“Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку” - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
Похожие работы
“Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку” - страница №2/3


Таблиця 1

Гіпотетичний розподіл місць між п’ятьма партіями з частинами голосів 48,5; 29,0; 14,0; 7,5; 1,0% при використанні різних квот



N

Q, %

Місця

Квоти

-М+1=14

100/1=100

1

1

1

1

1




-3

100/2=50

1

1

1

1

1




-2

100/3=33,3

2

1

1

1

0




-1

100/4=25

2

1

1

1

0




0

100/5=20

2

2

1

0

0

Проста квота

1

100/6=14,3

3

1

1

0

0

Квота Друпа

2

100/7=14,3

3

2

0

0

0

Імперіалі

3

100/8=12,5

3

2

1

0

0

Імперіалі

Якщо проаналізувати результати, подані в таблиці, то можна прийти до такого висновку: якщо необхідно обмежити представництво найвпливовішої партії, то необхідно використовувати низьку величину n, а якщо збільшити її представництво, то високу.

Наступний спосіб розподілення місць полягає у використанні методу дільників. Цей спосіб полягає у тому, що число голосів, отриманих кожною партією, ділиться на ряд зростаючих чисел, після чого отримані частки розташовуються по убуванню. Та частка, яка по своєму порядковому місцю відповідає числу мандатів представляє собою виборчу квоту, а число рівних чи перевищуючих її часток, які має партія, вказує на те число мандатів, котрі вона отримала. Найбільш поширеним з таких процедур є метод д’Ондта, за якого використовуються дільники 1, 2, 3, 4, 5 і т.д. Цей метод є найбільш прийнятним для впливових партіях. Наступний метод – це метод Сен-Лаге , де використовуються дільники 1, 3, 5 і т.д. Використання таких дільників зменшує перевагу впливових партій, надаючи її малим. Інший – модифікований метод Сен-Лаге оперує дільниками: 1,4; 3, 5 і т.д. Цей метод зменшує превагу малих партій, надаючи її середнім. Існують і інші методи, приклади та назви яких приведені в таблиці 2.

Таблиця 2

Гіпотетичний розподіл місць між п’ятьма партіями з частинами голосів 48,5; 29,0; 14,0; 7,5; 1,0% при використанні різних методів розрахунку



Місця

Методи розрахунку

5

0

0

0

0

Проста більшість (1, 1, 1, 1…)

4

1

0

0

0

Імперіалі (1; 1,5; 2; 2,5…)

3

2

0

0

0

Метод д’Ондта (1, 2, 3, 4…)

3

1

1

0

0

Модифікований метод Сен-Лаге (1; 2,14; 3, 57;5…)

3

1

1

0

0

Метод Сен-Лаге (1, 3, 5, 7…)

2

1

1

1

0

Датська система (1, 4, 7, 10…)

1

1

1

1

1

Кожній партії по місцю (1, 101, 201, 301…)

Як видно з прикладів, приведених в таблиці, при використані різних методів розрахунку, отримуємо і різні результати. Так чим щільніші дільники один до одного, тим більше переваги отримують потужні партії. І навпаки, із зростанням різниці між дільниками зростає пропорційність, що вигідно середнім і малим партіям. Але із зростанням виборчого округу, специфічні ефекти застосування того чи іншого виборчого правила проявляються все менше, і тим пропорційніше стає результат.

У деяких виборчих системах зустрічається ще одна змінна – загороджувальний бар’єр – мінімальна кількість голосів, яку повинна набрати партія, що претендувати на участь у розподілі мандатів. Такий бар’єр вводиться в пропорційній системі для того, що зменшити фрагментацію партії, і відповідно парламенту. Їхня висота коливається від 1 (Ізраїль, Фінляндія) до 17 (Греція)1. Але окрім позитивних рис, вони мають і ряд негативних. По-перше, використання загороджувального бар’єру веде до того, що значна частина голосів виборців не враховується, адже багато маловпливових партія залишаються поза ними. По-друге, із-за довільного встановлення бар’єру виникає певного роду несправедливість, яка полягає в тому, що партія, яка набрала на 0,1% голосів більше за бар'єр потрапляє до парламенту, а та, яка набрала на 0,1% менше ні.

Закінчуючи розгляд пропорційних, можна зробити такі висновки. До позитивних рис пропорційної системи відносять більшу, порівняно з мажоритарною системою, відповідальність впливу різних політичних сил їхньому представництву в парламенті, а також послаблення лобіювання депутатами місцевих інтересів на шкоду загальнодержавним. Що ж до негативних рис, то, по-перше, голосування проводиться у багатомандатних округах, де змагаються списки кандидатів, висунуті партією і вона може привести як професіоналів так і не професіоналів. По-друге, необмежене використання пропорційної системи може призвести до дроблення і формування недієздатного парламенту (хоча цього можна уникнути завдяки використанню загороджувальних бар’єрів). Характерний приклад – польський Сейм 1989 – 1993 рр., де при загальній кількості в 460 депутатів в парламенті, однією з найкрупніших виявилася фракція Партії любителів пива, де нараховувалося півтора десятка депутатів.

