Суми Сумський державний університет - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Сумський державний університет. Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний... 1 254.32kb.
Сумський державний університет Бібліотека. Філіал бібліотеки в медичному... 1 171.11kb.
Сумський державний університет 1 158.9kb.
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет... 2 443.96kb.
Сумський державний університет Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний... 4 295.26kb.
Овєчкіна А. В., студ. 4-го курсу Науковий керівник – асист. 1 12.94kb.
Сумський державний університет Бібліотека. Філіал бібліотеки в медичному... 1 119.63kb.
Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет... 7 2017.23kb.
Сумський державний університет Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний... 1 64.33kb.
* Сумський державний університет Сумська обласна клінічна лікарня 1 54.22kb.
Ауки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний... 4 589.13kb.
Прочитав – передай іншому, стань лідером у своєму осередку І приєднуйся... 1 267.71kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Суми Сумський державний університет - страница №1/3

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний університет



С. В. Баранова

СПЕЦРОЗДІЛИ ПЕРЕКЛАДУ
Конспект лекцій

для студентів спеціальності

6.020303 “Переклад”

денної форми навчання

Затверджено

на засіданні кафедри

теорії та практики перекладу

як конспект лекцій

з дисципліни

«Спецрозділи перекладу».

Протокол № 5 від 07.12.2011 р.


Суми

Сумський державний університет

2012

Спецрозділи перекладу : конспект лекцій / укладач С. В. Баранова. – Суми : Сумський державний університет, 2012. – 86 с.

Кафедра теорії та практики перекладу

ЗМІСТ





С.

Передмова…………………………………………………….

5

Лекція 1. Теоретичні та методологічні аспекти перекладу…………………………………………………….

8


Переклад як діяльність………………………………...

8

Детермінанти перекладацьких дій……………………

10

Основні види та способи перекладу………………….

13

Питання для самоконтролю…………………………..

22

Лекція 2. Вихідний текст як детермінант перекладацьких дій…………………………………………

23


Теорія мовного знака, його значення. Роль мовного знака в перекладі……………………………………….

23


Зміст вихідного тексту в перекладі…………………...

29

Інтерпретація та переклад……………………………..

32

Питання для самоконтролю…………………………...

35

Лекція 3. Лінгвокомунікативні аспекти перекладу…….

35

Еквівалентність та відповідність у перекладі………...

35

Перекладацькі відповідники…………………………..

36

Переклад безеквівалентних одиниць………………….

41

Нормативність у перекладі…………………………….

42

Питання для самоконтролю……………………………

42

Лекція 4. Лінгвоетнічний бар'єр як детермінант перекладацьких дій…………………………………………

42


Складові лінгвоетнічного бар’єра……………………..

42

Подолання лінгвоетнічного бар’єра…………………...

45

Питання для самоконтролю

50

Лекція 5. Жанрово-стилістичні особливості перекладу..

50

Особливості перекладу текстів різної функціонально-жанрової належності…………………

50


Питання для самоконтролю……………………………

59

Лекція 6. Аспекти культури в перекладі………………...

60

Переклад як вторинна комунікація. Авторська концепція художнього твору………………………….

60


Викладання перекладу…………………………………

66

Міжкультурна комунікація і переклад. Явище позитивної ввічливості…………………………………

69


Переклад професійних підмов у рамках галузевих культур…………………………………………………..

77


Питання для самоконтролю……………………………

82

Список використаної та рекомендованої літератури…..

83

Предметний покажчик……………………………………..

85

ПЕРЕДМОВА
З кожним роком Україна все впевненіше інтегрується у світове співтовариство, розвиває співробітництво з іншими країнами й народами в різноманітних сферах: у промисловості, культурі, науці та освіті. Для забезпечення ефективної міжнародної співпраці, міжкультурного діалогу зростає потреба у фахівцях, які поряд із гарними знаннями іноземної мови володіють умінням ураховувати в процесі спілкування національно-культурні особливості партнерів. Більша частина сучасних досліджень емпатує семіотичність і унікальність кожної культури, розглядаючи її як діалогову систему, що базується на культурно-орієнтованих символах. Культура як сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людським суспільством, поєднує в собі мову, науку, знання, освіту.

Перекладознавство як наука спирається на порівняльне мовознавство, тeopiю комунікації та інформації, соціальну варіативність мов. Сучасне перекладознавство тісно пов’язане з минулим досвідом перекладачів, використовує його у розробленні нагальних питань теоретичної та практичної орієнтації, фокусуючи особливу увагу на аспектному та текстовому підходах до письмового й усного перекладу. Перекладачі на сучасному етапi вирішують piзноманітнi проблеми, серед яких – питання відповідності одиниць, формальна i динамічна еквівалентність, стилізація перекладу, прагматико-комунікативні засади, типи i види перекладу, його соціально-теоретичний та національний характер, принципи, критерії та методи перекладу.

На відміну від попереднього перекладознавства, яке тлумачилось у термінах літературознавства та мовознавства, у сучасному українському перекладознавстві намітився синтез згаданих напрямів. Значна увага при цьому приділяється контрастивному перекладу, застосуванню принципів антропоцентризму, адаптивності та змінюваності. Теорія та практика сьогоденного перекладу в Україні збагачуються креативними пошуками таких провідних вчених, як O. I. Чередниченко. Р. П. Зорівчак, В. В. Копилов, B. I. Карабан, М. О. Новікова, В. Д. Радчук, О. М. Старикова, I. B. Корунець, А. Д. Бєлова, Ю. А. Зацний, О. І. Чередниченко, А. М. Науменко, Л. М. Черноватий. Нагальними є проблеми зіткнення культур, міжкультурні комунікативні аспекти, трансформації, соціальна варіативність мов, аксіологічні аспекти та суб’єктивний фактор у перекладі, відтворення реалій, прагматичних особливостей оригіналу тощо.

Конспект «Спецрозділи перекладу» є теоретичним узагальненням здобутих студентами знань щодо перекладу спеціальних текстів (науково-технічних, юридичних, суспільно-політичних, науково-популярних, релігійних, мистецьких тощо) та підґрунтям до виконання й оформлення перекладів у сфері різних стилів та жанрів. Метою дисципліни є аналіз теоретичних, методологічних, лінгвокомунікативних, культурних та інших аспектів перекладу як виду посередницької діяльності.

Після вивчення дисципліни студент повинен знати особливості композиції, стильової маркованості та частотності мовних / мовленнєвих одиниць, засоби передачі специфічної фразеології, принципи, норми, стратегії перекладацької діяльності, детермінанти перекладацьких дій, способи подолання лінгвоетнічного бар’єра та шляхи відтворення культурного колориту першотвору цільовою мовою. Студент повинен уміти перекладати спеціальні тексти, осмислювати фактори контексту, виконувати різні типи перекладацьких трансформацій та обґрунтовувати їх доцільність, оформлювати перекладні тексти згідно з вимогами та нормами цільової мови, користуватися спеціальними словниками та довідковою літературою.

Лекційний курс охоплює питання стосовно теоретичних та методологічних аспектів перекладу, ролі вихідного тексту в перекладацькому процесі, місця в ньому теорії мовного знака та його значення, розмежування понять «інтерпретація» та «переклад», порушує проблеми врахування лінгвокомунікативних особливостей вихідних одиниць у перекладі, еквівалентності / безеквівалентності, відповідності, нормативності, лінгвоетнічних чинників передачі явищ цільовою мовою. Матеріал занять присвячується особливостям перекладу текстів різних жанрів та стилів, професійних підмов у межах галузевих культур, розгляду перекладного художнього твору як засобу міжкультурної комунікації, питанням методики викладання перекладу.

Навчальні дисципліни «Практика перекладу з англійської мови», «Основи редагування перекладів», «Проблеми перекладу науково-технічної літератури», «Граматичні проблеми перекладу» є передумовою вивчення зазначеного курсу.

Лекція 1

Теоретичні та методологічні аспекти перекладу
Переклад як діяльність
Твердження про те, що мова є засобом здобуття нових знань не вимагає доказів. Більше того, обсяг отриманих індивідом знань зростає з кожною наступною мовою, яку ми вивчаємо, адже нова мова дає можливість доторкнутися до культури іншого народу, його духовних цінностей. Сьогодні вміння спілкуватись іноземною мовою розглядається вже не як данина моді, не як показник престижу, а як своєрідне вікно у світ, зокрема, в галузь професійних подій світової науки.

У сучасному перекладознавстві актуальним, цікавим і малодослідженим є питання з’ясування особливостей перекладу мовних одиниць та комплексів, що використовуються мовцями для вираження вербального спілкування між носіями мови.

Мова як інструмент вербальної комунікації є важливою і невід’ємною частиною культури, і всі особливості її функціонування та структури можуть вважатися транслятором культури певного мовного колективу. Вивчення різних сторін вербальної комунікації в аспекті культурної обумовленості викликає великий інтерес у перекладознавців. Незважаючи на унікальність, специфіку кожної культури, можна знайти багато спільного в багатьох культурах і відповідно в мовах, які вербалізують ці культури, адже існують міжмовні відповідності, обумовлені спільністю понятійних систем у представників різних мов.

Б. О. Серебренніков, О. С. Кубрякова, А. А. Уфімцева та ін. виокремлюють дві картини світу – концептуальну та мовну. Концептуальна картина світу багатіша за мовну, оскільки в її творенні беруть участь різні типи мислення, зокрема і невербальні. Мовна картина світу виконує дві основні функції: детермінації основних елементів та виявлення мовними засобами концептуальної картини світу.

Кожна мова створює свою, притаманну лише їй, «мовну картину світу», чим часто й ускладнює сам процес перекладу. Один і той самий зміст може по-різному сприйматись і бути основою для формування й розуміння різних трансформацій. Тому для перекладача конче важливо пам’ятати, що переклад – це взаємодія не лише двох мов, а й двох різних менталітетів. Ефективність міжмовної комунікації великою мірою залежить від того, наскільки переклад близький до оригіналу, наскільки він зрозумілий тим, для кого перекладається. Міжмовна комунікація залежить від осягнення мовної та комунікативної компетенції перекладача, від його вміння правильно вибрати той чи інший варіант перекладу, вдаючись при цьому до різних лексичних трансформацій.

З точки зору В. Н. Комісарова, специфіка перекладу, яка відрізняє його від усіх інших видів мовного посередництва, полягає в тому, що він призначається для повноправної зміни оригіналу і що рецептори перекладу вважають його повністю тотожним вихідному тексту. Разом з тим не викликає сумніву той факт, що досягти абсолютної тотожності в перекладі неможливо, але це не заважає здійсненню міжмовної комунікації. Намагання передати в перекладі абсолютно все, що є в оригіналі, дуже часто призводить до непорозумінь і дає небажані результати.

За загальною характеристикою суб’єкта перекладацької діяльності та за його відношенням до автора тексту, що перекладається, виділяють:


  1. Традиційний (людський, ручний) переклад переклад, що робиться людиною:

  • переклад, що виконується перекладачем, а перекладач не є одночасно автором тексту перекладу;

  • авторський (авто-)переклад – переклад, що виконується автором оригінального тексту;

  • авторизований переклад – переклад, схвалений автором оригінального тексту.

  1. Машинний (автоматичний) переклад переклад, що виконується комп’ютером.

  2. Змішаний переклад – переклад із використанням більшої частини традиційного перекладу чи машинної переробки тексту.

Згідно з ознаками обсягу та способу передачі змісту оригіналу виділяють головні типи перекладу:

  • повний переклад – переклад, що передає зміст оригіналу без вилучень та скорочень;

  • неповний переклад – переклад, що передає зміст тексту з вилученнями та скороченнями;

  • скорочений переклад – переклад, що передає зміст тексту з вилученнями та скороченнями (у згорнутому вигляді);

  • фрагментарний переклад – переклад не цілого тексту, а лише його уривка чи уривків;

  • аспектний переклад – переклад лише частини тексту, згідно з якоюсь ознакою відбору (аспектом);

  • анотаційний переклад – переклад, у якому відображені лише головна тема, предмет і призначення тексту перекладу;

  • реферативний переклад – переклад, у якому є відносно докладні відомості про реферований документ, його призначення, тематику, методи дослідження, результати.

Зазначені види перекладу є прикладами адаптивного транскодування, а переклад – основним видом мовного посередництва.
Детермінанти перекладацьких дій
Головними детермінантами перекладацьких дій є вихідний текст і лінгвоетнічний бар’єр.

Під «текстом» розуміють будь-яку вербалізовану комунікативну подію мовленнєвої діяльності людини незалежно від «форми» або «способу» вербалізації. Інакше кажучи, текстами потрібно вважати як писемні, так і усні структурно, семантично й комунікативно завершені повідомлення.

