Розділ Гендерні фізіологічні та психологічні відмінності Розділ 4 - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Розділ Гендерні фізіологічні та психологічні відмінності Розділ 4 - страница №1/1

Зміст



Вступ

Розділ 1. Поняття гумору

1.1 Почуття гумору

1.2 Функції почуття гумору

Розділ 2. Почуття гумору, як захисний механізм

2.1 Визначення почуття гумору і його стресозахисний потенціал

2.2 Класифікація видів гумору

Розділ 3. Гендерні фізіологічні та психологічні відмінності

Розділ 4. Емпіричне дослідження тендерних особливостей сприйняття гумору

4.1 Описання вибірки, використані психодіагностичні інструменти та методи статистичного аналізу

4.2 Результати та їх інтерпретація

Висновки

Література

Вступ



Актуальність теми. Все зростаючі темпи сучасного життя і суттєві економічні і соціально-політичні перетворення і потрясіння, що відбуваються останнім часом в Україні, значно збільшують кількість потенційних стресорів, небезпечних для психологічного здоров’я людини. Ефективна діяльність за подібних умов значною мірою залежить від наявності в неї необхідних особистісних ресурсів для регулювання ставлення до швидко змінюваних життєвих ситуацій та вміння долати негативні переживання за допомогою певних психологічних прийомів. Тому перед психологами-практиками постає актуальне завдання надання людині допомоги у пошуку шляхів упорання зі стресогенними впливами й мобілізації зусиль на успішне досягнення цілей життєдіяльності. У цьому світлі виправданим є інтерес науковців до вивчення механізмів подолання проблемних ситуацій та розкриття особистісних характеристик, що зумовлюють вибір людиною тих чи інших стратегій психологічного подолання.

Отже, проблема, обрана для курсової роботи, актуальна у деяких аспектах, а саме: у соціальному, науковому та прикладному (психотерапевтичному), адже розуміння стресозахисного потенціалу гумору та розкриття можливостей звернення до нього з метою когнітивного переструктурування змісту складної ситуації може стати корисним для практики психологічного консультування та психотерапії.



Ціль нашої роботи – дослідити гендерні особливості сприйняття гумору почуття гумор гендерний стресозахисний

Об’єкт дослідження – почуття гумору як ресурс психологічного подолання.

Предмет дослідження – гендерні особливості сприйняття гумору.

Для вирішення основної цілі ми ставимо наступні завдання:



  1. Проаналізувати основні теорії почуття гумору;

  2. Теоретично обґрунтувати зв’язок між психологічним подоланням та почуттям гумору;

  3. Розглянути почуття гумору, як стресозахисний механізм;

  4. Виділити гендерні відмінності;

  5. Здійснити емпіричну перевірку сприйняття гумору;

  6. Виявити гендерні особливості сприйняття гумору.

Для проведення дослідження сприйняття гумору було використано теоретичні методи: аналіз, синтез, класифікація; емпіричні: тест гумористичних фраз.

Розділ 1. Поняття гумору

1.1 Почуття гумору

Дослідження, присвячені психологічним аспектам виявлення почуття гумору, повинні враховувати складну природу зазначеного феномену: це конструкт, що характеризується декількома співвіднесеними ознаками, і тому не може розглядатись як деяке одновимірне утворення. Так, у класифікації С.Л.Рубінштейна [1] почуття гумору характеризується як світоглядне явище, як одне із тих почуттів, що найчастіше відображають стійкі світоглядні настанови особистості. За рівнем узагальнення воно еквівалентне абстрактному мисленню.

Багатоаспектність почуття гумору як психологічного феномену може бути продемонстрована через аналіз семантики самого терміну. Згідно з визначеннями спеціалістів різних галузей знань, слово „гумор" може означати:

1) характеристику змісту деякої інформації, що сприймається (комедійний фільм, гумористичне оповідання) [2; 3];

2) розумовий процес (конструювання висловлювань, здебільше побудованих на розходженнях у змісті окремих слів, які об’єднуються у вислови, створюючи комічний ефект) [4];

3) реакцію реципієнта на відповідну ситуацію (сміх, піднесений настрій), хоча сміх не завжди є відповідною реакцією на гумористичний зміст [5];

4) соціальне явище (у такому разі підкреслюється груповий характер сміху; визначаються його функції диференціації та єднання людей за певними ознаками, що сприяє чи, навпаки, заважає підтриманню стабільності в суспільстві) [16].

Почуття гумору, на думку О.Лука, – це прагнення суб’єкта відшукувати недоладні та смішні риси в повсякденному оточенні. За таких умов психічна дія розгортається в емоційній сфері, а розумові реакції виконують функцію лише пускового механізму для такої реакції. Автор зазначає: „В термине "чувство юмора" слово "чувство" имеет новый смысловой оттенок, обозначая сложный комплекс психических качеств, иначе – сложную душевную способность" [7].

Погляд на почуття гумору як функцію афективних та когнітивних процесів здобув широку підтримку цілої низки дослідників [8]. П.В.Симонов [9] також приділяє особливу увагу інформаційній стороні сміху. На його думку, позитивна емоційна реакція на смішне повністю відповідає інформаційній теорії емоцій, згідно з якою будь-яка емоція є відображенням сили та якості актуальної потреби та оцінки вірогідності того, що ця потреба буде задоволена.

Доречно також розглянути конструкт почуття гумору у зв’язку з теорією множинності форм виявлення інтелекту [10]. На нашу думку, можна припустити, що почуття гумору пов’язане з емоційним та вербальним підвидами інтелекту. Зв’язок із вербальним інтелектом наявний, адже саме за допомогою вміння користуватися мовою можна виразити будь-який дотеп. Що стосується емоційного інтелекту, зупинимось на з’ясуванні його зв’язку з почуттям гумору докладніше.

Почуття гумору, очевидно, пов’язане з обома компонентами емоційного інтелекту – міжособистісним (або соціальним) інтелектом та внутрішьоособистіним інтелектом. Перший виявляється у спроможності людини підтримувати доброзичливі стосунки з оточуючими, другий – у здатності людини налаштовувати себе на активну діяльність. Роль почуття гумору в підтриманні добрих стосунків з оточуючими розкрита в роботах багатьох дослідників [6]. Щодо зв’язку почуття гумору з внутрішньоособистісним інтелектом, то доведення наявності такого зв’язку буде важливим аргументом на користь конструктивної ролі гумору у самомотивуванні людини на подолання складних ситуацій шляхом використання проблемно-сфокусованих стратегій, адже для осіб з високим рівнем розвитку внутрішньоособистісного інтелекту характерним є самомотивування на активну діяльність [10].

1.2 Функції почуття гумору

Опис сутності почуття гумору як психологічного феномену був би неповним без визначення його функцій, які, завдяки багатогранному характеру цього явища, по-різному окреслюються дослідниками. Проте узагальнюючи всі названі фахівцями функції почуття гумору, можна запропонувати наступну схему їх визначення, наведену у роботі Г.Вільсона [11] (рис. 1.3).




Рис. 1.3. Функції почуття гумору


Розкриємо кожну з указаних функцій почуття гумору більш детально.

1. Характеризуючи роль гумору як засобу захисту від страху та тривоги, автор підкреслює, що під час гумористичного обігрування ситуації, що викликає почуття страху, людина починає певною мірою їх контролювати, а тому сприймає їх як менш небезпечні. Стресозахисна функція почуття гумору описується шляхом концептуалізації останнього або як стратегії подолання, або як захисного механізму [28].

У контексті розгляду цієї функції почуття гумору доречно зробити посилання на погляд М.Чернишевського на мотивацію гумору [12]. На його думку, комічне пробуджує в нас почуття власної гідності. Потреба займати в суспільстві певну позицію, користуватися повагою та визнанням з боку інших членів суспільства – одна з найбільших значущих соціальних потреб людини. Якщо людина демонструє іронічне ставлення до будь-якої ситуації, вона тим самим підкреслює власну силу та невразливість. Аналогічну ідею розвиває Д.Ніколаєв [13].

