У школі навчають не тільки читати, писати, рахувати, мислити, пізнавати світ, багатства науки І мистецтва. У школі вчать жити - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Приклади художніх технік у школі (с. 8-57), які подані у навчально-методичному... 3 969.67kb.
Перелік навчальних програм, підручників та навчально-методичних посібників... 4 1309.71kb.
Рішення колегії Міносвіти І науки України 25. 09. 2003 n 10/12-2... 1 238.25kb.
Юрій Дмитрович Ячейкін Мої і чужі таємниці 9 758.18kb.
Прочитав – передай іншому, стань лідером у своєму осередку І приєднуйся... 1 267.71kb.
Фізичний матеріал на уроках математики 1 126.62kb.
Н. Ф. Ходос " " 2013 р. Погоджено рішення 1 147.33kb.
Про особливості організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх... 8 2691.51kb.
Про особливості організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх... 18 2692kb.
Пояснювальна записка Найважливіше завдання психологічної служби у... 1 196.84kb.
Використання здоров’язберігаючих технологій у початковій школі 1 121.27kb.
Памятка батькам дітей, які часто хворіють 1 29.11kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

У школі навчають не тільки читати, писати, рахувати, мислити, пізнавати світ, багатства - страница №1/1

У школі навчають не тільки читати, писати, рахувати, мислити, пізнавати світ, багатства науки і мистецтва.

У школі вчать жити.

В. О. Сухомлинський

Сучасна початкова освіта вимагає формування в учнів предметних, між предметних а також таких ключових компетентностей,, як уміння вчитися, соціально-трудова, загальнокультурна, інформаційно-комунікативна, здоров’язбережувальна, соціальна. Ключові компетентності є наскрізними інтегрованими утвореннями, які формуються засобами всіх предметів, у взаємозв’язку урочної і позаурочної роботи, у взаємодії з соціумом.

У зв’язку з цим, плануючи навчально-виховну роботу в класі, неможливо недооцінити велику творчу спадщину, що залишив видатний педагог, вчений, письменник Василь Олександрович Сухомлинський. Вона складається з 48 монографічних праць і брошур, 600 статей, близько 1500 художніх творів для дітей. Павлиський вчений розробив власну педагогічну систему, в якій органічно поєдналися класична педагогіка, народні звичаї, власні творчі знахідки.

Досвід В. О. Сухомлинського можливо використовувати з метою формування предметних компетентностей. Зокрема, з української мови.



Тема «Речення» (3 клас)

ВСЕ В ЛІСІ СПІВАЄ

Весною ми пішли до лісу.

Зійшло сонце, подихнув легенький вітерець, і всі дерева в лісі заспівали.

Кожне співало свою пісню.

Береза співала ніжну пісню. Слухаючи цю пісню, хотілось підійти до білокорої красуні й обняти її.

Дуб співав мужню пісню. Коли ми слухали пісню дуба, нам хотілось бути сильними, відважними.

Верба, що схилилась над ставком, співала задумливу пісню. Прислухаючись до пісні верби, ми подумали, що прийде осінь і листячко з дерев осиплеться.

Горобина співала тривожну пісню. Від цієї пісні до нас прилинула думка про темну ніч і бурхливу грозу, від якої гнеться тонка горобина, немов шукаючи захисту.

Ось які пісні почули ми в лісі.
Завдання.

1. Прочитайте текст. Допишіть потрібні слова. Підкресліть підмет і присудок.



Береза співала (що?) …. .

Ми слухали пісню (чого?) … .

Горобина (що робила?) … тривожну пісню.

До нас прилинула (що?) … .
2. Побудуйте питальні речення за змістом розповідного.

Весною ми пішли до лісу.

Береза співала ніжну пісню.

Дуб співав мужню пісню.
3. Перебудуйте речення у спонукальне. Підкресліть звертання. Поясніть вживання розділових знаків.

Горобина співала ніжну пісню.

Зійшло сонце, подихнув дегенький вітерець.
4. Знайдіть у тексті і запишіть речення, що відповідає поданій схемі:

… ------ ==== …. .


5. Спишіть, вставте пропущені букви.

Коли ми слухали піс..ню дуба, нам хотілось бути сильн..ми, ві..ва..ними.

Прислухаючись до піс..ні в..рби, ми подумали, що при..де осінь.
6. З допомогою питань встановіть зв’язок слів між словами у реченні.

Весною ми пішли до лісу.

7. Відновіть деформоване речення.



Зайшло сонце, стих легенький вітерець, і всі дерева в лісі поснули.