У лінгвістиці існує багато класифікацій типів вихідного тексту, проте для адекватного перекладацького аналізу тексту. Класифікація Ю. Сорокіна та Дж. Сінклера враховує, перш за все, вплив тексту на адресата, дейктичні параметри тексту та його зв’язок із «реальним світом».

Суть класифікації, що пропонується, полягає у тому, що всі тексти можна розмістити уздовж умовної шкали, крайню ліву точку якої займають нехудожні тексти, що безпосередньо змінюють поведінку людей, впливаючи насамперед на їхній розум та «прагматизм» («тексти-артефакти»), а крайню праву точку займають художні тексти, які також можуть змінювати поведінку людей, але непрямим шляхом, впливаючи передусім на їхні почуття та естетичний смак («тексти-ментефакти»).

Згідно з цією класифікацією до групи текстів-артефактів потрапляють, юридичні тексти (міжнародно-правові документи: договори, угоди, конвенції, пакти, декларації, ноти тощо; тексти конституцій, статутів, законів), оскільки вони змінюють поведінку адресатів (країн, організацій, установ або громадян), зобов’язуючи їх (наказуючи, дозволяючи, забороняючи, рекомендуючи їм) діяти певним чином. Це так звані тексти-перформативи, тобто «тексти-акти» у повному розумінні цих слів. Далі йдуть науково-технічні тексти, які описують результати реально проведених досліджень та спостережень або будову істот, приладів, машин та механізмів. За ними йдуть інформаційні тексти констатуючого комунікативного типу, які інформують адресата про певні події (наприклад, тексти прес-релізів, інформація про погоду). У будь-якому разі тексти-артефакти змінюють або описують реально існуючий світ або поведінку живих істот. Ці тексти позбавлені емоційності, у них практично не застосовуються стилістичні прийоми та експресивні засоби мови. До групи текстів-ментефактів потрапляють художні тексти всіх типів та жанрів. Цілком очевидно, що твори художньої літератури відображають творчий погляд митця на світ, його неповторне, індивідуальне бачення світу. Так звану «сіру зону» (від англ. «grey zone» – «зона нестабільності, невпевненості») становлять тексти, які відображають реальний світ, проте мають певні елементи художніх текстів, а саме – емоційність та застосування всього арсеналу стилістичних прийомів та експресивних засобів.

Комунікативна мета цих текстів – довести точку зору автора, переконати адресата в правоті автора, апелюючи як до реальних фактів, так і до емоцій, і, таким чином, змінити поведінку адресата. До цієї групи входять так звані публіцистичні тексти (авторські статті, гострі полемічні публікації, дотепні коментарі, тексти, які промовляють ведучі ток-шоу тощо), тексти ораторського стилю (виступи та промови президентів, парламентарів, публічні виступи громадських та політичних діячів тощо), тексти інтерв’ю, мемуарів, особистих листів тощо.

Тексти-артефакти перформативного тексту (юридичні та інші «зобов’язувальні» тексти) мають дейктичну формулу типу «я / ми» – зараз тобі / вам наказуємо, рекомендуємо, дозволяємо, забороняємо діяти певним чином тощо». Сила комунікативного впливу цих текстів виходить безпосередньо від «я / ми» автора, а їхній темпоральний дейксис – це теперішній та майбутній час, оскільки неможливо зобов’язати когось щось зробити у минулому часі. Критерій істинності / неістинності не може бути застосований до цих текстів.

Тексти-артефакти констатуючого типу мають дейктичну формулу типу «я / ми – зараз тобі / вам повідомляємо (інформуємо) про те, що відбулося, відбувається або відбудеться». Сила їх комунікативного впливу пов’язана, швидше за все, із фактором істинності / неістинності самої текстової пропозиції, хоча автор і відповідає за істинність фактів, про які він інформує. Темпоральний дейксис цих текстів – минулий («що відбулося»), теперішній («що відбувається») або майбутній час («що відбудеться»).

Тексти-ментефакти взагалі не повідомляють про «реальні» події, оскільки за цими текстами стоїть творче «я» автора, а весь їх пропозиційний зміст є вторинним по відношенню до реального світу. Адресат (читач, слухач) сприймає художні тексти «на віру», а не через необхідність (наказу, угоди, рекомендації, поради) діяти певним чином, як це спостерігається у випадку з текстами-артефактами.

Таким чином, комунікативний вплив текстів-артефактів зумовлений насамперед тією мірою влади, яка в них міститься. Художні тексти-ментефакти, навпаки, впливають на адресата, апелюючи до його емоцій, почуттів і, врешті-решт, до його віри (англ.: «belief») в те, про що розповідає митець.

Значно складніше виглядає ситуація з текстами «сірої зони», які, з одного боку, повідомляють про реальні факти, а з іншого – апелюють до емоцій, почуттів та віри в те, про що повідомляє автор, який у такий спосіб намагається «завоювати» адресата.

Отже, під часу перекладу приймаються рішення, які спираються на зміст тексту, на базові знання та на знання ситуації (а це вже рішення, прийняті на основі позалінгвістичної інформації).


Основні види та способи перекладу

Необхідною і важливою умовою еквівалентності перекладу повинне бути збереження мети комунікації. Для досягнення цієї мети перекладачеві необхідно здійснювати формальні перетворення, які в перекладознавстві називаються «лексичними трансформаціями».

Я. Л. Рецкер під лексичними трансформаціями розуміє прийоми логічного мислення, за допомогою яких ми розкриваємо значення іншомовного слова в контексті й знаходимо йому відповідне, незбіжне зі словником у рідній мові.

Найпоширенішими є сім типів трансформацій:



  • диференціація значення;

  • конкретизація значення;

  • генералізація значення;

  • змістовний розвиток значення;

  • антонімічний переклад;

  • цілісне перетворення;

  • компенсація втрат у процесі перекладу.

Інколи спостерігається поєднання певних прийомів трансформації, найчастіше – двох перших: конкретизації та диференціації. В оповіданні Л. Тома читаємо: «Wie sie hereinkamen, sind sie zuerst auf den Pfarer los. Und dann hat Таnte Gutsi die Tante Frieda gekusst...». Дослівно перекласти вираз «auf jemanden los sein» – «ринутися на когось» – не можна, тому ми диференційовано конкретизуємо значення залежно від контексту й одержуємо такий варіант перекладу: «Коли вони ввійшли, то спочатку привіталися зі священиком, а потім тітка Гутсі поцілувала тітку Фріду...». Очевидно, що кожна лексична трансформація вимагає від перекладача досконалого знання лінгвальних та екстралінгвальних властивостей тексту.

Часто перекладач вимушений застосовувати прийом змістовного розвитку значення, коли словникові відповідності замінюють контекстуальними, які логічно пов’язані з ними змістовно. Сюди належать різні метафоричні та метонімічні зміни. У Б. Кестнера є вірш під назвою «Die Zeit fährt Auto», цю метафору (персоніфікацію) ми можемо перекласти так: «Плин часу», або «Шалений час», що повністю передає зміст поданого речення.

Спостерігаючи ділові переговори на фірмі, знаходимо теж певну кількість лексичних перетворень, які, проте, не змінюють змісту висловлювання, а навпаки, передають його красивою українською мовою. Цікавими у цьому плані є такі факти мови:

- Geht es?

- Це можливо?

- Ich faxte später meine Auskunft.

- Я пізніше повідомлю факсом про своє прибуття.

- Ich möchte bitte zwei Plätze nach München buchen.

- Я хотів би замовити два квитки до Мюнхена.

- Tut mir Leid. Die Maschine am 3.11 ist voll.

- Мені дуже шкода, квитків на 3.11 немає.

Українською мовою не можна сказати «факсувати про щось», тому речення перекладається відповідно до вживання у рідній мові слів «повідомити факсом». В обох реченнях німецькі слова «Platz» та «Maschine» перекладаються українською мовою як «квиток». Такі трансформації є прийомом цілісного перетворення, і тут ми спостерігаємо логічний зв’язок між планом вираження іноземної та рідної мов. Досягнення міжкультурного, міжмовного взаєморозуміння певною мірою залежить від компетентності перекладача, який повинен не лише добре володіти іноземною та рідною мовами, а й розуміти й знати культуру, звичаї, історію свого народу і народу, чию мову він використовує під часу перекладу.

При антонімічному перекладі форма слова або словосполучення замінюється на протилежну (позитивна – на негативну і навпаки), а зміст одиниці, що перекладається, залишається здебільшого подібним.

По суті, термін «антонімічний переклад» є неточним, оскільки слово, що перекладається, не замінюється на антонім у мові перекладу, а змінює лише форму на протилежну, тоді як його зміст і значення залишаються без особливих змін. Тому для позначення цього способу перекладу іноді використовують термін «формальна негативація», в якому підкреслюється саме зміна форми слова або словосполучення й не йдеться про антонімічність як таку, що пов’язана зі зміною змісту на протилежний.

Формальна негативація представлена трьома видами:


  1. Негативація – слово або словосполучення без формально вираженої суфіксом або часткою заперечувальної семи замінюється в перекладі на слово з префіксом не- або словосполученням із часткою не (to continue – не зупинятися, small – невеликий).

  2. Позитивація – слово або словосполучення з формально вираженою заперечувальною семою замінюється в перекладі на слово або словосполучення, яке не містить формально вираженого негативного компонента (unallowed – заборонений, to disable – блокувати, закривати).

  3. Анулювання двох наявних у реченні негативних семантичних компонентів (not impossible – можливий, to disappear never – завжди залишатися).

У певних контекстах деякі англійські слова, які не мають у своєму складі заперечувальних морфем, але містять заперечувальний семантичний компонент, можуть перекладатися подібними за значеннями словами з префіксом не- або сполученнями частки не з антонімічним відповідником слова, що перекладається (to fail – не вдатися, to hate – не полюбляти). Тому формальна негативація є одним з прийомів реалізації контекстуальної заміни, тобто такої лексичної заміни, що можлива лише в певному контексті.

Одним із таких слів, під час перекладу яких найчастіше застосовується цей прийом, є дієслово to fail та похідний від нього іменник failure.



Whitney, however, failed to profit from his invention. – Однак Уїтні нічого не заробив на своєму винаході.

Часто прийом формальної негативації застосовується під час перекладу складних речень, що містять заперечувальну частку not і сполучник until або unless.



Large-scale structures of the universe did not become a preoccupation of cosmology until the mid-1980s. – Великі структури всесвіту стали об’єктом докладного дослідження лише в 1980-ті роки.

Описовий переклад – це такий прийом перекладу нових лексичних елементів вихідної мови, коли слово, словосполучення, термін чи фразеологізм замінюється в мові перекладу словосполученням (або більшим за кількістю компонентів словосполученням), яке адекватно передає зміст цього слова або словосполучення (wail автомобіль з високими динамічними якостями).

До описового перекладу ставляться такі вимоги:



      1. переклад повинен точно відбивати основний зміст позначеного неологізмом поняття;

      2. опис не має бути надто докладним;

      3. синтаксична структура словосполучення не повинна бути складною.

При застосуванні описового перекладу важливо стежити за тим, щоб словосполучення в мові перекладу точно і повно передавало всі основні ознаки поняття, позначеного словом оригіналу (термін outscriber має такі основні ознаки: вихід, записування і пристрій, і тому під час перекладу описовим способом потрібно зберегти всі ці головні ознаки, outscriber – вихідний пристрій відтворення даних).

Перед застосуванням цього прийому перекладу неологізмів необхідно виконати попередню умову правильності перекладу неологізмів переконатися, що в мові перекладу відсутній перекладний відповідник, щоб не створювати термінологічні дублети в мові перекладу.

Порівняння з транскодуванням описовий переклад має ту перевагу, що завдяки ньому досягається більша прозорість змісту поняття, позначеного відповідником неологізму. Разом з тим описовий переклад характеризується такими недоліками:

1) при його застосуванні можливе неточне або нечітке тлумачення змісту поняття, позначеного неологізмом;

2) описове словосполучення порушує таку вимогу до термінів, як стислість (а тому від них важко утворити похідні терміни).

Системний аналіз перекладацької практики дозволяє показати єдину типологію перекладів. Згідно із жанрово-стилістичною характеристикою матеріалу та жанрової належності виділяють такі типи перекладів:



  • науково-технічний переклад (переклад науково-технічних текстів та документації). До цього типу відносять тексти наукових статей, технічних описів, документів (паспорта, права водія, свідоцтв про народження, постанов, договорів i т. п.). Науково-технічний текст відрізняється від інших текстів великим арсеналом допоміжних знакових систем (схем, креслень), логічністю, об’єктивністю та компактністю викладу. Такий текст призначений спеціалісту в певній сфері. Їх потрібно писати згідно із чіткими правилами, й у різних авторів, що пишуть на одну й ту саму тему, ми бачимо не лише одні й тi caмi синтаксичні й морфологічні структури, а й однакові мовленнєві звороти, один стиль. Розбіжності є лише в частотності вживання деяких слів і виразів та складності викладу.

