Постанова іменем україни - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Постанова іменем україни - страница №1/1


ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2012 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Кривенка В.В.,

суддів:

Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –


розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «В.Е.С. Груп» (далі – Товариство) до Київської обласної митниці Державної митної служби України (далі – Митниця) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2009 року Товариство звернулося до суду з позовом до Митниці, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення форми «Р» від 5 грудня 2008 року №№ 12, 13, 14 про донарахування ввізного мита та штрафних санкцій.

На обґрунтування позову зазначило, що під час проведення позапланової документальної перевірки Товариства відповідач діяв не у передбачений Конституцією та законами України спосіб і застосував норми, які не регулюють спірні відносини.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 12 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення Митниці форми «Р» від 5 грудня 2008 року №№ 12, 13, 14.

Вищий адміністративний суд України постановою від 31 січня 2012 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні позову відмовив.

У заяві про перегляд ухвали суду касаційної інстанції Товариство посилається на неоднакове застосування підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 2181-ІІІ). На обґрунтування заяви Товариство додало копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2011 року (справа № К-34556/10), яка, на думку Товариства, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом однієї і тієї самої норми матеріального права у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, касаційний суд дійшов висновку, що Митниця правомірно прийняла податкові повідомлення про донарахування податкових зобов’язань зі сплати мита та податку на додану вартість (далі – ПДВ), оскільки при визначенні митної вартості заявленого до митного оформлення товару позивач не включив усю суму фактично понесених витрат.

У судовому рішенні, на яке Товариство посилається як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, касаційний суд, посилаючись на пункт 10.3 статті 10 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», зазначив, що відповідальність за правильність даних, зазначених у вантажних митних деклараціях (далі – ВМД), законодавець покладає саме на платника податку, який здійснює оподатковані господарські операції з імпорту (ввозу) товарів на територію України.

Заява Товариства про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з пунктом 35 статті 1 Митного кодексу України 2002 року (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – МК) пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України – це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур.

У пункті 19 статті 1 МК наведено визначення терміна «митні процедури» – це операції, пов’язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також зі справлянням передбачених законом податків і зборів.

Отже, митні процедури охоплюють митний контроль, митне оформлення та справляння податків і зборів. При цьому виконання митним органом дій (процедур), які пов’язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів, є митним оформленням.

Митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі МК відповідно до заявленого митного режиму.

Незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи (стаття 69 МК).

Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Відповідно до статті 265 МК порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов’язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 25 Закону України від 5 лютого 1992 року № 2097-XII «Про Єдиний митний тариф» установлено, що мито, не сплачене у строки, на які було надано відстрочку та розстрочку сплати, а так само не сплачене в результаті інших дій, що спричинили його недобір, стягується за розпорядженням митних органів України у безспірному порядку.

Наведені норми права дають підстави вважати, що за наслідками перевірки правильності визначення митної вартості товарів можуть бути донараховані обов’язкові платежі.

Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування суми податкового зобов’язання, якщо вона розрахована контролюючим органом, а згідно з підпунктом 4.2.2 зазначеного пункту цієї статті контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях.

Отже, згідно з наведеною нормою контролюючий орган самостійно визначає розмір податкового зобов’язання і, як наслідок, у цьому випадку не застосовується звільнення платника податку від відповідальності за несвоєчасність, недостовірність та неповноту нарахування суми податкового зобов’язання під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, оскільки митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, у більшості випадків визначає декларант, а не контролюючий орган. Зокрема, відповідно до статті 273 МК у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 267–272 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Шостий (резервний) метод визначення митної вартості може застосовуватися безпосередньо митним органом, який у такому випадку визначає митну вартість товару та обов’язкові платежі, а декларант не може нести відповідальності за несвоєчасність, недостовірність та неповноту нарахування суми податкового зобов’язання.

Це правило не може бути застосовано у разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб’єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу, оскільки відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» у такому випадку контролюючий орган вищого рівня може за власною ініціативою перевірити достовірність висновків контролюючого органу нижчого рівня шляхом перевірки документів обов’язкової звітності суб’єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного контролюючим органом нижчого рівня.

Отже, якщо митний орган, приймаючи ВМД, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань, за винятком випадку, коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов’язкових платежів.

В інших випадках, за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України, митний орган має право продовжити здійснення митного контролю, за наслідками якого донарахувати обов’язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недобір.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що донарахування позивачеві ПДВ, ввізного мита та митного збору за митне оформлення товарів відбулося внаслідок виявлення під час перевірки розбіжностей між даними, зазначеними Товариством у ВМД, та даними бухгалтерського обліку Товариства.

Таким чином, рішення касаційного суду в цій справі відповідає вимогам законодавства, яке було чинним на час пропуску товарів через митний кордон України.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «В.Е.С. Груп» відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.



Головуючий

В.В. Кривенко

Судді: М.Б. Гусак

О.А. Коротких

О.В. Кривенда

В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

О.Б. Прокопенко

О.О. Терлецький

Ю.Г. Тітов