2. Гумор як інтелектуальна гра характеризується тим, що жарти на якийсь час звільняють розум від тиранії логічного мислення. Вони дозволяють вийти за межі реальності та отримати задоволення від власної винахідливості та оригінальності. Як відомо, функція почуття гумору як інтелектуальної гри досить детально розглядалась З.Фрейдом у його роботі „Дотепність та її відношення до несвідомого" [14]. Фрейд зазначає, що „работа остроумия проявляется в выборе такого словесного материала и такой ситуации мышления, которые позволяют игре словами и мыслями выдержать натиск критики ... должны быть использованы особенности запаса слов и все констелляции связи мыслей для искусного составления текста" [14].Крім того, робота мислення сама по собі може принести людині відчуття задоволення [15]. За висловлюванням І.Уварової, „ничто не приносит столько огорчений, как непонятный юмор" [16]. Саме через цю функцію гумору його часто розглядають у зв’язку з креативністю [17]; вона узгоджується з визначенням почуття гумору як когнітивної здібності [18].

3. Дуже важливим для обґрунтування ролі гумору як ресурсу подолання складних ситуацій є урахування його ролі як засобу послаблення соціальних табу. Дослідники стверджують, що у гумористичному змісті відбиваються саме табуйовані ідеї, зокрема ті, що пов’язані з сексуальною тематикою та агресією. Як вважає Г.Вільсон, гумор являє собою засіб вивільнення потенційно небезпечних для суспільства імпульсів, які є природними для людини і тому не можуть бути повністю притамовані [20]. Цю гіпотезу підтверджують результати дослідження, наведеного в його роботі [26]: групі жінок, які проходили тест на визначення рівня „анальності" особистості (що виявляється в упертості, охайності, економності), було запропоновано оцінити анальні анекдоти. Як виявилось, жінки з більш вираженими анальними рисами особистості вважають анальні анекдоти більш комічними. На основі цих результатів автор робить висновок, що важливіша для людини табуйована тема викликає інтенсивнішу реакцію на гумор, який її стосується. На думку Фрейда [20], дотепи є протестом проти авторитету зовнішніх обставин, визволенням з-під їх гніту. Саме тому, як вказують дослідники [21], у суспільстві, що переживає період кризи, державна цензура особливо наполегливо виступає проти гумору, який підриває її ідеологію та висміює її лідерів. Ця функція тісно пов’язана із наступною.

4. Висміювання та розвінчування соціальних та політичних інститутів та окремих індивідів (саме на це спрямована сатира) є типовими формами виявлення соціального критицизму [22]. М.М.Бахтін [23] звертає увагу на те, що у фольклорі первісних народів поряд із серйозними культами існували й так звані сміхові культи, що висміювали божество. Аналогічний феномен спостерігається у „сміхових дублерах" міфів про героїв епосу [24], анекдотах про церковний культ та віросповідання за часів католицької церкви [23], пародіях на молитви, псалми та монастирські порядки в Давній Русі. На підставі аналізу таких явищ Бергсон робить висновок, що в цьому випадку гумор запезпечує задоволення шляхом непрямого вираження агресії на адресу людей, які викликають у нас почуття небезпеки або презирства [25]. Вважаємо доречним навести тут і думку етнографів О.Г.Козінцева та М.Л.Бутовської відносно того, що "...пройдя огромный исторический путь, антиповедение в своей общественно-санкционированной форме пришло к тому миниатюрному, безопасному и эстетизированному варианту, который именуется юмором" [17]. Деякі дослідники вважають, що саме дві останні з вищезазначених функцій – функцію соціального критицизму та функцію послаблення соціальних табу – виконує так званий „чорний гумор".

5. Дослідники відводять гумору й роль засобу консолідації членів групи. Гумор є однією з основ соціальної згуртованості, своєрідною внутрішньою мовою спілкування консолідованої групи або формою соціальної догани. Відомою теорією гумору є так звана двокомпонентна теорія [26]. Згідно з нею, з еволюційного погляду крім тенденції до задобрювання особи, яка домінує, за допомогою усмішки гумор містить тенденцію до підкорення більш слабкої особи за допомогою сміху, який є проявом агресії або торжества – цій меті слугує демонстрація вискалених зубів, готових до укусу [22]. Гумористичний ефект може бути досягнутий за допомогою нагнітання напруженості та її швидкої, інколи миттєвої розрядки. А.Бергсон [25] називає сміх „змовою" між усіма особами, які сміються: багато жартів зовсім незрозумілі одним людям і водночас є близькими іншим, адже вони тісно пов’язані з уявленнями певної групи.

Окремі праці вітчизняних та іноземних дослідників присвячені проблемі етнічного гумору [6]. Так, О.В.Дмитрієв [26] на прикладі єврейського гумору вказує на функції диференціації та згуртованості, які він виконує, а Е.Берн [11] – на функцію ідентифікації етнічного гумору, тобто ототожнення себе з іншими членами групи.

Як бачимо з наведених вище ідей фахівців, гумор виконує функції вирішення як внутрішньоособистісних, так і міжособистісних проблем, що ще раз підтверджує продуктивність обраного нами аспекту вивчення гумору як ресурсу психологічного подолання.

Розділ 2. Почуття гумору, як захисний механізм

2.1 Визначення почуття гумору і його стресозахисний потенціал

Варіанти концептуалізації понять „гумор" і „почуття гумору" відрізняються. Останнє як психологічний феномен та предмет нашого дослідження визначається в декількох варіантах (рис. 1.1).

Рис. 1.1 демонструє, що почуття гумору виявляється складним психологічним феноменом, який можна розуміти по-різному. У даній роботі ми наводимо лише найбільш поширені визначення почуття гумору, спирання на які надає можливість розкрити його стресозахисний потенціал.

1. Почуття гумору як когнітивна здібність виявляється у створенні, запам’ятовуванні, відтворенні та зберіганні в пам’яті гумористично забарвленого змісту. Гумористична забарвленість зазвичай досягається парадоксальним поєднанням явищ чи об’єктів, які сприймаються як невідповідні один одному [27]. Г.О.Крилова та В.П.Сочівко визначають почуття гумору як „способность человека подмечать в явлениях их комические стороны, эмоционально на них откликаясь" (курсив наш) [28]. А.Кетслер [29] зауважує, що під час опрацювання змісту ситуації бісоціація двох звичайно непорівнюваних змістових матриць завершується переведенням думки з одного асоціативного контексту в інший.

При цьому емоційний заряд не може бути перенесений і напруга знаходить свій вихід у сміхові. Є.Ільїн розвиває цю ідею, визначаючи почуття гумору як „особое ультрапарадоксальное видение (восприятие и осмысление) происходящего или воображаемого" та наголошує на залежності здатності розуміння смішного від інтелектуального та культурного рівня особистості [30].



Рис. 1.1. Почуття гумору як багатовимірний психологічний феномен



  1. Когнітивна здібність.

  2. Естетична реакція.

  3. Звична модель поведінки (риса темпераменту).

  4. Стратегія подолання або захисний механізм.

Дослідники [26] відзначають залежність розуміння гумористичного змісту від здатності помічати взаємозв’язки та смислові патерни – тобто роботи з надсловесними аспектами мови, що забезпечується диференціацією двох півкуль мозку та складною взаємодією між ними. Крім того, як свідчать результати психіатричних досліджень [31], відсутність реакції на гумористичний зміст у деяких хворих пояснюється не інтелектуальним дефектом і не порушенням виконавчих механізмів сміху – вони не мають здатності ймовірнісного прогнозування та формування версії щодо подальшого розвитку подій [32]. Доречно наголосити у цьому аспекті на відсутності почуття гумору в дітей, які пережили важке фізичне та сексуальне насилля.