Домінантність перекладу, що забезпечує інваріантність тексту, – це терміни, загальнонаукова лексика, дієслівні форми теперішнього часу, пасивні дієслівні конструкції, складні слова, скорочення, цифри, формули. схеми тощо. Домінантами перекладу текстів документації є мовні засоби канцелярського різновиду писемної літературної мови: канцелярські кліше, складний синтаксис, форми теперішнього часу, юридичні терміни. Переважають однозначні еквіваленти та однозначні трансформації. Джерело та реципієнт цих текстів – фактично адміністративні органи, яким документи потрібні для підтвердження прав та повноважень відповідних ociб;

  • суспільно-політичний переклад (переклад суспільно-політичних текстів). Важливою проблемою є засвоєння лексики сфери побутового життя, до яких належить значення основних понять політики, культури, економіки, науки, соціального забезпечення, екології тощо. До цього ж можна додати назви організацій та установ у повному та скороченому вapiaнтах та їхні загальноприйняті відповідності на мові перекладу. Особливу увагу потрібно приділити таким клішованим зворотам мови, як «криза довіри», «непоборні перепони», «сезон у розпалі» i т. п.;

  • художній переклад (переклад художніх текстів).

Переклад художній, як i технічний, базується на комбінованому використанні прямих міжмовних трансформацій та денотативному переході (інтерпретації). Головна розбіжність між перекладом художнім та перекладом науково-технічної літератури полягає в тому, що під час перекладу художньої літератури поряд із предметним мовним тезаурусом є «тезаурус автора, перекладача, читача». Згідно з цим завдання технічного перекладача полягає в тому, щоб передати факт, а у перекладача художнього – не лише передати зміст, а й зуміти передати образ. У художньому тексті часто персонажі говорять, i тому потрібно вирішити швидше не перекладацьке, а акторське завдання – знайти прототипи героїв та спробувати імітувати манеру їxньої розмови;

  • військовий переклад (переклад тексту військової тематики);

  • побутовий переклад (переклад текстів розмовно-побутового характеру);

  • юридичний переклад (переклад текстів юридичного характеру). Юридичний текст має риси схожості як із науковим текстом, так i з текстом інструкції, та виконує пізнавальну, приписувальну функцію (закони, договори, конвенції міжнародних прав і т. п.). Під час перекладу домінуючими ознаками є ті, що передають когнітивну інформацію з інтенцією наказу та емоційний відтінок. Частина юридичних термінів має архаїчне забарвлення. Теперішній час як домінуюча часова форма дієслова, пасивні конструкції, переважання структур зi значенням умови та причини, численність однорідних членів речення, кліше, відсутність компресивності – основні ознаки юридичних текстів.

Якість перекладу залежить від багатьох чинників, а передусім від перекладача, якому необхідно досягти синтаксичної, семантичної та прагматичної еквівалентності текстів оригіналу та перекладу, відтворити той зміст, якого набувають висловлювання в даній комунікативній ситуації . Взаємодія між цими трьома типами еквівалентності детермінує процес вибору мовних засобів перекладу.

Синтаксично еквівалентними вважаються такі висловлювання тексту оригіналу й тексту перекладу, які збігаються за своєю синтаксичною структурою. Англійська та українська мови належать до різних структурних типів мов. Тому досягти синтаксичної еквівалентності важко, хоча у деяких випадках можливо. Порівняймо оголошення у ліфті готелі: In case of fire or earthquake, do not use the elevator. Не користуйтеся ліфтом у разі пожежі та землетрусу.

Тексти оригіналу й перекладу, які відтворюють однаковий запис, характеризуються семантичною еквівалентністю. У таких текстах описується однакова ситуація об’єктивної реальності. Наприклад, оголошення на дверях «Private» відтворюється по-українськи «Стороннім вхід заборонений». Лексична одиниця «private» в англійській мові має значення «індивідуальне особисте», а отже – недоторкане. У наведеному прикладі висловлювання оригіналу й перекладу мають ще один тип еквівалентності – прагматичний, який передає зміст висловлювання у певній комунікативній ситуації, у наведеному прикладі обидва оголошення інструктивно-регулювального характеру, прагматична спрямованість яких директивна.

Співвідношення між прагматичною спрямованістю тексту оригіналу і тексту перекладу може бути різним. Збільшення ступеня ілокутивної сили висловлювання може відбуватися також за рахунок її дублювання. Наприклад: Who was that speaking? Хто, хто це там говорив?

У наведеному прикладі дублюються форма висловлювання і його прагматична спрямованість – інтерогативна форма речення, висловлювання – квеситив. У деяких випадках зазначалися дублювання форми та прагматичної спрямованості висловлювання з певною модифікацією. Порівняйте: Who was it? Who was it? Але хто ж це міг бути? Хто? В український переклад було введено додаткові лексичні одиниці «Але хто ж це міг бути?»

Наступний приклад ілюструє експлікацію ілокутивної сили висловлювання введенням перформативних слів у переклад: Lombard said: What about yourself, Mr. Blare? – Ну, а що ви можете сказати у своє виправдання, містер Блер? – запитав Ломбард.

В українському тексті – «сказати у своє виправдання», в англійському – просто «сказати».

Прагматична спрямованість висловлювання оригіналу збільшується у висловлюванні-перекладі за рахунок експлікації директивної комунікативної інтенцїї адресанта.

Збільшення ступеня ілокутивної сили висловлювання може відбуватися також за рахунок введення в текст перекладу певних лексичних одиниць, а саме – вигуків:



The judge said acidly:

At my time of life, I have no desire for «Thrills», as you call them.

Овва! скривився суддя, такі клопоти у моєму віці.

Уведення вигуку збільшує ілокутивну силу висловлювання. Додавання лексичних одиниць емотивного змісту також збільшує ілокутивну силу висловлювання та дозволяє відобразити емоції мовця у повному обсязі. Збільшення ілокутивної сили висловлювання відбувається також за рахунок повтору прагматичної спрямованості висловлювання різними способами: She said to herself angrily: «You must keep cool. This isnt like you. Youve always had excellent nerves».

Англійському непрямому директивному висловлюванню «You must keep сооl» відповідають три прямих директивних висловлювання: «Зберігай спокій. Не панікуй, тримайся. Не втрачай рівноваги».

Зміни можуть відбуватися не лише на рівні збільшення / зменшення ілокутивної сили висловлювання, а й на рівні зміни типу прагматичної спрямованості висловлювання під час перекладу. Пор.:



Get some fancy Christian names, hasn’t he? Aleck Norman Owen. Quite a mouthful.

Якісь дивні імена в нашого господаря. Хіба не так? Ви тільки послухайте, Алек Норман Оуен. Язика зламаєш.

У текст перекладу вводиться підкреслене директивне висловлювання, яке підсилює категоричність судження мовця про ім’я господаря. Прагматичний потенціал тексту оригіналу, комунікативна ситуація дозволяють перекладачу таку трансформацію.

Іноді перекладач передає не те, що сказано, а те, що розуміють під імплікаціоналом, тобто мають на увазі. Пор.: Не said: «There, there, my dear, of course, it's not true». – «Заспокойтеся, люба, заспокойтеся, втішав дівчину, ми вам віримо».

В українському перекладі перформативне дієслово «втішав» прямо називає мовленнєвий акт, дієслово «said» більш загальне і прямо не називає мовленнєву дію мовця, хоча прагматична спрямованість висловлювання легко виводиться читачем із комунікативної ситуації, тобто у перекладі відбувається експлікація ілокутивної сили висловлювання. Розглянемо переклад висловлювань, які містять мовленнєві кліше:



Anthony said with a grin: «The legal life’s narrowing! I’т all for crime. Here's to it.»

Ентоні усміхнувся: «У вас, юристів, надто обмежені інтереси. А мене злочини не лишають байдужим. Я виголошую тост за злочини!»

У перекладі англійське стереотипне висловлювання «Here's to it» замінюється відповідною стереотипною фразою української мови «Я виголошую тост за злочини».

Таким чином, під час перекладу прагматична спрямованість висловлювання зберігається за рахунок функціональної заміни англійської фрази українським кліше, яке використовується носіями мови перекладу у відповідних комунікативних ситуаціях. Прагматичні модифікації при перекладі дозволяють досягти адекватного сприйняття змісту оригіналу, а це, у свою чергу, забезпечує бажане прагматичне ставлення до тексту перекладу його адресатів.
Питання для самоконтролю


  1. Проаналізуйте роль перекладу на сучасному етапі.

  2. У чому полягає специфіка перекладу як мовного посередництва?

  3. Прокоментуйте класифікацію текстів Ю. Сорокіна та Дж. Сінклера.

  4. Порівняйте діяльність перекладача художніх та технічних текстів.

  5. Які трансформації виділяє Я. Л. Рецкер?

  6. Поясніть поняття описового перекладу.

  7. Поясніть поняття антонімічного перекладу.

  8. Проаналізуйте жанрово-стилістичні різновиди перекладів.

  9. Розтлумачте зміст понять синтаксичної, семантичної та прагматичної еквівалентності.

  10. Проаналізуйте особливості прагматичної адаптації текстів перекладу.



Лекція 2

Вихідний текст як детермінант перекладацьких дій
Теорія мовного знака, його значення. Роль мовного знака в перекладі
Знак у мові є сутністю, що поєднує в собі як форму, так і зміст, які є нероздільні, взаємозв’язані, взаємообумовлені. Оскільки план висловлювання, на нашу думку, репрезентується асемантичним знаком, а план змісту – семантичним, із цього випливає, що як матеріальній, так і ідеальній стороні слова притаманні своя форма та зміст окремо. Далеко не завжди під формою мають на увазі лише звукову оболонку, як це розумів Л. Блумфілд. Кожна мовна форма – це закріплене поєднання соціальних одиниць фонем. Таке трактування форми мовного знака є недостатнім й однобічним.

У мовному знаку повинні проявлятися всі головні діалектичні особливості, властиві категоріям, що розглядаються:



  1. нерозривна, але відносна єдність форми та змісту;

  2. визначальна роль змісту;

  3. представлення змістом динамічної сторони цілого і охоплення формою насамперед системи стійких зв’язків предмета;

  4. здатність форми у певному відношенні впливати на зміст;

  5. виникнення на певному етапі невідповідності між формою і змістом: зміна змісту призводить до знищення старої та появи нової форми, адекватної змісту, який розвинувся.

Наведені особливості не можуть реалізуватися у разі розрізнення лише звукової форми висловлення і відповідного їй звукового змісту. Все значно простіше і чіткіше знаходить своє пояснення, якщо своєрідність мовного знака виводити не з довільності форми стосовно змісту, а з факту існування як у значенні, так і звучанні окремих форми та змісту.

У лінгвістиці нерідко вже висловлювалася думка спеціалістів про існування в мовному знаковому комплексі двох форм та двох змістів, онтогенічно нерівноцінних (Р. Барт; Е. В’юстер; Б. Зільберт; В. Перебийніс; О. Потебня; та ін.). У мові доцільно розрізняти семіотичні одиниці акустичного та семантичного походження, кожна з яких має свою форму та зміст й основною умовою функціонування яких є інформативність. Аналогічним чином В. М. Солнцев відзначає, що відношення форми та змісту мовних звучань, наприклад, встановлюються між самою звуковою матерією («рухливі шари повітря») та її організацією і структурою (сюди входять структурні характеристики звуків та їх комбінацій), тобто змістом.

Під субстанціональною інформацією мають на увазі субстанціональний (фонологічний) зміст, у якому немає лексичного значення. Таку інформацію здатні нести як окремі фонеми, так і їх поєднання. Асемантичний знак (звукова оболонка), володіючи акустичною формою (сигналом) і фонологічним змістом (артикуляційні характеристики фонем, диференціювальні ознаки, чергування, сполучення, асиміляція і т. д.), є своєрідним «ярликом», «власним іменем» екстенсіонала поняття, одночасно відсилаючи реципієнта до сфери значень. Розрізняючи звуки та фонеми, не можна забувати про звукове походження останніх. Фонеми структуруються на матеріалі арсеналу звуків реального світу, що становить їх форму з її індивідуальними (людськими) особливостями, а об’єктивним фонологічним змістом вони наповнюються в мові. У семантичних знаках внутрішня форма виступає як форма, а значення одиниці відповідає змісту знака. Тому Л. Ельмслєв цілком закономірно наполягає на розрізненні звучання форми висловлення та форми змісту.

