Конспект лекцій з дисципліни «міжнародна інвестиційна діяльність» - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» 7 2478.6kb.
Конспект лекцій Частина 3 Систематична мінералогія Оксисолі, галогеніди... 15 1282.48kb.
Конспект лекцій за модулем 4 «типологія будівель І споруд» 17 1233.86kb.
Конспект лекцій з курсу «Історія мистецтв, архітектури й містобудування» 11 1393.05kb.
«Інвестиційна діяльність» Галузь: знань «0101 Педагогічна освіта» 1 109.58kb.
Конспект лекцій з методичними рекомендаціями для самостійного вивчення... 3 699.64kb.
М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» Г. Ю. Каніщев, Ю. 10 3244.2kb.
Опорний конспект лекцій 13 2887.76kb.
Конспект лекцій курсу "Математичне моделювання у світлотехніці" 1 7.28kb.
«Рік Хімії». 63-я Асамблея ООН прийняла резолюцію про проголошення... 1 24.35kb.
Львівська політехніка 21 2021.84kb.
Забезпечення у межах своїх повноважень додержання законодавства про... 1 135.77kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Конспект лекцій з дисципліни «міжнародна інвестиційна діяльність» - страница №2/9

ТЕМА 2. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ НА МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСОВИХ РИНКАХ

Капіталізація ринків акцій. Множинне котирування. Організація торгівлі акціями на різних національних ринках. Фондові індекси. Пасивний і активний підходи при формуванні портфеля міжнародних інвестицій в акції.



ЛЕКЦІЯ 2

Основу міжнародного портфельного інвестування скла­дають операції з цінними паперами.



Цінний папір — це документ, який засвідчує майнове право чи відношення позики власника документа щодо особи, яка випустила (емітувала) такий документ.

Більшість цінних паперів повинні проходити особливу проце­дуру реєстрації. Вона вимагається для того, щоб подати інвесто­рам надійну, суттєву і достовірну інформацію про цінні папери,які відкрито пропонуються до продажу. Володіючи такою інфор­мацією, інвестори можуть досить точно оцінити якість своїх ін­вестицій.

Цінні папери, як й інші складні об'єкти, можна класифікувати за численними ознаками, а саме:

-  економічна природа (відносини власності — акція; кредитні відносини — облігація, нота, вексель);

-  тип права, що реалізується (грошові вимоги — облігація, вексель; майнові права — акція, заставна, коносамент);

-  економічний статус (фондові і комерційні);

-  матеріальна форма (знеособлені документи, записи на рахунках); форма власності (державні і недержавні);

-  національна приналежність (національні, іноземні, міжна­родні);

-  особливості випуску та обігу (цільова орієнтація, обіговість, дохідність, передача майнових прав, черговість задоволення пре­тензій, порядок дотримання терміну погашення тощо).

Важливо акцентувати увагу на неоднаковій інвестиційній зна­чущості тих чи інших цінних паперів. Одні з них (векселі, депо­зитні сертифікати та інші короткотермінові папери) обертаються на грошовому ринку як замінники грошей для виконання розра­хунків за постачання товарів і платежів, різні зобов'язання, епі­зодично виконуючи також роль засобу для короткотерміновогоінвестування з метою одержання доходу. Інші цінні папери (акції, облігації, інвестиційні сертифікати та ін.) обертаються на ринку капіталу і служать для фінансування довготермінових інвестицій у виробництво та комерційну діяльність.

У вузькому розумінні до безпосередньо інвестиційних цінних паперів належать ті, що надають власнику право на частину ак­тивів емітента, тобто всі види акцій усіх типів емітентів. У широ­кому розумінні (опосередковано) до інвестиційних можна віднес­ти також окремі види боргових цінних паперів, сертифікатів та похідних (табл. 2.17).

Акція — це пайовий цінний папір, що закріплює права його власника на одержання частки прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів і на участь в управлінні цим товариством, а також на частину майна під час його ліквідації. Акція — безстро­ковий документ і існує стільки, скільки існує акціонерне товари­ство. Для емітента випуск акцій є джерелом капіталу, отже, його влаштовує те, що він не зобов'язаний повертати інвесторам вкла­дений ними капітал. Інвестор, який купує акції, також дотриму­ється власних інтересів — одержати дохід і брати участь вуправлінні акціонерним товариством (пропорційно кількості ку­плених акцій). У більшості випадків емісія акцій здійснюється під час заснування акціонерного товариства, тобто формування статутного капіталу, перетворення вже існуючої компанії на ак­ціонерне товариство і додаткової мобілізації капіталу для збіль­шення існуючого статутного капіталу. Дохід від акцій її власник одержує у вигляді дивіденду, отриманого з чистого прибутку, пі­сля сплати всіх боргів і відрахувань. Дивіденди виплачуються, таким чином, в останню чергу. їх розмір встановлюється рішен­ням загальних зборів акціонерів. Доходами акціонера є також збільшення ринкової вартості акції.



Акції бувають іменні і на пред'явника. У першому випадку ім'я власника обов'язково заноситься до книги реєстрації (ре­єстр), яку веде або сам емітент, або реєстратор чи депозитарій. У другому випадку акції не реєструються і досить фактичного володіння акцією для того, щоб її власник підтвердив, що саме він є акціонером даного акціонерного товариства. Акція на пре­д'явника, на відміну від іменної, може випускатися тільки у документарній (паперовій) формі. Вона повинна бути обов'язково оплаченою її власником.

За ступенем вільного обігу акції поділяються на відкриті і за­криті. Власником відкритої акції може стати будь-який поку­пець, а закритої — тільки деякий (певної категорії). Випускають­ся також акції, що не мають взагалі ніякого ходіння на ринку.