2. Почуття гумору як естетична реакція характеризує здатність суб’єкта оцінювати гумористичний зміст та отримувати задоволення від нього [133]. На думку К.Фішера, гумор – „...наслаждение, этот ряд представлений – чисто эстетический; он зависит только от себя, только в себе имеет свою цель и не выполняет никаких других жизненных целей" [33]. С.Рубінштейн [4] зазначає, що безглуздість або нелогічність ситуації сама по собі не створює комічного ефекту, для його виникнення потрібне її викриття з боку суб’єкта; Н.Ф.Кузнецова [7] дотримується такої ж думки і додає, що спроба рефлексії гумористичного змісту призводить до зниження або зникнення суб’єктивного переживання смішного.

3. Виявлення почуття гумору як звичної моделі поведінки реалізується у вигляді тенденції людини реагувати сміхом на чужі дотепи та у прагненні веселити інших [56-59]. Її розглядають навіть як рису темпераменту, пов’язану з переважанням у людини позитивних емоцій, типового для неї бадьорого настрою [33].

4. Трактування почуття гумору як стратегії подолання та захисного механізму базується на тенденції підтримувати гумористичний погляд на ситуацію навіть за несприятливих умов [18]. Так, О.Г.Шмельов [15] визначає переживання комічного як своєрідну компенсуючу реакцію, що дозволяє відчути полегшення в результаті символічного (сублімаційного) подолання перешкоди, яку не можна подолати в реальному житті. А.О.Кронік та Є.О.Кронік [2] описують почуття гумору як ефективний засіб роботи в сімейній терапії та наводять погляд Д.Лихачова [28], згідно з яким „смех снимает психологические травмы, облегчает человеку его трудную жизнь, успокаивает и лечит". Л.В.Карасьов [22] відзначає близькість сміху до агресивності (посміхаючись, людина піднімає догори куточки губ так, що можна бачити різці) і робить висновок, що природа перетворила сміх на свій захисний механізм.

2.2 Класифікація видів гумору

З метою деталізації механізмів дії стресозахисної функції гумору розглянемо різноманіття його видів (форм і стилів виявлення), виокремлених науковцями. Існує декілька класифікацій гумору, проте ми зупинимось на найбільш поширених з них.

Класифікація видів гумору, запропонована О.Луком [27], була першою у вітчизняній психології. Критерієм їх розрізнення автор обрав об’єкт, який виступає джерелом гумористичного змісту. На думку автора, зовні існують взаємовідношення предметів, явищ та людей, що є нетиповими, а інколи навіть алогічними. Але тільки після сприйняття їх суб’єктом ці взаємовідношення набувають гумористичного забарвлення. На основі цього О.Лук виділяє:

1) гумор ситуації: характеристика певного стану речей, що викликає гумористичну реакцію;

2) гумор характеру: здатність людини помічати безглуздість ситуації.

Лук запропонував також класифікацію видів дотепності. Він розрізнив їх за критерієм активності або пасивності суб’єкта відносно створення гумористичного змісту на такі підвиди: дотепність сприйняття: вид розумової діяльності, спрямований на усвідомлення й оцінення жарту, та творчу дотепність – роботу мислення, спрямовану на створення гумористичного змісту.

Подібний критерій дає змогу прослідкувати адаптивну природу свідомого використання почуття гумору: обидва з виділених Луком видів дотепності за певних умов можуть бути спрямовані на подолання наслідків сприйняття ситуації – складної чи погрозливої – шляхом вже згаданого когнітивного переструктурування ситуації.

Критеріями розрізнення видів гумору є спрямованість гумористичного змісту та специфічна індивідуальна сприйнятливість гумору. На основі цього розрізняють такі види гумору.

Гумор, спрямований на себе: на думку автора, цей вид гумору є найсприятливішим для особистості, ніж інші, бо за його допомогою людина може подивитися на себе по-іншому і обрати більш правильну для даної ситуації поведінку. Крім того, автор відзначає, що в присутності людини, яка сміється над собою, оточуючі почувають себе безпечно, адже гумористичний зміст спрямований не на них. Цю ідею підтримують інші автори [30], стверджуючи, що ситуація, в якій людина жартує з приводу власних недоліків, дозволяє іншим відчути певну перевагу над автором дотепів і отримати задоволення, яке виявиться у вигляді сміху.

Проте зауважимо, що спрямований на себе гумор може мати й шкідливий ефект: подібний його вплив на особистість відбувається, коли суб’єкт навмисно кепкує над власними недоліками та принижує себе задля поліпшення міжособистісних стосунків. Результати цікавих досліджень на тему професіональної діяльності коміків, що наводяться в праці Г.Вільсона [26], підтверджують цю тезу і теж допомагають розкриттю стресозахисної ролі виявлення гумору. Автор відзначає, що, незважаючи на здатність коміків смішити інших, самі вони часто надзвичайно нещасливі люди – самотні, замкнені в собі й нездатні побачити комічну сторону такого стану речей. Г.Вільсон наводить результати дослідження, згідно з якими 85% групи коміків-чоловіків у той або інший період життя звертались за допомогою до психотерапевтів. Специфічними для цієї професії стресами автор вважає необхідність заробляти на життя шляхом експлуатації власних недоліків, крім того, їх професія слугує механізмом боротьби із власною депресією, а можливість смішити інших сприймається лише як другорядний позитивний момент; діяльність коміків може мотивуватися також пошуком соціального схвалення.

Ще одним видом гумору, що виокремлюється у класифікації S.Sultanoff, є гумор, спрямований на ситуацію. Такий вид гумору найбільше цінується оточенням – жартування над складними обставинами, в яких опинилась група людей, дає можливість переоцінити власне ставлення до неї, адже за допомогою гумористичного опрацювання змісту ситуації створюється ефект дистанціювання від загрозливої ситуації, і, як наслідок, напруга відносно неї зменшується.

Гумор, спрямований на інших: автор класифікації, яка розглядається, вважає його найшкідливішим порівняно з іншими. Такий гумористичний зміст часто вживається, щоб принизити або образити іншого. Результатом звернення до нього є зростання почуття ворожості між суб’єктом та об’єктом гумору.

Виділені види гумору автор запропонував розмістити на своєрідному континуумі: від того, що сприяє психологічному благополуччю і здоров’ю суб’єкта, до того, що зашкоджує йому. На думку Sultanoff, гумор, спрямований на себе, розташований на його першому полюсі, а гумор, спрямований на інших, – на другому. Гумор, спрямований на ситуацію. міститься між двома полюсами. Цю думку підтверджують результати експерименту, описаного в праці Берона та Річардсона [22]: відповідно до останніх, пред’явлення гумористичного стимульного матеріалу посилює переживання агресії, якщо в гумористичних сюжетах простежується тема ворожості. Згідно з результатами іншого дослідження, жарти, які мають ганебний зміст, можуть викликати почуття та настрій, сумісні з агресією. І, навпаки, коли гумористичний стимульний матеріал не містить подібних тем, рівень агресії значно зменшується.

У класифікації, створеній Aннa Радомська [23], критерієм розрізнення видів гумору виступає емоційне залучення суб’єкта до ситуації. Автор виділяє наступні види гумору.

1. Когнітивний гумор базується на логічній несумісності як головній характеристиці стимулу, який сприймається як гумористичний. Подібна несумісність забезпечується одночасним уживанням елементів, що зазвичай не сполучаються.

2. Принизливий гумор має джерелом акцентування власних та чужих помилок. Тому він часто є ганебним у відношенні до об’єкта, на якого спрямований. Цей вид гумору завжди свідчить про негативні емоційні переживання з боку того, хто створює дотепу.

3. Відсутність гумору, нерозуміння жарту не дає можливості суб’єкту пережити почуття задоволення від дотепів.

