Навчально-методичний посібник. К.: Міністерство праці та соціальної політики України, 2009. 97 с - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Міністерство освіти і науки України Міністерство праці та соціальної... 5 786.27kb.
Міністерство соціальної політики України 1 179.03kb.
Міністерство праці та соціальної політики україни комітет по нагляду... 1 306.44kb.
Міністерство соціальної політики україни 1 122.5kb.
Навчально-методичний комплекс курсу 9 755.07kb.
Схвалено на засіданні науково-методичної ради Київського обласного... 3 405.91kb.
Міністерство соціальної політики України Державна установа Науково-дослідний... 4 720.61kb.
Згідно статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»... 1 293.87kb.
Навчально-методичний посібник для практичних психологів та соціальних... 6 1223.63kb.
Міністерство соціальної політики України Чернігівська обласна державна... 1 131.43kb.
Київський національний університет імені тараса шевченка інститут... 2 516.76kb.
Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ... 1 187.57kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Навчально-методичний посібник. К.: Міністерство праці та соціальної політики України - страница №5/5


- інгаляції – метод фізіотерапії, при якому використовується пероральне та ендоназальне введення медикаментів з метою периферично-сегментарного впливу на рецепторний апарат порожнини носа для корекції носового дихання, а також при лікуванні гострих та хронічних респіраторних захворювань;

- теплолікування - процедури впливу теплом різної природи (грязелікування, сухі та напіввологі припарки), які показані при хронічних запалювальних захворюваннях і обмінних трофічних порушеннях органів опору й руху та інші.


2.2.2. Лікувальна фізкультура

ЛФК як елемент фізичної реабілітації являє собою систему заходів щодо відновлення або компенсації втрачених фізичних можливостей і інтелектуальних здібностей, підвищення функціонального стану організму, поліпшення фізичних якостей, психоемоційної стійкості й адаптаційних резервів організму дитини-інваліда різними методами впливу.

В ЛФК використовуються такі основні засоби: фізичні загально-розвиваючі вправи (загально-зміцнюючи та спеціальні); спортивно-прикладні (ходьба, біг, стрибки, лазіння та повзання, плавання, метання, трудотерапія, механотерапія); рухові ігри (на місці, малорухливі, рухливі, спортивні - футбол, баскетбол, волейбол, теніс та інш.)

Розрізняються декілька форм проведення занять з ЛФК: ранкова гімнастика, самостійні заняття фізичними вправами, лікувальна дозована ходьба та теренкур(сходження), масові форми оздоровчої фізичної культури(туризм, спортивні свята, елементи спорту тощо). Заняття з ЛФК проводяться індивідуальним та груповим методом. Індивідуальні форми роботи проводить спеціаліст з фізичної реабілітації або медична сестра з ЛФК, а групові форми роботи - вчителі-реабілітологи, які працюють у Центрі.

Фізичні вправи дають позитивний ефект у тому випадку, якщо вони, по-перше, адекватні можливостям дитини - інваліда, по-друге, здійснюють вплив, що тренує, і підвищують його адаптаційні можливості.

Суть ЛФК складається в багаторазовому, систематично повторюваному навантаженні, яке поступово зростає, що викликає в організмі дитини - інваліда позитивні, в першу чергу, функціональні, а іноді і структурні зміни. З одного боку, формуються і зміцнюються нові або вдосконалюються вже існуючі рухові навички, з іншого боку – розвиваються й вдосконалюються різні фізичні якості (сила, витривалість, швидкість, гнучкість, спритність), що визначає фізичну працездатність організму дитини - інваліда під час її соціальної реабілітації в Центрі.

Постійний динамічний контроль за правильністю та ефективністю виконання курсу ЛФК у Центрі проводить фахівець з фізичної реабілітації за призначенням лікаря - куратора.
2.2.2.1. У процесі ЛФК варто дотримуватись наступних фізіологічно обґрунтованих принципів:
- Індивідуальний підхід. При розробці реабілітаційної програми необхідно враховувати стать, вік дитини-інваліда, її руховий досвід, характер і ступінь патологічного процесу, функціональні можливості тощо.

