Кременчуцьке міське управління юстиції серія: на допомогу вчителю правознавства - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Цей Порядок застосовується у випадку, коли Головне управління юстиції... 1 57.31kb.
Міністерство юстиції україни головне управління юстиції у м. 1 26.64kb.
Наказ №253/4 Зареєстровано Головним управлінням юстиції у Полтавській... 2 613.24kb.
Затверджено наказ Крижопільського районного управління юстиції 3 1177.3kb.
Затверджено наказ Томаківського районного управління юстиції Дніпропетровської... 1 106.47kb.
Україна міністерство юстиції україни головне управління юстиції в... 1 313.61kb.
Повідомлення учасникам про результати процедури закупівлі Замовник... 1 17.43kb.
Графік роботи виїзних консультативних пунктів Головного управління... 1 79.47kb.
Затверджено наказ Знам’янського міськрайонного управління юстиції... 1 78.17kb.
Наказ №753 /1 Про організацію роботи прямої „ гарячої телефонної... 1 9.58kb.
Орієнтовний план проведення засідань колегії Головного управління... 1 134.6kb.
Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних... 1 27.13kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Кременчуцьке міське управління юстиції серія: на допомогу вчителю правознавства - страница №1/3



КРЕМЕНЧУЦЬКЕ МІСЬКЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ

Серія: на допомогу вчителю

правознавства
В.І.Доленко

Н.К.Проценко

М.В.Шиш

Основи правознавства

(Найважливіші положення цивільного права

частина 1)

м. Кременчук



2008
Доленко В.І., Проценко Н.К., Шиш М.В.
Основи правознавства. Найважливіші положення цивільного права. – Кременчук, 2008. – 44 с.
Доленко В.І. - провідний спеціаліст Кременчуцького міського управління юстиції

Проценко Н.К. - начальник Кременчуцького міського управління юстиції

Шиш М.В. – спеціаліст І категорії Кременчуцького міського управління юстиції
У рамках обовязкового курсу „Основи правознавства” у загальноосвітніх навчальних закладах вивчається цивільне право.

Цивільне право - це галузь системи права України, яка регулює майнові й особисті немайнові відносини фізичних та юридичних осіб.

Авторами посібника на допомогу вчителям правознавства навчальних закладів міста відповідно до навчальної програми та на основі Цивільного кодексу України, прийнятого 16 липня 2003 року і введеного в дію з 1 січня 2004 року, підготовлено матеріал з цивільного права, який може бути використаний при вивченні відповідного розділу цього правознавчого курсу.


ЗМІСТ


Цивільне право України. Цивільно-правові відносини

4


Цивільний кодекс України

6


Цивільна правоздатність та дієздатність

7

Юридична особа

11


Поняття та види правочинів

15


Поняття та види цивільно-правового договору

18

Договір купівлі-продажу. Захист прав споживачів.

Договір майнового найму (оренди). Договір позики. Договір дарування

Договір дарування

Договір майнового найму (оренди). Договір позики.


20-27


Поняття й особливості цивільно-правової відповідальності

29


Види цивільно-правової відповідальності

29

Відшкодування шкоди, завданої малолітніми або неповнолітніми особами




32


Поняття делікту

34


Відповідальність без вини

37


Поняття джерела підвищеної небезпеки

38


Звільнення від відповідальності

39


Непереборна сила і казус

41



ЦИВІЛЬНО – ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
Цивільне право як галузь права відрізняється від інших галузей права предметом і методом правового регулювання.

Предмет права – це певне коло суспільних відносин, які регулюються тією чи іншою галуззю права. Згідно зі ст.1 Цивільного кодексу України до предмета цивільного права належать особисті немайнові та майнові відносини.

Метод права – це сукупність способів і заходів, які впливають на формування поведінки суб’єктів суспільних відносин. Методом цивільного права є юридична рівність сторін.

Цивільне право – це сукупність правових норм, які регулюють шляхом диспозитивного методу особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Цивільно-правові відносини – це суспільні відносини врегульовані нормами цивільного права. Або це суспільні відносини, учасники яких зв’язані правами та обов’язками передбаченими нормами цивільного права.
Елементи цивільно-правових відносин:

1. Суб'єктами цивільних правовідносин виступають учас­ники їх. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим і те­риторіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

2. Об'єкти цивільних правовідносин — це те, на що спрямовані суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів суб'єктів.

