Навчально-методичний посібник. К.: Міністерство праці та соціальної політики України, 2009. 97 с - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Міністерство освіти і науки України Міністерство праці та соціальної... 5 786.27kb.
Міністерство соціальної політики України 1 179.03kb.
Міністерство праці та соціальної політики україни комітет по нагляду... 1 306.44kb.
Міністерство соціальної політики україни 1 122.5kb.
Навчально-методичний комплекс курсу 9 755.07kb.
Схвалено на засіданні науково-методичної ради Київського обласного... 3 405.91kb.
Міністерство соціальної політики України Державна установа Науково-дослідний... 4 720.61kb.
Згідно статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»... 1 293.87kb.
Навчально-методичний посібник для практичних психологів та соціальних... 6 1223.63kb.
Міністерство соціальної політики України Чернігівська обласна державна... 1 131.43kb.
Київський національний університет імені тараса шевченка інститут... 2 516.76kb.
Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ... 1 187.57kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Навчально-методичний посібник. К.: Міністерство праці та соціальної політики України - страница №1/5



Міністерство праці та соціальної політики України

Організація реабілітаційних заходів у центрі соціальної реабілітації дітей - інвалідів


Методичний посібник

м. Київ

2009

Рекомендовано Методичною радою з питань реабілітації інвалідів та дітей-інвалідів при Міністерстві праці та соціальної політики України ( протокол № 1 від 04.03.2009р.)

Організація реабілітаційних заходів у центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів: Навчально-методичний посібник. - К.: Міністерство праці та соціальної політики України, 2009.- 97 с.

Методичний посібник «Організація реабілітаційних заходів у центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів» розроблений членами Методичної ради Міністерства праці та соціальної політики України на основі інноваційних технологій, корекційної роботи, сучасної реабілітаційної практики, досвіду, накопиченого центрами соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

В основу даного методичного посібника покладено головні напрямки організації реабілітаційних заходів в умовах центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів, такі як організація соціальної, психологічної, педагогічної реабілітації, професійної орієнтації та медичного супроводу реабілітаційного процесу, який представлено як процес комплексної дії, викладеної у належній динаміці та послідовності.

Методичний посібник призначений для фахівців центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів.



Рецензенти:

Коляденко Н.В.науковий консультант Центру медико-психологічної та соціально-реабілітаційнної допомоги дітям НДСЛ „ОХМАДІТ”, доктор медичних наук., доцент;

Ляшенко В.І.перший заступник директора Державного комплексу соціальної реабілітації дітей-інвалідів;

Мартинюк В.Ю.директор Українського медичного центру реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи МОЗ України, кандидат медичних наук, професор.
Укладач:

Корнієнко С.К. – головний спеціаліст відділу реабілітації та зайнятості інвалідів Департаменту у справах інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України

При підготовці методичного посібника по організації роботи в центрі соціальної реабілітації дітей – інвалідів був використаний досвід роботи:

Державного комплексу соціальної реабілітації дітей – інвалідів м. Миколаєва; Волинського обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів; Херсонського обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів; Обласного центру соціальної реабілітації дітей – інвалідів «Відродження» м. Луганська; Українського медичного центру реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи МОЗ України; Українського науково-дослідного інституту протезування, протезобудування та відновлення працездатності (м. Харків).



ЗМІСТ






стор.

Вступ

6


Частина 1. Організація соціальної реабілітації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів

7


1. Загальні положення та визначення термінів


7

2. Заходи із соціальної реабілітації дітей-інвалідів


10

Перший етап: соціальна діагностика

10

Другий етап: соціальна реабілітація

16

Третій етап: визначення результатів соціальної реабілітації

22


Частина 2. Організація психологічної реабілітації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів

26


1.Загальні положення


26

2. Заходи із психологічної реабілітації дітей-інвалідів


27

Перший етап: діагностика психологічного розвитку дитини – інваліда

27

Другий етап: психологічна корекція

31

Третій етап: аналіз та оцінка результатів психологічної реабілітації

37

Додаток 1. Картка первинного обстеження

Додаток 2. Індивідуальна карта обстеження

Додаток 3. Карта динаміки розвитку


40

41

42




Частина 3. Організація педагогічної реабілітації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів

43


1. Загальні положення


43

2. Заходи з педагогічної реабілітації дітей-інвалідів


44

Перший етап: педагогічна діагностика

44

Другий етап: педагогічна корекція

46

Третій етап: визначення результатів педагогічної реабілітації

54

Додаток 1. Карта педагогічної діагностики дитини-інваліда віком від 3 до 7 років

55

Додаток 2. Карта педагогічної діагностики дитини-інваліда віком від 7 до 14 років

56

Додаток 3. Карта педагогічної діагностики дитини-інваліда віком від 14 до 18 років

57

Частина 4. Організація професійної орієнтації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів


60

  1. Загальні положення




60

2. Заходи з професійної орієнтації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів


62

3. Визначення результатів професійної орієнтації

67

Додаток 1. Карта самооцінки схильностей

68

Додаток 2. Диференційно-діагностичний опитувальник

69

Додаток 3. Індивідуальна програма з трудового навчання

69

Додаток 4. Предмет, завдання, зміст навчання, контроль результатів

70

Додаток 5. Примірна програма зі швейної справи

75


Частина 5. Медичний супровід в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів

82


1. Загальні положення


82

2. Заходи медичного супроводу дитини-інваліда


83

Перший етап: підготовчий

83

Другий етап: основний

84

Третій етап: заключний

92


Додатки

Список використаних джерел

93-96


97



Вступ
Протягом останніх десятиріч світова спільнота все уважніше ставиться до проблем людей з інвалідністю. Особливо це відчутно у відношенні до дітей з обмеженими можливостями здоров’я – самого соціально незахищеного прошарку нашого суспільства.

В наш час проблема соціального захисту дітей з інвалідністю в Україні набуває особливого значення у зв’язку із сталими тенденціями зростання їх частки в загальній структурі населення. За десять років чисельність дітей зі сталими психофізичними вадами зросла майже на третину і становить 153,5 тис. У зв’язку з цим Міністерство праці та соціальної політики України докладає значних зусиль щодо створення сучасної реабілітаційної інфраструктури, яка допоможе дітям-інвалідам отримати рівні можливості на шляху до інтеграції в суспільство.

Так, в Україні завершується формування мережі Центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів, яка сьогодні налічує 213 дитячих реабілітаційних установ. В середньому щорічно 17 тисяч дітей з інвалідністю отримують в цих установах реабілітаційні послуги згідно соціальних нормативів з урахуванням індивідуальних особливостей їх захворювання.

Однак, не зважаючи на певну відмінність центрів соціальної реабілітації, викликану місцевими умовами, незмінними залишаються основні критерії організації реабілітаційного процесу як процесу реабілітації комплексної, глибоко індивідуалізованої, послідовної, безперервної з обов’язковою участю сім’ї дитини-інваліда.

Методичний посібник «Організація реабілітаційних заходів в центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів» розроблений на основі інноваційних технологій корекційної роботи, сучасної реабілітаційної практики, досвіду, накопиченого центрами соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

В основу посібника покладено головні напрямки організації реабілітаційних заходів в умовах центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів:

- організація соціальної реабілітації дітей-інвалідів;

- організація психологічної реабілітації дітей-інвалідів;

- організація педагогічної реабілітації дітей-інвалідів;

- організація професійної орієнтації дітей-інвалідів;

- медичний супровід реабілітаційного процесу.

Методичний посібник має сталу структуру, основні напрямки реабілітаційного процесу викладені у логічній послідовності та розділені на три етапи. Перший етап висвітлює підготовчу роботу, яку необхідно здійснювати центру по відношенню до кожної дитини з інвалідністю. Це, насамперед, соціальна та психофізична діагностика дитини-інваліда, визначення відхилень від нормального розвитку, глибини та напрямків патології, з’ясування наявності та об’ємів збережених ділянок, визначення соціального статусу сім’ї тощо. У другому етапі – викладено механізм, напрямки та об’єми реабілітаційної роботи, дано характеристики основних світових та вітчизняних методик, що застосовуються в реабілітаційній практиці. Третій етап вміщує матеріали щодо аналізу результатів реабілітаційного процесу, знайомить з можливими методиками визначення якості формування життєвої компетентності дитини-інваліда.

У методичному посібнику вміщено значну кількість тлумачень певних понять, що використовуються в реабілітаційному процесі, додатків, що наочно доповнюють викладені положення та методики, показують взаємозв’язок між окремими структурами та й наступність виконання певних процесів.

Методичний посібник «Організація реабілітаційних заходів в центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів» дає змогу розглядати реабілітаційний процес, як процес комплексної дії, викладеної у належній динаміці та послідовності. Сподіваємося, що він стане у пригоді керівникам дитячих реабілітаційних установ, спеціалістам-реабілітологам, батькам дітей з інвалідністю, всім тим, хто займається реабілітацією дітей-інвалідів та формує їх життєву компетенцію.




Частина 1

Організація соціальної реабілітації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів
1. Загальні положення та визначення термінів
1.1. Соціальна реабілітація – система заходів, спрямованих на формування життєвої компетентності дитини-інваліда або повернення її до активної участі в житті, відновлення її соціального статусу та здатності до сімейної родинно-побутової та суспільної діяльності шляхом забезпечення соціальних нормативів у сфері соціальної реабілітації.
1.2. Соціальна реабілітація передбачає:

1.2.1. оволодіння дитиною-інвалідом основними соціальними навичками;

1.2.2. пристосування побутових умов до потреб дитини-інваліда, створення безбар’єрного середовища;

1.2.3. соціальну, педагогічну та психологічну корекцію відхилень від нормального розвитку з метою забезпечення життєспроможності дитини-інваліда через сприйняття себе і оточуючих, оволодіння навичками спілкування, адекватної та безпечної поведінки, автономного проживання у суспільстві;

1.2.4. соціальний, педагогічний, психологічний патронат за місцем проживання (вдома) дитини – інваліда [Закон України № 2961-ІV від 06.10.2005р. «Про реабілітацію інвалідів в Україні»].
1.3. Спеціаліст із соціальної реабілітації – це професіонал, якій забезпечує комплексний реабілітаційний процес, щодо подолання або зменшення вад дитини-інваліда та прояв її інвалідизуючого захворювання, розвиток компенсаторних можливостей, загальних соціальних та індивідуальних якостей дитини з обмеженими можливостями здоров’я.
1.4. Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів (далі Центр) – дитячий, корекційно-відновлювальний реабілітаційний заклад системи Міністерства праці та соціальної політики України, що утворюється у формі державних та комунальних спеціалізованих установ для дітей-інвалідів, які мають відповідні медичні показники і потребують спеціальних умов для отримання комплексної соціальної реабілітації.
1.5. Метою діяльності Центру є здійснення заходів з соціальної, психологічної, педагогічної реабілітації, професійної орієнтації та медичного супроводу, що спрямовані на розвиток дитини інваліда та коригування порушень її розвитку, створення передумов для інтеграції її в суспільство.
1.6. Завдання Центру визначені наказами Мінпраці:

- „Про затвердження Типового положення про центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів” (від 13.02.07 № 48);

- „Про затвердження Соціальних нормативів у сфері соціальної реабілітації дітей-інвалідів для центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів системи Мінпраці”( від 04.05.07 № 206).
1.7. Перебування дітей - інвалідів, які проходять реабілітацію в Центрі, здійснюється в таких підгрупах:


  • ранньої соціальної реабілітації для дітей-інвалідів віком від 2 до 6 років;

  • соціальної реабілітації для дітей-інвалідів віком від 6 до 14 років;

  • професійної орієнтації для дітей віком від 14 до 18 років.

1.8. Реабілітаційні послуги надаються дитині-інваліду на підставі Індивідуальної програми реабілітації, в якій визначаються напрямки, обсяг, періодичність їх надання, та відповідно до Індивідуального сімейного плану реабілітації та розвитку дитини (ІСП), в якому вміщуються:

- відомості про дитину та її сім’ю;

- матеріали визначення психофізичного стану, індивідуальні реабілітаційні заходи, програма домашньої активності.
1.9. Індивідуальна програма реабілітації дитини-інваліда включає:

- відомості про дитину-інваліда з визначенням клініко-функціонального діагнозу та коду за МКХ – 10;

- відомості про види обмеження життєдіяльності;

- рекомендації ЛКК щодо реабілітаційних заходів;

- технічні засоби реабілітації;

- вироби медичного призначення;

- результати реабілітації та подальші рекомендації.
1.10. Індивідуальний сімейний план реабілітації та розвитку дитини – головний документальний збірник, що поєднує в собі:

- відомості про дитину та її оточення (дитина, сімейне оточення, соціальний статус сім’ї, облік проведених тестувань, анамнез);

- матеріали визначення психофізичного стану дитини-інваліда (програма та результати попереднього тестування, програми та результати попереднього тестування, програми та результати основного тестування за віковими категоріями);

- індивідуальний план реабілітації (визначення ближніх та дальніх цілей за основними напрямками розвитку дитини, відомості про досягнення дитини, аналіз виконання дальніх цілей);

- програма домашньої активності (загальні рекомендації батькам щодо продовження реабілітаційного процесу поза центром, рекомендації спеціалістів поглибленого впливу щодо виконання реабілітаційних завдань у сім’ї, батьківська сторінка);
1.11. Рекомендаційний лист – документ, який видається дитині-інваліду після закінчення курсу реабілітації та містить:

- назву та реквізити Центру;

- прізвище, ім’я, по батькові дитини-інваліда;

- перелік та обсяг наданих дитині реабілітаційних послуг;

- результати реабілітації;

- подальші рекомендації.


1.12. Форми інтеграції дітей-інвалідів до навчальних закладів :

повна інтеграціядля дітей, які за рівнем розвитку відповідають віковій нормі та підготовлені до сумісного навчання зі здоровими однолітками;

комбінована інтеграція – для дітей, які за рівнем психофізичного та мовленнєвого розвитку мають незначні відхилення і близькі до вікової норми. Такі діти (1-2 дитини) можуть включатися в масові групи і класи та паралельно отримувати корекційну допомогу спеціалістів;

часткова інтеграція – для дітей, які за рівнем розвитку ще нездатні на рівних зі зоровими однокласниками оволодіти всіма предметами навчальної програми. Такі діти відвідують уроки вибірково або в неповному обсязі (вирішується індивідуально);

тимчасова інтеграція за якої діти спеціальної групи з’єднаються зі здоровими дітьми не рідше 1-2 разів в місяць для проведення позакласних заходів;



2. Заходи із соціальної реабілітації дітей-інвалідів
Послідовність етапів соціальної реабілітації:

Перший етап – соціальна діагностика;

Другий етап – соціальна реабілітація;

Третій етап – результати соціальної реабілітації.


Перший етап : СОЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА
Соціальна діагностика передбачає збір необхідної офіційної інформації про дитину-інваліда, її сімейне оточення, визначення соціального статусу сім’ї. Дає змогу оцінити вид та ступінь обмеження життєдіяльності дитини-інваліда. Дані соціальної діагностики враховуються при складанні індивідуальної програми реабілітації.

На першому етапі реабілітаційного процесу на підставі індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда, реабілітаційною комісією Центру розробляється індивідуальний план реабілітації дитини-інваліда, що включає комплекс реабілітаційних заходів.

