Особисте листування івана боберського як джерело вивчення його життєвого І творчого шляху - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Особисте листування івана боберського як джерело вивчення його життєвого І творчого - страница №1/1

ОСОБИСТЕ ЛИСТУВАННЯ ІВАНА БОБЕРСЬКОГО

ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ ЙОГО ЖИТТЄВОГО

І ТВОРЧОГО ШЛЯХУ

Величкович Наталія

Львівський державний інститут фізичної культури
Анотація. У статті розглянуто значення особистого листування І. Боберського для вивчення його життя і творчості. Проаналізовано листи І. Боберського до С. Ґорука, О. Назарука, О. Тисовського. Виявлено окремі факти біографії, погляди і риси характеру професора.

Ключові слова: І. Боберський, особисте листування.

Аннотация. В статье рассмотрено значение личной переписки И. Боберского для изучения его жизни и творчества. Проанализированы письма И. Боберского к С. Горуку, И. Назаруку, А. Тисовскому. Выявлены отдельные факты биографии, взгляды и черты характера профессора.

Ключевые слова: И. Боберский, личная переписка.

Annotation. Velychkovych N. Рersonal correspondence of Ivan Boberskyi is source of study of his vital and creative way. In article considered sense of personal correspondence of I. Boberskyi for study of his life and creation. Analysed the letters of І. Boberskyi to S. Goruk, O. Nazaruk, О. Тysovskyj. Expressed the separate biography facts, looks and character of professor.

Key words: І. Boberskyi, personal correspondence.


Постановка проблеми. Гармонійне виховання молодого покоління неможливе без звернення до прикладів, що дає історія у вигляді знакових постатей кожної епохи. Однією з таких постатей в історії України є Іван Боберський. Він ще за життя був прикладом для української молоді і залишив по собі знамениту спадщину – досвід організації фізичного виховання молоді як частини гармонійного виховання громадянина – патріота України. Його талант організатора, видатні особисті якості були визначальними для розвитку фізичної культури Галичини на початку ХХ ст. З огляду на це особистість професора, як і вся його діяльність, потребують вивчення і популяризації.

Малодослідженим з цього погляду є особисте листування І. Боберського. Через свою унікальність ці документи недоступні широкому загалу. Але з огляду на актуальність образу І. Боберського для сучасників відомості і факти, наведені у листах, потребують ретельного опрацювання та оприлюднення. Така інформація дасть змогу індивідуалізувати образ І. Боберського у свідомості сучасника.

Робота виконана за планом НДР Львівського державного інституту фізичної культури.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Велику роботу щодо популяризації імені І. Боберського здійснила О. Вацеба. Заходами цієї дослідниці та за допомоги української діаспори 1996 року видано альманах “Сокіл-Батько”, у якому вміщено спогади С. Гайдучка, Е. Жарського про І. Боберського. У монографії цього ж автора проаналізовано спортивний рух, одним з організаторів якого був І. Боберський (1999). Завдяки дослідницькій праці проф. о. Ю. Мицика побачив світ щоденник І. Боберського (2003), який містить записи періоду 1918-1919 рр., які були підготовлені до друку самим І. Боберським. Діяльність професора висвітлена в окремих розділах посібників О. Винничука (2001), Б. Трофим’яка (2001), газетних та журнальних статтях. Особисте листування професора не було предметом спеціального дослідження.

Мета – проаналізувати епістолярну спадщину професора Івана Боберського і її значення для вивчення його життя і творчого шляху.

Основні результати дослідження. Збережена епістолярна спадщина І. Боберського не дуже велика за обсягом. У Центральному державному історичному архіві у м. Львові (ЦДІАЛ) зберігається близько 100 листів І. Боберського до різних кореспондентів, офіційного та приватного характеру. У коло нашого дослідження потрапили приватні листи, адресовані С. Ґоруку, О. Назаруку, О. Тисовському. До матеріалів дослідження ми долучили також звіт І. Боберського про подорож до УСС 1916 р., який, хоч і не належить до епістолярного жанру, проте містить цікаві спостереження професора.

Нами проаналізовано листи І. Боберського до Семена Ґорука, крайні дати яких 1907-1916 рр., до Осипа Назарука (1915-1939), до Олександра Тисовського (1912-1914), а також листи О. Назарука до І. Боберського (1923-1939). Загалом проаналізовано понад 200 листів. Ці документи охоплюють періоди життя І. Боберського від Першої світової війни до середини югославського періоду (дозволимо собі так назвати час від 1931 р. до останніх днів життя професора) та є нерівнозначні за своєю інформативністю. Найбільш інформативні для індивідуалізації образу І. Боберського листи 1914-1916, а особливо другої половини 30-х років, що містять уривки втрачених для нас спогадів І. Боберського.