3. Зміст цивільних правовідносин становлять суб’єктивне право (вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, що забезпечується виконанням обов’язків іншими суб’єктами та можливості застосування до них державного примусу) та суб’єктивний обов’язок (міра належної поведінки суб’єкта).



Види:

1. За об’єктом:

а) майнові виникають з приводу належності, використання чи переходу рухомого та нерухомого майна й інших матеріальних благ від одного суб’єкта до іншого;

б) особисті немайнові виникають з приводу нематеріальних благ (честі, гідності, ділової репутації; авторського права, прав на наукові відкриття, винаходи, корисні моделі й інші об’єкти творчості).


2. За характером взаємозв’язку учасників відносин:

а) абсолютні – це відносини, в яких уповноваженій особі протистоїть необмежена кількість зобов’язаних осіб;

б) загально-регулятивні – це відносини, що виникли між всіма, які потрапляють у сферу дії цивільно-правових відносин;

в) відносні – такі, в яких уповноваженій особі протистоїть конкретна зобов’язана особа.


3. За способом:

а) речові (об’єкт – речі);

б) зобов’язальні (об’єкт – дія).
4. За підставами виникнення:

а) регулятивні – це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних і особистих немайнових відносин. За допомогою регулятивних відносин здійснюється правомірна діяльність фізичних та юридичних осіб;

б)охоронні – такі правові відносини, які виникають з правопорушень, тобто порушень правових норм, суб’єктивних прав і заподіяння шкоди.
ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Цивільний Кодекс України, який було прийнято Верховною Радою України 16 січня 2003 року, набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Кодекс засвідчив свою зорієнтованість на систему загальнолюдських цінностей. Засадами цивільного права у ньому проголошено повагу до особистого життя людини, недоторканість власності, свобода договору та підприємництва, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Цивільний Кодекс України складається з двох частин (загальної та особливої), шести книг, у яких міститься 1308 статей.

У загальній частині Цивільного Кодексу зазначаються основні поняття особи, об'єктів цивільних прав, представництва і довіреності, строків та термінів, позовної давності.



Особлива частина Цивільного Кодексу регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини, об'єднані в певні групи за своїми специфічними властивостями. Це, насамперед, - особисті немайнові відносини; відносини власності і товарообігу; відноси­ни, пов'язані з результатами творчої діяльності; спадкові відноси­ни. Отже, Особливу частину становлять: особисті немайнові права фізичної особи; право власності та інші речові права; право інтелектуальної власності; спадкове пра­во.

Кожному з зазначених підрозділів Особливої частини відведена окрема книга в Цивільному Кодексі.

Загальна частина міститься в Книзі першій Цивільного Кодексу України

Зафіксована у Кодексі система цивільного права не є незмінною. Під впливом наукових досліджень розвитку економічних та інших суспільних відносин система цивільного права удосконалю­валась і, водночас, змінювалась.

Першим Цивільним Кодексом України слід вважати Зібрання малоросійських прав 1807 року, укладачем якого був Ф.І.Давидович. „Зібрання” містило 1377 параграфів, значною мірою суперечило існуючому на той час російському феодальному праву, і не було затверджене.

Цивільні кодекси УРСР було введено в дію 1 лютого 1923 року та 18 липня 1963 року.




ЦИВІЛЬНА ПРАВОЗДАТНІСТЬ І ДІЄЗДАТНІСТЬ
Цивільний кодекс України визначає фізичну особу як людину, що виступає учасником цивільних відносин. До фізичних осіб відносяться громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які мають однакові з громадянами України майнові й особисті немайнові права, за винятками, встановленими законом. Необхідною умовою участі особи у цивільних відносинах є наявність у неї цивільної правосуб’єктності, тобто можливості бути учасником цивільних правовід син. Складовими частинами правосуб’єктності є правоздатність та дієздатність.