З метою виявлення вад розвитку дитини та її потреб фахівцями Центру проводиться первинне обстеження дитини-інваліда, спілкування з батьками та (або) законним представником дитини-інваліда.

На підставі індивідуального плану реабілітації визначається тривалість одного курсу реабілітації дитини-інваліда в умовах Центру, а також тривалість індивідуальних та групових занять.


1. Соціальна діагностика дитини-інваліда

1.1. механізмом соціальної діагностики дитини – інваліда є :

1.1.1. здійснення всеохоплюючого соціального обстеження;

1.1.2. визначення соціальних критеріїв для оцінки наявності та ступеню обмеження життєдіяльності;

1.1.3. визначення соціальних критеріїв для оцінки реабілітаційного потенціалу і реабілітаційного прогнозу.
1.2. Соціальна діагностика включає:

1.2.1. базові соціальні характеристики дитини та її сім’ї;

1.2.2. характеристики видів діяльності дитини;

1.2.3. дані соціально-побутового, соціально-середовищного, професійно-трудового обстеження;

1.2.4. дані тестування дитини реабілітаційною комісією і рекомендації, що включені до індивідуального плану реабілітації;

1.2.5. визначення соціальних критеріїв для оцінки наявності та ступеня обмеженості життєдіяльності;

1.2.6. визначення професійно-трудового, навчального, соціально-побутового і соціально-середовищного реабілітаційного потенціалу.
2. Соціальні характеристики родини дитини-інваліда та її батьків

З метою здійснення оцінки обмеження життєдіяльності дитини, соціального статусу родини, виявлення її соціальної неспроможності, у Центрі складається соціальна характеристика родини і батьків дитини-інваліда.

Зазначене обумовлено тим, що сім’я є одним з основних виконавців реабілітаційних заходів і з нею мають тісно співпрацювати фахівці з реабілітації, психологи, педагоги, соціальні працівники.
2.1. Соціальні характеристики родини й батьків дитини-інваліда включають інформацію про:

2.1.1. Батьків:

- обидва батьки живі (мати жива, батько живий);

- мати або батько померли або про них немає інформації;

- самотня мати;

- батьків нема.

2.1.2. Шлюбний статус батьків:

- повна сім’я (вказати фактичний склад);

- неповна сім’я (вказати фактичний склад сім’ї);

- батьки розлучені.

2.1.3. Вік дитини, коли батьки розлучилися.

2.1.4. Виплату аліментів батьком, який мешкає окремо від дитини:

- так;

- ні.


2.1.5.

Мати:


- освіта;

-звільнилася або змінила роботу при народженні дитини-інваліда;

- режим робочого часу.

Батько:


- освіта;

- звільнився або змінив роботу при народженні дитини-інваліда;

- режим робочого часу.

Опікун:


- освіта;

- звільнився або змінив роботу при народженні дитини-інваліда;

- режим робочого часу.

2.1.6. Хто з членів родини приділяє найбільшу увагу часу вихованню та реабілітації дитини-інваліда.

2.1.7. Інваліди, які ще є в сім’ї.

2.1.8.Пільги, якими користується родина, що встановлені законодавством, ступень обізнаності про це самої родини (інформація надається за бажанням батьків).

2.1.9. Зміну взаємовідносин у родині у зв’язку з народженням дитини-інваліда.

2.1.10. Матеріальний стан сім’ї і його зміна у зв’язку з народженням дитини інваліда.

2.1.11. Готовність і змогу батьків допомагати в корекційній та навчально-виховній роботі.

2.1.12. Благополуччя сім’ї (стан здоров’я батьків та інших членів сім’ї, вживання алкоголю батьками чи іншими членами сім’ї тощо).

2.1.13. Використання платного лікування для дитини-інваліда.

2.1.14. Якість нагляду за дитиною:

- задовільна;

- незадовільна.


3. Соціально-побутове обстеження родини дитини-інваліда
3.1. Обстеження соціально-побутових умов проживання родини, у якій виховується дитина, містять:

- вид житла;

- житлова площа на одну особу;

- поверх, на якому проживає родина;

- благоустрій житла;

- чи має дитина окрему кімнату;

- чи має можливість дитина виїхати на дачну ділянку;

- чи має дитина допоміжні засоби для самообслуговування в місті, де проживає.



4. Соціальні критерії обмеження життєдіяльності дитини
4.1 Оцінка обмеження здатності дитини до самообслуговування:

4.1.1. Базові соціальні характеристики дитини-інваліда:

- стать;

- вік;


- ставлення до дитини в родині;

- соціально-побутові умови життя дитини.


4.1.2. Виявлення здатності дитини рухати руками:

- здатність діяти пальцями (обертати кубик);

- здатність діяти кистю;

- здатність тягнути або штовхати предмет;

- здатність пересувати предмети;

- здатність діяти обома руками.


4.1.3. Оцінка навичок самообслуговування в дітей віком 3 - 18 років:
особиста гігієна:

- виконує самостійно;

- виконує з незначною допомогою і підказкою;

- виконує за допомогою стороннього;

- не виконує.
одягання, роздягання:

- виконує самостійно;

- виконує з незначною допомогою і підказкою;

- виконує за допомогою сторонньої допомоги;

- не виконує.
прийом їжі:

- виконує самостійно;

- виконує з незначною допомогою і підказкою;

- виконує із залученням сторонньої допомоги;

- не виконує.
4.1.4. Оцінка контролюючої екскреції (2 - 18 років):

- екскреція під контролем чи без контролю.

4.1.5. Оцінка можливості самостійного проживання й уміння розпоряджатися грошима дається дитині-інваліду у віці 16-18 років.

4.1.6. Оцінка соціальних навичок дитини-інваліда у віці 11-18 років:


приготування їжі:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.
миття посуду:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.
користування домашніми приладами:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.
прибирання приміщення:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.
ручне прання:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.
4.1.7. Оцінка соціальних навичок дитини у віці від 11 до 18 років:

оволодіння навичками ремонту одягу:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює
в’язання:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює
вишивання:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює
4.1.8. Самостійне відвідування магазинів, підприємств побутового обслуговування оцінюється у дітей 15-18 років.
4.2 Оцінка обмеженості здатності до спілкування

4.2.1. До базових соціальних характеристик здатності дитини до спілкування, відносяться:

- спілкування у всіх звичайних суспільних стосунках (сім’я, друзі, сусіди, однокласники та ін.);

- спілкування з оточуючими (мовлення, зір, слух, письмове мовлення, розуміння знаків, символів та ін.);

- користуванням телефоном, телевізором, радіо, комп’ютером;

- читання книг, журналів та ін., у відповідності з віковою нормою.


4.2.2. Соціальне обстеження включає оцінку соціальних зв’язків, яка можлива для дитини у віці від 4 до 18 років:

- коло соціальних зв’язків у ближньому соціальному оточенні;

- зв’язки обмежені сім’єю, класом;

- спілкування дитини-інваліда з дітьми;

- спілкування дитини-інваліда з дорослими.
4.3 Оцінка обмеження можливості контролювати свою поведінку

4.3.1. До базових соціальних характеристик дитини, пов’язаних зі здатністю будувати взаємини із оточуючими, відносяться:

- характер особистих взаємин із членами родини;

- характер міжособистісних взаємин за межами оселі, у ближньому та дальньому соціальному оточенні.


4.3.2. До базових соціальних характеристик дитини, пов’язаних зі здатністю контролювати свою поведінку відносяться:

- правильна ідентифікація предметів та людей;

- можливість дотримання морально-етичних, соціально-правових, санітарно-гігієнічних норм;

- можливість виконання звичайної повсякденної діяльності;

- можливість усвідомлення особистої безпеки (для дитини у віці 11-18 років), враховуючи можливість користування газом, електрикою, туалетом, ванною, сірниками та інше.

- можливість діяти самостійно;

- можливість із сторонньою допомогою та підказкою;

- неможливо діяти;

- можливість усвідомлення самого себе, свого місця в часі та просторі, свого соціального статусу, своїх психічних та особистих якостей.
4.4 Оцінка обмеженості можливості до орієнтації: здатність до орієнтації як виду діяльності пред’являє вимоги до фізіологічних та психологічних характеристик дитини (центральної нервової системи, зорового та слухового аналізаторів та інше).
4.4.1. Базові соціальні характеристики дитини, що пов’язані зі здатністю до орієнтації, включають:

- можливість усвідомлення місцезнаходження в часі і просторі;

- можливість усвідомлення своєї особистості;

- сприйняття, упізнавання, адекватне реагування на інформацію, що надходить, розвиток сенсорних аналізаторів (нюхати, відчувати, бачити, смакувати, чути тощо).


Оцінка соціально-побутової орієнтації, орієнтування у просторі та інші особливості розвитку дитини дошкільного віку визначаються відповідно базового компонента дошкільної освіти й відповідних програм розвитку («Малятко», «Зернятко», «Я у світі»). Завдання дитячої реабілітаційної установи – використовувати ці програми у реабілітаційному процесі.
4.4.2. До семирічного віку, в основному, закінчується формування внутрішньої позиції дитини у вигляді структурованої системи мотивів, що відображають ставлення дитини самої до себе і до оточуючих її людей. Разом з тим під час роботи з дітьми-інвалідами необхідно детально враховувати індивідуальні особливості розвитку кожної дитини.
4.5 Оцінка обмеженості можливості до пересування

4.5.1. Ознаки, що характеризують базові соціальні характеристики, пов’язанні з руховою активністю дитини:

- здатність підтримувати позу;

- здатність пересуватися (встати з ліжка, крісла, стільця, лягати та сідати, змінювати положення в ліжку);

- здатність долати перешкоди й підніматися сходами, ходити по пересіченій місцевості;

- здатність бігати.


4.5.2. Обмеження, що виникають при пересуванні:

- зменшення здатності до пересування на великі відстані;

- збільшення часу, що витрачається на пересування;

- пересування з допомогою іншої людини;

- обмеженість пересування у межах житла;

- повна відсутність пересування.


4.5.3. Аналіз характеристик пересування (як виду діяльності дитини) передбачає:

- вивчення діяльності дитячого організму при пересуванні;

- санітарно-гігієнічних умов виконання діяльності (хода, біг, стояння та ін.),

- фізіологічних і психічних потреб при пересуванні, пов’язаних з інвалідизуючим захворюванням.


4.5.4. Для оцінки можливостей до пересування при необхідності можливо обстеження дитини вдома.
4.5.5. Тестування передбачає виконання таких тестів:

- можливість пересуватися;

- вміння ходити;

- вміння долати перешкоди або підніматися сходами;

- можливість бігати.
4.6. Оцінка обмеженості можливості до оволодіння знаннями включає:

4.6.1. Аналіз базових соціальних характеристик дитини з інвалідністю:

- інформація про виховання дитини;

- інформація про освіту (загальну)дитини;

- інформацію про професійну підготовку дитини;

- професійно-трудові дані дитини;

- дані про профорієнтацію дитини;

- дані про заняття дитиною мистецтвом, фізичною культурою або спортом.


4.6.2. Інформацію про виховання дитини віком до 7 років:

- чи відвідує дитина дошкільний заклад, його тип;

- тривалість перебування дитини в закладі;

- інформація про розвиток дитини (соціально-побутова орієнтація, навички самообслуговування, ігрова діяльність, працездатність, загальний розвиток мовлення, графічні навички, готовність до письма та читання, математичні уявлення).


4.6.3. Інформація про загальну освіту дитини:

- чи вчиться дитина в загальноосвітньому закладі, його вид (звичайний, спеціальний, надомна освіта, інше);

- тип спеціального загальноосвітнього закладу (для дітей з патологією слуху, зору, мовлення, опорно-рухового апарату, з недоліками розумового розвитку);

- форми навчання (очна, заочна, надомна, екстернат та інше);

- методи навчання (індивідуальне, групове, інтерактивне, інтегроване, інклюзивне навчання та інше).
4.6.4. Аналіз структури навчальної діяльності включає вивчення:

- змісту навчання (отримання навчання відповідного рівня згідно з обраною професією та формування мотивації до активної професійної позиції);

- засобів навчання (спеціальні технічні засоби для навчання й обладнання навчального місця);

- процесу навчання, у тому числі форм та методів навчання;

- умов навчання, їх відповідності можливостям дитини-інваліда.


5. Педагогічна діагностика дитини-інваліда

Педагогічна діагностика передбачає всебічне вивчення об’єкту педагогічного впливу. Для кожної дитини-інваліда програма педагогічного обстеження конкретизується в залежності від віку дитини та її відхилень від нормального розвитку.


5.1. Педагогічна діагностика передбачає:

- оцінку освітніх можливостей (відповідність між подовженням та складністю навчання, а також якістю отриманих знань, умінь та навичок);

- оцінку ефективності навчання (успішність, швидкість та якість освітніх можливостей);

- оцінку навчання (якість отриманих знань, продуктивність, точність, професійна ефективність);

- оцінку працездатності в процесі навчання;

- оцінку графічних навичок та письма;

- оцінку освоєння рідної мови та мовлення, математики та інше;

- оцінку взаємовідношень з друзями;

- оцінку відношення до навчання.
5.2. У дитини-інваліда оцінюється загальний розвиток мовлення, знання, розуміння й уявлення про навколишнє середовище, соціальні зв’язки, освоєння навичок самообслуговуванні й ігрова діяльність.
5.3. Інформація про професійну підготовку дитини-інваліда включає:

- відомості про професійну підготовку, якщо така проводилася, то де вона була отримана;

- відомості про спеціальність, згідно з якою отримана професійна підготовка;

- відомості про профпідготовку на теперішній час, то де і за якою професією вона здійснюється.


5.4. Професійні дані (для дитини у віці 14-18 років) включають інформацію:

- про наявність професії (спеціальності),

- про зайнятість ;

- працює (- де, за якою професією або спеціальністю; - тип підприємства; - умови й організація праці; - розмір заробітної плати);

- не працює (- чи бажає працювати; - професія, за якою хотів би працювати; - умови і режим праці; - розмір заробітної плати).
5.5. Інформація про профорієнтацію дитини включає:

- чи проходила дитина профорієнтацію;

- якщо так, то де;

- як здійснювався вибір професії;

- професія, за якою рекомендується навчання.
5.6. Інформація про заняття дитини-інваліда творчим видом діяльності, фізичною культурою передбачає вивчення таких питань:

- чи займається дитина-інвалід у якомусь гуртку;

- чи володіє вмінням творчої діяльності, фізичної культури;

- якщо не займається, то чи має бажання займатися.

Соціальна діагностика дозволяє всебічно обстежити й дати експертну оцінку обмежень життєдіяльності в дитини та ступеня їх вираженості.
Другий етап: СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ
1. Соціальна реабілітація дитини-інваліда

Соціальна реабілітація дитини-інваліда - це система корекційних заходів по розвитку соціальних функцій та відновлення здатності дитини-інваліда до самостійної громадської та сімейно-побутової діяльності, процес включення її у соціальне середовище, нормальну суспільно – корисну діяльність і адекватні взаємовідносини з однолітками.

