На сьогоднішній день склалося таке становище, що практично в нашій країні існують дві соціальні психології: одна пов'язана переважно - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
На сьогоднішній день склалося таке становище, що практично в нашій країні існують - страница №1/1





Зміст


1. Завдання соціальної психології на сучасному етапі суспільного розвитку

3

2. Методика проведення соціологічного дослідження

7

Список літератури

15


1. Завдання соціальної психології на сучасному етапі суспільного розвитку

Соціальна психологія – це наука, яка вивчає взаємодію ін­дивідуальних свідомостей і тим самим виступає фундаментом соціо­логії — науки про суспільство. Суспільні процеси пояснюються дією психологічного механізму наслідування, на якому будуються людські взаємовідносини.

На сьогоднішній день склалося таке становище, що практично в нашій країні існують дві соціальні психології: одна пов'язана переважно з більш «соціологічною», інша - переважно з «психологічною» проблематикою. У цьому змісті ситуація виявилася подібною до тієї, котра склалася й у ряді інших країн. Так, наприклад, у США соціальна психологія офіційно існує «двічі»: її секція є усередині Американської соціологічної асоціації й усередині Американської психологічної асоціації; у передмовах до підручників зазвичай вказується, чи є автор соціологом або психологом за освітою.

1954 року у США за пропозицією відомого соціального психолога Т. Ньюкома в одному з університетів був проведений цікавий експеримент: курс соціальної психології читався половині студентів одного курсу в першому семестрі лектором-соціологом, другій половині в другому семестрі - лектором-психологом. Після закінчення курсів студентам було запропоновано провести дискусію з проблем соціальної психології, але вона не здійснилася, тому що студенти були повністю впевнені, що прослухали зовсім різні курси із зовсім різних дисциплін.

Виданий у США 1985 р. підручник К. Стефан і В. Стефан так і називається «Дві соціальні психології». Звичайно, така подвійність викликає ряд незручностей. Вона може бути припустима лише на якомусь етапі розвитку науки, користь від дискусій про її предмет повинна полягати, між іншим, і в тому, щоб сприяти однозначному вирішенню питання.

Гострота проблем соціальної психології диктується, однак, не тільки деякою невизначеністю її становища в системі наук і навіть не переважно цією її особливістю. Досить важливою й істотною рисою соціально-психологічного знання є його включеність у соціальну і політичну проблематику суспільства. Звичайно, це стосується особливо таких проблем соціальної психології, як психологічні характеристики великих соціальних груп, масових рухів і т.д.

Але і дослідження малих груп, соціалізації або соціальних установок особистості, традиційні для соціальної психології, пов'язані з тими конкретними завданнями, які вирішуються суспільством певного типу. У теоретичній частині соціально-психологічного знання безпосереднім є вплив конкретних соціальних умов, традицій культури.

Можна навіть сказати, що соціальна психологія сама є частиною культури. Звідси виникають принаймні два завдання для дослідників.

По-перше, завдання коректного ставлення до закордонної соціальної психології, насамперед, до змісту її теоретичних концепцій, а також методів і результатів досліджень. Як про це свідчать численні західні наукові праці, більшість практично орієнтованих досліджень у соціальній психології було затребувано зовсім конкретними потребами практики.

Отже, сама орієнтація цих досліджень повинна бути уважно вивчена під кутом зору завдань, свого часу поставлених практикою.

Сучасні наукові дослідження не можуть здійснюватися без певної системи їх фінансування, а система ця сама по собі диктує і мету, і певне «забарвлення» основного напрямку роботи. Тому питання про ставлення до традиції соціальної психології будь-якої іншої країни не має однозначного вирішення: нігілістичне заперечення чужого досвіду тут на стільки ж є недоречним, як і просте копіювання ідей і досліджень. Не випадково в сучасній соціальній психології введене поняття «соціального контексту», тобто прихильності дослідження до певної соціальної практики.

По-друге, завдання ретельного відпрацьовування проблеми прикладного дослідження в соціальній психології. Дослідження, проведені безпосередньо в різних ланках суспільного організму, вимагають не тільки високої професійної майстерності, але і громадської відповідальності дослідника. Спрямованість практичних рекомендацій і є тією сферою, де соціальна психологія безпосередньо «вторгається» у громадське життя.

