Національна академія внутрішніх справ україни фріс павло львович - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Національна академія внутрішніх справ україни курінний Євген Володимирович 3 570.98kb.
Повітове земство в українських губерніях 1 326.16kb.
+ 341. 456 Організаційно-правові засади участі органів внутрішніх... 1 351.2kb.
Адміністративно-правова кваліфікація порушень водіями механічних... 1 297.15kb.
Вінницький апеляційний адміністративний суд 1 69.69kb.
Міністерство внутрішніх справ україни 1 355.83kb.
Учений секретар 1 304kb.
Закон україни про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ... 1 106.78kb.
Київський національний університет імені тараса шевченка литвинчук... 1 300.59kb.
Галузева угода між Міністерством внутрішніх справ України, Професійною... 1 346.23kb.
Кочин Володимирович (Національна юридична академія України ім. 1 96.82kb.
1. Ця Інструкція визначає порядок заповнення форми первинної облікової... 1 51.46kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Національна академія внутрішніх справ україни фріс павло львович - страница №1/3





НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ФРІС ПАВЛО ЛЬВОВИЧ

УДК 343.2.01



КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право


Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук




Київ - 2005

Дисертація є рукопис


Робота виконана в Прикарпатському юридичному інституті МВС України
Науковий консультант

доктор юридичних наук, професор, дійсний член (академік) Академії Правових Наук України Костицький Михайло Васильович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри
Офіційні опоненти :

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії Правових наук України Костенко Олександр Миколайович, Інститут держави і права АН України ім. В. М. Корецького, завідувач відділом
доктор юридичних наук, професор Мельник Микола Іванович, Центральна виборча комісія України, заступник Голови
доктор юридичних наук, професор Ємельянов В’ячеслав Павлович, Інститут вивчення проблем злочинності АПрН України, головний науковий співробітник

Провідна установа – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, кафедра кримінального права, МОН України (м. Харків);
Захист відбудеться 15 лютого 2006 р. о 1400 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.007.03 в Національній академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, Київ, пл. Солом’янська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, Київ, пл. Солом’янська, 1.)


Автореферат розісланий “25” грудня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради
Є. Д. Лук’янчиков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вирішення комплексу задач, пов’язаних з розбудовою в Україні правової держави, викликає, насамперед, проблему розробки фундаментальних теоретичних понять та підходів. Серед надзвичайно широкого комплексу питань, які стоять у цьому ряду, одне з провідних місць займає розробка теоретичних основ боротьби зі злочинністю1.

Важливе місце в цій сфері належить кримінально-правовій політиці, яка визначає основні параметри об’єкту впливу і є системоутворюючим елементом усієї правової політики у сфері боротьби зі злочинністю.

Теоретичні основи кримінально-правової політики були закладені у ХІХ ст. у працях видатних вчених криміналістів Феррі, Ліста, Принса, Тарда.

У вітчизняній науці перше ґрунтовне дослідження проблем кримінальної політики належить М. П. Чубинському. Саме йому вітчизняна наука зобов’я­зана теорією цієї наукової дисципліни.

В українській науці окремі кримінально-політичні питання розроблялись вченими-криміналістами починаючи ще з XVIII ст. (С. Десницький, І. Тимкіський та ін.)

Значний внесок у розвиток ідей кримінально-правової політики у ХІХ – на початку ХХ ст. внесли Л. С. Бєлогриць-Котляревський, Л. Є. Владимиров, Г. С. Гордієнко, І. М. Данилевич, О. Ф. Кістяківський, І. О. Максимович, К. П. Паулович та ін.

У Радянському Союзі у 20—30 рр. ХХ ст. розвиток кримінально-правової політики пов’язаний з іменами видатних учених – М. М. Гернета, А. А. Герцензона, О. Я. Естріна, А. А. Піонтковського, М. Д. Шаргородського, О. С. Шляпочнікова. В Україні в цей час проблемі кримінальної політики присвятив свою увагу М. О. Скрипник.