При формуванні плану соціальної реабілітації дитини-інваліда необхідно означити:

- результати проведеної тестування на першому і основному етапах;

- строки виконання (дату початку та кінця реабілітаційних заходів);

- напрямки та об'єм реабілітаційних заходів;

- залучення до активної участі в реабілітаційному процесі батьків дитини-інваліда, навчання їх ефективним методам та прийомам корекційно-розвивальної роботи;

- програму домашньої активності-комплекс послідовних домашніх завдань, які повинна виконувати дитина вдома із допомогою батьків.




    1. . Соціальна реабілітація дитини-інваліда включає наступні заходи :

1.1.1. Інформування і консультування сім’ї дитини – інваліда з питань соціальної реабілітації і правових питань.

1.1.2. Соціально-психологічний патронат сім’ї дитини-інваліда, що має допомогти сформувати адекватні взаємини між батьками, іншими членами сім’ї та дитиною; допомогти дорослим створити комфортну для розвитку дитини сімейну атмосферу; розширити поінформованість батьків про потенційні можливості дитини, її перспективи в різних аспектах життя; створити умови для активної участі батьків у вихованні і навчанні дитини; навчити батьків реабілітаційних прийомів, організації ігрової та навчальної діяльності дитини.

1.1.3. Інформування сім’ї та надання рекомендацій щодо соціально-побутового орієнтування дітей.

1.1.4. Надання допомоги дитині-інваліду в підборі технічних засобів реабілітації, відповідно до медичних показників, навчання дитини-інваліда користуванню технічними засобами реабілітації.


1.2. Програма самообслуговування та соціальних навичок дитини – інваліда включає:

1.2.1. Уміння самостійно їсти і пити, одягатися, користуватися туалетом, умиватися і причісуватися, спілкуватися з оточуючими та гратися.

1.2.2. Оволодіння соціальними навичками.

1.2.3. Можливості до пересування (здатність змінювати та утримувати положення тіла, до зберігати рівновагу при пересуванні та у стані спокою, подолати перешкоди при ходьбі і т.д.).

1.2.4. Здатність до орієнтації (до орієнтації в часі, місцезнаходженні та ін., у тому числі за допомогою технічних засобів).

1.2.5. Здатність до спілкування (налагодження контактів з людьми шляхом сприйняття, переробки та передачі інформації, у тому числі з використанням при необхідності допоміжних технічних засобів допомоги).


1.3. Соціально-побутове орієнтування:

1.3.1. знання та визначення частин тіла людини;

1.3.2. знання своєї адреси та членів сім’ї;

1.3.3. знання розміщення кімнат приміщення свого житла, соціокультурних закладів;

1.3.4. знання умов свого побуту й уміння в них орієнтуватися;

1.3.5. орієнтування на вулиці;

1.3.6. знання елементів і особливостей флори й фауни, орієнтування в часі (дні тижня, пори року, години);

1.3.7. засвоєння соціальних норм і правил поведінки.


1.4. Програма соцiально-побутової реабiлiтацiї передбачає формування в дітей з обмеженими можливостями здоров'я побутових навичок та включає:

1.4.1. Формування в дитини-iнвалiда уміння концентрувати увагу, контроль за руховою дiяльнiстю.

1.4.2. Формування навичок самообслуговування (харчування, одягання, особиста гігієна, прибирання приміщень, спілкування, культура поведінки).

1.4.3. Розвиток ігрових навичок.


1.4.4. Виховання навичок використання iнформацiї (знаки дорожнього руху, телефон, годинник, гроші).

1.4.5. Створення необхідних умов для незалежного існування дитини-iнвалiда передбачає:

- створення безбар’єрного середовища;

- забезпечення елементарною комфортністю житловux i допоміжних приміщень, безпечним жuтловuм середовищем;

- врахування при будiвництвi або реконструкції прuмiщення, призначеного для дитини - iнвалiда (iндивiдуального чи в стаціонарному закладі), естетичного зовнішнього вигляду та інтер’єру, якi створюють відчуття психологічного комфорту i зручності;

- відповідність житлової площі санітарним нормам, її архiтектурно-планувальнi зміни;

-дотримання стандартів до площі й обладнання технiчнuми засобами реабiлiтацiі і допомiжнuми застосуваннями по догляду;

- пристосування житла дитини-iнвалiда до її функціональних можливостей, оснащення приміщень спецiальнuми допомiжнuми пристосуваннями для полегшення самообслуговування;


- запобігання пiдвищенiй небезпеці нещасних випадків (падіння, опіки, отруєння), пов’язаних зi змiною стану аналiзаторiв (слуху, зору), порушеннями рухової функцiї, психiчної дiяльностi шляхом адаптації житла. Для осіб, якi мають парези i паралiчi або iншi види порушень опорно-рухового апарату, якi мають утруднення i нестiйкiсть при ходьбі, необхiднi допомiжнi ручки i поручнi, щоб за них можна було трuматися при перемiщеннi по квартирi. Підлога повинна бути неслизька або покрита килuмовuм покриттям, яке не збивається при ходьбі, щоб виключити падіння. Для забезпечення можливості пересування на крiслi - візку потрібне перепланування квартири: усунення порогів мiж кiмнатами, збiльшення площi кухні, ванної кiмнати, ширини прорiзiв дверей. Ванну i туалет оснащають пристроями, якi полегшують користування ними або виконання гiгiєнiчнux процедур;

- пiдбiр спецiальних засобiв, що полегшують приготування iжi (пристосування для рiзання, чищення продуктів, вiдкривання банок i пляшок) або самостiйний її прийом, користування столовими приборами (тримачі для посуду, спеціальна насадка на ложку, виделку, ніж, набip посуду для сліпих, тарілка для захвату їжі губами), апаратів дистанційного управління, предметів домашньої обстановки, пристроїв сповіщання (автоматичні засоби сигналізації про пожежу, витік газу, сигнали тривоги при початку судорожного припадку у хворого на епiлепсiю), доступні засоби зв 'язку i комунікації; системи внутрiшньо-квартирного зв'язку, екстреного виклику, якi дозволяють у випадку необхiдностi, невстаючи з ліжка, зв'язатися із соціальним працівником;


- забезпечення iндивiдуальними технiчнuми засобами реабiлiтацiї i пристосуваннями, якi полегшують пересування, орієнтацію, спілкування (протези, ходунки, ортопедичне взуття, тифлотехнiка, сурдотехніка i т.д.);

- забезпечення допоміжними пристосуваннями, для полегшення самообслуговування, якi пiдбираються з урахуванням iндивiдуальнux потреб i порушених функцій;

- відповідність обладнання для житла й iндивiдуальних допоміжних пристосувань до типу дефекту, яке повинне бути нешкiдливuм для здоров'я, функцiональним, зручним i простим у застосуваннi;

- виконання завдань соцiально-побутового орiєнтування, куди входить навчання дитини самостiйно орiєнтуватися в навколuшнiй обстановці, правильно сприймати її стан, адекватно реагувати на зміни, якi вiдбуваються в ній. У процесі орiєнтування здiйснюється ознайомлення iнвалiда з предметами i оточенням соціально-побутового призначення (у власній квартирі i спеціалізованому закладi);

- навчання дитини-iнвалiда навичкам самозабезпечення в побуті, персональному збереженні, з питань дієтотерапії; режиму дня, користування лiкарськuми засобами, допомiжнuми технiчними пристроями;

- навчання i освіта членiв сім'ї дитини-iнвалiда з різних питань: про характер захворювання, яке є у дитини-iнвалiда, обмеження життєдiяльностi, пов'язаних з ними соцiально-психологiчних i фiзiологiчних проблем, видах i формах соцiально-побутової допомоги, видах технiчнux засобiв реабілітації, особливостях їx експлуатації.




1.5. Соцiально-середовищна реабiлiтацiя має на меті створення оптимального середовища життєдiяльностi дитини-iнвалiда за межами її житла.

Соцiально-середовищна реабiлiтацiя має на увазi два процеси – пристосування соцiального середовища до специфiчнux можливостей дитини-iнвалiда, усунення перешкод до незалежного iснування в умовах навколишнього середовища i виробничiй сферi, з одного боку, i навчання дитини з інвалідністю житu в звичайному соцiумi i бути iнтeгpoвaним в суспiльство - з iншого.

Соцiально-середовищна реабiлiтацiя забезпечує:

1.5.1 соцiально-середовищне орiентування.

Сюди входить: становлення взаємовiдносин з людьми, знайомство з територiєю i розмiщеними на нiй необхiднuми об'єктами - магазинами, закладами, пiдприємствами, спортивно-оздоровчими закладами;

1.5.2. соцiально-середовищну ocвiтy - процес навчання iндивiда навичкам користування середовищем, навичкам перемiщення в навколишньому середовищi, користування транспортом, умiння самостiйно купувати продукти й речi, вiдвiдувати громадськi мiсця. Сюди ж вiдноситься i навчання соцiальнiй незалежностi, спрямоване на можливiсть самостiйного проживання, уміння розпоряджатися грошима, користуватися громадянськими правами, брати участь у громадській дiяльностi.

Важливе значення має навчання навичкам проведення вiдпустки, дозвiлля, заняття спортом та фiзичною культурою, що включає набуття знань та навичок про рiзнi види спортивної та дозвiльної дiяльностi, навчання використанню для цього спецiальних технiчних засобів реабiлiтацiї, iнформування про вiдповiднi заклади, якi здiйснюють даний вид реабiлiтацiї.

Важливе консультування з правових питань, яке повинне забезпечити їм правову допомогу в областi соцiального захисту. При зверненнi до opганів соцiального захисту i iнших організацій, покликаних займатися соцiальною реабiлiтацiєю дитини-iнвалiда, родичi, а також особи, що представляють iнтереси дитини-iнвалiда, повиннi мати можливiсть у повному об'ємі отримати необхiдну iнформацiю про права iнвалiдiв, про можливостi peгіону в cпpaвi надання їм необхiдної допомоги. Важлива також oсвітa дитини-iнвалiда по сiмейним питанням - в областi cтaттевoго виховання, можливість контролю народжуваностi та iн.;

1.5.3 соцiально-середовищну адаптацiю - процес i результат пристосування дитини-iнвалiда до об'єктів життєдiяльностi i оволодiння навичками самостiйного життєзабезпечення, користування громадянськuми правами. Соцiально-середовищна адаптацiя включає в себе не тiльки навчання дитини-iнвалiда необхiднuм навичкам, але i цiлий ряд заходiв, якi повиннi здiйснюватися суспiльством, державою, регiональнuми структурами.

­1.6 Заходи з соцiально-культурноi реабiлiтацii дитини-iнвалiда передбачають забезпечення i дитини - iнвалiда засобами мистецтва i культури та включають:

1.6.1. Розвиток рiзноманiтних життєво важливих пізнавальних навичок.

1.6.2. Підвищення рівня самооцінки особистості.

1.6.3. Здатність до творчого самовираження.

1.6.4. Розвиток навичок спiлкування.

1.6.5. Формування в дитини-iнвалiда активної життєвої позицiї.

1.6.6. Навчання в музично-драматичних колективах, вокальних або хореографiчних студiях, школах ремесел, студiях малювання, рiзноманiтних гуртках.

1.6.7. Участь у фестивалях, концертах, конкурсах, театралiзованих показах.


2. Методики соцiокультурної реабiлiтації дiтей-iнвалiдiв:

- арттерапія;

- бібліотекотерапія;

- ізотерапія;

- музикотерапія;

- ігрова терапія;

- казкотерапія;

- глинотерапія;

- гарденотерапія;

- іпотерапія тощо.


2.1. Арт-терапія (реабілітація шляхом творчості) – це лікування за допомогою залучення дитини - інваліда до мистецтв. При цьому дитина навчається спілкуватись з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби. Вона має змогу самостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєї поведінки, діяльності і спілкування, необхідні для її повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища.
2.2. Бiблiотекотерапiя

2.2.1. Передбачає спецiальний корекцiйний вплив на дитину-iнвалiда за допомогою читання спецiально пiдiбраної лiтератури, яка сприяє нормалiзацiї або оптuмiзації псuxiчного стану. Корекцiйне читання вiдрiзняється своєю спрямованiстю на психiчний стан дитини-iнвалiда.

2.2.2 Здiйснюється через дискусiї, лiтературнi вечори, художнє читання, зустрiчi з персонажами твopiв та їх авторами, лiтературнi та поетичнi клуби, виставки книжок, роботу в читацькому залi.

2.2.3 Реабiлiтацiйний вплив читання:

- проявляється в заповненні нестачі власних образів i уявлень;

- замiнює тривожні думки i почуття або спрямовує їх в нове русло;

- дає знання про альтернативнi способи переживань, про iншi можливi форми поведiнки;

- дозволяє бачити можливі шляхи виходу iз ситуації;

- допомагає в розв'язаннi конфлiктiв у реальному житті;

- допомагає пізнати себе i тим самим відкриває шляхи до самозмiни i самореалiзацii:


2.3. Iзотерапiя - терапiя художньою творчiстю, унiверсальний iнтердисциплiнарний метод, який використовується з метою комплексної реабілітації;
2.3.1 спрямований на усунення або зменшення нервово-психiчних розладiв, вiдновлення i розвиток порушених функцій, компенсаторних навичок, формування здібностей до ігрової, навчальної, трудової дiяльнiсті в процесі занять специфічними цілеспрямованими видами творчості;

2.3.2. сприяє розвитку мови, мислення, зорового сприйняття, моторнiй координацii; мови, зв'язує їх між собою, допомагаючи дитини-iнвалiду упорядкувати засвоєні знання, оформити i зафіксувати свої уявлення про оточуючий cвiт;

2.3.3. служить способом розв'язання психологічних, внутрiшньо-особистiсних проблем (страхи, тривога, невпевненість, caмoтнicmь, подолання негативних переживань, формування умiлостi i впeвненості руки, точностi pyxiв i т. д.).
2.4. Музикотерапія:

2.4.1. передбачає використання рiзноманiтних музичних засобів для психолого-педагогiчної i лiкувально-оздоровчої корекцiї; розвитку творчих здібностей, розширення світогляду, активізації соцiально-адаптивних здібностей;

2.4.2. стимулює до власної творчостi (прослуховування музики сполучене з емоцiйно-образною сферою);
2.4.3. рухова активність під музику посилює обмiн речовин в органiзмi, пiдвищує загальний тонус, покращує дiяльнiсть серцево-судинної системи, регулює нервову дiяльнiсть, розвиває фiзичнi здiбностi.
2.5. Iгрова терапія:

2.5.1. розглядається як засiб для послаблення патологiчнux психічних cтaнів дитини-iнваліда;

являється унікальним засобом комплексної реабiлiтацiї; ця технологія може виконувати функції соцiалiзацiї, розвитку, вuxовання, адаптації; релаксації, рекреації і ін. Унікальність ігротерапії полягає і в тому, що травмуючі життєві обставини переживаються в умовному, ослабленому вигляді, хоч емоційне відтворення їх достатньо реальне;

2.5.2. ігрова терапія містить елементи фізичного і соціально-психологічного тренінгу, активізує мислення, уяву, творчі здібності дітей-інвалідів;

2.5.3. розвиває орієнтацію, учить пошуку необхідного розв’язання, оптимального виходу, виконує особливу роль у розширенні комунікативних навичок;

2.5.4. є динамічним способом корекції розбалансованої емоційно-вольової, комунікативної, рухової сфери. Дозволяє найбільш природно самовиразитися і долати суб’єктивні комплекси, пов’язані з дефектами і фрустраціями;

2.5.5. допомагає випробувати типи поведінки, вибрати найбільш підходящий для конкретної особистості у відповідній життєвій ситуації;

2.5.6. застосовуються дві форми ігротерапії:

- спрямована (директивна);

- неспрямована (недирективна).