- Свідомість. Тільки свідома й активна участь самої дитини - інваліда в реабілітації створює необхідний психоемоційний фон та психологічний настрій реабілітанта.

- Принцип поступовості особливо важливий при підвищенні фізичного навантаження за всіма його показниками: обсяг, інтенсивність, кількість вправ, число їх повторень тощо.

- Систематичність – основа ЛФК протягом процесу фізичної реабілітації. Тільки систематичне використання різних засобів фізичної реабілітації має оптимальний вплив на підвищення функціонального стану організму.

- Циклічність передбачає чергування роботи і відпочинку з дотриманням оптимального інтервалу. Якщо наступне чергове заняття припадає на фазу суперкомпенсації, то ефект від тренування сумується і функціональні можливості підвищуються на новому, більш високому рівні.

- Системність впливу - послідовне чергування вправ та вихідних положень для різних м'язових груп.

- Новизна і різноманітність у підборі і застосуванні фізичних вправ (тобто 10 – 15 % вправ повинні відновлюватися після курсу ЛФК).

- Помірність впливу засобами фізичної реабілітації означає, що фізичні навантаження повинні бути помірними, можливо більш тривалими, або навантаження повинні бути дозованими, що дозволить досягти адекватності навантажень стану дитини - інваліда.

Необхідно особливо відзначити, що курс ЛФК призначається індивідуально кожній дитині. Курс реабілітації залежить від інвалідизуючого діагнозу в середньому складає до 20 процедур. Виконує процедури медична сестра з ЛФК, або спеціаліст з фізичної реабілітації.


2.2.3. Масаж

2.2.3.1. Лікувальний масаж є ефективним реабілітаційним методом, який застосовується з метою нормалізації функцій організму дитини - інваліда при різних захворюваннях і ушкодженнях.

2.2.3.2. Методи лікувального масажу. Найбільш розповсюдженим методом є класичний масаж — основний метод у лікувальному масажі, тому що має різноманітні прийоми, дозволяє широко варіювати дозування, візуально контролювати точність виконання прийомів і оцінювати їх результати. Ручний масаж має перевагу перед апаратним, ножним і комбінованим.

Лікувальний масаж класифікується в залежності від нозологічних одиниць, при яких він застосовується: масаж при травмах і захворюваннях опорно-рухового апарату, масаж при захворюваннях і травмах нервової системи, масаж при захворюваннях внутрішніх органів тощо. Для кожної групи захворювань характерні свої особливості техніки і методики сеансу масажу. При кожному захворюванні методика масажу залежить від етіології, патогенезу, клінічної форми, перебігу і диференціюється в залежності від цих факторів.


2.2.3.3. Методичні особливості при проведенні лікувального масажу

Для досягнення більшого ефекту лікувальної дії масаж варто проводити до фізичних вправ. Лікувальна методика масажу передбачає такі принципи:

- прийоми локального впливу;

- прийоми сегментарно-рефлекторного впливу;

- послідовність прийомів;

- комплексність прийомів;

- поступовість зростання впливу.

Дозування масажу здійснюється з урахуванням локалізації сегментів впливу, вибору прийомів, глибиною і площею впливу на тканини, кількістю масажних маніпуляцій, швидкістю і ритмом рухів та їх амплітудою.

Лікувальний масаж при всіх захворюваннях і ушкодженнях проводиться відповідно до етапів реабілітації. Сеанс масажу складається з трьох частин: вступної, основної і заключної. Масаж не повинен викликати болю. Курс лікування складає від 10 до 12 процедур. Виконує процедури сестра медична з масажу. Якість надання цієї послуги оцінює лікар-куратор.
2.2.3.4. Загальні показання і протипоказання до проведення лікувального масажу

При призначенні масажу лікарем - куратором необхідно визначити показання і протипоказання до його застосування. Варто пам'ятати, що застосування недиференційованих методик, використання невідомих прийомів може викликати несприятливі відповідні реакції, аж до загострення процесу. Також негативні реакції виникають при призначенні масажу в той час, коли масаж ще не показаний. Важливо брати до уваги, що при поєднанні масажу з фізичними факторами, останні можуть супроводжуватися парадоксальною судинною реакцією. Масаж варто застосовувати на віддаленій від осередку ураження ділянці тіла, виконувати по ходу лімфатичних шляхів у напрямку до найближчих лімфатичних вузлів. Положення дитини - інваліда повинне виключати напругу частин тіла, які масажуються. Масажні прийоми не повинні викликати больових відчуттів.

