Список використаної літератури та архівних документів - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
„Поняття та система господарського законодавства варіант №1 1 152.36kb.
План Вступ Організація як соціальне утворення Висновки Список використаної... 1 121.6kb.
План Вступ початки української соціології розвиток вітчизняної соціології... 1 187.18kb.
Зміст Вступ Поняття договору фінансового лізингу Права та обов'язки... 1 138.65kb.
План Вступ 1 Становлення банківської системи України 2 Національний... 1 149.09kb.
Задача Перелік використаної літератури 1 216.73kb.
Рекомендаційний список літератури 1 424.16kb.
Розпорядження від 15 січня 2013 року м. Щорс №4 Про упорядкування... 1 59.18kb.
1. 2 Цей стандарт установлює: склад реквізитів документів; вимоги... 1 180.65kb.
Дипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст... 11 1716.33kb.
План Вступ становлення лисенківщина арешт подорожі висновок список... 1 204.86kb.
Харьковский городской совет харьковской области исполнительный комитет 1 95.87kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Список використаної літератури та архівних документів - страница №1/1

Відділ культури і туризму

Глибоцької РДА

Центральна районна бібліотека

сектор краєзнавства та народознавства





Нарис про с. Димка Глибоцького району

(присвячено 565 – й річниці першої писемної згадки

[6 червня 1446 р.])

Глибока


2011

Підготувала:

Кузик Н. В. бібліотекар сектора



краєзнавства та народознавства

Глибоцької ЦРБ
Комп’ютерний набір:

Баловсяк С. В.


Відповідальна за випуск:

Ковальчук О. І. директор



Глибоцької ЦБС


Список використаної літератури та архівних документів

  1. Чернівецький державний архів, ф. і. ед. хр. 4058;




  1. В.Ф.Федорак, Н.І.Черкач - «Історія рідного краю».




  1. В.А.Вознюк, Г.Н.Сандуляк - Музей-усадьба Ольги

Кобылянской в Дымке, Ужгород, видавництво

«Карпати», 1981;




  1. В.Я. Великий, В.Г.Пелех - Порубное, Ужгород,

видавництво «Карпати», 1981;


  1. Твоя доля щаслива, висока, наша мила й привітна

Глибока - Чернівці, видавництво «Букрек», 2005.


  1. М.В.Гумельник - Вчителі за покликанням долі,

Чернівці, видавництво «Зелена Буковина», 2005.


  1. Пелехач Майя, поема «В рідній Димці», Київ, 2006.




  1. Антонюк – Гаврищук Євдокія

Музеї Буковини. - Чернівці: Видавничий дім

«Букрек», 2007. – 192 с., іл.




  1. Соколюк Г. Є у Димці три вічні стежки. / Буковинське

віче. – 2011. – 28 січня (№7). – С.2

Їм допомагали охоче хто чим міг: коштами, будівельними матеріалами, особистою працею на будівництві. Окрім історичних християнських споруд, у цьому селі увіковічено будинок Ольги Кобилянської. У ньому колись мешкала видатна українська письменниця Ольга Юліанівна Кобилянська, де вона написала один з кращих творів «Земля», створений за фактичними матеріалами з життя і побуту димківчан. Повість широко відома не лише у нашій країні, але й за кордоном. Однойменний кінофільм, який знятий за сюжетом твору, демонстрували в Канаді, Сполучених Штатах Америки, Бразилії, Аргентині, тобто в тих країнах, куди гірка доля занесла колись мешканців села Димка в пошуках роботи і шматка хліба. Нині село Димка процвітає, мешканці будують гарні житлові будинки. Понад 20 років тому було збудоване приміщення нової школи, а протягом 2005 року відремонтували стару Димківську школу, яку побудували ще під час панування Австро – Угорської імперії. Із села вийшло дуже багато відомих людей, які дякують директору місцевої школи Михайлу Васильовичу Гумельнику, який з січня 1961 року очолював місцеву школу. Нині тут директорує його син Василь Михайлович Гумельник. У будь – яку пору року протоптані стежки до місцевої школи, до музею – садиби письменниці Ольги Кобилянської, яка за життя дуже любила спілкуватися з селянами. Третя стежка – до церкви, яка була і залишається школою моралі і духовності. Тут пам’ятають слова апостола Павла, який сказав тюремному сторожу: «Віруй в Господа Ісуса Христа і спасешся ти і весь дім твій».