З розглянутих вище видів гумору автор вважає принизливий гумор як менш адаптивний, ніж когнітивний, і називає його свідченням недостатньої зрілості суб’єкта. У цьому контексті доречно згадати погляд А.Маслоу [15], згідно з яким характеристикою людини, яка самоактуалізувалась, є саме її схильність до використання філософського гумору. Автор останньої класифікації Aннa Радомська підкреслює, що з віком уживання принизливого гумору порівняно з когнітивним значно зменшується. Молодші підлітки, за її даними, найбільш схильні до застосування принизливого гумору, що відбиває їх фрустрованість обмеженнями з боку дорослих у виявленні самостійності. По мірі дорослішання, вага принизливого гумору зменшується, а когнітивного – збільшується.

У класифікації, запропонованій Род Мартін [22], міститься більш детальний аналіз різних видів гумору. У рамках даної моделі критерієм розрізнення видів гумору обрана цільова спрямованість створеного або опрацьованого гумористичного змісту, а саме: використання гумору для вирішення внутрішньоособистісних проблем суб’єкта, або для поліпшення відносин з оточуючими (наприклад, для зменшення міжособистісної напруженності). У наведених тут чотирьох видах гумору напівжирним кеглем виділений той аспект, якому суб’єкт віддає перевагу при створенні або використанні опрацьованого гумористичного змісту. Так, у гуморі, що „стимулює себе" (1+2+), суб’єкт більш схильний звертатися до почуття гумору як засобу вирішення внутрішньоособистісних проблем.

На основі названих критерієв автор виділяє:

1) 1+ 2+ Гумор, що „стимулює себе": прагнення підтримувати гумористичний погляд на життя, а також використання гумору як стратегії психологічного подолання.

2) 1+ 2- Агресивний гумор: використання гумору з метою критики або маніпулювання іншими, акцентування на негативних рисах у людини;

3) 1+ 2+ Афіліативний гумор: тенденція шуткувати в толерантній манері з метою підвищення групової єдності.

4) 1- 2- Самопринизливий гумор: гумор, орієнтований на поліпшення міжособистісних взаємовідносин за власний рахунок, тобто з елементами приниження себе.

На основі функціонального критерію елементи наведених вище класифікацій були поєднані нами у сумарну класифікацію видів і стилів гумору, що буде додатково обговорена нами у підрозділі 2.2.

Адаптаційну природу почуття гумору можна прослідкувати, аналізуючи механізми й особливості його становлення та розвитку в онтогенезі. Як відзначають фахівці [88; 93], рефлекс сміху закладений у людині на генетичному рівні, проте він виявляється не відразу. Діти починають усміхатися, коли бачать обличчя близької людини, лише у віці трьох місяців. Немовля усміхається, тому що йому приємно бути сухим, ситим, слухати звернення до нього значущих близьких. Цілком виправдане припущення, що в немовлят відсутня категорія комічного та рефлексія з цього приводу [15].

Як стверджують дослідники [26], типові ситуації, в яких сміються маленькі діти, – це ті, коли вони переживають змішані почуття тривоги та безпеки (це стосується навіть таких прикладів, як гра у схованки, лоскотання та втеча від дорослого). О.Г.Козинцев [6] погоджується з даними спостереженнями, наводячи думку Дарвіна, згідно з якою дитячий сміх є відображенням радості, страху, а з часом, як і у мавп, – ігрової ворожості [3].

На другому році життя починається етап становлення активного гумору. У цей час мозок починає формувати перші абстрактні символи і діти отримують інтелектуальне задоволення від „неправильного" вживання осмислених ними образів (наприклад, „чищення зубів" олівцем або „розмови по телефону" за допомогою ложки як слухавки телефонного апарату) [8].

Приблизно на третьому році життя процес пізнання переходить на нову стадію, на якій діти пов’язують предмети не тільки із символами, але й з певними їх характеристиками. Тепер для них здається смішним навмисне перекручення реальності за допомогою наділення предметів нетиповими для них якостями (наприклад, малюк вимовляє „мяу-мяу", побачивши собаку). Можна припустити, що роблячи це, він „знижує" рівень страху, який виникає при зустрічі з великою твариною. Напевно, вже в цьому віці можна прослідкувати перші ознаки використання гумору як ресурсу подолання негативних емоцій та виходу зі складних ситуацій.

У шість років відбувається вдосконалювання гумору на мовленнєвому рівні [8]: діти отримують задоволення від перекручування слів, смішних загадок та рифм. Як зазначає Т.Б.Любимова [9], у цьому віці можна спостерігати, як дитина, яка навчається розуміти гумор і жарти, опановує світ змісту та вдосконалює процес прийняття рішень. Дитина робить перші споби сміятися над тим, що не містить ніякої радості. Такі спроби можна спостерігати, якщо вдивитися в обличчя дитини, яка сміється разом з дорослим над гуморескою – сміх дитини в даному разі є формальним. Саме в цьому віці відбувається перший протест дитини проти дорослих табу за допомогою гумору – жартів на тему статевих органів, „страшилок", „садистських куплетів".

Абстрактне мислення дитини розвивається до 12 років, і з його розвитком дитячі жарти стають все складнішими за змістовим наповненням. Як вважає І.Майєр-Лист [9], на цьому етапі формування почуття гумору можна вважати в цілому завершеним. Таким чином, шлях становлення почуття гумору в процесі онтогенезу демонструє роль почуття гумору як форми подолання негативних емоцій, що відчуває дитина.

У цьому контексті розглянемо також етапи розвитку дотепності, наведені Фрейдом [20]. Автор вважає, що з розвитком мовлення дитина опановує гру, що полягає в поєднанні слів та думок. Вона отримує задоволення від повторення подібного матеріалу, від знаходження вже відомого, що пояснюється як економія психічних витрат. Ці ефекти задоволення заохочують дитину до гри та продовження таких ефектів, незважаючи на значення слів та зв’язок речень. Тобто, за Фрейдом, перший ступінь розвитку дотепності – гра словами та думками, що мотивується певними ефектами задоволення від економії.

Посилення критичного ставлення до продукту своєї розумової та мовленнєвої активності призводить до відмовлення від гри як беззмістовної діяльності. Проте дитина не бажає відмовлятися від задоволення і тому шукає засобів, щоб знову пережити радісний настрій.

Починається другий ступінь розвитку дотепності: розвиток жарту. За допомогою жарту дитина прагне отримати задоволення, що дає гра, при цьому запобігти критиці. Жарт, що є типовим для другого ступеня розвитку, відрізняється від дотепу, який є характеристикою третього ступеня, тим, що в разі жарту задоволення отримується від здійснення того, що заборонено критикою. Дотеп, у свою чергу, здатний забезпечити задоволення, незважаючи на вплив критики, тобто за допомогою високорозвиненого вміння оперувати мовним матеріалом. Такий погляд на розвиток почуття гумору ще раз підкреслює переконання автора в наявності в ньому певного адаптивного потенціалу.


Розділ 3. Гендерні фізіологічні та психологічні відмінності

У останні десятиліття особливо гостро стоять питання, пов’язані з особливостями статі людини та її психологічними відмінностями.

Стать – це термін, який позначає ті анатомо-біологічні особливості людей, на основі яких люди визначаються як чоловіки або жінки. Його слід вживати відносно характеристик і поведінки, яка витікає безпосередньо з біологічних відмінностей між чоловіками та жінками.

Розглянемо деякі біологічні відмінності між чоловіком і жінкою – так звані ознаки статевого диморфізму, що приводяться Бендас Т.В. [38, с.46].



Зріст. Сучасні дані про статеві відмінності по показнику зростання демонструють перевагу хлопчиків, починаючи з народження, раніше дозріван-ня дівчаток і, як наслідок, раніше настання і першого і другого ростового зрушення і неспівпадання періодів максимальних стрибків в зростанні у різної статі.