Отже, для соціального психолога досить гостро постає не тільки питання про професійну етику, але і про формулювання своєї соціальної позиції. Французький соціальний психолог С. Московієй справедливо помітив, що завдання для соціальної психології ставить саме суспільство, воно диктує їй проблеми. Але це означає, що соціальний психолог повинен розуміти ці проблеми суспільства, вміти чуйно уловлювати їх, усвідомлювати, якою мірою й у якому напрямку він може сприяти вирішенню цих проблем. «Академізм» і «професіоналізм» у соціальній психології повинні органічно містити в собі і відому соціальну чуйність, розуміння сутності соціальної «ангажованості» цієї наукової дисципліни.

У сучасному суспільстві розкриваються численні сфери застосування соціально-психологічних знань.

Специфіка соціальної психології, що склалася в нашій країні за конкретних історичних умов, а саме в період існування соціалістичного ладу, породила і нову проблематику.

Звичайно, багато з відкритих у традиційній соціальній психології явищ мають місце в будь-якому типі суспільства: міжособистісні відносини, комунікативні процеси, лідерство, згуртованість - усе це явища, властиві будь-якому типу громадської організації. Однак, констатуючи цей факт, потрібно мати на увазі дві обставини.

По-перше, навіть і ці, описані в традиційній соціальній психології, явища набувають у різних соціальних умовах часом зовсім іншого змісту. Формально процеси залишаються тими ж: люди спілкуються один з одним, у них формуються певні соціальні установки і т.д., але яким є зміст різних форм їх взаємодії, якого роду установки виникають щодо певних суспільних явищ - усе це визначається змістом конкретних суспільних відносин.

Виходить, аналіз усіх традиційних проблем набуває нових граней. Методологічний принцип включення саме змістовного розгляду соціально-психологічних проблем продиктований у тому числі і суспільними потребами.

По-друге, нова соціальна реальність народжує часом і необхідність нових акцентів при дослідженні традиційних для даного суспільства проблем. Так, період радикальних економічних і політичних перетворень, які відбуваються сьогодні в Україні, вимагає особливої уваги, наприклад, до проблем етнічної психології (особливо в зв'язку з загостренням міжнаціональних конфліктів), психології підприємництва (у зв'язку зі становленням нових форм власності) та ін. Ідея про те, що суспільство диктує проблеми соціальної психології, повинна бути доповнена ідеєю про те, що завдання соціального психолога — вміти виявити ці проблеми.

Крім завдань загальнотеоретичного плану суспільство ставить перед соціальною психологією і конкретні прикладні завдання. Прикладні дослідження не можуть очікувати вирішення теоретичних питань, вони висуваються буквально з усіх сфер громадського життя.

Ряд найважливіших напрямків прикладних досліджень визначається сьогодні завданнями, пов'язаними з тими змінами в масовій свідомості, які обумовлені саме радикалізмом соціальних перетворень.

Тут же кореняться і нові можливості для діяльності соціального психолога-практика.

Логіка пропонованого курсу повинна охопити і ці проблеми прикладного знання. В цілому ж вона має на меті - дати систематичний виклад всіх основних проблем соціальної психології, причому в суворій послідовності, так, щоб порядок проходження тем відбивав деякі фундаментальні методологічні принципи аналізу.

Весь курс включає п'ять великих розділів:

- вступ, де даються характеристика предмета соціальної психології, історія розвитку основних ідей, методологічні принципи;

- закономірності спілкування і взаємодії, де розкривається зв'язок між міжособистісними і суспільними відносинами, а спілкування розглядається як їх реальний прояв, де досліджуються структура і функції спілкування, а також його механізми;

- соціальна психологія груп, де дається класифікація груп (великих і малих) і виявляються особливості спілкування в реальних соціальних групах, а також питання про внутрішню динаміку груп і їх розвиток;

- соціальна психологія особистості, де розглядається, яким чином загальні механізми спілкування і взаємодії, які специфічно виявляються в різних соціальних групах, «задають» особистість у певному соціальному контексті і, з іншого боку, якими є форми активності особистості в подальшому розвитку суспільних відносин;

- практичні застосування соціальної психології, де аналізуються специфіка прикладного дослідження, реальні можливості соціальної психології у формулюванні практичних рекомендацій, коротко характеризуються ті сфери, де прикладні дослідження найбільш розвинуті, а також описуються основні форми і способи соціально-психологічного впливу.
2. Методика проведення соціологічного дослідження

Структурно процес будь-якого соціологічного дослідження ділиться на етапи: розробку прог­рам досліджень; збирання емпіричного матеріалу; опрацювання матеріалів дослідження (статистичні і математичні); аналіз резуль­татів дослідження і розробка рекомендацій.