Життєпис професора доповнює описаний ним у листі від 15 серпня 1914 р. до О. Тисовського випадок, який з ним стався у Львові. Якось пізно ввечері І. Боберський, святково вбраний, вертався додому. На Цитаделі (район у центрі Львова) його зупинила поліція і, не бажаючи вірити, що він так пізно повертається з кав’ярні, затримала. Він, як відома і поважана у Львові людина, вельми здивувався, проте не розгубився, а запропонував жовнірам відвести його додому і переконатися, що він місцевий мешканець. Один із жовнірів пішов з ним, а дорогою виявилося, що затриманий – “Сокіл-Батько”, а конвоїр – сокіл з Ляшок Мурованих (село поблизу Львова), який через цей випадок “дістав 30 сот. на тютюн і провідав, де Сокіл-Батько у Львові мешкає” [3].

Цікаво відзначити, що листи І. Боберського до однодумців характеризують його як людину з прекрасним почуттям гумору. Жоден з проаналізованих нами листів не обходиться без дотепу, дружнього жарту. Як зазначав І. Боберський у щоденнику, працюй і жартуй – одне з гасел, яке допомагало йому в роботі [1].

Серед листівок, надісланих О. Назарукові, збереглася поштова картка з раніше не опублікованою фотографією І. Боберського (мал.1). За змістом супровідного листа вдалося встановити, що фото зроблене в Канаді, після 1933 року. Поштовий штемпель і марка не збереглися [4].

У листах І. Боберського до приватних осіб велика частка належить громадським справам. Свою зайнятість під час війни Боберський коментує з характерною для нього дотепністю: “На доказ, які кольосальні межі обнимає моя власть, прибиваю тут печатки, які тепер стоять до моєї розпорядимості” [5] (мал. 2).

Активна життєва позиція професора зумовлена особливостями його світогляду. На зауваження О. Назарука “…хоч Ви в Бога, здається, не вірите…” [4] І. Боберський відповідає: “ Бог є, кождий видить його в свій спосіб, бо кождий чоловік є світом для себе. Однак Бог цілком не журиться людьми: нехай роблять, що їм подобається. Що собі люди виборять, це мають (підкреслення наше. – Н. В.)” [4]. Ці слова свідчать, що Боберський був релігійною людиною. Його віра була активною, як і ставлення до життя. Така позиція дозволила йому гостро критикувати речників християнства, які, за його висловом, все роблять, що їм прикаже держава, і живуть так, неначе б Бога не було на землі, хоча й постійно про нього говорять [4], що могло послужити підставою для припущення О. Назарука.

Боротьба за права українського народу, за утвердження національного престижу українців в усіх сферах життя – одна з провідних думок у документальній спадщині І. Боберського. Описуючи методику вишколу Січових Стрільців і зауваживши дублювання українських наказів німецькою мовою, він відзначає: “Німецькі прикази уважаю за практичні, але з точки народньої самостійності безумовно за злишні, бо понижаючі” [2]. Погоджуючи з О. Назаруком справу переведення кількох сотень доларів на закупівлю Українського Города, наголошує, що Україна має рівні з іншими державами права на розширення своїх територій, аж до закупівлі колоній в Африці та Абіссинії [4]. У відповідь на скаргу Івана Труша про те, що «немає українського стилю, …лише мішанина всяких мотивів“, І. Боберський радить: “…сю мішанину треба добре перемішати і взяти за свою, інакше візьмуть інші і нам не лишиться навіть мішанина” [2].





Мал. 1. Фотографія


І. Боберського.

1

2



3



4



5



6
Мал. 2. Відбитки печаток наведені у листі І. Боберського: 1 – печатка референта Івана Боберського; 2 – печатка “Звіт Українського Леґіону”; 3 – печатка “Центральна каса Українського Леґіону”; 4 –печатка Української Боєвої Управи; 5 – особиста печатка-монограма Івана Боберського; 6 – печатка Українського Військового Музею; 7 – печатка “Український Леґіон”.
З листів І. Боберського яскраво виступає надзвичайна пильність до всього, що його оточує, особливо в історичні часи національно-визвольних змагань. Таким чином, його листи становлять цінність як репортажі.

Листуючись із сотником УСС Семеном Ґоруком, він відчуває, що той знаходиться в епіцентрі історії, і щоразу спонукає його до нотаток, як, наприклад, у листі з Відня від 17-18 травня 1915 р.: “…напишіть дещо більше єще про Степанівну і Михайлишин та може инші які стрілецькі індивідуальности. Опишіть якусь стежу, але докладнісенько, щоби кождий цивіль знав, як то виглядає. Опишіть, як будують окопи, а особливо якийсь напад на російську стежу. Ніхто не хоче писати, а подекуди не вміє, і хоче зараз якихсь великих подій, а не видить, що малі гарні черти є великими подіями” [5].

