Приклади художніх технік у школі (с. 8-57), які подані у навчально-методичному посібнику Є. А. Антоновича, В.І. Проців, С. П. Свида - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Рекомендації стосовно орієнтованого переліку матеріалів, які повинні... 1 46.37kb.
У школі навчають не тільки читати, писати, рахувати, мислити, пізнавати... 1 137.1kb.
В. Ю. Пилипенко Стаття присвячена дослідженню місця та ролі мультимедійних... 1 141.75kb.
Перелік навчальних програм, підручників та навчально-методичних посібників... 4 1309.71kb.
Загальноосвітніх навчальних закладах вивчатиметься відповідно до... 2 346.69kb.
Про особливості організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх... 8 2691.51kb.
Про особливості організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх... 18 2692kb.
Донецьк 2008 Р. В. Манн, О. В. Фінагіна, К. В. Харіна. Фінанси: Навч... 16 3141.32kb.
При використанні пристроїв необхідно дотримуватися певних правил... 1 66.88kb.
Затверджую: Директор школи Т.І. Королько План виховноїроботи 2013... 4 759.7kb.
«Х» вкажіть, наскільки дана характеристика притаманна Вашому колективу... 1 39.79kb.
Фандрайзинг 1 372.89kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Приклади художніх технік у школі (с. 8-57), які подані у навчально-методичному посібнику - страница №1/3

Приклади художніх технік у школі (с.8-57), які подані у навчально-методичному посібнику Є.А.Антоновича, В.І.Проців, С.П.Свида “Художні техніки у школі: навч.-метод. посібник. для студентів художньо-графічних факультетів вищих навчальних закладів”. –К., ІЗМН, 1997.

МАЛЮНОК ОЛІВЦЕМ

Олівець... Хто не знає його! Уже дитина-дошкільник користується олівцем. Дехто думає, що він існує споконвіку. Але ж це зовсім не так. Був час, коли не було олівця, адже не було й паперу, то ж ні на чому було писати і малювати. Лише у ХІІІ ст. створено перший олівець, який насправді не був ще сучасним олівцем, а його далеким предком. Це був штифт, що складався з серцевини і футлярчика, подібного на рейсфедер. Серцевину виготовляли зі свинцю. Свинець – метал м’який, ним можна робити слід на папері. І ним писали. У XVI ст. звертаються до графіту, з якого роблять графітну паличку для писання.

Перший олівець у дерев’яній оправі виготовив французький вчений Н.Конте 1790 р. Його можна було навіть підстругувати. З графіту робив олівці й М.Ломоносов.


Нині стрижні для олівців виготовляють із розмолотого графіту з домішками вугілля, глини або фарби в порошку (для кольорових олівців), запресованих до потрібної твердості.

Олівці бувають різні: прості (графітні), кольорові, вугільні (ретуш), хімічні, сангіна, негро.

Дехто вважає, що олівець – малоцікава техніка. Сірий колір штрихів на папері, звичайно, не може рівнятися з привабливістю кольорів акварелі. Але і цим скромним інструментом можна досягти доброго результату, а в руках майстра олівець стає знаряддям, яким створюються шедеври.

Найпростіші елементи зображення у техніці олівця є лінія і штрих. Лінія – це протяжний рух олівця на папері, яка інколи буває однакової товщини протягом усієї довжини. Тоді лінія впевнена, спокійна, у малюнку не передає бурхливого стану почуттів, одноманітна, менш цікава і скупа у вираженні.

Однак часто лінія буває інша, в одному місці тонка, в другому товща, з натиском, із несподіваним переходом від однієї товщини до другої, часто раптово обірвана. Така лінія неспокійна, різноманітна, але завжди жило і цікава.

Лінія – більш самостійний елемент. Вона визначає межі форми, її контур. Вона створює малюнок.

Штрих – це короткий рух олівця на папері. Він теж може бути рівномірної товщини, але найчастіше штрих вельми різноманітний: він може мати потовщення і на початку, і всередині, на кінці, він може бути прямий і дугоподібний.
Роль штриха, його функція дещо інша, ніж лінії. Він менш самостійний, як лінія, і один штрих не може створити хоч би найменшого малюнка. Зате група штрихів прекрасно передає тон, пляму і (як говорять художники) “колір” малюнка.
Штрих часто заповнює малюнок, виконаний лінією. Але бувають і малюнки майже виключно побудовані на коротких штрихах.