Програма соціологічного досліджен­ня - науковий документ методологічних і процедурних основ дослідження соціального об'єкту. Програма соціологічного дослідження по суті і є теорія і методологія конкретного вивчення, висвітлення окремого ем­піричного об'єкту або явища. В програмі практично реалізуються загальнотеоретичні і методологічні принципи філософії як загальносоціологічної теорії і спеціальних теорій дослідження. Відповідно з призначенням програма соціологічного дослідження реалізує три фун­кції: методологічну, методичну та організаційну.

Методологічна функція програми соціологічного дослідження передбачає визначення наукових проблем, для вирішення яких ведеться дослідження; формування мети і завдань дослідження; фік­сування вихідних уявлень про об'єкт; встановлення співвідношен­ня даного дослідження і раніше здійсненого або паралельно вико­нуваного дослідження проблеми.

Методична функція програми полягає в тому, що в програмі розробляється загальний логічний план дослідження, на основі яко­го здійснюється цикл досліджень: теорія-факт-теорія. Методи­ка розкриває шляхи, методи і способи збирання, аналізу і опра­цювання інформації, даних, дає можливість розробити процедуру дослідження, провести порівняльний аналіз одержаних результа­тів аналогічних досліджень.

Організаційна функція забезпечує розробку чіткої системи поділу праці в дослідницькому колективі, налагодження контролю за ходом і процесом дослідження, публікацію по необхідності результатів.

При цьому слід зазначити, що існують наступні практичні поради щодо розробки програми соціологічного дослідження:

1. Не починайте розробку прог­рами, поки не з'ясували, в чому головна мета дослідження, його практичний сенс.

2. Обдумайте і обговоріть з іншими дослідниками: чи є проб­лема досить значима і теоретично і практично, щоб тратити зусилля на її дослідження, чи нема уже готових аналогів вирішення, реаліза­ції проблеми, чи не є вона частиною іншої, більш загальної. Обду­майте, чи не буде дослідження теоретико-прикладним або практич­но-прикладним, а потім вирішіть: чи маєте достатні ресурси (знання, джерела додаткової інформації, матеріальні засоби, кошти) для про­ведення дослідження. Подбайте в попередньому варіанті програми, як деталізувати дослідження, намітьте об'єкт і уточніть предмет дос­ліду і знову подумайте, які практичні труднощі можуть виникнути в процесі дослідження, в якій мірі доступні об'єкти досліду, чи отрима­єте підтримку від відповідальних осіб, зацікавлених у вивченні і реа­лізації проблеми?

3. Важливо чітко, конкретно сформулювати мету дослідження, на яке основне питання передбачається одержати відповідь і нас­кільки детальним має бути, стосовно до обраного чи передбачувано­го об'єкту. Встановлюються певні взаємозв'язки і залежності, роз­робляються різні варіанти практичних рішень певних проблем.

Остаточно визначивши, до якого типу належить дослідження, розгортайте системи проблем. Доцільно зробити ескізи, проекти мети, тобто завдань і шляхи їх реалізації, безпосередньо або побіжно, або і зовсім не зв'язано з основною метою дослідження проблеми і її реалізації. Важливо скласти особливий перелік і пізніше вирішити, чи можна реалізувати завдання, здійснити мету досліду, користую­чись інформацією, потрібною для вирішення, реалізації основного дослідження. Рекомендується скласти алгоритм питань для з'ясуван­ня особливостей предметної сфери і об'єкта вивчення: що читати? яку інформацію використати? з ким консультуватися? тощо.

4. Не шкодуйте часу на «самоосвіту», звертайтесь до но­вітніших відкриттів, джерел інформації, літератури з предмету та ін. В них знайдете посилання на фундаментальні праці і досвід, консультуй­тесь з доступними і відомими спеціалістами. Визначте принциповий план дослідження і, якщо це буде дослідження за планом, програмою (що в основному уже реалізовано), приступайте, починайте деталіза­цію програми за фрагментами. Зробить перший нарис, накидок основ­них структурних компонентів зв'язків об'єкту вивчення, виділивши предмет аналізу відповідно до мети і основних завдань дослідження. Одночасно формулюйте основні гіпотези і уточнюйте змістовний сенс основних понять, що стали елементами формувань гіпотез.