Звичайно акції продаються і купуються, але існують й акції, які розподіляються серед акціонерів даної компанії пропорційно раніше одержаним ними акціям. Акція може бутизасновницькою, тобто такою, яка розповсюджується лише серед засновників ак­ціонерного товариства і дає їм деякі переваги: додаткову кіль­кість голосів, першочергове право на одержання акцій наступних випусків, вирішальний голос при прийнятті рішень з питань дія­льності компанії.

З численних класифікаційних ознак акцій помітно виділяють­ся кілька основних — фіксованість доходу, участь в управлінні та ін. Відносно цих ознак акції поділяються на звичайні (прості) іпривілейовані (преференціальні).

Акція є звичайною, якщо вона засвідчує: а) право власника на участь в управлінні справами акціонерного товариства; б) право на одержання дивідендів, причому негарантованих і нефіксованих; в) право на певну частину майна, яке залишається після лік­відації акціонерного товариства.

Акція є привілейованою, якщо вона засвідчує: а) право влас­ника на одержання дивідендів, в основному, з фіксованим відсот­ком, що виплачується незалежно від результатів діяльності акці­онерного товариства; б) переважне право (порівняно з влас­никами звичайних акцій) на першочергове одержання дивідендів і пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства під час його ліквідації (якщо подібний пріоритет передбачений умовами випуску акцій). Існує модифікація привілейованої акції, яка передбачає додаткову пільгу — право власника одержувати додаткові дивіденди понад оголошену суми у тому випадку, якщо дивіденди зі звичайних акцій перевищують оголошену суму. Тобто, забезпечується участь власників таких привілейованих акцій у розподілі прибутку, що залишається. Інша модифікація привілейованої акції («привілея, що бере участь») дозволяє її влас­никові брати безпосередню участь у розподілі надприбутку, тоді як власник будь-якої іншої акції такого права не має. Ці переваги привілейованих акцій — «безголосого» цінного папера — перед простими акціями зрівноважуються тим, що власник привілейова­ної акції не має права брати участь в управлінні акціонерним това­риством: він не має права голосу на зборах акціонерів, якщо стату­том акціонерного товариства це спеціально не передбачено.

Привілейована акція не може випускатися на суму, що пере­вищує 10 % статутного фонду акціонерного товариства.



Привілейовані акції з коригованим дивідендом. Це такий цін­ний папір, який дозволяє його власникові одержувати щокварта­льно збільшений дивіденд, що відображає зміну відсоткових ста­вок з короткотермінових державних облігацій або позичкового відсотка з банківських кредитів.

Привілейована акція з відстроченим дивідендом. Це цінний папір, котрий випускається тільки для засновників даного акціо­нерного товариства. Дивіденди по цій акції не виплачуються до того часу, поки за звичайними акціями не буде досягнуто випла­ти дивідендів за максимально встановленою квотою. Частина прибутку, що залишилася після таких виплат повністю або част­ково розподіляється між власниками згаданих акцій.

Вельми популярними є два різновиди привілейованих акцій: кумулятивні і конвертовані. Більшість привілейованих акцій є кумулятивними, тобто вони мають властивість кумуляції (нако­пичення) дивідендів, що надає їм підвищеної надійності. Правило таке: дивіденди, не виплачені акціонерам протягом деякого пері­оду, не анулюються, а накопичуються і нараховуються власникам привілейованих акцій. Вони одержують дохід у наступному пері­оді у розмірі накопиченої суми. А от власники некумулятивних привілейованих акцій втрачають свій дохід за будь-який період, протягом якого не оголошувалася виплата дивідендів.

Кумулятивні привілеї не тільки підвищують надійність акцій, але й надають їм певної спекулятивності. Справа в тому, що з по­ліпшенням фінансового становища акціонерного товариства за­боргованість його перед акціонерами накопичується, а з поліп­шенням -— виплата відбувається повністю. Це призводить до того, що зі збільшенням прибутків даного акціонерного товарис­тва зростає попит на його кумулятивні акції, бо заборгованість (так звані аррії) одержить той, хто матиме ці акції на момент ого­лошення дивідендів

Незалежно від кумулятивності привілейовані акції можуть бу­ти конвертованими (конвертабельними), тобто мати властивість обмінюватися за обумовленою ставкою на певну кількість зви­чайних акцій чи облігацій даного емітента. Неконвертовані акції не змінюють свій статус. Емітент може залишити за собою право відкликання привілейованих акцій, тобто право будь-коли вику­пити їх за номінальною ціною з компенсаційною надбавкою.

Як бачимо, привілеїв у власників таких цінних паперів чима­ло. Тому не викликає подиву підвищений інтерес на фондовому ринку саме до привілейованих акцій. Наприклад, якщо в США вартість привілейованих акцій у загальній вартості всіх акцій на початку 80-х років становила всього 7 %, то наприкінці 90-х ро­ків збільшилася у 4 рази і продовжує підвищуватися. Секрет та­кого успіху привілейованих акцій пояснюється досить просто. Пільги, що дозволяють одержувати підвищений і стійкий (надій­ний) дохід, роблять ці акції привабливими для інвесторів. Емітен­тів привілейовані акції теж влаштовують. Справа в тому, що, з одного боку, через пільгові акції емітент одержує капітал у ве­ликому розмірі і має можливість розширити виробництво або пе-репрофілювати його. З іншого боку, цілий ряд обмежень, насам­перед перетворення власника безголосих акцій на пасивного акціонера, дозволяє емітенту захищати систему управління під­приємством від «сторонніх», не «розпилювати» статутний фонд, зберегти контрольний пакет акцій. Принцип «дай гроші, візьми привілеї і не втручайся в наші справи» багатьох емітентів влаш­товує. А коли обидві сторони задоволені вчинками одна одної, то це значить, що така співпраця є перспективною.

