Традиційне вбрання Слобожанщини й Полтавщини - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Традиційне вбрання Слобожанщини й Полтавщини - страница №1/1

РЕФЕРАТ

на тему:


Традиційне вбрання Слобожанщини й Полтавщини

Тра­диційне вбрання населення цих суміжних регіонів значною мірою наближаєть­ся одне до одного, хоча в характері їхнього господарства існували відмінно­сті. У промислово розвинених районах Слобожанщини (Харківщина, Луганщина) формування капіталістичних відно­син відбувалося швидше, ніж, скажімо, на Поліссі чи Поділлі, що призвело до ліквідації дрібного селянського госпо­дарства і в тому числі домашнього виробництва сировини та одягу. Раніше, ніж в інших районах, тут з'являються на селі фабричні вироби, зокрема ткани­ни, які народ пристосовував до традицій­них форм убрання.

Щодо Полтавщини, то землеробська спрямованість її господарства значною мірою сприяла тривалішому, порівняно зі Слобожанщиною, збереженню тут де­яких елементів традиційного вбрання в їхньому, так би мовити, класичному ви­гляді — попри досить потужні культур­ні впливи Росії, характерні для обох регіонів.

Насамперед це стосується так звано­го полтавського типу сорочок, їхні озна­ки настільки поширені, що з повним правом можуть претендувати на за­гальноукраїнський тип.

Отож жіночий різновид полтавських сорочок складався з двох пілок — передньої та задньої, що з'єднувалися на плечах поликами прямокутної форми. У місці з'єднання полика й рукава робилися численні складки — пухлики. Під рукавами вшивалися квадратні ласт­ки. Рукави викінчувалися чохлами. Ста­нок із пришитими до нього вставками збирався біля горловини на нитку і вши­вався до коміра. Комір звичайно був не­великий, вузенький. Іноді замість коміра робили обшивку — стежку, переткану візерунком. Подекуди комір робили зуб­цями, а під ним вишивали так званий вистіг, або ретязьок,— вузенький узор хрестиком або іншою технікою. Широкі рукави орнаментувалися досить рясно. Вишивали сорочки переважно лляними нитками — білими або підфарбованими. Сорочки кроїлися додільними або до підтички.

Чоловічі полтавські сорочки мали де­кілька варіантів. Найдавніший з них — тунікоподібного крою, з бочками, стоя­чим коміром, із розрізом посередині або збоку пазухи. Груди таких сорочок ви­шивалися, а по скату рукавів іноді роби­лися збори. Так звана сорочка з устав­кою була зі стоячим або виложистим коміром, із рясними зборами біля нього та з прямим розрізом пазухи. Стрілкові сорочки також призбирувалися біля ко­міра, але замість вставок тут був трикут­ний клин, розширений до коміра і вкри­тий вишивкою.

На Слобожанщині побутували жіночі сорочки переважно полтавського типу, які тут називали українками або мало­росками. Наприкінці XIX ст. на Харків­щині та Луганщині на відміну від Пол­тавщини з'являються сорочки з високи­ми стоячими вишитими комірами, на­кладною нашивкою на пазусі та вишитими манжетами, а ще пізніше — сороч­ки на кокетці (до талійки), з великим викотом горловини та рукавами, приши­тими , безпосередньо до кокетки. Іноді за російським зразком на рукави жіно­чих сорочок нашивали червоні стрічки, робили кумачеві вставки та ластки.

Крім описаних варіантів крою пол­тавських чоловічих сорочок, на Слобо­жанщині парубки почали впроваджувати широкі кумачеві сорочки навипуск, під­перізуючи їх шовковим поясом.

Наприкінці XIX ст. натомість тради­ційних плахт, дерг і кольорових запасок на Слобожанщині поширюються спідни­ці з фабричних кубових тканин — шарафани, поділ яких звичайно обшивався у декілька рядів позументом. Підпері­зували шарафан широким червоним поя­сом. У східних районах Харківщини побутували також спідницісаяни на лямках, шиті переважно з синьої ки­тайки.

Нагрудний безрукавний одяг — кор­сетки — були до трьох — дев'яти вусів, довжиною трохи нижче стегон, обшиті кольоровою тасьмою — висічкою. Під впливом міста на селі з'являється на­грудний одяг з рукавами — кофти-круглопілки, черкасинові кофти, куфай­ки, баски, холодайки, стяжки, гусарки, козачки, матроски та ін. Шився такий одяг із фабричних тканин, мав різно­манітний крій, довжину та оздоблення.

Верхній осінньо-весняний одяг сло­божанок представляли куртки до трьох — семи вусів, куртини, куцини. Низи рукавів обшивали червоним сап'я­ном. Носили також довгі кофти з та­лією. Свити та юпки шили з пояркового сукна або тонкого сукна поліпшеної об­робки. На початку XX ст. їх починають робити з фабричних тканин, інколи на ваті. Побутував тут і халатоподібний верхній одяг із виложистим коміром, розширений від талії кількома зборами (бурнус, парместон). Поширюються та­кож кірасирські халати, широкополі кохти-пальта, оздоблені плисом та стек­лярусом у вигляді квітів. Носили також ватянки з вусами, шушени, з великим коміром, що прикривав плечі, мов пеле­рина, і застібався на один ґудзик. Узим­ку жінки носили криті кожушанки, а у сильні морози — великі нагольні кожу­хи, розшиті кольоровим гарусом.