Окрім пропорційної системи у світовій практиці зустрічаються змішані виборчі системи, за якої виборець отримує два голоси, що дозволяє йому одну частину депутатського корпусу обирати на основі пропорційної системи, а іншу на основі мажоритарної системи1. Вони можуть бути “незв’язаними” і “зв’язаними”. Перший різновид надає виборцям два голоси. Один з них він віддається за індивідуального кандидата в одномандатному окрузі, а інший за партійний список на загальнодержавному рівні. Подібна система діє в Україні.

“Зв’язана” виборча система діє в Німеччині. Суть її полягає в тому, що одна частина місць в парламенті заповнюється в одномандатних округах, а інша на основі пропорційного представництва. Але при цьому, наприклад, кількість отриманих партією “пропорційних” мандатів зменшується в залежності від того, наскільки вдалим був її виступ в одномандатних округах. Тому, наприклад, якщо одна партія отримала 10% голосів в одномандатному окрузі та 10% голосів за список кандидатів, а інша 10% голосів за список , але не отримала жодного мандата в за системою відносної більшості, домагаються рівного представництва в парламенті.



  1. Генезис української електоральної системи.

Генезис української електоральної системи починається від часів Київської русі і триває по сьогоднішній день. З утворенням і зміцненням Київської держави принципи виборності набули загального характеру, хоча публічна влада ще не мала парламентських форм. Але посилення княжої влади та зміцнення позиції знаті з II половини ХІІ століття, а також монголо-татарська навала в першій половині ХІІІ століття призвели до послаблення ролі виборів. Подальший розвиток інституту виборності в Україні пов’язується з існування гетьманської держави, Запорізької Січі та Слобідської України. Їм притаманна одна й та сама форма державного правління – демократична республіка. У них всі державні інституції формувалися тільки шляхом виборів. Акт, що має назву “Правовий Уклад та Конституції відносно прав і вольностей війська Запорожського”, названий Конституцією України 1710 року гетьмана Пилипа Орлика, можна вважати першим нормативним актом писаного виборчого права України, оскільки він вперше фіксував принципи діяльності органів державної влади, порядок, термін і періодичність скликання вищого представницького органу тих часів – Генеральної Ради. Важливо зазначити, що з 1848 року українці Західної України могли брати участь у виборах до Австрійського парламенту. Вони обирались до нижньої палати непрямими виборами. У 1873 році виборча система змінюється: встановлюється майновий ценз, вибори відбуваються по куріях, що обмежує коло виборців. З 1896 року зменшується податковий ценз, але виборче право мали лише чоловіки, які сплачували по 8 крон безпосередніх податків. Вибори відбувалися по куріях і кожна курія посилала в парламент нерівномірну кількість депутатів: І – 1 від 28, ІІ – 1 від 64, ІІІ 1 – від 334, ІV - 1 від 11055, V – 1 від 69697. Важливо відмітити, що з 1919 року в Україні діяла мажоритарна система, яка передбачала вибори по одномандатним виборчим округам на основі абсолютної більшості. Вибори відбувалися на безальтернативній основі, тому українське суспільство не могло брати участь у реальних виборчих кампаніях, у світовому їх розумінні досить довгий час.

  1. Політико - правовий аналіз сучасної виборчої системи України.

Задля визначення шляхів удосконалення існуючої в Україні виборчої системи необхідно проаналізувати її слабкі та сильні сторони, щоб знати, що саме треба змінити.

Змішана виборча система здебільшого застосовується у тих країнах, де відбувається пошук і становлення виборчих систем або існує необхідність досягнення компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого уряду.

В Україні застосовуються різні виборчі системи: при виборах Президента України та на місцевих виборах - мажоритарна, при виборах народних депутатів України - змішана.

У цьому зв'язку необхідно зазначити, що процес пошуку оптимальної виборчої системи в Україні відбувається в надзвичайно складних умовах перехідного суспільства. Основні параметри виборчих систем для кожного виду виборів у Конституції України не знайшли свого втілення. Це спричинило вирішення проблеми обрання моделі виборчої системи в рамках відповідних виборчих законів, процес напрацювання яких є вкрай динамічним за умов швидкого розвитку відповідних політичних процесів. Варто також зауважити, що протягом 90-х років минулого століття склалася практика проведення кожних наступних парламентських виборів за новим виборчим законом, який фіксував щоразу нову модель виборчої системи. Лише починаючи з 1997 р. змішана виборча система почала застосовуватися в Україні (згідно із Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 24.09.1997 р.). Ця система збережена і в чинному Законі України “Про вибори народних депутатів України”.

