ерудит»
Лето

Это лето красное –

Теплое, прекрасное.

С утренней росою

Со зноем и грозою.

С теплыми лучами,

С короткими ночами.

С песней соловьиной,

С ягодой - малиной

Лету очень рады

Взрослые и дети.

Ведь на свете ничего

Нет прекрасней Лета.

Юлия Щекотурова, с. Долинське
Чисті роси

Ясне веселе сонечко

Над обрієм встає,

Лісам, річкам і полечку

Проміння подає.

Малий тоненький соняшник

Росою умивавсь.

Нагрілась чиста крапелька,

До неба подалась.

І ніжно посміхається

Пробуджена земля:

Качки в ставу купаються,

Верба миє гілля.

До вулика бджола летить,

Косарка сіно косить.

Хіба я можу не любить

Мої ранкові роси?

Марія Донська, с. Зарічне
Зустріч

Застужена земля не спала,

Від люті зимової не стогнала.

З теплом, на ній прокинулось життя

Весна почесно крокувала в майбуття.

Серед дзвінкого гомону пташок,

Схопивши з печі теплий кожушок,

Розлючена, зима - бабуся мчалась

І сніговими кулями кидалась.

Лапатий сніг летів з височини.

Від подиху землі, почувся спів весни,

Не дивлячись на холодність свою,

Пухнастенькі - легкою ковдрою

Вкривали набубнявілі бруньки,

Квітчали і дерева, і садки,

Сріблясто запорошили поля,

Неначе пригортали немовля.

Гучніше лине пісенька весни,

Промінчики - ці сонечка сини –

Голубити їх, пестить почали,

Від ніжності - сніжинки танули.

Руками лагідними матінка - весна

Білявок у долонях підняла...

Життя продовжувати треба

І крапельки води, полинули до неба.

Марія Донська, Долинська ЗШ І-ІІ ступенів
***

Беру в долоні тишу вечерову

І ніжно притуляю до щоки,

Скидаю з пліч думок важкі окови,

А на папері стеляться рядки.

Про сиву хату в тихім надвечір'ї,

Про мальви білі в рідному садку,

Закучерявлене у спориші подвір'я,

Про пісню українську гомінку.

Про степ далекий і вчорашній ранок,

Дитинства синього пору.

Про рідну школу, вичовганий ґанок,

Що кожен день вітає дітвору.

Про ясне сонце й жовтокосе поле,

Про жайвора у просині весни,

Про тиху радість, людську диво-долю,

Про кольорові й чорно-білі сни.

Збирає місяць в возик срібні зорі,

Холодний ранок в полі догани,

А я у зачарованій покорі

Бреду думками просто навмання.

Ольга Фесенко, вчитель української мови та літератури Новомиколаївської ЗШ І-ІІІ ступенів
***

І знову літо, знову літо бродить

І сипле сміх з розчинених віконць,

А в мами соняхи сміються на городі,

Немов упали з неба сотні сонць.

Думки, мов ластівки, купаються в промінні,

Мережать душу спогадом мені,

І той же жайвір в чистій неба сині

Хвилюючі видзвонює пісні.

Життя, як пісня, ніби сонце - сонях,

А день, як мить-і потяг далини.

В душі ще літо, хоч мені на скроні

Сипнула осінь жменьку сивини.

Ольга Фесенко, вчитель української мови та літератури Новомиколаївської ЗШ І-ІІІ ступенів
Осінь

Диха степ печаллю золотою

Вже відквітлих, відбринілих трав.

Обнялося небо із журбою

В вечорових променях заграв.

Вже давно відпахли ніжні квіти

Грицика, ромашки, полину,

І в тополь небеснім верховітті

Вітер пісню завива сумну.

Хоч, здається, що недавно зовсім

Жайвір в небі літо проспівав.

Та в степу золотокоса осінь

Бавить листя пожовтілих трав.

Ольга Фесенко, вчитель української мови та літератури Новомиколаївської ЗШ І-ІІІ ст.
***

Пахла далеч юною весною

І дзвеніли сонячні світи,

Знов прощалось небо із журбою,

Днем ясним щоб радо зацвісти.

