Реферат з історії України на тему "богдан хмельницький та оцінка його особи в історичній літературі" зміст вступ - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1страница 2
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Реферат на тему: Богдан Хмельницький та характер його визвільної... 1 192.69kb.
Картки-завдання для використання на уроках історії України (Вступ... 3 402.93kb.
Його Високість Тенцін Г‘ятсо, XIV далай Лама Зміст Присвята Вступ... 10 972.49kb.
Дмитро Іванович Яворницький належить не тільки історичній науці,... 1 189.14kb.
Владислав Попов Богдан Хмельницький 1 48.18kb.
Тема №1: вступ. Періодизація історії української літературної мови 1 217.98kb.
План Вступ початки української соціології розвиток вітчизняної соціології... 1 187.18kb.
Зміст вступ 3 Передумови підписання Зборівського договору. Зборівська... 1 103.97kb.
Зміст Вступ Спустошення Батиєм Північно-Східної Русі 1 158.92kb.
Підготувала вчитель історії Ремезівцівського нвк жеграй Ірина Миколаївна... 1 197.26kb.
Дата Зміст навчального матеріалу Державні вимоги 1 111.5kb.
Завдання з фінансового менеджменту для студентів заочної форми навчання 1 7.56kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Реферат з історії України на тему "богдан хмельницький та оцінка його особи в історичній - страница №1/2


http://text.tr200.biz - скачать рефераты, курсовые, дипломные работы

Реферат з історії України на тему



"БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ТА ОЦІНКА ЙОГО ОСОБИ В ІСТОРИЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ"
ЗМІСТ
Вступ

Біографія Богдана Хмельницького

Місце гетьмана в історичній долі України

Висновок
ВСТУП


Відомо, що реалізація назрілих у надрах суспільства тенденцій розвитку не відбувається автоматично, сама собою, а потребує напруження і колосальних зусиль з боку їх соціальних носіїв. І саме в переломні періоди історичного процесу різко зростає потреба в державних діячах великого масштабу, спроможних не лише відчути напрям суспільного поступу, а й згуртувати передові сили суспільства та спрямувати їх на реалізацію поставленої мети. На щастя, на арені політичного життя XVII ст. з’явилася справді титанічна постать діяча, котрому, за влучним висловом відомого історика В. Липинського, вперше після занепаду княжої Русі вдалося розрубати гордіїв вузол соціальних, економічних, культурних, цивілізаційних та політичних проблем. Нею був Богдан Хмельницький.

Ця людина справила помітний вплив на шляху становлення українського суспільства, державних інституцій, характеру соціально-економічних відносин на теренах козацької України, формування нації та розвиток її самосвідомості. Він виявився першим і, на превеликий жаль, останнім політичним діячем України в її історії впродовж ХІІІ-ХХ ст., який зумів об’єднати більшість станів і груп населення у боротьбі за незалежність.

Людина-легенда – ось найточніша характеристика єдиного в історії України загальнонаціонального лідера, за яким піднявся весь народ. Життя Богдана Хмельницького, тісно переплетене з долями багатьох тисяч українців, - це шлях блискучих перемог і гірких поразок, глибоких роздумів, особистих втрат і знахідок.

Що ж ми знаємо про цю людину? Де народився, як виховувався, як проходило його життя? Чим керувався Богдан Хмельницький, приймаючи те чи інше рішення? Деякі історики (Смолій В. А., Степанков В. С.) називають його Великим. За що? Дізнаймося це, поринувши у незліченні сторінки історії, пірнувши у глибокі скарбниці людського досвіду.


БІОГРАФІЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Богдан-Зіновій Хмельницький народився 6 січня 1596 року (за старим стилем 27 грудня 1595 року), ймовірніше всього в Суботові. Батько Богдана, Михайло Хмельницький, був, ймовірно, православним шляхтичем з Галичини, який з юних років він служив у Яна Даниловича, і коли 1590 року того призначили старостою Корсуня й Чигирина, переїхав з ним до Наддніпрянщини, обійняв пост чигиринського підстарости. Оскільки Ян Данилович жив переважно в Корсуні та Польщі, неприступний чигиринський замок, що височів на гранітній горі, цілком перебував у віданні М. Хмельницького. Відповідно до посади, він отримав хутір Суботів за вісім кілометрів від Чигирина й за три десятки років господарювання перетворив його на багату і міцно укріплену садибу.

