Проблема громадянської культури в контексті трансформаційних процесів українського суспільства - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Загальна характеристика роботи 1 326.71kb.
Року на офіційному веб-сайті (рубрика «Громадське обговорення») 1 312.84kb.
Колодій А. Ф. Партійна структуризація в Україні в контексті розвитку... 1 290.61kb.
Розділ Національно – державницька ідея в контексті розвитку українського... 2 557.19kb.
Це робота проливає світло на діяльність європейських громадських... 2 684.69kb.
№17: Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної... 1 221.64kb.
Громадянська Асамблея України форум «Криза демократії в Україні. 1 116.22kb.
Історія України охоплює віхи історичного шляху українського народу... 1 293.52kb.
Моделювання іграшок-сувенірів це залучення дітей до народних традицій... 1 235.79kb.
В статті проаналізовано роль і місце освіти в соціальній та економічних... 1 155.56kb.
Національна академія наук україни українське товариство охорони пам’яток... 1 312.18kb.
Вітаю вас, мої читайлики, книголюбчики та казкознавчики 1 35.4kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Проблема громадянської культури в контексті трансформаційних процесів українського - страница №1/1

ПРОБЛЕМА ГРОМАДЯНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

В КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ

ПРОЦЕСІВ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

І.Б.Кіянка


кандидат політичних наук, доцент

Львівський регіональний інститут

державного управління НАДУ

при Президентові України


У 90-ті роки ХХ століття в Україні, як і на всьому пострадянському просторі колишнього Радянського Союзу та країн постсоціалістичної Центрально-Східної Європи, відбулись динамічні зрушення еволюційно-революційного характеру в суспільно-політичних системах. Аналіз цих процесів доцільно здійснювати в аспекті виявлення інституційно-процесуальних змін в середині конкретного соціального середовища в якому вони відбуваються, а також зпівставлення їх із загальноцивілізаційним розвитком, з метою максимального усвідомлення модернізаційного досвіду людства. Розуміння трансформаційних процесів, з одного боку, демонструє складність сучасних політико-соціальних змін, а з другого - суперечливий характер їх протікання у різних країнах. Різновекторність таких змін у різних сферах суспільного життя, а також наявність суб’єктивного моменту в їх оцінці змушує дослідників шукати і вживати поряд з поняттям “перехід” інші поняття. Це зокрема, збігається із загальною тенденцію в оцінках сучасного стану українського суспільства з боку вітчизняних і зарубіжних дослідників. Не випадково, що у суспільнознавчій і спеціальній дослідницькій літературі можна зустріти різні терміни, які характеризують українське суспільство цього історичного періоду: перехідне, трансформоване, модернізоване, реформоване, кризове, посткомуністичне, посттоталітарне, транзитне і т.п., які часто використовуються як синоніми, але все ж таки підкреслюють різні аспекти складного соціально-політичного процесу в країні, що сприяє більш адекватному і повному відображенню сутності певних специфічних сторін, глибоких соціальних змін. А це й зумовлює потребу при аналізі феномену перехідного суспільства не тільки звертатись до різноманітних синонімічних термінів, що вживаються в літературі для його характеристики, але й співставляти їх між собою з метою знаходження найбільш оптимальних можливостей відображення змісту концепції “перехідного суспільства” в Україні. Хоча у словниках під ред.Бабкіної і Шемшученка, ми знаходимо лише один термін - “посткомуністичне суспільство”, який автори пояснюють як “суспільство перехідного типу, що спонтанно переборює обмеження конкретної тоталітарної системи під впливом факторів внутрішнього і зовнішнього походження, прямує від тоталітарного до природноісторичного стану”[1]. Проте, не всі країни, що здійснювали зазначений перехід у певний період своєї історії, можуть бути охарактеризовані як “посттоталітарні”. Так, крах фашизму в Італії і нацизму в Німеччині не призвів до виникнення в них посттоталітарного синдрому. До даного типу належать ті країни, які здобули національно-державний суверенітет у процесі розпаду комуністичного табору - регіон Центральної, Південно-східної і Східної Європи, колишня територія СРСР – сучасний політичний і соціальний простір існування посттоталітаризму.

Позитивний розвиток такого суспільства передбачає безперервну динаміку свідомо генерованих політичною елітою макросоціальних змін, відновлення природно-історичного середовища, створення ефективних сучасних інститутів власності і влади, дієздатних структур управління, запровадження демократичних норм і цінностей, створення надійного механізму правової регуляції суспільних процесів, формування умов для розвитку соціально-орієнтованої ринкової економіки. Феномен посттоталітаризму, що відбиває стан трансформації в усіх сферах суспільного життя, є межею, на якій твориться цивілізаційна альтернатива тоталітарному минулому України. Згідно даного визначення, можна зробити висновок, що старі доктрини практичного соціал-комунізму стають минулими варіантами розвитку і вже втрачають свої цінності в сучасному суспільстві. Хоча спроби специфічної реінкарнації мають ще своє відбиття у сучасній політичній системі України, наприклад, нехтування правилами політичної гри: всенародний референдум, мовна проблема та ін.