Принесли весну на дужих крилах

З вирію невтомні журавлі,

Ніжно з а курликали - і мило

Аж на груди скинули землі.

Сива пісня тим весняним дзвоном

Ще і досі у душі бринить.

Найрідніша стежка - що додому,

Путь додому - найсолодша мить.

Ольга Фесенко, вчитель української мови та літератури Новомиколаївської ЗШ І-ІІІ ст.
***

Плаче осінь журавлино

У небесній синяві,

Ранки росяні дитинно П

ричаїлись у траві.

У садках пожовкле листя

Тихо падає в росу.

Сиплять клени багрянисто

На траву свою красу.

Пахне осінь холодами,

Та, здається, над усе –

Соковитими плодами

Й теплим затишком осель.

Ольга Фесенко, вчитель української мови та літератури Новомиколаївської ЗШ І-ІІІ ст.

***

Сховалось сонце в сивих травах,

І все коротша далина.

На тлі вечірньої заграви

Стояли двоє - тінь одна.

А зорі висіялись в небі,

Й знялися мрії десь у вись.

І зайвих слів уже не треба,

Думки в одну переплелись.

Блука садами мертва тиша,

Дріма натомлене село,

Душа жагуча спрагло дише

Своїм нестраченим теплом.

У цій картині величавій

Така проста краса земна.

На тлі вечірньої заграви

Стояли двоє - тінь одна.

Ольга Фесенко, вчитель української мови та літератури Новомиколаївської ЗШ І-ІІІ ст.
Багряна осінь

Багряна осінь кров`ю багровіє,

А воїн йде у бій і серцем мріє

Про рідну матір, неню-Батьківщину,

За них він буде битись до загину.

Поля, що колосились урожаєм,

Річки, що протікають рідним краєм,

Міста зруйновами і села невпізнанні,-

Це все болить, це кровоточить рани.

А ген сади осінні око ваблять,

Вони героїв битви своїх славлять.

Красою ніжно душу їм голублять

Шепочуть тихо: «Вас чекають, люблять!»

І тихо свої віти простягають,

Між битвами у снах їх колихають.

Нехай домівка рідна їм насниться,

Хай мрія кожного в житті здійсниться.

Багряна осінь кровю багровіє,

А воїн йде у бій і серцем мріє

Про рідну матір, неню-Батьківщину,

За них він буде битись до загину.

Роки минули та багряне листя

Нагадує мені про ті страхіття.

Про осінь 43-го, про битви,

Що вибороли перемогу в лихолітті.

Чорненька Т.Д.

вчитель української мови

та літератури Костянтинівського

НВО №1 "Таврія"
Сонце у віконце

Ввійшла в моє серце

Як сонце у віконце.

Письменниця відома

Із іменем знайомим.

Маленька ще була

Писати ж почала,

Вірші свої писала,

Надію в них вкладала.

З Михайликом росли

І слухали казки,

Батьки розповідали,

Любити світ навчали.

Любила рідний край,

Ліси і небокрай.

І їздила до моря,

Щоб знати менше горя.

Хвороба стерегла

Чудове це дитя,

і муки ті тяжкі

Звучать в віршах гірких.

Печаль свою ховала

Про кривду нам писала.

Хвороба ж подолала,

Її від нас забрала.

Дивлюся на портрет,

Кладу Лесі букет.

Як зіроньку ясну

Її в житті несу.

Яценко Ірина, учениця Костянтинівського

НВО №1 "Таврія"


ГЛАВА ДРУГА

c:\users\admin\desktop\новая папка (4)\12.jpg

Я тут живу і тут навчаюсь
c:\users\admin\desktop\новая папка (4)\3.jpg
***

Любіть Батьківщину,

Шануйте свій край,

До хати стежину

І річку, і гай,

І тихий садочок,

Й безмежні лани,

І милий куточок

В проміннях ясних.

І друзів привітних,

І рідне село.

Де так непомітно

Дитинство пройшло.

Знайомі стежини

У ріднім краю.

Любіть Україну –

Вітчизну свою.

Біла Дар’я, Новомиколаївська ЗШ І-ІІІ ступенів

***

Об'єднаймось, друзі милі

В єдину родину

І прославим нашу сильну

Рідну Україну.