Щоб правильно оволодіти технікою олівця, треба часто тренуватись у проведенні ліній і штрихів; заповнювати площі прямими і непрямими лініями та штрихами: тонкими, потовщеними, з переходом від тонких до товстих, перехресними, паралельними і т.п.


Ніколи не слід у малюнку вести олівцем лінії й штрихи з притиском, як це роблять у кресленні і технічному малюнку. Лінію і штрихи треба малювати швидко. Штрих має бути легкий, але кинутий на папір впевнено, рішуче і, де треба, з притиском, часом треба його перервати чи підсилити, або навіть кілька разів повторити. Якби ми хотіли зробити порівняння штрихів, ліній і паперу з поняттями звуковими, то сказали б, що штрихи та лінії – це голос, звук, а паперовий фон – тиша, мовчання. І ось серед тиші, мовчання раптом чується якийсь голос: ніжний, легкий, або сильний, вольовий, могутній – це ми на білій чистій гладіні паперу накреслили кілька штрихів і мовчазний папір “заговорив”. Біла гладінь паперу і чорний штрих – два основні контрасти і на них будуємо наші композиції. Треба пам’ятати, що, коли протиставимо в малюнку, наприклад, групу чорних штрихів і білу пляму паперу, малюнок “заговорить” сильніше, ніж, коли б ми всю композицію побудували в однаковому сірому тоні.

Але й самі штрихи можуть бути між собою контрастними. Виконаємо увесь малюнок однаковими штрихами, і він буде нецікавий. Але протиставимо легким, тонким штрихам більш насичені, широкі штрихи і малюнок “заговорить” або, як кажуть художники, “зазвучить”. Контрастними можуть бути не лише якісно різні штрихи або фон паперу, а й напрями штрихів. Наприклад, при малюванні пейза¬жу легко можна використати горизнтальні штрихи, якими намальована вода, і вертикальні, котрими передане зображення дерев й похилі стебла очерету.

Не можна надто сильно натискувати на олівець, бо тоді видавлюється папір і малюнок виглядає погано. Є й інший спосіб, щоб досягти темної плями на малюнку: треба штрихи скупчувати, малювати їх густо один біля одного або ж перший шар штрихів легко заштрихувати другий раз у протилежному напрямку, ніби сіточкою.
Необхідно пам’ятати, що як і сірий, безбарвний малюнок своєю одноманітністю не вражає глядача, так і надто перечорнений малю¬нок, із згущеними штрихами на всій площині не буде приємно діяти на нього. Не можна, отже, надто зачорнювати роботи, якщо цього не вимагає задум.

Під час роботи олівцем художники-початківці часто допускають одну типову помилку. Бажаючи, щоб малюнок виглядав як найкраще, без помилкових штрихів, від початку роботи починають витирати неправильно намальовані ліній й штрихи, а що у початківця їх завжди багато, то й малюнок з кожним використанням гумки набирає гіршого вигляду. Папір стирається, і нові штрихи уже не виглядають так свіжо і чисто, як на папері, не протертому гумкою. У результаті виходить “замучений”, затертий малюнок.


Буває й так, що папір добрий і гумка його не пошкодила під час виправлення малюнка, проте така “підчищена” вигладжена робота виглядає неначе засушена, красива, але мертва квітка. Виконуючи малюнок якогось предмета, треба залишати усі лінії й штрихи, які наносяться на папір. Вони показують, як виникав малюнок, як уточнювалася побудова, пропорції, як художник шукав правильну форму, отже, показують шлях утворення зображення. Дивлячись на такий малюнок, ми ніби читаємо кожну риску, вона розповідає про творення образу.

Ще більше, ніж глядачеві, потрібні усі ці лінії й штрихи авторові-художнику. За ними він орієнтується, наскільки правильно або неправильно працює, до цих ліній він прирівнює нові лінії й бачить, як побудовано малюнок. Ці лінії – той місточок, який веде художника до істини, вони – його творча дорога і усувати її не слід.


Малюнок на папері, якого не торкалася гумка, завжди буває чистий, живий і свіжий.
Друга помилка, яку припускають початківці, – це розмазування пальцем або паперовим валиком (розтушовкою) штрихів м’якого олівця. Слід олівця повинен бути видний на папері. У цьому краса малюнка. Розтирання, розтушовування штрихів з метою отримати темну пляму – свідчення того, що художник недостатньо володіє технікою малюнка олівцем. Такий прийом можна віднести до роботи вуглем або особливими сортами олівців, але ніколи до роботи звичайним олівцем.