Вага. Дівчатка і жінки більше додають у вазі, чим хлопчики і чоловіки. Враховуючи, що відносно зростання спостерігається протилежна тенденція, то можна, образно кажучи, укласти, що чоловіки стають все довшими, а жінки — все кругліше.

Моторика. У дослідженнях Гейманса Р. наголошується, що хлопчиків вважають рухомішими ("насилу можуть сидіти смирно") і такими, що відда-ють перевагу активним іграм. У свою чергу, дівчатка-гімназистки характеризувалися спокійною поведінкою (є на увазі характеристика саме моторики, а не емоційності). Дорослі ж жінки, на думку випробовуваних, рухомі і діяльні більш, ніж чоловіки, часто жестикулюють, схоплюються з місця, ходять по кімнаті.

Будова мозку. У чоловіків виразніше виражена асиметрія півкуль і оперативні системи кора і ліва півкуля, а у жінок консервативні системи підкірка і права півкуля, що обумовлює переважання у чоловіків аналітичного мислення, а у жінок інтуїтивного, образного і чуттєвого пізнання. [37, с.57]

У багатьох розвинених країнах різниця в тривалості життя жінок і чоловіків — 6-7 років (на користь пер-ших). Там, де жінок порівняно мало, вони і живуть не набагато більше чоло-віків (це східні країни з дуже великим населенням — Індія, Китай) — 1 рік і 3 року різниці. Виділяються Росія, Україна, Казахстан і Франція, де жінки живуть значно довше за чоловіків (на 12, 11, 11 і 8 років відповідно). Але у Франції достатньо довго живуть і чоловіки (73 року), а жінки — ще більше (82), що свідчить про благополуччя ситуації в цій країні для обох статей.

У огляді психологічних досліджень статевих відмінностей Г. Гейманс виділяє наступне:

• У жінок виявлений менший об’єм свідомості. Оскільки істерія частіше зустрічається у жінок, а для неї характерна звужена свідомість, то об’єм свідомості у жінок менший, ніж у чоловіків.

Навіюваність не пов’язана зі статтю. Більш вселяються і піддаються чужому впливу емоційні жінки і емоційні чоловіки в порівнянні з неемоційними представниками обох полови.

Емоційність у жінок — їх головна відмінність від чоловіків. У жінок є вищий рівень тривожності, велика значущість зв’язку емоцій з міжособовими відносинами, велика чутливість до негативних життєвих подій друзів і близьких, частіше спостерігаються депресії, повідомлення про свої негативні емоції, наголошується велика яскравість позитивних емоцій, відсутність соромливості при демонстрації емоційних реакцій, більша відповідність невербальній експресії емоційному стану і велика точність декодування емоційних невербальних сигналів інших. Для хлопчиків і чоловіків характерне прагнення приховувати свої емоції, особливо негативні, емоційна стриманість. Можна говорити про існування гендерних типових "чоловічих" і "жіночих" емоцій: для чоловіків це гнів, а для жінок — сум та страх.

• Жінки краще сприймають, але гірше спостерігають, що пояснюється їх меншим інтересом до деяких завдань. Жінки демонструють тонку спостережливість тільки в тому, що їх цікавить. В цілому одні речі краще сприймають жінки, інші — чоловіки. Для жінок характерний строгіший відбір матеріалу при одночасному пред’явленні.

Увага. Наголошується перевага жінок у вибірковості, стійкості і об’ємі уваги, орієнтація дівчаток і жінок на швидкість, а хлопчиків і чоловіків — на точність роботи (за показниками об’єму, стійкості і розподілу уваги), перевага чоловіків в роботі з новими, а жінок — із старими, шаблонними стимулами, а також перевага жінок в "комунікативній увазі" (до думок і відчуттів партне-ра).

• Краща пам’ять — у жінок. Але слід враховувати ступінь розвитку пам’яті. Вищий відсоток виняткової пам’яті відмічений у чоловіків, а хорошої і поганої — у жінок. Відсутність інтересу знижує пам’ять жінок.

Уявлення і уява. У жінок — живіша фантазія зважаючи на їх більшу емоційність. Вони володіють виразнішими і барвистішими образами. Жінки краще за чоловіків уявляють майбутні розмови і спори із співбесідником — у всіх подробицях.

Мислення. Чоловіки сприймають події, речі розчленовано і послідовно, мислення і відчуття відокремлені один від одного. Жінки ж сприймають те, що оточує злито, смутно, мислення і відчуття нерозривно зв’язані і існують у формі "генід" (чогось смутного, невловимого і невизначеного, як ранні дитячі спогади або думка, що вислизнула, під час розмови).

Інтелект. По загальному інтелекту найчастіше спостерігається відсутність статевих відмінностей. Облік діяльності випробовуваних виявляє відмінності: загальний інтелект чоловіків має чітко виражену структуру, з домінуванням невербального компоненту, тоді як інтелект жінок слабо інтегрований. [38, с.89].

У 1974 р. Сандра Бем сформулювала свою гіпотезу про існування 3 типів людей з різною гендерною ідентичністю: з переважанням фемінінних характеристик, з переважанням маскулінних характеристик, і з переважанням андрогінних, тобто тих, у кого спостерігається баланс маскулінних і фемінінних характеристик. При цьому найпривабливішим їй здавався третій тип: на її думку, андрогінні особи володіють адаптивністю і гнучкістю поведінки, відрізняються творчими схильностями і найбільш психологічно благополучні. Перші ж два типи зображалися негнучкими, обмеженими, такими, що демонструють в своїй поведінці гендерні стереотипи, що існують в суспільст-ві.

У 1975 р. Джудіт Спенс піддала критиці операціональне визначення андрогінії, зроблене Бем, і запропонувала інший показник: андрогінність — це поєднання високої маскулінності і високої фемінінності. Це абсолютно інше розуміння андрогінії.

Пізніше Сандра Бем відмовилася від ідеї андрогінії, оскільки в суспільстві, в якому дуже популярне чітке розділення на "чоловіче-жіноче" виховувати дітей у дусі невизначеної і не дуже зрозумілої андрогінності — означає ставити їх в складні умови.

Американські дослідники Мелірі Тейлор і Джудіт Холл провели метааналіз робіт, присвячених андрогінії. Використовувалися традиційна (фрей-дівська) модель психологічного благополуччя (уявлення, що чоловіки повинні бути маскулінними, а жінки — фемінінними), андрогінна модель (поєд-нання помірне виражених маскулінності і фемінінності), фемінінна модель (володіння фемінінними рисами забезпечує індивідові благополуччя в суспільстві) і маскулінна модель (психологічне благополуччя пов’язане з переважанням маскулінних рис).

Метааналіз показав, що психологічне благополуччя забезпечувалося тільки четвертою моделлю — маскулінною. [38, с.69]

Психологія останніх років орієнтується на змішані моделі статево-рольової поведінки. Виділяють 8 типів статево-рольової поведінки:

- маскулінні чоловіки нечутливі, енергійні, честолюбні і вільні;

- маскулінні жінки володіють сильною волею, схильні змагатися з чоловіками і претендувати на їх місце в професії, соціумі, сексі;

- фемінінні чоловіки чутливі, цінують людські відносини і досягнення духу, нерідко належать до світу мистецтва;

- фемінінні жінки це вже архаїчний тип абсолютно терплячої жінки, що охоче погоджується бути "фоном" в житті близьких людей, витримкою, що відрізняється вірністю і відсутністю егоїзму;

- андрогінні чоловіки поєднують в собі продуктивність і чутливість, нерідко вибираючи гуманні професії лікаря, педагога і т.д.

- андрогінні жінки здатні здійснювати цілком чоловічі завдання, використовуючи жіночі засоби (гнучкість, комунікабельність). Андрогінність скоріше ознака високої життєстійкості їх володарів, які нерідко успішно са-мореалізуються і в сім’ї, і в роботі.

