Реферат з історії України на тему "богдан хмельницький та оцінка його особи в історичній літературі" зміст вступ - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1страница 2
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Реферат на тему: Богдан Хмельницький та характер його визвільної... 1 192.69kb.
Картки-завдання для використання на уроках історії України (Вступ... 3 402.93kb.
Його Високість Тенцін Г‘ятсо, XIV далай Лама Зміст Присвята Вступ... 10 972.49kb.
Дмитро Іванович Яворницький належить не тільки історичній науці,... 1 189.14kb.
Владислав Попов Богдан Хмельницький 1 48.18kb.
Тема №1: вступ. Періодизація історії української літературної мови 1 217.98kb.
План Вступ початки української соціології розвиток вітчизняної соціології... 1 187.18kb.
Зміст вступ 3 Передумови підписання Зборівського договору. Зборівська... 1 103.97kb.
Зміст Вступ Спустошення Батиєм Північно-Східної Русі 1 158.92kb.
Підготувала вчитель історії Ремезівцівського нвк жеграй Ірина Миколаївна... 1 197.26kb.
Дата Зміст навчального матеріалу Державні вимоги 1 111.5kb.
Завдання з фінансового менеджменту для студентів заочної форми навчання 1 7.56kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Реферат з історії України на тему "богдан хмельницький та оцінка його особи в історичній - страница №2/2

Особливо пильно Хмельницький дбав про зміцнення прерогатив гетьманської влади. Так, він скликав ради, брав активну участь в обговоренні й ухваленні ними рішень, очолював державну адміністрацію, не уникав роботи у сфері судочинства, організовував фінанси, очолював військо, визначав зовнішньополітичний курс уряду, вів рішучу боротьбу з найменшими виявами сепаратизму. За таких обставин відбувається формування харизматичності постаті гетьмана, що відігравало позитивну роль у консолідації національно-патріотичних сил. Не випадково у свідомості широких мас з 1650 року він починає виступати як "Богом даний" гетьман над Військом Запорозьким для їхнього звільнення з-під "ляської неволі".

Звертає увагу на себе і той факт, що Б. Хмельницький, зосередивши всю повноту влади в своїх руках, з початку 1649 року став виявляти самодержавні, монархічні устремління. Прямо чи опосередковано він висловлює думки про свою владу не як виборного гетьмана, а як самодержавну владу володаря України, дану йому від Бога. Так зароджується ідея українського монархізму. Встановлений ним режим влади нагадує протекторат Олівера Кромвеля в Англії (1653-1659). Згодом гетьман плани запровадження династії Хмельницьких, а у квітні 1657 р. старшинська рада обрала його молодшого сина Юрія (старший Тимоша загинув у вересні 1653 року) спадкоємцем гетьманської влади. Так було зроблено вирішальний крок на шляху утвердження козацької монархії у формі спадкового гетьманства.

Постає питання: курс Б. Хмельницького на запровадження монархічної форми правління був породжений його честолюбством чи відображав прогресивну тенденцію політичного розвитку? По-перше, історія козацької України другої половини XVII ст. засвідчила повну неспроможність олігархічної форми правління успішно розв’язувати проблеми розвитку держави. По-друге, всі більш-менш визначні гетьмани (І. Виговський, П. Дорошенко, Д. Многогрішний, І. Самойлович, І. Мазепа) рано чи пізно приходили до думки про надання гетьманській владі рис само державності, запровадження її спадковості. Тому політика Хмельницького сприяла консолідації еліти й суспільства в цілому навколо державної ідеї, розвитку національної самосвідомості, відкривала шлях для запобігання гострій міжусобній боротьбі за гетьманську булаву.

Не можна недооцінювати ролі великого гетьмана у формуванні державної еліти. Є підстави висловити міркування, що після перших перемог він мав надію залучити на свій бік окремих представників аристократії. Але українські князі й верхівка шляхти, перейшли на бік Речі Посполитої і взяли активну участь у боротьбі проти власного народу, що сходив кров’ю, виборюючи незалежність.

