Швейцарське бюро співробітництва в Україні - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Стан техніко-економічного співробітництва України з країнами та міжнародними... 2 465.03kb.
Тернопільська область, 12 районів (Тернопільський, Бережанський,... 1 81.93kb.
Розробник та виконавець Програми розвитку транскордонного та міжрегіонального... 1 193.92kb.
Бюро розвитку підприємництва Економічного факультету Національного... 1 116.1kb.
Угода між Урядом України І Урядом Республіки Куба про створення міжурядової... 1 42.7kb.
Опытно-конструкторское бюро им. А. Н 1 217.53kb.
Настоящий документ кратко представляет определенные вопросы, поднимаемые... 1 240.04kb.
Возвращение к истокам ОАО «Конструкторское бюро транспортного машиностроения» 1 14.33kb.
• технічній інвентаризації і оцінці жилих, нежилих будинків, квартир... 1 36.72kb.
II. тур – теоретичні завдання Шановні учасники! 1 224.18kb.
Україна – Румунія – Болгарія: новий вимір регіонального співробітництва... 1 116.43kb.
Критерії оцінювання навчальних досягнень 1 74.32kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Швейцарське бюро співробітництва в Україні - страница №1/6



Швейцарське бюро

співробітництва в Україні


Державний департамент України

з питань виконання покарань




Білоцерківське училище професійної підготовки персоналу

Державної кримінально-виконавчої служби України

СОЦІАЛЬНО-ВИХОВНІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕНІТЕНЦІАРНОГО ПЕРСОНАЛУ ІЗ ЗАСУДЖЕНИМИ ДО ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ В УКРАЇНІ

Матеріали круглого столу

11 грудня 2008 р.

Біла Церква

2008


Публікація підготовлена в рамках проекту

"Біла Церква - центр компетентності з питань реформування

пенітенціарної системи України"

Соціально-виховні та психологічні аспекти діяльності

пенітенціарного персоналу із засудженими до довічного

позбавлення волі в Україні: Матеріали круглого столу. –

Біла Церква, 2008р., 92с.

ЗМІСТ
Резолюція круглого столу на тему: “Соціально-виховні та психологічні аспекти діяльності пенітенціарного персоналу із засудженими до довічного позбавлення волі в Україні”……..………..4
Бараш Є. Ю. Організаційно-правові засади соціально-виховної роботи із засудженими

до довічного позбавлення волі...............................................................................................................7


Хведчук В. В. Особливості застосування технологій психологічної роботи із засудженими до

довічного позбавлення волі...................................................................................................................10


Дзюман О. В. Проблеми реалізації соціальної роботи в установах виконання покарань із

засудженими до довічного позбавлення волі......................................................................................13


Газарян В. Е. Взаємовідносини між персоналом і засудженими до довічного

позбавлення волі....................................................................................................................................16


Григоренко В . Проблеми реалізації психологічної роботи із засудженими до довічного позбавлення волі.....................................................................................................................................20
Мірошниченко Н. О. Особливості застосування технологій виховної роботи із особами, засудженими до довічного позбавлення волі.......................................................................................24
Вакуленко О. В. Технології соціальної роботи з особами, засудженими до довічного позбавлення волі: соціальний аналіз...........................................................................................................................29
Ґжегож Драус (о. Григорій). Духовна та благодійна опіка засуджених до довічного позбавлення волі............................................................................................................................................................33
Махлай Р. В. Вплив режиму на реалізацію соціально-виховної та психологічної роботи із особами, засудженими до довічного позбавлення волі.......................................................................35
Коваленко Д. А. Вимоги до персоналу, що працює із засудженими до довічного позбавлення волі............................................................................................................................................................40
Захарченко Н. В. Зниження агресивності в осіб, засуджених до довічного позбавлення волі............................................................................................................................................................50
Іщенко В.П. Особливості роботи із засудженими до довічного позбавлення волі, які хворі на ВІЛ/СНІД.................................................................................................................................................57
Пахомов І. В. Особливості духовного виховання засуджених до довічного позбавлення волі.....68
Перкова Н. А. Гендерні аспекти виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі............................................................................................................................................................75
Замула С. Ю. Формування психологічної готовності персоналу до роботи із засудженими до довічного позбавлення волі....................................................................................................................82
Мукшименко А. Громадський контроль за дотриманням прав засуджених………………………………88

РЕЗОЛЮЦІЯ

КРУГЛОГО СТОЛУ НА ТЕМУ:

"СОЦІАЛЬНО-ВИХОВНІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕНІТЕНЦІАРНОГО ПЕРСОНАЛУ

ІЗ ЗАСУДЖЕНИМИ ДО ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

В УКРАЇНІ"
11 грудня 2008 року
60 учасників, представників центрального апарату Державного департаменту України з питань виконання покарань, представників Швейцарського бюро співробітництва в Україні, представників органів та установ виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України (практичних працівників), представників навчальних закладів Державної кримінально-виконавчої служби України, науковців, представників недержавних громадських та релігійних організацій України, слухачів Білоцерківського училища професійної підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України.,

під час роботи круглого столу, який проходив в м.Біла Церква Київської області,



враховуючи зобов'язання України, як члена Ради Європи, виконувати її норми та стандарти у системі виконання покарань,

беручи до уваги Європейські принципи виконання покарань відносно поводження з довічно ув'язненими,

визнаючи необхідність аналізу ситуації в Україні щодо процесу виконання-відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі,

провівши аналіз національного законодавства, наукової, правової, психолого-педагогічної та іншої літератури, моніторингового дослідження серед пенітенціарного персоналу та засуджених до довічного позбавлення волі,

обговоривши прогресивні технології соціальної, виховної та психологічної роботи із засудженими до довічного позбавлення волі,

прийняли рішення надати рекомендації щодо шляхів вирішення проблем, які виникають у роботі із засудженими до довічного позбавлення волі:

  1. Існує необхідність запровадження технологій соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими до довічного позбавлення волі.