Захищаймо край наш милий

І землю багату,

Хай розправить вільно крила

Батьківщина-мати.

Бо щасливо жити людям

Всім дано поправу.

Хай про нас луна повсюди

Лише добра слава.

Біла Дар’я, Новомиколаївська ЗШ І-ІІІ ступенів

***

Мати якось каже сину:

«Я молюсь за Україну,

Щоб з домівок, з хат усіх

Скрізь лунав дитячий сміх.

Щоб народ щасливий був,

Про проблеми всі забув,

Не було щоб зла у власті,

Серце хай тремтить від щастя».

Трохи син поміркував

І у відповідь сказав:

«Вірю я у Матір Божу,

Всім вона нам допоможе

Жити в злагоді й любові.

Щоб були усі здорові.

Щоб щасливі всі були,

Наче квіти ті цвіли.

Біла Дар’я, Новомиколаївська ЗШ І-ІІІ ступенів
Мій милий край

Кожен в світі край свій любить,

Край спокою, доброти.

Але тим, хто все це згубить, -

Стежку щастя не знайти!

Пам'ятайте, що природа

Дарувала все чарівне,

Й незрівнянна краю врода

Нам створила диво-дивне...

Степ безкраїй, неозорий,

Ліс дрімучий і шумний,

Річка тиха і прозора,

Спів пташиний вкрай гучний.

Саду пахощі духмяні

Вкрили землю золоту.

Свіжий подих так і п'янить,

Лине в весну молоду.

Край твій милий - місце рідне,

Тут провів би все життя.

Оком добрим сонце видно -

Сонце краю і буття...

Саржан Василь, Новомиколаївська ЗШ І-ІІІ ступенів
***

За пагорбом розкинулось село,

Сади розкішні і величні ниви,

Землі спадають прямо на чоло

Ясного сонця ніжні переливи.

Співають у гаю десь солов'ї

І зріють у садах червоні вишні,

Нуртує радість в серденьку моїм

Неначе квітка запашна і пишна.

Т любо так у нашому селі,

Бо сонце там і світло там усюди,

І ті приємні радості малі

Я у житті ніколи не забуду.

Саржан Василь, Новомиколаївська ЗШ І-ІІІ ступенів
Кам'яна Могила

Де степів моря безкраї,

Де співучий гай бринить,

В золотому, пишнім краї

Дивний пагорб височить.

Безліч давніх брил неспинних

Серед степу підвелось.

Й трави тихо, швидко плинуть,

Й сонцю вільно повелось.

Велич лиш сильніша сили,

Адже це - краси розмай,

Ці природні вільні крила,

Тільки ти їх не зламай!

Камінь цей - не просто насип

З велетенських темних брил.

Незабутня велич наша,

Зліт народних світлих крил.

Саржан Василь, Новомиколаївська ЗШ І-ІІІ ступенів
Україна

Україна наша славна

Землю рідну прикраша.

В усім світі добре знана

Наша пісня і душа.

Є у нас ліси і гори,

Сині ріки і моря,

Неосяжні є простори

Й слово вічне Кобзаря.

І козацька наша слава

Не згасає по сей день.

Ми будуємо державу,

їй співаємо пісень.

Будем гарно працювати

І добро у світ нести,

Будем ми сади саджати,

Квіти дивної краси.

Буде наша пісня линуть

У безмежнії світи,

Нас звитяга не покине,

Поки разом я і ти.

Герасько Ксенія, Новомиколаївська ЗШ І-ІІІ ступенів

***

В степах таврійських неозорих

Розкинулося Запоріжжя,

Куди не глянеш чистим зором -

Ланів рясне, дорідне збіжжя.

Шепоче з вітром воно ніжно,

Дзвенить тугим зернятком в полі,

До неба хилиться суміжно,

Мов прапор наш, мов символ волі.

Гаряча тиша у природі.

І сипле вічно сивий жайвір

Із неба тисячі мелодій

Стодзвонню, щедро, урожайно.

Герасько Ксенія, Новомиколаївська ЗШ І-ІІІ ступенів
Ліцей

Мені всміхається наш гомінкий ліцей

І відчиняє двері для освіти,

Гуртує він і здружує дітей,

Із ним усім нам просто й легко жити.

