Майкл Велз - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
Похожие работы
Майкл Велз - страница №6/7


Розділ 8. Молитва у Його присутності
Що є молитвою? Багато написано книжок про те, як молитися, про що, і звідки! Однак, я хотів би обговорити забутий аспект - як слухати молитву. Коли ми заспокоюємося і підходимо ближче до Христа всередині нас, ми мо­жемо почути Його голос і відчути Його підтримку і свіжість духовного сприйняття.

Перш за все, важливо з'ясувати, для чого потрібно слухати. Голос Ісуса, як Він сказав прямо, почути просто і легко відрізнити. "Мого голосу слухають мої вівці, і я знаю їх, і за Мною слідком вони йдуть" (Ів. 10:27). Така заява Ісуса носить абсолютний характер. Його голос повинен бути ясно чутним для нас. І все ж багато людей нездатні почути Його голос. Вони постійно плутаються у голосах навколо себе і не впевнені, чи вони чують саме голос Бога, сатани, своєї власної совісті, чи свої змінювані емоції.

Чому Його голос легко чути? Відповідь на це запи­тання, міститься у повчаннях Ісуса в розділі 8 Євангелії від Івана. Спочатку Він говорить: "Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя" (вірш 12). І у другому повчанні: "Якщо у слові Моїм позостанетесь, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, - правда вас вільними зробить!" (вірші 31-32). Якщо ми підемо за Ним, Він поведе на світло, і коли ми будемо виконувати Його Слово, ми почуємо Йо­го слово, пізнаємо правду і будемо вільними.

Ісус потім приводить притчу про Доброго Пастиря, щоб підкреслити Його попереднє повчання. Не було жод­ного з слухачів у Його аудиторії, які не зрозуміли б Його мудрості, бо всі знали дуже багато про працю вівчаря овечок Його обов'язком є направляти овечок в такс місце, де вони були б у безпеці і мали достатньо їжі. Відповідальністю Сина є виводити Своїх послідовників з темряви на світло. Ще одним обов'язком вівчаря є навчити овечок розуміти його голос. Якщо була вівця, яка вперто не розуміла голос вівчаря, тоді він ламав їй ногу. Рану забинтовували, а вівцю носили на плечах, годуючи з рук, поки не одужувала. За час своєї недуги, вівця змушена коришся словам вівчаря і навчитися слухати його голос.

Подібним чином, новонароджена дитина у своїй без­помічності, нічого не може зробити для себе, тому вона ко­риться мамі, пізнає її голос. З часом, голос і дотик мами взнаються безпомилково. Дитина навіть нікому іншому не дозволяє доглядати і заспокоювати її. Дитина твердо знає голос своєї матері.

Чому тоді здасться, що так мало віруючих знають го­лос Господа Ісуса? Чи не тому, що їм ніколи не давали можливості пізнати Його голос, коли вони були немовля­тами у Христі? Коли віруючі ще духовні немовлята, Його голос звучить природно, тому що нічого іншого вони не можуть зробити у своєму безпомічному стані. На жаль, церква страждає від того, що уникає основ. Новонавернені, які мають певні таланти і дарування, здібності і інтелект негайно ставляться до роботи. Ніякі здібності не можуть пройти непоміченими, їх слід використати, використати і знову використати. Якщо цього не відбувається, тоді підіймається крик: "Яке марнотратство!" Відбувається подібне тому, якби Марія не розбила дорогоцінного парфуму, мирри, щоб помазати Ісуса. Але коли ми не віддаємо належне основам, ми змушені вдаватися до сильніших мір пізніше. Ті, які не пізнали голос Господаря у духовному дитинстві, змушені потім пізнати більш "ламаючий" вплив. Вони тратять здатність духовно рухатись, тому що не пізнали вчасно основних духовних істин.

Чому ж, все таки, багато не знають Його голос? Вони ніколи не мали можливості схилитися перед Господом у тиші, скорившись Його словам і, таким чином, відрізняючи Його голос від усіх інших. "Я кликав - і ніхто відповіді не дав, говорив Я - й не чули вони" (Іс. 66:4). Господь говорить і вимагає, щоб ми слухали. Для нас дуже важливо пізнавати Його голос.
Уважно слухати Його голос
Щоб почути Його голос, ми повинні коритися Його Слову. Багато християнських письменників у минулому застосовували метод, який допомагав початківцям у вірі йти крок за кроком, молячись над Письмом. Цей підхід і зараз залишається простим і ефективним.

Щоб розпочати вправи, виберіть тихий час, бо ця форма молитви потребує деякого часу для оволодіння. У мовчанні схиліться перед Господом, дивіться на Ісуса у смиренні, подібно тому, як ягня дивиться на вівчаря або немовля на свою матір. Це має бути переконання, що вам нічого не належить, ви приймаєте відношення повної за­лежності. Чи ви можете самі вибирати свою духовну їжу? Чи ви знаєте, де розпочати? Чи ви маєте власні ресурси? Коли ви покажете відношення повної залежності, Батько проведе вас до справжньої манни, яка дарується з небес, тому що Він справжній Пастир, який годує своє стадо Со­бою. Він дасть вам напитися з ріки з живою водою, і ви будете задоволені. "Поправді кажу вам: "Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде!" (Лк. 18:17). Постаньте перед Великим Господом, що як дитя, як ягня, і віддайте своє серце, вашу свободу, вашу сім'ю, і ваші ду­ховні потреби з упевненістю і радістю, знаючи, що ви ні­коли не зможете їх задовольнити у своїй немочі. Якщо ви це зробите, ви почнете відчувати реальність у вашому дусі великого Пастиря і люблячого Батька. Так, Він прийде, не в рвучких думках і емоціях, але ви відчуєте Його в більш глибокому і спокійному мирі, у непорушній фортеці вашо­го духу. "Бо обрізання - то ми, що служимо Богові духом, а хвалимося Христом Ісусом, і не кладемо надії на тіло" (Фил. З:З).

Перше, з чим ви будете боротися, - розум, який негай­но почне відволікатися. Так і має бути, ваш розум був навчений дивитися назовні роками, щоб знаходити задово­лення для тіла. Навчіться ж тепер дивитися розумом на Христа всередині вас, не згадуючи про роботу, проблеми і минулі події. Після довгого періоду боротьби з вашою свідомістю, ви можете навіть здатися, подумавши, що Гос­подь роздратований вашою нездатністю сконцентрувати вашу увагу на Ньому. Нічого не може бути далі від правди. Спроби навчити неспокійний розум зосередитися на Ньому не можуть розчарувати Його, Він дуже любить вас і ми можемо пробувати знову і знову.