Цивільна правоздатність — це здатність фізичної особи мати ци­вільні права і нести цивільні обов'язки.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов’язки. Але у деяких випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов’язки може пов’язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

До найбільш значимих майнових прав, які можуть мати грома­дяни, належать: право приватної власності; право користування житловими приміщеннями; право на підприємництво; право запо­відати та успадковувати майно; право бути стороною в договорах. Громадяни здатні мати й інші цивільні права, якщо вони не супе­речать законам України та моральним засадам суспільства.

Громадяни здатні мати також обов'язки як власник, а також як учасник інших цивільних правовідносин, передбачених законом.

Зміст цивільної правоздатності хоча й визначається законом, але перелік цих прав і обов'язків не є вичерпним.

Виходячи із зазначеного, можна дійти висновку, що обмеження правоздатності за загальним правилом не допускається. Воно може мати місце лише у випадках і порядку, передбачених законом.



Дієздатність фізичної особи

Цивільна дієздатність - це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідом­лює значення своїх дій та може керувати ними. Обсяг ци­вільної дієздатності виникає не одразу після народження, а поступово, в міру досягнення певного віку, і залежить від психічного здоров'я фізичної особи. Цивільний кодекс України встановлює обсяг цивільної дієздатності, який може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.


Види цивільної дієздатності

Розглядають такі види цивільної дієздатності:



  • повну дієздатність;

  • неповну дієздатність;

  • часткову дієздатність;

  • обмежену дієздатність;

  • визнання особи недієздатною.

За Цивільним кодексом України повна дієздатність настає з досягненням повноліття - вісімнадцятирічного віку.

У випадках, коли законом дозволяється одружуватись до досягнення повноліття, особа, яка скористалася таким правом, набуває повної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі розі­рвання шлюбу до настання повноліття набута повна дієздат­ність особи зберігається.



Цивільним кодексом України передбачається мож­ливість надання повної цивільної дієздатності також особі, якій виповнилося 16 років і яка працює за трудовим дого­вором або бажає займатися підприємницькою діяльністю, а також особі, яка записана матір'ю, батьком дитини до до­сягнення нею (ним) повноліття.

Повна дієздатність надається за заявою заінтересованої особи органом опіки та піклування за письмовою згодою батьків або піклувальника, а за відсутності такої згоди - судом.

Якщо особа, якій виповнилося 16 років, бажає займати­ся підприємництвом, то за наявності згоди на це батьків або органу опіки та піклування вона може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі особа набуває повної цивіль­ної дієздатності у момент її державної реєстрації як підприєм­ця. При припиненні трудового договору, припиненні фізич­ною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

Неповну дієздатність мають фізичні особи у віці від 14 до 18 років (неповнолітні). Вони мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком. стипендією або іншими доходами. Вони також самостійно здійснюють права на ре­зультати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороня­ються законом, укладають правочини за згодою своїх бать­ків (усиновлювачів) або піклувальників.

На правочини щодо транспортних засобів або нерухомо­го майна, які вчиняються неповнолітніми, згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників має бути дана письмо­во і нотаріально посвідчена. Неповнолітні можуть бути учас­никами (засновниками) юридичних осіб, якщо це не забо­ронено законом або установчими документами юридичної особи. Вони самостійно укладають договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджаються вкладом, внесеним ними на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Роз­порядження грошовими коштами, що внесені іншими осо­бами у фінансову установу на ім'я неповнолітнього, мож­ливе лише за згодою його батьків (усиновлювачів) або піклу­вальників.

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). При запереченні того з батьків, з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно роз­поряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими до­ходами або позбавити цього права. Суд скасовує своє рішен­ня про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпа­ли обставини, які були підставою для його прийняття.

Неповнолітній сам несе відповідальність за невиконан­ня договору, укладеного зі згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітнього немає майна, до­статнього для відшкодування збитків, додатково (субсидіарно) відповідають батьки, або піклувальники.

Часткова дієздатність характерна для осіб віком до 14 років (малолітні), які виступають як самостійні суб'єкти цивільних відносин і мають право: самостійно вчиняти дріб­ні побутові правочини (правочин вважається дрібним побу­товим, якщо задовольняє побутові потреби особи відповід­но до її фізичного, духовного чи соціального розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість); здійсню­вати особисті немайнові права на результати інтелектуаль­ної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Правочин, який вчинено малолітньою особою за межа­ми її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками або одним із них, з ким вона проживає, або опіку­нам. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не за­явили претензії другій стороні. У разі відсутності схвален­ня правочину він є нікчемним.

