Львівський національний університет імені івана франка сивий роман Богданович - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Львівський національний університет імені Івана Франка 1 84.32kb.
Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет... 1 62.03kb.
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни львівський... 8 2342.98kb.
Львівський національний університет імені Івана Франка 1 71.13kb.
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка 1 172.44kb.
Ректора Львівського національного університету 1 132.89kb.
Львівський національний аграрний університет 1 50.69kb.
Централізована бібліотечна система Подільського району Центральна... 6 615.79kb.
Нака з ректора львівського національного університету імені івана... 1 212.23kb.
Ільченко Інна Юріївна аспірант, двнз «Київський національний економічний... 1 32.35kb.
Творчість Івана Франка. Повість «Перехресні стежки» 1 13.77kb.
1. Публічне управління та адміністративне право (2 год.) 1 115.4kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Львівський національний університет імені івана франка сивий роман Богданович - страница №1/1

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА


СИВИЙ Роман Богданович
УДК 340.112.01 (477)


ПРИВАТНЕ ПРАВО В СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ:

ПОНЯТТЯ, КРИТЕРІЇ ВИОКРЕМЛЕННЯ, СТРУКТУРА
Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень



АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Львів – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.


Науковий керівник доктор юридичних наук, професор

РАБІНОВИЧ Петро Мойсейович,

член-кореспондент Академії правових наук України,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

професор кафедри теорії та історії держави і права


Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

ХАРИТОНОВ Євген Олегович,

заслужений діяч науки і техніки України, Одеська національна

юридична академія, завідувач кафедри цивільного права
кандидат юридичних наук

ЛОБОДА Юрій Петрович,

Львівський державний університет внутрішніх справ, доцент

кафедри правових засад підприємництва
Провідна установа Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Міністерства освіти і науки України, кафедра теорії держави і

права (м. Харків)
Захист відбудеться „26” січня 2007 року о „14-00” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14 (зал засідань юридичного факультету, ауд. Г-409).
З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.
Автореферат розісланий „9” грудня 2006 р.
Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.О. Семків

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Актуальність теоретичних досліджень приватного права зумовлюється тим, що у чинному законодавстві України закладено принципово новий для вітчизняної юриспруденції підхід до розуміння приватного права, чим зумовлена й потреба в його подальшому вивченні та виявленні критеріїв виокремлення в структурі системи права. Такі дослідження сприятимуть оптимізації чинного законодавства, більш ефективному застосуванню приватно-правових норм та дадуть змогу науково обґрунтувати практичні рекомендації щодо розмежування сфер регулятивної дії між основними кодифікованими актами у сфері приватного права України. Свідченням необхідності подальших розвідок саме у сфері методології приватного права є, зокрема, низка теоретико-методологічних конференцій та публікацій, які мали місце в Україні в останні роки.

Окремі методологічні проблеми приватного права (як-от поняття приватного права, його система, предмет і метод регулювання, закономірності взаємодії приватного й публічного інтересів у цій галузі, поняття та критерії виокремлення приватного права) привертали увагу як вітчизняних дослідників (наприклад, О.Банчука, О.Вінник, О.Гончарук, А.Довгерта, С.Дністрянського, Г.Знаменського, О.Крупчана, В.Мадіссона, О.Мережка, О.Огоновського, П.Рабіновича, В.Селіванова, М.Сібільова, Є.Харитонова, О.Харитонової та інш.), так і зарубіжних вчених (зокрема М.Агаркова, С.Алєксєєва, Н.Асланяна, М.Байтіна, С.Братуся, А.Вєнєдіктова, А.Вітченка, А.Галєсніка, Л.Гервагена, Д.Гєнкіна, А.Дарвіної, Л.Дюгі, А.Екімова, О.Йоффе, Р.Ієрінга, М.Карєвої, М.Коркунова, К.Маштакова, С.Муромцева, Є.Пашуканіса, Л.Петражицького, Й.Покровського, П.Стучки, Б.Черепахіна, М.Шаргородського, Г.Шершенєвіча та інш.). Тим не менше, у вітчизняному загальнотеоретичному правознавстві поки що не здійснено комплексного монографічного дослідження поняття, ознак, критеріїв виокремлення та структури приватного права України, яке б 1) грунтувалось на методології, позбавленій ідеологічних настанов радянської доби, та 2) враховувало нормативні положення нового законодавства України.

Тому тема пропонованого дослідження видається досить актуальною як для подальшого розвитку теорії та методології вітчизняного приватного права, так і для вироблення пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства та його практичного застосування.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося згідно з планом наукової діяльності кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка в межах теми «Юридичний механізм забезпечення прав людини і громадянина в сучасних правових системах» (номер державної реєстрації 0105U004915).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є загальна характеристика приватного права України як державно-юридичного явища, поглиблення знань про його сутнісні ознаки, структуру його системи, предмет та метод здійснюваного за його посередництвом регулювання суспільних відносин, а також формулювання теоретико-прикладних рекомендацій щодо ефективізації формулювання та застосування деяких приватно-правових норм.