Потім виберіть абзац зі Святого Писання. Я особисто рекомендую взяти Псалом 139. Наблизившись до Писання таким чином, ви не можете і не повинні турбуватися скіль­ки ви прочитаєте. Одне слово, яке Бог помістить у вашому серці більш цінне ніж одна тисяча слів, які ви запам'ятаєте самостійно. Є час для академічного навчання, але цей час призначений для Бога. Це такий час, коли той, хто прочитав найменше, може бути переможцем.

А зараз відкрийте Біблію на Псалмі 139 і прочитайте слово: "Господи!" Не пройдіть мимо цього слова, заспо­койте ваш розум, звертаючись до Христа всередині, і слу­хайте: Роздумуйте над словом "Господь!". Так, Він ваш Го­сподь, все ваше серце підтверджує це. Прославте Його за те, що Він означає у вашому житті. "О, Господь, ти підтри­муєш мене у житті! О, Господи, я каюсь у тому, що триво­жився за моє майбутнє... Я маю Тебе, Господи, і лише Ти один мені потрібний!".

Цим Писання звершує свою мету, не просто показати вам щось про Бога, але реально ввести ваш дух у контакт з Богом. Вам більше немає потреби читати про когось, хто чув Бога, бо ви самі ніколи не чули Його. Ваш дух оно­виться від самого лише слова "Господи!". Носіть це слово з собою на протязі дня і вітайте ним Бога.

Ви готові далі рухатися до вірша "Ти випробував мене та й пізнав"? Сам великий Бог всесвіту знайшов час випро­бувати мене і пізнати! Як я можу бути таким важливим для Нього? Я не маю нічого і все ж я у центрі Його уваги.

Попрацювавши день-два, приступайте до Псалму 23. Знову почніть з заспокоєння вашого мозку, звернувшись до Господа всередині вас. Переконавшись у Його присутності, почніть читати перший абзац "Господь - то мій Пастир". Глибоко проникніться цим абзацом. Не просто пробуйте ці слова, а вберіть їх у себе. "Господь - ти мій Пастир! О, слава Тобі, Батьку, за Тебе єдиного, бо Ти даруєш мені все для життя. Ти - мій Лідер, мій Керманич і Захисник, Дякую Тобі, Батьку! Коли це знання проникло до вашою серця, продовжуйте далі, "...на пасовиськах зелених оселить ме­не" (вірш 2). Так, Він дозволить мені спочити. Він приведе мене у багатий край, де моя душа наповниться новим жит­тям! Читайте далі. Він відновить, направить, захистить, за­спокоїть і помаже. Так, ..."моя чаша - то надмір пиття! Тільки добро і милосердя будуть супроводжувати мене по всі дні мою життя, а я пробуватиму в домі Господньому довгі часи!" (вірші 5-6). Коли знання переходить від серця до серця, абзац перестає бути древнім Писанням про Бога, воно стає живим уособленнями Господа. Час вашого спіл­кування з Богом мине дуже швидко. Ви не захочете припи­нити Його присутність з вами. "І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!" (Мат. 28:20).

Багато з віруючих вважають, що з Богом можна зустрітися лише у виділений для цього час. Значної шкоди нанесено нашому молитовному життю визначенням Богові часу і місця спілкування. Ісус роз'яснює, що Він живе все­редині нас. Тоді, де те місце, у якому ми маємо зустріча­тися з Ним? Спокійне місце знаходиться всередині нас, і Дух Святий іде з нами. Нам немає потреби особливим чи­ном організовувати зустрічі з Ним щоранку, але нам слід потурбуватися про життя з ним всередині нас щохвилини.

Що робити, коли ви не маєте тихого часу? Як вкло­нятися Богу, коли ми працюємо, їдемо у машині на роботу, прибираємо у домі? Я можу рекомендувати написати невеличкий уривок Святого Писання, щоб він став темою цьо­го тижня. Цей листочок можна виймати будь-коли вдень. Можливо, для вивчення всього уривку потрібно буде увесь тиждень, але він стане після всього знанням серця. Навіть без написаного тексту ви можете згадувати знайомі абзаци, слова Біблійних гімнів або якісь особливі моменти Його роботи у вашому житті. Коли ми будемо гак робити, ми знову відчуємо, що ми знаходимося у Його присутності.

Вправляючись подібним чином, ви виявите, що стає легше і легше жити з Ним у нерозривній єдності. Ви пізнаєте істину, що Його присутність може допомогти у будь-якій ситуації. Ви станете ефективним учителем, бо будете передавати Його вчення. Ви навіть почнете виявляти, що у той час, коли ваш розум повністю зайнятий обдуму­ваннями щоденних проектів, ваш дух, у гой же час, пов­ністю поглинутий Його присутністю. Я навіть виявив од­ного разу, що молюся на конференції одночасно з моїм виступом. Ось що означає повеління молитися безперерв­но, це зовсім не означає безперервно молитися словами, це означає перебувати у нерозривній єдності духом. Якщо ви успішно впораєтесь з вищевказаними вправами, вам ніхто не буде потрібний, щоб пояснити динаміку повного життя у Христі, бо це життя станс вашим надбанням.

О, яка це честь чути голос Бога, бути однією з Його овечок, яка чує Його голос і що має самого Ісуса всередині себе. Яке це чудо спілкуватися з Ним у духові і правда повсякчас. Його голос завжди приносить піднесення вашого духу, навіть, якщо Його голос лунає з осудом, тому що Бог звинувачує лише тих, кого Він має намір врятувати.

Коли ви чуєте Його голос, важливо, щоб ви слухали Його уважно. "Тому то, як каже Дух Святий: "Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших сер­дець" (Євр. 3:7-8). Коли ви будете Його слухати. Його голос прийде у багатьох формах, щоразу особливим чином. Його голос може приходити, як грім, щоб заспокоїти допитли­вий розум і спонукати до тиші: "Голосом ти загримиш, як Він?" (Йов 40:9). Його голос може пронизати як блискавка, щоб просвітити і звинуватити: "За Ним грім ричить левом, гримить гуком своєї величності, і його Він це стримує, як чується голос Його" (Йов 37:4). Він могутній Визволитель від будь-яких обставин, отже "голос Бога могутній" (Пс. 29:40). Його голос може бути величним, прикликаючи нас молитися у тиші: "Голос Господній із силою, Голос Гос­подній з величністю" (Пс. 29:4). Його голос може змести всі перешкоди і запевнити нас: "Голос Господній ламає кедри­ни" (Пс. 29:5). Одне слово від Господа, сказане до нашого духу, може згасити спопеляючий вогонь гріха, і Він може прокласти шлях для нас у пустелі. "Голос Господній пусти­ню тремтіти примушує" (Пс. 29:8).