Однак найбільш активний розвиток наука кримінально-правової політики набула починаючи з 70-х років ХХ ст. З цього часу на Україні питанням кримінальної політики присвятили свої праці М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, Я. М. Брайнін, В. І. Борисов, Ф. Г. Бурчак, С. Б. Гавриш, В. К. Грищук, І. М. Даньшин, О. М. Джужа, В. С. Зеленецький, А. Ф. Зелинський, М. В. Костицький, О. М. Костенко, О. М. Литвак, П. С. Матишевський, П. П. Михайленко, В. О. Навроцький, М. І. Панов, В. М. Смітієнко, В. В. Сташис, Є. Л. Стрєльцов, В. Я. Тацій, В. П. Тихий, В. І. Шакун та інші вчені-криміналісти.

Їх праці заклали теоретичні основи для формування та розвитку науки кримінально-правової політики в Україні, лягли в основу приватних кримінально-правових концепцій.

В країнах СНД в ці роки розвиток кримінально-правової політики був пов’язаний з науковою діяльністю Г. А. Аванесова, М. А. Бєляєва, М. М. Бабаєва, В. А. Владимирова, С. Ю. Віцина, І. М. Гальперіна, Л. Д. Гаухмана, П. Ф. Грішаніна, П. С. Дагеля, А. І. Долгової, А. Е. Жалінського, М. І. Загороднікова, І. А. Ісмаилова, І. І. Карпеця, В. Я. Квашиса, О. І. Коробєєва, В. М. Куд­рявцева, Н. Ф. Кузнєцової, В. В. Лунєєва, Ю. І. Ляпунова, О. В. На­умова, П. М. Панченко, Е. Ф. Побєгайло, В. П. Рєвіна, О. Б. Сахарова, М. О. Стручкова, А. Я. Сухарева, О. М. Яковлєва та інших учених-криміналістів.

Особливе місце в розвитку теорії правової політики у сфері боротьби зі злочинністю загалом та кримінально-правової політики зокрема, належить Г. М. Мінь­ковсь­кому, ідеї якого лягли у фундамент сучасних поглядів на зміст та перспективи розвитку кримінальної політики.

Незважаючи на значний обсяг наукових праць, присвячених проблемам кримінально-правової політики, в яких розглядаються важливі концептуальні питання, до цього часу не існує комплексного монографічного дослідження, присвяченого розробці теоретичних основ цієї науки стосовно умов існування незалежної Української держави. Єдиним дослідженням в цьому ряду є монографія та дисертація А. А. Митрофанова2, яка, тим не менш, не охоплює всього масиву проблем. Здійснені лише розробки окремих питань кримінально-правової політики в межах правової політики у сфері боротьби зі злочинні­стю. Визначення її предмету, задач, системи, джерел, типів, принципів, методів реалізації, основних напрямків розвитку кримінально-правової політики, на ду­мку дисертанта, дасть можливість визначити місце цієї науки у комплексі наук кримінально-правового циклу та накреслити комплекс проблем, які стоять пе­ред нею.

Як свідчать статистичні дані, за останні десятиріччя, незважаючи на зни­ження рівня злочинності в Україні, її структура залишається складною. Так, у 2004 р., як і у минулі роки, в ній переважали крадіжки й грабежі, частка яких складала 54,2 %. Збільшились на 16, 2 % злочини у сфері господарської діяль­ності, на 14,5 % у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення. Залиша­ється надзвичайно високою питома вага тяжких і особливо тяжких злочинів, які у структурі злочинності сягають 49,5 %. Показник засуджених в Україні – один з найвищих у світі і становить 413 осіб на 100 тисяч населення. За досліджен­нями автора ситуація в базовому регіоні (Західна України – Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька області) характеризується ідентичними показниками.

Таке становище вимагає активізації механізмів кримінально-правової дії на злочинність. А це, у свою чергу, викликає об’єктивну потребу комплексного вивчення проблем предмету та системи наукових основ української криміна­льно-правової політики, її місця у загальній правовій політиці у сфері боротьби зі зло­чинністю, теоретичних засад криміналізації та декриміналізації діянь, визна­чення основних, перспективних напрямків розвитку норм та інститутів кримі­нального права.