Для досягнення цієї мети необхідно було розв’язати такі завдання: 1) дослідити еволюцію наукових підходів стосовно місця приватного права в структурі системи права та пояснити причини їхніх кардинальних змін на різних етапах розвитку вітчизняного правознавства; 2) уточнити вихідні методологічні засади системного дослідження приватного права як складової частини об’єктивного права, зокрема виявити його роль в структурі права України; 3) виявити критерії виокремлення в структурі останнього саме приватного права; 4) конкретизувати уявлення про формальну рівність суб’єктів правовідносин як визначальний показник приватно-правової природи останніх; 5) запропонувати оновлене визначення поняття приватного права України; 6) з’ясувати структурні закономірності системи приватного права України та, з огляду на них, обґрунтувати його структуру; 7) сформулювати пропозиції щодо вдосконалення деяких засадничих норм у сфері приватного права.



Обєктом дослідження є приватне право України як державно-юридичне явище.

Предметом дослідження є основні закономірності конституювання, виокремлення та структурування приватного права України.

Методологічну основу дослідження становить низка загальнонаукових та спеціально-юридичних методів. З-поміж загальнонаукових методів використовувалися, зокрема, такі як історичний (для дослідження розвитку науково-доктринальних поглядів про приватне право як структурну складову системи права), системно-структурний (у зв’язку із дослідженням структури системи приватного права України), формально-логічний (при встановленні місця приватного права у структурі системи позитивного права), діалектико-логічний (для дослідження взаємодії приватного права та публічного права), аналізу і синтезу (зокрема, при формулюванні визначення поняття приватного права), а зі спеціально-юридичних методів – догматичний (задля виявлення критеріїв виокремлення приватного права в структурі системи об’єктивного юридичного права, а також у процесі встановлення критеріїв поділу приватного права на окремі структурні утворення) і порівняльно-юридичний (для додаткового обґрунтування положень про фундаментальність дихотомічного поділу права).

Наукова новизна одержаних результатів зумовлюється тим, що дана дисертація є одним з перших у вітчизняній загальній теорії права дослідженням основних закономірностей конституювання, виокремлення та структурування приватного права України та особливостей його вираження у чинному вітчизняному законодавстві.

Наукова новизна вбачається, зокрема, у наступному:



  • запропоновано оновлену дефініцію поняття приватного права України як системи юридичних норм, що врегульовують на засадах формальної рівності суспільні відносини між юридично правоздатними особами;

  • вперше обґрунтовано доцільність розглядати приватне право як одну з двох галузей права України;

  • конкретизовано низку закономірностей взаємодії приватного права та публічного права, зокрема таких, як діалектична єдність цих галузей права, мінливість межі між ними, первинність приватного права стосовно публічного права;

  • дістало подальший розвиток положення про те, що підставою виокремлення приватного права має слугувати саме приватно-правовий метод регулювання суспільних відносин;

  • по-новому обґрунтовано, що саме завдяки формально-юридичній рівності учасників правовідносин (як ознаці приватно-правового методу регулювання суспільних відносин) можна виявити більш-менш чітку межу приватного права України;

  • запропоновано оновлене визначення поняття формальної рівності суб’єктів, як їхньої здатності однаковою (рівною) мірою володіти певними правами й обов’язками у взаємних відносинах;

  • оновлено низку методологічних засад системного дослідження структури приватного права, зокрема, запропоновано використовувати в якості критерію її поділу специфіку юридичного режиму кожної із підгалузей приватного права, встановлено можливість розширення її меж внаслідок появи нових приватно-правових утворень;

  • запропоновано оновлену структуризацію системи приватного права України, відповідно до якої вона складається з шести приватно-правових підгалузей;

  • сформульовано пропозиції щодо вдосконалення викладу змісту тих норм, які містяться у ст. 1 Цивільного кодексу України (далі – ЦК).

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що низка положень та висновків дисертаційного дослідження може бути використана у законотворчих (насамперед, кодифікаційних) процесах, дасть змогу більш чітко розмежовувати юрисдикційну компетенцію судових органів, слугуватиме удосконаленню практики застосування приватно-правових норм, стане у нагоді при подальших дослідженнях приватного права, а також може бути використана при викладанні у вищих юридичних навчальних закладах курсу «Загальна теорія держави і права» та при підготовці відповідних навчальних посібників і підручників.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка.

Основні положення, висновки та рекомендації цього дослідження оприлюднено у доповідях на наукових конференціях, зокрема міжнародних: „Приватне і публічне право” (Санкт-Петербург, 28-29 березня 2002 р.), „Актуальні проблеми розвитку правової системи сучасного суспільства” (Мінськ, 29-30 жовтня 2002 р.), „Актуальні проблеми прав людини, правової системи та держави” (Львів, 7-8 травня 2003 р.), „Формування російської правової культури в період становлення ринкової економіки” (Москва, 2-3 квітня 2004 р.), „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (Київ, 8-9 квітня 2004 р.), „Ломоносов-2004” (Москва, 12-15 квітня 2004 р.), „Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики” (Харків, 29-30 квітня 2004 р.) (матеріали опубліковано), „Проблеми розвитку законодавства і правозастосовчої практики” (Мінськ, 29-30 жовтня 2004 р.), „Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу” (Хмельницький, 3-4 грудня 2004 р.) та всеукраїнських: „Методологія приватного права” (Київ, 30 травня 2003 р.) (матеріали опубліковано), „Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права, держави і політології” (Львів, 11-12 грудня 2002 р.) (матеріали опубліковано), „Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави” (Одеса, 5-6 грудня 2003 р.; Львів, 4-5 березня 2005 р.) (матеріали опубліковано), „Актуальні проблеми приватного права в умовах становлення національної економіки” (Київ, 10-11 грудня 2004 р.) (матеріали опубліковано).