Від цієї мелодії до нас прилинула пісня про темну ніч і бурхливу грозу, від якої гнеться тонка акація, немов шукаючи захисту.
Тема «Іменник» (3 клас)

РАЙДУГА В БУРУЛЬЦІ

Вдень почав танути сніг, капали краплі з дахів. А вночі знову підмерзло.

Вийшов з хати Юрко і побачив велику крижану бурульку. Вона звисала з даху. Зійшло сонце, і бурулька заблищала різнобарвними вогниками - синім, рожевим, червоним, блакитним, жовтим...

Юрко стоїть, затамувавши подих здивування. Красива бурулька, мов райдуга.

На даху біля бурульки сіли горобці та й цвірінькають. Вони теж милуються бурулькою-райдугою.
Завдання.

1. З першого речення випишіть іменники. Поставте до них питання.


2. Знайдіть у тексті власні іменники. Поясніть їх правопис.

3. До поданих іменників доберіть синоніми.



Дах –

Хата –

Райдуга -

4. За допомогою тлумачного словника знайти значення слова.



Бурулька –

Райдуга –

Хата –

Сонце –

Вогник –
5. Випишіть іменники у три колонки за родами.
6. Випишіть іменники у дві колонки за числами.
7. Запишіть іменники першого речення у початковій формі.
Тема «Прикметник» (3 клас)

КВІТКА СОНЦЯ

На високому стеблі велика квітка з золотими пелюстками. Вона схожа на сонце. Тому й називають квітку соняшником. Спить уночі соняшник, схиливши золоті пелюстки. Та як тільки сходить ранкова зірниця, пелюстки

тремтять. То соняшник жде сходу сонця. Ось уже сонце викотилося з-за обрію. Соняшник повертає до нього свою золоту голівку, дивиться на червоне вогняне коло. Усміхається соняшник до сонця, радіє. Вітає сонце, говорить: «Добрий день, сонечко, я так довго ждав тебе вночі».

Сонце піднімається все вище й вище, пливе по небу. І соняшник повертає за ним свою золоту голівку. Ось воно вже заходить за обрій, і соняшник востаннє усміхається його золотому промінню. Зайшло сонце.

Повертає соняшник голівку туди, де завтра зійде сонечко. Спить золота квітка, й сниться їй ранкова зірниця.
Завдання.

1. Знайдіть у першому реченні прикметники. Підкресліть їх.


2. Поширте речення прикметниками з тексту.

Та як тільки сходить … зірниця, пелюстки тремтять. Соняшник повертає до нього свою … голівку, дивиться на … … коло.
3. Поставте прикметники з іменниками у потрібній формі.

На (високий) стеблі, квітка з (золотий) пелюстками, сходить (ранковий) зірниця, усміхається (золотий) промінню, сниться їй (ранковий) зірниця.
4. У виділеному реченні підкресліть прикметники разом з іменниками, з якими вони пов’язані.

Спить золота квітка, й сниться їй ранкова зірниця.
5. До поданих прикметників доберіть синоніми.

Золотий –

Ранковий –

Добрий –
6. До поданих прикметників доберіть антоніми.

Ранковий –

Добрий –

Високий –

Вогняний –
7. Допишіть прикметники. Визначте їх рід..

На стеблі (якому?) … .

Квітка (яка?) … .

З пелюстками (якими?) - …

Зірниця (яка?) … .

Коло (яке?) …. …. .
8. Випишіть прикметники у три колонки за родами.
Тема «Дієслово» (3 клас)
ЯК ДЗВЕНЯТЬ СНІЖИНКИ

Це було темного зимового вечора. Сонце сховалось за обрій. Зарожевів сніговий килим. Стало тихо-тихо. Замерехтіли зорі глибокому небі.

Раптом з півночі насунула чорна хмара. Пливе над снігами. Потемнів сніговий килим. Падають сніжинки на землю. Тихо лягають на поле, на ліс, на дорогу. Я прислухаюсь до тихого снігопаду і чую ніжний дзвін. Немов десь далеко-далеко бринить велика кришталева чаша, до якої доторкається срібний молоточок.

Що воно дзвонить? Іду, прислухаюся. Дзвін лине від маленької ялинки, що росте у нас на шкільному подвір'ї. Вслухаюся і дивуюся. То дзвенять маленькі сніжинки. Висять на ялинкових гілочках, доторкаються одна до другої, немов срібні дзвіночки. І дзвенять, дзвенять. Аж місяць прислухається.
Завдання.
1. Допишіть потрібні за змістом дієслова.

Сонце … за обрій.

. зорі глибокому небі.

. сніжинки на землю..

То …. маленькі сніжинки.

2. До іменників з тексту доберіть кілька дієслів за зразком.