Перші сеанси масажу повинні бути нетривалими, а потім час і сила впливу збільшуються. Час виконання окремих прийомів масажу залежить від ділянок тіла, які масажуються, характеру ушкодження, а також від самопочуття дитини - інваліда. Правильний вибір прийомів багато в чому визначає ефект лікувальної дії масажу.
2.2.3.5. Протипоказаннями для проведення масажу є:

- гострий стан і гострі запальні процеси;

- кровотеча, кровоточивість;

- хвороби крові;

- гнійні процеси будь-якої локалізації;

- захворювання шкірно-інфекційної, нез'ясованої або грибкової етіології, шкірні висипання, ушкодження та подразнення шкіри;

- гостре запалення вен, тромбоз судин, значне варикозне розширення вен із трофічними порушеннями;

- ендартериїт, ускладнений трофічними порушеннями;

- атеросклероз периферичних судин, тромбангіїт у поєднанні з атеросклерозом мозкових судин, що супроводжується церебральними кризами;

- аневризми судин і серця;

- запалення лімфатичних вузлів і судин;

- надмірна психічна та фізична втома;

- активна форма туберкульозу;

- венеричні захворювання;

- каузалгічний синдром після травм периферичних нервів;

- злоякісні пухлини різної локалізації.


2.2.4. Акупунктурна терапія

Цей метод використовується в комплексі реабілітаційних заходів з використанням різних модифікацій (класична рефлексотерапія, мікроголкопунктура, скальптерапія тощо). Окремо розглядаються методики, які засновані на топологічному принципі – метамерному введенні медикаментозних препаратів.


2.2.5. Гідрокінезотерапія
2.2.5.1. Фізичні вправи в басейні застосовують для відновлення опорних функцій організму, при порушенні обмінних процесів, ушкодженні нервової системи та опорно-рухового апарату дитини - інваліда.

Вони виконуються за призначенням лікаря - куратора та під контролем фахівця з фізичної реабілітації або сестри медичної з ЛФК.


2.2.5.2. Заняття в басейні проводяться груповим або індивідуальним методом за спеціально розробленою індивідуальною програмою.
2.2.5.3. Фахівець з фізичної реабілітації або сестра медична з ЛФК спостерігає за станом здоров’я дитини - інваліда під час заняття, надає, за необхідності, першу медичну допомогу, стежить за дотриманням правил поведінки та правилами безпеки на воді тощо.
2.2.5.4. Заняття в басейні призначаються 10 - денними курсами по 20 хвилин і залежать від інвалідизуючого діагнозу. Виконує процедури сестра медична з ЛФК. Лікар-куратор в динаміці оцінює якість надання цієї послуги.Саме такий підхід до кожної дитини - інваліда дозволяє протягом курсу соціальної реабілітації в Центрі покращити рівень фізичного, соматичного та психічного стану дитини - інваліда.

2.2.6. Бальнеотерапія
2.2.6.1. Бальнеолікування – один з ефективних реабілітаційних заходів, який може використовуватись в умовах Центру. При цьому використовуються чотирикамерні та звичайні ванни, різни види душу.

Заходи з бальнеолікування виконуються за призначенням лікарів - кураторів та під контролем сестри медичної з бальнеолікування.


2.2.6.2. Одним з відомих методів бальнеотерапії є душ

- Голчастий душрізновид звичайно дощових. Тонкі струмки води цього душу викликають відчуття уколу голки.

- Віяловий душструмінь води розпорошується за допомогою спеціального розпилювача.