2.5.6.1. при спрямованій ігротерапії спеціаліст сам бере участь у грі, вносить у неї сюжетно-рольовий аспект. Це ігри-драматизації, заняття в театральних гуртках, конкурси, турніри, змагання, імпровізаці;

2.5.6.2. неспрямована ігротерапія орієнтована на самостійну гру дитини-інваліда, де вона виражає свій внутрішній світ, самопочуття. Звідси і наявні самостійно організовані і розвиваючі сюжети: імпровізації, придумування й інше.


2.6. Казкотерапія – це вид і спосіб емоційно-психологічного, педагогічного впливу, соціально-морального формування особистості.

2.6.1.Функції казок (функціональні особливості);

2.6.1.1. викликає інтенсивний емоційний резонанс;

2.6.1.2. створюють особливий комунікативний простір, оскільки образи казок звертаються одночасно до двох психічних рівнів: до рівня свідомості і підсвідомості, що дозволяє проробляти внутрішньо- і міжособистісні конфлікти;

2.6.1.3. повідомляє про те, як побудований світ, ознайомлює з основними періодами життя людини, якими цінностями керуватися в житті, яким чином будувати взаємини з оточуючими;

2.6.1.4.основа для формування «морального імунітету»;

2.6.1.5.надає можливість цілісно сприймати світ.
2.6.2. Напрямки корекційної роботи:

2.6. 2.1. психокорекція емоційно-вольових порушень;

2.6.2.2. здобуття вільного досвіду через спілкування, через рольові дії казкового героя;

2.6.2.3. формування творчого потенціалу через казки-драматизації;

2.6.2.4. подолання почуття страху і невпевненості через придумування казкових сюжетів і драматичне їх програвання.
2.7. Глинотерапія – це робота з пластичними матеріалами (глина, пластилін, тісто і інше).

2.7.1. Виготовлення різноманітних виробів сприяє:

- розвитку інтелекту;

- мотивації для активної участі в соціокультурному просторі;

- підвищення самооцінки;

- оволодіння навичками професійної майстерності.

Це робота з пластичними матеріалами (глина, пластилін, тісто та інше). Виготовлення різних виробів сприяє розвитку інтелекту, мотивації активної участі в соціокультурному просторі, підвищенню самооцінки, оволодінню навичками професійної майстерності.

Глинотерапія надає великі можливості для вирішення конкретних корекційних завдань, до числа яких входять: сенсорна стимуляція, розвиток дрібної та грубої моторики, формування зорово-просторових уявлень, набуття навичок виконання послідовних дій та їх контролю. Корекційна методика дає можливість вирішити завдання:



  • засвоєння дитиною нового для неї середовища ремесла;

  • вміння взаємодіяти з іншими людьми;

  • здатність самостійно виконувати певні види роботи;

  • вирішення емоційно-вольових проблем та ін.


2.8.Гарденотерапія - це залучення до роботи з рослинами. Гарденотерапію можна застосовувати з елементами інших технологій соціокультурної діяльності:

2.8.1. допомагає коректувати поведінкові і емоційні розлади;

2.8.2. відновлює функції дитини після перенесених захворювань;

2.8.3. покращує психоемоційний стан дітей-інвалідів.


Третій етап: ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ
На завершальному етапі реабілітаційного процесу здійснюється соціальна діагностика дитини – інваліда та аналізуються соціальні критерії обмеженості життєдіяльності дитини після завершення курсу реабілітаційного процесу.
1.1 Оцінка обмеження здатності дитини до самообслуговування:

1.1.1. Оцінка навичок самообслуговування в дітей віком 3 - 18 років:


особиста гігієна:

- виконує самостійно;

- виконує з незначною допомогою і підказкою;

- виконує за допомогою стороннього;

- не виконує.
одягання, роздягання:

- виконує самостійно;

- виконує з незначною допомогою і підказкою;

1.1.2. Оцінка контролюючої екскреції (2-18 років):

- екскреція під контролем чи без контролю.
1.1.3. Оцінка можливості самостійного проживання і вміння розпоряджатися грошима дається дитині-інваліду у віці 16-18 років:

- можливість самостійного проживання, розпоряджатися грошима, користуватися громадськими правами, брати участь у громадській діяльності:



- виконує самостійно;

- виконує з незначною допомогою і підказкою;

- виконує зі сторонньою допомогою;

- не виконує.
1.1.4. Оцінка соціально-побутових навичок дитини-інваліда у віці 11-18 років:
приготування їжі:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.

миття посуду:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.
користування домашніми приладами:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.

прибирання приміщення:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.
ручне прання:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.
1.1.5. Оцінка соціально-трудових навичок дитини у віці від 11 до 18 років:
оволодіння навичками ремонту одягу:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.
оволодіння простими навичками поточного ремонту власного житла:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.
1.1.6.Самостійне відвідування магазинів, підприємств побутового обслуговування оцінюється у дітей 15-18 років.
1.1.7. Визначення здатності дитини до самообслуговування включає виявлення спроможності рухати руками:

- здатність діяти пальцями (обертати кубик);

- здатність діяти кістю;

- здатність тягнути або штовхати предмет;

- здатність пересувати предмети;

- здатність діяти обома руками.


1.2. Оцінка обмеженості здатності до спілкування

1.2.1. До базових соціальних характеристик дитини, що пов’язані з таким видом діяльності, як спілкування, відносяться:

- участь у всіх звичайних суспільних стосунках (сім’я, друзі, сусіди, однокласники та ін.);

- спілкування з оточуючими (мовлення, зір, слух, письмова мова, розуміння знаків, символів та ін.);

- користуванням телефоном, телевізором, радіо, комп’ютером;

- читання книг, журналів та ін. у відповідності з віковою нормою.


1.2.2. Соціальне обстеження включає оцінку соціальних зв’язків, яка можлива для дитини у віці від 4 до 18 років :

- коло соціальних зв’язків;

- зв’язки, обмежені сім’єю, класом;

- спілкування дитини-інваліда з дітьми.



1.3. Оцінка обмеження можливості контролювати свою поведінку

До базових соціальних характеристик дитини, пов’язаних зі здатністю контролювати свою поведінку, відносяться:

- характер особистих стосунків з членами родини;

- характер міжособистісних стосунків за межами оселі;

- можливість виконання звичайної повсякденної діяльності;

- можливість дотримання морально-етичних, соціально-правових, санітарно-гігієнічних норм;

- можливість усвідомлення особистої безпеки (для дитини у віці 11 - 18 років) із вираховуванням можливості користування газом, електрикою, туалетом, ванною, сірниками та ін.:

- можливо самостійно;

- можливо зі сторонньою допомогою та підказкою;

- неможливо;

- можливість усвідомлення самого себе, свого місця в часі та просторі, свого соціального статусу, своїх психічних й особистих якостей;

- правильна ідентифікація предметів та людей.


1.4. Оцінка обмеженості можливостей до орієнтації: здатність до орієнтації як виду діяльності пред’являє вимоги до фізіологічних, психологічних та психофізіологічних характеристик дитини (центральної нервової системи, зорового та слухового аналізаторів та ін.).

1.4.1. Базові соціальні характеристики дитини, що пов’язані зі здатністю до орієнтації, включають:

- можливість усвідомлення місця знаходження в часі і просторі;

- можливість усвідомлення своєї особистості;

- сприйняття, адекватне реагування на інформацію, що надходить (нюхати, сприймати, бачити, смакувати та ін.).
Вищеперелічені характеристики аналізуються з урахуванням вікових норм.

Оцінка соціально-побутової орієнтації, орієнтування у просторі та інші особливості розвитку дитини дошкільного віку визначаються відповідно базового компонента дошкільної освіти та відповідних програм розвитку («Малятко», «Зернятко», «Я у світі»).


1.5. Оцінка обмеженості можливості до освіти включає:
1.5.1. Інформацію про виховання дитини віком до 7 років:

- інформація про розвиток дитини (соціально-побутова орієнтація, навички самообслуговування, ігрова діяльність, працездатність, загальний розвиток мовлення, графічні навички, готовність до письма та ін.).


1.5.2. Професійні дані (для дитини у віці 14-18 років) включають інформацію:

- про наявність професії (спеціальності);

- про зайнятість :

а) працює (де, за якою професією або спеціальністю, тип підприємства, умов і організації праці, заробітна платня, ставлення до роботи);

б) не працює (чи хоче працювати, професія, за якою хотів би працювати, умови й режим праці, зарплата).

1.5.3. Інформація про заняття дитини-інваліда культурою, фізичною культурою і спортом (чи займається дитина-інвалід культурою, фізичною культурою та мистецтвом, де займається; якщо не займається, то хотіла би займатися або ні; які заклади відвідує та ін).



1.6 Оцінка обмеженості можливості до пересування
1.6.1. Ознаки, що характеризують базові соціальні характеристики, пов’язанні з пересуванням:

- спроможність до пересування;

- здатність долати перешкоди і підніматися сходами, ходити по пересіченій місцевості;

- здатність бігати;

- здатність пересуватися (встати з ліжка, з крісла, зі стільця, лягати та сідати, змінювати положення в ліжку);

- здатність підтримувати позу.


1.6.2. Обмеження, що виникають при пересуванні:

- зменшення здатності до пересування на великі відстані;

- збільшення часу, що витрачається на пересування;

- пересування з допомогою іншої людини;

- обмеженість пересування в межах житла;

- повна відсутність пересування.


1.7 Оцінка соціальної реабілітації

1.7.1. На завершальному етапі фахівцями Центру проводиться тестування актуального стану дитини.

1.7.2. Результати діагностики фіксуються в протоколі, який заповнюється реабілітаційною комісією Центру. Після цього проводиться якісно-кількісний аналіз результатів діяльності дитини, при цьому приділяється велика увага характеристикам якісного порядку, так як вони допомагають оцінити ступінь самостійності дитини, вміння обрати той чи інший спосіб дій, повноту та глибину розуміння завдання, здібність дитини до навчання.
Тести складаються в залежності від стану дитини-інваліда і класифікуються:


  • інтелектуальні;

  • особистісні;

  • швидкісні;

  • результативні.

Тест дає змогу отримати порівняльну оцінку, для вивчення будь-яких змін в динаміці розвитку.

Результатом виконання реабілітаційної програми дитини-інваліда є досягнення спроможності до самообслуговування, самостійного проживання, забезпечення інтеграції дитини-інваліда в суспільство.

1.7.3. Після закінчення курсу реабілітації дитині-інваліду видається Рекомендаційний лист, де вказується назва та реквізити Центру, прізвище, ім’я, по-батькові дитини-інваліда, перелік та обсяг наданих їй послуг, результати реабілітації, наступні рекомендації.
1.8. Організація соціального патронажу
Патронаж – це особливий вид допомоги дитині, її батькам, педагогам у розв’язанні складних проблем, пов’язаних з виживанням, відновлювальним лікуванням, реабілітацією і спеціальним навчанням та вихованням, соціалізацією із становленням підростаючої людини як особистості.

Психолого-соціально-педагогічний патронаж передбачає широкий спектр довгострокових заходів комплексної реабілітаційної допомоги, орієнтованої на сім’ю дитини-інваліда.

По закінченню курсу реабілітації в разі необхідності фахівцями Центру здійснюється соціальний патронаж дітей – інвалідів.

Відділення соціального патронажу є підрозділом Центру, що призначене для надання допомоги дітям – інвалідам, які не відвідують Центр.

Відділення створюються за наявності не менше 50 осіб, які потребують психолого-соціально-педагогічного патронажу вдома.

Якщо в населеному пункті виявлено менше ніж 50 осіб, які потребують соціально-побутової допомоги вдома, обслуговування може бути організовано за договором із законним представником дитини-інваліда.


Частина 2

Організація психологічної реабілітації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів
На сьогодні перед суспільством України гостро постає питання щодо надання якісної психологічної допомоги особам з обмеженими можливостями. Оскільки на даний момент немає чіткої регламентації стосовно організації психологічної реабілітації дітей-інвалідів із психофізичними порушеннями, з якими найчастіше працюють практичні психологи, соціальні педагоги, вчителі-реабілітологи та інші соціальні працівники, виникає необхідність створення методичних рекомендацій для оптимізації цього процесу. У ІІ частині цього посібника організація психологічної реабілітації дітей-інвалідів представлена як система заходів, яка передбачає проведення психодіагностики, психологічної корекції, консультування та психологічного прогнозування. Надаються практичні рекомендації щодо організації корекційної роботи з дітьми–інвалідами різного віку. Детально описано методики, що застосовуються у процесі психологічної реабілітації дітей-інвалідів.
1.Загальні положення
1.1. Психологічна реабілітаціясистема заходів, спрямованих на відновлення, корекцію психологічних функцій, процесів, якостей, властивостей особистості, створення сприятливих умов для її розвитку та утвердження.

Психологічна реабілітація передбачає проведення психологічної діагностики особистості дитини-інваліда, визначення та використання форм, методів, засобів, терміну та процедур психологічної корекції, консультування та психологічного прогнозування.


1.2. Психологічна діагностика – психологічне обстеження дитини-інваліда, визначення її індивідуального психологічного стану з метою виявлення можливих відхилень у психофізичному розвитку та прогнозування можливостей її інтеграції в суспільство.
1.3. Психологічна корекція – це спрямований і обґрунтований психологічний вплив на психічні структури особистості (пізнавальну, мотиваційну, емоційно-вольову, комунікативну) з метою виправлення наявних відхилень та забезпечення повноцінного розвитку й функціонування особистості.
1.4. Психологічна терапіялікування людини з допомогою психологічних засобів впливу, що включає надання допомоги здоровим людям у випадку різного роду психологічних ускладнень, а також у випадку необхідності покращення якості життя. Здійснюється в індивідуальній та груповій формах. Базується на індивідуальному консультуванні, хоча інколи виникає необхідність у консультуванні групи (сім’ї). Основою групової психотерапії є гра та дискусія в різноманітних формах та їх комбінаціях.

У цілому психотерапія спрямовується на глибинне проникнення в особистість та здійснення прогресивних зрушень в її взаємодії зі світом через зміну само- і світосприйняття.


1.5. Психологічне консультування – особливим чином організоване спілкування, взаємодія між двома людьми шляхом бесіди, у ході якої певні спеціальні знання консультанта (психолога) використовуються для надання допомоги, спрямованої на підтримку людини, на роботу з її станами, переживаннями, взаєминами, проблемами, конфліктами.
1.6. Психологічна профілактикасвоєчасне попередження відхилень у сприйманні та поведінці дітей-інвалідів та становленні особистості, міжособистісних стосунках, запобігання конфліктних ситуацій.
1.7. Психологічне прогнозування – це наукове передбачення шляху і характеру подальшого розвитку дитини на основі всіх пройдених до певного часу етапів дослідження, яке складається з урахуванням загальної динаміки розвитку дитини та її компенсаторних можливостей.
1.8. Практичний психолог – спеціаліст із психологічної реабілітації та супроводу дітей – інвалідів, який здійснює їх психологічну діагностику, корекцію та підтримку протягом всього реабілітаційного періоду та співпрацює з усіма спеціалістами, які беруть участь у процесі соціальної реабілітації дітей-інвалідів, та сім’єю.
2. Заходи із психологічної реабілітації дітей – інвалідів
Система заходів із психологічної реабілітації дітей – інвалідів поділяється на три етапи:
Перший етап – психологічна діагностика інтелектуальної, емоційно–вольової та комунікативної сфери тощо; розробка індивідуального плану реабілітації дитини-інваліда, рекомендацій для батьків, які виховують дітей-інвалідів стосовно проведення індивідуального навчання вдома.
Другий етап – психологічна корекція; психологічне консультування, прогностика.
Третій етап – аналіз та оцінка результатів психологічної реабілітації.