Діти не несуть відповідальності за завдану ними шкоду.

Обмежена дієздатність може бути визначена судом особі, яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матері­альне становище.

Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.

Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів такої особи, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити їй самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

У разі одужання чи значного покращення здоров’я особи, яку визнано недієздаттною, суд поновлює її в дієздатності.




ЮРИДИЧНА ОСОБА
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ст. 80 ЦК).

Істотні оз­наки юридичної особи:

1. Організаційна єдність. Юридична особа в цивільному обігу діє як єдине ціле, , що полягає у встановленні її внутрішньої структури, компетенції її органів, порядку їхньої діяльності та порядку припинення юридичної особи.

Однією з індивідуальних ознак є найменування юридичної осо­би. Воно має містити вказівку на її організаційно-правову форму або на характер її діяльності. Вказівку на організаційно-правову форму повинно містити найменування товариства, а вказівку на ха­рактер діяльності юридичної особи - найменування установи. Юридична особа може мати, крім повного, ще й скорочене найменування. Якщо юридична особа виникла як підприємницьке това­риство, вона повинна мати фірмове найменування. Найменування юридичної особи зазначається в її установчих документах і вно­ситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

2. Майнова відокремленість полягає в здатності юридично особи володіти відособленим майном.

3. Участь у цивільному обігу від власного імені означає можливість від свого імені набувати та здійснювати цивільні права та нести обов’язки, а також виступати позивачем та відповідачем у суді.

4. Самостійна майнова відповідальності відображена у ст.96 Цивільного кодексу, в якій зазначено, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.



Види юридичних осіб

Юридична особа може бути створена шляхом об’єднання осіб та (або) майна.



Цивільний кодекс України встановлює, що залежно від порядку створення, юридичні особи поділяються на юри­дичних осіб приватного права та юридичних осіб публіч­ного права.

Сутність цієї класифікації полягає в тому, що юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення соціальних функцій, не обумовлених їх участю в цивільному обігу (на­приклад, міністерства і відомства, установи соціальної сфе­ри, культурно-освітні заклади та ін.). І навпаки, юридичні особи приватного права створюються з ініціативи приват­них осіб на договірних засадах, саме з метою участі у різно­манітних цивільно-правових відносинах.

Цивільним правом регулюється порядок створення і діяльності саме юридичних осіб приватного права. Поря­док створення, організаційно-правові форми, правове ста­новище юридичних осіб публічного права визначаються Господарським кодексом України.

Юридичні особи можуть створюватись у формі товариств, установ, виробничих кооперативів та в інших формах, уста­новлених законом.



Товариством є організація, створена шляхом об'єднан­ня осіб (учасників), які мають право участі в цьому това­ристві. Товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання та наступного розподілу між учасниками прибутку (підприємницькі товариства) можуть бути організовані як господарські товариства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, по­вне та командитне товариства) або виробничі кооперативи. Непідприємницькими є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, якщо інше не встановлено законом.

Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Види юридичних осіб відповідно до Цивільного кодексу України



ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПРАВОЧИНІВ
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення циві­льних прав або обов'язків.

1. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми.

Одностороннім визнається правочин, для виникнення якого досить дії однієї сторони. Наприклад, заповіт, акт прийняття спадщини і т.ін. Односторонній право чин може створювати обов’язки лише для особи, що його вчинила.

Якщо для виникнення правочину потрібні зустрічні дії двох сторін, то це двосторонній право чин (договори купівлі-продажу, перевезення і т.ін). Для виникнення багатостороннього договору потрібне волевиявлення і дії трьох і більше сторін. Наприклад, договір про сумісну діяльність.

2. Правочини поділяються на платні й безоплатні. У платному правочині дії однієї сторони відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічну дію, пов'язану з наданням будь-якого майна. У безоплатному правочині обов'язок здійснити те чи інше майнове надання покладається на одну сторону. Зустрічного майнового задоволення ця сторона не отримує. Наприклад, передача майна за дого­вором дарування.