Чому Ісус прийшов? Більшість відповість: "Щоб померти за гріх". У посланні до Євреїв сказано ясно, що Він прийшов, щоб привести нас ближче до Бога. Скільком християнам не вистачає досвіду перебування поблизу Його нерозривній єдності! Більшість залишаються перед порогом, переживають душевне життя, служать і працюють для Бога, покладаючись лише на свої сили.

Сьогодні облиште міркування про те, чи ви розумієте або відчуваєте присутність Бога. Замість цього краще зростайте у вірі, що ви маєте Його, бо Він живе у вас, і дійте у повній упевненості, що Він близько від вас. Як тільки ви почнете діяти у вірі в істину, яку розкриває перед вами Бог ви справді виявите, що Він так близько, як слова, що ви промовляєте. Нехай ніщо не завадить вам насолоджува­тися Його присутністю.
Розділ 9. Поділяючи Його перемогу
Мене одного разу запитали: "Ісус - расист?" Я негайно відповів: "Так!" Без сумніву, Ісус - расист, однак у Нього немає упередження проти зовнішнього, видимого життя людини. Йому лише не байдуже внутрішнє життя людини. Зовнішнє життя проходить у розмаїтті форм та рас, кожне унікальне, залежне від фізичних обставин. Зовнішнє життя людини формується ще з материнської утроби. Внутрішнє, духовне життя, відбувається лише у двох расових формах: або відповідно до Адама (життя усіх нас з народження), або життя у Ісусі (це життя, яке віруючий одержує після народження згори).

Внутрішнє життя у Адамові набуває свою форму через ряд символів самовизначення. Сатана, дотримуючись сво­го проголошеного наміру вбивати, красти і руйнувати, ви­користовує події, щоб створити самооцінку, якою непідозрююча особа спочатку поглинається, а потім руйнується. Наприклад, дитина, яка пережила розлучення своїх батьків і страждає від почуття покинутості і відсутності безпеки, матиме спокусу прислухатися до голосу ворога, який буде стверджувати, що дитина нічого не варта для Бога. Як тільки приймається така самооцінка, дитина може провести усе своє життя під її впливом.

Народжуючись згори, ми одержуємо нове життя у Христі і мову особистість, залишаючи стару, розп'ятою на хресті з Ісусом. (Дивитесь Гал. 2:20, Рим. 6, Кол. З). Характерне для життя Ісуса стає характерним для життя християнина.

Відрізана і поставлена у вазу гілка, не містить у собі життя. Вона бореться, як тільки може, щоб жити, але врешті-решт приймає своє нещасне положення і засихає. Лише прищеплена гілка одержує нове життя і новий сік з ви­ноградної лози, змінюючи у ній свою стару сутність.

Стан віруючого, який припиняє виконувати повеління Христа стає схожим на стан відрізаної гілки, хоча він все ще перебуває у Христі. Багаж Адамового життя, який все ще живе у його пам'яті, поновлюється і віруючий починає показувати тілесне у всіх проявах свого життя.

Один з секретів смиренного християнського життя полягає у визнанні того, що в Ісусі усе наше життя, і все над­ходить від Нього. Це стає нашою суттю, бо ми прищеплені на Його лозу. Він святий і ми теж (1 Петр. 2:9-12). Він бли­зький до Бога, і ми також. Він прийнятний для Бога і ми теж прийнятні, оскільки ми прийняли святе життя, яке близьке до Бога і прийнятне для Нього. Тому, як віруючі, ми не повинні працювати, щоб здобути це, ми маємо усі ці якості, маючи Його. Ми можемо виразити життя всередині нас, не намагаючись імітувати життя на небесах, і ми та­кож можемо пізнати свободу від усього, над чим Ісус здо­був перемогу.

З моменту Його смерті завжди існувала можливість вибору двох способів внутрішнього життя. Людство мало Адамове життя, у якому внутрішня сутність переможена спокусами, гріхом, сатаною, світом, фізичними пристрас­тями і будь-якими обставинами. Христос дає нам нове життя. коли ми народжуємося згори, у перемозі над усіма ворогами людства. Це багате, всеперемагаюче життя залишається секретом для занадто великої кількості вірую­чих, які намагаються завоювати перемогу, замість того, щоб прийняти цю перемогу, як подарунок у Ньому.

Як тільки Христос стає нашим життям (Він приходить, коли ми Його запрошуємо, ось так, як це просто), погляньте і зрозумійте, що Він вже переміг гріх, який вас зв’язував, переміг стару особистість, яка вами управляла, Він переміг над усіма обставинами, які змушували вас відвертатися від Нього. Але це ще не все!

Перемога Христа означає тріумф над невеличкими і незначними речами вашого життя, які стають камінцем у черевику. Вони примушують вас кульгати і навіть зупинятися у новому житті. Нездатність здобути чи досягти вели­кою рідко змушує людину бути нещасною, але, як прави­ло, провал людини у малому і незначному глибоко її вражає. Життя у Христі допомагає вам впоратися і з цим та­кож! Його перемога над очевидно малими, і все ж дуже значними з точки зору особистого досвіду, речами виступає не як відсторонена далеко від нас і згодом спроектова­на на нас річ, але як перемога, з якої ми можемо негайно скористатися. Коли досягається перемога над незначними речами, потрібно ще і ще раз підкреслювати, що ви актив­ний учасник усього цього, не імітатор, а учасник Його життя і перемоги.
У фокусі свободи
"Страждання зазнаєте у світі, - але будьте відважні: Я світ переміг!" (Ів. 16:33).