Третя помилка юних художників – манера обводити виконаний малюнок сильнішою лінією контуру. Художнику-початківцю здається, що коли контур форми чіткий, то малюнок красивіший. Це помилкова думка. Адже жоден предмет не має насправді такої лінії, яка б його обконтурювала. І тому малюнок олівцем із контуром, сильніше показаним навколо форми предмета, – неправдивий. Він показує, що художник не знає інших засобів передати правдиво і цікаво форму. Дехто скаже, що бачив роботи відомих художників, які були обведені контурною лінією по всіх деталях. Справді, такі малюнки бувають тоді, коли художник стилізує форми, хоче виділити деталі малюнка, до деякої міри переосмислює зміст малюнка або користується такою технікою, яка вимагає контуру.


Для роботи олівцем придатні сірі графітні олівці різної м’якості. На олівцях є помітка 2М, 3М, 5М – це знак м’якості олівця. Чим більша цифра перед буковою М, тим олівець м’якший. Якщо олівець застругати гостро, він даватиме тонкий штриховий слід. Але нам іноді потрібні широкі м’які лінії. Тоді кінець олівця застругуємо широко і похило (під кутом) або креслимо ним штрихи на папері, поки витреться широка похила площина на кінці графітного стрижня. Таким олівцем можна виконувати широкі лінії й штрихи. Папір для роботи олівцем має бути трохи шорсткий, можна використовувати і папір для креслення. Для роботи олівцем ніколи не слід брати гладкий білий блискучий папір. Олівець на ньому ковзає і не дає чіткого чорного сліду, робота на такому папері виглядає блідо і несвіжо.

МАЛЮВАННЯ КОЛЬОРОВИМИ ОЛІВЦЯМИ

Техніка роботи кольоровими олівцями така сама, як і техніка роботи простим графітним олівцем.

Кольорові олівці є різні, але найпоширеніші чорні й коричневі. Вони мають спеціальні назви: італійський олівець, ретуш, негро, сангіна, соус. Деякі з них виготовляються у дерев’яній оправі (ретуш), як звичайні олівці, а найчастіше у вигляді кольорових паличок, обгорнутих у папір або тонку металеву пластинку (соус, сангіна, негро). Малювання цими олівцями дає приємний малюнок на білому папері.



Італійський олівець виготовляється з порошку паленої кості й рослинного клею. Він має красивий чорний колір і не дає блиску, який є великим недоліком графітних олівців. Якщо графітним олівцем промальовувати двічі-тричі одне місце (з метою притемнити його), то у цьому місці з’являється блиск, який знецінює малюнок. Італійський олівець позбавлений вказаної неприємної якості, й це значно підвищує його цінність як матеріалу для малюнка.


Олівець ретуш, подібно до італійського, має глибокий чорний колір і оксамитову матову поверхню штриха, що цінується художниками. Він дає глибокий тон без блиску. Проте має один недолік: дуже темні лінії важко витерти. Якщо вони неправильні, то завжди залишають слід. Отже, нам треба малювати без гумки.




Олівець негро своєю силою тону і кольором нагадує італійський олівець, але він дає штрих трохи блискучий і жирний. Ним можна досягти глибоких відтінків. Особливо гарно штрих олівця лягає на злегка шорсткому папері. Олівці негро є й коричневого відтінку.

Соус має вигляд товстих циліндричних паличок. Він виготовляється з пресованого дрібного і м’якого порошку – деревної або вугільної сажі з додаванням клею. Можна використовувати як олівець і як фарбу так званий мокрий соус. Для цього його розводять у воді, й тоді малюнок виконується пензлем. Інколи його без води розтушовують на папері за допомогою клаптика тканини або розтушовки, це називається сухим соусом.

Сангіна – олівці у вигляді товстих паличок без дерев’яної оправи. Слово “сангіна” походить від лат. запечи, що означає кров. Сангіна має колір різних відтінків, від червоного до червоно-коричневого або червоно-брунатного. Сангіна може бути натуральна (мінеральна) та виготовлена штучно з глинистих речовин, які додатково забар-влюють оксидами заліза.

У мистецтві, як матеріал для малювання, сангіна застосовується ще з епохи Відродження. Сангіною можна виконувати штрихові малюнки, тобто зображення наносити штрихами, або можна і розтушовувати, оскільки сангіна легко розтирається. Проте найкращі малюнки будуть тоді, коли досягнемо чистого, не затертого малюнка, а це найбільш можливо при штриховому малюнку.