Публікації. За темою дисертації опубліковано 21 статтю у виданнях, що визнані ВАК України як фахові з юридичних наук.

Структура та обсяг роботи зумовлені завданнями та логікою здійсненого дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів (розподілених на дев’ять підрозділів), загальних висновків та списку використаних джерел (588 найменувань). Обсяг дисертації (без списку використаних джерел) становить 179 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюються мета й завдання, об’єкт і предмет дослідження, обґрунтовуються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів.



У першому розділі “Приватне право як складова системи права України: теоретико-історичні та методологічні аспекти дослідження” містяться два підрозділи. У підрозділі 1.1. “Розвиток теоретичних поглядів вітчизняних правознавців щодо місця приватного права у структурі системи права (огляд літератури за темою дисертаційного дослідження)” аналізуються наукові підходи до розуміння приватного права та його місця в системі права протягом дореволюційного, радянського та сучасного періодів розвитку юридичної науки.

Представники дореволюційної правової доктрини визнавали, що поділ об’єктивного права на дві частини – право приватне (цивільне) та право публічне – є справжнім „здобутком юридичної науки” і становить базу для наукової та практичної класифікації правових явищ.

Після утвердження на теренах колишнього Союзу РСР соціалістичного режиму представники офіційно домінуючого правознавства „відвернулись” від приватно-публічного – здавалося б, традиційного – поділу права. Причиною таких змін у науковій думці була спрямованість влади на викорінення „усього приватного” у тогочасному суспільстві. Відтак, саме на розпрацювання нового, „революційно-марксистського” розуміння структури системи права (у якій не залишалося місця для приватного права) і були спрямовані наукові праці О.Гойхбарга, С.Раєвича, П.Стучки та й багатьох інших радянських учених.

Наступною віхою у „витісненні” приватного права зі сфери вітчизняної юриспруденції була перша широка наукова дискусія щодо системи радянського права, проведена наприкінці 30-х – на початку 40-х років минулого століття. Основними аргументами, які тоді висувалися проти поділу права на приватне та публічне, були: 1) відмова від такого поділу деяких представників колишньої „буржуазної” юриспруденції; 2) неприпустимість різкого протиставлення приватних та публічних інтересів у радянському праві, де цивільне право перестало бути приватним і набуло публічного характеру; 3) відсутність об’єктивного критерію для такого поділу. Стверджувалось, зокрема, що оскільки усе радянське право було публічним, то й цивільне право слід вважати лише однією із багаточисельних галузей публічного права.

У результаті другої дискусії щодо системи права (50-ті роки минулого століття) було остаточно відкинуто ідею поділу радянського права на приватне та публічне як таку, що суперечить принципам марксистсько-ленінської юридичної науки. Запропоновані ж – на противагу дихотомічному поділу – критерії структуризації системи соціалістичного права (яка й надалі різними вченими інтерпретувалась неоднозначно) не давали можливості чітко відмежовувати одні галузі права від інших. Тому ці питання не переставали й пізніше обговорюватись у літературі.

На сучасному етапі розвитку юридичної науки чимало вчених, досліджуючи феномен приватного права, продовжують спиратися на ті положення, за допомогою яких раніше категорично заперечувалась сама можливість його існування. При цьому вони намагаються начеби поєднати приватно-публічний поділ права та успадкований від радянських часів його поділ на певну кількість галузей. Такий підхід видається методологічно вразливим, оскільки полігалузеве розуміння структури системи права було обгрунтоване саме заради спростування дихотомії права, неприйнятної за умов соціалізму.



У підрозділі 1.2. “Методологічні засади дослідження приватного права як частини системи права” викладається загальна методологія дослідження, характеризуються його основні методи й обґрунтовується доречність їх використання у роботі.

Застосування формально-логічних правил поділу понять (як методологічної основи поділу системи права) дало можливість додатково обґрунтувати методологічну вразливість полігалузевого підходу до розуміння структури об’єктивного права. Адже у переважній більшості випадків поділ системи права на т.зв. „визнані” галузі права здійснюється з порушенням низки таких формально-логічних принципів як співмірність поділу, здійснення поділу на одній основі, взаємовиключність членів поділу, безперервність поділу, чіткість основи поділу. В результаті цього „набір” галузей права, які згадуються у різноманітних науково-навчальних джерелах, співпадає далеко не завжди як за найменуваннями, так і за кількістю. Відтак, з точки зору формальної логіки більш прийнятним видається поділ об’єктивного права лише на дві галузі – право приватне та право публічне.