  2. Розробка і впровадження технологій соціальної роботи із засудженими до довічного позбавлення волі повинна включати:

  • вивчення, шляхом проведення соціального дослідження, особливостей утримання засуджених до довічного позбавлення волі, їх соціально-психологічного стану та соціальних потреб;

  • розробку та апробацію форм та методів соціальної роботи з такою специфічною категорією в'язнів;

  • підготовку спеціалістів пенітенціарних закладів до проведення соціальної роботи із засудженими до довічного позбавлення волі.

  1. З метою ресоціалізації засуджених до довічного позбавлення волі соціальну роботу здійснювати за двома напрямками:

    • ресоціалізація свідомості особистості засудженого до довічного позбавлення волі;

    • ресоціалізація діяльності особистості засудженого до довічного позбавлення волі.

  2. Послідовність реалізації процесу соціальної адаптації засуджених до

довічного позбавлення волі проводити в три етапи:

  • етап орієнтації;

 оціночний етап;

 етап сумісності.


5 Соціальна, виховна та психологічна робота із засудженими до довічного позбавлення волі повинна бути комплексною та мати реальну практичну спрямованість на виробничу працю, навчання, саморозвиток, корекцію негативних психічних станів засудженого тощо.

6. Необхідно максимально використовувати форми індивідуальної роботи із засудженими до довічного позбавлення волі, сприяти впровадженню різноманітних форм самореалізації засуджених у процесі відбування покарань.

7. Пенітенціарні установи – це насамперед виховні заклади, які можуть формувати християнські цінності у засуджених (у тому числі засуджених до ДПВ) замість кримінальних. Тому духовному вихованню необхідно відвести цільне місце серед напрямків виховання засуджених (в тому числі засуджених до ДПВ).

8. Доцільно забезпечити режим виконання та відбування покарання на принципах "динамічної безпеки", де режимна безпека буде доповнена безпекою, яка базується на всеохоплюючому знанні персоналом своїх засуджених та їх можливої поведінки.

9. У зв’язку із збільшенням кількості осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, необхідно змінити тюремну архітектуру, яка б відповідала сучасним вимогам, передбачала наявність належної виробничої бази, засобів електронної комунікації, проведення фізкультурних занять тощо.

10. Технології психологічної роботи повинні бути спрямовані на забезпечення диференційованого підходу до роботи з цією категорією засуджених, розробку індивідуальних програм соціально-психологічної роботи з врахуванням специфіки умов, в яких перебувають особи, засуджені до довічного позбавлення волі.

11. Рекомендується залучати практичних працівників установ виконання покарань до розробки діагностичних методик для роботи із засудженими до ДПВ. Також слід працювати в напрямку застосування методик оцінки особистості засудженого з урахуванням природи його поведінки, прогнозування розвитку ситуації.

12. Крім того, впровадження технологій психологічної роботи неможливо без вирішення питання поповнення інструментарію сучасними матеріалами профілактичного, культурно-просвітницького, духовного спрямування для здійснення ефективного психологічного впливу на засуджених до ДПВ.

13. Слід визнати важливість врахування гендерних аспектів відбування покарання у виді довічного позбавлення волі та відповідно:

- забезпечити гендерну адекватність виходячи з сучасного кримінально-виконавчого законодавства (враховувати специфічні фізіологічні та психологічні проблеми жінок та чоловіків);

- вживати заходи, спрямовані на підвищення інтелектуалізації праці засуджених - жінок (перепрофілювання виробничої бази пенітенціарних установ на малі цехи, з сучасним устаткуванням; надання можливості засудженим обирати роботу за уподобаннями та здібностями);

- реалізовувати комплекс заходів, спрямованих на збереження соціально-корисних зв'язків засуджених жінок зі своїми сім'ями (в тому числі збільшення кількості короткострокових побачень та телефонних переговорів, можливість збільшення кількості тривалих побачень для жінок, права на відпустки після відбуття певного строку покарання при умові позитивної поведінки тощо);

- ввести в практику діяльності персоналу установ проведення адаптаційної роботи з особами, які вперше потрапили в місця позбавлення волі, причому в статусі «засуджених до ДПВ», з метою формування готовності до життя в нових умовах, активізації позитивних психічних та поведінкових реакцій.

14. Пріоритетними напрямками профілактики негативних психічних станів, різних проявів деструктивної поведінки визнати :

- моніторинг характерологічних особливостей засуджених до ДПВ у поєднанні з прогнозом їх поведінкових реакцій;

- максимально ефективний підбір та застосування форм індивідуальної роботи із засудженими до ДПВ;

- диференційований підхід до планування, організації та проведення психокорекційної роботи відносно засуджених групи ризику із урахуванням характеру скоєного вбивства, його психологічного портрету;

- використання таких методик психологічного впливу як психогігієнічний комплекс, прогресивна релаксація, раціональна психотерапія, аутогенне тренування тощо.

15. Специфіка професійної діяльності працівників в умовах секторів максимального рівня безпеки вимагає формування психологічної готовності співробітників. Тому однією з технологій психологічної роботи є технологія формування психологічної готовності. В зв'язку із цим рекомендуємо у рамках занять зі службової підготовки виокремити "Психологічну підготовку" у відповідний розділ, на яких приділити увагу формуванню особистісного, ситуативно-цільового і оперативно-виконавчого критеріїв психологічної готовності. З метою підвищення ефективності формування психологічної готовності доцільно працювати в наступних напрямках: первинна та поточна психологічна діагностика працівників; психологічне консультування; просвітницька робота; психокорекційні заняття щодо адаптації психіки працівника до екстремальних умов.

16. ДДУПВП розглянути питання щодо сприяння введенню до штату установ виконання покарань посад психологів для забезпечення психологічного супроводу, консультування та здійснення реабілітаційних заходів для співробітників.

Організатори круглого столу "Соціально-виховні та психологічні аспекти діяльності пенітенціарного персоналу із засудженими до довічного позбавлення волі в Україні" висловлюють свою вдячність всім учасникам за їх внесок у досягнення мети та завдань даного заходу.

Бараш Євген Юхимович,

заступник начальника управління Державного департаменту

України з питань виконання покарань в Харківській області,

кандидат юридичних наук

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

СОЦІАЛЬНО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ ІЗ ЗАСУДЖЕНИМИ

ДО ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Шановні колеги! Вітаю Вас з початком роботи науково-практичної конференції, предметом якої є довічне позбавлення волі.