Облігація — це борговий цінний папір, що визначає боргові відносини між власником (володарем, держателем) облігації та емітентом і підтверджує зобов'язання емітента повернути влас­никові облігації її номінальну вартість в обумовлений термін, а також виплачувати визначений відсоток (винагороду). Відносини між вказаними особами трактуються як позика. Цінний папір є облігацією, якщо він засвідчує: а) право на одержання у фіксова­ний термін його номінальної вартості або іншого майнового екві­валента; б) право на одержання фіксованого відсотка від номіна­льної вартості.

Акція та облігація належать до різних видів цінних паперів. Акція — це право на власність, а облігація — право на позику. Власник акції бере участь в управлінні (маються на увазі не при­вілейовані, а звичайні акції), а власник облігації участі в управ­лінні не бере. Проте останньому гарантовано стабільний дохід (у

вигляді твердої відсоткової винагороди), в той час як дивіденди можуть бути як великими, так і малими (а іноді навіть взагалі не виплачуватися). Акції пов'язані з підвищеним ризиком, хоча, зіншого боку, обіцяють неабиякий зиск і тим самим імпонують багатьом інвесторам. Вища якість (надійність) облігації супрово­джується нижчим відсотком виплати. Облігації привабливі дляобачливого інвестора, особливо тоді, коли він не дуже багатий для того, щоб ризикувати.

До облігації, випущеній у документарній формі, якщо вона не є дисконтною (про дисконт йтиметься далі), додається купон, ко­трий дає власникові право на одержання доходу. Розрізняють номінальну, викупну і курсову (ринкову) вартість облігації. При­дбання облігацій може здійснюватися громадянами та юридич­ними особами за рахунок як власних, так і позикових коштів.

Облігації ще більше, порівняно з акціями, відрізняються різ­номанітністю видів і модифікаціями. Для групування облігацій і створення різновидів існує безліч класифікаційних ознак, а саме:забезпечення позики, періодичність нарахування доходу, терміни погашення позики, надійність, режим обігу, способи виплати до­ходу та погашення облігацій і т. д.

Кожен з різновидів облігацій має свої особливості. Напри­клад, якщо облігація є цільовою, то обов'язково вказуються това­ри або послуги, під які вона випускається. Облігація з бонами на підписку дає право її власникові на одержання облігацій того чи іншого емітента під час їх нових випусків, а якщо власник не хо­че цього придбання, то він вправі продати бони на ринку як са­мостійні цінні папери. Облігації з правом дострокового погашен­ня надають емітенту право, яким він може скористатися за бажанням. Найпопулярнішими різновидами облігацій є: а) облі­гації зовнішніх і внутрішніх державних позик; б) облігації місце­вих позик; в) облігації підприємств; г) іноземні облігації (напри­клад, облігації Міжнародного банку реконструкції і розвитку,Міжнародного валютного фонду).

Державні облігації, як правило, відрізняються високою надій­ністю, особливо якщо держава має великі фінансові активи. Од­ним з видів державних облігацій є казначейські зобов'язання.Рішення про випуск довготермінових і середньотермінових каз­начейських зобов'язань приймає уряд, а про випуск короткотер­мінових — Міністерство фінансів. Рішення про випуск місцевих позик приймають органи місцевого самоврядування. Підприємс­тво у більшості випадків має право випускати облігації на суму не більше 30 % розміру свого статутного фонду. У відповідній

інформації підприємства вказуються дані про господарську дія­льність підприємства та його службових осіб, мета випуску облі­гацій, терміни повернення коштів у разі відмови від випуску об­лігацій тощо.

Облігації випускаються на різні терміни й умовно поділяють­ся на короткотермінові (до 3 років), середньотермінові (від 3 до 7 років) і довготермінові (від 7 до ЗО років). Наприклад, казна­чейські зобов'язання випускаються на термін до 1-го року, від 1-го до 5-ти років або від 5-ти до 10-ти років. Існують також без­строкові облігації, під час випуску яких не вказується термін по­гашення. Облігації можуть не друкуватися у вигляді окремих до­кументів, а відображатися у боргових книгах (касові облігації). За іменними (зареєстрованими) облігаціями виплати здійснюються безпосередньо їх власником. До облігацій на пред 'явника додають­ся відривні купони для одержання виплат на кожну дату платежу.

Одні облігації мають вільний обіг, інші — обмежений. Купу­ючи останні, інвестор приймає зобов'язання залишатися їх влас­ником протягом певного часу. Обмежуються ціни або колосуб'єктів торгівлі. Але є й такі облігації, котрі взагалі не підля­гають обігу: вони не можуть ні продаватися, ні обмінюватися, ні використовуватися як застава.

Про заставу слід сказати докладніше. Облігація є забезпече­ною, якщо емітент гарантує виконання своїх зобов'язань як щодо повернення основної суми боргу, так і виплати відсотків з нього. Застосовуються різні види застави: майно, фондові цінності, до­ходи від майбутніх проектів, майбутні податкові надходження та ін Облігації із заставою майна поділяються на першозаставні ізагальнозаставні. Перші створюють борг, який емітент виплачує першочергово, а другі — дохід, який виплачується після розра­хунків з власниками першозаставних облігацій. Якщо облігація видається під заставу нерухомого майна, то вона називається іпотечною. Облігації із заставою фінансових активів забезпечу­ються цінними паперами інших компаній, які знаходяться у вла­сності емітента, в тому числі його філіалів або дочірньої фірми. До цього виду застави належать також цінні папери, які зберіга­ються у даного емітента на умовах трасту. Застава у вигляді май­бутніх доходів від інвестованих проектів властива в основному місцевим облігаціям: вони погашаються, зокрема, за рахунок орендних платежів, комісійних зборів і мита, майбутніх податко­вих надходжень.