Використання законів діалектичної логіки дає підстави стверджувати, що приватне право та публічне право, як частини об’єктивного права, взаємно обумовлюють, взаємно визначають, взаємно впливають одне на одне. Крім того, вдалося встановити, що саме приватне право є тією „материнською” частиною об’єктивного права, розвиток та функціонування якої вчиняють безпосередній („генетичний”) вплив на формування та духовне наповнення публічного права, а, зрештою, й усього об’єктивного права загалом.

Другий розділ “Критерії виокремлення приватного права у структурі системи права України” складається з чотирьох підрозділів, у яких здійснено спробу виявити й обґрунтувати підставу виокремлення приватного права в структурі системи права України.

У підрозділі 2.1. “Основні наукові підходи до встановлення критеріїв виокремлення приватного права” наводиться класифікація та загальна характеристика наукових концепцій, що стосуються приватно-публічної дихотомії права. На основі їх порівняльного аналізу виявлено залежність критерію виокремлення приватного права насамперед від певного типу праворозуміння, а також визначено переваги «формальних» концепцій для виокремлення приватного права саме як державно-юридичного явища.


У підрозділі 2.2. “Проблема розмежування приватних і публічних інтересів як підстави відгалуження приватного права” аналізуються поняття та природа інтересу, його різновиди, можливість використання дихотомії „індивідуальний інтерес–суспільний інтерес” як критерію поділу права на приватне та публічне. При цьому з’ясовано такі закономірності співвідношення приватного й публічного інтересів: по-перше, публічний інтерес є похідним від інтересу приватного; по-друге, кожен юридичний (узаконений) інтерес є публічним інтересом; по-третє, публічний інтерес визначає метод юридичного регулювання суспільних відносин; по-четверте, „публічність” інтересів змінюється залежно від конкретно-історичних, соціально-культурних, геополітичних та інших умов; по-п’яте, в об’єктивному юридичному праві мають гармонійно поєднуватися публічні та приватні інтереси; по-шосте, приватний та публічний інтерес взаємно впливають один на одного; по-сьоме, приватно-правові норми можуть встановлюватися для задоволення і суспільних інтересів. На основі цього сформульовано висновок про неможливість використання категорії інтересу як підстави виокремлення приватного права.

У підрозділі 2.3. “Проблема використання предмету правового регулювання як підстави виокремлення приватного права” подається загальна характеристика предмету правового регулювання, актуалізується проблема класифікації предмета правового регулювання, зясовуються особливості предмету приватно-правового регулювання.

Встановлено неможливість використання категорії предмету правового регулювання як підстави виокремлення приватного права та виявлено відсутність абсолютної залежності між предметом та методом правового регулювання. У процесі аналізу змісту норм ст. 1 ЦК (які визначають предмет правового регулювання приватного права України) виявлено неоднозначність вживання понять „юридична”, „вільне волевиявлення”, „майнова самостійність”, „владне підпорядкування” у вищезгаданому законоположенні. Встановлено, що не всі відносини, які регулюються нормами приватного права, засновані на вільному волевиявленні та майновій самостійності їхніх учасників. Наголошується на невиправданості звуження у ч.1 ст. 1 ЦК предмету приватного (цивільного) права до лише особистих немайнових та майнових відносин.



У підрозділі 2.4. “Метод правового регулювання як критерій виокремлення приватного права” досліджуються поняття, структура та різновиди методу правового регулювання. Здійснено спробу обґрунтувати, що підставою виокремлення приватного права в структурі системи об’єктивного юридичного права повинен слугувати метод правового регулювання.

Виявлено існування лише двох методів правового регулювання суспільних відносин: приватно-правового та публічно-правового. У процесі їхньої порівняльної характеристики встановлено, що основною (сутнісною) ознакою приватного права, яка дає можливість більш-менш чітко відмежувати його від права публічного та розкриває специфіку саме приватно-правового регулювання суспільних відносин є встановлювана ним формально-юридична рівність учасників приватних правовідносин. Така рівність становить визначальний елемент (показник) приватно-правового методу регулювання суспільних відносин. Вона полягає в тому, що у конкретних правовідносинах кожен їх учасник отримує таку „порцію” юридичних прав та обов’язків, яка необхідна для виконання ним відповідної „ролі” у цих відносинах. Водночас кожен такий суб’єкт юридично наділений загальною здатністю виконувати усі можливі „ролі”, включаючи навіть і ту, яку в даних конкретних правовідносинах виконує його контрагент (наприклад, покупець за договором купівлі-продажу наділений загальною можливістю стати й продавцем будь-якої речі, якою він володіє на законних підставах; відтак, він може мати права як продавця, так і покупця в договорах купівлі-продажу).

Юридична рівність як передбачена законодавством загальна здатність суб’єктів однаковою (рівною) мірою володіти певними юридичними правами й обов’язками у правовідносинах між ними проявляється, зокрема, у тому, що:

1) учасниками приватних позитивно-правових відносин завжди виступають особи (фізичні або юридичні), обсяг правоздатності яких є формально однаковим (рівним) за винятком деяких законодавчих обмежень. Зміст та обсяг правоздатності учасників приватних правовідносин не залежить від таких факторів як громадянство фізичної особи, місцезнаходження певного органу чи установи в ієрархічній структурі державного механізму тощо;

2) учасники приватно-правових позитивних відносин є взаємно незалежними (непідпорядковуваними). У приватному праві ніхто з його суб’єктів формально не може нав’язувати свою волю іншому. Ніхто не може бути формально змушений вступати чи не вступати у приватні правовідносини. Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі – зокрема внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи – визнається судом недійсним.