Олівці-крейдки, тобто палички (без дерев’яної оправи) бруднять руки. Ними треба користуватись уміло, бо гумка при цій техніці неприпустима. Вона лише розмазує колір і робить на папері неприємні плями.

Є також кольорові олівці у дерев’яній оправі або механічні (цангові) кольорові стрижні у пластмасовій оправі. Кольоровими олівцями можна виконувати різноманітні роботи: ескізи, начерки і тривалі малюнки, але всі вони не можуть мати надто великих розмірів.

Олівці необхідні художнику в дорозі. Вони не вимагають багато “реквізитів”, вистачить похідного блокнота з папером для ескізів і олівців, їх використовують для швидких начерків із натури, а також малюють людей, тварин, природу, будівлі тощо.
МАЛЮНОК ПЕРОМ

Усе, про що йшлось у розділі “Малюнок олівцем” про лінії і штрихи, їх роль і функції у виконанні малюнка належить і до роботи пером. Проте тут матеріали трохи інші. Найперше змінюється інструмент: у руках художника тепер перо, а не олівець. Для пера потрібне і чорнило. Найчастіше перо буває стальним. Головна якість пера, яка вимагається для роботи художника, – його гнучкість і пружність. Перо повинно легко йти по паперу, давати тонкий і потовщений слід, отже, у міру прогинатись.


Спеціальних пер для роботи художника не випускають. У продажу є шкільні (канцелярські), креслярські й плакатні пера. Нас цікавитиме шкільне перо, як найдоступніше. Отже, для виконання малюнка можна з успіхом використовувати шкільне перо № 11 (на пері є позначка Я). Перо № 86 також підходить для цієї роботи. Є ще перо № 23, яке у малюнку дає рівну лінію без потовщень, або воно буває з невеликими можливостями потовщувати лінію. Проте це не є недоліком, адже можна виконувати штрихові малюнки і різноманітними (з потовщеннями) і одноманітними (рівними, без потовщень) лініями. Усе залежить від нашого задуму. Наприклад, художник Г.Гавриленко часто виконує малюнки рівним штрихом пера. У художника А.Матісса є чимало малюнків, виконаних рівною, гнучкою, мов нитка, лінією (А.Матісс. Жіночий портрет. У книжці Лаптєва “Малюнок пером”, с.77).

Для малювання художники часто використовують гусячі (або інших птахів) пера. У давнину, коли ще не було сталевих пер, художники вживали лише гусячі пера. Вони досить гнучкі, легко роблять потовщення, а також тонкі штрихи. Для малювання беруть великі гусячі пера з крил, знімають пір’я, а кінець зрізають гострим ножем на зразок стального пера. Кінчик прирізують і розрізають по вертикалі на дві частини (на 3-4 мм), щоб вія легше прогинався і туш спливала рівномірніше.

Пером можна малювати на будь-якому папері, але для гарного малюнка найкраще використовувати гладкий папір, так званий бристоль. Інші сорти паперу мають більш або менш зернисту поверхню, і це заважає у роботі. На зернистому папері ліня може вийти нерівною, перо не ковзає гладко і легко по поверхні, з’являються подряпини, нерівності.

Для малюнка пером використовують як білий, так і тонований папір. Найчастіше для роботи пером вживають туш, але штрихові малюнки можна виконувати чорним або темно-синім чорнилом. Туш і чорнило мають легко і рівно сходити з пера. Якщо на кінчику пера утворюються згустки засохлої туші, їх треба зчитувати клаптиком тканини. Ще краще кінчик пера вколоти у картоплину, тоді туш вільно сходить із пера.


Виконуючи малюнок пером, необхідно враховувати його розмір. Для малюнка більших розмірів краще підійде перо, яке може дати товстий штрих, а для паперу малого розміру добирати перо, що дає тоненькі штрихи. Художники часто працюють двома-трьома перами різної товщини.

Найчастіше малюнок пером виконують для газетних і книжкових ілюстрацій, але він може бути і самостійним художнім твором. Усі визначні художники світу надавали великого значення перовим малюнкам, ним виконували ескізи і начерки для майбутніх і композицій, малюнки з натури, підготовчі роботи для гравюр. Малюнки пером залишили Леонардо да Вінчі, Рембрандт, Дюрер, Шевченко, Рєпін, Самокиш і багато інших. Малюнок пером можна виконувати після попереднього начерку олівцем або відразу малювати пером. Тоді треба добре продумати композицію, бо жодний зайвий чи неправильний штрих не можна виправити. Роботу починають або з найлегших, найсвітліших місць, або навпаки, з темних плям, для яких штрихи треба згущувати чи накладати другий раз у тому самому чи протилежному напрямі. Не можна припускати, щоб штрихи зливались у плями і псували папір: мокрий (від більшої кількості туші) папір легко псується під впливом продряпування пером. А тепер починайте роботу: оберіть тему, обдумайте композицію, розмір малюнка, матеріал. Не забудьте про напрям штрихів на зображенні, щоб він був контрастним, розмістіть темні й світлі місця, аби вони чергувались і служили виявленню головного. Пам’ятайте, що штрихи повинні підкреслювати форму предмета.