Перший етап: ДІАГНОСТИКА ПСИХОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ-ІНВАЛІДА
1.1. Основними принципами психологічної реабілітації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації можна вважати:
а) принцип індивідуального та особистісного підходу – вивчення індивідуальних психічних процесів, що потребує максимальної індивідуалізації використовуваних методів з урахуванням вікових та характерологічних особливостей дітей-інвалідів;

б) принцип безперервності - процес реабілітації повинен здійснюватися безперервно до досягнення максимального розвитку психофізичного стану дитини-інваліда відповідно до потенційних можливостей, а також компенсації або відновлення порушених функцій;

в) принцип комплексного підходу - здійснення комплексного підходу у здійсненні психореабілітаційних заходів, направленість реабілітаційного процесу на різні сфери життєдіяльності та адаптацію дітей-інвалідів у суспільство;

г) принцип послідовності та наступності – поступове і поетапне здійснення реабілітаційних заходів (від простого – до складного, від ближніх цілей – до дальніх), створення ”переходів” від одного реабілітаційного заходу до іншого.

д) принцип визначення відповідності рівня розвитку дитини-інваліда до вимог вікового періоду, у якому вона знаходиться;

е) принцип детермінованого підходу до стану дитини, який враховує виявлення порушень психічних функцій, виявлення їх взаємозалежності з урахуванням первинного дефекту та обумовлених ним дефектів вторинних порядків;

є) принцип динамічного вивчення обумовлює вимоги про облік у процесі обстеження і при оцінці результатів виконання завдань не тільки того, що дитина знає і може виконати в момент дослідження, але і її можливостей в навчанні, тобто «зони найближчого розвитку»;

ж) принцип кількісно-якісного підходу дозволяє враховувати не тільки кінцевий результат роботи, але й засіб дій, раціональності обраних рішень логічної послідовності, наполегливості дитини при досягненні мети.



1. Психодіагностика дитини – інваліда
Провідна роль в отриманні відомостей про рівень розумового розвитку, особистісних та індивідуально – психологічних особливостей дитини, про життєву ситуацію, у якій відбувається її розвиток, належить психологічному обстеженню дітей. На першому етапі психологічної діагностики дитини відбувається визначення психофізичного стану дитини, виявлення відхилень у психологічному розвитку, визначення форм, методів, засобів, терміну та процедур психологічної корекції, консультування тощо.
1.1 Принципи проведення психологічного обстеження:

1.1.1. комплексне та системне вивчення всього життєвого шляху дитини, включаючи ранній період розвитку, а також відомості про батьків; вивчення, яке припускає виявлення не тільки особливостей її пізнавальної діяльності, але й своєрідність емоційно-вольового розвитку, моторики, поведінки, фізичного стану, які розглядаються в різних сполученнях та взаємозв’язках;


1.1.2. підбір діагностичного інструментарію відповідно віку;
1.1.3. детермінований підхід до стану дитини, який припускає не тільки виявлення порушення її психічних функцій, але й виявлення їх взаємозалежності (виявлення первинного дефекту та обумовлених ним дефектів інших порядків);
1.1.4. визначення „зони найближчого розвитку”, здатності до навчання, прогнозу розвитку – основи індивідуальної програми реабілітації;
1.1.5. якісно – кількісна оцінка отриманих результатів, що дозволяє розробити конкретні рекомендації стосовно найбільш ефективних корекційних заходів;
1.1.6. індивідуальний підхід до дитини для забезпечення максимальної ефективності реабілітаційного впливу з урахуванням специфічних потреб особистості.

1.2. Методи психодіагностики дитини - інваліда:


Універсальні, що використовуються не лише в психології, а й в інших галузях наукового знання

1.2.1. Вивчення документації має на меті:

- збір анамнестичних даних педіатра, психіатра, невролога, отоларинголога, офтальмолога, логопеда, дефектолога, педагога, вихователя, соціального працівника;

- формування тактики та стратегії подальшого обстеження дитини – інваліда.
1.2.2. Бесіда має на меті:

- встановлення контакту з дитиною;

- з’ясування важливих відомостей про дитину: рівень розвитку, інтереси, здібності, особливості характеру, поведінки, її стосунків у сім’ї, у школі;

- вичерпна інформація як про саму дитину, так і про мікросоціальне її оточення.


1.2.3. Вивчення та аналіз продуктів діяльності дитини з метою визначення особливостей її розвитку:

- аналіз навчальних робіт, малюнків, виробів з метою збору та аналізу матеріалу, який відображає особливості психічного розвитку дитини, рівень розвитку сенсорних та моторних навичок;



- узагальнення вивченого та формування висновку щодо психологічного стану дитини з інвалідністю.
1.2.4. Спостереження (за грою, поведінкою, спілкуванням, станом працездатності, навчанням – у природних або лабораторних умовах) з метою визначення рівнів соціально-психологічного та психофізичного розвитку дитини-інваліда в умовах провідної діяльності.
1.2.5. Експеримент передбачає збір даних про дитину та вирішує питання:

  • виявлення та систематизацію патологічної симптоматики та надання їй патопсихологічної класифікації;

  • проведення структурного аналізу виявлених розладів, виділення первинних симптомів, пов’язаних з хворобою, та вторинних порушень, обумовлених аномальним розвитком в умовах хвороби;

  • розроблення програми корекційних заходів, диференційованих у залежності від характеру, природи та механізму порушень.

1.2.5.1. При плануванні експерименту необхідно враховувати емоційний стан та вік дитини, рівень інтелектуального та мовленнєвого розвитку, а також стан зору, слуху, опорно-рухової системи.


1.2.5.2. Констатуючий експеримент дає характеристику актуального стану дитини. Для отримання прогнозу розвитку дитини-інваліда потрібно використовувати навчаючий експеримент, де дитині-інваліду дається завдання, виконання якого викликає труднощі у нормально розвинутої дитини, у той же час навчання виконанню цього завдання не потребує шкільних знань.

У випадку ускладнення при виконанні завдання, дитині надається навчальна допомога, а потім пропонується нове, аналогічне завдання і оцінюється можливість переносу способу дії на це нове завдання.


1.2.5.3. Оцінка результатів експерименту проводиться за трьома критеріями:

- характер провідної діяльності, яка у здорових дітей має активний характер і знижується при психічному недорозвитку або зниженні розумової здатності;

- здатність до сприйняття допомоги (здоровій дитині необхідно від 1 до 5 підказок, розумово відсталим – 20);

- здатність дитини дати мовне формулювання тієї ознаки, на основі якої він виконав завдання.


1.2.5.4. Результати експериментального дослідження фіксуються в протоколі, який обов’язково повинен зберігатися у практичного психолога. Потім проводиться якісно – кількісний аналіз результатів діяльності дитини, але при цьому приділяється велика увага характеристикам якісного порядку, так як вони дозволяють оцінити ступінь самостійності дитини, вміння вибирати той чи інший засіб дії, повноту та глибину розуміння завдання, ступінь витривалості до навантаження, навчання.

1.3. Тести – стандартизовані методики психологічного виміру, що передбачають кількісний вимір показників психічного розвитку дитини, дають можливість виявити ступені сформованості тієї чи іншої психічної функції та визначити міру її відповідності віковій нормі.

При роботі з дітьми-інвалідами можуть використовуватися тести різної направленості, специфіки, методики проведення: тести інтелекту, тести на швидкість реакції, тести особистості та проективні тести.


1.4. Анкетування батьків.

1. Чи є у вас в сім’ї ще діти?_______________ Якщо так, то скільки________________________


2.Як вони відносяться до хворої дитини?_______________________________________________
3. Як ваша дитина ставиться до Вас?___________________________________________________
4. Чи є проблеми у вихованні сина/дочки?______________________________________________
5. Які види покарання найчастіше ви використовуєте:


  • фізичне покарання

  • словесні погрози

  • позбавлення розваг

6. Які види заохочення ви використовуєте найчастіше:

  • словесна похвала

  • подарунки

  • ласка

7. У які ігри любить грати ваша дитина?________________________________________________


8. Як часто у вас дома бувають друзі сина/дочки?________________________________________
9. Чи берете ви із собою хвору дитину, як ідете в іншу сім’ю?_____________________________
10. Як інші діти відносяться до вашої дитини?__________________________________________
11. Розкажіть про позитивні риси характеру вашої дитини _______________________________
12. Які недоліки ви бачите у своєї дитині?______________________________________________

Другий етап: ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ
Корекційна робота базується на наступних принципах:

- ранньої корекції (передбачає раннє виявлення проблем дитини та організацію корекційної роботи в сенситивні строки);

- реалізації діяльнісного підходу (опір на провідну діяльність кожного вікового періоду, забезпечення умов для формування провідної діяльності та формування самої дитини як суб’єкта діяльності);

- комунікативної направленості (необхідність підвищеної уваги до розвитку мовлення як основного засобу комунікації та цілеспрямоване формування навичок спілкування з дорослими та підлітками);

- індивідуально-диференційованого підходу (враховуються індивідуально-психологічні особливості та потреби кожної дитини, а також особливості, типові для групи в цілому);

- створення сприятливого психоемоційного клімату (реконструкція батьківсько-дитячих взаємовідносин, оптимізація взаємовідносин у сім’ї, гармонізація міжособистісних відношень між матір’ю з дитиною-інвалідом та членами сім’ї; корекцію неадекватних реакцій поведінки та емоційних реакцій батьків, які мають дитину-інваліда; розвиток комунікативних форм поведінки, які сприяють самоактуалізації та самоствердженню; формування навичок адекватного спілкування з навколишнім світом).




  1. Заходи із психологічної корекції дитини – інваліда

При розробці індивідуальної програми психокорекційної роботи з дитиною – інвалідом слід мати на увазі наступні напрямки, які є складовою загальної структури реабілітаційних психологічних заходів, спрямованих на дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку:


1.1. комплексне вивчення об’єму знань, умінь, навичок, стану пізнавальної діяльності, мовлення, емоційно-вольової сфери, вищих коркових функцій; спостереження за динамікою психічного розвитку при проведенні корекційної роботи; здійснення (визначення) психолого-педагогічного прогнозу;
1.2. розвиток пізнавальної активності, формування стійкої позитивної мотивації у різних видах діяльності:

- розвиток навичок цілеспрямованої діяльності;

- попередження емоційного дискомфорту;

- пробудження стійкої мотивації до спілкування;

- формування концентрації уваги;
1.3. робота психологів, спрямована на забезпечення повноцінного психічного розвитку дитини;
1.3.1. формування психологічного базису для розвитку вищих психічних функцій:

- сприяння повноцінному фізичному розвитку дитини – інваліда;

- корекція недоліків у рухової сфері;

- розвиток загальної та дрібної моторики;

- формування почуття ритму;

- створення умов для повноцінної міжаналізаторної взаємодії крізь систему спеціальних ігор та вправ.


1.3.2. формування вищих психічних функцій через:

- розвиток сенсорно-перцептивної діяльності та формування уяви;

- розвиток розумових здібностей крізь оволодіння діями заміщення та наочного моделювання в різних видах діяльності;

- розвиток творчих здібностей;


1.4. формування провідних видів діяльності та їх компонентів (мотиваційного, орієнтовно – операційного, регуляційного):

- розвиток предметно – практичної діяльності;

- формування ігрової діяльності;

- формування передумов для оволодіння навчальною діяльністю: уміння планувати, контролювати, регулювати, оцінювати результати при виконанні завдань навчального типу;

- формування основних компонентів психологічної підготовки до шкільного навчання;
1.5. корекція емоційно – вольової сфери:

- формування здатностей до вольових зусиль, довільної регуляції поведінки;

- подолання негативних якостей характеру дитини – інваліда, попередження та усунення афективних, негативних, аутичних проявів, відхилень у поведінці;
1.6. подолання порушень у мовленнєвому розвитку:

- цілеспрямоване формування функцій мовлення;

- розвиток словесної регуляції дій;

- формування механізмів, необхідних для оволодіння зв’язною мовою;

- створення умов для оволодіння всіма компонентами мовленнєвої системи;

- формування передумов для оволодіння навичками письма та читання;


1.7. формування комунікативної діяльності:

- забезпечення повноцінних емоційних та ділових контактів з дорослими та однолітками;

- формування механізмів психологічної адаптації у колективі однолітків;

- формування повноцінних міжособистісних зв’язків та навичок спілкування;


1.8. створення сприятливого психоемоційного клімату в сім’ї:

- реконструкція взаємовідносин батьків та дітей;

- оптимізація внутрисімейних взаємовідносин;

- розвиток комунікативних форм поведінки;

- переформування ближнього оточення дитини-інваліда.
2. Корекційна робота з дітьми - інвалідами раннього віку до 3 років.

Ранній вік – це період становлення органів та систем, формування їх функцій. Підвищена емоційність дитини в перші роки життя потребує емоційного забарвленого спілкування, так як раннє формування позитивних емоцій – це запорука становлення особистості дитини.

Порушення психічного розвитку дитини раннього віку може проявлятися у вигляді затримки психомоторного розвитку, мовленнєвого розвитку, зниження орієнтовно – пізнавальної та ігрової діяльності. Загальна моторна неспритність та недостатність дрібної моторики обумовлює несформованість навичок самообслуговування (утруднення при використанні ложки, у процесі одягання).
2.1. Основні напрямки корекційної роботи:
- розвиток моторної сфери, загальної та дрібної моторики, формування елементарних графічних навичок;

- сенсорне виховання (розвиток оптико – просторових та слухових функцій, сенсорно – перцептивної діяльності);

- розвиток когнітивної сфери та мовлення;

- формування навичок емоційного та ситуативно – ділового спілкування з дорослими та однолітками.

- комплексний підхід до формування тих чи інших властивостей, знань, навичок та тісна взаємодія усіх спеціалістів, зайнятих у реабілітаційному процесі, а також зв’язок з сім’єю дитини – інваліда.

В основу реабілітаційних програм покладається модель розвитку функціональних систем, яка втілюється в різних ланках:

1) співпраця „сім’я-дитина-фахівець”;

2) співпраця фахівців різного профілю;

3) взаємодія методик медико-соціально-педагогічного напрямків: у кожній методиці відновлюються всі функціональні системи;

4) взаємодія різних функціональних систем між собою в процесі реабілітації.


2.2. Основна форма занять – ігрова.
3. Корекційна робота з дітьми-інвалідами дошкільного віку, від 3 до 7 років.

Особливістю дошкільного віку є формування специфічного новоутворення – готовності до навчання. На цьому етапі життя дитини необхідно визначити відповідність рівня інтелектуального розвитку віковим нормам та виявити зону найближчого розвитку.

