Солом’яна Наталя Володимирівна, учитель української мови та літератури - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Методичні рекомендації «Впровадження елементів ситуативного навчання... 1 173.51kb.
Виховання загальнолюдських цінностей в сучасному світі на уроках... 1 192.26kb.
Творчість великого народного поета внесла в нашу літературу незнане... 1 139.38kb.
Керівнику знз вчителю української мови 1 101.76kb.
Ячменьова О. С. учитель української мови та літератури Кременецького... 1 108.4kb.
Коваленко Т. В., учитель української мови та літератури вищої категорії 1 61.13kb.
Краса жінки: у чому вона? 1 61.57kb.
Чупринін О. О., учитель української мови та літератури зош №167,... 1 87.71kb.
Хомін Наталія Михайлівна вчитель української мови та літератури зош... 1 176.16kb.
Використання сучасних педагогічних технологій контролю навчальних... 1 155.26kb.
Щодо виконання Закону України „Про мови", Програми розвитку і функціонування... 1 43.17kb.
Тема. Творчість Г. С. Сковороди 1 30.98kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Солом’яна Наталя Володимирівна, учитель української мови та літератури - страница №1/1

Солом’яна Наталя Володимирівна, учитель української мови та літератури.

Верхньопокровська ЗОШ І-ІІ ст.
Усний журнал

«За право тільки жить…»
грінченко б2.jpg

Дух воскресне, як народ живий,

З вогню труда подвижного й святого.

Стоїть Грінченко – вічний Вартовий

Біля криниці слова золотого.

Станіслав Чернілевський

2013 р.


І сторінка

«Ми на роботу на світ народились…»



(У виконанні хорового колективу звучить пісня «За тебе, Україно» (сл. В. Щурата, муз. С. Людкевича). (На авансцені Читець, який декламує вірш В. Грінченка «Наша доля»).

Ведуча. Життєвий і творчий шлях Б. Грінченка дуже складний. Це життєвий шлях трудового інтелігента, який багато часу присвятив педагогічній праці в сільській школі, зазнав ув'язнення, переслідувань від царського уряду. До творів Грінченка царська цензура завжди ставилася з великою підозрою, забороняла їх видання. Але ніякі труднощі не зупиняли невтомного працівника, який з усією свідомістю і рішучістю говорив:«Віддав себе я праці без вагання: Я йшов туди, де розум посилав...».( «Писання» )

Ведучий. Народився Б. Грінченко 9 грудня 1863 року в дрібно панській сім'ї на хуторі Вільховий Яр на Харківщині (тепер Сумської області).

На одинадцятому році життя його віддали до середньої школи в Харкові, де він захопився книгами. Особливо припав йому до серця «Кобзар» Шевченка.



Ведуча. Перед учнем середньої школи відкрилися в книгах широкі простори пізнання невідомого. Народницькі ідеї захопили Бориса і він починає читати заборонену літературу, за що в 1879 р. шістнадцятилітнім юнаком потрапляє за грати. Про це розповідає письменник в автобіографії: «Восени 1879 р. арештовано за те, що ширив заборонені книжки («Парова машина» й інші), в січні 1880 випущено з харківської тюрми. Рік жив на поруках у батька на хуторі. З початку 1881 подавсь знову у Харків шукати заробітку. Пощастило найти місце канцеляриста в Харківській казенній палаті».

Ведучий. Дуже бідно жив юнак у Харкові, найнявши куток у сім'ї чоботаря, де і сам навчився лагодити подерті та шити нові чоботи. У таких умовах довелося Б. Грінченкові підготуватися і скласти при Харківському університеті екзамен на вчительське відділення, а незабаром «якимсь чудом», як пише він в автобіографії, одержати посаду в сільській школі.

Ведуча. Борис Грінченко вчителював на Харківщині в сільських школах. «Та, на жаль, - пише він в автобіографії, - я там пробув тільки рік через доноси попа-законовчителя, завзятого і лютого «чорносотенця». Я поїхав у Херсон статистиком губ. земства і півтора року там працював, то їздячи по городах і селах та збираючи матеріали, то обробляючи їх. Як об'їжджено вже було й описано всю губернію, я з осени 1887 переїхав до Катеринославщини знову вчителем в с. Олексіївку... Ще з початку 1884 року я оженився і жінка моя з того часу стала мені вірним другом у всіх моїх заходах і в багатьох важких і важних працях».