5. Обговоріть з іншими дослідниками напрямки дослідження, ще раз зверніться за порадою, консультацією до спеціалістів-дослідників, до практиків і тільки тоді починайте систематизоване опрацювання понять загальної концепції і формулювання робочих гіпотез. Варто тут пам'ятати і діяти за прислів'ям: сім раз відміряй, а один раз відріж. Оформіть програму як окремий документ дослід­ження: це знадобиться не тільки в здійсненні, реалізації досліджен­ня, але і при підготовці підсумкового звіту або публікації.

Вирішення, реалізація тієї чи іншої проблеми - соціальної або на­укової - завжди спрямовано на досягнення тієї або іншої конкрет­ної мети, конкретного завдання, визначення ефективності.

Мета конкретного соціологічного дос­лідження - загальна його спрямованість, проект дії, що визначають характер і сис­темну упорядкованість різних актів дій і операцій. Мета соціологічного дослідження визначає переважаючу орієнтацію (теоретичну або прикладну), від якої залежить вся логіка його реалізації, здійснення. Теоретичне дослідження спрямовується на одержання нових знань про структуру, функції, закономірності розвитку, а також розробку, складання нових методик дослідження і на обґрунтування його процедур, конкретно соціологічні дослідження спрямовуються на вирішення, реалізацію практичних завдань со­ціальної проблеми, побудову, складання передбачень про можливий розвиток процесу, розробку всебічно, докладно аргументованих прог­рам удосконалення об'єкту.

Програма має чітко, ясно відповісти на питання про те, на вирішення, реалізацію якої проблеми і на одер­жання якого результату орієнтується соціологічне дослідження, тоб­то якою є мета дослідження.

Важливішою методологічною частиною програми є певно мета і завдання дослідження. Завдання соціологічного дослідження - сукупність конкретних установок, мети, спрямованих на аналіз і реалізацію проблеми. Завдання дослідження має основні і неосновні (до­даткові) вимоги до аналізу проблеми. Основні завдання дослідження визначають пошук відповіді на його центральне основне питання: які шляхи і засоби вирішення проблеми?

Може скластися, виникну­ти ситуація, коли висування додаткових гіпотез вимагає з'ясування ще якихось питань. Відповідно і висуваються додаткові завдання. Логіка соціологічного дослідження обумовлена змістом проблеми. От­же, в дослідженні, що орієнтується на вирішення теоретичних нау­кових проблем, основними виступають теоретичні завдання, а прак­тичні завдання - неосновні; в прикладному дослідженні, навпаки, практичні завдання - основні, а теоретичні - неосновні. Основні завдання відповідають меті дослідження, а неосновні - висуваються для підготовки майбутнього дослідження, вирішення методичних пи­тань перевірки робочих гіпотез, не зв'язаних з проблемою.

Сформулювавши проблему, визна­чивши мету і завдання дослідження, варто вибрати і об'єкт дослідження. Об'єкт соці­ологічного дослідження - це явище або процес. Об’єктом соціологічного дослідження виступає сфера соціаль­ної дійсності, реалії життя, діяльність людей і самі люди. Необхідно, щоб об'єкт мав проблему, тобто об'єкт виступає носієм суперечностей. Проте, це визначення потребує і деяких уточнень, що відобража­ються у вимогах, що ставляться до об'єкту соціологічних досліджень.

Таких вимог три. Об'єкт має характеризуватися, по-перше, чіткими, визначеними явищами за такими параметрами, як професійна (або галузева) належність, просторова обмеженість (регіон, місто, село), функціональна спрямованість (виробнича, політична та ін.), по-дру­ге, визначеного часовою обмеженістю; по-третє, можливостями йо­го кількісних вимірів. Вибір об'єкта соціологічного дослідження має велике значення для його успішного здійснення, реалізації.

Правильне визначення предмета соціологічного дослідження багато в чому визначає резуль­тативність. Предметом соціологічного дослідження є той бік об'єкту, що безпосередньо належить вивчати. Звичайне питання проблеми зв'язано з передбаченнями можливостей виявити закономірність або основну тенденцію суперечності. Необхідно підкреслити, що, по-перше, одному і тому ж об'єкту соціологічного дослідження може відповідати кілька різних предметів, тобто предмет дослідження окрес­лює межі пізнання об'єкту.