Інформатори XVII ст. повідомляють про холеричний темперамент Богдана Михайловича. Таку вдачу він успадкував, очевидно, від матері. В дитинстві він був запальним, непокірним, гордим і водночас уразливим хлопчиком. Від батька ж перейняв рідкісний дар холодного розуму, здатність за будь-яких обставин тверезо зважувати ситуацію й знаходити найоптимальніші рішення. Все це блискуче виявилося згодом, у період його гетьманування.

Помітивши в сина великі здібності до навчання, Михайло Хмельницький вирішив дати йому освіту. Невідомо, в якій українській школі навчався Богдан. І. П. Крип’якевич у своїй монографії "Богдан Хмельницький" переконливо довів безпідставність твердження В. Коховського про те, що це була Київська братська школа (вона відкрилася у 1617 році, коли Богдану було вже 22 роки). Разом із тим палеографічний аналіз власноручно написаних гетьманом листів та універсалів, вказує на почерк, характерний саме для Київської школи. Отже, можна вважати, що він навчався у одній із шкіл Києва з його багатими традиціями красного письменства. В. О. Замлинський у своїй книжці "Богдан Хмельницький" висловив міркування, що Богдан спочатку навчався вдома, а згодом в одній із приходських шкіл у Києві. Десь у 1605-1607 роках Богдан, очевидно, продовжив навчання, найімовірніше, у школі при якомусь із київських монастирів, де оволодів літературною українською мовою, дістав відомості з історичного минулого українських ("руських") земель, довідався про гоніння православної віри з боку католицької та уніатської церков, польських та ополячених українських панів.

Задоволений шкільними успіхами сина, чигиринський підстароста вирішив навчити Богдана польської й латинської мов, без знання яких у Речі Посполитій годі було й сподіватися на життєву кар’єру. Для цього батько обрав єзуїтську колегію, засновану в 1608 році у Львові. Там він успішно пройшов класи граматики, поетики та риторики, опанував польську і латинську мови. Глибокі знання з латині дозволили йому згодом вільно вести переговори з послами головних європейських держав. Однак єзуїти, відомі як витончені гнобителі юнацтва, не змогли духовно полонити юного Богдана. Все своє життя він залишався їхнім непримиренним ворогом і в роки гетьманства жадав від польської влади ліквідації єзуїтських колегіумів у козацькій Україні, мотивуючи це тим, що від єзуїтів починаються чвари в релігії та руйнується мир.

В часи бурхливого становлення козацького стану молодий Богдан без допомоги батька вступає до Чигиринської сотні. Із перших же років свого козакування Богдан був свідком, якщо не безпосереднім учасником, постійних сутичок різних угруповань козацтва, що негативно позначалося на консолідації прогресивних сил України в їхній боротьбі проти іноземного поневолення, за створення національної держави.

Коли 1620 року почалася польсько-турецька війна, він із батьком та чигиринськими козаками приєднався до армії С. Жолкевького. У жовтні польська армія потерпіла поразку на Цецорських полях. Михайло Хмельницький поліг у бою, а Богдан потрапив у полон до турків. Доля закинула його до Константинополя, де він перебував у неволі одного із старшин султанського флоту. Як згадував потім Богдан, він терпів "два роки суворого ув’язнення". Протягом цього часу він опанував основами турецької мови, знання якої пізніше не раз ставало йому у пригоді. Поза всяким сумнівом, суворі випробування загартували волю молодого козака, навчили володіти собою, мужньо зносити удари долі. За одним свідченням, з полону його викупила мати, за іншим – запорожці обміняли його на турецьких бранців, "із вдячністю згадуючи його батька", остання версія припускає, що він втік з полону (Я. Качмарчик).

Повернувшись до рідної домівки, Богдан, вочевидь, у першу чергу зайнявся господарством. Тим часом овдовіла матір виходить заміж за дрібного білоруського шляхтича Петриківського повіту Василія Ставець кого і покидає Суботів.

Богдан поновлює свою службу як реєстровий козак Чигиринського полку, хоча міг обійняти якусь із посад в адміністрації Чигиринського староства. Окремі джерела донесли відомості про участь Хмельницького у складі козацького війська в боях із турками та татарами (зокрема взяття ним 1629 року в полон двох князів із роду Кантемірів) та у Смоленській війні 1633-1634 років. За виявлену доблесть король Владислав IV нагородив його золотою шаблею.