ІІ сторінка

«Що робив, те робив я до краю»



Ведуча. З того часу відкрилися перед ним широкі простори улюбленої діяльності педагога-просвітителя. Це було в 1881 році. Тоді ж у журналі «Світ», який видавав І. Белей у Львові, при активній підтримці І. Франка, було вперше надруковано поезії Б. Грінченка. (Читець декламує вірш «До праці»). А в іншому вірші, надрукованому в журналі «Світ» під назвою «Доки?», поет висловлює думки про жадану волю. Ці перші надруковані поезії Бориса Грінченка були програмними в його діяльності.

Читець.


Минає час, минають люди.

Ми всі ждемо того, що буде,

І кажем всі: давно вже час,

Щоб воля та прийшла й до нас.

А все її нема, не йде, -

А час не жде, а час не жде!..

А час не жде, а час летить,

А серце змучене болить.

Бо довгий гніт минулих днів

Його украй вже пригнітив,

І тяжко так, що може ми

Гіркими плакали б слізьми,

Якби не гніт цей днів тяжких,

Що нас, за довгий час, усіх

І одслід навіть з мук навчив

Ховать в душі без сліз і слів.

І так на світі живемо.

На плечах лихо несемо.

І доки будемо так жить?

Ніхто не скаже - все мовчить!


Ведучий. Вчителюючи, Б. Грінченко, крім поезій, почав писати оповідання і повісті. Проте друкувати їх без щирої підтримки і допомоги було важко. «Тільки Іван Франко, - пише Грінченко в 1892 р. в автобіографічному листі до «Зорі», - озвався 1886 р. до мене: од його дізнався я, що мої праці варті друку. За це повинен я йому дякувати».

Ведуча. Після шестирічного вчителювання в Олексіївці в 1894 р. Б. Грінченко прибув до Чернігівського земства, де працював на різних посадах і все дозвілля віддавав літературній праці; багато робив у справі впорядкування музею Тарновського, за що мав значні неприємності від місцевих чиновників, які вороже ставились до української національної культури. (Читець декламує вірш Б. Грінченка «Прийде!»).

Ведучий. Борис Грінченко організував видання дешевих книжечок для народу, наприклад: «Про грім та блискавку», «Велика пустиня Сахара», «Робінзон», «Фінляндія», «Жанна Д'Арк», «Серед крижаного моря», популярні життєписи про Котляревського, Квітку-Основ'яненка, Гребінку тощо.

Ведуча. Літературна спадщина Бориса Грінченка велика за обсягом, тематично і жанрово різноманітна. Почав він письменницьку діяльність як поет-лірик, але потім перейшов до написання оповідань, повістей і пізніше - драм. Відомі такі збірки поезій Грінченка: «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886).

ІІІ сторінка

«Я недурно невтомно робив»



Ведуча. Вся літературна діяльність письменника позначена невтомним прагненням знайти шлях до серця читача, вплинути на розвиток його свідомості, громадянської гідності. Його твори сповнені глибоким гуманізмом, патріотичними почуттями.

Ведучий. Значних успіхів досяг Борис Грінченко в жанрі художньої прози. В оповіданнях та повістях Грінченка змальовані реалістичні картини боротьби народу за кращу долю, картини багатьох явищ суспільного, культурного життя, побуту і повсякденних турбот людей.

(Читець читає уривок з оповідання «Олеся»)

І вона потрусила хлопця за плече. Він немов прокинувся з того і глянув на дівчину.



  • Біжи, а то дідуся вб'ють.

  • А ти ж? — спитався хлопець. Олеся штовхнула його, щоб біг, кажучи:

— Я знаю сама, що зроблю,— не бійсь! Ніколи говорити — біжи!

Хлопець не думав довго. Він кинувсь у ліс і побіг з усієї сили.

Олеся зосталася сама. Вона постояла ще кілька хвилин. Обличчя було бліде. Але вона не боялась. Вона вийшла з-за куща і пішла попід лісом зовсім не в той бік, де було її село.

Ішла так, мов не бачила татар. Але татари її побачили. Вони кинулись до неї. Олеся скрикнула й побігла щосили далі. Та бігла вона недовго. За хвилину татари наздогнали її, щось закричали, загукали. їх було чоловік тридцять. Вони зупинились і почали проміж себе джеркотіти. А далі один високий підійшов до дівчини. Він загомонів по-нашому, але так погано, що Олеся ледве розібрала, що він каже.