Змішана система виборів народних депутатів України, що встановлена, має такі особливості: по-перше, застосовується принцип так званого «паралельного комбінування», тобто і за мажоритарною системою відносної більшості, і за пропорційною системою обирається однакова кількість народних депутатів України – 225, по-друге, багатомандатний округ визначено як загальнодержавний виборчий округ, по-третє, використовується принцип «жорстких» списків, коли до виборчого бюлетеня заноситься лише 5 перших прізвищ кандидатів у депутати, і виборець віддає свій голос за той чи інший виборчий список партії, виборчого блоку партій у цілому, по-четверте, при застосуванні пропорційної виборчої системи використовується відповідний «загороджувальний бар'єр», тобто для того, щоб взяти участь у розподілі депутатських мандатів, партія (блок) повинна набрати не менше ніж 4% голосів виборців від тих, які взяли участь у голосуванні.

Застосування змішаної виборчої системи при обранні складу парламенту України має на меті мінімізацію недоліків як мажоритарної, так і пропорційної виборчих систем1.

Так, мажоритарна система досить результативна і проста у застосуванні. У той же час вона не завжди адекватно відображає у складі парламенту політичний спектр суспільства та призводить до втрати великої кількості голосів виборців, а це має своїм наслідком послаблення представництва в парламенті іноді значної кількості виборців.

Пропорційна система також має ряд недоліків: по-перше, вона передбачає неперсоніфіковані вибори – до виборчих списків партій ймовірно можуть бути включені маловідомі, некомпетентні, непопулярні політики, яких, так би мовити, «витягає» за собою перша п'ятірка кандидатів, по-друге, обтяжливою обставиною запровадження пропорційної системи є досить складний порядок підрахунку голосів виборців.

Разом з тим пропорційна система стимулює розвиток багатопартійності, оскільки при її запровадженні виборець обирає політичну платформу і програму майбутньої діяльності політичних партій і блоків2.

Використання «загороджувального бар'єра» не суперечить Конституції України. Розглядаючи справу про вибори народних депутатів України, Конституційний Суд України у своєму Рішенні № 1 рп/98 відзначив, що позбавлення списків кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, що отримали менше чотирьох відсотків голосів виборців, права на участь у розподілі депутатських мандатів, є питанням політичної доцільності, і воно має вирішуватися Верховною Радою України. 4 – відсотковий загороджувальний бар'єр, який стримує фрагментацію парламенту. Однак, використання загороджувального бар’єра веде до недопредставленості у парламенті значної частини електорату, адже більшість партій не можуть його подолати, і подані за них голоси не враховуються при розподілі місць у парламенті.

Застосування змішаної системи, з одного боку, сприяє політичній структурованості суспільства та парламенту, формуванню сильних політичних партій та їх коаліцій, з іншого – саме ця система дозволяє зберегти певний зв'язок між депутатами та виборцями відповідного округу, регіону.

Розподіл мандатів за нинішньої виборчої системи відбувається наступним чином. Пропорційна система передбачає, що депутатські мандати розподіляються між політичними партіями пропорційно до кількості голосів, отриманих на виборах виборчими списками цих партій, з урахуванням загороджувального бар'єра (або виборчого порога).

Загороджувальний бар'єр, як відомо – це правило, згідно з яким політичні партії, виборчі списки яких не отримали встановленого відсотка голосів виборців, відсторонюються від участі у розподілі депутатських мандатів. Відповідно до частини 2 статті 76 цього Закону України “Про вибори народних депутатів України” загороджувальний бар'єр при виборах народних депутатів України за пропорційною системою становить чотири відсотки. Це означає, що до участі у розподілі депутатських мандатів допускаються лише ті кандидати у депутати, які включені до виборчих списків партій, що отримали чотири і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Як вже зазначалося вище, для пропорційного розподілу депутатських мандатів у світовій практиці найчастіше застосовується метод виборчої квоти (виборчого метра) та метод дільника. Відповідно до частини 5 статті 79 Закону України “Про вибори народних депутатів України” для встановлення результатів виборів народних депутатів України у багатомандатному окрузі застосовується метод виборчої квоти, що вимагає дотримання такої послідовності дій:

І. Спочатку обчислюється виборча квота.

Виборча квота (або виборчий метр), тобто мінімальна кількість голосів виборців, необхідна для обрання одного депутата. У різних державах, як зазначалося нижче, застосовуються різні способи обчислення виборчої квоти (наприклад, методи Т. Хейра, Друпа, Гогенбах-Бішопа тощо).

