«Нормативно-правовий акт. Класифікація нормативно-правового акта. Акти органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.» - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Заява розширеного засідання Дорадчої ради з питань взаємодії органів... 1 40.15kb.
Програма Уряду «Український прорив» 1 135.79kb.
Нормативно – правові акти з питань, що належать до компетенції районної... 1 109.32kb.
Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної... 1 180.79kb.
Рішення обласної серпневої конференції працівників освіти Вінницької... 1 108.29kb.
Контрольна робота з дисципліни: "Державне регулювання економіки"... 1 230.04kb.
Інформаційний звіт про роботу Української асоціації районних та обласних... 2 446.54kb.
Хронологія основних подій, що передували утворенню Європейського... 3 288.91kb.
Інформація про строки приведення їх у відповідність з нормативно-правовим... 1 63.63kb.
Адміністративні послуги, що надаються відділом забезпечення депутатської... 1 36.45kb.
Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та... 1 36.29kb.
Закон україни про державний захист працівників суду І правоохоронних... 1 181.55kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

«Нормативно-правовий акт. Класифікація нормативно-правового акта. Акти органів виконавчої - страница №1/1



ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У ЧЕРКАСЬКІЙ ОБЛАСТІ


ЗАТВЕРДЖУЮ

В.о начальника Головного

управління юстиції у

Черкаській області

__________Л.А.Пріхно

« 22 » листопада 2010 року
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ НА ТЕМУ:

«Нормативно-правовий акт.

Класифікація нормативно-правового акта.

Акти органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.»

м. Черкаси

2010
ПЛАН
1. Вступ.
2. Поняття нормативно-правового акта.

3. Класифікація нормативно-правових актів.

4. Акти органів виконавчої влади та місцевого

самоврядування.


5. Використана література.

Основним джерелом права у сучасній Україні є нормативно-правовий акт.

Нормативно-правові акти займають особливе місце у системі правових актів. Їх необхідно відрізняти від актів застосування й тлумачення права.

Дані методичні рекомендації розроблені для працівників юридичних служб органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій з метою підвищення правових знань та подальшого використання при здійсненні своїх функціональних обов’язків.



1. Нормативно-правовий акт.
Правовий акт — акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Він оформляється у встановлених законом випадках у вигляді письмового документа (акта-документа).

Види правових актів за юридичною субординацією:

• нормативні, що регулюють певну сферу суспільних відносин і є загальнообов'язковими;

• індивідуальні (ненормативні), що породжують права і обов'язки лише у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку;

• інтерпретаційні (акти тлумачення норм права), що мають допоміжний характер і, як правило, «обслуговують» нормативні акти.

Курс теорії держави та права, як навчальної дисципліни, визначає поняття нормативно-правовий акт — офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими суб’єктами правотворчості у визначених законом порядку і формі, який містить норми права.

Для нормативно-правових актів характерні наступні ознаки:

1) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) і в межах їх компетенції або народом (через референдум);

2) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;

3) приймається з дотриманням певної процедури;

4) має форму письмового акта-документа, визначену для кожного суб’єкта правотворчості і точно визначені реквізити:

а) вид акта (закон, указ, постанова…..);

б) найменування органу, який ухвалив акт (Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів України, місцевий орган влади);

в) заголовок ( наприклад: ЗУ «Про об’єднання громадян», однак деякі акти, наприклад, постанови, розпорядження КМУ приймаються без заголовка - Постанова КМУ від 10 квітня 2009 р. N 337);

г) дата ухвалення акта;

г) номер акта;

д) дані про посадову особу, яка підписала акт (наприклад: Прем'єр-міністр України М. Азаров);

5) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні закони публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр»; у бюлетені «Офіційний вісник України», «Офіційний вісник Президента України»).

До нормативно-правового документа як офіційного письмового документа ставляться відповідні вимоги.

Так, структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи.

Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

1. Преамбула — вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обгрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення.


Наприклад:


Право громадян на свободу об'єднання є невід'ємним правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини, і гарантується Конституцією та законодавством України. Держава сприяє розвитку політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності їх об'єднань

(ЗУ «Про об’єднання громадян» від 16.06.1992, № 2460-XII).


2. Пункти, статті — містять вихідні одиниці нормативно-правового акта — нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть поділятися на частини, а пункти — на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю — «ст.», а частини (абзаци) статей — «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

Наприклад:



Стаття 2. Поняття місцевого самоврядування
1. Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання ……………..