Боротьба зі злочинністю, яка є однією із найважливіших державних задач, від успішного вирішення якої суттєво залежать всі питання життя держави, по­винна будуватись на науковій основі, мати свою теоретичну базу. Така концеп­ція утворюється при формуванні наукових засад правової політики у сфері боротьби зі злочинністю в цілому, складовим, системоутворюючим елементом якої висту­пає кримінально-правова політика.

Формування нового наукового напрямку у нашому правознавстві мало би і відповідне практичне значення. Мова йде про посилення теоретико-правової основи боротьби зі злочинністю та її правильне застосування, про успішну реа­лізацію програм контролю над злочинністю. На цій базі виникають нові мож­ливості і для подальшого вдосконалення системи вузівської професійної підго­товки кадрів, системи післядипломної перепідготовки спеціалістів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження безпосередньо пов’язаний з основними положеннями Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, за­твердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 року №837, Ком­плексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376. Враховуючи потреби у розвитку теорії кримінально-правової політики, рішенням Ученої Ради Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол №2 від 2004 р.) була затверджена тема даної дисертації, яка виконувалась відповідно до теми наукових досліджень кафедри кримінального права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Актуальні проблеми кримінального права та кримінології. Кримінальна політика”, затвердженої Вченою Радою університету (протокол №5 від 17 січня 2002 р.), яка як цільова комплексна програма, включена Академією правових наук України до планів науково-дослідних робіт наукових установ та вищих навчальних закладів України юридичного профілю (на період до 2006 р.)

Тема дисертації відповідає тематиці фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2005 рр. (п. 2.4.9 Рішення Колегії МВС України від 28 лютого 1995 р. №4км/2 та п. 1.1.2 Наказу МВС України від 3 вересня 2002 р. №653).



Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка та обґрунтування сучасної теорії кримінально-правової політики України: визначення її предмету, задач, джерел, типів та принципів, місця у загальній правовій політиці боротьби зі злочинністю, взаємозв’язку з іншими елементами (складовими) правової політики у сфері боротьби зі злочинністю, визначення основних завдань та перспективних напрямків її реалізації та вдосконалення чинного кримінального законодавства.

Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання:

  • визначити основи формування теорії кримінально-правової політики, основні об’єктивні закономірності суспільного розвитку, які впливають і враховуються при її розробці;

  • проаналізувати поняття, задачі, предмет української кримінально-правової політики, її джерела та типи, принципи її теорії та реалізації;

  • дослідити історію української кримінально-правової політики;

  • проаналізувати питання взаємозв’язку та співвідношення предмету та системи наукових основ кримінально-правової політики із предметами та системами суміжних елементів (кримінально-процесуальної, кримінально-виконавчої та кримінологічної) політик у сфері боротьби зі злочинністю;

  • вивчити питання реалізації кримінально-правової політики через застосування кримінального закону в практиці діяльності органів досудового слідства та суду;

  • розробити підходи до аналізу ефективності кримінально-правової політики та напрямки її підвищення;

  • продовжити розробку теоретичних основ криміналізації та декриміналізації діянь, як основного інструменту кримінально-правової політики;

  • розробити систему пропозицій щодо подальшого вдосконалення чинного кримінального законодавства, як перспективи розвитку національної кримінально-правової політики.

Об’єктом дослідження є кримінально-правова політика як елемент внутрішньої правової політики Української держави.

Предметом дослідження – поняття, завдання, предмет, джерела, типи, принципи кримінально-правової політики, її реалізація через застосування кримінального закону, наукові основи криміналізації та декриміналізації діянь та проблеми вдосконалення чинного кримінального законодавства України.

Методи дослідження. Методи дослідження складають певну систему з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження та його об’єкта й предмета. Загальнонауковий діалектичний метод пізнання виступає в цій системі основним і дає можливість досліджувати проблеми з позиції розвитку, в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. Так, даний метод наукового пізнання обумовив розгляд проблем поняття правової політики у сфері боротьби із злочинністю, її структури, поняття кримінально-правової політики, визначення її завдань. Завдяки цьому методу були визначені цілі кримінально-правової політики, проаналізовані інтереси кожного з елементів правової політики у сфері боротьби зі злочинністю, здійснена їх структуризація.