Зв’язок між планом висловлення та планом змісту здійснюється в процесі інтеріоризації знака за допомогою внутрішньої форми, яка виступає як символ, образ значення і, відповідно, орієнтує на інтенсіонал поняття. Г. Гегель підкреслює, що в мові знак перетворюється із чогось зовнішнього у щось внутрішнє і зберігається вже в цій перетвореній формі. Таким внутрішнім зовнішнім є лише «членороздільний звук, слово».

Ураховуючи різну природу зовнішньої та внутрішньої форм лексичної одиниці, було б доцільним також підкреслити їх термінологічні відмінності. Внутрішній формі, наприклад, може відповідати поняття символа, оскільки «символ – штучно виділена ознака», «символи охоплюють саму сутність абстрактних ідей, надають їм чуттєво-наочної форми». Символ менш довільний, ніж сигнал. Як внутрішня, так і зовнішня форми є повноцінними мовними категоріями, онтологічні та гносеологічні характеристики яких істотно відрізняються.

Форма і зміст не існують ізольовано, форма становить внутрішню структуру змісту і є його зовнішнім вираженням, що обумовлює існування внутрішньої та зовнішньої форм висловлення. При цьому необхідно підкреслити, що "підстава для утворення зовнішньої форми – внутрішня". Внутрішня форма, як і лексичне значення, належить семантичному знаку і не може входити як самостійна категорія до плану висловлення. З функціональної ж точки зору внутрішня форма невід'ємна від звучання, саме вона здійснює зв’язок між асемантичними та семантичними знаками, вербалізуючи, наповнюючи мовним змістом матеріальний бік лексичних одиниць.

Щодо подвоєння форми, тобто існування зовнішньої та внутрішньої форм і власне форми змісту, Г. Гегель пише, що зміст є нічим іншим, як перехід форми в зміст, і форма є нічим іншим, як перехід змісту в форму.

Між формою і змістом існує також відношення взаємопроникнення. Форма як наслідок змісту певною мірою створює його. Внутрішня форма більш стабільна, ніж зміст, але вона все-таки відображає (чи повинна відображати) суттєві зміни змісту.

Внутрішня форма є також універсалією, що розвивається, генетично відображає певні грані внутрішньої організації змісту. Виходячи зі взаємовідношення мови та мислення, з функції мови, з функції мови як способу мислення, можна стверджувати про аналогічність і взаємообумовленість походження форми та змісту. Особливо важливий у розвитку слова символ, який є сполучною ланкою між звуковим складом слова та його значенням. Це значення завжди втілене у формі слова, тобто у зовнішній формі, що сприймається слухом. Другий елемент слова, символ, є також формальним елементом, але його формальність зовсім іншого характеру. Тут уже не звук, а уявлення є знаком іншого уявлення, символом значення слова. Це вже не зовнішня, а внутрішня форма.

У зв’язку з таким розумінням знака може виникати закономірне питання: як відрізняти семантичні форму і зміст кореневих (непродуктивних) слів (наприклад, «батько», «хліб», «дім»). Внутрішня форма властива практично всім мовним семантичним одиницям (у тому числі на рівні етимології), кількість нових слів, утворених без експліцитного залучення внутрішньої форми (наприклад, «газ»), незначна і внутрішня форма таких одиниць входить у їхнє значення, орієнтує на нього, викликає в нашому уявленні один із його складових смислів у функції «мисленнєвого образу» (звісно, така внутрішня форма може виникнути лише на основі відомого значення слова). Формою непохідних і семантичних знаків є саме цей суб’єктивований нашою уявою смисл, що є одним із найважливіших в інформаційному відношенні смислів відповідного значенні (змісту). Це зовсім не означає, що ми виступаємо за існування в мові саме таких «ярликів» – слів, оскільки зрозуміло, що неможливо всі явища, предмети, факти об’єктивної дійсності позначати непродуктивними одиницями, не говорячи вже про методичний бік сприйняття та користування мовою.

Переломлюючи діалектичні принципи форми та змісту крізь призму мови, не варто забувати про той факт, що ці категорії мають у мові особливі гносеологічні функції, які випливають із поняття мови як особливої знакової системи, де ці функції знаходять конкретну інтерпретацію. В ідеальному випадку змісту (лексичному значенню) відповідає одна форма. Проте нерідко трапляються факти, коли одному змісту відповідає декілька мовних форм і, навпаки, одній формі – різні змісти. Такі особливості характерні лише семантичним знакам і відсутні в асемантичних (акустичних) знаках, що ще раз підкреслює необхідність розрізняти два види мовних форм.

Чим вищий «ступінь» багатозначності слова, тим зазвичай нижчий його словотвірний рівень, тобто полісемантичність найбільш розвинена у кореневих слів і менш поширена у складних лексичних утвореннях. Це свідчить про те, що форма семантичного знака (внутрішня форма) здатна накладати обмеження на відповідні значення. Як би там не було, внутрішня форма (у тому числі і її імпліцитний варіант для непродуктивних одиниць) конкретизується, розмежовується в контексті всього висловлювання, незважаючи на орієнтацію на вихідне значення. Цей факт має практичну цінність, наприклад, для нормалізації термінології, підтверджуючи ту істину, що усунення багатозначності терміна, який вживається з різними значеннями в окремих терміносистемах, є необов’язковим.

Схожим чином омонімічні лексичні одиниці презентують різні семантичні знаки, що мають, на противагу полісемії, зовсім різні значення і, відповідно, різний склад смислів. Виходячи з цього, можна вважати, що лексична одиниця «палець» (у загальновживаній мові та в мові техніки) – полісемантичне слово (наявна загальна семантична складова – повсякденне слово «палець»), а слова з різними значеннями в парах «коса» – «коса», «тік» – «тік», «мир» – «мир» не мають спільних смислів і тому збіг акустичних форм є випадковим, що властиво омонімам. За словами К. І. Льюїса, «якщо різними символами висловлюється одне й те саме значення, то це два висловлювання, а не одне. Якщо ж символ один і той самий, а значення різні, то це також два висловлювання, а не одне».

Разом із тим для будь-якої мовної форми характерна тенденція відносної стійкості. Нерідко саме через стійкість внутрішньої форми стосовно значення виникають невідповідності між формою та змістом мовних знаків, оскільки форма і зміст весь час перебувають у процесі безупинного розвитку та зміни. Проте зміст розвивається зазвичай швидше, активніше, ніж форма, якій властива певна тенденція до збереження, до консервативності.

Розвиток людського суспільства відображається і на змістовній стороні мови і, відповідно, на структурі значень. Новий зміст потребує відповідних змін у формі, але внутрішня форма через свою консервативність залишається попередньою і все більше відстає від зростаючих вимог лексичного значення. Разом із тим різноманітні зміни внутрішньої форми заради нового змісту повинні проводитися цілеспрямовано, обережно, з урахуванням подальших можливих змін плану змісту, інакше ми ризикуємо порушити важливий принцип діалектичної єдності цих категорій – принцип комутації. Згідно з даним принципом будь-які зміни у формі мовного знака призводять у контексті до зміни змісту.

Виходячи з вищевикладених особливостей мовної форми та змісту, можна дещо видозмінити й уточнити схему відомого семантичного трикутника, враховуючи фактор білатерального мовного знака, наявність у мовній одиниці двох різних знаків, наявність у них форми та змісту, між якими існують специфічні та сталі взаємозв’язки. Одну з вершин трикутника позначають як «значення», якому одночасно протиставлені й внутрішня форма, і зміст. Це відображає один із найбільш поширених та бажаних випадків у мові, коли внутрішня форма при її цілеспрямованій побудові «висвітлює» одну із суттєвих сторін значення, тобто є його складовою частиною – частиною змісту, що збігається в цілому в мові зі значенням. На сторонах семантичного трикутника вказують види відношень між знаками. Так, між звуковою оболонкою та значенням існує відношення інтеріоризації. На цьому рівні здійснюється процес семантизаціїї асемантичного знака. Між змістом семантичного знака та денотатом існує відношення відображення. Між звучанням та предметом, як відомо, встановлюється відношення називання (акустичний образ виступає у функції «мітки», «власного імені» денотата).


Зміст вихідного тексту в перекладі
Комунікативний тип тексту впливає на «поведінку» перекладача, тобто на вибір перекладацької тактики в процесі досягнення стратегічної мети перекладу – адекватного (в сенсі впливу на адресата) відтворення тексту оригіналу.

Переклад текстів-артефактів перформативного типу, який повинен мати таку саму зобов’язувальну силу, як і текст оригіналу, допускає мінімальні трансформації, особливо на рівні семантики та прагматики. Тому й існує в міжнародному праві процедура аутентифікації текстів міжнародних угод, написаних різними мовами, а в цивільному праві – процедура легалізації перекладеного тексту.

Переклад текстів-артефактів констатуючого або інформативного типу допускає більшу кількість трансформацій, але вони все одно зводяться здебільшого до
трансформацій на морфологічному та синтаксичному рівнях. Так, наприклад, класичній зобов’язувальній формулі англійської мови The parties shall cooperate in the filed of combating drug trafficking повністю відповідають українські форми теперішнього або майбутнього часу: Сторони
співпрацюють (співпрацюватимуть) у сфері боротьби з торгівлею наркотиками.
Проте на лексико-семантичному рівні все ж таки неможливо досягти абсолютної незалежності цих текстів від «культурного компонента» відповідної мови, зробити їх повністю нейтральними щодо передачі
національних особливостей предметної сфери. На цьому рівні перекладачі вимушені вдаватися до застосування практичної транскрипції, транслітерації, кальок, описового перекладу або пошуку приблизних аналогій у відтворенні «культурно забарвлених» термінів, виразів, абревіатур та власних назв. Так, виникають такі відповідники, як: Verkhovna Rada (Верховна Рада), good governance (добропорядне, сумлінне врядування), the system of checks and ballances (система перевірок та противаг), ombudsman (омбудсман), sustainable development (усталений, сталий розвиток), піар (PR – public relations), виклики (challenges), oblast (область), rayon (район), prokuratura (прокуратура), the «temnihs» ("темники"). ВТІ (БТІ – бюро технічної інвентаризації), Ваша Високоповажність (Your Excellency – звернення до посла), диверсифікація (diversification) тощо.

Щодо перекладацької «поведінки» в процесі перекладу текстів-ментефактів, тобто творів художньої літератури, то тут мова йде скоріше про творчий підхід до перекладу, а не про «ремесло» перекладача нехудожніх текстів, який передбачає застосування всього арсеналу перекладацьких трансформацій, глибинне проникнення в культурний та історичний дух твору, що перекладається, і світогляд його автора. Перекладач художнього твору є своєрідним співавтором тексту.

Розглянемо перекладацьку «поведінку» в «сірій зоні» – найбільш складній для перекладу, тому що вона вимагає від перекладача, зокрема усної, особливої відповідальності, оскільки в разі неправильного перекладу реакція адресата настає негайно. Головною метою текстів «сірої зони» є зміна поведінки адресата шляхом переконання, доведення правоти точки зору автора із застосуванням будь-яких мовних та навіть паралінгвістичних (публікація фотографій, карикатур, коміксів, демонстрація аудіо- або відеозаписів, демонстративний вихід із зали засідань, фізична бійка тощо) засобів. Ці тексти формують думку, а отже, і поведінку адресата «напряму» в момент їх читання або озвучування, причому для підсилення аргументації можуть використовуватися всі стилістичні прийоми та експресивні засоби мови, прямі цитати із першоджерел (конституцій, законів, виступів, промов, художньої літератури, Біблії тощо), фразеологія (усталені вирази, прислів’я), анекдоти, рядки віршів та пісень, історії з власного життя автора тощо.

Приклад ситуації, яка вимагає прийняття миттєвого рішення, стосується вживання фразеології у публічному виступі під час переговорів. Текст українською мовою звучав так: «Ми не хочемо, щоб ця «вольтова дуга» цензури висіла над нашими журналістами». Перекладач за частки секунди зорієнтувався і вибрав замість «вольтової дуги» всім відомий класичний вираз «sword of Damocles» («дамоклів меч»).

Необхідно також згадати про випадки прямого цитування промовцями фрагментів із різних першоджерел. Ідеальною була б ситуація, якби перекладач знав напам’ять тексти всіх цитованих джерел (скажімо, Біблії або Статуту ООН) двома мовами або принаймні мав би їх перед очима. Проте цілком очевидно, що досягти цього ідеалу практично неможливо. За нормами Міжнародної асоціації перекладачів-синхроністів (АПС) промовці на міжнародних форумах, де здійснюється синхронний переклад, мають утримуватися від прямого цитування першоджерел або давати перекладачам тексти цитат заздалегідь. На практиці це не завжди так, і перекладачам лишається робити дослівний або занадто описовий переклад, який має багато неточностей та пропусків.