Малювання пером посильне як учням початкових, так і старших класів.

МАЛЮНОК ПЕНЗЛИКОМ І ТУШШЮ

Робота пером і тушшю за своєю технікою дещо наближається до роботи олівцем. Але в роботі можна використати і пензлик. Мазок тоді соковитіший, м’якший, ним можна робити більші, ніж пером, темні місця – плями, не зіпсувавши при цьому поверхні паперу. Малюнок пензликом і тушшю гарно виглядає на білому і тонованому (однотонному) папері, але його можна виконувати й безпосередньо на акварельному малюнку. Колір тоді служить фоном (небо, земля, трава, річка, озеро), на якому чорною тушшю намальовані предмети (дерева, будинки, люди, тварини).

Певна річ, що акварельний малюнок тоді не роблять з тінями. Роль тіней виконує малюнок тушшю.




ФЛОМАСТЕР

Ви напевно зустрічали у поясненні під малюнком слово “фломастер”. Фломастером можна користуватись так, як ручкою і пером. Це і є ручка, лише спеціального типу. У ній немає пера (як у авторучці), ні ампули з пастою (як у кульковій ручці), а натомість є гніт, насичений спеціальним чорнилом.

Чорнило надходить у гніт з балончика. Для фломастера воно спеціальне, тон глибокий, яскравий і на папері відразу ж висихає. Гніт фломастера роблять з фетру. Фломастером легко класти штрихи на папері в усіх напрямах. Штрих його рівний, чіткий, красивий. Папір для фломастера може бути будь-який: гладкий і шорсткий.
Гніт буває різної товщини і дає різний за шириною слід: вузенький (тонкий) і широкий (товстий). Для малювання можна використовувати водночас два-три фломастери, які дають різні штрихи: тоді широким фломастером малюватимемо місця, де треба більше притемнювати площину, бо саме ширина штриха допоможе швидше запов-нити темну пляму малюнка. А там, де необхідна більш тонка робота, треба виводити дрібні, але виразні деталі, там, очевидно, краще підійде фломастер із тонкою лінією.
Фломастер, як олівці й ручки, займає мало місця, тому є незамінним у поході.
Фломастери випускають чорні й кольорові. Ними із задоволен¬ням працюють як дошкільнята, так і учні початкових, старших класів.

ТЕХНІКА МАЛЮВАННЯ ОЧЕРЕТИНОЮ

Штриховий малюнок очеретиною схожий на малюнок пером або дещо подібний до штрихових малюнків пензликом, але має свої особливості й переваги. Якщо порівняти малюнки, виконані металевим пером і очеретиною, то в першому випадку лінії малюнка виглядають значно строгішими і сухішими, лінії й штрихи, виконані очеретиною, значно вільніші, різної товщини і профілю, соковитіші й значно живописніші.
Цією технікою можна виконувати різноманітні малюнки, ілюстрації, штрихові оформлення та інші роботи.

Для виготовлення пера беруть звичайну дозрілу і вистояну очеретину. Це краще робити восени або взимку. Гарний міцний очерет розрізняють ще й за кольором, коричневий, коричнево-жовтий і блискучий відтінок – ознака доброї якості. Для виготовлення пер із нижньої частини рослини (там вона значно твердіша і міцніша) нарізають очеретини різної товщини. Щоб очеретини могли довше зберігатись, краще зрізати трохи вище від колінця – 2-3 міжкоління.

Застругувати пера можна за власною манерою малюнка. Якщо подобається м’який і плавний штрих чи лінія, тоді перо треба зробити довгим і тонким, якщо більше до вподоби тверді й міцні лінії, тоді перо роблять значно коротшим, якщо потрібне перо з широким штрихом, тоді кінчик пера зрізають на необхідну ширину. Якщо врахувати нахил руки при письмі чи малюнку, тоді й кінчик пера можна зрізати під певним кутом, але й тут треба враховувати силу натискування на перо, подібно до того, як про це розповідалось.