У Старому Заповіті існує прихована подвійна скарга. Від Бога: "Людино, ти не знаєш, що означає бути Богом. Я створив тебе для любові і спілкування і все ж ти бажаєш жити незалежно". Від людини: "Боже, Ти не розумієш, що означає бути людиною з плоті і крові, яка бажає мати і ду­ховне і тілесне життя". У своїй любові Бог розв'язав кон­флікт, пославши на землю Бога-людину, який був повністю святий у духові, але з душею і тілом людини. "І Слово ста­ло тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та прав­ди" (Ів. 1:14). Неймовірно, але Бог-людина жив у світі, ство­реним Ним, серед людей, створених у Його подобі і Він проголосив духовний абсолют, що "у цьому світі зазнаєте страждання". Якщо Син Божий зустрівся безпосередньо з стражданнями, призначеними для людини, тоді ми не мо­жемо очікувати, що нас звільнять від подібної напасті. Од­нак, є також умова: "Це я вам розповів, щоб ви мали мир у Мені" (Ів. 16:33). На землі Він переміг і тому звільнив лю­дину від того, що змушувало її бути роздвоєною. Нам біль­ше немає потреби розриватися між духовним і тілесним. Все, що було від тіла, переможене у Ньому.

Ісус повинен стати у центрі нашого життя. Лише Він може дати перемогу. Людина не була створена для того, щоб зосереджуватися на більш ніж одній речі одночасно. Роздільність душі приводить до тривог, хвилювань, де­пресій і розладів. У Матвія 17:1-9 розповідається, як Ісус узяв Петра, Якова і Івана на високу гору. Коли з'явилися Мойсей і Ілля, Петро вигукнув, що поставить три шатрі по одному на кожного. Звичайно, це мало сенс для Петра, який тим самим визнав, що Мойсей представляв закон, Іл­ля - пророків, а Ісус - Божу милість і новий заповіт. Пет­рова помилка була в тому, що він урівняв усіх трьох. Не­гайно усіх їх закрила хмара і голос мовив: "Це Син мій улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!" Учні попадали долілиць, Ісус доторкнувся до них і хмара розсі­ялася і лише Ісус залишився з ними.

Найвища-частина людської особистості - це серце. Во­но створене так, що лише один може його зайняти - Ісус Христос! Як тільки щось ставиться нами нарівні з Ісусом, яким би гарним воно не вигляділо, яким би цінним воно не було у минулому, негайно наш дух затьмарює хмара. Ми будемо відчувати поразку, гнів, розлад, і страх. І лише, ко­ли впадемо ниць у покорі до голосу, що проголошує "Це Мій Син!" - аж тоді хмара розсіється.

Ми повинні прагнути у нашому зростанні видалити все, що може стати нарівні з Христом у людських серцях. Це - єдина мета для кожного віруючого, і зовсім не метод. Багато віруючих страждають від того, що верхівка гори переповнена людьми чи речами, які займають місце, яке належить лише Христу. Лише Він - Цар на вершині гори.

Уявіть собі шматок сталі п'ять футів завдовжки, два­надцять футів завширшки і два фути завтовшки. Вам нака­зано не відпочивати, а забити цей шматок металу в землю. Я підозрюю, що ви добряче помучитеся з ним. Роботу на­вряд чи вдасться здійснити за один день, і ви будете нерву­вати, почуватимете пригнічення, страх і гнів. Однак, якби ви загострили цей шматок сталі з одного боку, ваше зав­дання стало б набагато простішим.

Віруючі припиняють рух, якщо їх життя не сфокусоване на Ісусі. Не можна затупляти свою увагу різноманітними інтересами і діяльністю. Створення сім'ї, діти, гріх, інші люди, відпустки, поразки, - все це стає нарівні з Ісусом Христом. Пересічний віруючий приділяє увагу занадто багатьом речам. Але коли Ісус стає єдиною метою душі, лише тоді життя віруючого стає відточеним і він здобуває здат­ність легко пробиватися через перешкоди нашого щоден­ного життя. Депресія і гнів з'являються лише тоді, коли ми поміщаємо щось інше замість Нього на вершину гори на­шого серця. Але як тільки ми зосереджуємося на Ньому, тоді ніщо у нашому житті не може нас збити. І якби навко­ло не намагалися бити молотом, з того нічого не вийде!

Чи хотіли б ви бути щасливим віруючим? Тоді пам'я­тайте, що Ісус своєю присутністю може зцілити вас. Пам'ятаючи цю істину, ви можете пройти через усе життя, перемагаючи будь-які перешкоди.


Свобода від страху бути посередністю
Деякі віруючі знайшли відчуття свободи від страху бу­ти посередністю. Інші з усіх сил відбиваються від звичай­ного життя, щоб колись стати "великим християнином". Вони сподіваються, що проблеми зникнуть і обставини складуться так, що вони стануть продуктивними і відмін­ними від інших, особливими, благословенними, викори­станими Богом для великих проповідей, більш прийнятни­ми ніж інші члени церкви. Цей статус "великого христия­нина" колись, напевне, дозволить їм вирізнитися серед інших, щоб з ними рахувалися. Небезпека такого споді­вання великого святкового дня в тім, що людина марнує неповторні миті і навіть події щоденного життя, які можна було б використати для пізнання того, що складає унікаль­ну особистість віруючого.

Ісус здобув перемогу над побоюванням бути посеред­нім, і ми розділяємо Його перемогу, якщо живемо одним життям з Ним. Він зростав, доглядаючи матір-удову, допомагаючи своїй сім'ї, де було повно братів і сестер, і щод­ня працював за столярним верстатом. Він міг би упасти у стан безнадії і страху від того, що не зможе здійснити призначене від приземленості і типовості, і, все ж Його життя допомогло Йому сформуватися і приготуватися до унікальної місії. Такої підмінної від усього людського! Чи ж це про­яв посередності?

Духовна людина не ділить життя на світську і духовну частини. У Христі ці дві половини стають нерозділь­ними. Для Нього звичайна (багатьом це здалося б дуже нудним) робота відіграла значну роль у підготовці Його до надзвичайної роботи Бога. Чому так багато віруючих бояться. що кінцевий результат їх щоденної гонитви буде посередня особистість? Відповідь на це полягає у розділенні світської та духовної роботи, не дозволяючи простому життю підсилювати духовну сферу. Але ж саме у повсяк­денному житті розвиваються духовні чоловіки та жінки.