Ще одним відкритим питанням дискурсу «сірої зони» залишається принцип, за яким здійснюється відтворення акронімів. Мова йде про те, що деякі акроніми відтворюються в транслітерації, деякі є скороченнями від відповідних «повних» перекладів, а крім того ще й поширюється тенденція акроніми взагалі не перекладати, залишаючи їх в українському тексті літерами латинського алфавіту. Так, наприклад, МАГATE є скороченням перекладеної назви IAEC (International Atomic Energy Commission), a ЮНМОВІК – транслітерацією акроніма UNMOVIC (United Nations Monitoring and Inspections Commission – Комісія ООН з нагляду, контролю за інспекціями в Іраку, або просто UNMOVIC – без перекладу). COT є скороченням перекладеної назви WTO (World Trade Organisation – Світова організація торгівлі), а ГАТТ – транслітерацією акроніма GATT (General Agreement on Tariffs and Trade – Генеральна угода з тарифів та торгівлі). Можна припустити, що приводом для транслітерації (або збереження написання латинськими літерами) акронімів, так само як і галузевих термінів та назв певних фірм, торгових марок, товарів, закладів та інституцій, є їхня вищезгадана «галузева культурна забарвленість» (вони означають щось «нове», «унікальне», «запатентоване») або наявність у них експресивного чи оцінного компонента. Так, наприклад, акроніми SACEUR (Supreme Allied Commander of Europe), SALT (Strategic Arms Limitation Talks), USAID (United States Agency for International Development) мають викликати у адресата позитивні асоціації. Потрібно також ураховувати й невпинні процеси глобалізації (якщо будемо писати FATF без перекладу, всім буде легше зрозуміти, що це за організація, та знайти посилання на неї в електронних пошукових системах).

Комунікативний тип тексту безумовно відтворює зміст тексту та комунікативне завдання, яке ставив перед собою автор. Було б безглуздим вдаватися до фразеологізмів або сленгу в перекладі текстів, які належать до групи артефактів, оскільки вони мають однозначно тлумачитись адресатом та змінювати його поведінку. З іншого боку, було б безглуздим перекладати тексти художньої літератури або «сірої зони» дослівно буквально, що, на жаль, інколи трапляється і руйнує або художні цінності тексту, або, навіть, призводить до дипломатичних та політичних казусів. Можна також багато сперечатися з приводу того, чи можна вводити в мову іноземні запозичення, кальки, транскрипції та транслітерації термінів і понять на зразок трейдер, бренд, провайдер українською мовою.
Інтерпретація та переклад
Переклад та інтерпретація – це поняття, що мають спільні та відмінні риси.

Головне завдання перекладу – домогтися максимальної автентичності у процесі тлумачення змісту тексту засобами мови перекладу. Величезного значення тут набуває рівень інтелекту перекладача, або, як зазначає В. Радчук, його особистісні психофізичні властивості: здатність до абстрактного мислення, оперативна і довготривала пам’ять, варіативність мислення, внутрішнє «відчуття мови» (іноземної і рідної) тощо. Усе це відіграє важливу роль у творчості перекладача, а саме в умінні інтерпретувати текст.

В англійській мові дієслово to interpret означає не лише пояснювати, тлумачити, інтерпретувати, розуміти (як), а й перекладати усно, на відміну від дієслова to translate, яке частіше вживається для позначення письмового перекладу. Саме цю різницю деякі перекладознавці переносять на поняття перекладу (translation) та інтерпретації (interpretation), вважаючи, що перекладач (translator) – не обмежений у часі, необхідному для перекладу, в той час як перекладач (interpretor) не має часу і змоги переробити, удосконалити своє тлумачення; перекладач (translator) має вільний доступ до словникового та довідкового матеріалу, чого немає у перекладача (interpretor); перекладач (translator) безпосередньо не контактує з реципієнтами, а тому часто не знає їхньої реакції, перекладач же (interpretor) має тісний контакт із аудиторією; і, нарешті, перекладач (translator) залежний від оточення, а перекладач (interpretor) є повністю самозалежним.

Подібне розуміння інтерпретації є занадто вузьким (професійним) і обмеженим. Сучасні перекладознавці та літературознавці: В. Комісаров, В. Кухаренко, В. Радчук, Л. Краснова, Р. Гром’як та ін. – розглядають інтерпретацію значно ширше: як «засвоєння ідейно-естетичної, смислової та емоційної інформації художнього твору, яке здійснюється шляхом відтворення авторського бачення та пізнання дійсності»; як «метод літературознавства й літературної критики, тлумачення змісту твору й його форми в певній культурно-історичній ситуації його прочитання»; як «дослідницьку діяльність, пов’язану з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на його структурних рівнях через співвідношення з цілістю вищого порядку».



Інтерпретація (тлумачення) художнього тексту спостерігається, коли мовна ситуація чи окрема мовна одиниця не знаходить відповідного аналогу в мові перекладу, і перекладач змушений вдаватися або до опису, або до відповідної лексичної трансформації, домагаючись автентичності трактування. Завдання інтерпретації полягає в тому, щоб створити нову якість тексту, відмітну його подібність. Тому результатом інтерпретації є варіантна відповідність, тобто перекладач пропонує варіант перекладу, який, на його думку, є найбільш вдалим відповідником оригіналу за формою і змістом.

Проблему інтерпретації тексту часто поєднують із психологією художнього сприйняття. «Кожна інтерпретація – це мить духовного спілкування дослідника з автором, – зазначає Л. Краснова, – це діалог на рівні світоглядів. Інтерпретація не стільки оперує текстом, скільки його значенням, втіленим у форму». У процесі перекладу пошук варіантів інтерпретації обумовлений насамперед широким контекстом, уявою та логічними міркуваннями самого перекладача. Оскільки об’єкт перекладу має свою смисломісткість, спектр можливих інтерпретацій може бути практично необмеженим. Це спостерігається, наприклад, у варіативності перекладів вірша Р. Кіплінга “If”, його окремих фраз та строф.

В оригіналі: If you keep your head(дослівний переклад: якщо ти не втрачаєш голови; якщо ти зберігаєш спокій).

У перекладі М. Лозинського, В. Корнілова, А. Грибанова, А. Шарапової, С. Маршака, В. Топорова, Є. Сверстюк:



Владей собой…

Когда ты тверд…

Сумей, не дрогнув…

Из тех ли ты, кто не дрожал…

О, если ты покоен, не растерян…

Будь в силах ты рассудка не лишиться

Як вистоїш…

Аналіз перекладів показує різний ступінь їх емоційності. Ніхто з перекладачів не використав у своєму перекладі фразеологізму не втрачати голову (він найбільш відповідає ритміко-інтонаційній будові кіплінгівського вірша), замінюючи його контекстуальними синонімами.

Отже, інтерпретація – це варіант художнього сприйняття інваріанта. Вона не може бути вичерпною, оскільки не є вичерпним зміст художнього твору. Інтерпретація дає могутній поштовх для пошуків, роздумів, поглиблення знань, загострення естетичного почуття, розуміння прекрасного, а отже – творчості. Можна із впевненістю сказати, що у природі та практиці художньої інтерпретації лежить мистецтво.
Питання для самоконтролю


  1. Що таке мовний знак? Проаналізуйте його особливості.

  2. Як відбувається зв’язок між планом висловлення та планом змісту в процесі екстеріоризації мовного знака?

  3. Прокоментуйте поняття внутрішньої форми знака.

  4. Проаналізуйте способи перекладу текстів-артефактів, текстів-ментефактів, текстів «сірої зони».

  5. У чому проявляється відмінність між перекладом та інтерпретацією?

  6. Прокоментуйте розуміння художньої інтерпретації.


Лекція 3

Лінгвокомунікативні аспекти перекладу
Еквівалентність та відповідність у перекладі
Переклад можна визначити як вид мовленнєвого посередництва, коли створюються тексти на мові перекладу, комунікативно piвноцінні оригіналу. Саме текст є предметом перекладу. У пpoцeci перекладу виникають пeвнi відношення між двома текстами на різних мовах (текстом оригіналу та текстом перекладу). Порівнюючи такі тексти, можна розкрити внутрішній механізм, виявити еквівалентні одиниці, а також знайти порівняння двох чи декількох перекладів одного оригіналу (процес перекладу має принципово варіативний характер).

Завдання перекладача полягає у створенні такого тексту, який дозволив би відтворити комунікативну цінність оригіналу. Для тих, хто користується перекладом, текст перекладу повністю замінює оригінал. Для тeopiї перекладу особливе значення має той факт, що форми одного й того самого повідомлення – текст оригіналу та текст перекладу, знаходяться між собою у відношенні комунікативної рівноцінності, яка полягає у такому:



  • між ними потенційно icнyє високий ступінь, спільності, тому що вони складаються з однакових мовних одиниць, і мають однакову інформацію для всіх членів цього мовного колективу;

  • між ними фактично існує високий ступінь спільності, тому що вони повинні забезпечити необхідне взаєморозуміння в конкретних умовах спілкування (якщо таке взаєморозуміння не було досягнуто, комуніканти можуть обмінятися додатковою інформацією, відшукуючи рівень точності сприйняття повідомлення);

  • для комунікантів реально icнyє один єдиний текст – отримане повідомлення для них i є те, що передане, i навпаки.


Перекладацькі відповідники
Одна з перекладацьких проблем – проблема перекладності. В. Гумбольдт у листі до видатного німецького перекладача Августа Шлегеля писав: «Кожен переклад здається мені безумовною спробою вирішити завдання, яке неможливо виконати. Тому що перекладач повинен розбитися об одну з двох підводних скель: занадто точно додержуватися свого оригіналу за рахунок мови власного народу, чи своєрідності власного народу за рахунок свого оригіналу». Подібні погляди, які пізніше були названі «теорією неперекладності», поділяла більшість лінгвістів (зокрема Kaccipep, Вейсгербер, Ceпip, Уорф та іншi).

Теорія неперекладності була спростована живою перекладацькою практикою. Ще О. Пушкін казав про перевисловлювання того, що висловлене автором в оригіналі. М. Гоголь пропонував іноді відходити від слів оригіналу для того, щоб бути до нього ближче. Л. Толстой вважав, що не слід перекладати слова, а іноді й зміст, а головне, потрібно передати вплив.

Більшість сучасних лінгвістів вважають, що проблеми неперекладності взагалі не існує або вона відносна. Проте ступінь цієї відносності оцінюється по-іншому. Прибічником ідеї неперекладності є англійський лінгвіст У. Уштер. Він не згодний з тим фактом, що можна точно, без вилучень чи додавання передати зміст оригіналу іноземною мовою, змінивши при цьому лише форму вираження. Він впевнений, що зміст та форма нерозривні, й тому, якщо форми вираження різні, то семантична еквівалентність недосяжна.

Видатний французький лінгвіст Ж. Мунен стверджує, що кожна мова розділяє навколишній світ по-своєму – теоретично люди, що говорять різними мовами, ніколи не кажуть одне й те саме, однак Ж. Мунен сперечається з тими, хто на ґрунті незбігу семантичних категорій в різних мовах, робить висновок про існування принципової неперекладності. Зараз, говорить французький вчений, немає мов, які б не стикались одна з одною, i тому «перекладність» / «неперекладність» – поняття відносне та залежить від екстралінгвістичних факторів.

Англійський лінгвіст Дж. Кетфорд виділяє дві категорії труднощів під час перекладу:

1) труднощі лінгвістичні (наприклад, українське слово «згори» можна перекласти на англійську мову як from, above, from upstairs, from top залежно від контексту);

2) труднощі, що пов’язані з передачею культурних цінностей країни (наприклад, фінське слово «сауна» та англійське «bathhouse» виражають piзнi поняття, хоча обидва означають «лазня», але більш еквівалентного поняття слова «сауна» в англійській мові немає).

Німецький лінгвіст О. Каде пов’язує проблему перекладу (як i адекватності) з метою, заради якої виконується переклад. I це дуже важливо, оскільки іноді немає потреби передавати вci еквіваленти оригіналу, а достатньо лише більш-менш точної передачі змісту.

Мовна своєрідність будь-якого тексту, орієнтованість його змісту на певний мовний колектив, що має лише йому притаманні «фонові значення» та культурно-історичні особливості, не можуть бути абсолютно «відтворені» іншою мовою. Неможливість відтворити в перекладі особливість оригіналу – це лише поодинокий прояв загального принципу нетотожності змісту двох текстів на piзниx мовах (а якщо говорити про абсолютну нетотожність, то й двох текстів на одній мові, що складаються з неоднакових одиниць, «абсолютно нетотожних» не icнує). Якщо при перекладі з української, російської мови на англійську вказівка на рід втрачається, то з точки зору комунікації, така втрата не тільки неважлива, але й бажана (наприклад: я прийшов, я прийшла – I came).