Головні убори жінок Слобожанщи­ни — парчеві очіпки циліндричної фор­ми з вушками, а також капори. У XIX ст. пов'язували вузеньку й довгу білу хуст­ку — нахраму. Носили й так звані в'яза­ні ковпаки, що за формою нагадували панчоху. Особливо ж були поширені різноманітні барвисті хустки та підшальники з торочками чи бахромою. Дівчата носили вінки та кісники. Волосся заплі­тали переважно в одну косу, вплітаючи стрічку. Подекуди одягали набрівник, зроблений з картону й обшитий плисом.

Жіноче взуття, типове як для Слобо­жанщини, так і для Полтавщини,— ко­льорові чоботи — чорнобривці, пізні­ше — високі шнуровані черевики. Бідні­ші носили шкіряні постоли — коти.

Майже до кінця XIX ст. на Слобо­жанщині чоловіки носили широкі полот­няні штани до очкура. Зимові штани подекуди шилися з овечих шкур хутром усередину (єршанки). Пізніші штани з фабричної тканини здебільшого зберіга­ли традиційний крій.

Чоловічим нагрудним одягом були жилетки прямого крою, верхнім — свити до трьох — п'яти вусів, куртки з відріз­ною спинкою і рясними зборами по лінії талії. Носили також каптанки, оздоблені червоним або білим шнуром, піддьовки, широкі халати з густими зборами та плисовим коміром. Усі вони шилися з нанки, сукна, черкасину, казинету та інших фаб­ричних тканин. Поширені були й довгі, відрізні в талії чинарки, а також значно коротші чинарочки. На сході Слобожан­щини носили подібні до чинарок зипуни; іноді їх називали чуйками. У XX ст. на Харківщині з'являється дежурка пря­мого крою, що нагадує сучасне пальто.

У негоду чоловіче населення обох регіонів одягало свиту з відлогою або кирею з капюшоном, подібні до аналогіч­ного одягу інших областей України. Взимку носили нагольні або криті фаб­ричною тканиною кожухи (тулупи).

Верхній одяг Слобожанщини визна­чається багатством оздоблення, що вико­нувалося техніками вишивки та апліка­ції. Особливо пишно прикрашалися охтирські та богодухівські кожухи, розшиті барвистим гарусом на полах, спині та комірі.

Головні убори слобожан та полтав­чан — малахаї з суконним верхом, на­вушниками та потиличником. На сході Харківщини носили так звані пиріжкові шапки. Були поширені й високі караку­леві шапки. Влітку носили картузи або традиційні брилі.

Чоловічим взуттям слугували виво­рітні чоботи, підошва яких пришивалася або густо (просом), або рідко (вівсом). Взували також постоли-витяжки (на Полтавщині подекуди личаки та дерев'я­ні довбанки), взимку — валянки. Пізні­ше парубки починають носити чоботи з високими вистроченими халявами, а чоловіки — чоботи з низькими халявами (чирики).

Як ми вже знаємо, одяг Полтав­щини в цілому був традиційний. Так, жінки тривалий час користувалися за­пасками або плахтами, які разом із ви­шитим подолом сорочки закривали ноги аж до кісточок. Такої ж довжини згодом почали носити спідниці. Плахти та спід­ниці підперізували червоним поясом або барвистою крайкою. Кінці пояса з кити­цями чи помпонами зав'язували звичай­но ззаду на талії.

На початку XX ст. на Полтавщині поширюються кофти під усики з відріз­ною талією. Шилися вони переважно з фабричної тканини чорного кольору, а стоячий комір був світліший. Кінці ру­кавів та піл, лінія відрізу на талії обши­валися тасьмою. Застібка розташовува­лася на лівому боці вздовж плечового шва й охоплювала пройму рукава.

Верхнім осінньо-весняним убранням полтавчанок були білі світи — також під усики, побутували тут і байові юпки, при­крашені вовняними китичками. Оздоб­лення юпок та свит робили у вигляді обшивок і аплікації (левадки), викона­них із плису, тасьми або ж технікою вишивки. Ідучи в гості або до церкви, поверх юпки одягали довгий широкий халат з великим коміром із синьої ки­тайки, комір та рукави якого обшива­лися червоною стрічкою. Довгополим верхнім одягом була також стародавня біла суконна юпка — жупа, скромно при­крашена чорною аплікацією або шнуром. На свята носили юпку з зеленої байки (фризу) з червоними мушками (або чер­вону з чорними).



Типи юпок. Чернігівщина, Полтавщина


Своєрідністю та художньою майстер­ністю визначалося дівоче святкове голов­не вбрання, особливо популярне на Пол­тавщині. Наприклад, старовинний убір під назвою лопатушка був у вигляді досить високої картонної основи цилін­дричної форми, на якій у багато рядків кріпилися закладені у дрібні збори ву­зенькі смужки шовкової тканини яскра­вого кольору. Хустки тут пов'язували теж своєрідно — так, щоб з-під них звисала коса. Маківку ж, як і повсюдно в Україні, дівчата залишали відкритою.

До вже згадуваних сорочок чолові­ки на Полтавщині носили традиційні широкі полотняні штани, але вставка між холошами була чотирикутною. Щодо верхнього одягу полтавчан і слобожан, то особливих розбіжностей тут не зафік­совано.


Використана література.


  1. Матейко К. І. Головні убори українських се­лян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.

  2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографіч­ний нарис. Київ, 1991.

  3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбран­ня // Нар. творчість та етнографія. 1963.

  4. Нариси історії українського декоративно-при­кладного мистецтва. Львів, 1969.

  5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, ево­люція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1.

  6. Бойко В. М. Українські народні традиції в су­часному одязі. Київ, 1970.

  7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.

  8. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народ­ні художні промисли України. Київ, 1979.

  9. Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. Київ, 1978.

  10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.

  11. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.