Одну дівчину запитали, чи не втомлюється вона, пра­цюючи щодня над вишивкою? "Ніколи!" - вигукнула дів­чина. "Я оздоблюю своє весільне плаття!" Щоденні, рутин­ні завдання життя стають привабливими, коли ми розгля­даємо їх життєво необхідними у підготовці до зустрічі з Ним. "Хто вірний у найменшому, - і в великому вірний; і хто несправедливий у найменшому, - і в великому неспра­ведливий" (Лук. 16:10). Чи розумієте, ви, що віруючий, дію­чи вірно у малому, готується до справжньої духовної продуктивності? Ви можете відкинути геть таблички, які виз­начають діяльність у житті, як малу, нудну і незначну. Приготування бутербродів, прибирання у домі, оплата рахунків, догляд дітей чи внуків, виконання будь-якої звичайної роботи, все це спрацьовує разом для підсилення нашої здатності до святого життя і тому однаково важливе для наших більш значних починань.

Пам'ятайте, що царство Боже проникає у цей сучас­ний світ, але ми не можемо дозволити світу з його ідеями окремої величі особи атакувати Боже царство.

Коли знаємо, що ми у Христі, бажання нашої особис­тої значимості зникає. Без знання того, що ми маємо сприйняти, воля, яка тягнеться до сенсацій і вражень, буде завжди піддаватися спокусам. Ісус був Боголюдиною і володів усією владою небес, і все ж Він відмовився користу­ватися нею для того, щоб просунути вперед Свою справу. Він обрав інший метод, щоб захопити увагу вмираючого світу. Він завойовував і перемагав через служіння, смирення, прощення тих, які Його заперечували і розіп’яли. Він був відносно тихою людиною, відмовившись висувати Се­бе уперед, але Його голос став найгучнішим за усю історію. Ті ж, які просувають себе, скоро забуваються. І сьогодні мільйони служать Йому і ніколи не забудуть Його!

Ми повинні прийняти для себе почуття звільненості Христа від фантастичного і чудового світу. Це особливо необхідно сьогодні, коли рекламується успішне егоїстичне життя. Про таке життя говорять з кафедри у церкві разом оповідями про досягнення промовця і надприродну діяль­ність. Включіть християнське телебачення і ви виявите, що програми збудовані у стилі самоправедності, консерватив­ної або ліберальної правильності, інтелектуальних здібно­стей, особистої сили і хоробрості, і навіть на страху перед майбутнім, другим Поверненням Христа, економічною неминучістю, розвалом шкіл і вибухом окультизму. Ці останні теми просуваються особами, які просувають уперед самих себе.

У Південній Африці я зустрівся з племінницею Ендрю Мюррея, великого християнського письменника і єванге­ліста. Вона поговорила зі мною про декілька аспектів його життя і дозволила навіть посидіти у його кріслі, читаючи його особисті листи. Наступного дня ми з братом найняли автомобіль і проїхали досить далеко, щоб відвідати могилу письменника і церкву, де він працював пастором і з якої розпочалось одне з найбільших в історії відроджень. Це була подорож з чималими затратами, але ми не жалкуємо. Я хотів побачити церкву і його могилу, тому що у захваті від цього чоловіка, який ніколи не звеличував себе, але завжди прославляв Христа.

Пізніше, подорожуючи по Сполучених Штатах, я часто бачив багато великих пам'ятників, збудованих на честь християнських проповідників у відзнаку їх величі. Коли мене запитували, чи не хотів би я зупинитися, моя відповідь була завжди однаковою: "Для чого? Це лише знаки людей, які звеличували себе. У мене немає часу."
Перемога над сімейною залежністю
Якось я обідав з невіруючим, який сказав наступне: "Мені не подобається думка християн, що лише ті, які вірять, в Ісуса Христа, як свого Спаса, підуть на небеса!"

Я негайно відповів: "Це саме так!"

Тоді він сказав, що може розповісти про одного хри­стиянина, який веде себе неправильно і одного невіруючо­го, який живе святим життям. Він хотів знати, чи я буду і далі притримуватися мого впевненого твердження, що ли­ше християни підуть на небеса.

Тоді я запитав: "Чи маєте ви сина?"

Він відповів ствердно.

"Скільки годин на тиждень він працює?"

"Сорок," - відповів він.

"Часто я працюю вдвічі більше. Я працюю краще, ніж ваш син." Тоді я запитав: "Яку освіту має ваш син?"

"Ступінь бакалавра".

"У мене удвічі краща освіта, ніж у вашого сина. А як у нього з сім'єю?"

"Він розлучився," - відповів чоловік.

"Я одружений з тією ж самою жінкою і працював у десять разів старанніше, ніж ваш син, щоб мати добру сім'ю".

І тоді той чоловік вигукнув: "Що з того, що ви кращі, ніж мій син? Що це доводить?"

Я відповів: "Чи погоджуєтесь ви, що я кращий, ніж ваш син?"

"Так", - відповів він у роздратуванні. - "Але в чім тут річ?"

"А річ тут у тім, що довівши вам, що я кращий, ніж ваш син, я очікую, що ви залишите мені вашу спадщину!"

"Але ж це просто смішно!" - сказав він. "Ви, може, й кращі від мого сина, але ви не мій син! Я нічого вам не за­лишу."

Тоді я запитав його, чи він коли-небудь чув термін "народжений згори". Я ще пояснив йому, що участь у но­вому народженні передбачає одержання нового Небесного Батька. Людина після цього стає Божою дитиною з усіма правами про спадщину, які зовсім не залежать від зусиль людини та її поведінки, але лише від самого факту нового народження. Віруючий, який народився від Бога, але має погану поведінку, не буде замінений невіруючим з кращою поведінкою. Я ще пояснив моєму знайомому, що йому потрібне нове народження, новий Батько і нова сім'я, якщо він коли-небудь сподівається бути прийнятним для Бога.

Факт полягає у тому, що новонароджений віруючий матиме нового батька і нову сім'ю. Вам не потрібно бути залежним від субкультури старої сім'ї, з якої ви вийшли. Багато віруючих родом з сімей, де процвітало лукавство і зловживали алкоголем, де були невірними один одному і безумними, де вживали наркотики, і не соромились своєї запальності, де намагалися контролювати інших людей чи розтлівати їх. Цей список можна продовжити. Часто егоцентричність і тілесні прояви передаються з покоління у покоління.

Я хочу, щоб моя дочка одружилась з кимсь схожим на мене. Залишаючи наш дім, вона понесе з собою невиди­мий мішок з досвідом і знаннями, яких буде достатньо для того, щоб маніпулювати, контролювати і підштовхувати, одним словом, справлятися зі схожим на мене хлопцем. Во­на шукатиме когось, з ким її поведінка буде успішною. Але, якщо він буде несхожим на мене, тоді вона займеться його перевихованням.