Специфікою аналізу психічної діяльності дитини дошкільного віку є не тільки визначення базових показників її психофізичного розвитку, але й інтегративна оцінка динамічних змін різних функцій в їх взаємозв’язку як із загальним фоном активності та працездатності, так із іншими характеристиками її діяльності.
3.1. Порушення розвитку психіки в дитини дошкільного віку може проявлятися у вигляді:

- зниження рівня сформованості знань про навколишнє середовище;

- моторних порушень;

- несформованості дрібної моторики;

- відсутності навичок у зображувальній діяльності на побутовому рівні;

- порушення мовленнєвої активності, якості вимови звуків, об’єму словарного запасу, граматичних порушень, несформованості фонетичних процесів;

- особливості поведінки спілкування, ігрової діяльності;

- недорозвитку вищих психічних функцій, рівня їх сформованості, виснаженості.


3.2. Виявлення у дітей дошкільного віку наявності пізнавальних інтересів та мотивації до шкільного навчання; оцінка її емоційно-особистісних особливостей, уміння адекватно оцінювати себе, реагувати на зауваження, адекватно оцінювати результати своєї діяльності.
3.3. Основні направлення корекційної роботи:

  • формування вищих психічних функцій;

  • розвиток емоційно – вольової сфери;

  • формування мотивації до навчання;

  • корекція вад мовлення в усіх напрямках як одного з засобів комунікації та показника інтелектуального розвитку;

  • корекція негативних проявів поведінки;

  • формування соціально – побутових навичок;

  • співпраця ”сім’я-дитина-фахівець” на основі розробленої комплексної програми реабілітації, навчання батьків роботі з дітьми-інвалідами та проведення сімейної психологічної реабілітації.


4. Корекційна робота з дітьми - інвалідами молодшого шкільного віку, від 7 до 11 років

Для цього вікового періоду важливим є питання навчання дитини. Діти з відхиленнями в розвитку слабкі внаслідок супутніх хронічних соматичних захворювань, як правило, не можуть повною мірою оволодіти програмою середньої школи.


4.1. Порушення навчання може бути обумовлене низкою причин:

  • порушенням чи недорозвитком окремих вищих психічних функцій, їх виснаженням чи загальним недорозвитком інтелектуальної сфери;

  • несформованістю пізнавальних інтересів емоційно – вольової сфери;

  • зниженням працездатності;

  • зниженням мотивації до навчання.

4.2. Основні напрямки корекційної роботи:



  • визначення вимог до режиму, навантажень, типу навчальної програми, ступеня їх індивідуалізації, процесу навчання;

  • оптимізація взаємодії в оточенні дитини (сім’я-фахівці-дитина-однолітки);

  • навчання та розвиток із застосуванням засобів культури, мистецтва та літератури;

  • корекція особливостей розвитку вищих психічних функцій, мотиваційно-вольової та емоційно – особистісної сфер;

  • розвиток вищих психічних та корекція порушених функцій, спираючись на здорові функції;

  • розвиток мотивації до навчання, корекція порушень емоційно-вольової сфери;

  • тісна співпраця за системою ”дитина-фахівець-сім’я” та спеціалістів психолого-соціально-педагогічної реабілітації;

  • сімейна психологічна корекція;

  • взаємодія „фахівець-батьки” відповідно до індивідуального сімейного плану реабілітації (ІСП).


5. Корекційна робота з підлітками – інвалідами від 11 до 18 років.
5.1. Сімейна діагностика:

- з’ясування умов життя підлітка в сім’ї, сімейних проблем, конфліктів;

- психологічний клімат у сім’ї;

- взаємовідносини між членами сім’ї;

- відношення дорослих членів сім’ї до підлітка – інваліда, характер його виховання (гіперопіка, гіпоопіка, гармонійне виховання);

- соціальний статус сім’ї .


5.2. Психологічна підтримка дорослих членів сім’ї підлітка-інваліда, знайомство з основами психологічних знань про закономірність розвитку дитини-інваліда, специфіки його виховання:

- педагогічна модель (заходи з педагогічного супроводу з метою підтримки задовільного стану дитини-інваліда);

- соціальна модель (надання батькам соціальної допомоги);

- психологічна модель (надання психологічної допомоги);

- правова модель (надання батькам правових консультацій щодо захисту прав та інтересів дітей-інвалідів).
5.3. Сімейна психологічна корекція (за участю всіх членів сім’ї), допомога у вирішенні конфліктів, навчання раціональним засобам вирішення внутрисімейних проблем, реабілітація відповідно до ІСП силами фахівців та батьків.
5.4. Індивідуальна психологічна корекція особистості підлітка – інваліда (у формі індивідуальних чи групових психокорекційних занять):

- діагностика та корекція психологічної картини хвороби, формування адекватного (гармонійного) ставлення до неї;

- психологічна діагностика стану емоційно – вольової сфери - з’ясування рівня психологічної напруги, наявності та характеру невротичних реакцій;

- просвітницькі бесіди: про себе, сім’ю, навколишній світ, про здоровий спосіб життя, засоби гігієни, про особливості психосексуального розвитку (статеве виховання), про добро і зло (моральне виховання); про емоції й почуття, а також адекватні прояви емоційних реакцій;

- тренінгові заняття;

- морально-етичний моніторинг.


5.5. Психологічна діагностика стану емоційно-вольової сфери, наявності та характеру невротичних реакцій, виявлення особливостей самооцінки (ступінь сформованості, адекватності).
5.6. Вивчення особливостей часової перспективи (спрямованість у минуле, фіксація на сьогоденні, у спрямованість в майбутнє), діагностика мотивації досягнення, ступня цілеспрямованості (корекція часової перспективи, допомога у формуванні адекватної уяви та планів на майбутнє).
5.7. Вивчення особливостей психологічного захисту.
5.8. Діагностика міжособистісних відносин, виявлення кола спілкування підлітка – інваліда, вивчення особливостей процесу спілкування: цілі, опосередковане спілкування, його зміст, формальні характеристики процесу спілкування (засоби, методи), ступінь розвитку навичок спілкування, рівень конфліктності у спілкуванні.
5.9.Психологічна діагностика особистості, вивчення системи життєвих цінностей, мотивів, установок (за допомогою проективних методик, анкет батьків, вихователів, учителів – реабілітологів).
5.10. Напрямки психологічної корекції інвалідів-підлітків:

- психологічна корекція особистісних проблем із врахуванням особливості підліткового періоду;

- формування мотивацій дитини-інваліда до спілкування та інтеграція в соціум, навчання оцінювати свої здобутки;

- створення мотивації до активності та самостійності;

- формування свідомого відношення до планів на майбутнє, до свідомого обрання професії.
6. Психологічне консультування
6.1. Головною особливістю психологічного консультування є те, що безпосереднім “отримувачем” психологічної допомоги є не тільки її кінцевий адресат – дитина, а перш за все дорослий (хтось із родини чи педагог – реабілітолог), який звернувся за консультацією. Таким чином, психолог - консультант здійснює лише непрямий вплив на дитину.

6.2. Принципи психологічного консультування:

- принцип добровільності (клієнт усвідомлює наявність проблеми, прагне її розв’язати і вірить, що йому в цьому допоможе психолог);

- принцип діалогічного характеру взаємодії (консультування проходить у формі діалогу);

- принцип орієнтації на норми і цінності клієнта (консультант не займається вихованням, не насаджує свої цінності, не критикує);

- принцип конфіденційності (інформація, отримана під час консультації, не може бути розголошена без згоди клієнта. Психолог також не має права отримувати додаткову інформацію про клієнта без його відома);

- принцип розмежовування особистих та професійних стосунків.
6.3. Психологічне консультування передбачає:

1) На першому етапі зважується завдання по встановленню контакту з тим, хто консультується.

2) Другий етап – консультант проводить професійний психологічний аналіз проблеми клієнта.

3) Третій етап – формалізація мети консультації, визначення її кінцевих результатів, що в обов’язковому порядку повинні бути прийняті клієнтом.

4) Четвертий етап – власне вирішення проблеми.

5) П’ятий етап – підведення підсумків консультації.

Консультація може проводитись як в індивідуальній, так і в груповій формах.
7. Психологічна прогностика

7.1. Останнім блоком психологічної реабілітації є прогностичний блок, який включає в себе:

- проектування можливих змін у розвитку пізнавальних процесів та особистості в цілому;

- виявлення динаміки цих змін.


8. Методики, що застосовуються в процесі психологічної реабілітації дітей-інвалідів
Психологічна реабілітація дітей з органічним ураженням нервової системи передусім базується на методиках психокорекції – „виправлення” окремих властивостей особистості і характеру (мотивів, інтересів, установок, ціннісних орієнтацій, рівня претензій) з метою засвоєння оптимальних способів різних видів діяльності (ігрової, комунікативної, навчальної, професійної тощо) для можливої успішної й ефективної самореалізації і соціальної інтеграції та психотерапії – комплексне лікування психічних, нервових і психосоматичних розладів, яке вирішує завдання щодо пом’якшення чи ліквідації наявної симптоматики (клінічно орієнтовна психотерапія).

У реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи переважно застосовується психокорекційні методики (елементи методики Цвєткової, методики розвитку окремих психічних функцій) та методики поведінкової і тілесно-орієнтованої психотерапії. До методик поведінкової терапії відноситься холдинг-терапія (фестхальтерапія) та її модифікації. У дітей з переважанням розладів у руховій сфері застосовується метод тілесно – орієнтовної терапії Фельденкрайза – „усвідомлення через рух”.

Серед інших психотерапевтичних методик у дітей широко застосовується ігрова терапія. Використовуються розвиваючі та навчальні комп’ютерні ігри, що сприяє відновленню психічних функцій, розвиває маніпулятивну активність і дрібну моторику, стимулює функцію мовлення. Окреме місце серед комп’ютерних ігор займають „соціальні” комп’ютерні ігри, де моделюються різні побутові ситуації, що дозволяє дитині з обмеженими можливостями здоров’я адаптуватись до тієї чи іншої невідомої життєвої ситуації.

До допоміжних психотерапевтичних методик відносяться арттерапія (ліпка, малювання, розпис тощо), естетотерапія, музична терапія, танцювально-рухова терапія, казкотерапія, лялькотерапія, глибинно орієнтовані методики (транзактний аналіз, кататимне переживання образів), бібліотерапія, зоотерапія.

Призначення методик сенсорної корекції і сенсорної інтеграції вирішується групою спеціалістів, серед яких є: психолог, дефектолог, логопед, а також лікарський персонал. Сенсорний розвиток відіграє важливу роль у психологічному та соціальному становленні особистості, передусім, з позиції констанції провідного значення в нашому сприйнятті слухової, зорової та тактильної модальності. У цьому аспекті використовується спеціально обладнана сенсорна кімната, де проводиться корекція сенсорно-перцептивної діяльності, стимулюється акустичне та зорове сприйняття, що обумовлює можливість подальшого когнітивного і мовленнєвого розвитку.

Сенсорна інтеграція як терапевтичний інструмент базується на теорії сенсорного інтегрування, розробленої Джин Айрес. Ця методика має на меті застосування контрольованого сенсорного сигналу для створення середовища, що допомагає дитині оволодіти адаптивною реакцією на сигнали навколишнього середовища. Сенсорна інтеграція широко використовується у дітей з органічними ураженнями нервової системи з метою поліпшення та розвитку перцептивної сфери, практичних навичок, корекції порушень емоційної сфери та поведінки.


Третій етап: АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ
За результатами проведення психологічного обстеження та психологічної корекції роботи здійснюється оцінка психологічного стану дитини.

Аналізуються наступні критерії:



  • активізація пізнавального інтересу;

  • стимуляція розвитку пізнавальних процесів;

  • стабілізація емоційно-вольової сфери, поведінкових реакцій;

  • розвиток комунікативних функцій дитини;

  • покращення внутрішнього сімейного мікроклімату.

За результатами проведення психологічного обстеження та психологічної корекції здійснюється оцінка психологічного стану дитини, а результати фіксуються в картці психологічної реабілітації.
Картка психологічної реабілітації дитини - інваліда


  1. Прізвище, ім’я, по батькові дитини-інваліда

___________________________________________________________________________________
2. Особливості протікання вагітності та пологів

___________________________________________________________________________________





  1. Ранній період розвитку

___________________________________________________________________________________



  1. Інтереси дитини

___________________________________________________________________________________

5. Мікросоціальне оточення дитини (особливості взаємостосунків; як оцінюють поведінку дитини вдома, в Центрі; які відзначають особливості характеру:


- мама _____________________________________________________________________________
- тато _____________________________________________________________________________
- дідусь і бабуся ____________________________________________________________________
- брат чи /та сестра__________________________________________________________________


  1. Аналіз продуктів діяльності дитини (зошити, малюнки та ін.)

__________________________________________________________________________________
6. Розуміння мови__________________________________________________________________
7. Розвиток моторики _______________________________________________________________
8. Спостереження :
- за грою __________________________________________________________________________
- за поведінкою_____________________________________________________________________
- за спілкуванням___________________________________________________________________
- за навчанням_____________________________________________________________________
9. Тестування пізнавальних процесів:

сприймання:

- кольору__________________________________________________________________________


- форми___________________________________________________________________________
- розміру__________________________________________________________________________
- просторових відношень та уявлень___________________________________________________
уваги:

- об’єм____________________________________________________________________________


- концентрація _____________________________________________________________________
- переключення____________________________________________________________________
пам’яті:
- зорова___________________________________________________________________________
- слухова__________________________________________________________________________
- комбінована______________________________________________________________________
- короткочасна_____________________________________________________________________
- довготривала_____________________________________________________________________
- опосередковане запам’ятовування____________________________________________________
мислення:
- встановлення послідовності подій_________________________________________________
- узагальнення___________________________________________________________________
виключення зайвого______________________________________________________________
класифікація ____________________________________________________________________
пропуски букв___________________________________________________________________
та інші_________________________________________________________________________

інтелект:
тест Бене-Сімона________________________________________________________________
тест Векслера ___________________________________________________________________
матриці Равена __________________________________________________________________
10. Тестування індивідуальних особливостей:

анкетування :
- імпульсивність_________________________________________________________________
- агресивність___________________________________________________________________
- тривожність___________________________________________________________________
- тип темпераменту ______________________________________________________________
проективні методики ____________________________________________________________
11. Особливості емоційно-вольової сфери:

- спостереження_________________________________________________________________


- анкетування___________________________________________________________________
- проективні методики____________________________________________________________
12. Взаємостосунки в сім’ї________________________________________________________
Висновок _________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Результати психологічної реабілітації фіксуються в карті Індивідуального сімейного плану дитини.

По закінченні курсу реабілітації в разі необхідності фахівцями Центру здійснюється патронат дітей-інвалідів вдома для надання психологічної допомоги сім’ї.