У третьому розділі “Загальна характеристика приватного права України” містяться три підрозділи. У підрозділі 3.1. “Поняття та ознаки приватного права України” здійснено спробу оновити визначення поняття приватного права. Проаналізовано науково-юридичні підходи до визначення поняття приватного права, встановлено залежність такої дефініції від певного типу праворозуміння. Зясовано найбільш характерні ознаки приватного права України як державно-юридичного явища. Як висновок, запропоновано таку дефініцію досліджуваного поняття: приватне право України – це галузь об’єктивного права, яка складається з юридичних (державно-вольових) норм, що врегульовують на засадах формальної рівності суспільні відносини між юридично правоздатними особами.

Дослідження співвідношення понять „приватне право” та „цивільне право” дозволило навести додаткові аргументи щодо їх тотожності у правовій системі України. Що ж стосується сімейного права, трудового права, житлового права, екологічного права, земельного права, аграрного права, то їх приватно-правові частини належать, на наш погляд, до тих чи інших структурних утворень галузі приватного (цивільного) права. Про це свідчать, зокрема, норми ч.1 ст. 1, ст. 9 ЦК та ч.1 ст.1. Закону України «Про міжнародне приватне право».



У підрозділі 3.2. “Приватне право у системах права європейських держав (порівняльно-правовий аспект)” з’ясовано, що у юридичній доктрині західноєвропейських держав поділ об’єктивного права на приватне та публічне вважається традиційним та фундаментальним. Окрім того, приватне право й цивільне право розглядаються зарубіжними юристами переважно як явища тотожні.

У підрозділі 3.3. “Структура системи приватного права України” досліджується структурна побудова системи приватного права України. Зясовано, що ця система не є сталою (так би мовити, „замкнутою”), вона постійно розвивається та здійснює помітний тиск на систему публічного права. Можливість появи у ній нових структурних підрозділів передбачена, зокрема, нормами ч.1 ст.6, ч.2 ст.8, ч.1 ст.11 ЦК. Встановлено доцільність використання окремих переваг пандектного підходу до дослідження й формування структури цієї системи.

Структурні підрозділи системи приватного права як галузі об’єктивного права доцільно відображати такими поняттями як „підгалузь права”, „інститут права”, „субінститут права”. Критерієм же поділу позитивного приватного права на окремі підгалузі здатні слугувати особливості їхнього юридичного режиму. Специфіка юридичного режиму кожної з підгалузей приватного права концентрується, насамперед, в особливостях правового статусу суб’єктів приватно-правових відносин, що проявляється, зокрема, у таких його елементах, як 1) особливий “набір” суб’єктивних прав та обов’язків, своєрідність їхнього змісту та правової природи; 2) особливий порядок реалізації (здійснення) суб’єктивних прав та обов’язків; 3) особливі підстави набуття і припинення суб’єктивних прав та обов’язків; 4) особливий механізм захисту порушених суб’єктивних прав. Внаслідок регулятивної дії певного правового режиму формується специфічне коло правовідносин, які характеризуються не лише своїм особливим змістом, але й об’єктами та суб'єктним складом. Свій зовнішній (законодавчий) прояв юридичний режим кожної з підгалузей приватного права отримує, зокрема, у: 1) можливості виокремлення загальних для усього правового підрозділу юридичних принципів та нормативних положень; 2) наявності у певному правовому підрозділі специфічних юридично-регулятивних конструкцій, свого термінологічно-поняттєвого апарату; 3) неможливості застосування нормативних положень правового підрозділу до відносин, які регулюються юридичними нормами інших правових підрозділів.

Аналізуючи специфіку юридичних режимів різноманітних угрупувань вітчизняних приватно-правових норм, видається підставним виокремити у структурі приватного права України такі шість підгалузей: право (підгалузь) особистих немайнових прав; речове право; зобов’язальне право; спадкове право; сімейне право; право інтелектуальної власності. У рамках кожної з означених підгалузей приватного права можна виокремити певні приватно-правові інститути, загальна характеристика яких наводиться у роботі.
ВИСНОВКИ
Дисертація присвячена розв'язанню актуального наукового завдання, яке полягає у виявленні основних закономірностей конституювання, виокремлення та структурування приватного права України й особливостей його вираження у чинному вітчизняному законодавстві. За результатами дисертаційного дослідження зроблено наступні основні висновки, що є відповідним внеском у розвиток загальної теорії права.

1. Однією з основних причин численних розбіжностей в інтерпретації поняття приватного права є неоднозначність праворозуміння (представлена у різних типах останнього). Тому при визначенні поняття приватного права потрібно завжди обумовлювати, який саме зміст вкладається у загальне поняття права, тобто в рамках якого типу праворозуміння воно досліджується. Враховуючи, що об’єктом даного дослідження було приватне право України як явище державно-юридичне, то і поняття про нього можна визначити як галузь об’єктивного права, яка складається з юридичних (державно-вольових) норм, що врегульовують на засадах формальної рівності суспільні відносини між юридично правоздатними особами.