Звертаємо увагу на послідовність виготовлення пера і різні профілі пер залежно від ширини штриха й манери малюнка. Залишається додати, що внутрішній м’який шар краще зрізати ножиком чи лезом безпечної бритви.

Для малювання очеретиною можна користуватись різним папером. Малюють звичайним чорнилом і тушшю. Якщо доглядати за пером, то воно без повторного застругування слугуватиме близько місяця. Для цього після роботи його треба промити і легенько витерти ватою.

Звичайно заготовляють кілька різних пер залежно від потреби у різних штрихах і лініях. Щоб туш не загусала на кінці пера і краще “чіплялася” до паперу, в невеликих перервах між роботою його краще встромити у шматочок звичайної сирої картоплини.

Ця техніка посильна як молодшим, так і старшим школярам.
МАЛЮВАННЯ ОЛІВЦЕМ РЕТУШ

Техніка малювання олівцем ретуш майже не відрізняється від техніки малювання звичайним м’яким графітовим олівцем, хоча має свої особливості. Олівець ретуш не можна застругати так гостро, як звичайний. Грифель олівця ретуш значно товщий, а за насиченістю ліній подібний на вугіль. Олівцем ретуш можна досягти соковитих жирних ліній, які, однак, виготовляють рваними по краях. Це надає їм певної свіжості.


Малювати таким олівцем можна на різному папері, але краще на шорсткому, зернистому.
Порівняймо два малюнки: виконаний графітним олівцем і олівцем ретуш. Малюнок олівцем ретуш не тримається так міцно на папері, дещо брудниться. Щоб уникнути цього, закінчений малюнок можна закріпити за допомогою будь-якого лаку, яким користуються живописці, розвівши лак скипидаром або розчинником №1 у пропорції 1:1, а потім збризкати поверхню малюнка через пульверизатор. Замість лаку можна використати звичайне знежирене молоко, до склянки якого додають білок з одного курячого яйця, старанно розмішуючи. Закріплювач можна приготувати й самому, розвівши у скипидарі або у спирті потовчену каніфоль (живці). На 100 г скипидару 3-5 г каніфолі. Щоб краще розчинялась живиця, можна злегка підігріти скипидар.
Закріплену і висушену роботу оформлюють у паспарту.

Ця техніка посильна для учнів молодших класів і підлітків.

МАЛЮВАННЯ ОЛІВЦЕМ СКЛОГРАФОМ

Мабуть, доводилось бачити й олівець-склограф у крамницях культтоварів. Сама назва говорить про те, що цим олівцем можна писати чи малювати на склі. Переважно олівці склограф чорного або червоного кольору. Склограф дає жирну соковиту чорну лінію, добре “чіпляється” як до блискучого, так і шорсткого паперу.


Грифель олівця грубий і м’який, тому його важко тоненько застругати, отже, це треба враховувати при виконанні малюнка і уникати дрібних, маловиразних деталей. Слід застерегти, що лінії від олівця склограф важко витираються гумкою, тому краще, коли малюнок ведеться впевнено і сміливо, без зайвих виправлень. Малюнок краще заздалегідь підготувати звичайним графітовим олівцем, легенько зробити його побудову, а потім остаточно проробити і завершити склографом.

Якщо малюнок виконати на крейдяному або фотопапері, тоді додатково можна продряпувати у темних місцях світлі лінії ножиком, скальпелем чи спеціально для цього загостреним шкребком. Продряпувати можна лінії різної товщини, це додатково розширить графічні можливості світлотонованої передачі. Непоганий результат отримують на фотопапері (матовому й тисненому), тиснення “В”.

Якщо малювати на тисненому фотопапері “В” олівцем склограф, то замальовані будуть лише випуклі місця, а заглибини залишуться білими. Такий малюнок буде протилежним до заливання тушшю і висвітлення випуклих поверхонь видряпуванням, де туш залишиться у заглибинах. Поєднання чорних випуклих, заглиблених, суцільних чорних і білих місць створює чіткий соковитий графічний малюнок зі світлотоновою передачею.

До речі, з малюнків, виконаних цією технікою, можна робити добрі знімки, щоб потім виготовити поліграфічне штрихове кліше для друкування малюнків у книжках і журналах. Звичайно, не всякий малюнок вартий того, щоб його надрукували, але може статися так, що саме ваш малюнок буде використаний для оформлення книги.


Технікою малювання олівцем склограф у поєднанні з пером і пензликом можна виконувати найрізноманітніші малюнки, оформляти газети, альбоми й виконувати самостійні композиції.

