Шашкевич Маркіян талановитий поет,патріот і гуманіст - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Шашкевич Маркіян талановитий поет,патріот і гуманіст - страница №1/1

Надвірнянська центральна районна бібліотека

Методичний відділ


Шашкевич Маркіян – талановитий поет,патріот і гуманіст.
(Літературно-поетична година присвячена, 200 - річчю

від дня народження М.С. Шашкевича).


Дух мови – це, отже, і дух літератури усякого народу

Література виростає в мові, а мова в літературі.

Гердер.
Ведучий. У 2011 році виповнюється 200 років з дня народження видатного діяча літератури і культури Західної України Маркіяна Шашкевича.

Маркіян Семенович Шашкевич народився 6 листопада 1811 року в селі Підлисє Золочівського округу в Галичині. Дитячі роки провів у сусідньому селі Княжому, де його батько був священиком. Вчився у початковій школі, у Львівській та Бережанській гімназіях, а потім вступив до Львівської духовної семінарії.

З дитинства Шашкевич любив народні пісні і ще в школі почав складати вірші. Навчаючись з 1829 року у Львівській семінарії, він розгорнув активну громадську і культурну діяльність, рішуче виступив за громадські права української мови, літературу народною мовою, згуртував навколо себе передову молодь.

Ведучий. У 1830 році М. Шашкевич був виключений із семінарії за «вільнодумство».

Незважаючи на важкі матеріальні умови, юнак продовжує наполегливо працювати над собою.

Він багато читає, знайомиться з творами українських та російських письменників і з словесністю південних слов’ян, цікавиться творами на історичну тематику, вивчає фольклорні матеріали. Після тривалих клопотань його було поновлено в семінарії.

Ведучий. У літературі М. Шашкевич відомий як найпрогресивніший український романтик дошевченківської доби, талановитий поет, патріот і гуморист. Своє невдоволення дійсністю письменник виявляв часом досить категорично. Наприклад вірш

Читець «Лиха доля»

А мені ось на сім світі

Своє серце їсти,

Бо з недолев ся бороти —

Як під воду плисти.

Десь за морем, за горами

Мій гаразд здрімався,

Десь з безвістей, з лісів темних

Мій смуток пригнався.

Ой пригнався та й вороном

Надо мнов літає,

Б'є ми серце тяжким крилом,

Радость розбиває.

Вчора ввечір чорна хмара

Мені говорила:

«Чудуєшся, побратиме,

Де ся доля діла?

Твоя доля — то я була,

Я тя не минаю:

Вкривала-м тя чорнов мраков

І тепер вкриваю.

І над гробом мої мраки

Ще твоїм повиснуть!»

Ой, надія!.. таку долю

Най-то громи тріснуть!
Ведучий. Саме нагадування в творах М.М. Шашкевича про давні народно-визвольні рухи говорять про те, що проти неї треба боротись. Причина поетичного звертання до героїчного минулого чітко висловлена в зачині «Згадки» - програмового вірша Шашкевича.

Читець: Згадка

Заспіваю, що минуло,

Предвіцький згану час, -

Як весело колись було,

Як то сумно нині в нас!

Святовида лиця ясні

За Лабою словян чтив,

Царинати вітром сплів.

Гай ся на честь гарной Лади

Піньом дівиць розлягав,

Мир в подяці для Коляди

Веселячись, снопи клав,

Над ярою Волтавою

Суд Любушин мир давав.

Над Дніпром - Славутицею

Так Ярослав ся вславляв.

Поза білими водами

Білий гніздо орел вив,

А руськими сторонами

Дзвін вічовий гомотів

Новгорода сила й слава

Світом цілим зголосла,

Києва золота глава

Під небеса ся звела.

Слави дочка величана

На світ цілий сіяла,

Піснь Люмира, піснь Бояна

Голосніше їй гула.

Нині думка йде сумненько,

Темним лісом гомонить,

За Дунай, за Дніпр туженько

Згадка журна лиш литить.

Понад Дністра берег крутий

Гамор галич розлягає,

Там сум душу хапне лютий,

В безвість гадка пропадає.

Городища де бували –

Днесь могили ся звели,

Богів храми де стояли –

Грехіт мохи поросли

Поза води, поза тихі

З славов гаразд пробував,

Загудівши, вихор лютий

І сліди їх позмітав.


Красна Ретра з Арконою

Пилом вічним припали,

Діти вірні з матерею

Десь в безвістях ізчезли…

Де ворони ся злітають,

Колись славний стояв тин,

Тяжкі мраки десь лягають,

Як на ногах татарин

Щастя, гаразд з –під могили

Гомоном лиш залітає;

Як слов’яни колись жили –

Журна думка лиш згадає.

Із русина щирой груди

В побратимий летить край,

Побратимі де суть люди, -

По за Волгу, за Дунай.


Ведучий Під час навчання в семінарії Шашкевич спільно з Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем згуртував національно свідому молодь - І. Білинський, Ф. Мінгакевич, М. Козловський, А. Величковський, яка стала на боротьбу за національно – культурне відродження на західних землях, зокрема, за відродження народної мови в письменництві.

Перший опублікований вірш М. Шашкевича «Голос галичан» з’явився в 1835 році.

На інтимно - ліричну тематику було написано декілька поезій : «До милої», «Туга за минулим», «Думка»

До милої

Ой погладь ю, вітросеньку,

По єй личку білім,

Нехай знає єй серденько,

Що я є ї милим.
Най не плаче, най не тужить,

Вже час ся зближає:

Прийде милий, приголубить

І з нев ся звінчає.


Ведучий. М. Шашкевич був також ліриком і полюбляв малі поетичні форми.