Георгій Соколюк

позаштатний

кореспондент газети

«Буковинське віче»

16

«З попелу забуття»



З історії села Димка
«Дві години від ріки Серету на Буковині лежить село Димка. Його рівні поля пригадували б степ, якби не те, що місцями вони западають мов знеохочені своїм положенням, творячи плиткі невеликі тли, і якби не той великий ліс, що тягнеться по західній стороні села і творить зелений мур поперек широкої площини, щоб обмежити її розмах»

(О. Кобилянська, повість «Земля»)
Де найкращі в світі зорі,

Злотосяйні, неозорі? –

В рідній Димці!
Де найкраща земля,

Найродючіші поля? –

В рідній Димці!
Де ростуть найкращі квіти,

Найкмітливіші де діти? –

В рідній Димці!

(Пелехач Майя, поема «В рідній Димці!»)
Село Димка Глибоцького району лежить у південно – західній частині Чернівецької області за 27 км. від міста Чернівці і в 3 км. від центру Глибока. Мальовничі краєвиди села, невеликі лісочки і поля майже в притул підступають до асфальтної стрічки дороги.

Хвилин сорок автобусом від центральної Чернівецької автостанції – і ви у центрі Димки.


1
Перші згадки про село Димка з’явилося у 1446 році, коли Буковина увійшла до складу Молдавського князівства, знаходилося у верхній частині Молдови.

6 червня 1446 року правитель Молдови Штефан Воде підписав документ, в якому зазначалося, що він дарує село Трестиянець ченцям монастиря Нямцулуй.

Вдруге згадується про село Трестиянець у 1454 році, коли Штефан Воде звільняє ченців монастиря Нямцулуй від сплачення податків, а мешканці села від десятини.

Наприкінці XV століття назва села змінилася на Трестіана, що означає: село біля річки, по берегах якої росте багато очерету.

У 1668 році монастир продає село Трестіана молдавському поміщику Гергію Урсакі. Двадцять восьмого квітня 1714 року вдова поміщика Марія Урсакі подарувала село Трестіана монастирю Ворна.

З 1775 року наше село разом з усією Буковиною входить до складу Австрійської імперії.

В одному з документів 1782 року відбито той факт, що монастир Ворна передає село Трестіана у володіння Тодору Мустаке. В одному з документів відмічається, що частина мешканців села померла від голоду, а частина виїхала до Молдови у пошуках роботи.

Пізніше наше село згадується під назвою Димка. Перші мешканці села жили біля річки, де часто були тумани. Звідси і походить назва села Димка.

У складі Австрійської імперії Буковина знаходилася до 1918 року. Потім у нашому краї панувала боярська Румунія.

На один рік - з 1940 по 1941 на Буковині встановилася радянська влада, а далі, до 1944 року панувала на теренах нашого краю фашистська Румунія.

До 1991 року Буковина знаходилася у складі Радянського Союзу. Тепер наш рідний край живе і процвітає під прапором Незалежної України.
2

Архівні дані свідчать, що ця церква була збудована колись у селі Старий Вовчинець (1774 року село Вовчинець було власністю Барновського монастиря). Село розросталося і його мешканці вирішили спорудити у 1899 році нову цегляну церкву поруч зі школою. За три роки у 1989 – 1991 роках була збудована нова церква в центрі села Старий Вовчинець, а стару дерев’яну подарували громаді села Димка. Церква була освячена у 1902 році на свято Апостолів Петра і Павла, де вона і досі стоїть, щоправда вже в оновленому стані. Старожили села Старий Вовчинець та села Димка твердять, що увесь матеріал для будівництва церкви був перевезений до Димки і тут церкву місцеві майстри спорудили на освяченому місці. Біля церкви з південно – західної сторони було збудовано дерев’яну двоярусну дзвіницю. Церковний комітет під керівництвом священника протоієрея Василя Казаку обшалював церкву дошками і нині вона виглядає дуже ошатно, незважаючи на те, що прослужила мешканцям села Димка понад 108 років і понад 100 років мешканцям села Вовчинець. Нині у Вовчинці на місці церкви стоїть Кам’яний Хрест Господній на знак того, що це місце святе. Отже, мешканці села Димка отримали у подарунок від громади села Старий Вовчинець дерев’яну церкву «хатнього типу». Після спорудження церкви на новому місці 12 липня 1902 року її було освячено на свято святих Апостолів Петра і Павла і всі мешканці села вважають цих святих своїми патронами. За останніх кілька років на території села були побудовані дві каплиці. Кілька років тому мешканка села Димка Марія Вікторівна Кройтор зі своєю матір’ю Домнікою Петрівною вирішили збудувати нову кам’яну капличку і обрали місце біля дороги, а точніше на роздоріжжі, що веде до села Михайлівка, смт. Глибока та міста Чернівці.