По-друге, об'єкт і предмет соціологічно­го дослідження можуть співпадати, коли соціолог ставить завдання пізнати всю сукупність емпіричних закономірностей функціонуван­ня і розвитку конкретного соціального об'єкту. По-третє, предмет соціологічного дослідження має складну структуру. Варто пам'ятати, що правильний вибір предмету конкретного соціологічного дослід­ження визначається чіткою постановкою проблеми, формуванням мети і завдань дослідження і системним аналізом об'єкту.

Визначення об'єкту і предмету, що ясно і зрозуміло в теорії, на практиці значно важче. При опрацюванні і розробці конкретного дослідження на етапі визначення його предмету обов'язковою процедурою виступає попередній системний аналіз. Його мета - побудувати гіпотетичну (або концептуальну) модель об'єкта як системи, розкривши весь ком­плекс його елементів і зв'язків внутрішніх і зовнішніх.

Аналіз моделі об'єкту дає можливість уточнити проблемну ситуацію. Предмет створює передумови для висунення гіпотез, виділення одиниць і ка­тегорій аналізу. Велике знання в соціологічних дослідженнях має розробка понять, тобто мови дослідження. Інтерпретація понять соці­ологічного дослідження - процедура тлумачення явищ, подій тощо, уточнення сенсу суті понять, що складають концептуальну схему дос­лідження.

На основі інтерпретації понять підтримується науковий рівень досліджень, єдність суттєвого змісту елементів і процедур дослідження, досягається повніше інструментальне використання по­нять як теоретичних норм аналізу процесів. В соціологічному дослід­женні є три основні види інтерпретації: теоретична, емпірична, опе­раційна, з допомогою яких забезпечується зв'язок теоретичного і емпіричного аналізу процесів, зв'язок теорії з реальністю, дійсністю явищ і подій, з методами впливу, пошуку, реєстрації і аналізу емпі­ричних ознак тощо.

Визначивши проблему, соціолог, насамперед, намагається з'ясу­вати її на основі наявних знань попереднього досвіду. Точніше, соці­олог намагається з'ясувати, пояснити старими знаннями і досвідом те, що ще повністю не пізнане. Але для повного вирішення пробле­ми ще недостатньо таких заходів і кроків. Тоді на основі наявних знань робляться деякі допущення, що, на його думку, повністю охоплюють і пояснюють явища, тобто формують гіпотезу.

Гіпотеза в соціологічному дослідженні — наукове передбачення структури со­ціальних об'єктів, характеру і суті зв'язків між соціальними явища­ми. Основна функція гіпотези полягає в одержані нових наукових висловлювань, що удосконалюють або збагачують наявні знання. Відрізняється наукова гіпотеза тим, що нові висловлювання можна наз­вати науковими гіпотезами в тому випадку, якщо вони, по-перше, становлять науковий висновок з доведених положень (наприклад, законів статистики або практично одержаних даних спостережень та ін.), по-друге, становлять висловлювання, одержанні шляхом наукових висновків з метою пояснення відповідного явища; по-третє, абстраговані на емпіричних даних і підтверджені практикою або від­повідною теорією.

Наукова гіпотеза, і в тому її сила, може бути сфор­мульована тільки в результаті попереднього аналізу об'єкту. Роль гіпотези в соціології, як і в будь-якому науковому дослідженні, надзвичайно велика. Соціологи часто повторюють вислів Дмитра Мен­делєєва: краще триматися такої гіпотези, що з часом виявиться хиб­ною, невірною, аніж ніякої. Роль гіпотези полягає, по-перше, в тому, що досвід науки, суспільної практики, досвід дослідника (включаючи інтуїцію) служить своєрідним «спусковим механізмом» для переходу до важливих емпіричних процедур, покликаних остаточно дати нові знання про об'єкт.

Іноді ви­никає питання: чи варто вести дослідження, якщо твердження гіпо­тези і без того відоме? Так, варто, тому що звичайна свідомість не може дати обґрунтованої відповіді на багато питань. Одним із джере­л побудови гіпотез може виступати аналогія. Метод давно відомий в науці. Суть методу аналогії полягає в тому, що одержані знання при дослідженні якогось об'єкту застосовуються на інший, менш вив­чений, менш доступний. Необхідно пам'ятати, що висновки, одержа­ні за аналогією, найчастіше правдоподібні.