- недиференційовані чоловіки і жінки характеризуються скоріше недоліком лібідо в широкому сенсі слова і страждають від браку життєвих сил. [37, с.108]

Розділ 4. Емпіричне дослідження гендерних особливостей сприйняття гумору

4.1 Описання вибірки, використані психодіагностичні інструменти та методи статистичного аналізу

У досліді приймали участь 40 дослідних віком від 19 до 28 років. З них жінок було 20, та чоловіків 20.

Дослідження проводились у групі 40 піддослідних віком від 19 до 31 років, які були розділені на групу чоловіків та групу жінок.

У групі жінок 55% незаміжні, отримують вищу освіту. А 45% жінок заміжні 1 – 2 роки. Серед одружених жінок 22% мають дітей (мал. 4.1.1).


Мал. 4.1.1 Співвідношення заміжніх і незаміжніх жінок у вибірці (у відсотках)


У групі чоловіків 30% одружені та 70% неодружені, і навчаються у вищих навчальних закладах. Дітей ніхто не має.

Мал. 4.1.1 Співвідношення одружених і неодружених чоловіків у вибірці (у відсотках)


Кожному піддослідному було запропоновано пройти тест гумористичних фраз.

Проектна методика для діагностики мотиваційної сфери особи "Тест гумористичних фраз" (ТЮФ), запропонована в 1982 році А. Шмелевым і В. Болдиревой, заслуговує на увагу практиків. У неї є багато привабливих сторін: вона легка в проведенні і інтерпретації, не займає багато часу, дає картину реальних рушійних мотивів особи.

Як стимульного матеріал тіста випробовуваному пропонуються гумористичні фрази (афоризми). У першому варіанті тест складався з 80 гумористичних фраз, 40 з яких однозначно співвідносилися з однією з 10 тем, що представляють мотиваційну сферу особи. Інші 40 - багатозначні і легко могли бути віднесені до різних тем, залежно від переваг і установок випробовуваного.

Процедура проведення теста дуже проста. Випробовуваному пропонується розкласти картки (9 х 5 см) з фразами по темах (у окремі стопки), групуючи їх на власний розсуд. Потім треба дати назви отриманим тематичним групам.

Автори методики запропонували наступні теми:

Агресія/самозахист.

Взаємини статі.

Згубні пристрасті (пияцтво).

Гроші.

Мода.


Кар'єра.

Сімейні негаразди.

Людська дурість.

Бездарність в мистецтві.

Соціальні негаразди.

У класифікації ТЮФ є видимим угрупування мотивів по трьох рівнях:

Теми "Агресія (самозахист) ", "Взаємовідношення підлог" і, можливо, "Згубні пристрасті (пияцтво)" апелюють до базових потреб індивіда.

Теми "Гроші", "Мода", "Кар'єра" і, ймовірно, "Сімейні негаразди" - до соціальних потреб індивіда.

Теми "Людська дурість", "Бездарність в мистецтві" і, можливо "Сімейні негаразди" зачіпають особові потреби вищого порядку (якщо проводити паралелі з ієрархією потреб А. Маслоу - в самоактуализації).

Взагалі рекомендується два варіанти методики : 1) скорочений і відредагований стимульний матеріал; 2) варіант інтерпретації тесту, спочатку запропонований авторами (припускає просте підсумовування карток по кожній темі і не передбачає стандартизації даних із застосуванням ключів).

У наших дослідах ми зупинили нашу увагу саме на першому варіанті через його спрощення та швидкість проходження.

Випробовуваному пропонуються дев'ять карток з назвами тим і 44 картки, на яких записані афоризми. Необхідно розсортувати афоризми по темах (номер кожної теми залишається постійним). Порожню картку треба покласти в ту стопку, фрази в якій найбільш сподобалися.

Одна з ключових ідей ТЮФ полягає в тому, що напруженість мотиваційної теми показує не лише силу мотиву, але і силу перешкоди.

В порівнянні з більшістю стандартизованих опитувачів, в яких профіль результатів випробовуваного зазвичай виходить досить рівний, в цій методиці профіль може бути дуже рельєфним, "зламаним", оскільки деякі теми отримують значно більше "голосів", чим інші.

При інтерпретації отриманих даних особливий інтерес представляють значення "екстремумів" (найбільша і найменша кількість карток, віднесених до певних тем). Інтерпретація будується на припущенні, що акцент на тій або іншій темі (підвищена увага до неї або ігнорування) може свідчити про наявність в структурі мотивації специфічного мотиву або перешкоди.

Отриманий профіль обох груп ми порівнюємо між собою.


4.2 Результати та їх інтерпретація

Дослідивши результати можна побачити що більш за все жінок хвилює тема сімейні негаразди. Так як у вибірці майже рівну кількість складають жінки що перебувають у шлюбі можна пояснити високу зацікавленість з їх боку тим, що це сім’ї помірно молоді, пара тільки починає пристосовуватися один до одного, тому підвищений інтерес до цієї теми спонукає перешкода у вигляді Невідповідність вчинків членів сім'ї очікуванням суб'єкта або об'єктивні труднощі, такі як низький сімейний дохід, незадовільні житлові умови і тому подібне, також не можна заперечувати таке припущення, що ці жінки спрямовані на сімейне благополуччя. Ті жінки, що ще не одружені вступають як раз у той вік коли починають замислюватись над цим питанням і тому інтерес до цієї теми у них вищій ніж до інших запропонованих тем. Це може бути через острах перед тим що сімейне життя у їх уявленні не знаходить підтвердження можливості такого у реальному житті, або навпаки оптимістичне налаштування себе на щасливе майбутнє у цій сфері.


Діаграма 4.2.1. Профіль результатів групи жінок.

1 – Агресія /самозахист, 2 – взаємини статі, 3 – згубні пристрасті, 4 – гроші, 5 – мода, 6 - кар'єра, 7 - сімейні негаразди, 8 – соціальні негаразди, 9 – бездарність в мистецтві, 10 – людська дурість

До теми взаємини статі група жінок проявила саму низьку зацікавленість. Можна зробити припущення, що ігнорування цієї теми викликане Внутрішні труднощі (недостатня привабливість, скромність, скутість), адже жінки більше ніж чоловіки переймаються цим питанням.

Серед групи чоловіків найбільшу зацікавленість викликала тема людська дурість. Це можна пояснити тим, що більшість з групи отримує вищу освіту у вищих навчальних закладах України і ясна річ що мотивом високої зацікавленості до цієї теми є пізнання, прагнення до істини як самостійної цінності, самоствердження у володінні істинним знанням.

А тему агресії та самозбереження чоловіки ігнорують.


Діаграма 4.2.2. Профіль результатів групи чоловіків

1 – Агресія /самозахист, 2 – взаємини статі, 3 – згубні пристрасті, 4 – гроші, 5 – мода, 6 - кар'єра, 7 - сімейні негаразди, 8 – соціальні негаразди, 9 – бездарність в мистецтві, 10 – людська дурість
Отримані профілі обох груп ми порівнюємо між собою.

Діаграма 4.2.3. Порівняння профілів результатів груп чоловіків та жінок

1 – Агресія /самозахист, 2 – взаємини статі, 3 – згубні пристрасті, 4 – гроші, 5 – мода, 6 – кар’єра, 7 – сімейні негаразди, 8 – соціальні негаразди, 9 – бездарність в мистецтві, 10 – людська дурість
Таблиця 4.2.1 Достовірність відмінностей гендерних особливостей сприйняття гумору


Тема





tКрСтьюд

1

3

2

1,53

2

3

5

3,17

3

3

4

1,59

4

4

4

0,00

5

4

3

1,59

6

5

4

1,59

7

6

4

3,17

8

5

5

0,00

9

5

3

3,17

10

5

7

3,17

За цими даними можна зробити висновки:

1. Зацікавленість темою взаємини статі у чоловіків більше ніж у жінок. І це не випадково, мотивом звернення до цієї теми може бути інтимно-сексуальні стосунки та розрядка напруги при сексуальному незадоволенні. Також це можна пояснити з точки зору біології та демографії адже в первинному суспільстві в одного чоловіка було декілька дружин, щоб постійно призводити нащадків. Тому можна пояснити більший інтерес до цієї теми чоловіків ніж жінок саме біологічною природою чоловіків та функцією що вини виконують у природі.