15

Є У ДИМЦІ ТРИ ВІЧНІ СТЕЖКИ

Перша згадка про село Димку є в письмових джерелах 1446 року. До 1991 року село Димка було підпорядковане Глибоцькій селищній раді. Нині всі питання життєдіяльності розглядаються на місці, - каже сільський голова Михайло Петрович Стрибу. У селі є сільська рада, Димківський навчально – виховний комплекс, дитячий садок, будинок культури із залом для глядачів на 400 місць, декілька магазинів та церква святих Апостолів Петра і Павла.

14
Одночасно із встановленням радянської влади на Буковині, у 1940 році, в нашому селі почала працювати сільська рада. Але у 1962 році Димка переходить до Глибоцької селищної ради.Серед перших голів сільської ради були Шпатар Марку, Головата Ауріка, Сирбу Георгій, Сирбу Петро та інші.

З 25 грудня 1990 року були відновлені функції Димківської сільської ради на чолі з Даном Я.Д., а на теперішній час головує в сільській раді Сирбу М.П.

У жовтні 1883 року в селі Димка вперше почала функціонувати школа, яка мала статус початкової з румунською мовою навчання. У новозбудованому приміщенні розмістилися два класи. Школу відвідували 34 учні, а навчання здійснювали двоє вчителів з Радауць (Румунія).

На початку 1909- 1910 навчального року з допомогою мешканців села була здана в експлуатацію будівля нової школи, в якій було сім класів. У цьому ж навчальному році школа стала семирічною.

Під час першої світової війни, у 1914 році, приміщення школи було напівзруйновано. Контингент учнів зростав з року в рік. На початку Другої світової війни, у 1939- 1940 роках, навчальна база школи була дуже слабкою.

Запам'яталися випускникам тих часів такі педагоги, як Немеш, Турчак, Герасимюк, які давали учням міцні знання.

3

Завдяки їх наполегливій праці стали вчителями Георгій Михайлюк, Серафима Руснак, Арестидій Турчак, Аурелія Турчак, Сава Шородок, Ауріка Головата, Микола Сандуляк та інші. Школа з невеликими перервами функціонувала і під час війни. Після війни заклад, як і інші румунські школи Буковини, зазнав чимало змін: запровадили російську мову, румунську мову перетворили на молдавську, не було підручників, шкільного приладдя. Найкращі випускники семирічної школи продовжували навчання у педагогічній школі в Чернівцях, середніх школах Тереблечі, Карапчіва та Волоки. Багато випускників продовжили навчання у вищих закладах України, Росії, Румунії та Молдови. Пам’ятним для Димківської школи був 1977 – 1978 навчальний рік, коли школа стала середньою. З 1979 року школа функціонує у новому типовому приміщенні на 320 місць.



На сьогоднішній день у 19 класах навчається 380 учнів. У 1948 році в нашому селі був відкритий дитячий садок. До шістдесятих років дитячий садок належав колгоспові імені О. Кобилянської, працював тільки у літній період.

Нова будівля дитячого садка була сконструйована у 1974- 1975 роках. Завідуючими дитячого садка були: Сандуляк Євгенія, Кройтор Домніка, Сандуляк Стелла, Бічер Олена, Плешка Ганна, Шелевер Вероніка, Зеленько Марія. З 1 вересня 2001 року школа була об'єднана із дошкільним закладом і реорганізована у навчально- виховний комплекс.

Кількість учнів нашої школи з кожним роком зростає. У зв'язку з цим за допомоги Українського Фонду соціальних інвестицій було капітально відремонтовано корпус школи для початкових класів. Для цього було витрачено більше 600 тисяч гривень. Мешканці села зібрали 30 тисяч гривень, що складає 5 відсотків від загальної суми. Обсяг праці, яку вклали батьки наших учнів, склав більше 30 тисяч.