Якщо виконання зобов'язань по облігаціях забезпечується не самим емітентом, а іншою юридичною особою, то така облігація

називається гарантованою. Рейтинг облігацій цього виду зумов­люється фінансовою вагомістю компанії-гаранта. Предметом га­рантій може бути частина виплат: або лише відсотки, або лише сума позики.

За так званими реорганізаційними облігаціями емітент відпо­відає перед інвесторами тільки по капітальній сумі позики. Щодо виплат відсотків, то їх розмір залежить від доходів емітента.

Надійність одного й того самого емітента на різних ринках звичайно котирується по-різному, тому деякі емітенти випускають так звані своп-облігації, під час випуску яких умови виплати дохо­ду і погашення пов'язують з умовами обміну валют (своп-угода).

Існують цінні папери, які називаються облігаціями з повернен­ням, або з достроковим відкликанням. Емітент має право відкли­кати їх раніше терміну погашення й викупити за ціною, трохи вищою за номінальну. Відкликавши їх, емітент може випустити нові облігації, але вже з новою ставкою і терміном погашення. Причиною відкликання облігацій звичайно є зниження відсотко­вих ставок порівняно з тими, під які випускались облігації, а та­кож зміни терміну погашення боргу.

Різновидом облігацій з поверненням є облігації відкладеного фонду, тобто ті, котрі викупаються емітентом на кошти, які що­річно відкладаються ним з прибутку для погашення частини абонавіть усього боргу. Вигода для емітента полягає в тому, що час­тина позики оплачується достроково і тому на дату погашення потреба в грошових коштах буде не дуже велика. Емітент зо­бов'язаний завчасно попередити інвестора про відкликання облі­гацій і дати обіцянку викупити їх за ціною, вищою за номінальну. При цьому облігації викупаються не тільки раніше, але й без ви­плати винагороди.

Крім відкладеного фонду, емітент може створити викупний фонд, що використовується для придбання на фондовому ринку облігацій у тих випадках, коли викуп можна здійснити за раніше встановленою ціною або нижчою від неї. Дозволяється створю­вати обидва фонди одночасно або послідовно.

Практика знає облігації з розширенням та облігації із звужен­ням. Перші випускаються на певний термін і дають можливість власникові обміняти їх у момент викупу на довгострокові зо­бов'язання того ж достоїнства. Облігації із звуженням (так звані рекретивні облігації) мають зворотну дію: випущені на довший термін, вони можуть погашатися значно раніше. Не важко поба­чити, що облігації з розширенням більше влаштовують емітента, а облігації із звуженням — інвестора. Облігації можуть бути конвертованими (конверсійними), якщо в умовах їх випуску обумовлена можливість обмінювати їх на прості або привілейовані акції, які випускає даний емітент. Обмін відбувається протягом строку позики. Звичайно, власник таких облігацій обмінює їх лише тоді, коли дивіденди з акцій будуть вищими, ніж відсотки з облігацій (така ознака властива єврооблі-гаціям). Конверсія дає можливість емітенту знизити ставку відсо­тка, а інвестору — впевнитися у підвищеній надійності облігації та заручитися перспективою зростання власного капіталу вже у формі дивідендів.

Правилами фондового ринку можуть передбачатися модифі­кації процесу конверсії. Наприклад, грошовий дохід з конверто­ваних облігацій може не виплачуватись, а замість нього їх влас­никам безплатно видаються нові цінні папери. При цьому но­мінальна вартість облігації наступного випуску збільшується на величину доходу з конвертованої облігації, а відсоток залишаєть­ся незмінним.

Нормативними положеннями можна передбачити порядок, за яким власник облігації не може продати право на придбання ак­цій за певною ціною окремо від облігацій. Можна передбачити додаткову плату за обмін цінних паперів. Для інвестора вельми привабливі так звані відшкодувальні облігації, які він може в зруч­ний момент обміняти на готівку.

Виходячи зі способу погашення, облігації класифікуються на серійні, котрі погашаються послідовно, за серіями через певні проміжки часу, та ординарні, що викуповуються емітентом навстановлену дату. Відомі також облігації з правом дострокового погашення, під час випуску яких емітент повідомляє всі відомос­ті, що супроводжують випуск термінових облігацій, але при цьо­му резервує за собою право на дострокове погашення боргу. Не­обхідно відмітити, що таке резервування не повинно бути безмежним у часі: емітент зобов'язаний повідомити, після закін­чення якого терміну він може скористатися зазначеним правом.

Серійні облігації можуть погашатися або одноразово, або за групами і розрядами, а також шляхом викупу партій облігацій на біржі. Для країни з підвищеною інфляцією доцільно випускатиіндексовані облігації, курс погашення яких рано чи пізно змі­ниться.

Облігації вважаються погашеними, якщо інвесторам здійсне­но виплату відсотків за останній період і за номінальною вартіс­тю облігацій. Випускаються також «вічні» облігації, які не пе­редбачають зобов'язань емітента з погашення.