2. На мою думку причини більшої зацікавленості жінок щодо сімейних негараздів ніж чоловіків теж пояснень не потребують, не дарма жінку називають "хранительницей домашнего очага".

3. Більш ранима душа жінки тягнеться до естетичного задоволення, до прекрасного, чоловіки переймаються більш буденними питаннями та проблемами, тому різниця в зацікавленості до теми бездарність в мистецтві досить зрозуміла.

4. Темою людська дурість чоловіки більше переймаються ніж жінки. Я гадаю, це через те що серед чоловіків, як відомо, більше логіків і їх більш цікавить істинне знання та пошук відповідей на питання.



Висновки

На підставі теоретичного дослідження та емпіричної перевірки основних положень роботи щодо характеру використання почуття гумору як ресурсу психологічного подолання або механізму психологічного захисту можна зробити наступні висновки.

Почуття гумору як багатовимірний психологічний конструкт характеризується стресозахисним потенціалом. Останній виявляється у захисті суб’єкта від негативних емоцій та станів, виникнення яких зумовлене переживанням складних ситуацій життєдіяльності. Рівень травмуючого впливу ситуації на суб’єкта залежить від її когнітивної оцінки, і саме почуття гумору здатне на неї вплинути.

Спираючись на теорію формування внутрішнього світу особистості та визначення його складових, можна виявити потенціал почуття гумору як ресурсу стресоподолання. Запропонована модель вивчення стресоподолаючої ролі гумору дозволяє простежити, яким чином гумор виконує всі функції, що декларуються: захисту від негативних переживань (тривоги, страху, гніву, фрустрації, негативного афекту, заздрощів тощо), зниження значущості психотравмуючих обставин і розвіювання ілюзій, сублімованого протесту, здобуття визнання й поваги з боку значущих інших. Такий підхід дозволяє поєднати різноманітні класифікації видів та стилів гумору, що існують (самопідтримувальний або афіліативний, етнічний гумор або когнітивний гумор ситуації), за критерієм притаманності їм стресозахисного та стресоподолаючого потенціалу.

Реакція на зовнішні обставини, опосередкована зверненням до почуття гумору, може виявлятися у двох видах: психологічному захисті або психологічному подоланні. У першому випадку використання гумору відбувається як результат дії несвідомого, тому суб’єкт не дає належної оцінки адаптивній ролі гумору в опануванні власних негативних переживань. У другому випадку суб’єкт свідомо звертається до гумору як ресурсу подолання стресу, про що свідчить визнання ним ролі гумору як засобу опанування деструктивних емоцій та думок.

Гендерні відмінності полягають у рості демонструють перевагу хлопчиків, починаючи з народження і раніше дозрівання дівчаток. Дівчатка і жінки більше додають у вазі, чим хлопчики і чоловіки. Чоловіки стають все довшими, а жінки — все кругліше. Хлопчиків вважають рухомішими, дівчатка-гімназистки характеризувалися спокійною поведінкою. Дорослі ж жінки рухомі і діяльні більш, ніж чоловіки, часто жестикулюють, схоплюються з місця, ходять по кімнаті. У чоловіків виразніше виражена асиметрія півкуль і оперативні системи кора і ліва півкуля, а у жінок консервативні системи підкірка і права півкуля, що обумовлює переважання у чоловіків аналітичного мислення, а у жінок інтуїтивного, образного і чуттєвого пізнання.

У огляді психологічних досліджень статевих відмінностей: У жінок виявлений менший об’єм свідомості. Навіюваність не пов’язана зі статтю. Емоційність у жінок — головна відмінність від чоловіків. Жінки краще сприймають, але гірше спостерігають. Наголошується перевага жінок у вибірковості, стійкості і об’ємі уваги, орієнтація дівчаток і жінок на швидкість, а хлопчиків і чоловіків — на точність роботи, перевага чоловіків в роботі з новими, а жінок — із старими, шаблонними стимулами, а також перевага жінок в "комунікативній увазі". Краща пам’ять — у жінок. Але слід враховувати ступінь розвитку пам’яті. Вищий відсоток виняткової пам’яті відмічений у чоловіків, а хорошої і поганої — у жінок. Уявлення і уява. У жінок — живіша фантазія зважаючи на їх більшу емоційність. По загальному інтелекту найчастіше спостерігається відсутність статевих відмінностей.

Була проведена емпірична перевірка сприйняття гумору.

Жінки більше сприймають гумор на тему сімейних негараздів та ігнорують тему взаємини статі. Чоловіки ж більше цікавляться гумором на тему людська дурість, а ігнорують тему агресії та самозахисту.

Виявили гендерні особливості сприйняття гумору.



Сприйняття гумору чоловіків та жінок відрізняється на теми: взаємини статі, сімейні негаразди, бездарність в мистецтві, людська дурість. Відмінності обумовлені соціальними нормами та ролями, біологічними передумовами.

Література





  1. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии в 2-х томах.–М.: Педагогика, 1989. –Т.2.–328с.

  2. Мусийчук М.В. О сходстве приемов остроумия и механизмов построения парадоксальных задач // Вопросы психологии.–2003.–№6.–С. 99-105.

  3. Николаев Д. Смех – оружие сатиры.–М.: Искусство, 1962.–224с

  4. Психология эмоций / Под. ред. Изарда К. – СПб: Питер, 2000. – 606с.

  5. Пугачев В.П. Тесты, деловые игры, тренинги в управлении персоналом: учебник для студентов вузов.–М.: Аспект пресс, 2001.–285с

  6. Дмитриев А.В. Конфликтология.–М.: Гардарики, 2001.–320с.

  7. Лук А.Н. О чувстве юмора и остроумии.–М.: Искусство, 1968.–268с.

  8. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия.–СПб.: Питер, 2000.–352с.

  9. Симонов П.В., Ширшов П.М. Темперамент, характер, личность.–М.: Наука, 1984.–161с.

  10. Носенко Е.Л., Коврига Н.В. Емоційний інтелект: концептуалізація феномену, основні функції: [Монографія].–К.: Вища школа, 2003.–126с.

  11. Вильсон Г. Психология артистической деятельности: Таланты и поклонники / Пер. с англ.–М.: "Когито-Центр", 2001.–384с.

  12. Человек – производство – управление. Психологический словарь-справочник руководителя / Под ред.: Крылова А.А., Сочивко В.П.–Л.: Лениздат, 1982.–431с.

  13. Николаев Д. Смех – оружие сатиры.–М.: Искусство, 1962.–224с.

  14. Фрейд З. Остроумие и его отношение к бессознательному.–Донецк: Сталкер, 1999.–349с.

  15. Лауэ М. Статьи и речи.–М.: Наука, 1969.–367с.

  16. Аргайл М. Психология счастья / Юмор и смех.–СПб.: Питер, 2003.–С.69-86.

  17. Иванова Т.В. Остроумие и креативность // Вопросы психологии.– 2002.–№1.–С.76-87.

  18. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии в 2-х томах.–М.: Педагогика, 1989. –Т.2.–328с.

  19. Лук А.Н. О чувстве юмора и остроумии.–М.: Искусство, 1968.–268с.

  20. Фрейд З. Остроумие.–Донецк: Сталкер, 1999.–352с.

  21. Борев Ю.Б. Комическое или о том, как смех казнит несовершенство мира, очищает и обновляет человека и утверждает радость бытия.–М.: Искусство, 1970.–272с.