У листах до цього ж кореспондента зафіксовано інформацію про діяльність І. Боберського на посаді референта Українського Військового Музею: його плани щодо розбудови музею, інструкції для сотників, дописувачів, фотографів; підготовку до виставки у Львові. Уривки, що стосуються музею, засвідчують професійність І. Боберського і у цій галузі. Він дбає про збереження всього, що може становити пам’ятку по стрілецьких часах: речі поранених і полеглих, листи, записки, щоденники, військові трофеї. Постійно наголошує на обов’язках фотокореспондентів фіксувати події “правдивої війни”, а не “невинної кухні”, оскільки “опісля вже все мине – і не вернеся. Нехай сьвітливці се пам’ятають, що на них спочиває величезна відвічальність” [5].

Листування свідчить, що, перебуваючи у Відні або Львові, І. Боберський підтримував тісний зв’язок з бойовими частинами УСС. Крім усього іншого, він як член Бойової Управи УСС дбав про теоретичну підготовку війська. У листі від 7 лютого 1915 р. до С. Ґорука він пише: “…прошу робити собі технічні записки, щоби Ви могли написати стратеґічний підручник з тих досвідів, які наші Стрільці поробили. Н. п.: “Стежі”, “Одіж вояка”, “Пожива під час війни”, “Вказівки для вояка під час походу” і т. п. Спеціяльностию будуть здає ся стежі, се є патрулі. Рівночасно порадьте, щоб сьвітливці поробили технічні знимки з перебігу “стежі”, які в підручнику можна би ужити. … Нехай прецінь побільшиться стратеґічна література і нашим доробком” [5]. У листі від 2 лютого 1916 року йдеться про підготовку перевидання підручника І. Боберського “Впоряд” та брошуру з “полевих вправ”, про задум, щоби “Вісті з Запорожа” публікували “фахові річи про стежі, сторожі, копанє ровів, криївок, гігієну в поли – тактику приступів”, які були конче необхідні для військової підготовки стрільців [5].

Надзвичайно цікаві погляди І. Боберського на історичну долю України у листі від 26 червня 1937 р., де він знаходить аналогію у долях українського і болгарського народів і висловлює своє бачення подій 1916 р.: “Болгари дістали свободу, коли цілком були без пам’яті, що в XIV віці господарили самі своєю землею. Їх доля цілком подібна до нашої. … І ми забули, що правили землею, військом, торгівлею” [4]. Саме браком історичної пам’яті та досвіду праці пояснює він поразку визвольних змагань: “Ми не добились тепер держави, бо розпустили в Києві своїх вояків. Ми не знали, що вони потрібні… Хто шле пожарників домів, коли горить село? Хиба божевільний. Ми встругнули геніяльну дурницю” і вважає, що “…такої хвилі, де ми могли все забрати в свої руки, як спадкоємці, не дочекається нарід так скоро” [4].

Незважаючи на поразку, І. Боберський вважає, що політична шахова гра йде постійно на користь України. З листа до О. Назарука від 26 червня 1937 р. можна виділити конкретні завдання у напрямі сприяння “гравцям”: по-перше, очевидці та учасники національно-визвольних змагань …рр. мають описати все, що діялось у ті часи, щоби на підставі цих спогадів можна було проаналізувати причини поразки; по-друге, молодь повинна їхати за кордон і вчитися “методі праці”; по-третє, ті, хто живуть під радянською владою, мають “пережити ті страшні часи московського лютовання і старатись надати українській державі, зазначеній вже на всіх картах в світі, лад і право”; по-четверте, “…українці по займанщинах не сміють чекати, зіваючи, але боронити своєї мови і всіх своїх прав” [4].

На глибоке переконання І. Боберського, “коли упорядкується існуюча вже Україна, тоді вона відбере від займанців все, що вони забрали”. Цікаво, що І. Боберський навіть прогнозує час, коли це станеться, – три покоління, 75-90 років [4].

Висновки. Особисте листування І. Боберського дає багатий матеріал для вивчення його життєвого і творчого шляху. Автобіографічні моменти, оцінки історичних подій і фактів, що містяться у листах, дають можливість доповнити уявлення про світогляд, риси характеру професора. Вважаємо, що особисте листування як одне з найцінніших джерел вивчення спадщини І. Боберського потребує спеціального поглибленого опрацювання.

Робота потребує продовження дослідження.

Література

1. Боберський І. Щоденник, 1918-1919 рр. / Упоряд. Ю. А. Мицик. – К.: КМ Академія, 2003. – 260 с.

2. Звіт Боберського І., члена Загальної Української Ради і Української Боєвої Управи, з подорожі до Українських Січових Стрільців // ЦДІАЛ, ф. 353, оп. 1, спр. 14.

3. Листи … Боберського І. // ЦДІАЛ, ф. 410, оп. 1, спр. 88.

4. Листи Боберського І. // ЦДІАЛ, ф. 359, оп. 1, спр. 222.

5. Листи Боберського І. // ЦДІАЛ, ф. 385, оп. 1, спр. 12.



Стаття надійшла 02.10.2003 р.