2. Приватне право підставно розглядати як одну з двох галузей права України (яка, у свою чергу, поділяється на більш вужчі структурні утворення – підгалузі, інститути, субінститути).

Сформоване ж за радянської доби уявлення про „полігалузевість” системи об’єктивного права (відповідно до якого вона поділяється на більшу ніж дві кількість галузей) видається дещо штучним, методологічно вразливим і навряд чи може використовуватися у системно-структурних дослідженнях приватного права, оскільки воно було сконструйоване насамперед задля спростування неприйнятної за умов соціалізму дихотомії права.

3. Приватне право утворює діалектичну єдність із правом публічним. Вони начеби взаємно „відштовхують” і водночас взаємно притягують, доповнюють одне одного. Межа між цими галузями права є конкретно-історичною, а отже, мінливою. Незважаючи на це, у певний історичний проміжок часу завжди можна провести більш-менш чітку „демаркаційну лінію” між ними. Проте саме приватне право є тією частиною об’єктивного права, яка здійснює „генетичний” (змістовно-визначальний) вплив як на публічне право, так і на усе позитивне право в цілому. І саме у цій – приватно-правовій – частині позитивного права найбільш повно знаходять своє відображення (юридичне закріплення) норми та принципи права природного. Тому Україна тільки тоді зможе вважатися державою правовою, коли у здійснюваному нею юридичному регулюванні суспільних відносин визначальну роль відіграватиме саме приватне, а не публічне право.

4. Критерієм виокремлення приватного права у системі позитивного права здатний виступати саме приватно-правовий метод регулювання суспільних відносин, оскільки тільки він дозволяє рельєфно визначити власне юридичну специфіку означеної галузі. Зміст же категорій предмету правового регулювання та інтересу завжди є досить оціночним, відносним, а тому зазвичай не інтерпретується однозначно. З огляду на це, використання цих категорій у ролі підстав відгалуження приватного права як державно-юридичного явища видається неможливим.

5. Ознаки методу приватно-правового регулювання суспільних відносин доцільно класифікувати на основні (первинні) та неосновні (вторинні). Його визначальною (первинною) ознакою, яка дозволяє виявити саме „якісні”, властиві лише йому особливості, – а відтак і виокремити приватне право у структурі об’єктивного права, – є формально-юридична рівність учасників правовідносин.

Вторинні ж ознаки такого методу (як-от наявність формально вільного волевиявлення суб’єктів стосовно встановлення, зміни чи припинення суб’єктивних юридичних прав та обов’язків, нормативне регулювання змісту правовідносин на основі принципу «дозволено все те, що не заборонено законом», особливості юридичного забезпечення регулятивної дії приватно-правових норм) визначають лише його „кількісну” сторону (специфіку), оскільки вони тією чи іншою мірою є властивими як приватно-правовому, так і публічно-правовому методам регулювання суспільних відносин. Внаслідок цього вторинні елементи методу приватно-правового регулювання самі по собі не можуть слугувати критеріями відгалуження приватного права.

6. Формальна рівність суб’єктів суспільних відносин як конститутивна ознака приватного права може бути як природно-правовою, так і позитивно-правовою (державно-вольовою, формально-юридичною). Поняття про першу можна визначити як загальну соціально-природну здатність субєктів суспільного життя однаковою (рівною) мірою володіти певними природними правами й обовязками у взаємних природно-правових відносинах. А поняття про другу – як передбачену законодавством загальну здатність суб’єктів права однаковою (рівною) мірою володіти певними юридичними правами й обов’язками у правовідносинах між ними.

Формально-юридичну (позитивно-правову) рівність учасників правовідносин як ознаку приватно-правового методу регулювання слід відмежовувати від загальноюридичних принципів рівноправності та рівності перед законом. Вона проявляється, насамперед, у тому, що 1) учасниками приватно-правових відносин завжди виступають особи (фізичні та юридичні), обсяг правоздатності яких є формально однаковим (рівним); та 2) воля кожного з суб’єктів приватного права є формально незалежною (автономною).

7. У системних дослідженнях приватного права України видається можливим використання окремих переваг так званого пандектного підходу до його структуризації, які дозволяють виявити юридичну (державно-регулятивну) специфіку кожної із приватно-правових підгалузей та провести між ними більш-менш чітку межову лінію. Загальним же критерієм структуризації приватного права України могла би послугувати специфіка юридичного режиму кожної із приватно-правових підгалузей.

Є достатні підстави для виокремлення у структурі приватного права України таких шести підгалузей: права особистих немайнових прав, речового права, права інтелектуальної власності, зобов’язального права, сімейного права та спадкового права. Кожна з них має свій особливий юридичний режим та у свою чергу поділяється на вужчі структурні утворення (інститути й субінститути).

Система приватного права України не являє собою незмінної („застиглої”) сукупності юридичних норм. Можливість розширення її меж та виникнення в її структурі нових правових утворень прямо спрогнозована цивільним законодавством і підтверджується історичним розвитком позитивного приватного права. Та це й цілком зрозуміло, якщо зважати на те, що позитивне приватне право має бути, так чи інакше, продуктом, „тінню”, віддзеркаленням природного права. А останнє у своєму виникненні та розвитку залежить не від волевиявлень держави, а від інших факторів (економічних, соціальних, духовних тощо).