Під час розгляду питання про виплати з облігацій потрібно з'ясувати, по-перше, за якою ставкою здійснюється виплата, по-друге, в якому вигляді і, по-третє, коли відбувається виплата. Ставка облігацій може бути не тільки твердою (фіксованою), але й змінною (плаваючою). Фіксована купонна ставка використову­ється для періодичної виплати доходів у вигляді відсотків (такі облігації можуть достроково відкликатися емітентом). Облігація з плаваючою купонною ставкою, яка залежить від кон'юнктури ринку, є цінним папером із зростаючою купонною ставкою, що служить стабілізуючим елементом в умовах інфляції. Облігації з мінікупоном — перехідна форма від купонної до безкупонної облігації, котра має порівняно невелику відсоткову ставку за ку­поном і мінімальну знижку (дисконт). Не є винятком виплата до­ходу за змішаною формою: частина терміну (наприклад, перші два-три роки) відсоток з облігації виплачується за фіксованою ставкою, решта часу — за плаваючою.

Терміни виплат з відсотків вказуються в умовах випуску об­лігацій. Наприклад, за середньотерміновими облігаціями стро­ком від одного до п'яти років (так звані ноти) відсотки випла­чуються раз на півроку. Відома облігація під назвою дохідна. За нею емітент зобов'язується виплатити суму боргу, а щодо від­сотків, то вони виплачуються лише тоді, коли емітент одержує дохід, розмір якого дає йому можливість робити виплату. У де­яких випадках сума накопичених, але невиплачених відсотків, з настанням терміну погашення облігації, може виставлятися як вимога до емітента. Це кумулятивні облігації, дохід з яких на­копичується на момент викупу і виплачується одночасно з по­гашенням.

Досить поширеним є спосіб позички через безвідсоткові (але не бездохідні!) облігації, які реалізуються зі знижкою (проти но­міналу), а погашаються за номінальною ціною, створюючи тимсамим дохід інвестора. Такі облігації належать до дисконтних цінних паперів.

Дисконт — це різниця між номінальною вартістю цінного па­пера та його ринковою (курсовою) ціною. За такою дисконтною облігацією (до неї належать облігації з нульовим купоном) інвестор одержує дохід тільки під час викупу облігацій, одноразово, а не щорічно, але він може не сплачувати податок на дохід від облігацій (за відповідними законодавчими

нормами). Отже, дисконтні облігації належать до ризикових, але привабливих, бо передбачають одержання великого доходу.

Облігації місцевих позик, що випускаються місцевими орга-' нами влади, іноді називають муніципальними. Вони привабливі для всіх учасників обігу: емітенти одержують позикові кошти дляздійснення місцевих програм і проектів, у результаті чого їм не­має необхідності збільшувати місцеві податки для забезпечення підвищених витрат з місцевого бюджету або ж просити дотації з центру; інвестори теж мають вигоду, оскільки одержують у влас­ність надійні цінні папери, які дають, хоча й невеликий, але ста­більний дохід; населення регіону одержує важливі для нього об'єкти у сферах виробництва, торгівлі й обслуговування, не під­лягаючи при цьому обкладанню підвищеними податками.

Показовим є те, що у минулому десятилітті в США обсяг ви­пуску облігацій муніципальної позики зріс більше ніж на 70 % і наблизився до обсягу випуску облігацій федерального уряду. Такіцінні папери випускають не тільки муніципалітети, але й різні місцеві адміністративні та господарські структури — від штатів і міст до шкільних районів та органів управління платними доро­гами. Популярність облігацій підтверджується і такими цифрами. Якщо світове фінансове багатство взяти за 100 %, то готівка ста­новитиме 14, акції — 40, а облігації — 46 %.

Однак, навіть у такого цінного папера, як облігація, є слабке місце. Справа в тому, що купонна ставка являє собою періодичну виплату відсотків і не враховує інфляційні процеси. Але й цей недолік можна нейтралізувати, якщо разом з виплатою доходів у вигляді фіксованого відсотка виплачувати дивіденди. Крім того, власникові корпоративних облігацій можна надати право на час­тину майна акціонерного товариства під час його ліквідації.

Тому не випадково в кінці 70-х років на світовому фондовому ринку дістали поширення облігації з плаваючою відсотковою ставкою, яка змінюється разом зі зміною дохідності облігації та позичкового відсотка. Одночасно стали застосовуватися облігації з індексованим відсотком, який прив'язується вже не до позич­кового відсотка, а до індексу цін на певні товари: змінюється рі­вень цін на товари і, як наслідок, змінюється відсоток з облігацій. У 80-х роках почали застосовувати змішані (гібридні) облігації. їх суть полягає у тому, що з досягненням певного рівня плаваюча ставка заморожується, в результаті чого облігації починають приносити фіксований дохід.  Отже, розвиток міжнародної системи облігацій бачиться у розширенні сукупності їх властивостей, створенні нових видів і різновидів облігацій стосовно вимог фондового ринку, економіч­ної ситуації, яка складається в економіці, та інтересів учасників купівлі-продажу облігацій. В цілому облігації, як і акції, є важли­вим джерелом інвестування, хоча інвестиційна значущість цих цінних паперів неоднакова, що ілюструє табл. 2.18



Свою специфіку мають сертифікати — глооальні, інвести­ційні та компенсаційні.

Цінні папери, які фіксують проміжні права партнерів під час укладання угоди, називають похідними. Вони не дають їх влас­никові ні права власності, ні права на одержання доходу, але за­свідчують право на купівлю або продаж в майбутньому цінних паперів того чи іншого виду (частіше за все акцій). Відповідні строкові угоди бувають тверді й умовні. Перші — обов'язкові до виконання, а другі надають одній із сторін угоди право виконати або не виконати її. До твердих належать форвардні й ф'ючерсні угоди, а до умовних — опціонні угоди.