- Циркулярний душ являє собою конструкцію з вертикальних труб, з'єднаних між собою внизу і вгорі кільцями, на трубах маються отвори, з яких вилітають струмки води, з усіх боків обдаючи інваліда, який знаходиться в центрі душу.

- Душ Шарко являє собою потужний струмінь води, що викидається під тиском до 2—3 атмосфер з металевого наконечника — це найенергійніша водолікувальна процедура.

2.2.6.3. Ванни найбільш розповсюджений вид водяних процедур, що застосовуються з лікувальною, профілактичною і гігієнічною метою. У залежності від обсягу води у ванні, а також від поверхні тіла, зануреного у воду, розрізняють: загальні (повні) ванни, поясні ванни, місцеві (локальні) ванни. По складу ванни поділяються на прісні, ароматичні, лікарські, мінеральні, газові тощо.

- Ванни загальні прісні. Теплі ванни показані при неврозах, неврастеніях, безсонні, нейродерміті. Ванни теплі і гарячі — при хронічних захворюваннях периферичної нервової системи (невралгія, радикуліти) і кістково-м'язової системи, хворобах і порушеннях обміну речовин (ожиріння, діабет, подагра), захворюваннях нирок; прохолодні — при неврастеніях.

- Місцеві контрастні ванни поліпшують функціональний стан периферичних судин. Ванни гарячі застосовують у початкових стадіях облітеруючого ендартериїту і захворюваннях шкіри. Ванни холодні застосовують при безсонні, мерзлякуватості і пітливості, варикозному розширенні вен, виразках гомілки, порушенні тонусу судин кистей і стоп.

- Ванни з наданням ароматичних і лікувальних речовин (хвойні, шавлієві, скипидарні, гарячі тощо).

- Хвойні ванни показані при гіпертонічній хворобі, при неврозах, що супроводжуються порушенням сну, швидким стомленням.

- Шавлієві ванни застосовуються при захворюваннях і наслідках травм кістково-м'язового апарата і нервової системи.

- Скипидарні ванни застосовуються при деформуючому остеоартрозі, неврологічних проявах остеохондрозу хребта, поліневропатіях, ожирінні тощо. Протипоказаннями є захворювання серцево-судинної системи, ниркові захворювання.

- Гірчичні ванни застосовуються при хронічному бронхіті, гострих респіраторних захворюваннях.

- Ванни з настоями ромашки, череди, хвоща польового, з відваром сіна, з настоєм листя волоського горіха, з відваром кори дуба, крохмальні ванни тощо застосовуються при шкірних захворюваннях.

- Мінеральні ваннице ванни з природних мінеральних вод або з їх мінеральних аналогів, які використовуються при вертеброгенних ураженнях нервової системи.

- Хлоридно-натрієві (сольові) ванни використовуються при захворюваннях системи кровообігу, гіпертонічній хворобі, поліартритах, спондилоартрозах, шкірних захворюваннях.

Процедури з бальнеолікування призначаються індивідуально кожній дитині-інваліду лікарем-куратором. Курс лікування складає від 10 до 12 процедур. Винокує процедури сестра медична з водолікування. Якість надання цієї послуги оцінює лікар-куратор.

Одними із методів водолікувальних процедур є - компреси (зігріваючі, охолоджуючі) з використанням домішок (спирту, гірчиці тощо); вологі обтирання (локальні та загальні); обливання (загальні та локальні) тощо.
2.2.7. Ароматерапія
2.2.7.1. Головним завданням ароматерапії в умовах Центру є профілактика та лікування захворювань ефірними маслами. Практичне використання ефірних масел дозволяє значно скоротити використання хімічних препаратів. Ароматерапія - натуральний метод заспокоєння багатьох фізичних та психічних недугів. Її головна ціль - повернення рівноваги тіла й духу, підтримка й стимуляція природних захисних сил організму.