Читець : ВІРНА

Зашуміла дубровонька, листом зашуміла,

Затужила дівчинонька, серцем затужила.

Тужить нічку, тужить нічку, тужить і день білий,

Бо із війни за три роки не вертає милий.

На могилі, верховині милого спращала,

Біле личко цілувала, слізьми проводжала.

«Не плач, не плач, ластівонько, дасть бог звоювати,

До твоєї соколеньком я прилечу хати.

Не плач, не плач, голубонько, не плач, не журися,

Подай ручку біленькую, додому вернися».

Вдарив коник у копита, задзвонив станлями,

Лишилася сиротонька з журними гадками.

Вдарив коник у копита, на вітер пустив гриву,

За лісами, за горами лишив чорнобриву.

Край дуброви на горбочку сипана могила,

Там дівчина із зорями щодень виходила.

Виходила із зорями, стояла до ночі,

Свої чорні за миленьким видивила очі.

Ой ходила, ой бродила зимами, літами,

Витоптала биту стежку білими ногами.

Ведучий. Спробував М. Шашкевич свої сили і в художній прозі. В 1837 році вийшла «Русалка Дністрова» – народною мовою і українським алфавітом на західноукраїнській мові.

Їх називають «Руською трійцею» - Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького. Заслуги цієї «трійці» дуже вагомі. То були перші на Західній Україні письменники демократичного напряму, творці знаменитої «Русалки Дністрової», що поклала початок новій народній літературі на західноукраїнських землях, серйозне свідчення про кровну єдність українського народу.

Збірку радо зустріли прогресивні діячі слов’янства і високо оцінили її. «Русалка Дністрова» відіграла велику роль у справі національно-культурного відродження на західно-українських землях. Вона стала важливим надбанням української культури, духовним скарбом народу, провісницею нового, демократичного письменства.

Збірка була надрукована тисячним тиражем. До читачів дійшло лише двісті примірників, решту конфіскувала цензура.

Серед авторів збірки провідне місце належить М. Шашкевичу – найталановитішому і найдемократичнішому поетові Галичини того часу.

У «Русалці Дністровій» він опублікував романтичне оповідання «Олена», назвавши його казкою. Цей єдиний прозовий твір Шашкевича відзначається соціальною гостротою і виразним антикріпосницьким спрямуванням.

Оповіданням «Олена» М. Шашкевич поклав початок «опришківській» темі в українській літературі. Народні месники убивають пана і його пасіпах, коли ті, відбивши у молодого селянина Семена його наречену, повертаються до замку.

Характерно, що прізвище одного з головних героїв твору – Бойчук. Саме так називають побратим Олекси Довбуша.



Ведучий. Літературна творчість М. Шашкевича тривала недовго – з 1833 по 1843 рік, та й то починаючи від 1837 року, із значними перервами. Проте в ній сучасники бачили справу всенародного значення.

Основою поетичної творчості М. Шашкевича є глибока народність.

Він перший осудив церковщину, архаїчну книжність, псевдокласику і звернувся до народу його рідною мовою. Поетична спадщина поета – коштовна перлина в духовній скарбниці українського народу.
Читець:

БЕЗРІДНИЙ

Кому Бог в груди дав серце м'ягеньке

І дав вродитись в добрую годину,

Щастє, як літом сонічко тепленьке,

В житю му всяку огріває днину;

Й світ єму милий, і солодка нічка,

Мислі веселі, і серденько грає,

Як у дуброві тихенька криничка,

Днина за днинов так єму спливає.

Лиш хто в посестру взяв тяжку недолю,

Що давить серце, як відьма кощава,

Хто вражій нужді попався в неволю,

Кому з журбами і сон, і забава —

Тому ніт місця ані супокою,

Нудиться світом, нудить і собою;

Туга до серця, як гадь, ся вселила,

З'їдає мислі, як змія зірочки,

Груди зсушила, здоровля знорила,

Хліб му не милий, не терпить сорочки.

Ще ж то, хто може із серця сплакати,

Чи у куточку, чи за углом хати,

Чи у грудь брата, чи хоть в жменю друга,

Хоть на часочок сплине з серця туга.

Лиш коли сльози в грудях скаменіли

І в тяжку скалу над серцем ся збили,

Разів із десять щодень рад би-сь вмерти:

Годі а годі!.. Потіхи ні смерти.
Ведучий. В умовах поневолення західноукраїнських земель австрійською монархією Шашкевич, послідовно орієнтуючись на народ, його мову і культуру, своєю діяльністю підніс ідею соціального і національного визволення трудящих, підготував грунт для розвитку нової української літератури в Галичині і цим заслужив всенародну шану.

Ні переслідування жандармів, ні польсько-німецьке засилля, ні зрадницька діяльність доморощеного панства не похитнули його ідеалу – служити рідному народові. Та не довго довелося працювати для народу.



Ведучий. Нужда й туберкульоз, на який хворів Шашкевич з шкільних років, 7 червня 1843 року звели його в могилу. Був похований у Новосілках. Через 50 років прах поета урочисто перенесено з Новосілок до Львова на Личиківське кладовище.

Він залишив невелику літературну спадщину, присвятивши своє коротке життя, як спалах національному пробудженню українців Галичини.

З погляду сучасності М. Шашкевич був людиною дії, здатний на подвиг, готовий на пожертву, як ніхто інший відчував дух і вимоги доби.

Він розумів, що не можна мовчати і чекати.


Читець: Чи мали б ми Вкраїну на Дністрі

І рідну нашу українську мову,

Якби Шашкевич у тяжкій порі

Русалку нам не посвятив Дністрову!

Крізь темряву учив нас Маркіян

Іти до світла, взявшися за руки



І синє небо й золотистий лан

Від тої нам відкрилися науки.


izumzum.ru