В сучасній соціологічній теорії сформульовані основні нормативи процедур висунення, обґрунтування і перевірки соціологічних досліджень і гіпотез.

По-перше, відповідно висхідним, початковим методологічним принципам філософії і соціології, відповідні наукові положення, висновки, істинність яких підтверджується науково уста­новленими фактами. У випадку висунення гіпотези, що спростовує, уточнює сформульовані теоретичні положення, необхідна експери­ментальна перевірка гіпотези і встановлення її логічних зв'язків з спростованими положеннями.

По-друге, обов'язковість теоретичної інтерпретації понять, що становлять гіпотезу. Гіпотеза перевіряється всіма засобами і методами досліджень з метою встановлення істиннос­ті. Формулювання гіпотез має передбачати спосіб і метод її перевір­ки, внутрішню несуперечливість і логічну обґрунтованість гіпотези, її побудова має відповідати логічним правилам.

По-третє, емпірична обґрунтованість, обов'язковість емпіричної і операційної інтерпре­тації гіпотез. На етапі висунення гіпотез дослідник здійснює: збір вихідних даних, теоретичних і емпіричних відомостей про об'єкт, проблеми дослідження для висунення гіпотез; висунення висхідних передбачень характеру зв'язків об'єкту, факторів проблемної ситуа­ції, способах реалізації проблем, завдань на основі принципових те­оретичних положень, інтуїтивних передбачень.

По-четверте, уточнення змісту передбачуваних засобів теоретичної і емпіричної інтерпрета­ції понять, що становлять передбачення; уточнення логічної форми передбачень, співвідношення обсягу і змісту понять, що становлять передбачення.

На етапі обґрунтування гіпотез здійснюється:

- класифікація висунутих передбачень, встановлення логічного зв'язку між окремими передбаченнями, виділення найбільш загаль­них передбачень, що характеризують існування і значимі аспекти проблеми, способи реалізації основних завдань дослідження;

- виділення основної гіпотези. Уточнення теоретичного змісту основної гіпотези засобами теоретичної інтерпретації; уточнення зв'язків основної гіпотези з іншими висунутими передбаченнями, виведення наслідків з основної гіпотези, що відображають аспекти основної гіпотези і піддаються емпіричній інтерпретації. Теоретичне обґрунтування гіпотез-наслідків. Висунення альтернативних перед­бачень щодо гіпотез-наслідків.

- встановлення критеріїв і показників емпіричної і теоретичної гіпотез. Етап перевірки гіпотез включає одержання фактичних да­них, розрахунок показників, що характеризують відображені в гіпо­тезі зв'язки, їх тлумачення, експериментальну перевірку гіпотез; прий­няття або відхилення емпіричних гіпотез відповідно до встановлених критеріїв, аналіз побічних даних, фактів тощо.

Важливіша особливість емпіричного соціологічного дослідження полягає в тому, що використовуються специфічні методи збирання інформації, що дозволяє вести якісний аналіз соціальних проблем, включаючи складні з них, становище суспільної думки, особливості суспільної, групової свідомості людей та ін. Виділяється чотири ос­новних методи емпіричного соціологічного дослідження: аналіз до­кументів, спостереження, опит і соціальний експеримент, що роз­діляються в залежності від становлення фактів свідомості, а також способу їх фіксації, шляхи та методи їх використання.

Список літератури

1. Капитонов Э.А. Социология XX века. - Ростов-на-Дону: «Феникс», 1996. - 512с.

2. Крутецкий В.А. Психология: Учеб. для учащихся пед. училищ. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1986. – 336 с.

3. Практическая психология: Учебник для студен­тов вузов — Изд 6-е., перераб. и доп. — М : Акаде­мический Проект, 2001. — 480 с.

4. Социология. Основы общей теории. /Под ред. Г.В. Осипова, Л.Н. Москвичева. - М.: Аспект Пресс, 1996. - 416с.

5. Соціологія: Підручник /За заг. ред. В.П. Андрущенка. – Харків–Київ, 1998. – 624 с.



6. Яблонко В.Я. Загальна психологія: Курс лекцій. – М.: Вид-во Південнослов’янського інституту, 2005. – 326 с.


IQdiplom.com - дипломні роботи, курсові, реферати на замовлення