3. Залежно від моменту виникнення правочину, правочини по­діляються на консенсуальні й реальні. Для вчинення консенсуального правочину достатньо погодження волі учасників угоди. Консенсуальні право чини вважаються укладеними з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами. Для укладання реального правочину одного волевиявлення (узгодження волі) сторін недостатньо. Потрібно також вчинити фак­тичні дії (наприклад, передачу майна). Лише після вчи­нення фактичних дій угода вважається укладеною. Якщо консенсуальні угоди виконуються, то реальні - здійснюються.

4. За значенням підстав для дійсності правочину останні поділяються на каузальні і абстрактні. Під підставою правочину розуміють її юридичну мету. Наприклад, договір майнового найму дає можливість наймачеві одержати чужу річ у тимчасове користування за плату, а за договором дару­вання дарувальник передає безоплатно другій стороні майно у власність.

5. В залежності від строку дії право чини поділяються на строкові та безстрокові. Строкові право чини – це такі правочини, в яких обумовлюється момент, з якого вони набувають чинності, або момент припинення їх дії. Безстроковими є право чини, в яких не вказується термін, з якого вони втрачають дію.

6. Правочини, вчинені під умовою, поділяються на відкладальні і скасувальні.

Правочин визнається вчиненим під відкладальною умовою, якщо сторони поставили виникнення прав і обо­в'язків у залежність від обставини, щодо якої не відомо, станеться вона чи не станеться (наприклад, угода найму жилого приміщення укладена за умови, що наймодавець надасть жиле приміщення наймачеві, як тільки син наймодавця переїде в інше постійне місце проживання).

Правочин визнається вчиненим під скасувальною умовою, якщо сторони поставили припинення прав і обов'язків за цим правочином у залежність від обставини, щодо якого не відомо, станеться вона чи не станеться.

Якщо настанню умови недобросовісно перешкоджає сторона, якій настання умови не вигідне, то вважається, що умова настала. Якщо, настанню умови сприяла сторона, якій настання умови вигідно, то вважається умова не настала.


7. У період становлення ринкових відносин все більшого значення набувають біржові правочини. Біржовими на­зиваються правочини, укладені членами біржі між собою безпосередньо чи через своїх представників на біржових торгах, про взаємну передачу прав і обов'язків відносно майна, яке допущено до обігу на біржі в строки і поряд­ку, встановлені статутом біржі і правилами біржової торгівлі.

До біржових правочинів застосовуються загальні правила про відповідні договори (купівлі-продажу, комісії то­що). Правочин вважається чинним з моменту його реєстрації на біржі.



УМОВИ ЧИННОСТІ ПРАВОЧИНІВ
Для того, щоб правочин мав юридичну силу, він повинен відповідати ряду вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

1. Зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздат­ності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин, укладений з порушенням хоча б однієї із зазначених умов, визнається законодавством недійсним.


Форми правочину

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Якщо в законі не вста­новлена певна форма тих чи інших правочинів, то сторони обирають на свій розсуд, у якій формі вчиняти правочин.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Право чин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами та його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Стаття 208 ЦК містить перелік правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі. Серед них:

правочини між юридичними особами;

правочини між фізичною та юридичною особою, крім тих, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення;

правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

інші право чини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Право чин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.



ЦИВІЛЬНО – ПРАВОВИЙ ДОГОВІР

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'яз­ків. Сукупність погоджених між сторонами умов і становить зміст договору.

Традиційно в літературі розрізняють істотні, звичайні й випадкові умови договору.



Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним.

Звичайні умови передбачені нормативними актами. Вони не потребують узгодження сторонами.

Випадкові умови - це умови, які, як правило, не передбачають­ся певним видом договору, але можуть бути встановлені за погод­женням сторін. Їх відсутність не спричиняє недійсності укладення договору.

Цивільним кодексом України передбачено і їх класифікацію.



Одностороннім є договір, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.

Двостороннім, - якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньо­му характеру цих договорів.

У Цивільному кодексі України 2003 року, на відміну від Цивільного кодексу 1963 року, закріплені нові ви­ди договорів: публічний договір, договір приєднання, попередній договір.


следующая страница >>


izumzum.ru