Що не дивно, але саме на тлі цих епохальних світових подій і універсальних тенденцій відбувається фундаментальна трансформація соціально-економічної культури, способу життя та світоглядно-ідеологічних орієнтацій в Україні. Щоправда, перехідний процес в Україні має свої особливості, зумовлені специфікою її історичної долі, станом сучасних соціальних змін, що позначаються на всіх сферах суспільного життя. До таких особливостей М.Фріб відносить два найбільш суттєві моменти [2].

По-перше, Україна почала підключатися до цінностей західного індустріального світу. Хоча дані цінності постійно змінюються і набувають нових рис, як конструктивного, так і деструктивного характеру. Утвердження представницької демократії співпало з руйнівним впливом на принципи демократичної рівності з боку ЗМІ (засобів масової інформації). В економічному плані потреба в здійсненні структурної виробничої передумови, яка б відповідала рівню індустріального світу, відбувається на тлі загальної боротьби за створення ринку для вітчизняних товарів, періодично народжуваних кредитно-фінансових і валютних проблем, загостренням масового безробіття. У соціальному плані процес формування нації співпадає з посиленням масових міграційних процесів не тільки на міжрегіональному рівні, всередині держави, але, в значній мірі, на міждержавному рівні. У психологічному плані сподівання на життя за рахунок можливості відтворення цивілізованих життєвих умов на зразок найбільш розвинутих країн світу затьмарюється баченням серйозних проблем, які є стійкими проявами західного способу життя. А це, в свою чергу, формує такий же стійкий стан загального страху перед майбутнім, зневіру у прогрес, негативну залежність свободи і рівності, яку О.Тоффлер у свій час визначав поняттям “футурошок” [3].

По-друге, перехід до нового державного режиму в українському суспільстві відбувся, згідно Фріба, раптово, без попередньої підготовки, як наслідок розпаду Радянського Союзу. Хоча з даним твердженням ми можемо подискутувати, якщо взяти до уваги період “шестидесятників”, їхній світогляд та ідеологічну основу, що відігравало позитивну роль у здобутті незалежності України 24 серпня 1997 року. Це вже була своєрідна ідеологічна підготовка, яка очікувала результатів своєї праці і практичного втілення. Адже відомо, що розпад СРСР – потужного політичного блоку, стимулювало багато зовнішніх і внутрішніх причин, об’єктивних і суб’єктивних обставин. Тобто певні соціально-політичні процеси, що не відповідали природі радянського устрою поступово підточували його. В українському суспільстві дані зміни відбувалися, але вони існували скоріше у формі пасивного незадоволення частини партійно-номенлатурної структури і певних категорій громадян політико-радянської комуністичної системи, яка була не пристосована до радикальних соціально-політичних змін [4].

У перші роки динамічної трансформації радянського політичного режиму всі сили новоявлених ідеологів “перебудови” було кинуто на критику комуністичної ідеології. З часом, постала істина, що боролись не з причиною, а лише із засобами маніпулятивних дій бюрократії. З адміністративно-командною системою пов’язують серйозні помилки і прорахунки у прийнятті важливих внутрішньо- і зовнішньополітичних рішень, заміни демократичних інститутів і процедур на засіб імітації активної політичної участі громадян. Адже наприкінці 80-х рр. адміністративно-командна система втратила всі свої можливості і ресурси, її спроби забезпечення засобами запізнілої модернізації окремих елементів призвели не лише до розпаду СРСР, а й до самоліквідації. Нежиттєздатність адміністративно-командної системи підтвердилась майже одночасним її зникненням у Східноєвропейських країнах і глибокою кризою у країнах, де вона ще претендує на цілісність і життєздатність.

З погляду модернізаційного чинника суспільства особливу увагу слід звернути на внутрішній характер, що зумовив системну кризу радянського соціуму. Основним принципом є критичне поглиблення в останні десятиліття СРСР процесу відчуження населення від модернізаційного розвитку та остаточне затухання імпульсів останнього.

Як зауважив російський дослідник М.Лапін, - слід врахувати сім рівнів відчуження радянського населення:



  1. відчуження більшості населення від участі в управлінні країною, від влади;

  2. відчуження працівників від результатів своєї праці;

  3. тотальне розселянювання сільського населення і загострення продовольчої проблеми;

  4. відчуження структури виробництва від потреб населення;

  5. відчуження людей від правдивої інформації;

  6. втрата людьми почуття безпеки в особистому і суспільному житті, посилення масових доносів і репресій;

самовідчуження суспільства від розвитку, джерел і рушійних сил органічного вдосконалення соціалістичної системи [6].
Література:

1. Політологічний Енциклопедичний Словник під ред.Бабкіної, Шемшученко К., 1996-280С.

2. Фріб М. Як осмислити посткомунізм.// політична думка. – 1997. №4 С.20-41.

3. Тоффлер О. Футурошок М., 1996. С.332.

4. Мейс Джеймс. Комунізм пострадянського періоду.//Політична думка.1997.№4.-С.50-56.

5. Горбатенко В. Стратегія модернізації суспільства. Україна і світ на зламі тисячоліть. К., 1999. С.134-139.



6. Лапин Н.И. Кризис отчуждения бытия и проблемы социокультурной реформации.//Вопросы истории.-1992. №2.-С.33.


izumzum.ru