2.2.7.2. Аромапрофілактика підвищує адаптаційні можливості дитини - інваліда, є одним з шляхів укріплення здоров`я та підвищення стійкості організму до дії несприятливих чинників навколишнього середовища. Використання ефірних масел є перспективним в сенсі скорочення адаптивного періоду у дітей - інвалідів, що приїжджають на соціальну реабілітацію з різних кліматичних зон та часових поясів. Крім того, ефірні масла використовують для підвищення рівня пам`яті, уваги. Так, ефірні масла лаванди й лимона можливо застосовувати для оптимізації рефлекторної активності центральної нервової системи, підвищення вироблення динамічного стереотипу при виконанні однотипних операцій, в процесі навчання, що у кінцевому результаті призводить до скорочення часу, відведеного на виконання завдання.

Для підвищення ефективності разом з ароматерапією доцільне використання методів раціональної психотерапії, що призводить до гармонізації психоемоційного стану дітей - інвалідів під час їх соціальної реабілітації.


2.2.7.3. Загальні принципи проведення ароматерапії в Центрі
- Групові інгаляційні процедури проводяться протягом 15—20 хвилин, кількістю 12—16 на курс з перервами між курсами 1,5—3 місяці. Використовують концентрації летючих фракцій ефірних масел 1—1,5 мг/м2, тобто наближено до природного, характерного для повітря навколо відповідних рослин. Для проведення процедур у Центрі в повітря спеціально призначеного для цього приміщення подають летючі фракції ефірних масел за допомогою спеціальної аромалампи — «Класик».

- Перед використанням проводиться повний педіатрічний огляд дитини - інваліда, робиться висновок щодо застосування того чи іншого ефірного масла.

При цьому визначається індивідуальна чутливість організму до рекомендованого ефірного масла з використанням шкіряної та нюхової проби.



- Шкіряна проба: 1 краплю ефірного масла змішують з 1/3—1/4 чайної ложки оливкової чи соняшникової олії і втирають невелику кількість цієї суміші за вухом, на внутрішній поверхні ліктьового згину чи на зап`ясті. Якщо через 12 годин не з`являться ознаки подразнення, то це ефірне масло дозволяється використовувати.

- Нюхова проба: вказану вище суміш ефірного й рослинного масел нанести в області грудини чи за вухом на 12 годин. Необхідно також нанести її на фільтрувальний папір й потримати перед носом на відстані 10— 15 см, не торкаючись шкіри. Якщо при вдиханні запаху ефірного масла не виникає бронхоспазму, який супроводжується кашлем, задишкою, то дане ефірне масло можна використовувати.

При цьому виключають з використання ті ефірні масла, які викликають індивідуальну реакцію, пов`язану з негативними спогадами чи асоціаціями.



- Для запобігання звикання організму та зниження лікувальної дії ефірних масел одне й теж масло не рекомендується застосовувати довше 3— 4 тижнів.

- Ароматерапевтична суміш повинна вміщувати не більш ніж п`ять ефірних масел, щоб запобігти виникненню синергічного ефекту.

- Використовуються тільки природні ефірні масла.

- Зберігаються масла в герметично закритому скляному посуді в темному місці.

- Ароматерапія виконується за призначенням лікарів - кураторів та під контролем сестри медичної з фізіотерапії.

- Ароматерапія, як і інші методи лікування, потребує зваженого підходу та не призначена для довготривалого використання. Все залежить від фізичного, душевного стану та потреб організму дитини - інваліда в даному виді терапії. Єдиним протипоказанням, яке розповсюджується абсолютно на всі ефірні масла, - індивідуальна непереносимість. Це, в першу чергу, відноситься до дітей зі схильністю до алергічних захворювань.

Ароматерапія призначається індивідуально кожній дитині-інваліду лікарем –фізіотерапевтом за погодженням з лікарем-куратором. Курс лікування, в середньому, складає 10 процедур. Виконує сестра медична з фізіотерапії. Лікар-куратор в динаміці оцінює якість надання цієї послуги.


Третій етап: ЗАКЛЮЧНИЙ
По закінченні соціальної реабілітації дитини - інваліда кожним лікарем Центру розробляються рекомендації щодо подальшого медичного супроводу дитини за місцем проживання.