Геніальність гетьмана як державного діяча полягала в тому, що він спромігся поєднати реалізацію національної ідеї з соціально-економічною політикою, яка, попри певну непослідовність і суперечливість, у цілому відповідала інтересам більшості населення, насамперед козацтва й селянства. В жодному разі не можна забувати, що період Хмельниччини – це не лише час становлення незалежної держави, а й доба глибоких соціальних потрясінь. На терені козацької України було знищено велике і середнє феодальне землеволодіння (за винятком монастирського), панщинно-фільваркову систему господарства, ліквідовано кріпацтво, селянство вибороло особисту свободу, утверджувалася дрібна, фермерського типу власність на землю.

Жорстку лінію проводив Хмельницький щодо маєткових апетитів козацької старшини (до 1654 року не виявлено жодного його універсалу про надання її представникам земельних володінь). Тому частина старшини, невдоволена цим аспектом його політики, почала таємно добиватися від московського царя грамот на маєтки (родина Виговських, Самійло Богданович-Зарудний, Павло Тетеря й ін.). Інакше гетьман ставився до володінь православної церкви. Розуміючи важливе значення релігійного чинника у розгортанні визвольної боротьби, він одразу ж пішов на захист церковного землеволодіння й не тільки суворо карав тих, хто зазіхав на монастирське майно і землі, а й надавав монастирям у володіння маєтки.

Ще один дуже важливий аспект соціальної політики Б. Хмельницького - намагання не допустити в українській державі вибуху громадянської війни. Загроза розвалу національно-патріотичного табору, що виникла після укладання Зборівського і Білоцерківського договорів, спонукала його, з одного боку, час від часу видавати грізні універсали, які страхали "бунтівників" смертною карою, а з другого – навіть під тиском польського уряду ніколи не вдаватися до масових репресій проти повстанців.

Прогресивний характер мали заходи гетьмана і в інших сферах економічного життя країни. Відомо, що він з великою увагою ставився до міст – звільняв їх від постоїв, захищав від свавільників, збільшував міські привілеї, піклувався про міську земельну власність. Постійно дбав про розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі. В діяльності уряду окреслилася тенденція до скасування внутрішнього торгового мита. Універсалом від 8 травня 1654 року гетьман встановив мито на іноземні товари, щоб "найменший ущербом скарбови нашему войсковому не бил". Проводилася політика захисту інтересів українських купців у міжнародній торгівлі. Свідченням цього служить розроблений, очевидно, у 1650 році, проект договору з Туреччиною про торгівлю, що передбачав їх звільнення "від всяких мит, оплат і податків… на сто років…". Водночас створювалися сприятливі умови для торгівлі іноземців на терені української держави. Так, згідно з універсалом від 12 травня 1657 року було створено окремий суд для грецьких купців, який розглядав торгові справи.

Серйозне піклування виявив гетьман щодо організації фінансової справи. В джерелах є відомості про запровадження карбування національної монети, і , можливо, подальші пошуки науковців дадуть можливість підтвердити їх вірогідність. Поповнення фінансів відбувалося переважно з трьох джерел: земельного фонду, доходів від промислів та торгівлі й податків. Набула поширення здача в оренду різних промислів. Повністю державному скарбові належали кордонні мита: "індукта" і "евекта" за ввезення і вивезення товарів. Універсалами гетьмана визначалися загальні податки, якими обкладалося все населення. Одиницею оподаткування служив двір, тобто господарство. В цілому податки не були великими і, як відзначив І. Крип’якевич, не лягали важким тягарем на населення.

Не залишався гетьман осторонь процесу становлення нової судової системи. На місці станово-шляхетської системи земських, гродських і підкоморських судів виникає нова система – козацьких судів: сотенних, полкових і генеральних судових установ. Місце скасованого домініального судівництва займали здебільшого сільські суди. Найвищий суд перебував при гетьмані. Широке коло повноважень мали міські суди в містах магдебурзького права. Судова система діяла справно, що, зокрема, визнав син антіохійського патріарха Макарія Павло Алеппський, котрий побував в Україні влітку 1654 року. За правління Хмельницького, писав він, панують правосуддя і справедливість.