Пункт 1 статті 2
2. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради ……………

Пункт 2 статті 2




Стаття 5. Система місцевого самоврядування
1. Система місцевого самоврядування включає: абзац 1пункту 1
територіальну громаду; абзац 2 пункту 1 статті 5
сільську, селищну, міську раду; абзац 3 пункту 1 статті 5
сільського, селищного, міського голову……. абзац 4 пункту 1 статті 5
2. У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Пункт 2




Стаття 5. Нагородження державними нагородами
Державними нагородами можуть бути нагороджені громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Частина 1 статті 5
Нагородження державними нагородами провадиться указом Президента України. Нагородженому вручається державна нагорода та документ, що посвідчує нагородження нею…. Частина 2 статті 5




пункт 3

3. Основними завданнями управління юстиції є: абзац 1 пункту 3


участь у забезпеченні реалізації державної правової політики, сприяння розвитку системи надання правової допомоги з метою реалізації прав і свобод громадян, захисту законних інтересів фізичних та юридичних осіб; абзац 2 пункту 3
підготовка пропозицій щодо проведення в Україні правової реформи, участь в роботі з удосконалення законодавства, у розробці проектів нормативно-правових актів та сприяння відповідно до своєї компетенції розвитку правової науки…… абзац 3 пункту 3

3. Глави — є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

4. Розділи — об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи — у глави.

Наприклад: Цивільний процесуальний Кодекс України містить XI Розділів. Розділ І «Загальні положення» містить 9 Глав.

5. Частини — найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.

Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:

1) зазвичай правова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;

2) у ряді випадків для вираження складної норми права потрібні декілька статей;

3) іноді в одній статті містяться декілька норм права.

Нормативно-правовоі акти підлягають обов’язкові державній реєстрації та обліку. Так, нормативно-праввові акти, що торкаються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер реєструються в Міністерстві юстиції України. В Україні створений Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів, до якого включаються чинні, опубліковані та неопубліковані, у тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення і висновки Конституційного Суду України, зареєстровані в Мін'юсті нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, Національного банку, а також міжнародні договори України.

Необхідно зазначити, що відповідно до Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

Як бачимо в даній нормі перелічені вищезазначені ознаки нормативно-правового акта.

Як уже зазначалось, крім нормативно-правових актів до правових актів належать інтерпраційні акти та акти застосування норма права. У чому ж полягає відмінність між нормативним актом та іншими правовими актами (зокрема, актом тлумачення норм права і актом застосування норм права)?

Інтерпреційні акти це акти тлумачення норма права. Ящо нормативно-правові акти мають своєю метою встановити чи змінити зміст правових норм. То акти тлумачення норма права спрямовані на роз’яснення їх змісту, меж дії прийнятих норм права. Такі акти адресовані суб’єктам. Які застосовують норми права, що роз’ясненні в інтерпраційному акті.

Акти застосування норм права – це акти державних та інших уповноважених організацій, посадових осіб, які місять державно-владні, персоніфіковані правовві рішення з конкретних юридичних справ (наприклад вирок суду, наказ керівника підприємства). Індивідуальні акти адресуються конкретним особам або організаціям і обов’язкові до виконання тільки ними. Нормативно-правовий акт містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт застосування норм права) має індивідуальну спрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене — адресовано до всіх, а Указ Президента призначити «такого-то» головою обласної адміністрації — це правовий, а не нормативно-правовий акт.
2. Класифікація нормативно-правового акта.

Головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична сила.



Юридична сила — це специфічна властивість нормативноправових актів, яка відображає їхнє співвідношення і взаємозалежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави

Таким чином, за юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти.



Закон це нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку органом законодавчої влади або на референдумі, володіє вищою юридичною силою та регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Закон відрізняється від інших видів нормативно-правових актів за такими ознаками:

1) приймається органом законодавчої влади.

В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму);

2) порядок його підготовки й видання визначаються Конституцією та Регламентом Верховної Ради України. Закріплена в законах обов'язкова послідовність певних дій зі створення законів називається законодавчим процесом;

3) володіє вищою юридичною силою, відповідно всі підзаконні акти повинні відповідати йому і ні в чому не суперечити. Це знаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював;

4) регулює найбільш важливі, ключові, суспільні відносини: основи суспільного і державного ладу, права, свободи і обов'язки громадян, форма держави, повноваження органів державної влади тощо. Зокрема, як передбачено ст. 92 Конституції України: Виключно законами України визначаються: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадян” і т. д.