З середини 30-х років Богдан Хмельницький обіймав посаду писаря (глави канцелярії) Війська Запорізького, брав участь у розробці офіційних документів, зокрема послань січового козацтва королю та сеймові. Проте спокійне життя господаря було не для нього. Хмельницький служить у реєстровому козацькому війську, бере участь у кількох морських походах, звільняючи людей з кримської неволі. Це підносить його авторитет серед козаків. Згодом він – активний учасник козацько-селянських повстань. В 40-х роках Хмельницький також бере участь у походах і на чолі загону разом з Іваном Сірком виступає на боці Франції, що воювала з Іспанією.

На початку 1646 року помер коронний гетьман Конєцпольський, що завжди ставився до Богдана та козацької старшини з неприхованою ворожістю. Коронним гетьманом був призначений Микола Потоцький. Син Конєцпольського Олександр, що став старостою корсунським і чигиринським, і призначений ним чигиринським підстаростою Даніель Чаплинський висунули претензії на Суботів, що належав Хмельницькому, скориставшись тим, що документи на маєток як на спадкову власність оформлені не були. Влітку 1646 року Богдан Хмельницький поїхав у Варшаву, й король особисто підтвердив його права на Суботів. Проте Конєцпольський та Чаплинський не відмовилися від своїх намірів. Під час бою з татарами один із жовнірів Чаплинського вдарив Богдана шаблею по шиї, та кольчуга витримала удар. Потім слуги Чаплинського побили до півсмерті неповнолітнього сина Хмельницького. Навесні 1647 року, користуючись відсутністю господаря, Чаплинський здійснив розбійницький напад на Суботів і захопив усе майно Хмельницького, худобу і хлібні запаси. Цей напад прискорив смерть Богданової дружини Ганни, уродженої Сомко. Місцевий суд, коли звернувся Хмельницький, став на бік Конєцпольського й Чаплинського, що одноосібно хазяйнували на землях Чигиринщини, запропонувавши як компенсацію за втрачений хутір 150 злотих, що не йшло в жодне порівняння з реальною вартістю завданого збитку. Це стало останньою краплею, що переповнила чашу терпіння Богдана. На допомогу короля надії не було – Владислав був безсилий проти сваволі магнатів та підвладної їм шляхти в Україні. Хмельницькому залишався один шлях – на Запоріжжя.

За місяць Хмельницький згуртував навколо себе українців: 25 січня 1648 року почалося повстання під його проводом. Велика частина реєстрових козаків Січі перейшла на його бік. Відразу ж почалися переговори запорожців із кримськими татарами про союз проти поляків. Розгортаючи масштабну війну проти Речі Посполитої, слід було забезпечити тил. Інакше поляки, заплативши ханові належну суму, вдарили б козакам у спину.

По всій Україні розгорнулася хвиля козацько-селянських повстань. Слава про Хмельницького як народного визволителя розлетілася по всіх кутках України, й до нього потяглися численні загони селян та міщан, погано озброєних, але готових боротися за волю. Швидко змінювалися й завдання боротьби. Повстання запорожців, що переслідували свої станові інтереси і прагнули викорінити унію, тепер переростало у всенародну визвольну війну. Повсюди запроваджувалося народне самоврядування, ліквідовувалося поміщицьке землеволодіння, скасовувалося кріпацтво. Козаками проголошували себе десятки тисяч людей. У ході запеклої боротьби не обходилося без кривавих ексцесів і загибелі тисячі невинних людей. Але, на відміну від Вишневецького, що закликав до масових мордувань і страт народу, Б. Хмельницький ніколи не віддавав наказів розправлятися з мирним населенням.

Вже на початку травня 1648 року повстанське військо під Жовтими Водами та Корсунем ущент розгромило польську армію. Ці перші перемоги засвідчили не лише талант гетьмана як полководця, а й підтвердили, що його заклики були давно виношувані й бажані в Україні. Жовтоводська та Корсунська битви призвели до всенародного повстання, національної революції. І в наступні роки Хмельницький разом зі своїми однодумцями досягав блискучих перемог – це битви під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Батогом (1652), Жванцем (1653). І, незважаючи на поразку через ханську зраду під Берестечком і захоплення в полон (1651), виявив себе видатним полководцем. Головною рисою його стратегії була рішучість наступальних дій з метою розгрому ворога частинами у відкритому бою. Хмельницький був носієм нових воєнних ідей.