Сонце – сіло, сховалось.

Зорі –

Хмара –

Сніжинки –

Дзвін –

Місяць –
3. До поданих дієслів доберіть синоніми.

Сховалось –

Замерехтіли –

Насунула –

Бринить –
4. До поданих дієслів доберіть антоніми.

Потемнів –

Падають –

Лягають –
5. З поданих речень випишіть дієслова, які вжиті у переносному значенні.

Сонце сховалось за обрій. Зарожевів сніговий килим. Потемнів сніговий килим. Падають сніжинки на землю. То дзвенять маленькі сніжинки. Аж місяць прислухається.
6. Від поданих дієслів у творіть неозначену форму.

Було –

Сховалось –

Пливе –

Насунула –

Падають –

Прислухаюсь –
7. Відновіть деформовані речення.

Сонце сіло за обрій. Засяяли зорі глибокому небі. Почервонів сніговий килим. Я придивляюсь до тихого снігопаду і відчуваю ніжний дзвін. Дзвін лунає від маленької ялинки, що стоїть у нас на шкільному подвір'ї.
Зразки текстів для використання.
ГАРЯЧА КВІТКА

Того року була рання весна. В середині квітня зацвіли сади. Настав травень.

Маленька дівчинка Оля пішла одного ясного весняного ранку в сад і побачила велику червону квітку троянди. Вона побігла до мами й радісно сказала:

— Мамо, червона троянда зацвіла.

Мама прийшла в сад, поглянула на червону квітку, усміхнулася. Потім глянула на небо, і лице її стало тривожним. З півночі сунула чорна хмара. Повіяв вітер, хмара закрила сонце. Стало холодно. Мама з Олею сиділи в кімнаті й з тривогою дивилися в вікно.

Мов білі метелики, полетів сніг. Все довкола побіліло.

Вітер затих. Сніжинки м'яко падали на землюка потім перестали падати.

Мама з Олею пішла в сад. На зеленому листі біліли снігові шапки. Земля вкрилась сніжно-білим килимом. Тільки троянда червоніла, мов велика жарина. На ній блищали капельки роси.

— Вона гаряча, їй не страшно,— промовила Оля й радісно усміхнулася.
ВОСЕНИ ПАХНЕ ЯБЛУКАМИ

Тихий осінній день. У яблуневому саду літають джмелі. Вони прилетіли до яблука, що впало з дерева і лежить на землі. З яблука тече солодкий сік. Обліпили яблуко джмелі. Зайшло сонце. А в саду пахнуть яблука, нагріті

сонцем. Десь заспівав цвіркун. Раптом з яблуні на землю впало яблуко - гуп... Цвіркун замовк. Пролетів сполоханий птах. Десь за лісом у нічному небі спалахнула зірка. Знову заспівав цвіркун.

Уже й місяць виплив на небо, а яблука пахнуть гарячим сонцем.


ПЕТРИК, СОБАКА Й КОШЕНЯ

Маленький хлопчик Петрик ішов стежкою в саду. Бачить, біжить назустріч чорна кудлата собака.

Петрик злякався, хотів тікати. Та раптом до його ніг притулилось маленьке кошеня. Воно втекло від собаки й просило Петрика: захисти мене, хлопчику, від цього страшного звіра.

Стоїть Петрик, дивиться на кошеня, а воно підняло голову до нього і жалібно нявчить.

Петрикові стало соромно перед кошеням. Він взяв його на руки, розгнівався на собаку й пішов їй назустріч.

Собака зупинилась, злякано подивилась на Петрика й сховалася в кущах.


ВОГНЕГРИВИЙ КОНИК

Вирізав батько Юркові коника з дерева. Та такого гарячого, баского. Б'є копитами коник, ось-ось поскаче.

Поставив Юрко його на вікно й ліг спати. Коли це бачить: підняв коник голову, затремтіла -вогняна грива. Зіскочив з вікна Вогнегривий і пострибав по долівці.

Прокинувся Юрко, а коник знов на вікні стоїть. Підійшов хлопчик. Коник уже заспокоївся, тільки ноги тремтять та вогняна грива ще тепла.


ЯК ЗДИВУВАВСЯ МУРКО

Був собі у бабусі старий-престарий кіт Мурко. Лежить Мурко проти сонця, гріється. Заплющив очі, спить, поклав голову на лапки. Тільки хвостиком махає, мух відганяє.

На подвір'ї ходило курча. Воно відбилося від квочки й жалібно пищало. Побачивши кота, замовкло. Підійшло тихенько до нього, притулилося й очі закрило. Тепло йому біля котового кожушка.

Мурко відчув, що до нього хтось притулився. Розплющив очі — курча. І здивувався: та й сміливе ж яке!