У практиці ринку строкових угод вживається ряд спеціальних термінів. Так, коли особа купує контракт, то говорять, що вона відкриває (або займає) довгу позицію. Навпаки, особа, яка продає контракт, займає (або відкриває) коротку позицію. Якщо інвестор купив (або продав) контракт, то він може потім закрити свою по­зицію за допомогою продажу (або купівлі) його. Угода, що за­криває відкриту позицію, називається офсетною  (протилежна дія), тобто протилежною щодо початкової угоди. Довгий конт­ракт означає купівлю контракту, а короткий — продаж контракту.



Форвардний контракт являє собою угоду між контрагентами про майбутнє постачання предмету контракту (активу). Форвард­ний контракт укладається поза фондовою біржею. Умови догово­ру обумовлюються на момент укладення контракту, а його вико­нання здійснюється відповідно до цих умов у зазначений термін.

Форвардний контракт укладається звичайно для здійснення реального продажу або купівлі відповідного активу і має на меті страхування постачальника або покупця від можливої несприят­ливої для нього зміни на ринку. Угоди, які передбачають негай­не постачання активу, називаються касовими, або спотовими («спот» означає «наявний»), а ринок таких угод — касовим, або спотовим. Ціна, що виникає в результаті укладення касових (спо­тових) угод, називається відповідно касовою, або спотовою.

Форвардний контракт може укладатися не тільки для страху­вання (хеджування) від можливих збитків, але й для гри на різни­ці ринкової (курсової) вартості активів. При цьому особа, якавідкриває довгу позицію (купує контракт), розраховує на майбут­нє зростання ціни активу, а особа, яка займає коротку позицію (продає контракт), розраховує на зниження ціни активу. Саме протилежність прогнозів сторін є основою для укладення такого контракту.

Форвардний контракт — це угода, що укладається, як уже бу­ло зазначено, за межами фондової біржі, тому він не є стандарт­ним, тобто склад його умов може бути довільним, а самі умо­ви — неконтрольованими. Ця обставина звужує вторинний ринок форвардних контрактів, оскільки важко знайти третю особу, ін­тереси якої точно відповідали б умовам форвардного контракту. Ліквідувати свою позицію за форвардним контрактом одна зі сторін, як правило, має право лише за згодою іншої сторони.



Ф'ючерсний контракт нагадує форвардний, але в той же час відрізняється від нього. Найсуттєвіша відмінність полягає в тому, що ф'ючерсний контракт укладається лише на фондовій біржі і є стандартним за складом умов і процедур виконання, які розроб­ляє біржа для кожного виду активу. Тому ф'ючерсні контракти є ліквідними і для них існує широкий вторинний ринок. Цимф'ючерсний контракт, порівняно з форвардним, надає своєму власникові суттєву перевагу. Однак необхідно визнати, що стан­дартний характер контракту інколи буває незручним для учасни­ків ринку, які бажають постачати актив в' іншому обсязі, в іншо­му місті і в інший час, ніж це передбачено ф'ючерсом. І все ж таки, частіше віддають перевагу ф'ючерсному контракту. Адже його виконання гарантується розрахунковою палатою біржі, і то­му інвесторам немає потреби з'ясовувати фінансове становище контрагента. Після укладення і реєстрації ф'ючерсного контракту посередником між продавцем і покупцем стає розрахункова па­лата біржі: для покупця палата є продавцем, а для продавця — покупцем. Механізм таких взаємовідносин уже відпрацьований. Коли в учасника контракту з'являється бажання здійснити або прийняти поставку, то він не ліквідовує свою позицію до дня по­ставки і в установленому порядку інформує палату про готов­ність виконати свої зобов'язання за даним контрактом. У даному разі розрахункова палата вибирає за допомогою офсетної угоди особу з протилежною незакритою позицією і повідомляє учасни­ка контракту про необхідність здійснити або прийняти актив, що зумовлений контрактом.

Укладення ф'ючерсного контракту не вимагає від інвестора негайних витрат (за винятком комісійних), але саме під час укла­дення розрахункова палата висуває певні вимоги до учасників.З відкриттям позиції інвестор (як з довгою, так і з короткою по­зиціями) зобов'язаний внести на рахунок брокерської компанії певну суму грошей як заставу. Ця застава називається маржею.Мінімальний розмір маржі встановлюється розрахунковою пала­тою на підставі обліку максимальних денних відхилень ціни ак­тиву, що лежить в основі контракту, за минулі періоди. Розрахун­кова палата встановлює також нижній рівень маржі. Якщо за форвардним контрактом виграші і втрати реалізуються тільки пі­сля закінчення терміну контракту, то за ф'ючерсним розрахунко­ва палата біржі робить у кінці кожного торгового дня перераху­нок позицій інвесторів і переказує суму виграшу з рахунка тієї сторони, що програла, на рахунок тієї, що виграла. Дана сумагрошей називається варіаційною (змінною) маржею. Коли на мар-жевому рахунку інвестора накопичується сума, що перевищує встановлений палатою нижній рівень маржі, то він може скорис­татися цим надлишком, знявши його з рахунка. Якщо сума вклад­ника на рахунку виявляється нижче за встановлений мінімум, брокер повідомляє клієнта про необхідність внесення додаткових коштів. У разі, коли інвестор не вносить суму, що вимагається, брокер може ліквідувати його позицію, здійснивши офсетну опера­цію. Для того щоб не допускати надмірної спекуляції на ф'ючер-сних контрактах і забезпечити систему гарантування виконання операцій, біржа встановлює для кожного виду контракту ліміт відхилення ф'ючерсної ціни поточного дня від ціни котирування

попереднього дня. Для обмеження спекулятивної активності фон­дова біржа встановлює також так званий позиційний ліміт у ви­гляді обмеження загальної кількості контрактів з урахуванням закін­чення їх термінів, які має право тримати відкритим один інвестор.