Тема моєї доповіді називається – „Організаційно-правові засади виховної роботи із засудженими до довічного позбавлення волі”. Про значення цієї тематики, потреби говорити зайвий раз немає, оскільки виховання здійснюється протягом усього життя та передбачає реалізацію різних за формами та методами виховних заходів. Особливе значення та специфіку має виховна робота щодо осіб, які допустили грубе порушення закону, наслідком чого стало призначення покарання у виді позбавлення волі, сутність якого полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Одним із видів такого покарання є довічне позбавлення волі, що призначається за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених Кримінальним кодексом України.

Засуджені до довічного позбавлення волі є особливою категорією осіб, яка потребує тривалої ізоляції від суспільства. Але, принциповим під час такої ізоляції має бути можливість помилування (дострокового звільнення) таких засуджених після відбуття ними нормативно встановленого періоду часу призначеного покарання (на даний час - не менше двадцяти років призначеного покарання), та за умови якщо дані, які характеризують поведінку засудженого, свідчать про його виправлення, і відповідно про небезпеку для суспільства.

Можливість такого помилування (дострокового звільнення) є, з одного боку, свідченням гуманності суспільства, одним із останніх шансів для злочинця, який хоче повернутися до нормального життя у звичайному соціумі, та бажаною перспективою для нього – з іншого, буде вимагати від такого засудженого відповідної правомірної поведінки під час відбування обов’язкового терміну покарання.

Натомість сама назва такого виду покарання, як „довічне позбавлення волі” нівелює мету та бажання засудженого до ресоціалізації , що є основним завданням покарання у цілому та кримінально-виконавчої діяльності, зокрема, оскільки в особи, до якої воно застосовується, уже апріорі втрачається найважливіша та бажана у майбутньому надія на звільнення, а отже і до ресоціалізації . У зв’язку з цим пропоную термін „довічне позбавлення волі” замінити на „позбавлення волі до виправлення”. Вважаю, що саме така назва буде найважливішим стимулом та орієнтиром для засудженого щодо необхідності виправлення та ресоціалізації.

Засуджені до довічного позбавлення волі, з одного боку, є найбільш небезпечним контингентом, який утримується в установах кримінально-виконавчої системи, з іншого – є найбільш психологічно вразливою категорією, про що неодноразово відзначалось у науковій літературі, і саме остання їх особливість повинна враховуватись під час організації та практичної реалізації виховної роботи з ними. Такі засуджені характеризуються більш високим рівнем емоційності та демонстративності, яка, як правило, у перші роки відбування покарання нерідко виражається в агресивності. Тривала ізоляція від суспільства, неможливість задоволення низки потреб біологічного та соціального характеру призводить до формування та закріплення таких властивостей особистості, як озлобленість, недовіра до оточуючих, недоброзичливість, і, як наслідок, до протидії вимогам правил внутрішнього розпорядку. Невизначеність у майбутньому, невпевненість в можливості звільнення через певний строк провокує у таких засуджених внутрішню психічну напруженість, емоційну нестійкість, що, в свою чергу, не сприяє їх виправленню.

Отже, підвищена небезпека таких засуджених та їх більша у порівнянні з іншими особами, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, психологічна вразливість повинні бути підставою для обрання конкретних напрямків, форм, методів та заходів виховної роботи з ними. У зв’язку з цим пропоную розробити відповідні методичні рекомендації щодо соціально-виховної роботи із засудженими до довічного позбавлення волі. Варто наголосити і на тому, що „розроблення рекомендацій щодо організації тримання осіб, взятих під варту, забезпечення виконання вироків суду і застосування передбачених законом засобів виправлення і ресоціалізації засуджених”, у п.3 Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань визначено одним із його основних завдань, яке реалізується його науково-методичною радою.

Натомість необхідно відзначити доцільність розроблення і самого Положення про соціально-виховну роботу із засудженими в установах виконання покарань, яка у ч.3 ст.6 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК) визначена одним із засобів їх виправлення і ресоціалізації. Крім того, визначення порядку застосування до засуджених заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки, тобто саме виховних заходів, у ч.2 ст.2 цього ж законодавчого акта закріплено одним із завдань всього кримінально-виконавчого законодавства України.

Підставою розроблення такого Положення є і те, що: по-перше, виховна робота із засудженими до позбавлення волі сьогодні регламентується декількома правовими актами, насамперед, КВК та Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, положення яких щодо виховної роботи інколи дублюються, або навпаки, є неузгодженими між собою, зокрема це стосується визначення конкретних напрямків, форм, методів та заходів виховної роботи із засудженими; по-друге, у зазначених та інших нормативних актах, положення яких фрагментарно відображають виховну роботу (Про затвердження Положення про педагогічну раду виховної колонії та Типового положення про батьківський комітет при виховній колонії: наказ Державного департаменту з питань виконання покарань від 28 січня 2004 р. № 20; Про Положення про психологічну службу установи виконання покарань затвердження: наказ Державного департаменту з питань виконання покарань від 17 березня 2000 р. № 33; Положення про психолога установи виконання покарань та слідчого ізолятора: наказ Державного департаменту з питань виконання покарань від 5 червня 2007 р. № 145 та ін.) відсутнє чітке визначення її поняття, мети, завдань, принципів, які є засадничими основами її організації та функціонування.

Отже, у цьому напрямі є над чим працювати, і до цієї роботи повинні підключитись, насамперед, науковці Державної кримінально-виконавчої служби.

Щодо тематики цієї доповіді, то зазначу, що перспективними напрямками соціально-виховної роботи із засудженими до довічного позбавлення волі, які повинні знайти відображення у відповідних методичних рекомендаціях, мають стати: моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне та санітарно-гігієнічне виховання. Зазначені види виховання досить детально описані у спеціальній науковій літературі, а тому не будемо додатково зупинятися на їх характеристиці.