В. Н. Комісаров прийшов до достатньо правильного вирішення питання перекладності. Biн упевнений, що в результаті процесу перекладу створюються тексти, які можуть бути заміною оригіналу, вони i є оригіналом, але на іншій мові. В. Н. Комісаров доходить висновку, що «проблема перекладання» зводиться до питання про ступінь подібності оригіналу до перекладу як максимально можливого теоретично, так i реально досяжного в конкретних умовах здійснення процесу перекладу.

Потрібно зупинитися на моделі процесу перекладу, запропонованій американським лінгвістом Ю. Найда. Biн виділяє дві такі моделі:



  • метод прямого переключення, що базується на послідовності правил формального узгодження;

  • метод непрямого переключення, до якого входять аналіз, перенесення та переструктурування.

Під час використання методу прямого переключення здійснюється безпосередній перехід від тексту мовою оригіналу (sourсe language) до еквівалентного повідомлення мовою перекладу (target language). Метод непрямого переключення – більш складна модель процесу перекладу. Перший етап – аналіз – полягає у зведенні синтаксичних та семантичних структур до більш простих форм, які легше перекладати, – «ядерних» та «навколоядерних» структур до більш простих та семантично більш очевидних. Ю. Найда демонструє необхідність застосування такого методу для виявлення розбіжностей у значеннях сполучень однакової семантичної структури. Так, «his failure» трансформуються в «he failed», a «his arrest» – в «they) arrested him».

Учений вважає, що на ядерному piвнi значущі відношення між словами виражені більш зрозуміло. На цьому piвнi в різних мовах можна знайти бiльшe структурних подібностей та еквівалентів, ніж на рівні поверхневих структур. У ядерних структурах об’єкти звичайно представлені іменниками, події – дієсловами, абстрактні поняття – прикметниками та прислівниками, а слова для зв’язку – прийменниками, сполучниками i т. д.

Ю. Найда доходить висновку, що другий момент процесу перекладу можна здійснити з мінімальними викривленнями, якщо синтаксичну структуру на етапі аналізу привести до стану, коли зміст, що вона виражає, буде найменш двоїстим. Але це не означає, що переклад на іншу мову зостанеться на ядерному чи навколоядерному рівні. Повідомлення пoтpiбно знову трансформувати, розгорнувши ядерні структури в мові перекладу. Мета цієї операції – відтворити повідомлення в найбільш еквівалентні форми та приблизити його максимально до такого психологічного впливу на читача чи слухача, який був би характерним для оригіналу. До цього ж Ю. Найда особливу увагу приділяє проблемі стилю, тому що якість перекладу більшою мipою залежитъ від його стилю, ніж від якихось інших ознак.

Тепер про «білі плями» під час перекладу: про терміни, загальні назви, географічні назви i т. п., які не вдається знайти та розшифрувати на відміну від художнього перекладу, де такі назви краще не перекладати взагалі чи замінити їх змістовно зрозумілим читачеві узагальненням. У науково-технічному перекладі таких «білих плям» не повинно бути. Їх неможливо ні випускати, ні узагальнювати. Більше того, в науково-технічному тексті таких незнайомих термінів чи назв не має бути, автор зобов’язаний робити посилання на джерело інформації. Щодо слів з інших мов (в англійській це переважно латинь), то їх не слід перекладати нi в художньому, нi в науково-технічному тексті. Потрібно звернути увагу на те, що в художньому перекладі не варто робити примітки, а для науково-технічного перекладу примітки бажані, якщо вони пояснюють зміст терміна, скорочення чи посилання на авторство. Ще одна розбіжність науково-технічного перекладу та художнього перекладу – це те, що технічний переклад не припускає ніяких інформаційних втрат. У художньому перекладі втрати інформації неминучі. Цей факт зумовлений розбіжностями в культурних та мовних традиціях, розбіжностями в системі образів автора тексту та перекладача. Однак завдання перекладача полягає в тому, щоб спробувати у перекладі зберегти якомога більше інформації.

На принципі відповідності ґрунтується переклад традиційний (зроблений людиною) та машинний (автоматичний). Ідея автоматизації перекладу виникла майже одночасно з виникненням комп’ютера. Робота базується на принципі порівняння слів різних мов на основі спільності значення. Складність для машини полягає у відокремленні словосполучень від окремих слів. Неможливо занести до словника системи вci словосполучення, а принципу виділення словосполучень немає. Людина відшукує їx інтуїтивно. Разом зі значенням контекст «підказує» людині, що ці слова є єдиним цілим та не повинні сприйматися окремо. Більше того, людина розуміє, що її знання не достатні, та утримується від абсурдного перекладу. Людина – самонавчальна система, що поповнює свої знання та виправляє допущені помилки.

Перед тим як виконувати переклад, перекладач визначає, яким повинен бути текст перекладу: повним чи частковим. У першому випадку він виконує повний переклад, а у другому – неповний. Одним із найпоширеніших видів перекладу є скорочений переклад, тобто переклад, що передає смисловий зміст тексту в згорнутому вигляді. Скорочений вид перекладу може бути використаний практично для вcix типів тексту від простого ділового письма до роману. Результатом використання скороченого перекладу є такі тексти, як тези, конспекти, реферати, анотації, дайджести i т. п. Скорочений переклад виконується одним із двох фундаментальних способів перекладу: вибірковий переклад чи функціональний.

Вибірковий переклад як cпoci6 скороченого перекладу полягає у виборі ключових, з точки зору перекладача, одиниць оригінального тексту та їх повному перекладі. Вci інші компоненти оригінального тексту відкидаються як другорядні та не перекладаються взагалі. Такий спосіб дуже часто використовується під час перекладу газетних статей, наукових матеріалів тощо.
Переклад безеквівалентних одиниць
Bибip способу передачі безеквівалентної лексичної одиниці визначається врахуванням низки факторів. Вирішальну роль при цьому відіграють прагматичні аспекти перекладу. Так, безеквівалентні одиниці, що позначають поняття, тією або іншою мірою відомі рецептору перекладу, передаються, як правило, транскрибуванням. Якщо ж вони виражають абсолютно нове для читачів перекладу поняття, перекладаються за допомогою кальки, аналога або транскрибування у поєднанні з описовим перекладом. Таким чином, та сама безеквівалентна лексика в різних текстах, розрахованих на різних читачів, може перекладатися по-різному, а основним критерієм вибору способу її передачі є та реакція, яку викликає в читача запропонований переклад.

Одиниця, що регулярно використовується у перекладі, називається перекладацьким відповідником. Відповідники поділяють на сталі та варіантні; лексичні, граматичні, фразеологічні; оказіональні.


Нормативність у перекладі
Норма перекладу – сукупність вимог до перекладного тексту. Вона складається з:

  1. норми еквівалентності;

  2. норми мовлення;

  3. жанрово-стилістичної норми;

  4. конвенціональної норми;

  5. прагматичної норми.


Питання для самоконтролю


  1. Поясніть поняття комунікативної рівноцінності вихідного та перекладного текстів.

  2. Прокоментуйте погляди різних учених на проблему перекладності / неперекладності.

  3. У чому полягає модель процесу перекладу Ю. Найда?

  4. Що розуміють під «білими плямами» в перекладі?

  5. Які типи перекладу ґрунтуються на принципі відповідності?

  6. Що таке норма перекладу?


Лекція 4

Лінгвоетнічний бар’єр як детермінант перекладацьких дій
Складові лінгвоетнічного бар’єра
Складовими лінгвоетнічного бар’єра є розбіжності в мовних системах, мовних нормах, узусах та преінформаційних запасах мовців. Лінгвоетнічні особливості мови оригіналу найбільш яскраво втілені в реаліях та фразеологічних одиницях. Реалії – слова, що позначають предмети, процеси та явища, характерні для життя та побуту певної країни, але не відзначаються науковою точністю визначення, властивою термінам.

Розподіл слів-реалій (або просто реалій) на неологізми та архаїзми, з лінгвістичного погляду, є дуже важливим критерієм, хоча й не є сталим. Радикальні зміни в суспільстві на межі XXI століття справили безпосередній вплив на семантичну трансформацію реалій або так званих реалій-американізмів. Активізація процесу розширення семантики мов виявляється в процесі проникнення елементів однієї мови в іншу, з однієї сфери в іншу (детермінологізація, елімінація первинного значення та ін.), у переході слів з екзотичної лексики в повсякденну. Тобто відбувається певний перехід реалій з однієї категорії в іншу. Розподіл реалій на неологізми та архаїзми дозволяє простежити шлях становлення реалії як явища у мові та її розвиток.

Наприклад реалія-американізм блокбастер (англ. block-buster); розм. 1) бомба великого калібру; 2) кіно; дорогий кінофільм, відмітний пишнотою постановки; 3) спекулянт міською нерухомістю (будинками, ділянками). У російській та українській мовах слово «блокбастер» набуло поширення в іншому значенні, яке послужило підставою для оцінного осмислення його в мікротекстах преси як шалено дорогих (фільмів). Ця реалія з’явилася наприкінці XX сторіччя з появою на території колишнього Радянського Союзу голівудських фільмів. Одразу після своєї появи реалія блокбастер стала неологізмом останніх століть. Зараз же вона втратила свою новизну та майже повністю адаптувалася до української мови. Наступний етап розвитку цієї реалії – втрата своєї життєздатності, тобто вона перетвориться на реалію-архаїзм. Подібні процеси носять регулярний характер і сприяють успішному освоєнню неологізмів англійського походження мовою-реципієнтом.

Набуття високої словотворчої активності реалій прискорюється ще й появою на сторінках преси великої кількості реалій-американізмів, або англіцизмів. І це не дивно, адже саме стиль засобів масової інформації робить значний внесок до появи та поширення реалій, оскільки саме в ньому (та в декількох інших функціональних стилях мови) спостерігається найбільша концентрація слів-реалій. Беручи до уваги їхнє денотативне й конотативне значення, вони можуть бути вжиті як у позитивному, так і в негативному ставленні до події чи явищ через надзвичайну забарвленість та експресивність висловлювання.

Специфічні завдання опозиційної преси (різке критичне освітлення соціально-політичних реалій, пропаганда) впливають на особливості стилю газет і журналів, форму подачі інформації, характер використання лексичних одиниць в текстовому матеріалі. Достатньо часто залучаючи іншомовні одиниці, тобто реалії, до контексту, автори вважають за краще використовувати їх перш за все для викриття неприйнятних для них політичних і економічних явищ у житті соціуму. Цим пояснюється тенденція до вживання реалій-англіцизмів опозиційною пресою в експресивній функції за майже повного ігнорування інформативної. В цілому англіцизми авторами такої преси сприймаються не просто як реалії неологізми, а як символи ворожого світу. Тому відношення до них не менш негативне, ніж до реалій, які вони позначають. Саме виходячи з такого сприйняття, автори-опозиціонери використовують ті дискурсивні прийоми, які володіють найбільшим «ефектом відчуженості», містять суб’єктивно-негативну оцінку проблематики, що міститься в мікротексті.

На сторінках неопозиційної преси англо-американізми вживаються в основному в інформативній функції, яка сприяє освоєнню неологізмів у мові-реципієнті. Вживання неологізмів при цьому часто супроводжується роз’яснювальним коментуванням автора публікацій. Тобто використанням одного із засобів перекладу слів-реалій, а саме – комбінована реномінація.

Дев’ять засобів (транскрипція та транслітерація, гіперонімічний переклад, дескриптивна перифраза, калькування, комбінована реномінація, транспозиція на конотативному рівні, метод уподібнення, контекстуальне розтлумачення реалій та відшукування ситуативного відповідника) не є повним списком перекладу реалій. Кожен перекладач сам повинен оцінити, уважно вивчити та виділити свій власний «набір засобів перекладу». Потрібно розуміти, що під час перекладу відбувається адаптація тексту до нового отримувача, котра є причиною змін в інформації, що міститься у вихідному тексті. Урахування функціональної ролі, яку відіграє реалія в тому чи іншому повідомленні, є найважливішим принципом прагматичного аспекту перекладу. Однак не завжди вдається зберегти реалію або замінити її еквівалентом іншої культури. Особливо часто це спостерігається при передачі реальних конкретних асоціацій з певним предметом, що становить специфіку лексичного значення слова.
Подолання лінгвоетнічного бар’єра
У процесі комунікації слова, поєднуючись із іншими словами, утворюють словосполучення, що, ставши складовими речення, виступають своєрідними «блоками перекладу». Через специфіку структури та змісту особливе місце серед них займають переосмислені словосполучення, відомі як фразеологічні одиниці (ФО), або фразеологізми. Через свою специфіку фразеологізми є актуальним предметом перекладознавства. Р. П. Зорівчак, яка здійснила класифікацію фразеологізмів, першою звернула увагу на міжсистемний характер фразеологізмів, що становлять певний рівень мови, та відповідні особливості їх перекладу. Проте наразі дещо змінилася дослідницька парадигма. Структурну концепцію фразеологізмів має невідворотно змінити постструктурна, чи постнеокласична, що, ґрунтуючись на взаємопроникній синергії та емерджентності об’єкта дослідження і цілісності його розгляду (голістичності), може внести нові корективи у предмет аналізу.