На кожному з етапів проводиться просвітницька та роз’яснювальна роботу щодо особистої гігієни, культури поведінки харчування тощо.

Поява нових і розвиток старих методів реабілітації доволі гостро ставить питання оцінки їх ефективності.

З метою визначення динаміки змін в поведінці дитини фахівцями Центру складаються відповідні анкети.

Оцінка результатів реабілітації повинна проводитись за трьома основними напрямами:


  1. порівняльна оцінка об’єктивного стану пацієнтів до та після курсу реабілітації;

  2. аналіз рекомендаційних листів з інших закладів реабілітації (клінік, санаторіїв, центрів реабілітації) із зазначенням катамнезу пацієнта;

  3. анкетування батьків дитини-інваліда.

Доцільність застосування анкетування батьків у тому, що найкраще та всебічно оцінити стан дитини, рівень її соціально-побутової адаптації може не тільки лікар, реабілітолог чи педагог, як самі батьки.

Анкета, яка в стадії розробки, повинна включати та висвітлювати окрім паспортних даних, анамнезу, об’єктивного стану – зміни, які наступили під час реабілітації, та катамнез в період між курсами реабілітації.

Динаміка стану дитини під час курсу реабілітації повинна висвітлювати: стан м’язового тонусу, об’єм пасивних і активних рухів в суглобах, визначення великих моторних функцій, контроль голови, функція повзання, сідання, вставання, стояння, вільна хода, покращення мови, уваги тощо.

При оцінці динаміки стану дитини в період між курсами реабілітації потрібно відзначити чи було покращення, чи стан стабільний, чи може мала місце часткова редукція отриманого результату. І насамкінець: чи батьки були задоволені реабілітаційним процесом і чи бажають у майбутньому продовжити реабілітацію в даному Центрі реабілітації.



Додатки

  1. Схема структурних підрозділів відділення медичного супроводу

  2. Схема організації відділення медичного супроводу

  3. Модель роботи відділення медичного супроводу в структурі Центру


Додаток 1


Структурні підрозділи відділення медичного супроводу

Масаж магніт укладки парафін лік. ванни подіум

стимуляція аромотерапія шерсть підв.душ тренажери

електрофорез грязь міні басейн підвіски

УФО віск м’ячі

бішофіт

Додаток 2


Відділення медичного супроводу





масаж



фізіотерапія

Лікувальна фізкультура





















Додаток 3

Модель роботи відділення медичного супроводу в структурі Центру соціальної реабілітації

Збір анамнезу соціального та медичного

Оцінка обмежень життєдіяльності і реабілітаційного потенціалу неповноспроможного

Формування програми реабілітації

Реалізація програми

Оцінка ефективності

Зміст анамнезу:

-вагітність, пологи,

- час встановлення д-зи,

- сім'я, атмосфера в сім'ї,

- соціалізація неповноспроможного,

- умови життя,

- умови харчування,

- форми проведення вільного часу, захоплення,

- характер поведінки,

- характер мобільності,

- рівень та можливості сприйняття навчальної програми.

Обмеження можливості:

- до самообслу-

говування,

- до самостійного пересування,

- до навчання,

- до трудової діяльності,

- до орієнтації в часі і просторі,

- до контролю своєї поведінки,

- до спілкування…

Заходи по відновленню порушень функцій

ч е р е з:

- завдання,

- інструкції,

- правила,

- вправи,

- розповіді,

- приклади,

- корекції.





















Корекція стилю життя:

- взаємовідносини членів сім'ї,

-господарсько-побутові,

- навчання,

- трудова діяльність,

- соціологічного,

- психологічного,

- медико-соціальна активність



Формування реабілітацій-них маршрутів

Динаміка реабілітаційного процесу
Рівень соціальної реабілітації
Суб’єктивна оцінка









Конт-роль прове-

дення віднов-них заходів




Заходи по створенню благо приємних умов життя:

- терапія середовища,

- терапія зайнятістю,

- трудова терапія і навчання,

- психотерапія.