Форми виховної роботи із засудженими до довічного позбавлення волі можна об’єднати у такі групи: 1) індивідуально-виховна робота, яка передбачає індивідуальні бесіди; індивідуальні завдання та доручення; індивідуальну допомогу; індивідуальний контроль; особистий приклад; використання засобів дисциплінарного впливу (поєднання заохочень та покарань); 2) групова та масова виховна роботи, які передбачають використання засобів масової пропаганди та агітації (радіо, телебачення, преса), зустрічі із представниками громадських організацій; навчання в консультаційних пунктах, залучення до суспільно-корисної праці.

Центральним елементом виховної роботи із засудженими до довічного позбавлення волі є методи, які можуть бути такими, як: 1) діагностична бесіда, яка передбачає особисте спілкування з метою залучення засудженого до співробітництва та отримання певної інформації про його особистість; 2) спостереження, яке передбачає наявність чіткої мети та детальної фіксації результатів про вивченні індивідуальних особливостей засудженого; 3) діагностичний експеримент, який дозволяє виявити здатність засудженого до довічного позбавлення волі сприймати виховний вплив та відповідати на нього змінами поведінки в позитивному напрямку; 4) стимулювання, яке спрямоване на посилення тих позитивних тенденцій, що вже мають місце в поведінці засудженого до довічного позбавлення волі, і яке може бути підставою для: надання дозволу додатково витрачати на місяць гроші в сумі двадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати; подання засудженим клопотання про помилування після відбуття ним не менше двадцяти років призначеного покарання; покращення умов відбування покарання (наприклад, надання дозволу брати участь у роботі самодіяльної організації засуджених, на збільшення періодичності отримання короткострокових побачень, посилок (передач, бандеролей, збільшення тривалості щоденних прогулянок тощо); 5) вивчення документації (індивідуальної програми соціально-психологічної роботи із засудженим, журналу обліку прийому з особистих питань засуджених; зошитів: обліку індивідуальної роботи із засудженим, обліку засуджених, які потребують додаткової уваги, психологічного вивчення засуджених, обліку індивідуальних та групових занять з психокорекції із засудженими; журналу проведення виховної роботи, психологічної картки, відомостей про стан правопорядку та застосування заходів стягнення до осіб, засуджених до позбавлення волі тощо), яка відображає хід та результати формування світогляду засудженого та дає можливість проаналізувати ефективність виховного впливу за певний термін; 6) переконання, яке використовується з метою формування або подальшого розвитку нової якості чи форми поведінки у засудженого; 7) узагальнення незалежних характеристик, сутність якого полягає у збиранні, вивченні та узагальненні якомога більшого числа відомостей про засудженого до довічного позбавлення волі; 8) об’єктивна оцінка діяльності та поведінки, яка полягає в системі психологічного та виховного впливу, що реалізується за допомогою обговорення, аналізу, узагальнення та об’єктивної оцінки діяльності і поведінки, спрямованих на усунення наявних помилок та негативних проявів, розвиткові відповідальності за свою поведінку; 9) надання допомоги в побудові системи уявлень та переконань у засудженого до довічного позбавлення волі; 10) примус, який полягає у використанні комплексу різноманітних прийомів і засобів, покликаних певним чином примусити засудженого до довічного позбавлення волі до виконання загальноприйнятих вимог.

Останнім елементом виховної роботи із засудженими до довічного позбавлення волі, який повинен бути відображений у відповідних методичних рекомендаціях, є заходи виховної роботи, які повинні передбачати диференційований виховний вплив на засуджених і до яких пропоную віднести: проведення тематичних лекцій за допомогою радіо і телепередач; духовно-просвітницька робота; пропаганда здорового способу життя; організація бібліотечної роботи із засудженими до довічного позбавлення волі; фізкультурно-оздоровча робота із засудженими та користування настільними іграми; організація навчання засуджених до довічного позбавлення волі; участь громадськості у виправленні і ресоціалізації таких засуджених; забезпечення релігійних потреб засуджених; організація вільного часу засуджених до довічного позбавлення волі.

Звичайно, що вищенаведений перелік напрямків, форм, методів та заходів виховної роботи із засудженими до довічного позбавлення волі не є вичерпним. Натомість беззаперечним є те, що знання персоналом установ виконання покарань, а також чітка реалізація напрямків, форм, методів та заходів виховної роботи із засудженими до довічного позбавлення волі буде іще одним кроком уперед щодо виконання основного завдання кримінально-виконавчої системи - виправлення засудженого, стане одним із засобів профілактики психологічної напруженості у стосунках засуджених з персоналом. Крім того відзначу і те, що дієвість виховного впливу на засуджених до довічного позбавлення в певній мірі залежить від професійної компетентності персоналу установ виконання покарань, що у свою чергу потребує інтенсифікації його професійної підготовки у цьому напрямку.



Хведчук Віталій Васильович,

начальник відділу організації психологічної роботи

управління соціально-виховної та психологічної роботи

Державного департаменту України з питань виконання покарань

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ПСИХОЛОГІЧНОЇ

РОБОТИ ІЗ ЗАСУДЖЕНИМИ ДО ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Скасування в Україні виключної міри кримінального покарання – смертної кари – та законодавче закріплення Кримінальним кодексом України покарання у виді довічного позбавлення волі визначило якісно новий аспект у службовій діяльності психологів органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України.

Для визначення оптимальних принципів поводження із засудженими до довічного позбавлення волі, прийнятних форм і методів виправного впливу на них, потрібно мати чітке уявлення про соціально-психологічну характеристику цієї категорії засуджених. Від володіння та професійного використання такої інформації залежить ефективність роботи персоналу по попередженню з боку цих засуджених проявів деструктивної поведінки.

У роботі із особами засудженими до довічного позбавлення волі психологи керуються “Положенням про психолога установи виконання покарань та слідчого ізолятора” затвердженим наказом Департаменту від 05.06.2007 №145.