Також при проведенні дослідження були застосовані закони діалектики, філософські закони й категорії пізнання соціальних явищ і процесів. На цьому методологічному підґрунті у дисертаційній роботі застосовуються окремі наукові методи пізнання. Історичний метод застосовано для аналізу історії української кримінально-правової політики, а порівняльний метод дозволив провести співставлення кримінально-правової політики, яка реалізовувалась у різні періоди історії нашої країни, для визначення основних тенденцій, що були їй притаманні. Формально-логічний метод використовувався при дослідженні правової природи кримінально-правової політики. Логіко-нормативний метод використано при підготовці проектів змін та доповнень до чинного кримінального законодавства. За допомогою системно-структурного методу досліджено місце кримінально-правової політики у загальній правовій політиці у сфері боротьби зі злочинністю.



Під час підготовки дисертації проводились також конкретно-соціологічні дослідження з використанням методів анкетування, опитування, формалізованого інтерв’ю, безпосереднього спостереження і аналізу документів. Проводились опитування суддів, працівників правоохоронних органів (МВС, СБУ, прокуратури – 185 чол.), адвокатів. Були досліджені матеріали кримінальних справ (120 справ на 198 підсудних), що розглядались судами України в контексті застосування кримінального закону. Здійснено анкетування представників різних соціальних груп із метою визначення оцінок ними практики призначення кримінального покарання (209 громадян). Було опитано 100 працівників правоохоронних органів, суддів, адвокатів та 100 громадян по питаннях визначення розміру шкоди заподіяної злочином. В подальшому для узагальнення результатів, для репрезентації даних, отриманих у ході вивчення проблем використовувався статистичний метод.

При проведенні дослідження поряд з роботами з кримінального права широко використовувалась і інша правова (із теорії держави та права, конституційного, адміністративного, кримінально-процесуального, кримі-нально-виконавчого та ін. галузей права) філософська, соціологічна, психологічна література, законодавчі акти, Рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, узагальнення Верховного суду України, документи Ради Національної безпеки та Оборони України, та інших відомств із питань організаційно-правових засад боротьби зі злочинністю, узагальнення Держкомстату України та ін.



Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в українській правовій науці комплексному вивченню піддані ключові проблеми наукових основ теорії кримінально-правової політики і на цій базі сформульовані висновки та пропозиції, які забезпечують, на думку дисертанта, успішне формування та ефективну реалізацію теоретичної концепції кримінально-правової політики України.

До найбільш важливих результатів, які відображають новизну дисертаційної роботи, належать наступні положення:

Вперше:

  • комплексно, стосовно до умов існування незалежної Української держави, розглянуто питання про місце та основні характеристики кримінально-правової політики, як напрямок внутрішньої правової політики України, системоутворюючий елемент правової політики у сфері боротьби зі злочинністю;

  • визначено предмет української кримінально-правової політики, який утворюють: основні принципи кримінально-правового впливу на злочинність; діяльність по встановленню кола суспільно небезпечних діянь, що визнаються злочинними, і виключення тих або інших діянь із числа злочинів; встановлення характеру караності суспільно небезпечних діянь і умов звільнення від кримінальної відповідальності або від покарання, зниження покарання нижче від межі, передбаченої нормою кримінального закону, або заміни тяжких його видів менш тяжкими; визначення альтернативних покаранню заходів кримінально-правового характеру, а також заходів, які застосовуються разом із покаранням; тлумачення законодавства в галузі боротьби зі злочинністю; діяльність правоохоронних органів щодо застосування норм та інститутів кримінального закону, з’ясування їх ефективності; визначення шляхів підвищення ефективності впливу кримінально-правових заходів на правосвідомість населення;

  • проаналізовано зміст кримінально-правової політики під кутом зору філософської категорії інтересу. Здійснено структурування системи інтересів, які визначають кримінально-правову політику (по вертикалі, по горизонталі, за обсягом);

  • отримали визначення джерела кримінально-правової політики, до яких належать: Конституція України, як джерело всієї внутрішньої правової політики Української держави, база всього законодавства України; Закони України; Укази Президента України; Постанови Кабінету Міністрів України; Рішення Конституційного Суду України; Постанови Пленуму Верховного Суду України, міжнародні договори, які ратифіковані Україною;