Отже, ми всі виходимо з нашої сімейної субкультури, яка відповідно допомагає чи не допомагає нам спілкува­тися з іншими людьми. Ця субкультура робить багатьох з нас нещасними і невдахами, коли ми повторюємо сімейні помилки минулого.

Саме тут ми повинні згадати про Ісуса Христа, який по земній сімейній лінії не походив з досконалої сімейної субкультури, і, все ж, він переміг її. У Христі новонароджені християни повинні вбирати нові сімейні звичаї. Ми вільні від минулого з його недосконалістю і хаосом. Відте­пер ми у нашій новій сім'ї, яка має свої власні традиції: лю­бов, прощення, мир, терпіння, доброту, ніжність, готов­ність покласти своє життя за інших.

Чи ви вірите, що маєте нову сім'ю? Чи ви вірите, що стара сім'я більше не зв'язує вас і не проклинає до п'ятого покоління? Це правда! Нехай ніхто не вкраде цей великий секрет від вас, коли нове життя в Божій сім'ї почне огортати вас. Ви ж ще не усвідомили слави у тім, щоб бути відрі­заним і пересадженим у нову сім'ю. Не чекайте на інших, щоб побачити її, якщо необхідно, будьте першими, щоб реальність нової сім'ї проявилася через вас. Просіть Господа, і Він відкриє все для вас, і не лише через ваш розум, але і в серні вашім з небесною владою. Коли Павло вигукує: "Я забуваю, що лежить позаду мене", він наполягає на тому, що нова сім'я є подарунком від Христа. У Нім ваша невід­повідність закінчується. Вам більше немає потреби підко­рятися минулому.

Декілька християн на прохання одного брата вислу­хали про його страждання і біль, коли у нього на очах його батько вбив п'ятьох чоловік. Той брат не міг думати ні про що інше, але лише про те, що його батько забрав життя п'яти невинних людей, не говорячи вже про нещастя їх сі­мей. Як він може після цього насолоджуватися життям, ко­ли ці п'ятеро людей більше його не мають? Минуле сім'ї цього брата надало сатані можливість атакувати. У спіль­ній молитві ми всі спостерігали, як фортеця ворога була зруйнована, брат увійшов у віру і прийняв місце у новій сім'ї, яка вільна від зла субкультури старої сім'ї. Ця зустріч залишила гарну пам'ять!

Бог - ваш Батько, Ісус - ваш Брат і немає ніякого зна­чення різниця між іншими Божими дітьми і вами, єдність над усе! Нехай Його перемога, укріпиться у вашому серці!
Свобода від поспішного життя
Чи можете ви знайти у всій історії людства чоловіка, якому потрібно було здійснити так багато, як Ісусу? Він був Сином Божим, Викупителем, людським Сином, До­брим Пастирем і навіть Вічним Життям. Він мав дати по­рятунок від майбутнього пекла і нещастя щоденного падін­ня у прірву, в яку люди падають, коли не знають Батька. Він прийшов на землю, щоб встановити Боже царство се­ред людей, яке змінить усю людську історію! Як Йому було на все знайти час? Чи достатньо було у Нього годин на день? Йому було слід використовувати увесь наявний час, якщо Він збирався бути продуктивним: ніяких перерв у роботі, ніяких лікарняних, ніяких "сачкувань", ніякого часу чи невдачі. 1 все це малося відбутися на протязі Його ко­роткого життя. Якби Ісус не поспішав, все було б втрачено чи може ні?

Ще не було чоловіка, у якого було б більше роботи, ніж у Ісуса! Але ми ніколи не бачимо, щоб Він поспішав сильно хвилювався або щоб Він показував нервовий спа­лах. Він не тільки провів усе своє життя у невеличкому селищі, працюючи теслею, але також приділяв свій час ін­шим, щоб задовольнити їх потреби. (Ів. 11:6). Чому Ісус не поспішав? Мабуть, тому, що сам Бог ніколи не поспішає? Чому Господь створив цей світ за сім днів, а не за один? Чому Бог змушує своїх дітей чекати? Чому Господь вкла­дає у кожного з нас так багато часу, приділяючи увагу кожній малій деталі нашого життя і навіть використовує наші поразки для того, щоб створити для Себе щось справді унікальне, красиве і корисне? Чому дитина, ліс, ко­ралові рифи ростуть так довго? Чому? Тому що поспіх і швидкість не характерні для Господа. Пам'ятайте, що змій у Едемському саду змушував Єву діяти, Сатана поспішав знищити Йова, і фарисеї при своїй першій зустрічі з Христом негайно почали плести змову проти Нього. Поспіх не характерний для покірного життя, але вказує на протилеж­не. Наш ворог - бог поспіху. Ісус визнав діяльність ворога у житті Іуди, повелівши йому діяти відповідним чином: "Що ти робиш, роби швидше..." (їв. 13:27).

Християнське життя не поспішає, воно спокійне і при­родне. Ми зростаємо в активній участі, не турбуючись за­пам'ятати достатню кількість віршів з Біблії, євангелізувати достатню кількість людей навколо нас, зробити до­статню кількість церковної роботи і, взагалі, наповнити кожну хвилину нашого життя тією роботою, яку інші люди називають духовною.

Часто я говорив з віруючими з гак званого "третього світу" і через декілька днів вони завжди запитують: "Чому ви так поспішаєте?" Мені здається, що ці віруючі з "першо­го світу", якщо говорити про їх більш Божий підхід до що­денного життя.

Я подорожував по Індії з батьком і нас повезли, щоб показати одне з останніх диких стад індійських слонів. Ми вирушили дуже рано вранці, переповнені хвилюванням і очікуванням. Однак, того день перед нами виникло багато перешкод: проколена шина, загальний страйк із закликом блокувати всі шляхи і ще декілька непередбачених затримок. Ми запізнилися на катер, що мав нас відвезти до сло­нів. Врешті-решт ми таки побачили слонів, але, чесно ка­жучи, це була найменш приємна частина нашої подорожі, тому що всі ці затримки показали повну відсутність хви­лювань, стурбованості і поспіху з боку наших братів. У розкутій індійській манері ми використовували кожну за­тримку, щоб просто повернутися один до одного і поділи­тися досвідом свого життя, про Господа і своїми думками. Ці брати не поспішали. Вони насолоджувалися кожною хвилиною дня і нашим спілкуванням без тиску за будь-яку ціну досягти мети. Внутрішній мир переважав у душах цих братів, які щодня мають такі затримки. Прийміть Христа з Його свідомою відсутністю поспіху і знайдіть Його у всіх проявах, що оточують нас!