8. Нинішні трансформації світоглядно-методологічних засад вітчизняного правознавства, його вивільнення від ідеологічних установок радянського періоду та аналіз низки норм чинного законодавства України дають додаткові аргументи на підтвердження того положення, що в правовій системі України приватне право й право цивільне є явищами тотожними.

Систему законодавства, в якій знаходять своє формальне закріплення норми приватного права України, доцільно реформувати. У такій системі повинен бути лише один кодифікований акт – ЦК. Саме у ньому мають знайти своє відображення принципи та загальні для усієї сфери приватного права України моделі (норми) суспільних відносин. Інші ж законодавчі (не кодифіковані) акти у сфері приватного права повинні лише конкретизувати, уточнювати й адаптувати приватно-правові норми ЦК відповідно до тієї сфери суспільних відносин, на які поширюється їхня регулятивна дія.

Норми ст. 1 ЦК, які визначають коло суспільних відносин, котрі регулюються нормами приватного (цивільного) права України, сформульовані недостатньо чітко, а тому їх текст може бути удосконалено. Пропонується викласти цю статтю у такій редакції:



1. Цивільними правовідносинами визнаються немайнові та майнові відносини, засновані на формально-юридичній рівності їхніх учасників.

2. До відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, яке базується на нормах чинного законодавства, а також до податкових, бюджетних правовідносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА

ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ


  1. Сивий Р.Б. Приватне право як складова системи об’єктивного юридичного права (до характеристики критеріїв виокремлення) // Бюлетень Міністерства юстиції України. – №4. – 2004. – С. 71-86.

  2. Сивий Р. Вітчизняні дослідження структури позитивного права: теоретико-історичний екскурс (XX-XXI ст.) // Юридична Україна. – 2004. – №6. – С. 35-43.

  3. Сивий Р.Б. Основні критерії поділу позитивного права на приватне та публічне: порівняльний аналіз // Юридична Україна. – 2004. – №8. – С. 46-54.

  4. Сивий Р.Б. До питання про інтерес як критерій поділу права на приватне та публічне // Юридична Україна. – 2004. – №9. – С. 50-62.

  5. Сивий Р.Б. Приватне право в системі вітчизняного права: до історії проблеми // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. – Випуск 23. – Одеса: Юридична література, 2004. – С. 300-302.

  6. Сивий Р. До методології системного дослідження приватного права у структурі позитивного права: формально- та діалектико-логічний аспекти // Юридична Україна. – 2004. – №11. – С. 58-69.

  7. Сивий Р.Б. Метод правового регулювання як критерій поділу позитивного права на приватне та публічне // Юридична Україна. – 2005. – №3. – С. 54-63.

  8. Сивий Р. Структура системи позитивного права: до історії проблеми // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2004. – Вип. 40. – С. 42-51.

  9. Сивий Р.Б. Позитивне приватне право: до визначення поняття // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – №1. – С. 25-37.

  10. Сивий Р.Б. Соціально-філософські проблеми розмежування приватних і публічних інтересів як підстави дихотомізації структури позитивного права // Проблеми філософії права. – 2005. - №1-2. – С. 73-84.

  11. Сивий Р.Б. Приватно-публічна дихотомізація позитивного права: логіко-методологічні аспекти // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – №5. – С. 8-13.

  12. Сивий Р.Б. До питання про структуру системи приватного (цивільного) права України // Юридична Україна. – 2005. – №5. – 48-57.

  13. Сивий Р.Б. Формально-логічні аспекти системного дослідження приватного права у структурі об’єктивного юридичного права // Приватне право і підприємництво. Збірник наук. праць. – К., 2004. – Вип. 4. – С. 20-25.

  14. Сивий Р.Б. Приватне право і публічне право: до питання про критерії розмежування // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – №8. – С. 78-88.

  15. Сивий Р.Б. Приватне і публічне право: метод правового регулювання як критерій їх розмежування // Українське право. – 2005. – №1. – С. 22-40.

  16. Сивий Р.Б. Концептуальні засади приватного права як теоретико-методологічна основа Цивільного кодексу України // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – №11. – С. 114-117.

  17. Сивий Р.Б. Стаття 1 Цивільного кодексу України: варіанти інтерпретації та можливості уточнення тексту // Право України. – 2005. – №11. – С. 56-60.

  18. Сивий Р. Чи можуть різні види інтересів бути підставою дихотомічного структурування позитивного права? // Вісник Львівського університету. Серія юридична. Вип. 41. – 2005. – С. 54-62.

  19. Сивий Р.Б. Приватне право в юридичних системах деяких європейських держав: сучасні погляди зарубіжних цивілістів // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – №2. – С. 53-55.

  20. Сивий Р.Б. Деякі тенденції приватноправового регулювання суспільних відносин в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – №9. – С. 96-100.

  21. Сивий Р.Б. До питання про сутність позитивного приватного (цивільного) права // Право України. – 2006. – №11. – С. 35-41.