4


Пам’ятник Ольги Кобилянської

в с. Димка

13


12

Дванадцятого січня 2006 року відбулося урочисте відкриття корпусу початкових класів, на якому були поважні гості з Києва, області, району, учні, вчителі, батьки. Школярі взяли активну участь у підготовці і проведенні свята: читали вірші, співали, танцювали.

Напередодні відкриття нового корпусу, в кінці 2005 року, побачила світ книга нашого директора – Гумельника М.В. «Вчителі за покликанням долі». Румуни – це такий народ, який любить веселитися, перебувати у святковому настрої. З давніх давен у нашому селі існував будинок культури, який завжди активно працював. Серед перших директорів були: Рибарчук Раду, Сандуляк Ауріка та інші. Сучасний будинок культури був збудований у 1965 році. На даний час директором є Мікітюк Мірча. Наш ансамбль народної пісні займає призові місця у різноманітних конкурсах. Йому присвоєно звання народного.

У 50-х роках у нашому селі відкрилась бібліотека. Спочатку бібліотека розташовувалась у приміщенні сільської ради. У 1963 році бібліотека була переведена у старе приміщення музею – садиби Ольги Кобилянської, а з 1965 року вона знаходиться у приміщенні Будинку Культури. Першими завідуючими сільської бібліотеки були: Сандуляк Ганна, Жижиян Флоря, Чимбру Марія, Горощук Ганна. На даний час завідуючим сільської бібліотеки є Вікован Тетяна.

У нашому селі працює фельдшерсько – акушерський пункт. У випадку захворювання ми завжди маємо до кого звернутися за першою допомогою. Це сестри з нашого медичного пункту – Стрільчук Ганна та Михайлюк Марина.

Протягом минулих років тут також працювали:Лисенко Ксенія, Кольцюк Петро, Іоняк Світлана, Жижиян Валентина, Команюк Олена.

З 1990 в нашому селі функціонує поштове відділення. Магас Віоріка, Михайлюк Флоря, Жижиян Олена, Семенческу Олена, Білан Олена – це ті, які кожного дня у дощ та снігопад, у мороз та

5
спеку відчиняли наші хвіртки і приносили нам останні новини, газети, журнали, листи та пенсії. Протягом цих років завідує цим відділенням Іоняк Родіка. На даний час листоношею є Михайлюк Ганна.

В самому центрі села, на центральній вулиці, трохи вище школи розташована сільська церква. Цю церкву наше село отримало в подарунок від Вовчинців. Була відкрита і освячена у 1903 році в день Святих Петра і Павла, імена яких стала носити наша церква. Не дивлячись на нелегку долю села, церква збереглася, і тепер кожного року, на день святих Петра і Павла, святкуємо День Села.

Наше село прославилося завдяки українській письменниці Ользі Кобилянській, яка протягом двох двох років (1889-1891) проживала на території нашого села. У садибі, де довгий час жила і працювала письменниця, де вона писала повість «Земля» і інші твори з життя селян Димки, серед яких вона жила, створено музей письменниці. Відкриття його відбулося в день 97-річчя з часу народження письменниці, 27 листопада 1960 року. В 1973 році 28 червня в річницю встановлення радянської влади на Буковині була відкрита нова експозиція. На урочистостях був Олесь Гончар, Ірина Вільде та Ростислав Братунь. Першим директором музею була Сандуляк Г.М., а з 1985 і по теперішній час директором працює Дан Я.Д.

В березні 1948 року в с. Димка був організований колгосп, названий ім’ям дорогої землячки О.Кобилянської. Колгосп мав 600 га. Орної землі, 80 га. Лісу і 200 га. Сінокосу. Одним з перших вступили до колгоспу Іван Жижиян та його мати Маріука ( в повісті «Земля» - Рахіра). Під час вручення колгоспові акту на вічне користування землею, колгоспник Іван Жижиян сказав: «Ось вона, та земля, за яку вовком дивився сусід на сусіда, піднімав руку брат на брата. Лихі часи, коли земля була злою мачухою селянина, відійшли в минуле. Тепер для нас усіх вона стала матір’ю».
6


Музей – садиба Ольги Кобилянської

в селі Димка

11
З Чернівців добираємось у село Димку Глибоцького району, що не подалік кордону з Румунією. Багатий памятками археології, історії, архітектури та природи Глибоцький район береже спомин про «гірську орлицю», як тут називають з любов’ю українську письменницю європейського рівня Ольгу Юліанівну Кобилянську (1863 - 1942). Її літературно – меморіальний музей – садиба радо приймає відвідувачів звідусіль на затишній вуличці, що лежить справа від міжнародної автотраси Чернівці – Сучава.