У частині 5 статті 76 Закону України “Про вибори народних депутатів України” передбачено, що для обчислення виборчої квоти має застосовуватися метод Т. Хейра. Стосовно виборів народних депутатів України за пропорційною системою ця формула набуває такого вигляду:

q0=V : 225.

При цьому V - це сумарна кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій, що подолали чотиривідсотковий загороджувальний бар'єр. Тобто голоси виборців, подані за виборчі списки партій, що не подолали загороджувального бар'єра, взагалі не враховуються при розподілі депутатських мандатів.

Визначається кількість депутатських мандатів, отриманих кожною партією, що подолала загороджувальний бар'єр, у першому наближенні. Для цього застосовується формула:

К. М. П. = К. Г. П.: В. К.,

де К. М. П.- кількість депутатських мандатів, що отримали кандидати у депутати відповідної партії, К. Г. П.- кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку цієї партії.

Перше наближення практично ніколи не дозволяє повністю розподілити всі депутатські мандати, оскільки завжди (чи майже завжди) після ділення залишаються дробові залишки.

Визначається кількість депутатських мандатів, отриманих кожною партією, що подолала загороджу­вальний бар'єр, у другому наближенні, шляхом врахування дробових залишків, не розподілених у першому наближенні.

При цьому діє правило найбільшого залишку: по одному додатковому депутатському мандату отримують партії, кандидати у депутати від яких мають більші порівняно з іншими дробові залишки після ділення у першому наближенні (частина 7 статті 79 Закону України “Про вибори народних депутатів України”). У разі, якщо дробові залишки у двох чи більше виборчих списках партій однакові, першим додатковий депутатський мандат отримує той виборчий список партії, за кандидатів у депутати від якої віддано більшу кількість голосів виборців.

Розподіл депутатських мандатів всередині виборчого списку політичної партії (блоку) здійснюється в порядку черговості таким чином: обраними депутатами від партій (блоків) вважаються ті кандидати у депутати, порядковий номер яких у виборчому списку партії (блоку) менший або дорівнює кількості мандатів, отриманих виборчим списком цієї партії (блоку).

За мажоритарною виборчою системою мандати отримують ті кандидати, які набрали найбільшу кількість у своєму виборчому окрузі.

Отже, позитивним моментом у виборчій системі є те, що виборці мають більші можливості вибору, ніж за багатьох інших систем. Цей фактор має місце через наявність у голосуючих одразу двох голосів.

До позитивного елементу виборчої системи слід віднести і те, що при виборах обирається майже повний склад парламенту. Тільки у наступних випадках вибори визнаються недійсними: у разі суттєвих порушень виборчого закону; якщо два або більше кандидатів наберуть найбільшу і водночас однакову кількість голосів; якщо в одномандатному окрузі вибудуть з голосування всі кандидати; в разі, хоча цього і не зазначено в законі, коли жодна з партій не подолає 4% бар’єр.

Щодо механізму нарізки одномандатних округів, що закладений у виборчому законі, то в загальних рисах він враховує позитивний досвід держав світу, однак запроваджене максимально допустиме відхилення кількості виборців в окрузі від середньої по країні (10%) є занадто великим і потребує зменшення.

Слід звернути увагу і на квоту, що запроваджена виборчим законом у зв'язку із застосуванням пропорційного елементу виборів. Це проста квота. За такої значної, як в Україні, величини загальнодержавного округу (225 мандатів) її специфічні властивості проявлятися не будуть і на розподіл місць у парламенті практично не впливатимуть. Однак, ця квота, як і всі інші, залишає нерозділеною невелику частину місць, а тому потребує застосування додаткової процедури. Запроваджений метод найбільших залишків, хоч і не є ідеально пропорційним, все ж з тієї самої причини майже не вплине на пропорційність розподілу мандатів.

Виборчий закон України встановивши змішану "незв'язану" виборчу систему, мінімізував ти самим недоліки як мажоритарної так і пропорційної систем1. Однак, окреме використання названих елементів системи забезпечить пропорційність і персоніфікованість лише наполовину. Як видно з прикладів Болгарії, Угорщини, Грузії та Росії, найчастіше між голосами, що партія зібрала у різний спосіб, існує величезний розрив (у 2-12 разів). Тому говорити про пропорційність уже не можна. Так само не можна говорити і про персоніфікацію політики в Україні завдяки уніномінальній мажоритарній системі, бо більшість кандидатів, що внесені до партійних списків, невідомі своїм виборцям.

Недолік ми вбачаємо і у великому розміри виборчого бюлетеня для голосування за партійні списки, який вимагає затрат значних коштів, що для України є актуальною проблемою сьогодні.

  1. << предыдущая страница   следующая страница >>


izumzum.ru