Я тут росту і пізнаю життя,

Новим турботам відкриваю душу,

Нові у серце входять почуття,

Високу честь яких я не порушу.

„Тут вчителі, немов мої батьки,

Турботливі і ніжні, і суворі,

На виручку приходять залюбки,

Підтримують і в радості, і в горі.

Збігають дні. О! Як збігають дні,

Ми спинимось прощально на порозі,

Ліцею наш, ти житимеш в мені,

Світитимеш в незвіданій дорозі.

Колективна творчість:

Фільчагова О.М.,

вчитель української мови і літератури , учні 9 класу, Костянтинівський ліцей «Ерудит»
Кримські гори

Кримські гори неозорі,

полонини, кедрові ліси.

Все це кожному оку знайоме,

Більш не має такої краси.

Виноградники в кожному дворі,

Чорне море синіє десь там,

Кримський дух тут у кожному слові,

Кожен серце відкриває тут вам.

Севастополь,Керч, Ялта -

ці міста найвідоміші в світі.

Ми про них чули ще змалку,

Процвітають вони немов квіти.

Двоєглазова Анжела, учениця 10 класу, Костянтинівський ліцей «Ерудит»
До України

Рідна,нене,моя Україна!

Україно,моя ти земля!

І душею до тебе я лину,

І всім серцем люблю тебе я.

Ти немов,моя друга матуся,

Так плекаєш і любиш мене.

І тому я тобі зізнаюся,

Як я сильно кохаю тебе.

Обіцяю тебе поважати,

Прославляти імення твоє,

Українкою гідною стати,

Щоб майбутнє створити нове.

Двоєглазова Анжела, 10 клас, Костянтинівський ліцей «Ерудит»
Мала батьківщина

Мій край,моя мила земля,

Тут для мене усе таке рідне.

І село тут моє розквіта,

Костянтинівка,як сонечко квітне .

Ти для мене завжди найрідніша,

Тут зросла я, любов'ю зігріта.

І тебе я люблю все палкіше,

Як три місяця теплого літа.

Залишайся такою завжди,

Моя, нене, мала Батьківщино.

І старіти ти трохи зажди,

Щоб ще сто поколінь ти зростила.

Двоєглазова Анжела, 10 клас, Костянтинівський ліцей «Ерудит»
Село на нашій Україні

Де козацтво славою лягло,

Де цвіте черешня білопінням,

В Україні славній є село

З загадковим іменем Терпіння.

Між яром глибоким на схилах горбів

Розкинулось наше село.

Зеленими хвилями пишних садків

До річки воно пролягло.

На березі річки тієї,

Де світяться води, як скло,

Де грались, купались і мріяли ми,

Дитинство моє одцвіло.

Там перше кохання зустріла своє,

Що й досі у серці моєму

Струною любові бринить.

Мов сонячний промінь і гріє,

Й голубить мене,

І кличе й надалі у світі

Прекрасному жити!

А там, на горі, у зеленому колі тополь

До болі у серці, моя рідна школа стоїть,

Їй присвятила я життя своє,

Покликана волею долі діточок маленьких учить.

Навчати мови рідної своєї,

Не забувати коренів своїх.

Людиною бути, зігріти

Людей добротою тією,

Що так необхідна сьогодні

Для вас, для усіх.

І хочеться вірить, що

Прийдуть нові покоління,

Що славу батьків і дідів крізь

Віки пронесуть.

І село, з загадковим іменем Терпіння,

Зігріють любов’ю своєю й

Нащадкам своїм цю любов віддають.

В.П. Ковальова, вчитель Терпіннівської ЗШ І-ІІІ ступенів
***

Проходят годы. Жизнь летит вперед,

И вновь уже не возвратится детство.

А жизнь свое со временем берет,

И никуда от этого не деться.

Хочу, чтоб не было войны и множества смертей,

Пусть даже не у нас, а где-то близко, где-то рядом,

Чтоб не было бездомных, обездоленных детей

С ужасным, истощенным, диким взглядом.

Мне хочется лишь малость теплоты,

Людского счастья хочется, покоя,

Чтоб сквозь тревоги и опасность суеты

Настало время совершенно не такое!