Майже не збереглося джерел, як б висвітлювали політику Хмельницького у сфері культури, освіти, побуту. І все ж деякі фрагментарні дані дають змогу висловити міркування, що вона не залишалася поза увагою гетьмана. Так, він піклувався про організованих у спеціальний цех музикантів Задніпров’я; за свідченням Алеппського, дбав про спорудження церков зимових і літніх з численними "скляними вікнами". Той же автор, відзначаючи високий рівень освіченості українського населення, особливо серед дітей, підкреслював, що "чисельність грамотних особливо зросла з часу появи Хмеля…". Не приховував він свого здивування тим, що "в усій крайні козаків у кожному місті і в кожному селі збудовано для їхніх бідняків і сиріт будинки…, які служать їм притулком". Напевне, зробити це без державної підтримки було б неможливо.

В умовах постійної загрози нападу неабияке значення мала здатність держави захищати свої національні інтереси. Розуміючи це, Хмельницький, по суті, став творцем української армії (60-80 тис.). В останні роки життя задумався над проблемою сформування 50-тисячного регулярного війська, яке утримувалось би за рахунок скарбниці. Велику роль у зміцненні збройних сил України відіграло прийняття "Статей про устрій Війська Запорозького", що послужили першим українським військовим статутом.

Основну ударну силу армії становила піхота. Гетьман переозброїв її найсучаснішою вогнепальною зброєю, визначив норми боєприпаси і запровадив завчасну його підготовку до стрільби (ладування). Велику увагу приділяв кінноті, створив сильну артилерію, запровадив гармати на лафетах.

Б. Хмельницький показав себе неперевершеним майстром маневрової тактики. Під час боїв демонстрував особисту мужність, залізну витримку, кмітливість, ніколи не втрачає здатність тверезо оцінювати ситуацію і приймати необхідні рішення. Вирішальну роль відіграв Хмельницький у процесі становлення розвідки та контррозвідки.

В роки революції гетьманові доводилося вирішувати комплекс проблем, пов’язаних із зовнішньополітичним забезпеченням життєдіяльності держави. Українську козацьку державу було визнано урядами Порти, Кримського ханства, Англії, Венеції, Росії, Трансільванії, Австрії, Молдавії, Валахії, Швеції.

Пішовши на утворення конфедеративного союзу з Московією, гетьман розглядав його лише як засіб для досягнення більш масштабної та глибокої мети: утвердження суверенної держави й об’єднання під булавою всіх етнічно українських земель.

Звичайно, як і кожен державний діяч, гетьман припускався прорахунків. Зокрема, великою помилкою, яку згодом так і не вдалося виправити, було виведення ним армії з західного регіону в листопаді 1648 року. Це мало такі трагічні наслідки: а) призвело до окупації польськими військами Західноукраїнського регіону; б) породила військово-стратегічну ситуацію, за якою воєнні дії велися виключно на території України, що призвело до страхітливого спустошення й знелюднення Правобережжя й Західноукраїнського регіону. Також суттєвою помилкою Хмельницького стала відмова від продовження наступу до західних рубежів України після блискавичної перемоги під Батогом у червні 1652 року, який дав би змогу об’єднати всі етноукраїнські землі. Дипломатичним прорахунком гетьмана та його сподвижників у 1650-1651 років стала відмова від прийняття турецької протекції, оскільки за існуючих обставин лише Порта могла надати допомогу й змусити Кримський ханат відмовитися від проведення самостійної політики.

Помилковим виявився курс Хмельницького на утримання при владі молдавського господаря В. Лупу 1653 року, який призвів до різкого погіршення міжнародного становища України й оформлення проти неї коаліції в складі Речі Посполитої, Молдавії, Валахії і Трансільванії.

Незважаючи на вимушеність прийняття московської протекції, гетьман і старшини припустилися прорахунків у юридичному оформленні цього акту, не з’ясувавши насамперед усіх умов. Російська ж сторона скористалася з цього, обмеживши частково суверенітет козацької України.


ВИСНОВОК
Діяльність Хмельницького справила помітний вплив на шляху становлення українського суспільства. І не можна, як це інколи чинять окремі автори, ставити йому винуватити його за те, що українці не спромоглися її здобути.

Не вина гетьмана в тому, що традиційна українська еліта (князі, магнати, пани й шляхта) в умовах польського поневолення на середину XVII ст. втратила роль політичного провідника національних інтересів. Водночас Хмельницький несе пряму чи опосередковану відповідальність за допущені помилки, які негативно позначилися на перебігу й наслідках визвольної боротьби, економічному і політичному розвитку України, умовах життя населення окремих регіонів тощо. Але всі ці прорахунки, попри негативні наслідки, не визначають змісту діяльності Хмельницького та оцінки його ролі в українській історії.