Драматично складалося особисте життя гетьмана, про що існують дуже суперечливі твердження. Після звільнення від поляків Наддніпрянщини Б. Хмельницький зійшовся з викраденою в нього Чаплинським коханкою Мотрею. Але злагоди між ними не було. Нова дружина підтримувала тісні зв’язки з польським табором і була під великим впливом єзуїтів. Зі спадкоємцем Богдана, Тимошем, у неї склалися відверто ворожі стосунки. В Суботові вона разом з матір’ю розтринькували майно. ЇЇ називали "степова Єлена". Після якоїсь незрозумілої історії Тимош наказав стратити її. Ходили чутки, що Мотря, намовлена єзуїтами, намагалася отруїти Богдана. Невдовзі гетьман одружився втретє. Обраницею стала Ганна, сестра ніжинського полковника Івана Золотаренка. Розважлива, хазяйновита дружина користувалася в оточенні Хмельницького всезагальною повагою. Вона чим могла допомагала чоловікові навіть у державних справах.

У внутрішній політиці, намагаючись дещо пом’якшити гострі соціальні суперечності та збільшити козацький реєстр, Хмельницький рішуче придушував будь-які спроби народних мас виступити проти гетьманської адміністрації і козацької старшини; обстоював права церкви, наділяв їх земельними наділами тощо.

Окремо слід згадати Переяславську угоду між Україною та Московією 1654 року. Історики та політики різних поколінь по-різному визначали і визначають цей крок Хмельницького – від різко негативного до позитивного і навіть єдино можливого.

У 1655 році шведський король Карл Х Густав на чолі з 50-тисячною армією захопив майже половину території Польщі разом з Варшавою. Очолене Б. Хмельницьким військо розгромило під Львовом корпус коронного гетьмана Потоцького, визволивши від польської окупації майже всю Галичину. Козаки взяли в облогу, а потім штурмували польський Люблін. Хмельницькому випала нагода приєднати до України всі західні землі, в тому числі Закарпаття. Шведський король сам запропонував поділити Польщу між Україною та Швецією. Можливо, саме тоді гетьман зрозумів, що, підписавши договір з Росією, він, маючи могутню армію, втратив шанс возз’єднати споконвічні українські землі й створити незалежну державу.

Навесні 1656 року стан здоров’я Богдана Хмельницького помітно погіршився. Серйозно похитнула його і загибель старшого сина Тимоша. У квітні 1656 року козацька рада прийняла рішення про передачу гетьманської влади у разі смерті Б. Хмельницького його сину Юрію. Після важкої, виснажливої хвороби, 6 серпня 1657 року о 5 годині ранку перестало битися серце великого гетьмана України. Похорон відбувся, очевидно, в Іллінській церкві в неділя 2 вересня. Історична наука не може з точністю відповісти, де спочивають останки Хмельницького. За свідченням окремих літописних джерел, у 1664 році польський полководець Стефан Чернецький, спаливши Суботів, наказав дістати тіла гетьмана та його сина Тимофія з трун і викинути на попелище. Крип’якевич дійшов висновку про недостовірність такої версії. Можливо, нові дослідження археологів допоможуть наблизитися до істини у цьому питанні.


МІСЦЕ ГЕТЬМАНА В ІСТОРИЧНІЙ ДОЛІ УКРАЇНИ
З яким політичним багажем прийшов Богдан Хмельницький до початку Національної революції? Джерела не дають змоги достатньою мірою реконструювати процес еволюції його думок. Зрозуміло, що насамперед він замислювався над становищем козацтва й подальшим розвитком козацької України в складі Речі Посполитої. Розмірковуючи над причинами невдач повстань, у яких брав участь, не міг не дійти висновку, що однією з найголовніших з-поміж них була відсутність єдності серед козацтва. Не можна обійти мовчанкою і його прихильності до міцної монархічної влади. Складається враження, що в її запровадженні у Польщі вбачав шлях до розв’язання політичними засобами козацької проблеми та захисту православної віри. Є підстави стверджувати, що на 1648 рік Б. Хмельницький зумів акумулювати весь попередній досвід визвольної боротьби. Причому, у нього для досягнення поставленої мети рівноцінними виступають як військові, так і політичні засоби. Виникає також ідея використання у разі збройного конфлікту з Польщею кримсько-татарської військової сили.

