страница 1 |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Похожие работы
|
Тонюк М. О. к е. н., доцент кафедри економіки підприємств двнз «Київський національний - страница №1/1
![]()
Світовий досвід доводить той факт, що основними ініціаторами технологічних інновацій стають представники малого бізнесу. Саме малі підприємства забезпечують більшу частину нововведень інноваційно розвинутих країн, пришвидшуючи тим самим темпи економічного зростання. Оскільки на сьогодні понад 90% зареєстрованих підприємств є малими, можна говорити про залежність рівня розвитку України від інноваційної активності суб’єктів малого бізнесу. За розрахунками Держкомстату, у 2009 р. частка промислових підприємств, що впроваджували інновації, становила усього 10,7 % від їх загальної кількості, що у 4—6 разів менше, ніж показники інноваційно розвинутих країн. Для порівняння, інноваційна складова в країнах Євросоюзу (частка інноваційно-активних підприємств) досягає 60 %, Південній Кореї і Японії — 65—67 %, США — 78 % [1, с. 40]. Стан інноваційної діяльності в Україні характеризується:
Основні показники, що характеризують стан інноваційної активності вітчизняних підприємств за 2005-2010 рр. містять табл. 1-2 [6]. Табл.1. Інноваційна активність малих підприємств протягом 2006-2010 рр.
Для прикладу, малий бізнес у США та країнах Євросоюзу створює до 50% інноваційної продукції, при цьому зазначені підприємства потребують не більше 5—10 % від обсягу коштів, що витрачається на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи [4, c. 359]. Табл. 2. Структура інноваційних витрат малих промислових підприємств України
Основними причинами низької інноваційної активності малих підприємств можна назвати: 1. Несформованість економічних стимулів щодо залучення інвестиційних ресурсів в інноваційні процеси, в тому числі й доступність кредитних ресурсів. 2. Обмежений обсяг фінансування наукової та інноваційної діяльності з державного бюджету. 3. Відсутність органів публічного управління інноваційною діяльністю, недосконалість інституційного середовища. 4. Несформованість умов для розвитку інноваційної інфраструктури (технопарків, технополісів, високотехнологічних інноваційних підприємств, венчурних фондів, центрів трансферу технологій та ін.). 5. Недосконалість інституційного забезпечення трансферу технологій, невизначеність організаційно-правових засад функціонування кластерів, неналежний рівень організації інформаційного забезпечення, що перешкоджає розвитку науково-дослідної та технологічної кооперації в інноваційній сфері. Протягом 2006-2008 рр. близько 20 % усіх інноваційних підприємств співробітничали з іншими підприємствами та університетами, державними науково-дослідними інститутами тощо. В середньому в країнах ЄС-27 кожне третє інноваційне підприємство співпрацює з іншими підприємствами, університетами чи державними дослідними інститутами інших країн (в Данії – 56,8 %, на Кіпрі – 51,4 %, Бельгії – 48,8 %, Естонії – 48,6 %). Для 18,2 % вітчизняних інноваційних підприємств основними партнерами по інноваційній діяльності були вітчизняні підприємства та організації, для 5,9 % – європейські фірми, 4,0 % – підприємства та організації Росії, 2,1 % – інших країн СНД, 2,7 % – США, Індії і Китаю, 4,8 % – інших країн [2]. Відтак основною проблемою в інноваційній сфері залишається низька сприйнятливість підприємницького сектору до інновацій, що обмежує зростання продуктивності праці, зниження енергоємності виробництва, не створює підґрунтя для модернізації та структурної перебудови економіки, не забезпечує її якісного оновлення. Відсутність впровадження у промислове виробництво нових технологій веде до зростання енерго-, ресурсовитратності виробництва, зниження конкурентоспроможності економіки, перетворення підприємств України на світових аутсайдерів. Де юре, у Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» [5] декларовано активізацію інноваційних процесів, повноцінне використання потенціалу науки в процесі технологічної модернізації економіки. Індикаторами досягнення мети в період 2010-2014 рр. визначено збільшення частки інноваційно активних промислових підприємств з 10,7 % до 25 %, підвищення наукоємності ВВП з 0,95 % до 1,5 %.
1. Лазаренко Ю. О. Інноваційна активність підприємства як економічна категорія / Ю. О. Лазаренко // Стратегія економічного розвитку України: зб. наук. Праць – К. : КНЕУ, 2010. – Вип. 26–27. – С. 40–48. 2. Science, technology and innovation in Europe. – Luxembourg, 2011. – 164 р. 3. Інновації в Україні: пропозиції до політичних заходів (вересень 2011). – К.: Фенікс, 2011. – С. 18-30. 4. Шайдюк І. Є., Черкасова Ю. І. Проблеми та перспективи розвитку інноваційної діяльності малих підприємств в Україні / Шайдюк І. Є., Черкасова Ю. І. // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. — 2010. — № 1 (3). — Том 2. — С. 357—362. 5. Щодо першочергових заходів з активізації інноваційної діяльності в Україні. Аналітична записка [Електронний ресурс]// Національний інститут стратегічних досліджень при президентові України. – Режим доступу - http://www.niss.gov.ua/articles/654. 6. Державна служба статистики України. - http://www.ukrstat.gov.ua/ |
izumzum.ru |