Максим Зоня, Терпіннівська ЗШ І-ІІІ ступенів
Если бы...

Почему мир так жесток?

Не знаю, но хотелось бы знать,

Почему он не белый листок,

Чтоб все заново можно было начать!

Да, если б жизнь была тетрадкой,

Наши действия - карандашом...

Жизнь была бы очень сладкой,

Ярким и веселым сном.

Если б по желанью можно было все стереть,

Если б чувства были краски,

В жизни можно было б все преодолеть.



Херувимова Татьяна, с. Константиновка
Я вірю в майбутнє твоє, Україно!

До тебе звертаюсь, моя Україно!

Ти в світі для мене найкраща, єдина,

Ти світло для мене у темнії ночі,

З тобою, рідненька, завжди бути хочу!

Природа твоя, мов картина небесна!

Така вона мила, красива, чудесна,

Недарма Шевченко пейзаж малював,

Та Рильський весняні сади описав!

Тебе зруйнувати хотіли татари,

За тебе сини твої рідні вмирали.

Хоч знали вони на що їх прирекли,

Та від тяжкого бою вони не втекли.

Я вірю в майбутнє твоє, Україно!

Ти в світі для мене найкраща, єдина,

Ти світло для мене у темнії ночі,

З тобою, рідненька, завжди бути хочу!

Лариса Герасименко, с, Костянтинівна
Мій край

Як тільки сонечко зійшло,

Неначе квітка розцвіло,

Моє чудове солов’їне

І серцю любеє село.

Скрізь заливаються пташки,

їх спів не замовка ніколи.

Тут народилась і росту,

Ходжу в свою квітучу школу.

Ріка Молочна й Юшанли

За парком тихо пропливають.

Там величезні є дуби, а поряд - коси золоті

Над ставом вербоньки схиляють.

Мій Мелітополь — рідний край,

Про тебе віршик свій складаю.

Земний і неповторний рай –

Так міцно я тебе кохаю.

Марія Донська, с. Зарічне
Рідна стежка

Дуже манить нас з дороги

Рідна стежка до порогу,

Де квітують пишні квіти

Й серцю хочеться радіти.

Бачу я свій рідний дім,

Тиша й спокій в домі тім.

Простяглися далі сині,

Мати рідна берегиня,

Завжди серцем молода,

Нас додому вигляда.

Під вікном моїм калина,

У віночку мов дівчина,

З квіток зіткана коса.

Рідний дім - яка краса!

Дуже манить нас з дороги

Рідна стежка до порогу.

Марія Рєбікова, Новомиколаївська ЗШ І-ІІІ ступенів
Я живу тобою, Україно

Я живу тобою, Україно,

Із року в рік, із дня у день живу,

Слухаю пісні ці солов’їні

І чую кожен раз усе нову.

Про щоденні клопоти й турботи,

Різних негараздів і дрібниць.

Я в душі долатиму їх доти,

Щоб не впасти на коліна ниць.

І хоч скільки сліз вже пролилося,

І плачу було до забуття,

В моїм серці вже зроста колосся

Нового, красивого життя.

Я живу тобою, Україно,

З року в рік, із дня у день живу,

І до щему в серці так дитинно

У майбутнє впевнено пливу.

Хай поля твої не знають горя,

І ліси квітують кожен рік,

Щастя буде хай безмежне море,

Я з тобою житиму повік.

Марія Рєбікова, Новомиколаївська ЗШ І-ІІІ ступенів
Життя мов промінь на долоні

Життя мов промінь на долоні,

Пташина пісня в вишині,

І ми йдемо в його осонні

В урочисто звитяжні дні.

І хай тернисті ще дороги

В безмежжі наших рідних нив,

І не минули ще тривоги,

Якими ще Тарас наш жив.

Нехай же промінь не згасає,

А лине вище в небеса,

І в серці кожного засяє

Душі невимовна краса.

Ми пісню будемо плекати

Ту, що Тарас нам заповів,

Щоб ті маленькі білі хати

Всміхались сонцю, мов живі.

Щоб не спіткала нас недоля,

А дні щасливими були,

Щоб сила наша, розум, воля

У мирі й злагоді жили.