Дивиться Мурко на курча, дивується й не знає, що йому робити. Чи налякати курча, щоб утекло, чи хай собі гріється?
МАКІВКА І ДЖМІЛЬ

Увечері Макова квітка стулила пелюстки. Спить цілу ніч Маківка. Уже й день настав, уже й сонце зійшло, а вона все спить, не розтуляє пелюсток. Коли це десь з-за яблуні вилетів волохатий Джміль. Летить, гуде. Почула квітка, що Джміль наближається, і розкрилася. Прилетів Джміль та й сів між пелюстками. Радіє Макова квітка. Бо тепер повна коробочка маку буде. Ось чому Маківка так довго не розтуляла пелюсток. Вона чекала Джмеля.


ЯКИЙ МУЗИКА ЦВІРКУН!

У високому зеленому просі жив Цвіркун. Удень він ховався від сонця. А як тільки сонечко зайде — Цвіркун вилазить на високе стебло. Сяде на зеленому листку. Перед ним просо, як ліс. Сяде й настроює свою скрипку. Бо Цвіркун — ой який музика! У нього співуча скрипочка. Доторкнеться до неї Цвіркун смичком — бринить дивна, чарівна музика. Слухають ту музику дерева й квіти. Слухають зайчики й мишенята. Слухає увесь степ.



КМІТЛИВИЙ СКНАР

З вечора на ставку плавали качки. Прийшов Юрко вранці до ставка і бачить диво дивне. Весь ставок покритий тонким склом. А під склом вода грає. Питається Юрко в тата:

— Хто це покрив ставок склом? Сміється тато й каже:

— Є такий умілий, кмітливий скляр. Прийшов і засклив ставок одним величезним склом. Живе той .скляр далеко на півночі. А тепер до нас завітав.

— Хто ж той скляр? — запитав Юрко.

— Мороз.


ДУБ-ПАСТУХ

На узліссі стоїть самотній дуб. Міцний, кремезний. Старий, мов дід-пастух. Мабуть, і виріс він на узліссі, щоб бачити, як ростуть його побратими в лісі.

Та ось налетіла гроза. Вдарила вогняна стріла в стовбур дуба. Затремтіли гілки. Загорілось верховіття. Лив дощ, а дуб горів — аж палахкотів... Обгоріла його вершина. Засумував ліс — хто ж тепер буде нашим пастухом?

Але дуб не загинув. Через рік зазеленіли молоді пагони, де обгоріли гілки. Вкрився старий дуб кучерявим листям. А вершина була суха. Летіли з теплого краю лелеки. Бачать — сухе верховіття. Сіли на нього й змостили там гніздо. Зрадів старий дуб. Тепер він не самотній. Коли заходить сонце, лелека стоїть у гнізді на одній нозі й давиться кудись далеко-далеко. Туди, де сховалось сонечко. Це він видивляється, чи не буде часом грози. Спокійно стоїть лелека. І дуб зітхає спокійно. Зашумить зеленим листом і засинає.


ЛИСИЧЧИНИ ЛІХТАРИКИ

Одного разу хитра лисичка поверталася додому. Йшла вона лісом. Була ніч. Темно-темно у лісі — нічого не видно. Вдарилася лисичка лобом об дуб — і так їй болить. Ось вона й думає: треба якось дорогу в лісі освітити. Знайшла пеньок-трухлячок. Світиться він у темряві. Розіклала шматочки пенька-трухлячка — засвітилися білі ліхтарики. Стало у лісі видно, аж сич здивувався: що це таке, невже вночі день настав? Хитра лисичка йде лісом та й усміхається. А зайчик за дубом сховався й виглядає.


КРАПЛИНА РОСИ

Рано-вранці на квітці троянди прокинулась Краплина роси.

— Як я тут опинилась? — думає Краплина.— Увечері я була високо в небі. І захотілось їй знову в небо.

Пригріло Сонечко. Випарувалась Краплина, піднялась високо - високо у блакитне небо, до самого Сонечка. А там тисячі інших краплинок. Зібрались усі в чорну хмару і затулили Сонечко.

— Чого це ви заховали мене від людей? — розгнівалось Сонечко. І послало на хмару вогненну стрілу. Вдарила вогненна, стріла, загримів грім. Злякалася чорна хмара й гроза посипалась. Пішов дощ. Упала Краплина на землю.

— Дякую тобі, Краплино,— промовила Земля.— Я так скучила за тобою.


МЕТЕЛИК І КВІТКА

Летів білий метелик над річкою. А хтось кинув у воду червону квітку. Пливе квітка.