  22. Милова. Т. "Смех – вестник нового мира": Беседа с Л. В. Карасевым // Человек.–1999.–№6.–С.52-55.

  23. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса.–М.: Художественная литература, 1990.–543с.

  24. Федь Н.М. Искусство комедии или мир сквозь смех.–М.: Наука, 1978.–216с.

  25. Бергсон А. Смех.–М.: Искусство, 1992.–127с.

  26. Дмитриев А.В. Социология юмора: Очерки.–М.: Институт философии РАН, 1996.–214с.

  27. Лук А.Н. Юмор, остроумие, творчество.–М.: Искусство, 1977.–177с.

  28. Человек – производство – управление. Психологический словарь-справочник руководителя / Под ред.: Крылова А.А., Сочивко В.П.–Л.: Лениздат, 1982.–431с.

  29. Роменець В.А., Маноха І.П. Історія психології ХХ століття: Навчальний посібник.–К.: Либідь, 1998.–1992с.

  30. Ильин Е.П. Эмоции и чувства.–СПб.: Питер, 2002.–752с.

  31. Лурия А.Р. Высшие корковые функции человека и их нарушения при локальных поражениях мозга.–М.: Изд-во Моск. ун-та, 1963.–432с.

  32. Фейгенберг И.М. Видеть – предвидеть – действовать.–М.: Знание, 1986.–158с.

  33. Поспелов Г.Н. Теория литературы.–М.: Высшая школа, 1978.–351с.

  34. Кузнецова Н.Ф. Экспериментальное исследование чувства юмора // Вестник московского университета. Серия 14. Психология.–М., 1985.–№4.–С.73-74.

  35. Шмелев А.Г. Юмор – это не главное // Психологическая газета.–1998.– №4 (31).–С.24-25.

36. Шон Бурн. Гендерная психология. http://wm.dn.ua/ebooks/books/105278.html

37. С.К. Нартова-Бочавер. Дифференциальная психология. Учебное пособие. – М. : Флинта, 2006. – 280 с.

38. Бендас Т. В. Гендерная психология. Учебное пособие. — Спб.: Питер, 2006. — 431 з.

39. Наталія Чухим. Гендер та гендерні дослідження в ХХ столітті. http://www.gendercentre.org.ua/htdocs/article%2001.htm



Додаток 1







1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

1

0

1

0

4

2

11

2

3

11

8

2

3

2

3

3

6

7

7

4

5

3

3

2

0

0

2

5

2

8

8

3

10

4

2

1

4

5

4

4

11

7

2

2

5

4

3

5

0

3

1

5

10

3

8

6

2

2

2

5

5

5

7

6

4

5

7

2

3

5

2

4

5

10

0

7

4

8

1

1

6

5

6

7

6

4

6

1

9

2

3

5

7

3

4

6

1

5

5

10

5

5

3

8

3

4

2

3

5

5

11

4

5

6

3

5

5

3

4

4

3

12

4

4

3

3

4

3

4

7

6

5

13

2

3

2

5

3

6

6

4

4

12

14

11

0

0

0

1

3

1

13

1

12

15

4

6

4

5

1

2

6

0

8

5

16

1

2

5

5

2

7

7

5

4

5

17

3

5

4

3

3

6

6

7

4

2

18

8

4

5

1

3

3

6

2

5

5

19

2

2

2

5

5

5

7

6

4

5

20

3

2

3

3

6

7

7

4

5

3

Срзнач

3

3

3

4

4

5

6

5

5

5



Додаток 2







1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

1

2

4

2

7

4

6

5

7

3

3

2

1

7

4

5

4

9

2

3

2

2

3

1

4

7

5

0

3

4

8

4

7

4

1

4

7

5

0

3

4

8

3

7

5

3

4

8

4

3

4

3

2

4

7

6

5

4

6

4

2

2

2

2

4

12

7

1

5

4

4

4

6

5

3

4

7

8

4

10

4

6

2

3

2

4

0

7

9

3

7

4

4

3

4

5

4

2

7

10

4

8

6

4

2

4

4

5

0

5

11

2

3

4

3

2

4

4

9

6

6

12

4

3

2

2

3

1

6

5

3

14

13

0

2

5

6

1

3

4

8

4

6

14

2

3

3

5

2

6

5

3

4

9

15

2

6

3

3

4

5

3

7

5

4

16

1

2

2

3

4

5

4

2

2

16

17

2

6

3

5

3

1

6

6

5

5

18

1

5

4

4

4

6

5

3

4

7

19

1

7

4

5

4

9

2

3

2

2

20

4

8

6

4

2

4

4

5

0

5

Срзнач

2

5

4

4

3

4

4

5

3

7



Додаток 3

1-Агрессия 2-Сексуальность ,3-Пагубные привычки , 4-Деньги ,5-Мода, 6-Карьера , 7-Семейные неурядицы , 8-Неурядицы в обществе , 9-Бездарность в искусстве , 10-Глупость



  1. Перья у писателя были. Ему не хватало крыльев.

  2. Счастье не в деньгах, а в их количестве.

  3. Чтобы как следует понять душу человека, лучше всего ее вынуть.

  4. Дурак, совершенствуясь, становится круглым.

  5. Инициатива скандала принадлежала мужу, а звуковое оформление - жене.

  6. Не брал за горло никого, кроме бутылки.

  7. И фиговый листок опадает.

  8. Если ты считаешь, что уже сделал карьеру, значит, ты не настоящий карьерист.

  9. Мечтал о полете мысли, но так и не дождался летной погоды.

  10. "Семь раз отмерь - один отрежь", - объяснял старый палач молодому.

  11. Мне с вами скучно, мне с вами спать хочется.

  12. Выбирая из двух зол, бери оба: потом и этого не будет.

  13. Не бойтесь этой гранаты: она ручная.

  14. Дети - цветы жизни. Не давай им, однако, распускаться.

  15. Шагая в ногу с модой, следите, чтобы она не свернула за угол.

  16. Лишь тяжелый кошелек позволяет угнаться за модой.

  17. "Душит - значит любит" (Дездемона).

  18. Нашел место в жизни - найди жене.

  19. Почему чаще всего неограниченные возможности у ограниченных людей?

  20. Мясник строил материальное благополучие на чужих костях.

  21. Те, кому дают на чай, пьют коньяк.

  22. Нарушение моды королями становится модой для их подданных.

  23. Если у тебя умная жена, будешь есть плоды с древа познания, если глупая - с древа жизни.

  24. Бдительный завмаг подвергал неусыпному прощупыванию все, что у продавщиц пряталось под прилавком.

  25. Не только сам укладывался в получку, но и укладывал своих приятелей.

  26. Когда музы молчат, говорят жены поэтов.

  27. Дороже всего нам обходится то, что нельзя достать ни за какие деньги.

  28. Хорошо, когда у женщины есть муж, но еще лучше, когда он чужой.

  29. В повести так много пили, что из нее можно было гнать спирт.

  30. Мечтает устроиться на доходное лобное место.

  31. При вытрезвителе вновь открыта комната матери и ребенка.

  32. Если все время мыслить, на что же существовать?

  33. Чем продуктивнее творчество, тем нужнее холодильник.

  34. Закон всеобщего тяготения к шаблону.

  35. Всем модам Отелло предпочитал декольте.

  36. Интеллигенты умирают сидя.

  37. Сколько еще Дантесов прозябает в неизвестности!

  38. Забытый писатель искал забвения в вине.

  39. Многие женятся по любви, потому что не имеют возможности жениться по расчету.

  40. Даже роль Отелло исполняется правдивее, если есть личная заинтересованность.

  41. Любопытство к женщинам не должно быть праздным.

  42. Если жена не следит за модой, за ней можно не следить.

  43. Не всякая кучка могучая.