Саме дані ознаки і виділяють закон у системі інших правових актів, додаючи йому якість верховенства. Змінити або скасувати закон вправі тільки той орган, який його прийняв, причому в чітко встановленому порядку. Згідно зі ст. 85 Конституції України закони приймає Верховна Рада України.

Класифікація законів може проводитися за різними критеріями:

за їх юридичною силою:

1) Конституція (Основний Закон) — основоположний установчий політико-правовий акт, що закріплює конституційний лад, права і свободи людини та громадянина, визначає форму правління і державного устрою, правовий статус органів державної влади (наприклад, у ст. 8 Конституції України визначено, що вона має найвищу юридичну силу);

2) конституційні закони — вносять зміни і доповнення до конституції та приймаються з питань, що передбачені та органічно пов'язані з нею (наприклад, Закон України «Про громадянство», “Про загальний військовий обов'язок”);

3) звичайні закони — акти поточного законодавства, присвячені регулюванню різних сторін соціально-економічного, політичного та духовного життя суспільства (наприклад, Закон України «Про електроенергетику»);



за предметом правового регулювання: конституційні (Закон України «Про вибори народних депутатів»), адміністративні (Кодекс України про адміністративні правопорушення), цивільні (Цивільний кодекс України), кримінальні (Кримінальний кодекс України), екологічні (Закон України «Про охорону атмосферного повітря») тощо;

за терміном дії: постійні (Конституція України) і тимчасові (Тимчасовий регламент Верховної Ради України), надзвичайні — їх дія обмежена у часі і залежить від існування відповідних зазначених в цьому законі надзвичайних обставин;

за структурою: прості (Закон України «Про освіту»), кодифіковані (Житловий кодекс України);

за сферою дії: загальнодержавні (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»), окремих адміністративно-територіальних одиниць (постанови або рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим).

Підзаконні нормативно-правові акти — це нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання.

Підзаконні нормативно-правові акти містять норми, володіють рядом специфічних ознак, видаються лише уповноваженими органами державної влади у визначеній формі з метою конкретизації та на виконання законів.
Види підзаконних нормативно-правових актів в Україні: Укази Президента України; постанови Президії Верховної Ради України; постанови Кабінету Міністрів України; інструкції, розпорядження і накази міністерств, державних комітетів і відомств України; розпорядження глав обласних та районних державних адміністрацій; рішення виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів; нормативні накази та інструкції адміністрації підприємств, установ, організацій.

Незважаючи на те, що в нормативному правовому регулюванні суспільних відносин головне й визначальне місце займає закон, підзаконні акти теж мають дуже важливе значення у житті будь-якого суспільства, відіграючи допоміжну і деталізуючу роль. Відповідно до Конституції України повноваження з прийняття підзаконних нормативно-правових актів закріплені за Президентом України (ст. 106), Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади (ст. 117). У обмеженому обсязі та у випадках, передбачених конституцією і законами України, право підзаконної правотворчості має Верховна Рада та Рада міністрів Автономної Республіки Крим (ст. 135), голови місцевих державних адміністрацій (ст. 118), органи місцевого самоврядування та їх посадові особи (статті 143, 144).



Виділяють наступні види підзаконних актів, розташовані за юридичною силою:

1) Укази й розпорядження є результатом правотворчої діяльності Президента України, обов'язкові для виконання на всій території України, приймаються у межах президентських повноважень, передбачених конституцією та конституційними законами і при цьому не повинні суперечити Конституції України та законам України.

Президент, будучи главою держави, видає акти, які займають наступне після законів місце. Важлива роль приділяється указам, багато у чому завдяки їм глава держави реалізує повноваження та елементи свого правового статусу. У сучасний період сфера правового регулювання, охоплена указами, дуже широка. Як правило, вони видаються у випадку прогалин у праві. Розпорядження — це другі за значенням підзаконні акти глави держави. Звичайно, вони приймаються з поточних чи процедурних питань. Акти Президента публікуються в офіційних виданнях.

2) Постанови і розпорядження Уряду України. Акти, що мають особливо важливе значення, видаються у формі постанов. Акти з оперативних та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень. Усі акти Уряду України обов'язкові до виконання в Україні. Особливістю актів Уряду є те, що вони можуть бути прийняті лише на підставі і на виконання законів України, а також указів Президента України. Змістом постанов уряду є норми права, що встановлюють основи управлінської діяльності в галузі фінансів, освіти, культури, охорони здоров'я тощо, як основні напрями його діяльності. Розпорядження уряду, як правило, мають характер індивідуального правового регулювання. Акти Уряду України підписуються Головою Уряду України і підлягають офіційному опублікуванню не пізніше 15 днів із дня їх прийняття. Наприклад, постанова Кабінету міністрів України «Про підвищення заробітної плати працівників культури та архівів», Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Концепції державної політики у сфері постачання газу та нафти в Україну».