Заслугою Хмельницького було те, що він вчасно відчув нові тенденції у розвитку українського суспільства, а саме: стрімке поглиблення суперечностей національного і соціального характеру, що тісно перепліталися.

Постає питання, якою мірою Хмельницький осмислював у 1648 році характер і цілі боротьби? Адже до цього часу жоден з представників тих політичних сил, котрі домінували в політичному суспільстві, не спромігся сформулювати і теоретично обґрунтувати ідею створення незалежної Української держави. Непростим цей процес виявився і для гетьмана. Як засвідчують джерела, на перших порах він не вийшов (і не міг вийти) за межі, за словами Липинського, політики "козацького автономізму". Проте польська державна еліта виявила дивовижну одностайність у несприйнятті навіть у цій зародковій формі ідеї української автономії й намагалися витлумачити повстання виключно як соціальну боротьбу козацтва. Перемога української армії під Пилявцями і її похід у західний регіон України стали важливою віхою в формуванні основних принципів політичної доктрини гетьмана. В цей час він, як і більшість його соратників. Прагнув домогтися того, щоб король Речі Посполитої став також "королем руським" і визнав козацьку Україну суб’єктом федеративної одиниці на зразок Великого князівства Литовського.

Час повернення з-під Замостя (кінець листопада – грудень) до Києва не обійшовся без глибоких і болісних роздумів над політичними наслідками десятимісячної боротьби, без аналізу причин прорахунків. А київські зустрічі й розмови Б. Хмельницького з представниками української інтелігенції, вищого православного духовенства та єрусалимським патріархом Паїсієм лише підтвердили правоту нових поглядів на майбутнє України. В чому вони полягали? Документи свідчать, що під час переговорів з польським посольством Адама Киселя (лютий 1649) гетьман заявив про свій намір "відірвати від усіх ляхів усю Русь і Україну", звільнити "з неволі … народ всієї Русі".

Минуло два місяці. За нових обставин гетьман під час розмов з московським послом Григорієм Унковським повідомив, що "їм, ляхам і литві, до нас, Запорозького Війська, і до Білої Русі справи немає. І вступили б мені і Війську Запорозькому всю Білу Русь у тих кордонах, як володіли благочестиві великі князі, а ми в підданстві і в неволі бути у них не хочемо". Отже, він не тільки повторив попередню думку про створення Української держави, але й наголосив на тому, що йому, як володарю України, належить право на політичний спадок Київської Русі, а отже, й формування території держави в етнічних межах України.

Розбудова молодої держави відбувалася у надзвичайно складній соціально-політичній обстановці. І саме у цій обстановці сповна розкривався державотворчий геній гетьмана. Йому потрібно було виявити велику мудрість, щоб опанувати ситуацію після укладання Зборівського миру (1649) і Білоцерківського (1651) договорів з Річчю Посполитою. Здавалося, що держава загине, але Хмельницький істотно пом’якшив внутрішньополітичне напруження, визнавши основні соціально-економічні завоювання селянства, і по-друге, після перемоги над Батогом (1652) зумів повернути втрачені козацькою Україною землі. Саме у цей час в основному завершується процес становлення Української держави на терені Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств. Її відновлення як наступниці Київської Русі стало найбільшим політичним досягненням українського народу протягом XIV-XVII ст.

Особливо велику увагу гетьман приділяв проблемі влади, створенню ефективно функціонуючого державного механізму. Враховуючи слабку дієвість чорної ради як загально представницького органу, Хмельницький з початку 1649 року передав її функції старшинській раді. Водночас він докладав максимум зусиль до організації дійового функціонування всіх ланок виконавчої влади. Важливу роль у цьому відіграли розробка й прийняття в червні 1648 року "Статей про устрій Війська Запорозького". Спираючись на цей конституційний акт, гетьман домагався від полкових та сотенних органів виконавчої влади беззастережного і вчасного виконання своїх наказів.

следующая страница >>


izumzum.ru