Родинна хата Кобилянських жила деякий час у кінці ХІХ – першій половині ХХ століття в умовах входження краю до Австро – Угорської імперії та королівської Румунії, означена охоронною дошкою пам’ятки історії. Відкритий 1973 року, музей перебуває у постійному оновленні. На подвір’ї садиби у 1982 році встановлено гранітний бюст письменниці, відновлено криницю, плекаються зелені насадження. Експозиція містить оригінальні високохудожні ілюстрації до багатьох творів О. Кобилянської, розміщується у чотирьох залах, які знайомлять з історією Димки, життям і творчістю письменниці у цьому будинку, вшануванням її пам’яті, про що свідчить збережена у незмінному вигляді меморіальна кімната. Тут вона працювала над повістями «Людина», «Царівна», «Ніоба». А основою творів «Банк рустикальний», «За готар», «На полях», «Під голубим небом», особливо ж повісті «Земля»,

стали реальні факти й події, що відбувались у селі Димка в кінці ХІХ – на початку ХХ століття.

10

Головою колгоспу була Ауріка Олексіївна Головата, першим завідуючим фермою був Василь Дмитрович Рибарчук, однією з перших ланкових була -Домніка Миколаївна Жижиян, секретарем комсомольської організації колгоспу в роки його заснування був Георгій Іванович Сирбу.



Весною 1950 року Димку відвідав перший секретар ИККПУ - М. Хрущов, який говорив з трибуни XIX з'їзду КПРС про нову долю Димки.

В 1958 відбулося укрупнення колгоспу - колгосп імені О. Кобилянської з'єднався з колгоспом імені Сталіна (с. Глибока) і колгоспом імені Мічуріна (с. Широка Поляна). Об'єднане господарство також назвали іменем видатної української письменниці.

14 жовтня 1954 року в колгоспі імені О. Кобилянської почав працювати радіовузел. Село повністю радіофіковано. В жовтні 1963 року село було електрифіковано.

Протягом довгих років в колгоспі працювала передова доярка Чимбру Марія. У 1975 році і у 1981 році вона була нагороджена двома орденами Трудового Червоного прапора. Також у 1981 році була делеговано на 24 з'їзд КПУ. За особливі трудові досягнення у 1986 році вона була премірована подорожжю до Індії.

Територія села складає 1002 га і розподілена на 23 вулиці, які носять такі назви: Центральна, Нова, Л.Кобилиці, Дружба, Шт.чел Маре, О.Кобилянської, Колгоспна, Польова, М.Ємінеску, Тобілевича, Севастопольська, Незалежності, Трандафірілор, І.Крянге, В.Олександрі, К.Маркса, Чапаєва, Кожедуба, Ю.Гагаріна, Дружби Народів, провулок Севастопольської, провулок Колгоспної, Провулок Центральної вулиць.

В селі сконструйовано 480 будинків, в яких проживає 1848 мешканців.

Наше село пишається своїми людьми, серед яких: 74 учасника Великої Вітчизняної Війни; 128 дітей війни; 264 пенсіонера, які все життя працювали для розквіту рідної Батьківщини.
7

Наше село з кожним роком стає все багатшим, піднімаються дво - і три поверхові сучасні будинки. Мешканці села мають 6 вантажних машин, близько100 легкових автомобілів, 24 трактори, 1 комбайн. Забезпечені телефонним зв'язком 190 сімей. П'ятдесят сімей користуються послугами радіозв'язку.

Нашого села, як і всю державу, доторкнулася проблема трудової міграції. Близько 300 людей виїхало за кордон на заробітки, що складає шосту частину працездатного населення села. Це погано впливає на стосунки у сім'ях та на виховання дітей.

Ми віримо, що в майбутньому наш край процвітатиме завдяки наполегливій праці підростаючих поколінь. Ми любимо своє рідне село і мріємо все своє життя пов'язати з ним.



Виконавець: Пелехач Майя М.

учениця 10 – го класу

Димківського НВК

8

ЛІТЕРАТУРНО – МЕМОРЕАЛЬНИЙ МУЗЕЙ – САДИБА



ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ В с. ДИМКА

Працює на замовлення, тел. 8 (234) 56320



9


izumzum.ru