— Хороша дівчина! Хороша дівчина! Ми тобі нічого не зробимо, пустимо на волю, тільки ти нам скажи, де тут єсть село?

Олеся каже:

— За лісом. Оцей ліс перейти — то й село по той бік.

А татарин їй:

— То ти нас проведи цим лісом, а то ми тут дороги не знаємо.

Олеся каже:

— Проведу.

А татарин знову:

— Та не одури і не тікай, а то бачиш оце!

І він вийняв з піхов криву гостру шаблюку і лиснув нею перед очима у дівчини.



  • Бачиш оце? — голову зрубаю!

  • Бачу! — каже Олеся.

Олесі накинули на шию аркан. Високий татарин узяв той аркан у руки, пустив дівчину поперед свого коня і сказав:

— Веди!
Олеся повела.

Але вона ішла зовсім не в той бік, куди Михайлик побіг. Вона ще трохи обійшла ліс, тоді знайшла стежку, що бігла в ліс із степу, і пішла по їй.


ІV сторінка

«Мої діти зберуть урожай»



Ведуча. Уже за життя ім’я Бориса Грінченка сприймали в одному ряду з найбільшими подвижниками української ідеї – Шевченком, Кулішем, Франком. Його талант і завзяття, устократ помножені на виняткову працьовитість, давали подиву гідні плоди, допомагали (хоч неймовірними зусиллями, але все-таки!) українському слову пробитися до читача крізь тенета царських заборон. За свій недовгий вік – усього сорок шість літ – Грінченко встиг зробити стільки для української культури, причому в різних галузях, скільки під силу не одній людині, а цілому колективу.

Ведучий. Сенс свого життя великий трудар убачав у самовідданій праці. Працюючи багато й жертовно, він, проте, завжди запишався скромним, свідомим того, що велика частина тієї буденної, рутинної, чорнової роботи буде забута. Ось як характеризував цю рису його товариш Д. Пісочинець: «Він далекий був од того, щоб колись висувати ту роботу на очі громадянства, далекий і від того, щоб хотіти й чекати якоїсь подяки за свою працю. Він вірив, що "праця єдина з недолі нас вирве", і працював, не покладаючи рук, уперто, завзято. Ні на кого не покладаючись, упевнено йшов він до своєї мети. Тією метою була йому краща будучина рідного народу; шляхом до неї був вільний розвиток усіх його розумових сил, а єдиним способом – національна освіта. Певний у тому, він ні від кого не сподівався ні вказівок, ні подяки, а уперто й завзято робив своє діло. Що далі жив він, то більше впевнявся в тому, що йде певним шляхом, та й для других знаходив нові докази... Життя Грінченкове, багате на всякі переслідування та утиски, що зазнавав він за свою працю та напрямок, ясно свідчить, що збочити з того шляху, одхилитись од мети ніщо не могло його присилувати. В цьому полягає головна й найважливіша риса велетенської постаті Бориса Грінченка».http://www.library.lg.ua/grin/im/sch.jpg


(Читець читає вірш «Землякам, що раз на рік збираються на Шевченкові роковини співати гімн»)


Ще не вмерла Україна,

Але може вмерти:

Ви самі її, ледачі,

Ведете до смерті!

Не хваліться, що живе ще

Наша воля й слава:

Зрада їх давно стоптала,

Продала, лукава.

Ваші предки торгували

Людськими правами,

Їх продавши, породили

Нас на світ рабами.

Не пишайтеся ж у співах

Ви козацьким родом:

Ви раби, хоча й пани ви

Над своїм народом.

Україна вам не мати,

Є вам інша пані,

Зрадних прадідів нікчемних

Правнуки погані!

Тільки той достойний щастя,

Хто боровсь за його,

Ви ж давно покірні слуги

Ледарства гидкого.

Ви ж давно не люди — трупи

Без життя і сили,

Ваше місце — кладовище,

Яма та могили.

Як живі покинуть мертвих,

Щоб з живими стати,

«Ще не вмерла Україна»

Будемо співати.

Як живі покинуть мертвих,

Прийде та година,

Що ділами, не словами

Оживе Вкраїна.