  • розроблено типологізацію кримінально-правової політики на підставі різних критеріїв: способу суспільного виробництва, форми правління та типу політичного режиму країни, в якій вона здійснюється;

  • здійснена періодизація кримінально-правової політики Української держави, в основу якої покладені історичний шлях України до незалежності;

  • проаналізовані питання ефективності кримінально-правової політики з позицій визначеної та диференційованої системи цілей кримінально-правової політики;

  • запропоновано математичну модель визначення ефективності кримінально-правової політики;

  • обґрунтовано виникнення у національному кримінальному праві нового інституту – обмеження сфери дії законодавства про кримінальну відповідальність.

Набуло подальшого розвитку:

- визначення поняття та змісту кримінально-правової політики, яка являє собою системоутворюючий елемент правової політики у сфері боротьби зі злочинністю який на підставі загальної теорії боротьби зі злочинністю розробляє стратегію і тактику, формулює основні задачі, принципи, напрями і цілі кримінально-правової дії на злочинність, засоби їх досягнення, і виражається в нормах кримінального закону, практиці їх застосування, актах офіційного тлумачення кримінально-правових норм та постановах Пленуму Верховного Суду України (складові кримінально-правової політики) ;



  • визначення сутності, структури, напрямків правової політики Української держави у сфері боротьби зі злочинністю, як цілісної соціально-регулятивної системи, окремих її підсистем (елементів) – кримінально-правової, кримінально-процесуальної, кримінально-виконавчої та кримінологічної (профілактичної) політики;

  • розуміння основних завдань кримінально-правової політики, які пов’язані із визначенням: загальних засад кримінальної відповідальності та покарання; кола діянь, віднесених до категорії злочинних (питання криміналізації та декриміналізації); оптимальних заходів впливу на винного (пеналізація і депеналізація); запобігання злочинам методами кримінально-правового впливу (загальна й спеціальна превенція); загальних засад взаємодії з іншими елементами (складовими) правової політики у сфері боротьби зі злочинністю;

  • вчення про спеціальні принципи кримінально-правової політики, до яких, на думку дисертанта, належать: принцип відповідності кримінально-правової політики іншим елементам правової політики у сфері боротьби зі злочинністю; принцип врахування (відповідності) соціально-правової психології; принцип економії репресії; принцип доцільності; принцип невідворотності відповідальності; принцип диференціації та індивідуалізації відповідальності і покарання; принцип соціальної справедливості.

Продовжено:

  • аналіз взаємозв’язку кримінально-правової політики, як системоутворюючого елементу правової політики у сфері боротьби зі злочинністю, з іншими елементами цієї системи – кримінально-процесуальною, кримінально-виконавчою та кримінологічною (профілактичною) політикою;

  • вивчення питань застосування кримінального закону, що дало можливість визначити основні параметри реалізації кримінально-правової політики через застосування кримінального закону;

  • вивчення видів застосування кримінального закону, виявлені проблемні моменти, що мають місце в цій діяльності, запропоновані шляхи їх подолання;

  • розробку загального вчення про криміналізацію та декриміналізацію діянь, проаналізовані стан та існуючі проблеми у цій сфері, запропоновані шляхи їх подолання. Сформульовані поняття об’єкту, об’єму, інтенсивності криміналізації.

Розглянуто:

  • розвиток основних інститутів та норм Загальної частини кримінального закону під кутом зору реалізації кримінально-правової політики Української держави в сучасних умовах.

Запропоновано:

  • ряд змін у чинному кримінальному законодавстві, які, на думку дисертанта, випливають із задач кримінально-правової політики України на сучасному етапі.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

  • в науково-дослідній сфері – матеріали дисертації можуть бути основою для подальшої розробки теоретичних проблем кримінально-правової політики;

  • в правотворчості – в результаті проведеного дослідження сформульовані пропозиції, які можуть бути використані при розробці концептуальних положень кримінально-правової політики держави, а також при підготовці законодавчих і підзаконних актів, подальшого вдосконалення чинного кримінального законодавства України (Акт впровадження результатів дисертації у роботу Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 9 червня 2005 р. № 06-19/15 – 796);
  • следующая страница >>