Ці техніки посильні для учнів 4-7-х класів.

Звичайно, фотопапір для цієї мети слід підготувати заздалегідь. Це робиться так: беруть потрібний папір і закріплюють його без проявлення при червоному світлі так, як закріплюють звичайні знімки, потім промивають і просушують. Можна попередньо 1-2 хв проявити, якщо достатньо затемнена кімната, а потім закріпити, промити і висушити.

СКЛОГРАФ, ПЕРО І ПЕНЗЛИК

Цікавих результатів досягають, поєднуючи техніку малювання олівцем склограф зі пером штриховим чи лінійним малюнком, очеретиною чи пензликом на фотопапері тиснення “В” чорною тушшю.

Папір готують так, як було сказано попередньо. Тиснений і матовий папір значно розширює графічні можливості згаданих матеріалів. Треба досягти суцільного заливання тушшю, продряпати окремі місця скальпелем, ножем чи шкребком, тоді туш буде знята лише з випуклих поверхонь тиснення, а в заглибинах залишиться. Цим досягають передачі затінених місць.


МАЛЮВАННЯ ВУГЛЕМ

Техніка малювання вуглем прийшла до нас із сивої давнини. Уже на початку свого розвитку людина намагалась за допомогою графічного письма, жестів і мови передати свої враження та переживання, думки й помисли. У цьому їй допомагали найдоступніші матеріали – кольорова глина і вугіль.

Вугіль використовується як для ескізування й начерків до інших технік (олія, гуаш, темпера, вітраж), так і в самостійному значенні. Цією технікою можна виконувати портрети, пейзажі й жанрові сцени.

Техніка малювання вуглем дає змогу передавати м’які тонові відношення й різкі світлотіньові контрасти.

Для малювання вуглем найпридатніший папір, який має шорстку фактуру – білий, сірий, коричневий, кремовий та різні сорти тонованого і білого картону досить значного формату.

Вугільні палички можна дістати у крамницях товарів для художників. Для цієї мети також використовують активований вугіль, який продається в аптеках, а якщо такої можливості немає, тоді вугільні палички можна приготувати самому. Для цього обпалюють березові палички без доступу повітря. Щоб дістати вугіль, придатний для малювання, беруть березові гілочки діаметром 10-15 мм, нарізають потрібної довжини і накладають їх у високу консервну банку. Слід завчасно підготувати дві однакові банки, в одній з них верхні краї трохи загинають до середини, а в іншій відгинають назовні, усе це роблять так, щоб одна банка тісно могла увійти в іншу. Наклавши березових паличок в одну із приготовлених банок, іншою міцно закривають або забивають молотком, а ще краще киянкою, кладуть у пічку чи багаття. Кисень, який міститься всередині банки, швидко вигорить, а доступу більше не буде, отже, забезпечено потрібний режим обпалення. Коли вогонь згасне, можна відкривати банку і отримаємо чудові вугільні палички.

Березові чи липові палички у банці можна засипати піском повністю, щоб не було доступу повітря, банку закрити і протримати у вогні (або жевріючих вуглинах) 1 год. Коли банка прохолоне, її відкривають і вибирають вугільні палички. Якщо палички легко кришаться, значить треба менше тримати у вогні, а якщо дряпають папір – їх треба довше обпалювати. При засипанні піском потрібно не дві банки, а лише одна.


Для того, щоб під час роботи не бруднити пальці вуглем, заверніть один кінець вугільної палички папером і заклейте. У міру того, як вугіль списується у роботі, папір обдирають.
Малюючи вуглем, можна досягти широкої гами світлопередачі від світлих і світло-сірих тонів до густих темних тіней. Спочатку малюють легкими вільними рухами, окреслюють загальні компоненти композиції, потім грунтовно і старанно проробляють, заштриховують. Зайві лінії витирають чистою фланеллю або клаптиком старого чисто випраного м’якого полотна. Треба стежити, щоб ганчірка не була вологою, аби не зіпсувати малюнок. Ще краще знімати зайві лінії чи плями хлібною скоринкою з м’якушем, але для цього беруть не свіжий, а трохи зачерствілий хліб. Закриваючи вуглем певні місця на папері, слід пам’ятати про гармонійну рівновагу між фоном паперу і темними місцями та лініями малюнка. Добрий результат можна отримати у малюнках вуглем на тонованому папері або картоні, виділяючи окремі світлі місця чи плями пастеллю, кольоровою крейдою. Таким чином, розширюємо можливості пластично-тонової передачі. Тонований картон також бере безпосередню участь у формуванні образу, в об’ємно просторовій передачі.