Зазначеним Положенням визначено, що психолог у своїй діяльності повинен використовувати ряд методик, серед яких:

- методики визначення стану депресії;

- методики визначення стресового стану;

- восьмикольоровий тест Люшера (проективна методика спрямована на вивчення особистості);

- методика Айзенка (спрямована на вивчення типу темпераменту особистості);

- методика Спілбергера (для диференційованого вивчення особистісної і ситуативної тривожності);

- методика Лірі (спрямована на вивчення міжособистісних стосунків);

- опитувальник Равена (методика оцінки пізнавальних психічних процесів: сприйняття, увага, пам’ять, уява, мислення);

- великий та малий тест MMPI (методика спрямована на вивчення рівня інтелектуального розвитку особистості);

- тест на сумісність;

- розрахунок біоритмів;

- методика САН (самопочуття, активність, настрій);

Усі ці методики використовуються психологами і у роботі з особами, засудженими до довічного позбавлення волі.

Особи, засуджені до довічного позбавлення волі не знають чіткого терміну свого звільнення з місць позбавлення волі, тому часто не уявляють майбутнього життя у відкритому суспільстві. Деякі дослідники дійшли висновку, що тривале перебування у місцях позбавлення волі робить засуджених більш дратівливими та агресивними і може нанести велику шкоду їх особистості.

При роботі з такими засудженими психологи враховують, що ефективність впливу будь-якого із засобів ресоціалізації залежить від біологічних та індивідуально-психологічних особливостей кожного із засуджених. Найголовніше тут – попередити прояви деструктивної поведінки, які у референтному мікросередовищі (до складу якого співробітники не входять) передаються через зараження, навіювання, приклад та наслідування.

Для вивчення психологічних особливостей осіб, засуджених до довічного позбавлення волі Державним департаментом України з питань виконання покарань в період з березня по квітень 2008 року проведено соціально-психологічне вивчення цієї категорії засуджених.

Вивченням було охоплено 1536 осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, у тому числі тих, вироки щодо яких не набрали законної сили. Інформацію зібрано з усіх установ Державної кримінально-виконавчої служби України де тримаються особи, засуджені до довічного позбавлення волі шляхом аналізу результатів їх особистого анкетування.


Вікова характеристика осіб, засуджених до довічного позбавлення волі

(результати зазначено у відсотках)

Як свідчать показники, основна частина цих осіб відноситься до вікової групи „18 – 39 років” (74%). Для даного віку характерні прагнення до самоствердження, пошук власної життєвої позиції, підвищена життєва активність.

Переважна більшість засуджених до довічного позбавлення волі є неодруженими (59%), 15% перебувають у шлюбі, 16% - розлучені, 8% - до засудження перебували у цивільному шлюбі та 1% - удівці. Лише у 29% цих засуджених є діти.

Активний віковий рівень основної маси засуджених до довічного позбавлення волі та, поряд з цим, відсутність прагнення до створення сім’ї, розвиток соціально-корисних зв’язків та підвищення освітнього рівня обумовлює їх невідповідність прийнятим у суспільстві соціальними нормам та асоціальну спрямованість їх життєдіяльності.

Це яскраво підтверджується небезпечністю злочинів, які вчинені засудженими. Так, загальна кількість загиблих потерпілих внаслідок злочинів (за вироками судів) складає 3055 особи.

36% потерпілих це жінки, 11% особи похилого віку, 8% неповнолітні. Це ілюструє виключно агресивне поводження даної категорії засуджених до фізично слабкіших за себе і доводить їх моральну збитковість.

У спілкуванні із представниками адміністрації установи 21% засуджених характеризуються як невідверті та брехливі, 6% проявляють зверхність, грубість та зухвалість, для 38% характерна поведінка пристосуванця.

У відношенні до скоєного злочину 21% вину у скоєному злочині визнають повністю, 52% – вину визнають частково, а міру покарання рахують занадто суворою, 27% – вину не визнають.

22% засуджених до довічного позбавлення волі перебувають на профілактичних обліках, з них: 14% (209 осіб) - схильних до самогубства чи членоушкодження, 3% (45 осіб) - схильних до скоєння втечі, 1,2% (19 осіб) - схильних до нападу на адміністрацію, 3,4% (52 особи) – на інших обліках.

Одним з основних критеріїв оцінки ступеню соціальної небезпеки засуджених до довічного позбавлення волі виступає рівень їх агресії, що безпосередньо пов’язано з характером вчинених ними злочинів.

Вивчення рівня агресії свідчить, що для цих засуджених характерна тенденція до свідомого приховування особливостей власного характеру, конфліктних задумів, негативного відношення до оточуючих.
Інформація про схильність до прояву агресії у осіб, засуджених до довічного позбавлення волі за типологізацією А.Басса і А.Дарки

(результати зазначено у відсотках)

Ситуація ускладнюється і умовами утримання засуджених до довічного позбавлення волі (розміщення в приміщеннях камерного типу як правило по дві особи), що при більш тривалому перебуванні може негативно вплинути на їх психологічний стан.

З урахуванням викладеного, пріоритетними напрямами профілактики негативних психологічних станів і, як наслідок, проявів деструктивної поведінки з боку зазначеної категорії азсуджених є:


  • постійний контроль та аналіз їхньої поведінки;

  • оперативний контроль за намірами засуджених та своєчасне вжиття комплексу попереджувальних заходів у разі можливих конфліктних ситуацій та протиправних дій в цілому;

  • постійне спостереження за динамікою характерологічних змін цих засуджених;

  • регулярне проведення психопрофілактичних бесід, спрямованих на конкретну особистість засудженого;

  • стимулювання розвитку позитивних рис особистості;

  • проведення регулярних прийомів з особистих питань та вжиття заходів щодо вирішення проблемних питань;

  • забезпечення у межах законодавства реалізації їх соціально-побутових моральних та духовних потреб;

  • підтримання та стимулювання розвитоку соціально-корисних зв’язків.

Результати дослідження особистості засуджених до довічного позбавлення волі свідчать про необхідність забезпечення диференційованого підходу до роботи з цією категорією засуджених, розробки індивідуальних програм соціально-психологічної роботи, які б враховували специфіку умов, в яких перебувають особи засуджені до довічного позбавлення волі.



Дзюман Олександр Васильович,

І-й заступник начальника Білоцерківського

училища професійної підготовки персоналу

Державної кримінально-виконавчої служби України

ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ

ПОКАРАНЬ ІЗ ЗАСУДЖЕНИМИ ДО ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
У відповідності із ст. 1 Конституції України, Україна є соціальна держава, що означає її орієнтацію й діяльність щодо здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, спрямованої на створення соціальних умов для достойного життя і вільного розвитку людини, реальне забезпечення її прав і свобод, охорону праці і здоров‘я тощо. Одним із головних напрямків соціальної політики держави є захист соціально слабкої частини її населення [1].