Я часто виявляв, що ті речі, які мене найбільше хвилюють, найбільш імовірні для поразки. Працюючи поміч­ником менеджера у гастрономі, я одержав від нього корис­ну пораду: "Майк, немає жодного рішення, яке слід було б приймати сьогодні!" Ці слова мають сенс. Не потрібно поспішати сьогодні. Також я помітив, що прискорений темп життя не завжди приносить більшу продуктивність. При вивченні працездатності працівників, було виявлено, що додаткові 30 хв., витрачені на післяобідній сон, прино­сять потім на 60% більшу продуктивність їх праці в порів­нянні з тими, хто не мав такого відпочинку.

Нехай життя в Ісусі звільнить вас від поспіху, який позбавляє вас відпочинку або втіхи від спілкування з сі­м'єю. Його творінням і навіть з Ним!
Перемога над гіркотою у житті
Ми можемо мати життя без гіркоти. Хоча багато пе­реживають поразки, зловживають і відкидають Його, Ісус помер з цими словами: "Отче, відпусти їм, - бо не знають, то чинять вони!" (Лук. 23:34).

Мені розповіли, що один брат говорить погано про мене. Моя перша думка була, що нехай цей брат буде обережнішим, говорячи про мене, тому що найсерйозніші випробування приходили до мене від Господа після того, як я словесно ображав Його дітей. Друга моя думка виразилася у молитві: "Батьку, будь милостивий і терплячий до нього так само, як Ти був до мене, коли я помилявся". В упоко­реному християнському житті немає місця для гіркоти. Він зустрічався з розчаруваннями, переміг їх і також переміг гіркоту.

Гіркота має коріння у розчаруванні іншими. Перш за все, багато помиляються, очікуючи надто багато від плоті (егоїстичного життя). Коли мої діти оступалися, я чітко їх попередив, що не хочу чути подібні слова: "Я буду краще працювати". Я хотів чути від них: "Я не міг краще!" Усві­домлення цього може перевести дитину зі стану незалеж­ності у стан повної залежності від Бога, який живе всере­дині нас і вже зробив усе найкращим чином. По-друге, на­ше розчарування в інших показує нашу духовну незрілість. Віруючий може розчаруватися від духовного розвитку своєї дружини, дітей, пастора і церкви аж до їх відторгнення і пошуку таких, з ким він би міг відчути успіх.

Але просто смішно думати, що наступна сім'я буде складатися з досконалих духовних гігантів. У наступного пастора будуть недоліки. Спілкування, що прийде на зміну, буде мати негативні сторони, включаючи також нові обра­зи від членів нової церкви.

Перебування у перемозі Христа, включає у собі життя з тими, хто навколо нас до кінця. Ісус міг би сказати: "Я наберу нових учнів, тому що ці, перші, незважаючи на всі мої зусилля, залишилися без змін!" Ні, Він був з ними до кінця. Перемога в тому, щоб бути з вашою дружиною чи чоловіком, дітьми, пастором до кінця. Щоб досягти цього, ваша віра повинна бути сповнена прощення, ця риса допо­магає християнству бути тим, чим воно має бути - виразом Божої любов: і співчуття до всього людства. Коли у християнстві зникає прощення, тоді воно стає складним, тяж­ким, догматичним, просто ще одним вченням, яке підкрес­лює правильні правила поведінки. Прощення робить нашу віру Божою!

Один простий проповідник сказав мені колись, що найбільшою перешкодою для того, щоб люди сприйняли добру звістку, є поведінка інших віруючих. Це вірно, бага­то з них негарно представляють віру, але, мабуть, найгірше трапилося з Петром, котрий після трьох з половиною років особистого навчання в Ісуса вихопив меч і відсік людині вухо. Все ж Ісус простив його і не замінив Петра на когось іншого, більш здібного учня. Перемога Ісуса Христа зробила і з Петра Божу людину.

Часто чоловік з дружиною або діти погано свідчать про свою сім'ю, але коли ми будемо зосереджуватися на Ньому, ми одержимо свободу від бажання відмовитися і продовжимо своє життя з тими, кого ми любимо і дозво­лимо Богу здійснити переміни через нас. Ми поділяємо Йо­го перемогу, саме поділяємо її. Ми не можемо імітувати дії Ісуса, що лише призведе до поразки і розчарувань, але ми можемо поділяти Його перемогу над гіркотою, розчару­ваннями, затятістю і людськими недоліками і відмовами віл тих, хто знаходиться навколо нас.
Свобода від усталених звичаїв
Коли Ісус з'явився на земній сцені, справжній релі­гійний внесок і успіх визначалися тими усталеними стан­дартами, які вже були досягнуті тими, хто їх проголошу­вав. Ісус приніс з Собою нові визначення успіху і переміг світські виміри. Ми також поділяємо Його перемогу.

Жодне з питань не може бути більш важливим, ніж питання про справжнє навернення. Неправильне сприй­няття веде до хибного рішення пошуку життя Христа, замість того, щоб негайно розпочати жити Його життям.

Я колись читав у старому молитовнику, що є два шля­хи входження у Христа: або вибухом з феєрверками після депресії, хвилювань, серйозних розривів, або повільне входження в Христа, методично і через усвідомлення на протязі довгого часу, коли розуміння приходить через ро­зум до серця. Було помічено, що ті, які приходили до Христа повільно, часто не можуть назвати точно день чи годину, коли вони віддали себе Господу, однак, їх життя до­водить, що така річ трапилася. Який з цих двох методів бажаний? Вибух же, звичайно! Але ті, які ніколи не мали вибуху, починають сумніватися, чи пізнали вони Христа взагалі. Цікаво, що близько 60% віруючих приходять до Бога повільно, а 40% - вибухом. Обидва шляхи мають свої плюси. Головне у тому, щоб людина прийшла до Христа.

Якщо у вас ніколи не було вибуху, не марнуйте часу, чека­ючи на нього. Якщо ви прийшли до Христа повільно, вва­жайте, що ви у більшості, і продовжуйте зосереджуватися на Ньому.