Марія Рєбікова, Новомиколаївська ЗШ І-ІІІ ступенів
Дитинство

Волошково — сині ночі,

Маково — багряні дні.

Всіх турбот старезні ночви

У ріці лежать на дні.

Фіалково - ніжна втома

Від роботи у саду.

І надвечір знов додому

Я з прогулянки іду.

Пахне м'ята і ромашка,

Щось щебече соловей.

На душі зовсім не важко.

Кіт чека коло дверей.

Волошково — сині ночі,

Маково - багряні дні.

Я до болю мружу очі,

Щоб наснились ви мені.

Лілія Фесенко, с. Новомиколаївка
Чорнобильська хата

Похилилась від болю тополя

На засмучену хату стару,

Що чекає господарів з поля,

Безнадійно чека дітвору,

Плаче гірко сліпими шибками,

Скрипом стомленим стогне дверми,

Блима журно очима-дірками

І сумує за півнем, курми,

За скавчанням дворняги-собаки,

За мурчанням рудого кота,

Тільки з грушею тихо балака,

Мов поранену душу лата.

Укладає у віття розлогі

За гріхи не свої каяття

І тамує приглушений стогін

За таке безпросвітне життя.

їй би жити та жити, сміятись,

Не на дворище гледіть пусте,

А на свята гостинно стрічати

Дорогих довгожданих гостей...

По подвір'ю шматки целофану

Розкуйовджений вітер ганя

І газету пожовклу і драну

Безтурботно буца навмання.

А квітки у садку променисті

Заглядають у вікна пусті,

І тополя отруєним листям

Притулилася ніжно до стін.

Сонце гладить облупані боки,

Теплотою долонь обійма,

І здається, в безхмар'ї високім

Радіації зовсім нема...

Ось зненацька десь цокне цеберка,

Чи почується скрип журавля,

Невсипуща бабуся Лукерка

Погука за двором погулять.

У дворі десь загавка собака

І занявка примирливо кіт,

За столом на прадідівських лавках

Знов збереться розкиданий рід.

Понесеться той гомін по полю,

Як брикливе веселе лоша,

Розгнуздавши стриножену волю,

Стрепенеться зчерствіла душа.

Ой ти хато, убога вдовице,

Що розстріляна в мирну добу,

Хто ж тобі так підступно і ницо

Гіркотою наповнив судьбу?

Де ж ту правду забуту шукати,

У яких заблукалих світах?

Ой ти хато, чорнобильська хато,

Берегине людська пресвята.

Де узяти нам сили, сумління,

Від діянь вберегтися лихих,

Як побачить святе провидіння,

Щоб свої замолити гріхи?

Ольга Фесенко, вчитель української мови та літератури Новомиколаївської ЗШ І-ІІІ ступенів
Бій під Удачним

Відшаленіло тепле літо,

За ним - осінні холоди,

Навкруг, туманом оповиті,

Дрімають луки і сади.

Так сумовито і печально

У небі плачуть журавлі.

Куди прослались далі дальні

На цій згорьованій землі?

У їхнім плачі біль, тривога

У саме серце долина.

Судились їм важкі дороги –

Кругом розруха і війна.

І протитанкові окопи,

Давно вже спалені мости,

Ішли бої за Мелітополь,

На захід рухались фронти.

Звільнити б місто остаточно

Від злих шалених ворогів,

А вдалині ріка Молочна

Від крові вийшла з берегів.

По всіх фронтах летіли скоро

Хороші вісті звідусіль,

Але заклятий лютий ворог

Біля Удачного засів.

Та ще нам стане міці й сили,

Доб'єм фашиста ми таки, -

Відважно й сміливо вступили

У бій дебальцевські стрілки.

Зібрав бійців навколо себе

Іван Єгоров - командир:

Удачне визволити треба.

Село вкраїнське від біди.

А час летить невпинно швидко,

Тож лейтенант Сергій Леньов,

Стемніло тільки, у розвідку

З однополчанами пішов.

До бойових походів звиклі,

Зняли безшумно всі пости

І непомічені проникли

У лігво, в гітлерівський тил.

Там мінометні батареї,

З десяток точок віднайшли,

Та ненароком на траншею

Ворожу раптом набрели.