Цілісність тексту, за сучасним постнекласичним підходом, що пояснює напрямки системного саморозвитку, зумовлюється саме «над системними» властивостями сукупної адаптивної системи як поєднання різноструктурованих об’єктів (у т. ч. певних словосполучень) у цьому тексті. Це властивості (цілісність, синергія, динамічність, симетричність, ергономічність тощо), реалізація яких у переосмислених словосполученнях унаслідок взаємодії різноструктурованих підсистем перевищує суму окремих складових елементів. Кожна із цих властивостей має певну спеціалізацію – симетричність і засвідчує організаційну співвіднесеність серед складових феномену (наприклад, елементів композиції словосполучення), синергія – сукупну взаємодію різнотипних систем (фонетики, семантики, синтаксису, що єднають його компоненти), емерджентність спонукає до виникнення інтегративних якостей, відсутніх у складових (наприклад, завдяки ритмічній побудові словосполучення виникає нагнітання певного настрою), а ергономічність забезпечує необхідну економію зусиль у процесі мовної діяльності тощо. Загалом же ці властивості, що забезпечують через взаємоперехід категорій структурну самоорганізацію та саморегуляцію адаптивної системи, якою є як текст, так і словосполучення, що його творять, допомагають утворювати цілісність цих феноменів, що перебувають у рухомій (динамічній) рівновазі.

Поєднання як одно-, так і різнорівневих елементів системи, що спостерігається у сталих переосмислених словосполученнях, має своїм наслідком різнотипні міжзв’язки синергетичного характеру, що лежать в основі сталих словосполучень (фразеологізмів). Це семантична цілісність, або семантична нерозкладність (унаслідок чого значення декількох слів сприймається як єдине ціле); метафоричність нового цілісного значення, що базується на певному образі, який стає внутрішньою формою ФО (наприклад, повертати голову за сонцем, мов соняшник, де внутрішньою формою для слова соняшник виступає слово сонце); різні ступені вмотивованості внутрішньої форми фразеологізму та експресивності; нарізно оформленість ФО (тобто наявність не менше двох повнозначних слів у складі ФО); відносна стійкість структурного складу чи цільність ФО як відтворюваність сполучень, які (за психолінгвістичними експериментами) зберігаються в нашій пам’яті готовими одиницями мови; незначна можливість їх дослівного перекладу іншими мовами.

На цій основі фразеологізм – це відносно стійка, соціально зумовлена лексико-граматична єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, що виражає на основі (часто й стертого) образу цілісне переосмислене значення, яке автоматично відтворюється мовцями як готова до використання одиниця мови.

Сукупність виявлених ознак суттєво вирізняє фразеологізми від слів чи вільних словосполучень, що дає змогу деяким ученим говорити про фразеологічний рівень мови й про фразеологізми як одиницю перекладу. Такий підхід викликає спершу певні сумніви. Традиційно мовні рівні охоплюють свої одиниці саме за типом їх поєднання та функціонування. Ці міркування підтверджують і ті обставини, що фонеми на фонетичному рівні функціонують на основі їх зчеплення в перцептивному потоці морфеми, морфеми на морфологічному рівні – на основі їх поєднання у слові, слова на лексичному рівні – на основі їх поєднання в синтагмах, синтагми (словосполучення) на синтаксичному рівні – на основі їх поєднання в реченнях, речення на текстовому рівні – на основі їх поєднання в тексті. Проте фразеологізми, що за своєю формою становлять синтагму (словосполучення) синтаксичного рівня, виражають, однак, значення із лексичного рівня та можуть утворювати речення текстового рівня (прислів’я, приказку), тобто вони належать щонайменше до трьох рівнів. У такий спосіб стандартні мовні рівні можна уявити як горизонтальні площини, а фразеологічний – як об’єднувальний вертикальний чи проміжний рівень. Саме це свідчить, на нашу думку, про синергетичну організацію мовної системи, взаємопроникнення елементів якої сприяє її саморозвиткові.

Якщо ФО англійської мови виражає точно думку автора і разом з тим не пов’язана з реаліями українського побуту, історії та географії, а дотримування букви оригіналу затемнило б його смисл, то ми маємо право замінити іншомовне прислів’ям українським. Однак «читач всупереч перекладачу наблизиться до нього». Перекладацька практика засвідчує п’ять можливих способів перекладу фразеологічних висловів (особливо прислів’їв).

І. Дослівна прислівна відповідність (еквівалент), коли в перекладній мові є вислів, рівнозначний за змістом (у т. ч. за образом), функцією та стилістичними характеристиками з мовою оригіналу. Як правило, повні еквіваленти можна виявити серед так званих інтернаціональних прислів’їв та крилатих виразів, що мають спільні біблійні чи міфологічні джерела: укр. Бути чи не бути (англ. to be or not to be, that is the question; нім.: Sein oder nicht sein).

ІІ. Часткові прислівні відповідності (адекватний відповідник), коли вислів оригіналу еквівалентний вислову перекладного тексту за змістом, функцією та стилістичним забарвленням, відрізняючись своїм образним змістом: Eile mit Weile Хто спішить, той людей смішить; Zum Lernen ist niemand alt – Вік живи, вік учись; Die Wahrheit hört man ungerne – Правда очі коле, Heute stark, morgen im Sarg – Сьогодні пан, завтра пропав тощо.

III. Калькування, що дозволяє відтворити національний колорит та реалії. Вислів, що відтворюється майже в дослівній формі, щоправда, без особливої ритмічної та метафоричної організації, засобами мови перекладу, часто супроводжується вставкою: Ein Kalb darf kein Kalb bleiben – Як кажуть, не увесь час теляті телятком бути; Ein schwerer Karren fährt langsam –У народі кажуть, важкий віз поволі котиться.

IV. Псевдоприслівна відповідність, коли перекладач «винаходить» прислів’я, відтворюючи його зміст і метафоричний смисл, часто з модифікацією та звуко-ритмічною організацією. Стилізований під прислів’я вислів читач має, в ідеальному випадку, сприйняти як прислів’я з рідної мови. Прикладом цього можуть послужити перекладні для німецького мовця прислів’я: Die Hand bleibt leer, die nach dem Schatten greiftСвою тінь не доженеш. Die Katze liegt stumm und still, wenn sie ein Mauschen fangen willКиця лежить тишком, якщо ловить мишку.

V. Описовий переказ висловлювання зводиться до витлумачення вислову через неможливість дослівного калькування, внаслідок чого перекладний текст розчиняється в описі контексту (досл. Frage dich durch und du kommst nach Kyjiw, d.h. zur ehemaligen Hauptstadt ostslawischer Staaten – Всі дороги ведуть до Києва, що був колись столицею східнослов’янських держав).

Якщо на переклад немодифікованих фразеологізмів виробився певний алгоритм, то їх текстова модифікація (переважно для зближення із живою мовою, пожвавлення дії та посилення образного сприйняття) відбувається за рахунок надсистемних властивостей, що виникають у процесі модифікації. Прикладом прояву таких надсистемних властивостей послужить рекламний текст німецького інтернет-банку: Sie zahlen nur bis 3, wir aber 5% (на зображенні мішень, у центрі якої цифра 5). Уважний аналіз тексту засвідчив, що той спирається на алюзії щонайменше трьох типів: на фразеологізм «мати низькі інтелектуальні задатки: рахувати лише до трьох», яким критикується діяльність конкуруючих банків; на афористичному вислові Ф. Шиллера про влучність кидків, які робить доля; на інформації про нагородження перших вкладників інтернет-банку пам’ятним даром (із дорогою металевою основою). У такий спосіб рекламна стратегія досягається за рахунок використання симетрії (поєднання надпису, малюнка, інструкції), синергії та ергономічності складових (звучна лексика, синтаксично стисла форма вислову), емерджентності висловлювання, коли завдяки використанню різнотипних алюзій досягається залучення потенціальних клієнтів. Спираючись на ці спостереження, авторський переклад зачепив дещо інший тип алюзій: «Вони вміють рахувати не більше, ніж до трьох, а ми нараховуємо цілих 5%! І в яблучко!". Урахування фразеологічних модифікацій, основою яких служать, увиразнюючи міжсистемні зв’язки, різнотипні алюзії, стає одним із надзавдань сучасного перекладознавця.

Як бачимо, при відтворенні тексту відношення еквівалентності (відповідності) необхідно встановити не лише між аналогічними рівнями текстів оригіналу та перекладу (від рівня знаків до рівня цілей комунікації), а й між різними рівнями. Тому структурна концепція перекладу фразеологізмів, що ґрунтується на зверненні до образу, значення та стилю, розкриває лише певні сторони функціонування лінгвістичного механізму перекладу і має обмежену пояснювальну силу без звернення до багаторівневих міжкультурних алюзій.
Питання для самоконтролю


  1. Розтлумачте поняття лінгвоетнічного бар’єра.

  2. Що розуміють під реаліями? Як передати значення реалії цільовою мовою?

  3. Охарактеризуйте підходи до визначення фразеологізмів.

  4. Опишіть способи перекладу фразеологічних висловів.

  5. Прокоментуйте етапи подолання лінгвоетнічного бар’єра.



Лекція 5

Жанрово-стилістичні особливості перекладу
Особливості перекладу текстів різної функціонально-жанрової належності
Публіцистичні тексти мають багато спільного з текстами художнього стилю. Так, наприклад, есе за композицією близькі до коротких оповідань.

Тексти публіцистичного стилю можуть бути правильно перекладені лише за достатньої еквівалентності перекладу на денотативному, структурному, стилістичному та прагматичному рівнях мови.



Характерні риси есе:

  • лаконічне висловлення думок;

  • чіткий розподіл на абзаци;

  • сильна логічна та емоційна аргументація;

  • надмірне вживання порівнянь, епітетів тощо.

Близькими до есе є журнальні статті. Їх мета – ознайомити читача з деякими важливими чи суперечними питаннями різних аспектів життя. Тексти таких статей чітко розподілені на абзаци і складаються в основному із взаємозалежних повідомлень, які не можна випустити у перекладі, не порушивши логічної структури чи стилю абзацу.

Основний обсяг газетного матеріалу займають новини, що містять загальновідомий лексичний матеріал та синтаксичні структури, що мають відповідні еквіваленти у мові перекладу.


До науково-технічного перекладу належить переклад наукових праць, статей, монографій. У цьому разі реципієнт – фахівець, а перекладач – ні.

Особливості науково-технічної літератури:

  • спеціальні форми дієслів;

  • безособові та неозначено-особові речення;

  • переважання теперішнього часу;

  • велика кількість складних слів та слів із абстрактним значенням;

  • номінативність тексту;

  • високий рівень узагальнення у російських та українських текстах;

♦ велика кількість термінів.

Уся інша лексика науково-технічних текстів одноманітна за складом. Вона називається загальнонауковим шаром термінології, або лексикою загальнонаукового опису. Вона не має емоційного забарвлення і належить до нейтральної лексики. У загальнонауковій лексиці розвинена синонімія. Більшість варіантів є синонімічними та взаємозамінними.

До засобів підвищення цільності рівня когнітивної інформації належать спеціальні термінологічні та загальновідомі скорочення типу: ЕКГ електрокардіограма. Ці скорочення також потребують перекладу (ECGelectrocardiogram).

Однією з домінантних рис науково-технічних текстів є надлишковість засобів семантичної та формальної когезії, що, однак, не викликає особливих проблем при перекладі, оскільки більшість лексики має однозначні відповідники.