Додаток 1

Карта первинного обстеження
Дата обстеження:___________________________________________________________________
Прізвище, ім’я дитини_______________________________________________________________
Дата прибуття______________________________________________________________________
Короткий анамнез: вагітність_________________________________________________________
Пологи____________________________________________________________________________
Ранній розвиток дитини_____________________________________________________________
Слух___________, зір_______________________________________________________________
Діагноз___________________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________


Профіль навчання___________________________________________________________________
Допомога до прибуття в Центр________________________________________________________
Інструктор ЛФК
Загальна моторика__________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________


Дрібна моторика____________________________________________________________________
Психолог
Реакція на факт обстеження__________________________________________________________
Розуміння інструкції________________________________________________________________
Виконання_________________________________________________________________________
Розвиток вищих психічних функцій ___________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Рівень розвитку емоційно-вольової сфери______________________________________________
Вчитель-дефектолог
Рівень розвитку сенсорних функцій:
Сприйняття кольору________________________________________________________________
Величини_________________________________________________________________________
Сприйняття просторових відношень___________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Часові уявлення____________________________________________________________________

Уявлення про себе, своїх близьких, частини тіла_________________________________________

__________________________________________________________________________________

Кількісні уявлення


Логопед __________________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________


Наявність і характер особистого мовлення______________________________________________
Рівень і темп навчання_______________________________________________________________
Реабілітаційний план:
Дитячий лікар-психіатр______________________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Дитячий лікар-невролог_____________________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Психолог _________________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Логопед___________________________________________________________________________

Інструктор ЛФК ___________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Вчитель-дефектолог_________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________

Висновки__________________________________________________________________________


Дитячий лікар-психіатр _______________________________


Дитячий лікар-невролог _______________________________
Психолог _______________________________
Вчитель-дефектолог _______________________________
Фахівець з фізичної реабілітації _______________________________
Логопед _______________________________
Голова реабілітаційної комісії _______________________________

Додаток 2
Індивідуальна карта обстеження____________________________________________________
Група__________________ Дата обстеження___________________________________________
Дата народження___________________________________________________________________

Діагноз____________________________________________________________________________


ПСИХОЛОГ

Емоційно-вольова сфера_____________________________________________________________



__________________________________________________________________________________

Мислення_________________________________________________________________________



__________________________________________________________________________________

Увага_____________________________________________________________________________



__________________________________________________________________________________

Пам’ять___________________________________________________________________________


ЛОГОПЕД

Фонематичне сприйняття____________________________________________________________

Вимова звуків _____________________________________________________________________

Словниковий запас_________________________________________________________________

Навички словозмін__________________________ словотворення__________________________

Вживання прийменників_____________________________________________________________

Мовні конструкції __________________________________________________________________
ДЕФЕКТОЛОГ
Стан сенсорних еталонів:

Колір_____________________________________________________________________________


Форма____________________________________________________________________________

ЗАГАЛЬНИЙ ПЛАН КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ НА 200_рік
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ВИСНОВОК_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Підписи спеціалістів:
Психолог

Логопед


Дефектолог

Вихователь

Фахівець з фізичної реабілітації

Вчитель праці

Заступник директора

Директор


Додаток 3
КАРТА ДИНАМІКИ РОЗВИТКУ ___________________ГРУПА _________________________
ДІАГНОЗ _______________________________ПІДПИС БАТЬКІВ________________________


Навчальний рік

Дата народження

Кількість років у центрі


Програма, рік навчання

Початкове обстеження

Проміжне обстеження

Заключне обстеження

Рекомендації






















Дата переводу до іншої групи

























Частина 3

Організація педагогічної реабілітації дітей-інвалідів в умовах центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів
Термін «реабілітація» стосується процесу, що має на меті допомогти дітям-інвалідам досягти їхніх оптимальних фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівнів діяльності та підтримувати їх, надавши їм, тим самим, засоби для зміни життя і розширення рамок незалежності (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН, 20.12.1993)

Реабілітація дітей-інвалідів – одне з ключових питань, що перебуває в полі зору як державних, так і громадських організацій, що займаються проблемами цієї категорії дітей. Особлива роль у позитивному розв’язанні даного питання належить педагогам – реабілітологам.

У центрах соціальної реабілітації дітей-інвалідів створюється реабілітаційне середовище, у якому відбуваються всі реконструктивні процеси щодо корекції вад розвитку.

Третя частина методичного посібника містить інформацію з організації педагогічної реабілітації дітей-інвалідів, яка складається з педагогічної діагностики та корекційно-педагогічної роботи. Певну увагу приділено характеристиці методик, що використовуються в процесі корекційної роботи, зокрема арт-терапії, методиці Марії Монтессорі, музикотерапії, ігротерапії та казкотерапії, наведено приклади Карт педагогічної діагностики дітей-інвалідів різного віку.



1. Загальні положення
1.1. Педагогічна реабілітація – застосування засобів спеціального навчання і виховання дітей з обмеженими можливостями здоров’я з метою формування особистості, яка володіє певним рівнем знань.

Педагогічна реабілітація забезпечує реабілітацію дитини як суб’єкта діяльності.


1.2. Педагогічна реабілітація передбачає:

- педагогічну діагностику;

- корекційно-педагогічну роботу (інтелектуальний розвиток, естетичний розвиток, логопедичну корекцію тощо);

- виховну роботу;

- естетичне виховання;

- інтегроване навчання;

- визначення результатів педагогічної реабілітації.

1.3. Педагогічна діагностика – обстеження дитини-інваліда з метою визначення педагогічних показників у сфері навчання, виховання, освіти.

1.4. Корекційно-педагогічна робота в Центрі спрямовується на корегування та розвиток складових інвалідизуючого захворювання та загальний розвиток дитини-інваліда:

- пізнавальної сфери: відчуття, сприймання, уяви, пам’яті, мислення;

- мовлення та комунікативної функції;

- навчально-практичної діяльності; дій, що мають загально адаптаційне значення – навичок самообслуговування, загальнонавчальних та загальнотрудових умінь;

- емоційної та вольової сфери: розвиток здібностей, нахилів, інтересів, мотиваційної сфери та інші.

2. Заходи з педагогічної реабілітації дітей-інвалідів
Заходи з педагогічної реабілітації дітей-інвалідів поділяються на три етапи:

перший етап – педагогічна діагностика;

другий етап – корекційно – педагогічна робота;

третій етап – визначення результатів педагогічної реабілітації.


Перший етап: ПЕДАГОГІЧНА ДІАГНОСТИКА
Педагогічна діагностика – комплекс засобів, методів, прийомів, направлених на всебічне вивчення об’єкту педагогічного впливу.
1.1. Педагогічна діагностика передбачає:

- оцінку освітніх можливостей (відповідність між рівнем розвитку дитини та складністю навчання, а також якістю отриманих знань, умінь та навичок);

- оцінку ефективності навчання (успішність, швидкість та якість освітніх можливостей);

- оцінку працездатності в процесі навчання;

- оцінку графічних навичок та письма;

- оцінку освоєння рідної мови та мовлення, математики та ін.;

- оцінку взаємовідношень з друзями;

- оцінку ставлення до навчання.

Для дитини-інваліда методика педагогічного обстеження конкретизується в залежності від віку.
1.2. Педагогічна діагностика дітей-інвалідів раннього віку
1.2.1. Головна мета педагогічної діагностики дитини-інваліда цього віку - отримання даних, які характеризують:

- пізнавальну сферу;

- емоційно-вольову сферу;

- передмовленнєвий та мовленнєвий розвиток ;

- руховий розвиток.
1.2.2. Для дослідження психофізіологічного розвитку дитини першого року життя використовуються методики:

- шкали, направлені на вивчення моторної, мовленнєвої, пізнавальної, соціальної сфер, що ускладнюються по мірі збільшення віку дитини. Результати вивчення дитини оцінюються шляхом порівняння з віковими нормативами.

1.2.3. Оцінюються наступні параметри:

- можливість установлення контакту і характер контакту дитини з матір’ю;

- стан рухової сфери;

- стан сенсорних реакцій (характер проходження, фіксація);

- характер дій з предметами (захват, швидкість, точність, рух пальців, характер маніпуляцій);

- емоційні реакції;

- голосові реакції, їх характер (гукання, лепетання, перші склади).
1.3.Педагогічна діагностика дітей-інвалідів віком до 3 років
1.3.1. Відбір методик здійснюється за принципом поступового зростання рівня труднощів.

1.3.2. Завдання:

- просте переміщення предметів у просторі (орієнтація у просторі, співвідношення предметів за формою, розміром, кольором);

- методика „Доска Сегена” (2-3 форми);

- складання пірамідки;

- складання та розбір матрьошок (2,3,4);

- парні картинки (2-4);

- розрізні картинки (з 2-3 частин);

- побудувати вежу з кубиків;

- застібання ґудзиків;

- малювання.
1.4.Педагогічна діагностика дітей-інвалідів дошкільного віку (від 3 до 7 років)
1.4.1. Мета – отримання відомостей, які характеризують:

1) загальний запас знань та уяв про навколишній світ:

- запас знань про себе;

- елементарні уявлення про родинні зв’язки;

- елементарні уявлення про природні явища;

- елементарні уявлення про величину, колір, форму, просторові відношення, функціональне призначення речей;

- інтереси – улюблені ігри, заняття;

2) рівень розвитку мовлення;

3) орієнтування дитини в часі, просторі;

4) рівень розвитку перцептивних дій;

5) рівень розвитку продуктивних видів діяльності – конструювання та малювання;

6) сформованість мисленнєвих дій та операцій;

7) рівень розвитку ігрової діяльності;

8) емоційна сфера;

9) особливості взаємодії з дорослими та однолітками.
1.4.2. Методи та завдання педагогічної діагностики:

- бесіда;

- спостереження за ігровою, побутовою, навчальною діяльністю;

- графічні методи – малювання;

- Дошки Сегена (більш складні з 10 вкладень);

- складання пірамідок з 4-6-8 кілець;

- складання розрізних картинок (з 4-5-6 частин);

- „Поштова скринька”;

- установлення послідовності подій;

- класифікація предметів;

- виключення невідповідного предмету (четвертий зайвий);

- запам’ятовування 10 слів;

- завдання для перевірки рівня опосередкованого запам’ятовування.
1.5. Педагогічна діагностика дітей-інвалідів молодшого шкільного віку
1.5.1. Мета – отримання відомостей про ступінь готовності дитини до навчальної діяльності:

- об'єм засвоєння Базового компоненту дошкільної освіти;

- об’єм знань та уявлень про навколишній світ;

- оволодіння навичками письма та лічби;

- сформованість пізнавальної діяльності;

- сформованість навичок спілкування з однолітками та дорослими;

- ступінь емоційно-вольвої зрілості.
1.5.2. Методи, методики та завдання:

- бесіда;

- спостереження за побутовою, навчальною діяльністю;

- методики у формі «навчального експерименту»;

- послідовність подій;

- класифікація предметів;

- виключення невідповідного предмета;

- запам’ятовування 10 слів;

- опосередковане запам’ятовування по А.Н. Леонтьєву ( І-ІІ серії);

- відшукування чисел (таблиці Шульте);

- коректурна проба;

- прогресивні матриці Равена.


1.6 Педагогічна діагностика підлітків

1.6.1. Мета – отримання відомостей про:

1) рівень становлення самосвідомості, системи цінностей та інтересів;

2) запас знань та уявлень про навколишній світ;

3) навчальна діяльність:

- сформованість навичок спілкування з однолітками та дорослими;

- навички вольової регуляції.
Другий етап : ПЕДАГОГІЧНА КОРЕКЦІЯ
Педагогічна корекція – система педагогічних заходів, спрямованих на подолання або зменшення недоліків психічного та фізичного розвитку дітей-інвалідів.
2.1. Корекційно – розвивальна робота включає :

- розвиток адекватного сприйняття оточуючого;

- формування навичок просторового орієнтування,

- соціально – побутове орієнтування;

- когнітивний розвиток;

- формування компенсаційних способів діяльності;

- розвиток комунікативної діяльності та творчості.
2.2. Корекційна робота для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату

(для дітей з вираженими формами неврологічних захворювань, що виявляються в зниженні здатності робити рухи і зниженні здатності діяти руками, мовним порушенням різного ступеня вираженості, з нормальним інтелектом чи із затримкою психічного розвитку або з легкою розумовою відсталістю).


2.2.1. Корекційно-педагогічний процес включає :

а) На етапі (від 2 до 4 років) здійснюється адаптація дитини в дошкільній установі, формуються первинні уміння і навички різних видів діяльності: спілкування, гри, пізнавальної діяльності, творчості, самообслуговування.


б) На етапі ( від 4 до 7 років) реалізуються завдання корекційного виховання і формується готовність до шкільного навчання.

Корекційна робота здійснюється поетапно з використанням методик, що відповідають ступеню виразності фізичного і розумового дефекту, і має такі напрямки:

- формування розумової діяльності дітей;

- фізичний розвиток;

- сенсорний розвиток;

- розвиток пам’яті (зорової, слухової, моторної, слухомовної, логічної );

- розвиток дрібної моторики, що впливає не тільки на можливість керувати рухами пальців, а й на розвиток мови, довільності поведінки, уміння займатися малюванням, ліпленням, аплікацією;

- розвиток великої моторики, необхідної для зменшення рухових порушень;

- формування навичок просторового орієнтування;

- розвиток мовлення;

- образотворча діяльність;

- етичне та естетичне виховання.


в) На етапі ( від 7 до 14 років):

- розумовий розвиток;

- фізичне виховання;

- розвиток дрібної і грубої моторики;

- розвиток мовлення;

- розвиток психічних процесів;

- етичне та естетичне виховання;

- взаємодія з людьми;

- логопедична корекція.
г) На етапі ( від 14 до 18 років):

- розвиток вищих психічних процесів;

- розумовий розвиток;

- трудове виховання;

- фізичне виховання;

- розвиток дрібної і грубої моторики;

- етичне та естетичне виховання;

- взаємодія з людьми;

- логопедична корекція.
2.2.3. Логопедична корекція спрямована на:

- розвиток слухового сприйняття, фонематичного і мовного слуху;

- здійснення постановки звуків, їхньої автоматизації;

- проведення дихальних голосових вправ;

- розширення словникового запасу;

- розвиток здатності до складання речень по картинках;

- робота над зв’язним текстом, що складається з бесід, переказів і т.д.
2.3.Педагогічна корекція для дітей з легкими формами неврологічних захворювань (з незначними руховими порушеннями, зниженою здатністю до рухів та дій руками, легкими мовними порушеннями, що виражаються в зниженні здатності розмовляти при збереженому інтелекті).
2.3.1. Розумовий розвиток передбачає розвиток в дітей у процесі ігрової, навчальної, трудової діяльності уваги, уяви, мислення, мови, формування способів когнітивної діяльності. У центрі соціальної реабілітації дітей раннього віку має бути створена підготовча до школи група, для підготовки дітей до навчання грамоті та математиці, розвитку логічного мислення, формування просторових уявлень.
2.3.2. Фізичне виховання передбачає охорону і зміцнення здоров’я, особливо нервової системи дитини, фізичний розвиток, виховання інтересу до різних доступних дитині видів рухової діяльності, формування позитивних морально – вольових рис особистості.
2.3.3. У процесі трудового виховання здійснюється розвиток у дітей (з урахуванням вікових та нозологічних можливостей) інтересу до праці, виховання навичок елементарної трудової діяльності, працьовитості через ознайомлення дітей з працею дорослих та особисту участь у посильній трудовій діяльності. До семи років мають опанувати навички самообслуговування, роботу з різними матеріалами, в куточку природи та на ділянці.
2.3.4. Естетичне виховання передбачає прищеплення дитині любові до прекрасного, збагачення її духовного світу, розвиток уяви, почуттів, навичок малювання, ліплення, аплікації, співу в процесі ознайомлення з різними видами мистецтва, з навколишньою дійсністю.