АНОТАЦІЯ
Сивий Р.Б. Приватне право в системі права України: поняття, критерії виокремлення, структура. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню сутності, закономірностей конституювання, виокремлення та структурування приватного права України.

У роботі здійснено спробу виявити критерії виокремлення та сутнісні ознаки приватного права як самостійної галузі об’єктивного права; сформульовано визначення поняття приватного права та з’ясовано співвідношення між терміно-поняттями “приватне право” та “цивільне право”; здійснено аналіз структури системи приватного права України. Наводиться детальна характеристика предмету та методу приватного правового регулювання, запропоновано визначення юридичної рівності як конститутивної ознаки приватного права.

Результатом дослідження стало формулювання низки наукових висновків та пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства України.

Ключові слова: система права, приватне право, юридична рівність, правова рівність, предмет приватного права, метод приватного права.
АННОТАЦИЯ
Сывый Р.Б. Частное право в системе права Украины: понятие, критерии вычленения, структура. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко. – Львов, 2006.

Диссертация посвящена исследованию сущности, закономерностей конституирования, вычленения и структурирования частного права Украины.

На основе анализа законодательства Украины, исследования эволюции взглядов отечественных и зарубежных ученых приведен ряд аргументов в обоснование того, что в структуре системы объективного юридического права нужно выделять лишь две его отрасли: частное право и публичное право.

Подчеркивается, что критерием вычленения частного права в структуре системы права Украины может служить именно метод правового регулирования, поскольку только он дает возможность рельефно очертить именно юридическую специфику обозначенной отрасли. Основополагающим (первичным) признаком метода правового регулирования, который позволяет выявить «качественные» отличия между отдельными его разновидностями (а следовательно, и провести достаточно четкую границу между частным правом и правом публичным), является наличие или же, наоборот, отсутствие у субъектов правоотношений формально-юридического (государственно-волевого) равенства. Понятие о таком равенстве можно определить как зафиксированную в законодательстве общую возможность субъектов общественной жизни в одинаковой (равной) мере обладать определенными юридическими правами и обязанностями в правоотношениях между ними.

Показано, что формальное равенство субъектов отношений может быть как естественно-правовым, так и позитивно-правовым (легистским, юридическим). Первое можно определить как общую социально-естественную способность субъектов общественной жизни в одинаковой (равной) мере обладать определенными правами и обязанностями во взаимных естественно-правовых отношениях.

Подчеркивается, что нормы ст. 1 Гражданского кодекса Украины, которые определяют круг общественных отношений, регулируемых нормами частного права Украины, сформулированы недостаточно четко. Поэтому предлагается изложить эту статью в следующей редакции:

«1. Гражданскими правоотношениями признаются неимущественные и имущественные отношения, основанные на формально-юридическом равенстве их участников.

2. К отношениям, основанным на административном или другом властном подчинении одной стороны другой, которое базируется на нормах действующего законодательства, а также к налоговым и бюджетным правоотношениям гражданское законодательство не применяется, если иное не установлено законом».

Понятие частного права Украины предлагается определить как отрасль объективного права, которая состоит из юридических (государственно-волевых) норм, регулирующих на началах формального равенства общественные отношения между юридически правоспособными лицами. Изложены дополнительные аргументы в подтверждение того положения, что гражданское право и право частное суть явления тождественные.

В структуре системы частного права как отрасли права Украины предлагается выделить такие его шесть подотраслей: право личных неимущественных прав, вещное право, право интеллектуальной собственности, обязательственное право, семейное право, наследственное право. Критерием же структуризации частного права должна быть специфика правового режима каждой из его подотраслей.

В результате исследования сформулированы научные выводы, а также предложения по совершенствованию действующего законодательства Украины.



Ключевые слова: система права, частное право, юридическое равенство, правовое равенство, предмет частного права, метод частного права.
SUMMARY
Syvyi R.B. Private Law in the System of Ukraine’s Law: Concept, Criteria of Separation and Structure. – Manuscript.

Dissertation for obtaining the scientific degree of Candidate of Law Science on speciality 12.00.01. – Theory and history of state and law; history of political and legal studies. – Ivan Franko National University of Lviv. – Lviv, 2006.

The dissertation is devoted to the examination of the essence, regularities of constitution, separation and structurization of private law of Ukraine.

The author makes a try to determine both the criteria of separation and essential characteristics of private law as a particular branch of objective law; his own definition of the concept of private law is worded and the correlation of the concepts “private law” and “civil law” is elucidated; the analysis of the system of private law’s structure is made. A detailed characteristic of the subject-matter and method of private law regulation is highlighted, determination of juridical equality as a constitutive characteristic of private law is proposed.

A set of scientific conclusions as well as proposals to improve Ukraine’s valid legislation are presented.

Key words: system of law, private law, juridical equality, legal equality, subject-matter of private law, method of private law.

Підписано до друку 24.11..2006. Формат 60х90/16.

Обсяг 0,9 авт.арк.

Тираж 100 прим. Папір офсетний. Зам. № 305


Друк ПП Кундельський

79000, м. Львів, вул. Дорошенка, 14



Тел.: 8096 270 6287