Особливості науково-популярних текстів порівняно з науково-технічними текстами :

  • менше термінів;

  • нижча щільність інформації;

  • відхилення у бік розмовної лексики;

  • менше засобів для підкреслення об’єктивності інформації;

  • спеціальні засоби зближення з аудиторією (розмовна лексика, прямі звертання тощо);

  • емоційно-оцінні засоби для зацікавлення читача;

  • цитування;

  • фразеологізми та образні кліше;

♦ естетична інформація передається засобами художньої літератури.
Термінологічна система галузі інформаційних технологій належить до наймолодших систем, оскільки виникла наприкінці 20-го століття разом із виникненням і розвитком комп’ютерних та інформаційних технологій. Оскільки лідером розвитку галузі інформаційних технологій були й залишаються Сполучені Штати, природно, що первинна номінація нових розробок відбувається англійською мовою:

menu – 1) a list of dishes available at a restaurant or to be served at a meal;

2) (computing) a list of possible actions from which a user can choose, displayed on a computer screen.

file – 1) any of various types of drawer, self, holder, cover, box, etc., usually with a wire or metal rod for keeping loose papers together and in order, so they can be found easily;

2) (computing) an organized collection of related data or material in a computer.

application – 1) the action or process of making a formal request;

  1. the action or an instance of putting or spreading smth onto smth else;

  2. the action or process of making a rule;

  3. the action or an instance of putting a theory, discovery, etc. to practical use;

  1. (computing) a program designed to perform a particular task for the user.

Поширеним способом утворення комп’ютерних неологізмів також є композиція. Численними є новоутворення, що виникли шляхом простого складання основ без з’єднувального елемента: keyboard, filename, software, spreadsheet. Ці терміни є прикладом новоутворень, значення яких є сумою значень складових елементів. При утворенні нової лексичної одиниці не відбулося семантичного зсуву її складових частин.

«Синтаксичні» складні слова, сформовані із сегментів мовлення, зберігають у своїй структурі ознаки синтагматичних відношень, що є типовими для мовлення. Такий тип словотворення є типовим для англійської мови і широко представлений у сфері інформаційних технологій.

Напр.: ready-to-use, black-and-white, clear-to-send, digital-to-analog, dual-in-line, etc.

Структура більшості складних слів у галузі інформаційних технологій є прозорою. Семантика похідного слова повністю відповідає семантиці його елементів. Очевидно, що такі складні слова походять від словосполучень. Утворення і вживання термінологічних словосполучень є функціонально виправданими, оскільки вони більш точно описують процес або об’єкт, ширше розкривають поняття. Такі словосполучення є цільною лексичною одиницею. Найчастотнішими є словосполучення типу Adjective + Noun, у яких головне слово називає предмет / процес, а залежне надає йому характеристики. Напр.: compact disc, application program, virtual machine, graphical interface.

Термінологічні словосполучення можуть бути як двокомпонентні, так і багатокомпонентні (disaster recovery disk), але вони є структурно ідентичні – у препозиції використовуються іменники в атрибутивній функції (default application), прикметники (personal computer) або іменник + прикметник (virtual machine manager).

Термінологічні словосполучення часто використовуються у вигляді абревіатур акронімів, більшість із яких є загальновживаними у галузі інформаційних технологій. Скорочення як засіб утворення слів залишається одним із найбільш продуктивних у сучасній англійській мові, що пояснюється тенденцією до збільшення темпу життя і до економії мовних засобів. Наявність акронімів є однією з типологічних однак, притаманних науково-технічному типу тексту. Акроніми є одним із видів економії мовних засобів і служать компресії інформації на лексичному рівні. Використання абревіатур акронімів стає можливим завдяки тому, що адресат володіє спільним із автором тезаурусом.

Зараз поширене вживання абревіатур акронімів спричинене відносною численністю багатокомпонентних термінологічних словосполучень, скорочення яких необхідне для економії місця.

Напр.: ROM – Read Only Memory



RAM – Random Access Memory

SIP – Single In-line Package

SDLC – Synchronous Data Link Control

TCP/IP – Transmission Control Protocol / Internet Protocol

Численні комп’ютерні інновації входять до складу української мови разом із розвитком науки і техніки. В умовах відсутності певного поняття для позначення явища або об’єкта процес номінації відбувається двома шляхами: новий термін запозичується з іншої мови разом із асиміляцією явища або поняття; або номінації відбуваються засобами, існуючими у мові (наприклад, надання нового значення існуючим словам). Дослідження показують, що при перекладі комп’ютерних термінів українською мовою використовуються такі методи:

1) транслітерація (транскрипція);

2) калькування;

3) експлікація;

4) переклад на основі аналогії (із застосуванням стандартної лексики в іншому значенні).

Шляхом транслітерації або транскрипції були запозичені такі терміни, як Інтернет, чат, хакер, принтер, комп’ютер, файл, сайт, драйвер та інші.

Під калькуванням розуміють переклад частин іншомовного слова (складного, похідного або словосполучення) з подальшим складанням елементів у одне ціле. Прикладами калькування є переклад таких термінологічних словосполучень, як: access code код доступу, autorepeat автоматичний повтор, absolute disc read абсолютне зчитування з диска.

Одним із поширених способів перекладу комп’ютерних термінів, що використовується для адекватного відбиття семантики терміна, є експлікація. Експлікація полягає у поясненні нового терміна засобами, що існують у мові перекладу. Особливо ефективним цей засіб є при перекладі багатокомпонентних словосполучень, елементи яких не мають у мові перекладу відповідних еквівалентів. Наприклад, Random Access Memory запам’ятовальний пристрій з вільною вибіркою, cache hit успішний пошук у кеш-пам’яті.

Лексичні одиниці української мови, так само як і англійської, розвивають нові значення задля позначення нових понять та об’єктів. Прикладами функціонування лексичних одиниць у новому лексико-синтаксичному варіанті є такі терміни, як мультиплікація «оживлення», меню «список команд», програма «комп’ютерна». Більшість із цих новоутворень пройшли синхронний шлях разом із англійськими термінами у процесі розвинення нового значення, тому точніше було б вважати, що відбулося запозичення нового значення, а не лексичної одиниці.

Термінологічна система галузі інформаційних технологій має динамічний характер, про що свідчить виникнення нових лексичних утворень для позначення інноваційних розробок у цій галузі.
Політичні тексти містять досить багато національно-специфічних реалій. Переклад слів, які є їх назвами, завжди викликав великі труднощі. При цьому потрібно підкреслити, що мова має йти саме про переклад назв реалій, а не про переклад самих реалій, тому що реалії поняття позалінгвальне і не може бути перекладеним, як не може бути перекладеною жодна існуюча у природі річ. Особливі труднощі викликають реалії, які належать до сфери політики і позначають поняття, що притаманні лише певній політичній системі й не мають відповідників у інших політичних системах. Є кілька способів перекладу таких реалій, серед яких: транслітерація або транскрипція (повна чи часткова), безпосереднє використання даного слова, яке позначає реалію, або його кореня в написанні буквами своєї мови або в поєднанні із суфіксами своєї мови. Наприклад:

У цій партії, як у жодній іншій, існує потужне ядро невиправних апаратників. This party contains the largest core of unreconstructed apparatchiks of any party.

Використання нового для англійської мови терміна apparatchiks у поєднанні з англійським закінченням множини дає змогу зберегти початкову інтенцію автора і передати саме те значення цього слова, яке автором і закладене. Хоча часто використовується й узагальнено-приблизний спосіб перекладу національно-специфічних реалій чи авторських метафоричних або ідіоматичних утворень, які є добре зрозумілими для адресата тексту оригіналу і можуть бути складними або взагалі незрозумілими для адресата тексту перекладу. Тоді й використовуються слова, які є близькими за значенням і функцією, наприклад:

We began the battle against entrenched corruption, imposed the rule of law on Ukraine's robber barons, and encouraged the birth of a vital society.

Ми вийшли на бій з укоріненою корупцією, закликали до відповіді українських магнатів-грабіжників і сприяли становленню життєво важливого громадянського суспільства.

Передумовою адекватного декодування і відповідного скеровування внутрішніх настанов адресата є конкретність та образність ключових слів повідомлення. Це мало б бути передусім актуальним для політичного дискурсу. Проте аналіз політичних текстів дозволяє стверджувати, що політики розмовляють украй невизначено і використовують для цього цілий арсенал засобів. Використання номіналізаційних елементів, слів із генералізованим референтним індексом, які розширюють твердження до такого ступеня, щоб воно перекривало всі можливості (чи спростовувало всі можливості), роблять повідомлення розмитим і позбавленим конкретики. Надзвичайно широко в політичному мовленні використовуються конструкції з відсутнім активним суб’єктом, пасивні конструкції, які сприяють уникненню відповідальності за сказане чи зроблене, якщо така необхідність виникне. Ця тенденція є універсальною для політичного дискурсу будь-якою мовою, тому при перекладі, як правило, зберігається без істотних змін.

Підготовленість промови політика проявляється у продуманості використання експресивних лексичних одиниць та синтаксичних конструкцій з метою підсилення емоційного сприйняття виступу, щоб завоювати симпатії адресата, змусити його співпереживати, сприймати, переймати та поділяти бажаний для адресанта емоційний стан. Наприклад:

Ми обрали незалежність, бо ми є нащадками поколінь, які віками мріяли про українську державу, здобували волю потом і кров’ю.

We have chosen for independence, as we are the descendants of those generations that were dreaming of Ukrainian state for centuries and courageously fighting for their freedom.

Як бачимо з наведених вище прикладів, не зовсім правильний вибір засобів мови перекладу призвів до того, що висока емоційність і деяка патетичність вихідного тексту майже повністю втрачені. Мовлення є дуже образним, насиченим метафорами, порівняннями. Від ефективності використання мови в політичному дискурсі залежить авторитетність лідера. Дуже важливо, коли політик уміє яскраво описувати ситуацію, акцентувати важливі інформаційні сегменти, адже, як підкреслювалося вище, емоційна інформація легше сприймається аудиторією і краще запам’ятовується, вона природніша, тому є варіантом зрозумілим і внутрішньо адекватним. Уміння використовувати саме ті слова, що будуть адекватно інтерпретовані й матимуть прогнозований зміст у «карті» іншої людини (або ж групи людей), дуже цінується в загальній комунікації і в політичному дискурсі зокрема. Якщо політикові вдається створити яскравий образ, близький аудиторії, який закріпиться в її свідомості надовго, викликати в аудиторії потрібні йому емоції шляхом влучно дібраних слів, то його завдання можна вважати вдало виконаним.

Надзвичайно образним, жвавим і енергійним є мовлення екс-прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко. Наприклад:

Рік тому українці наважилися вибратися на незнайомі простори «по інший бік пагорба» і знайшли там демократію та обіцянки більш відкритої, чеснішої економіки. Але демократія безладна; тепер, коли Президент Ющенко відклав на потім виконання деяких обіцянок, розданих нашою Помаранчевою революцією, а від інших – відрікся взагалі, виникла ймовірність, що 26 березня, визначаючи своїм вибором склад нового парламенту, розчаровані українці вирішать повернутися до корумпованого автократичного правління (Вирішальний вибір України. Стаття Юлії Тимошенко у Daily Times. – 24 березня 2006. – Daily Times, Пакістан);

A year ago, Ukrainians dared to risk the unfamiliar territory over the hill, and found democracy and the promise of a more open and honest economy. But democracy is messy; with some of our Orange Revolution's promises postponed or disavowed by President Viktor Yushchenko, there is a chance that on March 26, when Ukrainians vote for a new parliament, they may in their disappointment choose to return to the realm of corrupt and autocratic rule (Ukraine's watershed election. – 24 March 2006. – Daily Times, Pakistan).

Замість President Viktor Yushchenko вжито Президент Ющенко, що не вказує на надмір поваги до людини, про яку йдеться. У фразі ... відклав на потім виконання деяких обіцянок, обставина часу «на потім», яка відсутня у тексті оригіналу, лише підкреслює іронічність висловлювання. Disavowed перекладається не як нейтральне слово.

Основною рисою суспільно-політичних текстів є клішованість. Стійкі словосполучення утворюються за принципом метафори: демографічний вибух, dismal prospects. Це явище характерне для англійських текстів. Українські та російські тексти у цьому відношенні більш академічні. Під час перекладу фразеологізмів плтрібно вирішувати проблеми деформації та контамінації фразеологізмів (З ким поведешся, від того й наберешся. Слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш).

Контамінація – переплетення двох фразеологізмів – потребує відтворення цього прийому при перекладі (Let every man praise the bridge he goes over).

Алюзивність – використання замість готових елементів прихованих чи цитованих знайомих елементів тексту книг, кінофільмів тощо. Ці елементи потребують приміток при перекладі. Для підкреслення актуальності доцільно вживати модні слова, які мають міжнародну популярність.
Питання для самоконтролю


  1. Проаналізуйте особливості перекладу публіцистичних текстів.

  2. У чому полягають відмінності в перекладі науково-технічних та науково-популярних текстів?

  3. Опишіть структурно-семантичні особливості термінів у галузі інформаційних технологій.

  4. Визначте способи перекладу комп’ютерних термінів.

  5. Проаналізуйте засоби передачі експресивності політичного тексту цільовою мовою.

  6. Прокоментуйте основні риси суспільно-політичних текстів.



следующая страница >>