3) Накази, інструкції, положення тощо міністерств, відомств, державних комітетів — це підзаконні нормативно-правові акти відомчого характеру, зміст яких не повинен суперечити законам України та нормативно-правовим актам Президента і Уряду України.

Накази — розпорядчі документи оперативного характеру, якими, як правило, затверджуються або скасовуються інші підзаконні нормативно-правові акти або продовжується строк їх дії.

Інструкції — встановлюють порядок застосування чинного законодавства або порядок здійснення будь-якої діяльності.

Положення, статути — закріплюють правове становище, структуру, функції і компетенцію певної державної організації, установи, підприємства.

Ці акти приймаються на основі і відповідно до законів України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Уряду України, регулюють суспільні відносини, що перебувають, як правило, у межах компетенції даної виконавчої структури. Однак є серед них і такі, котрі мають загальне значення, виходять за межі конкретного міністерства й відомства, поширюються на широке коло суб'єктів. Наприклад, акти Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації тощо.

4) Рішення і постанови органів місцевого самоврядування — приймаються у межах компетенції і діють на території відповідних міст, районів, сіл, селищ, мікрорайонів тощо. Як правило, ці акти регулюють відносини у сфері громадського порядку, охорони здоров'я, торгівлі у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

5) Локальні нормативно-правові акти — це розпорядження керівників державних і громадських організацій (у вигляді наказів та інструкцій), прийняті у межах їх повноважень та регулюють їх службову і трудову діяльність. Акти цієї групи спрямовані на деталізацію вимог загальної норми права стосовно умов діяльності відповідного колективу.
Необхідно звернути увагу на види правових актів за суб'єктами нормотворчості в Україні:

Верховна Рада України — закони і постанови,

Верховна Рада Автономної Республіки Крим — постанови (з питань, що носять нормативно-правовий характер) / рішення (з питань організаційно-розпорядчого характеру);

Президент України — укази (нормативні та ненормативні), розпорядження;

Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження;

керівники міністерств і відомств — нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки міністра;

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим — постанови, рішення і розпорядження;

голови місцевих (обласних і районних) державних адміністрацій — розпорядження;

місцеві ради народних депутатів, їх виконавчі комітети — рішення і нормативні постанови; керівники їхніх управлінь і відділень — нормативні накази;

адміністрація державних підприємств, установ, організацій — нормативні накази, статути, положення та інструкції.


4. Акти органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Виконавчу владу в областях і районах, у містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні державні адміністрації. Голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважен і на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень видає розпорядження, обов’язкові для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, які знаходяться на відповідній території. Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації видають накази (ст. 6 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації»). Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законами України, Рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або суду.

Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечить Конституції України, законам України. Рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономічними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України. Головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Нормативно-правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно зі статті 140 Конституції України місцеве самоврядування в Україні здійснюється через сільські селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Органи місцевого самоврядування при виконанні функцій, делегованих їм державними органами, в межах повноважень визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими для виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції України, ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Таємне голосування обов'язково проводиться у випадках, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону. 

Рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обгрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.

Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

У разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті ради) з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради.

Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення. На вимогу громадян їм може бути видана копія відповідних актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Слід зважити на те, що місцеві референдуми мають вищу юридичну чинність щодо інших нормативно-правових актів місцевого самоврядування.

Особливістю актів місцевого самоврядування є їх територіальна обмеженість і самостійність в ухваленні рішень, які стосуються питань управління комунальною власністю, формування, затвердження і виконання місцевого бюджету, встановлення місцевих податків і зборів, здійснення охорони суспільного порядку та ін. їхні рішення обов'язкові для розташованих на відповідній території підприємств, установ і організацій незалежно від відомчої підлеглості, а також для посадових осіб і громадян цієї території.

Відділ державної реєстрації

та правової роботи


Використана література
1. Конституція України від 28 червня 1996 року.
2. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997

№ 280/97-ВР.


3. Закон України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999

№ 586-XIV.


4. Закон України "Про Кабінет Міністрів України" від 07.10.2010 №

2591-VI.
5. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення

про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та

інших органів виконавчої влади" від 28.12.1992 № 731.


6. «Теорія держави і права». О.Ф. Скакун: Підручник. Харьков:

«Консум», 2000 р.







izumzum.ru