Способом, інструментом або певною формою реалізації соціальної політики є соціальна робота як вид суспільної діяльності, до основних завдань якої відносяться: покращення соціального самопочуття людини, вдосконалення умов її життя, забезпечення відповідного соціального функціонування, гармонізація системи відносин у сім‘ї, колективі, суспільстві в цілому [2].

Під соціальною роботою нами розуміється діяльність, що здійснюється професійно підготовленими спеціалістами і їх добровільними помічниками, яка спрямована на надання індивідуальної допомоги людині, сім’ї чи групі осіб, що потрапили у важку для них життєву ситуацію, шляхом інформування, діагностики, консультування, прямої натуральної чи фінансової допомоги, обслуговування хворих і одиноких, педагогічної і психологічної підтримки у здоланні складних ситуацій. Іншими словами, соціальна робота – спеціально організована професійна діяльність, яка здійснюється підготовленими спеціалістами та спрямована на надання допомоги різним категоріям громадян, які її потребують [3]. Чи не є факт покарання особи та перебування її в місцях позбавлення волі складною життєвою ситуацією? Хто як не засуджені, тим більше засуджені до довічного позбавлення волі, є тією категорією громадян, які потребують педагогічної і психологічної підтримки та професійної соціальної допомоги!

Теорія та практика соціальної роботи не виключає віднесення осіб, які за вироком суду відбувають покарання у виді позбавлення волі (довічного позбавлення волі), до соціально слабкої частини населення та визначення їх об‘єктами соціальної роботи [4]. Однак діюче кримінально-виконавче законодавство України, що регулює суспільні відносини у сфері виконання-відбування кримінальних покарань, визначаючи соціально-виховну роботу одним із основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених, на нашу думку, не закріплює професійної основи реалізації соціальної роботи в органах та установах виконання покарань.

Необхідно акцентувати увагу на тому, що всі основні засоби виправлення і ресоціалізації засуджених, що закріплені кримінально-виконавчим законодавством України, так чи інакше пов’язані з різними аспектами соціальної роботи. Але, незважаючи на це, ні в Кримінально-виконавчому кодексі України, ні в інших відомчих нормативно-правових актах Департаменту про соціальну роботу в кримінально-виконавчій системі мова не йде, що, як показує досвід, заважає становленню і розвитку даного інституту в установах виконання покарань. Так, Кримінально-виконавчий кодекс України в ч.1 ст. 123 закріплює поняття "соціально-виховної роботи" [5], але це зовсім інший термін, який включає в себе дещо інший зміст діяльності.

Також, суперечливим аспектом діяльності пенітенціарних установ, на нашу думку є те, що у відповідності із пн. 2 ст. 124 Кримінально-виконавчого кодексу України, соціально-виховна робота із засудженими організовується на основі психолого-педагогічних принципів і методів [5], в той час коли теорія та практика соціальної роботи має в своєму арсеналі власні принципи і методи роботи.

На сьогоднішній день різноманітні види соціальної роботи виконують співробітники різних відділів, частин і служб пенітенціарних установ, в більшості це начальники відділень соціально-психологічної служби, психологи, старші інспектори з побутового та працевлаштування засуджених. Основним суб’єктом здійснення соціально-виховного впливу на засуджених і одночасно його організатором в установі виконання покарань є начальник відділення соціально-психологічної служби, який наділений відповідними посадовими обов’язками та правами.

Якщо проаналізувати функціональні обов’язки начальника відділення соціально-психологічної служби то виявляється, що він, являючись єдиним у виправній колонії соціальним працівником (за напрямком діяльності), повинен виконувати функції, які зовсім не відповідають змісту його професійної діяльності, яка носить соціально спрямований характер. А це, в свою чергу, підтверджує те, що соціальна робота в кримінально-виконавчій системі, як специфічний вид професійної діяльності, поки ще не отримала достатньої уваги і розвитку, та потребує дослідження.

Ще одним підтвердженням того факту, що соціальна робота в пенітенціарних установах здійснюється не на професійному рівні, є чітко нормативно визначений розподіл функцій між установами виконання покарань та центрами соціальних служб для сім‘ї, дітей та молоді, передбачений міжвідомчим наказом Міністерства України у справах сім‘ї молоді та спорту та Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28.10.2005 року №2559/177 [6], який затверджує порядок взаємодії зазначених відомств у проведенні соціальної роботи із засудженими. Аналіз даного наказу підтверджує, що установи виконання покарань не в змозі самостійно здійснювати соціальну роботу із спецконтингентом та повинні залучати до цієї роботи відповідних спеціалістів (професіоналів). З огляду на викладене, нашою переконливою позицією є те, що професійні соціальні працівники повинні бути передбачені штатним розписом установ виконання покарань. Міжнародна пенітенціарна практика також підтверджує необхідність включення в штати пенітенціарних установ посад спеціалістів з соціальної роботи.

З цього приводу хотілось би ще привести один приклад, який висвітлювався в статті інформаційного бюлетеня "Аспект" Н. Белюкіної, директора Центру соціальних служб для молоді Донецької області [7]. Вона пише, що Торезька організація Донецької обласної Ліги ділових і професійних жінок в партнерстві з Центром соціальних служб для молоді і Торезькою виправною колонією (№28) ось вже як два роки працюють над створенням у колонії "Незалежної служби психолого-соціальної адаптації і ресоціалізації засуджених". В 2001 році даний соціальний проект отримав фінансову підтримку Міжнародного Фонду "Відродження". В перелік послуг даної незалежної служби входять наступні види соціальної роботи: психологічні, юридичні, правові, медико-соціальні консультації, психологічні і соціальні тренінги, лекції, бесіди та ін. В статті зазначені позитивні відгуки від засуджених про діяльність цієї організації. Необхідність діяльності зазначеної організації є незаперечним фактом, який інформує нас про успішну реалізацію принципу участі громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених (ст. 25 КВК України), але, нажаль, він свідчить і про неспроможність соціально-психологічної служби установи ефективно виконувати покладені на них завдання. Даний приклад підтверджує актуальність проблеми реалізації соціальної роботи із засудженими і на сьогоднішній день. На нашу думку, стихійна діяльність таких громадських організацій не є вирішенням завдання виправлення і ресоціалізації засуджених в масштабах всієї кримінально-виконавчої системи, а тому це свідчить про те, що в установах виконання покарань повинна працювати злагоджена, організована, нормативно забезпечена, професійна соціально-психологічна служба.