Відчувши основну тенденцію політичного розвитку України, гетьман спрямував свої зусилля й енергію народних мас на розбудову держави. Саме в цьому напрямі найповніше розкрився його політичний геній. З існуючих зародків державності в козацькому регіоні впродовж 1648-1650 років розбудував державу, спроможну впродовж десятків років боротися за незалежність.

У внутрішній політиці гетьман визнав принципово нову модель соціально-економічних відносин. Не випадково у свідомості наступних поколінь українців ім’я Б. Хмельницького стало символом визволення не тільки від "ляської неволі", а й від кріпацтва й панщини.

У боротьбі за незалежність сповна виявився величезний полководницький талант гетьмана. Він зумів створити боєздатну, добре організовану армію. Вміло використовував досвід і вітчизняного бойового мистецтва, і закордонного, часто вдаючись саме до стратегії несподіваного наступу, а не до оборонної тактики. Чималою мірою саме завдяки особистим зусиллям гетьмана козацька Україна домоглася визнання Європою як суб’єкта міжнародних відносин.

"Хмельниччина, - писав М. Грушевський, - була все-таки великим етапом в поході Українського народу, українських мас до своїх соціяльних, політичних, культурних і національних ідеалів. Ся крівава, руїнна, облита слізми і потом, хаотична і невдала в своїх досягненнях доба була і зістанеться великим і високим моментом українського життя, повним великого напруження і величних змагань… Від Хмельниччини веде свій початок нове українське життє, се я не раз говорив. І Хмельницький як головний потрясатель зістанеться героєм української історії".



Значення гетьмана полягає в тому, що він:

  • зумів об’єднати патріотичні сили навколо великої ідеї національного відродження;

  • спрямував енергію народних мас на розбудову соборної держави та виборення нею незалежності;

  • першим виробив принципи національної державної ідеї, яка стала визначальною у визвольних змаганнях націй впродовж наступних сторіч;

  • завдяки гнучкій соціально-економічній політиці провів державний корабель повз небезпечні "соціальні рифи"; запобіг вибухові громадянської війни, що неминуче призвела б державу до руйнації;

  • приборкав анархічну стихію охлократії й отаманства старшини; проводив курс на зміцнення централізації держави; запобігання сепаратизму; встановлення спадкоємного гетьманату;

  • виявив себе блискучим полководцем; створив боєздатну й добре організовану національну армію; ухвалив військовий статут "Статті про устрій Війська Запорозького"; збагатив українське військове мистецтво;

  • відіграв вирішальну роль у процесі становлення розвідки й контррозвідки Української держави;

  • створив дипломатичну службу, що забезпечила прорив на шляху до визнання козацької України урядами інших країн як суб’єкта міжнародних відносин; виявив себе тонким і дуже вправним дипломатом.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький (Соціально-політичний портрет). – К.: Либідь, 1993. – 504 с.

  2. 100 найвідоміших українців. Гнатюк М., Громовенко Л., Семака Л., Скорульська Р., Стус Д., Удовик С. – М.: Вече, К.: Орфей, 2001. – 584 с.

  3. Видатні постаті в історії України (ІХ – ХІХ ст.): Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети: Довід. вид./ В. І. Гусєв (кер. кол. авт.), В. П.Дрожжин, К. О.Калінцев, О. Г. Сокирко, В. І. Червінський. – К.: Вища школа, 2002. – 359 с.

  4. Історія України: нове бачення. В. Ф. Верстюк, О. В. Гарань, О. І. Гуржій та ін.; під ред. В. А. Смолія. – К, "Альтернативи", 2000. – 464 с.

  5. Історія України в особах: Козаччина (Авт. колектив: В. Горобець, О. Гуржій, В. Матях та ін.). – К.: Україна, 2000. – 302 с.

  6. В. Смолій, В. Степанков. Богдан Хмельницький. – К.: Видавничий дім "Альтернативи", 2003. – 400 с.


<< предыдущая страница  


izumzum.ru