Віруючі навколо нас визначають для нас умови на­вернення, справжні божі якості і духовність. Ісус переміг фальшиві визначення не лише у своєму поколінні, але у нашому також. Довіряйте Його визначенням і ви будете здобувати нормальний християнський досвід.
Перемога над пожадливістю
Ставши людиною, Ісус спустошив Себе. Це означало, то Він мав одержувати щодня по своїх потребах від Отця Небесного. Тілесне вчить нас, що ми повинні мати особли­вий дар або силу для того, щоб одержувати від Бога. Все це приходить через здатність тяжко працювати, робити пози­тивні визнання, слідувати правильним формулам або ін­шими словами - схоплювати. Ісус переміг оце хапання і від­крив для людини концепцію одержування.

Все, що віруючий має одержати від Бога, - це віра. Тому важливо відзначити, що віруючий приймає багато благословень від Бога, які приходять разом з вірою.

Я люблю мандрувати в горах і завжди намагаюся знайти чисте гірське джерело. Ми складаємо докупи долоні і п'ємо дорогоцінну воду. Але чим міцніше ми стискаємо долоні у спробі утримати воду, тим швидше вона утікає. Воду треба пити, не турбуючись, що вона витече і тримати м'яко, але впевнено.

Ось як ми повинні пити воду життя! Не намагайтеся утримати те, що вам дарує Господь, бо тієї самої миті, коли ви зосередитесь на тому, як утримати Божий дарунок, який Він дає разом з Собою, ви його втратите! Це тому, що ви зосереджуєтесь на ваших зусиллях. Все вам дасться, коли Він знаходиться у колі вашої уваги.

Я пам'ятаю, як колись давно я організовував семінар зі смиренного християнського життя. Я саме працював над тим, щоб бути смиренним, знаючи що все це інші мають одержувати від Христа, а не від мене. Але до середини тижня я виснажився! Я зрозумів, що сам умиротворяв себе своїми власними зусиллями, а не тому що Христос помістив мене в Собі у смиренні. Я припинив працювати, зосередив очі на Ньому, подякував Йому за те, як Він мене змирив, дав собі відпочинок і насолоджувався життям у Ньому до кінця тижня. Я просто одержав від Господа смирення і більше не намагався загарбати його.

Діставайте втіху від Його вільного від турбот життя, одержуючи все від Нього.


Перемагаючи болісний світ
Чи Ісус знав, що таке біль? Звичайно! У Ньому, слід сказати, біль мав смисл і мету. Коли ми у Ньому, наш біль стає чудом очікування.

Часто мене запитують: "Чи мають християни страж­дати, переживати тяжкі часи і взагалі бути нещасними?" Біль і страждання характерні для всього людства. Зовні, віруючий страждає так само, як і невіруючий. Це можуть бути природні катаклізми, хвороби тіла, тощо. Але хри­стиянам зовсім немає потреби переживати руйнуючі внутрішні страждання, які переслідують тих, хто не знає Ісуса Христа. Я часто помічаю у своїй виховній роботі, що навіть християни, які потрапляють у подібні лихі обстави­ни, реагують на них кожен по-своєму. Деякі впадають у депресію, гнів, розчарування або ж не проявляють нічого з вищевказаного. Життя, здається, наносить свої удари без попередження, але реакція у всіх різна. Чому? Все залежить від внутрішнього ставлення віруючого до страждання. Го­ворять те, що з нами трапляється, залежить від того, що життя знаходить у нас. Навіть страждання змушують од­них людей відчувати гіркоту, а інші стають солодкими. Все, що справді значить, - це не сама подія, а те, що ми почина­ємо робити в результаті цього.

У горах досить часто можна побачити напівсуху оси­ку. Сонце сяє однаково для всього дерева, але його тепло приносить життя для однієї гілки і висушує інші. Все залежить від того, що в середині гілки. Так само, як і сонце, страждання змушує одних зів'янути і ослабнути. Але інші, які мають життя всередині, стають сильнішими і більш готовими до життя, незважаючи ні на які страждання.

Я пам'ятаю двох жінок, які постраждали від невірних чоловіків. Обох жінок провокували, щоб виправдати свою поведінку, але одна жінка стала абсолютно сяючою, перейшовши через страждання, а інша згіркла і, щоб бути до кінця чесним, стала досить негарною, бо внутрішня напруга спотворила її. Дві жінки, однакові події і різні реакції. Одна володіла внутрішнім життям, яке дозволило їй пере­нести страждання і наповнитись любов'ю, а інша зів'яла від того ж самого.

Як віруючий, я не можу завжди визначити, що відбу­деться зі мною, але я можу визначити, як це вплине на ме­не. Якщо я наближуся ближче до Господа, тоді навіть сум­на подія зробить мене щасливим, більш корисним або ду­ховно живим.

Ніколи не намагайтеся справитися з болем на люд­ському рівні. Запросіть Бога у вашому горі і дозвольте Господеві провести вас через нього. Ви виявите, що Гос­подь забере ті страждання, що не матимуть сенсу, і оберне їх у духовне життя. Страждання можуть навіть мати своє коріння у злі, але питання не в тім, звідки звалилося лихо, але в тім, куди воно вас привело. Помістіть Бога у центр вашого болю, і Він подарує вам глибше життя. Хрест - до­сконалий приклад болю, який був у Божій владі. Страж­дання Христа дали життя не лише для самого Ісуса, але й для мільйонів інших людей.

Є ще одна важлива причина для болю. Він кладе край нашій довірі у власні сили, що є джерелом багатьох страж­дань. Багато людей називають це розбитістю. Зовсім не обов'язково бути наркоманом, алкоголіком, клінічне при­гніченим або жити у канаві. Це може статися глибоко у серці людини без будь-яких вищевказаних проявів. Резуль­татом є наша повна відмова бути незалежними від Бога.

Недавно на гірській дачі, я помітив метелика, який бився об скло, марно намагаючись втекти. Я вирішив упій­мати його, щоб потім випустити, але чим більше я нама­гався допомогти метелику, тим більше він намагався утек­ти. Я зміг підібрати і звільнити його лише тоді, коли він повністю виснажився і завмер. Багато віруючих накручені життям так сильно, що схожі на метелика і б'ються увесь час внутрішніми крилами об невидимі сили життя. Єдине рішення, яке вони знають, - це намагатися ще сильніше бо­ротися. Але ж вони мають дозволити Богові бути їх Богом, без спроби узурпувати Його обов'язки, щоб стати смирен­ними душами, які Батько бере у свої руки і випускає на волю.

Так, віруючі страждають, але подякуємо Богові, що ми опиняємося посеред всього цього неприємного, за до­помогою якого Він вдосконалює тих, кого любить.

<< предыдущая страница   следующая страница >>