Фізична реабілітація



Фізіотерапія


Список використаних джерел


  1. Закон України „Про реабілітацію інвалідів в Україні” від 06.10.2005р.

  2. Постанова Кабінету Міністрів України № 716 від 12.05.2007 „Про затвердження Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю”.

  3. Постанова Кабінету Міністрів України № 80 від 31.01.2007 „Про затвердження порядку надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг”.

  4. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України № 48 від 13.02.2007 „Про затвердження Типового положення про центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів”.

  5. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України № 637 від 10.12.2007 „Про затвердження типових штатів центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів та центрів професійної реабілітації інвалідів системи органів праці та соціального захисту населення”.

  6. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України № 206 від 04.05.2007 „Про затвердження соціальних нормативів у сфері соціальної реабілітації дітей-інвалідів для центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України”.

  7. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 14.05.2007 №219 «Про затвердження типових переліків приміщень та обладнання кабінетів центру соціальної реабілітації дітей - інвалідів системи Міністерства праці та соціальної політики України»

  8. Актуальные вопросы социальной реабилитации инвалидов: Методическое пособие.-Федеральное бюро медико-социальной экспертизы-,2006.

  9. Вступ до абілітації та реабілітації дітей з обмеженнями життєдіяльності. Навчально – методичний посібник. – К.: ГЕРБ, 2007. – 288 с.

  10. Мухін В.М. Фізична реабілітація - Київ: Олімпійська література, 2000. -425 с.

  11. Основи медико – соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи. Навчально – методичний посібник / За ред. Мартинюка В.Ю., Зінченко С.М. – К.: Інтермед, 2005. – 416 с.

  12. Самосюк И.З., Чухраев Н.В., Зубкова С.Т., Самосюк Н.И., Шимков Г.Е. Физические методы в лечении и медицинской реабилитации больных и инвалидов. – Київ, «Здоров’я». – 2004. – 624 с.

  13. Іпатов А.В. Комплексна технологія реабілітації інвалідів в Україні //Медична реабілітація, курортологія, фізіотерапія. – 2004, № 3(39). – С. 44 – 45.

  14. Человек и его здоровье /Материалы IX Российского Национального конгресса 22 – 26 ноября 2004 г., г. Санкт – Петербург, Россия. – 328 с.

  15. Актуальные вопросы социальной реабилитации инвалидов: Методическое пособие.-Федеральное бюро медико-социальной экспертизы-,2006.

15. Ляшенко В.І., Петров Р.М., Бєсова В.В. Термінологічний словник учителя - реабілітолога.- Миколаїв, 2007.

16. Ляшенко В.І. Визначення рівнів сформованості життєвої компетентності дітей-інвалідів: Методичні рекомендації .-Миколаїв, 2006.

17. Програма комплексного розвитку й корекції різних сторін психіки дітей (психокорекція): З досвіду роботи.- Херсон, 2007.

18. Стародубов В.И., Пузин С.Н., Амасьянц Р.А. Стратегия формирования и развития системы организации комплексной реабилитации детей – инвалидов в Российской Федерации:Монография.-М.,2006.

19. Вопросы социальной реабилитации инвалидов: Монография.- М, 2003.

20. Соціальна педіатрія і реабілітологія: Збірник наукових праць-К,2007

21. Социальная работа с инвалидами.-М., 1996

22. Дорош Н.У., Назарович В.В. Діагностика нервово-психічного розвитку дітей раннього віку (на матеріалах дошкільного інтернатного закладу). – Р.: ТОВ фірма «Принт Хауз», 2005.

23. Вісковатова Т.П. Проблема генезису, ДS і психолого-педагогічної корекції ЗПР у дітей. – К., 1997

24. Выготський Л.С. Основные проблемы современной дефектологии. – М.: Просвещение, 1995

25. Мухина В.С. Детская психология. – М.: Эксмо-Прес, 2000

26. Осипова А.А. Общая психокорекция: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: ТЦ «Сфера», 2000.




<< предыдущая страница