І застрочили автомати,

Враз прикипівши до долонь.

Гукнув Леньов: «За нами Мати!

Ура! В атаку! Бий! Вогонь!»

Бійці рвонули врукопашну:

«Вітчизну любимо без меж,

Хай мало нас, та ми а тільняшках,

І нас так просто не візьмеш!»

У бій вступили гордо, сміло,

В атаку ринулись стрімку,

А тут підмога підоспіла,

Почули бій аж там, в полку.

І здався ворог необачний,

Уранці рано до зорі

Звільнили селище Удачне,

Зітхнули діти і матері.

Запанувала мирна тиша,

А край села в траві лежав

Від ран стогнав Сашко Никишин,

Ще молодесенький сержант.

Затамувавши болі, муки -

Ще сили в серці молодім.

Леньов узяв його на руки

І відволік в найближчий дім.

Стояла жінка на порозі

В старій хустині на плечах,

В очах блищали краплі-сльози,

До ніг тулилося дівча.

Біля бійця взялись хутенько -

Йому ж іще на світі жить,

Мов біля сина рідна ненька,

Перев'язала рани вмить.

Хоч душу краяли печалі:

Ще скільки їм доріг пройти.

Війна котилася все далі,

На захід рухались фронти.

Солдати бились до знемоги

За кожен клаптичок землі,

За довгождану Перемогу,

За діточок, що ще малі...

Давно війна відшаленіла,

Здається, вчора все було,

Та будувалось, зеленіло

Садами пишними село.

Позаду болі і тривоги,

Хоч в серці рани навіки.

Рік тридцять п'ятий Перемоги

Стрічали радо земляки.

І безтурботно, з гамом-шумом

Моталась всюди дітвора.

Селом по вулиці в задумі

Йшов сивочолий ветеран.

Назустріч жінка із квітками:

Сергій Іванович, це ви?

Я ж те дівчатко біля мами,

А як солдат отой - живий?

Леньов сердечно усміхнувся:

Живий, живий Сашко оставсь.

Зажили рани, сам незчувся,

Аж у Свердловську варить сталь.

Зітхнув Сергій - душі нелегко.

І забряжчали ордени,

Мов передзвін тих днів далеких,

Відлуння чорної війни...

І хай роки летять без ліку

На многострадницькій землі,

Та пам'ять житиме навіки

В серцях прийдешніх поколінь.

Ольга Фесенко, вчитель української мови та літератури Новомиколаївської ЗШ І-ІІІ ступенів
Сонце над Терсою

Купало сонце промені в ріці

І не боялось тучі, ані грому,

До поту натрудившись, укінці

Щоденно поверталося додому.

Бродило сонце в полі і в гаго,

Як сотні літ до того і по тому,

Виконувало місію свою

Й щоденно поверталося додому.

І не було у нього каяття,

Ні скарг пустих на клопоти щоденні,

Ішло собі розмірено життям

У свята дні і просто в дні буденні.

А ми усі, неначе птахи ті,

Кудись летим, зсилаючись на втому,

І, віражі минаючи круті,

Все забуваєм стежку, що додому.

Душа черствіє, сумом пророста,

Шукаючи на те собі причину,

І вже травою стежка зароста

До витоків малої батьківщини.

Спасибі сонцю за ясну мету,

За те, що світить і світити буде,

Що істину всвідомлює просту,

Яку так часто забувають люди.

Ольга Фесенко, вчитель української мови та літератури Новомиколаївської ЗШ І-ІІІ ступенів
Я тут живу!..

Я тут живу і тут навчаюся,

В колисці мого рідного села,

Щоранку я щаслива просинаюся,

І щиро мене сонечко віта.

Босоніж я ступаю по травиці,

Стежина привела мене у сад,

Беру у руки рідної землиці,

Вона мені – безцінний скарб.

Тут завжди пахне рідною росою,

Що на зорі ще зрання випадає,

І ллється тут поезія рікою,

Яку серденько мамине співає.

Я тут живу і щиро припадаю

До тебе, моя земле дорога,

В своїй любові я тобі зізналася,

Свята, чарівна і навік одна!

Яценко Ірина, Костянтинівське НВО №1 «Таврія»

следующая страница >>


izumzum.ru