2.4. Педагогічна корекція для дітей з більш вираженими формами неврологічних захворювань обмеження життєдіяльності на рівні діяльності з допомогою допоміжних засобів та діяльності за підтримкою інших, мовні порушення різного ступеня виразності при нормальному інтелекті чи з затримкою психічного розвитку або легкою розумовою відсталістю.
2.4.1. Корекційна робота включає:

- організацію інтелектуального й особистісного розвитку дітей з урахуванням корекції порушень розвитку й індивідуальних особливостей;

- соціально – побутову адаптацію;

- розвиток дрібної і грубої моторики;

- розвиток мови;

- логопедичну корекцію;

- розумове, фізичне та естетичне виховання.
2.4.2. Корекційно – педагогічний процес включає два ступені.
На І ступені ( від 2 до 4 років) здійснюється:

- адаптація дитини в дошкільній установі;

- первинна діагностика психічного розвитку;

- складання та здійснення планів індивідуального розвитку.


Передумовами до засвоєння програми другого ступеня є:

- створення позитивної установки на відвідування реабілітаційної установи;

- активне залучення дитини до корекційно – педагогічного процесу;

- створення психологічної основи розвитку різних видів діяльності: розвиток психічних процесів (відчуттів, сприйняття, уваги, мови, пам’яті, уяви, мислення), формування функцій відображення, пересування, маніпулювання, імітування, співвіднесення, позначення, осмислення, заміщення;

- формування первинних умінь і навичок різних видів діяльності: спілкування, гри, пізнавальної діяльності, творчості, самообслуговування.
На ІІ основному ступені (від 4 до 7 років) досягаються цілі конкретного виховання, формується готовність до шкільного навчання.
2.4.3. Логопедична робота починається з визначення мовної патології. Корекція спрямована на розвиток слухового сприйняття, фонематичного і мовного слуху. Здійснюється постановка звуків, їхня автоматизація, проводяться дихальні голосові вправи. Важливою задачею є розширення словникового запасу, розвиток здатності до складання речень за малюнками, робота над текстами, що полягає в бесідах, переказах тощо.
2.4.4. Фізичне виховання дітей з неврологічними захворюваннями спрямоване на зміцнення здоров’я, корекцію та компенсацію дефектів рухового розвитку і включає систему вправ для навчання правильному диханню, корекції хребетних реакцій, розслаблення м’язів, на формування підйому ступнів, їхньої рухливості й опороздатності, відчуття рівноваги, правильної постави, просторової орієнтації та точності рухів.

2.5. Педагогічна корекція для дітей з тяжкими психолого-неврологічними захворюваннями, з вираженою розумовою відсталістю (рухові порушення від помірних до важких, зниження здатності рухатися і діяти руками (важкість обмеження життєдіяльності на рівні діяльності за сприяння інших, залежної діяльності, вираженій нездатності діяти), у сполученні з мовними порушеннями та розумовою відсталістю різного ступеня вираженості.
2.5.1. Програма корекційної роботи спирається на сформовані уявлення про структуру дефекту розумово відсталої дитини, де на перший план виходить порушення інтелектуальної діяльності. Основні цілі корекційного виховання:

-організація інтелектуального й особистісного розвитку дітей з урахуванням їхніх індивідуальних відмінностей та необхідної корекції порушень розвитку;

- соціально-побутова адаптація (формування здатності до співробітництва з дорослими й дітьми в грі та іншій спільній діяльності, гігієнічних і побутових навичок, здатності до самообслуговування);

- розвиток дрібної і грубої моторики;

- розвиток мови.
2.5.2. Трудове виховання проводиться за напрямами: самообслуговування, праця господарсько-побутова, на природі, ручна праця. У перші два роки особлива увага приділяється формуванню культурно – гігієнічних навичок і навчанню самообслуговуванню, на третьому - четвертому роках – господарсько-побутовій, ручній праці.
2.5.3. Розумове виховання передбачає розвиток у процесі корекційно-освітньої, ігрової, трудової діяльності первинних уявлень щодо форми, величини, кількості, лічбі, часу й простору. На заняттях з формування елементарних математичних уявлень діти вчаться рахувати предмети, поєднувати та роз’єднувати їх, збільшувати і зменшувати групи предметів, порівнювати їх за величиною та формою.
2.5.4. Робота з розвитку мови спрямована на розвиток слухового сприйняття, фонематичного і мовного слуху. Здійснюється постановка звуків, їхня автоматизація, проводяться дихальні голосові вправи, спрямовані на корекцію недоліків вимови, порушень голосу.
2.5.5. За допомогою фізичного виховання зміцнюється здоров’я дитини, коригуються і компенсуються дефекти рухового розвитку. Заняття спрямовані на мобілізацію всіх рухових можливостей дітей для корекції дефектів моторики та оптимального формування основних локомоторно-статичних функцій і розвитку рухових функціональних систем, а також на корекцію дефектів, що перешкоджають віковому формуванню складних рухових функцій, і створення умов для їх оптимального формування.
2.5.6. Заняття з естетичного виховання (музичні, малювання, ліплення, аплікація) спрямовані на розвиток здатності адекватно сприймати навколишній світ.
2.5.7. Формування просторово – часових уявлень у дітей – інвалідів (активне переміщення у просторі та самостійність дій щодо відображення просторових і часових компонентів).
3. Методи, які використовуються у процесі педагогічної корекції
3.1. Арт-терапія (реабілітація шляхом творчості) – це зменшення або виправлення вад за допомогою залучення дитини - інваліда до мистецтв. При цьому дитина навчається спілкуватись з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби. Вона має змогу самостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєї поведінки, діяльності і спілкування, необхідні для її повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища.

Арт-терапія пов’язана з візуальним мистецтвом та має на увазі можливість актуалізації психічних резервних можливостей, формування на їх основі адекватної поведінки за рахунок творчої образотворчої діяльності. Головне, щоб дитина – інвалід крізь малюнок могла відобразити внутрішній стан, відчуття, переживання.

У процесі розвитку дитини – інваліда і в корекційному процесі особлива роль належить образотворчій діяльності (малюванню). Кожна дитина, починаючи з 2-3 років, малює із захопленням. До початку підліткового періоду це захоплення в більшості випадків минає. Підлітки починають соромитися своїх малюнків та припиняють займатися образотворчою діяльністю, якщо не мають особливих здібностей.

Поясненням цього факту є та обставина, що образотворча діяльність має великий біологічний зміст – малювання відіграє роль одного з механізмів виконання програми удосконалення організму, його психіки. У перші роки життя дитини воно сприяє розвитку сенсорно – моторної координації, формує зорові образи, допомагає оволодінню формами, сприяє розвитку міжпівкульної взаємодії, так як у процесі малювання координується конкретно-образне мислення, яке пов’язане з роботою правої півкулі, та абстрактно-логічне, за яке відповідальна ліва півкуля, особливо важливий зв’язок малювання з мисленням та мовою. Дитина в малюнках оформлює свої знання про предметний та соціальний світ, незважаючи на нестачу слів, тому дитяче малювання називають графічною мовою.

Будучи пов’язаним з найважливішими психічними функціями – зоровим сприйняттям, моторною координацією, мовою, мисленням, малювання не просто сприяє розвитку кожної функції, але пов’язує їх поміж собою, допомагає дитині – інваліду упорядкувати засвоювані знання, оформити та зафіксувати модель уяви про навколишнє середовище. До підліткового віку малювання, в основному, вичерпує свої біологічні функції, його адаптивна роль знижується, дитина припиняє малювати.

Накопичений досвід свідчить, що у розумово відсталих дітей образотворча діяльність не виникає та не розвивається без спеціальних занять та навчання. Разом з тим, спеціальне навчання малюванню таких дітей часто має позитивний результат. Деякі розумово відсталі діти можуть оволодіти вмінням передавати у малюнках розгорнутий графічний образ у самому ранньому віці. У цілому розумово відстала дитина в малюнках тривалий час залишається прив’язаною до стереотипного зображення, запозиченому з графічного зразка. Характерні особливості, які притаманні малюнкам нормальних дітей та дітей - інвалідів, дозволяють використовувати дитячий малюнок у якості діагностичного інструмента для оцінки розумового розвитку.

Однак цінність образотворчої діяльності цим не обмежується. Індивідуальні особливості дитячого малюнка є відображенням індивідуально-психологічних властивостей дитини, її світосприйняття, характеру, самооцінки та інших властивостей особистості. У малюнках дитина несвідомо пропонує той варіант, який відповідає особливостям її персонального складу. З цих позицій дитячий малюнок розглядається як діагностична проективна техніка для дослідження особистості дитини, її внутрішнього світу. Проективні методики під час роботи з дітьми показали себе більш інформативними в порівнянні з опитувальниками.

Основна увага при проведенні корекційної арт-терапії приділяється ставленню дитини-інваліда до своєї діяльності до театралізації нових образів, своїх малюнків, гри на музичних інструментах тощо.

Арт-терапію доцільно використовувати в комплексі функціонально – системної медико – соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров’я. Застосування арт-терапії підвищує пізнавальну активність дітей, сприяє сенсорному та руховому розвитку, концентрує увагу. Крім того, вона дозволяє здійснювати більш ефективний вплив на формування емоційної сфери, спонукає до подальшого розвитку компенсаторних властивостей збережених функціональних систем.

Педагогічна корекція за допомогою арт-терапії в дітей з обмеженими можливостями здоров’я має свої особливості і визначає доцільність врахування загальних та індивідуальних напрямів і умов роботи, а саме:



  • віку дитини;

  • ступеня зрілості всіх функціональних систем, індивідуальних властивостей її особистості.

Загальні напрями та умови проведення арт-терапії схожі на інші методики педагогічної корекції, які використовуються в реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи.

Педагог зобов’язаний:



  • усвідомлювати і пам’ятати про труднощі дитини – інваліда в реалізації можливостей своїх функціональних систем;

  • встановити напрямки і завдання корекційної роботи із арт-терапії;

  • підібрати ті види арт-терапії, які конкретна дитина - інвалід спроможна вибрати як завдання;

  • дати можливість дитині - інваліду самостійно вибрати завдання;

  • встановити з нею доброзичливий двобічний контакт;

  • регламентувати роботу дитини, що дає змогу підвищити зосередження уваги.

Такі правила проведення корекції арт-терапії стимулюють пізнавальну активність дитини, організують її поведінку, підвищують самооцінку.
3.2.Методика Марії Монтессорі:

Метод Монтессорі заснований на спостереженні за дитиною у природних умовах та прийнятті її такою, якою вона є. У групах Монтессорі дитина навчається самостійно за допомогою спеціально розробленого навколишнього середовища – Монтессорі – матеріалів, де є можливість самоконтролю; дитина сама вбачає свої помилки, дорослому не потрібно вказувати на них. Роль учителя полягає у здійсненні керівництва самостійною діяльністю дитини, а не в її навчанні.

Ефективність методу досягається при дотриманні наступних правил:


  • поєднання гігієни фізичного виховання та вільного руху, що передбачає вільне пересування дітей у приміщенні;

  • особливий підхід до естетичного оформлення приміщення, який включає в себе „художню обстановку” і допомагає привити почуття прекрасного, витончений смак;

  • забезпечення свободи вибору, що передбачає виховання дисциплінованості в дитини та сприяє природним проявам особистості;

  • використання дидактичного матеріалу, що допомагає упорядкувати розуміння дитини про навколишній світ, засвоїти навчальний матеріал;

  • створення доброзичливої атмосфери незалежності від дорослих, що сприяє розвитку самостійності, впевненості у собі.




    1. Музикотерапія

Впливаючи на психоемоційний стан людини, музика призводить до певних гормональних і біохімічних змін в організмі, позитивно впливає на інтенсивність обмінних процесів. Позитивні емоції, що виникають під час звучання музики, стимулюють інтелектуальну діяльність дитини.

Дітям, які мають рухові порушення, які часто ізольовані від суспільства, музикотерапія допомагає збагатити знання про навколишній світ, прищепити любов до музики, навчити слухати й розуміти, як і про що розповідає музика. Для того, щоб музикотерапія позитивно вплинула на розвиток і виховання малят, необхідно враховувати особливості дітей із церебральним паралічем. При цьому захворюванні найважче страждають великі півкулі головного мозку, які регулюють довільні рухи, мову та інші коркові функції. Провідними у клінічній картині дитячого церебрального паралічу є рухові порушення, які часто поєднуються із психічними та мовними розладами, порушеннями функцій інших аналізаторних систем (зір, слух).

Рухові порушення, будучи провідним дефектом, без відповідної корекції впливають на формування психічних функцій і мови. Тут відзначається залежність від ступеня важкості порушення функції рук: чим значніше уражені верхні кінцівки, тим більше виражене в дітей порушення артикуляційної моторики. Таким дітям на заняттях з музикотерапії пропонується ігровий матеріал для розвитку тактильного сприйняття (м'які іграшки, гумові іграшки за методикою М. Монтессорі).

У віці від 1 року до 3 років у дітей починають проявлятися музичні здібності: емоційна чуйність, музичний слух, почуття ритму. На другому році життя діти можуть слухати невеликі музичні твори і не просто радіти, а й виражати свій емоційний стан – бадьорий, спокійний, доброзичливий. У процесі формування музичного сприйняття стоїть завдання привчати дітей прислухатися до мелодії, слів пісні й упізнавати її при повторному прослуховуванні. Особливо важливою ланкою музикотерапії є формування музично-сенсорних здібностей у дітей раннього й молодшого дошкільного віку. Музичне переживання, власне кажучи, завжди є сенсорним, оскільки музика – і найпростіші співзвуччя, і складні образи – насамперед сприймається чуттєво. Тому сенсорні процеси є показниками цілісного сприйняття, розрізнення виразних почуттів, а також проявів, пов'язаних зі сприйняттям окремих властивостей музичних звуків, що особливо важливо для дітей молодшого віку. В основі розвитку їхніх музично-сенсорних здібностей лежить вслухування, розрізнення, відтворення чотирьох основних властивостей звуку – висоти, тривалості, тембру, сили.

Розвиваючи музичний слух дитини, до програми з музикотерапії включені музично-дидактичні ігри з певним змістом і правилами. В основі їх лежать навчальні завдання, спрямовані на освоєння різних властивостей музичного звуку.

Вправи розвиваються залежно від поставленого дидактичного завдання й від психофізичних можливостей кожної дитини. Нерідко в дітей із церебральним паралічем характерні розлади емоційно-вольової збудливості, дратівливості, рухового розгальмування, в інших – у вигляді загальмованості, сором'язливості. Тому завдання підбираються індивідуально.

Музикотерапія також сприяє активізації пізнавальної й розумової діяльності. Діти багато про що дізнаються, уважно слухаючи музику, але найголовніше – це «школа почуттів», що формується завдяки особливій властивості музики – викликати співпереживання слухачів.

Засоби музикотерапії сприяють загальному розвитку особистості дитини із церебральним паралічем. Емоційна чуйність і розвинений музичний слух дозволяють дітям з руховими порушеннями в доступній формі відгукнутися на добрі почуття і вчинки, допомагають активізувати розумову діяльність, постійно вдосконалюючи рух до загального оздоровлення всього організму в цілому.


    1. Ігротерапія



следующая страница >>