Отже відділення соціально-психологічної служби установи виконання покарань повинно бути не тільки основною організаційною ланкою в структурі виправної колонії, але й центром професійної соціальної, психологічної та виховної роботи із засудженими.

Ми погоджуємося з думкою М. Панасюка [8], який досліджуючи специфіку соціальної роботи в місцях позбавлення волі, акцентує увагу на тому, що сучасний стан системи виконання покарань в Україні нагадує захмарену смугу між оновленими моральними засадами та їхнім реальним втіленням. Він зазначає, що соціальна політика – це одне, моральні принципи – інше, а зусилля, спрямовані на втілення ідеї реабілітації злочинця, - ілюстрація прірви між теорією і практикою.



З огляду на вищезазначене, очевидно, що соціальній роботі в пенітенціарній системі слід надати особливого статусу як одному із основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених. Реформування кримінально-виконавчої системи України, її гуманізація, соціалізація, імплементація та реалізація міжнародних стандартів поводження із засудженими потребує активізації введення в органах і установах виконання покарань інституту соціальної роботи, як специфічного виду професійної діяльності. На нашу думку, саме засудженим до довічного позбавлення реалізація соціальної роботи, допомоги, педагогічної та психологічної підтримки на професійному рівні, повинна сприяти створенню в умовах установи виконання покарань того соціуму, в якому можливі: забезпечення достойного життя, розвиток людини, реалізація необмежених Конституцією України та національним законодавством прав і свобод, охорона праці і здоров‘я тощо.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


  1. Годованець В.Ф. Конституційне право України: Конспект лекцій. – К.: МАУП, 2000. – 216 с.

  2. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Харченко та ін.; За заг. ред.: І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 256 с.

  3. Кузнецов М.И. Организация социальной работы в уголовно-исполнительной системе: современное состояние и перспективы / Вопросы теории и практики управления в условиях реформирования УИС: Сб. науч. Тр. – Рязань: Академия права и управления Минюста России, 2001. – 199с.

  4. Основы социальной работы: Учебник / Отв. ред. П.Д. Павленок. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: ИНФРА – М, 2003. – 395 с.

  5. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003р. №1129-ІV // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Юрінком Інтер. К.: 2005, №3. – С.9-10.

  6. Наказ Міністерства України у справах сім‘ї молоді та спорту та Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28.10.2005 року №2559/177 „Про затвердження Порядку взаємодії центрів соціальних служб для сім‘ї, дітей та молоді і установ виконання покарань у проведенні соціальної роботи з неповнолітніми та молоддю, які відбувають покарання в цих установах і звільняються з них”.

  7. Белюкина Н. "Хочется стать лучше…" Из опыта работы Торезской организации Донецкой областной Лиги деловых и профессиональных женщин // Інформаційний бюлетень АСПЕКТ, №2 2002 р. - Донецьк, Донецький Меморіал. – С.24-25.

  8. Панасюк М. Специфіка соціальної роботи в місцях позбавлення волі. Соціологічне дослідження // Соціальна політика і соціальна робота. - 2002, №2. – С.44-63.

Газарян Вячеслав Едуардович,

заступник начальника Житомирської установи виконання покарань (№8)

із соціально-виховної та психологічної роботи

ВЗАЄМОВІДНОСИНИ МІЖ ПЕРСОНАЛОМ І ЗАСУДЖЕНИМИ ДО ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Після внесення змін до Кримінального, Кримінально-виконавчого та Кримінально-процесуального Кодексів України в Житомирській установі виконання покарань (№8) з травня 2000 року було створено сектор для утримання чоловіків засуджених до довічного позбавлення волі.

Для розміщення вказаної категорії засуджених, в нашій установі протягом 9-ти місяців було проведено повну реконструкцію великого спецкорпусу. В ньому було обладнано 89 двомісних камер, з урахуванням не менше 3 метрів квадратних на одну особу. Всі засуджені забезпечені індивідуальними спальними місцями, одягом за сезоном встановленого зразку. Всі камери обладнані засобами охоронної сигналізації, на коридорах встановлені камери відеоспостереження.

На сьогоднішній день в установі утримується 175 засуджених до довічного позбавлення волі. Всі вони, за винятком 4, утримуються по двоє, при розміщенні по камерах враховується їх психологічна сумісність.

Відповідно до статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу України, за заявою засудженого та в інших необхідних випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним злочину або при наявності медичного висновку за постановою начальника установи його можуть тримати в одиночній камері.

Засуджені даної категорії виводяться на роботу в спеціально обладнані робочі камери. Всього в установі є шість таких камер, кожна з яких розрахована на працю одночасно 10-ти засуджених.

Засуджені залучаються в основному до ручної праці: це пошив елементів взуття, збір електричних розеток і таке інше .

Новим Кримінально-виконавчим кодексом були значно розширені права засуджених до довічного позбавлення волі.

Вони мають право на :



  • щоденну прогулянку тривалістю в одну годину;

  • користуватися телевізором, придбаним родичами;

  • користуватись книгами, журналами і газетами з бібліотеки або купленими через торговельну мережу чи переданими родичами;

  • без обмежень отримувати грошові перекази, посилки та передачі;

  • короткострокове побачення одне на півроку;

  • купувати в ларьку установи за безготівковий рахунок продукти харчування та предмети першої необхідності;

  • 15-ти хвилинну телефонну розмову за свій рахунок один раз на три місяці;

  • отримувати та надсилати листи без обмежень;

  • звертатись з пропозиціями, скаргами та заявами до державних інстанцій і посадових осіб.