Побачив метелик червону квітку. Сів на неї, сидить, крильцями водить. Квітка пливе й метелик пливе. Летіла над водою ластівка, аж здивувалася: що це таке? Коли це метелик навчився плавати? Доторкнулась ластівка крилом до води. Сколихнулась вода, сколихнулася квітка, загойдався метелик. Весело йому річкою пливти.
КЛЕН ЗІТХНУВ…

Старий Клен усю зиму спав. Крізь сон чув завивання хуртовини й тривожний крик чорного ворона. Холодний вітер гойдав його віти, нагинав їх. Та ось одного сонячного ранку відчув Старий Клен; ніби до нього доторкнулося щось тепле й лагідне. Прокинувся. А то до нього прилинув теплий Весняний Вітер.

— Годі спати,— зашепотів теплий Весняний Вітер.— Прокидайся, Весна наближається.

— Де ж вона — Весна? — запитує Клен.

— Ластівки на крилах несуть,— каже теплий Вітер...— Я прилетів із далекого краю, від теплого . моря. Весна йде полями — заквітчалась квітами. А ластівки на крилах несуть барвисті стрічки.

Клен зітхнув, розправив плечі. Зазеленіли бруньки. Бо йде Весна-Красуня.


ЯК ЗАЙЧИК ГРІВСЯ ПРОТИ МІСЯЦЯ

Холодно взимку зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти місяця блищить, холодний вітерець з яру повіває. Сів зайчик під кущем, простяг лапки до місяця, просить:

— Місяцю, любий, погрій мене своїм промінням, бо довго ще сонечка чекати.

Жаль стало місяцеві зайчика, він і каже:

— Йди полем, полем, я тобі світитиму дорогу, а ти прямуй до великої скирти соломи.

Пострибав зайчик, зарився у скирту, виглядає, усміхається:

— Спасибі, любий місяцю, тепер твоє і проміння ТЄПЛЄ-ТЄПЛЄ
ПУРПУРОВА КВІТКА

Серед ночі розпустилася Квітка троянди. Розпрямились ніжні пурпурові пелюстки. Народилась нова квітка. Вона була ще не

дуже гарна, бо пелюстки не зовсім розпростались, а один то й зовсім залишався прим'ятим.

Квітка подивилась на зірки, що мерехтіли в небі, стрепенулась й прошепотіла:

— Уже світає. Треба показатися сонцю у всій красі. На нас, на пурпурові наші пелюстки буде дивитися увесь світ.

Пелюстки затремтіли. Прим'ята пелюсточка випрямилась. На пурпурне тло впала краплина роси, здригнулася і теж стала пурпуровою, заграла переливами пурпурових барв.

— Дивіться,— сказала Квітка пелюсткам,—

навіть небо на сході стає пурпуровим. Це від нашої краси. Увесь світ буде пурпуровим. »

І Квітка застигла в чеканні.

Та пурпурове небо блідло, червоніло, потім стало рожево-блакитним.

Квітка троянди здивовано озирнулася. Вона побачила зелене дерево, а на ньому — білу свічку.

— Ти хто? — запитала Квітка.

— Я — каштан, Квітка каштана.

— А чого ти не пурпурова? Чому ти біла, небо — блакитне, дерево — зелене?

— Якби в світі все було однакове, не було б краси,— відповіла Квітка каштана.
ВЕРБА НАД СТАВОМ

Оксанка гуляла біля ставка. Знайшла вербовий прутик та й увіткнула в сиру землю. А сама пішла додому. Потім Оксанчині батьки переїхали до міста. Там Оксанка

й училася в школі. Минуло десять років. Навідалась Оксанка до рідного села. Була вона вже дівчиною, високою, з чорною косою. Ось прийшла якось до ставка. Побачила високу гіллясту Вербу, що схилилася над водою. Здивувалася Оксанай питає:

— Вербо, де ти взялася? А Верба й каже:

— Ти мене посадила маленьким прутиком.

— Яка ж ти велика стала,— тішиться Оксана.— Я тебе й не впізнала.



— А я тебе впізнала,— тихо мовила Верба.
Література
1. Сухомлинський В.О. Гаряча квітка. Оповідання та казки. – К.: Веселка,1978.-с.11-23.
2. Сухомлинський В. О. Казки Школи під Голубим небом: Казки, притчі, оповідання. – К.: Освіта., 1991.-с.11 – 20.
3. Дивосвіт «Веселки»: Антологія літератури для дітей та юнацтва: Упорядкув. та бібліогр. довідки Чайковського Б.Й. та ін. – К.:Веселка, 2005

Т.2: Укр. Л-ра. – с.439-442


izumzum.ru