Очевидно стає зрозумілим, що при малюванні вугільними паличками рухи мають бути м’якими і вільними, але впевненими і сміливими, при зайвому натискуванні може поламатись вугільна паличка. Для того, щоб уникнути забруднення вугільного малюнка і зберегти його тривалий час, закінчену роботу закріплюють так, як ми радили це робити при закріпленні робіт, виконаних олівцем ретуш.

Для закріплення доцільно скористатися й іншими рецептами: розбавити білок курячого яйця у воді (на півсклянки води один білок), можна розвести 3-5 г каніфолі на 100 г спирту або звичайному одеколоні. Закріплення найкраще робити за допомогою пульверизатора, набризкуючи на вугільний малюнок розчин із певної відстані. Якість набризкування краще випробувати спочатку на іншому аркуші паперу. Набризкування проводити кількома прийомами, щоб закріплювач не стікав і не збирався плямами, бо це зашкодить малюнку.

Із технікою малювання вугільними паличками можна знайомити дітей як молодшого, так і середнього шкільного віку.

МАЛЮВАННЯ КОЛЬОРОВОЮ КРЕЙДОЮ

Кольорову крейду звичайно використовують учителі для пояснень на дошці, виділення окремих слів, складів чи певних ліній у малюнках і кресленнях. З успіхом таку крейду можна використовувати і для малювання пейзажів, жанрових сцен, натюрмортів тощо.

Малювати крейдою краще на шорсткому, зернистому або ворсистому папері й картоні. Слід застерегти, що крейдою не можна досягти таких тонких, чітких і соковитих ліній, як це, скажімо, роблять олівцями чи пензликами. У композиційному задумі потрібні узагальнення й простота форм. При певному досвіді роботи палички крейди можна використовувати по-різному: робити різні повороти і нахили. Отже, паличку треба відповідно обтесувати для порівняно тонких ліній та деталей.
Для реалізації композиційних задумів краще вибирати папір чи картон оптимального формату. Невеликий формат обмежує можливості малювання крейдою.
Гарний результат отримуємо, малюючи на ворсистому кольоровому папері, особливо створюючи декоративно-орнаментальні композиції.

Побудову малюнка робимо звичайними або кольоровими олівцями, злегка натискуючи, потім роботу продовжують і завершують кольоровою крейдою. Можна безпосередньо будувати малюнки кольоровою крейдою легкими, сміливими і плавними лініями. При необхідності зайві лінії чи штрихи витирають клаптиком чистої полотняної чи вовняної тканини, пористою гумою або м’якушем хліба, але не дуже свіжого і вологого.

Намічений олівцем малюнок проробляють різнокольоровою крейдою, доводячи його до завершеності. Закінчений малюнок закріплюють так само, як ми радили закріплювати вугільні малюнки. Закріплену й висушену роботу оформляють у паспарту.
Техніка малювання кольоровою крейдою посильна учням усіх класів, від початкових до старших, а відносно широка доступність цієї техніки може зацікавити усіх, хто любить малювати.
ПАСТЕЛЬ

Особливою формою кольорових олівців є пастель. Слово “пастель” походить від італійського слова раstello, що означає тісто. Це м’які кольорові палички у вигляді олівців без дерев’яної оправи, загорнуті в папір. Пастель виготовляється з “тіста”, зробленого із тонкотертих порошкоподібних барвників з домішками скріплюючих (клей) і розбілюючих (крейда, гіпс, тальк) речовин. Завдяки тому, що до барвників додають розбілюючі речовини, пастель має ніжні кольори і це надає пастельним малюнкам особливого відтінку. Пастеллю малюють здавна. Вона відома ще з XVI ст., а розквіту досягла у ХVIII ст. у Франції. У XIX ст. широко використовувалась у Західній Європі. Пастеллю працював наш земляк, видатний художник В.Боровиковський. В Україні у техніці пастельній плідно працював Мурашко. Серед українських художників до пастелі зверталися такі відомі живописці як О.Шовкуненко, Й.Бокшай та ін. Пастельними олівцями малюють переважно на папері, але основою для цієї техніки також може служити картон, тоноване полотно і навіть замш. Пастель кладуть на площину штрихами, але деколи використовують здатність пастелі до розтушовування для того, щоб досягти тонких і плавних переходів від одного кольору до іншого або різних ступенів інтенсивності одного кольору.

следующая страница >>


izumzum.ru