Основним заняттям для засуджених цієї категорії у вільний час є перегляд телепередач, читання художньої та наукової літератури, настільні ігри, індивідуальні заняття спортом в спеціально обладнаних прогулянкових двориках.

Термін перебування в умовах ізоляції, усвідомлення тягару провини за скоєні злочини спонукає багатьох засуджених відвідувати представників релігійних конфесій. Але виходячи з режимних міркувань, зустрічі з священнослужителями прововодяться в індивідуальному порядку, з додержанням всіх заходів безпеки. На даний період 40 засуджених даної категорії виявили бажання зустрічатись із священнослужителями, що в свою чергу позитивно впливає на їх поведінку.

Деякі засуджені виявляють бажання навчатись та отримати середню освіту. Для цього в нашій установі створено навчально-консультаційний пункт для отримання повної середньої освіти. На теперішній час 6 засуджених отримали документи про середню освіту.

Важливим аспектом в роботі із засудженими до довічного позбавлення волі, є надання соціально-психологічної допомоги. Тривалий термін перебування в місцях позбавлення волі, велике психологічне та соціальне відчуження, переживання на протязі тривалого часу психотравмуючих подій – все це негативні обставини, які впливають на поведінку та здоров’я засуджених. Тому в процесі проведення психолого-педагогічних заходів робота із засудженими направлена на підвищення рівня емоційної стійкості, стабілізації психічних станів і психічної адаптації до умов довічного ув’язнення.

У розрізі сучасних вимог між персоналом установ виконання покарань та засудженими важливу роль відіграють принципи гуманності, та законності в процесі відбування та виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Згідно з п.28 Наказу ДДУПВП №275, який затверджує Правила внутрішнього розпорядку в УВП взаємовiдносини працівникiв установ виконання покарань iз засудженими ґрунтуються на суворому дотриманнi законностi.

Співробітникам категорично забороняється входити у будь-якi стосунки із засудженими та їх родичами, що не викликанi iнтересами служби, а також користуватися їх послугами.

Засудженi зобов'язанi бути ввiчливими з працiвниками установ виконання покарань, бездоганно виконувати їх вказiвки.

В установі неухильно дотримуються вимоги міжнародних документів, що регулюють взаємовідносини персоналу установ і засуджених (Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню і покаранню (затверджена 26 листопада 1987 року), „Кодекс поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку" (затверджений 17 грудня 1979 року)): співробітники установи поважають і захищають людську гідність та права людини; сила застосовується лише у випадку крайньої необхідності; не допускається застосування тортур, жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання; забезпечується охорона здоров'я затриманих осіб, вживаються вичерпні заходів для надання медичної допомоги у випадку необхідності; виключені випадки корупції.

Особи, які працюють із засудженими, відповідають вимогам, установленим законодавством України для працівників кримінально – виконавчої системи.

Згідно з п. 28 ПВР В УВП працівники установ зобов'язанi:


  • постiйно зміцнювати правопорядок в установах виконання покарань;

  • проводити цiлеспрямовану виховну роботу серед засуджених;

  • виявляти та попереджувати вчинення правопорушень з їхнього боку;

  • уміло поєднувати високу вимогливість з уважним ставленням до кожного засудженого.


В Житомирській установі виконання покарань №8 співробітники, які працюють з ув`язненими на секторі для утримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі, неухильно дотримуються норм етики працівників кримінально-виконавчої системи при виконанні службових обов'язків:

  • діють на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені законодавством України, на засадах державності, професійності, чесності і справедливості;

  • дотримуються принципів, викладених у Кодексі 00Н щодо поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку та Європейських в'язничних правилах;

  • з належною повагою ставляться до прав та законних інтересів громадян, не проявляють свавілля або байдужості до їхніх правомірних дій та вимог, не допускають проявів бюрократизму, нестриманості у висловлюваннях або іншим чином, що дискредитує кримінально-виконавчу систему або ганьбить репутацію працівника;

  • гуманно ставляться до засуджених;

  • виконують свої посадові обов'язки неупереджено, безпідставно не надають будь-яких переваг окремим фізичним і юридичним особам;

  • постійно удосконалюють свої уміння, знання і навички, займаються самоосвітою;

  • суворо дотримуються обмежень і заборон, передбачених кримінальним та антикорупційним законодавством.

Враховуючи складність роботи з данною категорією засуджених, адміністрація устнови особливо ретельно підходить до питання підбору персоналу, який безпосередньо буде забезпечувати роботу з засудженими до довічного позбавлення волі.

При підготовці персоналу та в ході роботи з засудженими проводяться заняття з практичної психології, конфліктології, педагогіки. Проводиться всебічне вивчення особистості співробітника, який буде працювати з засудженими (тестування) та вивчення його психо-емоційного стану.

В ході роботи співробітників їм потрібно постійно надавати практичні рекомендації щодо попередження агресивної поведінки засуджених, зняття агресивного стану, який накопичується, важливе значення має психокорекційна і психотерапевтична робота.

Тривалі строки позбавлення волі, усвідомлення неможливості швидкого або дострокового звільнення породжують у засуджених почуття безвихідності, безперспективності і негативно впливають на їх ставлення до вимог режиму, праці, виховних заходів, до адміністрації установи. Тому при проведенні з ними виховної роботи від співробітників установи вимагаються великі зусилля та висока педагогічна майстерність.

Перш за все, слід зазначити, що більшості ув’язнених притаманні специфічні емоційні стани – недовірливість, підозрілість, тривожність, дратливість, збудливість, агресивність, а також пригніченість, почуття власної неповноцінності і т. ін.

Вони викликаються наступними чинниками:


  1. ізоляцією від суспільства і розміщенням в замкнутому середовищі;

  2. обмеженням в задоволенні потреб, в першу чергу біологічних, через тотальну регламентацію поведінки;

  3. примусовим включенням до одностатевих соціальних груп.

  4. втрата соціально-корисних зв’язків.

Від усього цього занепокоєність може набувати хронічного характеру, нагнітаючи постійно внутрішню напруженість. Тому співробітниками нашої установи проводиться постійна робота для подолання даних негативних факторів.


следующая страница >>