Ціна, що фіксується під час укладення ф'ючерснсто контракту, називаєть­ся ф'ючерсною і відображає очікування інвесторів щодо майбутньої спотової ціни активу на ринку. На момент укладення контракту ф'ючерсна ціна може бути вищою або нижчою за спотову. До моменту закінчення терміну контракту ф'ючерсна ціна повинна стати рівною ціні спот, інакше з'являється можливість виконати арбітражну операцію: якщо ф'ючерсна ціна вища за спотову, то арбі-тражер продасть контракт і купить актив, за протилежної ситуації він продасть актив і купить контракт.

У випадках, коли інвестор не сумнівається у прогнозах щодо розвитку ситуації на фондовому ринку, він надає перевагу укла­денню ф'ючерсного контракту. Але ф'ючерсний контракт вима­гає обов'язкового виконання операції і, якщо прогноз помилко­вий, інвестор може зазнати втрат. Для зменшення фінансового ризику інвестор звертається до ощіонних контрактів (опціонів).Слово «опціон» означає вибір. Право вибору надається покупцеві опціону. Володар опціону має право на здійснення операції з цін­ними паперами, але він не зобов'язаний цю операцію виконувати, оскільки опціон, як і ф'ючерс, є стандартизованою угодою. У ній вказуються кількість активів, ціна виконання контракту і дата здійснення операції.

Опціони бувають різними за своїми ознаками. Це насамперед тип опціону і позиція учасників угоди. Існують два типи опціону:

•  опціон колл, тобто опціон на купівлю (опціон покупця);

•  опціон пут, тобто опціон на продаж (опціон продавця).

Той, хто продає опціон, надає право вибору тому, хто цей оп­ціон купує. Купуючи опціон колл, покупець набуває права купити у продавця опціону актив у встановлені терміни за ціною вико­нання або ж відмовитися від купівлі. Купуючи опціон пут, поку­пець набуває права продати продавцеві опціону актив у встанов­лені терміни за ціною виконання або ж відмовитися від такогопродажу.

Існують дві позиції по опціону: довга (позиція покупця опціо­ну) і коротка (позиція продавця опціону). Сполучення типів і по­зицій створюють чотири види опціонів:

       довгий колл;

     короткий колл;

     довгий пут;

     короткий пут.

Отже, кожний, в принципі може стати:

 

-    покупцем опціону на купівлю;

       покупцем опціону на продаж;

       продавцем опціону на купівлю;

       продавцем опціону на продаж.

Взаємовідносини між учасниками опціонної операції мають два особливих етапи: момент укладення угоди і момент її виконання. Під час купівлі-продажу опціону (на першому етапі) продавець ви­писує опціон і передає його покупцеві, одержуючи замість нього винагороду у вигляді премії (свого роду комісійні). Покупець опці­ону розглядає премію як плату за визначення права вибору (здійс­нювати угоду чи ні). Премія є компенсацією за ризик, що виникає під час купівлі-продажу цінних паперів. Отримана продавцем оп­ціону премія залишається у нього незалежно від того, яке рішення прийме покупець — виконувати угоду чи ні. Отже, купівля-продаж опціону (на першому етапі) є не купівлею-продажем акцій активу, а передачею права покупцеві на здійснення в майбутньому (на другому етапі) купівлі або продажу цього активу.

Покупець опціону колл має гроші, а продавець опціону колл — актив. І навпаки, покупець опціону пут має актив, а продавець опціону пут — гроші. Опціон колл передбачає купівлю активу покупцем опціону, а опціон пут — купівлю активу продавцем опціону. Тобто, напрями руху активу в опціонах колл і пут про­тилежні, тоді як напрями руху опціонів однакові (від продавця опціону до його покупця).

Під час укладання контракту на опціон колл покупець опціону залишається покупцем активу, а продавець опціону залишається продавцем активу. Інакше кажучи, одна сторона двічі є покуп­цем, а інша — двічі продавцем. Навпаки, якщо укладається конт­ракт на продаж активу, тобто опціон пут, то відбувається мета­морфоза: покупець опціону на етапі виконання угоди стаєпродавцем активу, а продавець опціону — покупцем.

Покупець опціону (колл чи пут) може відмовитися на другому етапі від виконання операції, в той час як продавець не може відмовитися від виконання зобов'язань (якщо їх виконання вима­гатиме покупець опціону). Продавець добровільно поставив себе у залежність від вибору покупця опціону, одержавши за це певну премію від покупця. Покупець опціону може продати опціон тре­тій особі, не питаючи для цього згоди продавця опціону, якому після такого продажу доведеться виконувати умови контракту иже щодо нового власника опціону. Контракт на опціон є цінним папером (акцією чи облігацією), який може бути в обігу.

Отже, існують чотири види опціонних операцій, які вважа­ються простими опціонними стратегіями: купівля коллу, продаж коллу, купівля путу, продаж путу. Розглянемо кожний з них.

Купівля коллу. Припустимо, що інвестор придбав опціон колл на деяку кількість акцій ціною 100 грн., заплативши премію 10 грн. Якщо ринкова ціна акцій буде нижчою за ціну виконання, наприклад 85 грн., то покупцеві немає сенсу купувати акції за 100 грн., коли він може на ринку купити їх за 85 грн., покривши тим самим витрати на премію і маючи економію 5 грн. Коли ж рин­кова ціна буде перевищувати ціну виконання операції, наприклад становитиме 105 грн., то покупець опціону колл виконає опера­цію з метою скорочення втрат з премії (його втрати з премії ско­ротяться на 5 грн.: 105 - 110 = -5). Якщо ринкова ціна дорівню­ватиме ціні виконання плюс заплачена премія (110 грн.), то виконання операції дозволить покупцеві опціону покрити витра­ти з премії, але прибутку він не одержить. Нарешті, якщо ринко­ва ціна становитиме 115 грн., то прибуток покупця опціону колл буде: 115-ПО-5 (грн.)

Продаж коллу. Тепер поглянемо на ситуацію з позицій продав­ця опціону колл, що одержав премію 10 грн. за продаж опціону за ціною виконання 100 грн. за певну кількість акцій. Виписуючи іпродаючи опціон колл, продавець очікує зниження курсу активу (на противагу покупцю опціону). Якщо ринкова ціна становитиме 85 грн., то після відмови покупця опціону виконати операцію(про це йшлося вище) прибуток продавця опціону колл дорівню­ватиме 10 грн. (розмір премії). Отже, за ринкової ціни у 105 грн. покупець «відіграє» 5 грн. Скільки ж залишається у продавця оп­ціону? За такої ситуації продавець опціону втрачає частину при­бутку: адже він зміг би не продавати акції згідно з контрактом за 100 грн., а продати на їх ринку за 105 грн. З перевищенням рин­кової ціни акцій межі у 110 грн. втрати продавця (у вигляді втра­ченого прибутку) зростатимуть (в міру збільшення ринкової ціни). Купівля путу. Припустимо, що покупець придбав опціон пут: право на продаж деякої кількості акцій ціною 100 грн., заплатив­ши 10 грн. премії. Купуючи опціон пут, покупець очікує зни­ження ціни акції. Нехай ринкова ціна акції дорівнює 85 грн. У такому разі покупцеві опціону пут (він же є продавцем акцій) краще продати свої акції продавцеві опціону пут (він же є покуп­цем акцій) ціною 100 грн., ніж відмовитися від операції і продати акції на ринку за 85 грн. Різниця істотна: 100 — 85 = 15 (грн.) до­ходу. Щоправда, ця цифра є валовим доходом, тобто без ураху­вання затрат покупця опціону (у вигляді премії 10 грн.) на його купівлю. З урахуванням цих затрат покупець має чистий дохід: 15 - 10 = 5 (грн.). Природно, з таким рівнем ринкової ціни поку­пець опціону пут реалізує своє право на продаж акцій за 100 грн. своєму контрагенту за опціонним договором.

Тепер припустимо, що ринкова ціна дорівнює 90 грн. У тако­му разі покупцеві опціону пут також немає сенсу відмовляти­ся від його реалізації. Знову ж таки, вигідніше продати акції за 100 грн., ніж продати їх на ринку за 90 грн. Різниця в цінах по­вністю покриє витрати на виплачену премію. Звичайно, з таким валовим доходом чистий дохід буде нульовим.

З ринковою ціною акцій у 95 грн. теж немає сенсу відмовля­тися від реалізації опціону, адже краще продати акції за 100 грн. за опціонним контрактом, ніж продати їх за 95 грн. на ринку. Ва­ловий дохід становитиме 100 - 95 = 5 (грн.). Він покриє частину затрат на виплачену премію. Отже, покупець опціону пут з такою ціною зазнає втрат, але в сумі не 10 грн., а лише 5.

Припустимо, що ринкова ціна становить 100 грн. Це означає, що для покупця опціону пут байдуже — реалізовувати опціон чи не реалізовувати, оскільки немає різниці в цінах за контрактом іна ринку. Валовий дохід стане нульовим, а замість чистого дохо­ду буде збиток у розмірі виплаченої премії (10 грн.).

Нарешті, нехай ринкова ціна перебуває на рівні 105 грн., тоб­то вона на 5 грн. вища за контрактну. У такому разі покупцеві опціону пут немає сенсу виконувати його і продавати акції своє­му контрагенту за 100 грн. Адже він зможе продати їх на ринку по 105 грн., хоча при цьому є втрати — виплачена премія.

Продаж: путу. Продавець опціону пут одержав від покупця премію у розмірі 10 грн. за продаж опціону. Ціна виконання кон­тракту — 100 грн. Виписуючи і продаючи опціон пут, продавецьочікує підвищення ринкової ціни акцій. З ринковою ціною на рівні ціни виконання і вище дохід продавця становитиме 10 грн. В інтервалі ціни від 90 до 100 грн. дохід продавця опціону путзменшується (пропорційно зниженню втрат покупця опціону пут). Нижче 90 грн. відбувається збільшення розміру втраченого дохо­ду (пропорційно зростанню реального доходу покупця опціону).

Як бачимо, існує набір способів для страхування цінних папе­рів і для досягнення виграшу. Вибір потрібного способу пов'я­заний з вибором типу опціону і позиції учасника операції. Якщоособа розраховує на підвищення ринкової ціни акції, то вона по­винна або купувати опціон колл, або продавати опціон пут. Коли ж особа розраховує на зниження ринкової ціни акції, то вона по­винна або купувати опціон пут, або продавати опціон колл. Таким є одне з основних правил ринку цінних паперів, в тому числі опціонів.

Довга позиція обмежує втрати і не обмежує прибутки, а корот­ка позиція, навпаки, — обмежує прибутки і не обмежує втрат. При опціоні колл зміни результатів операції (прибутків чи збит­ків) відбуваються з підвищенням ціни акцій, а при опціоні пут — з її зниженням.

Ми розглянули чотири прості стратегії опціонного ринку. Складних же стратегій опціонного ринку нараховується на поря­док більше і побудовані вони на комбінаціях двох і більше опці­онів в одній операції. Коли комбінація будується на поєднанні двох і більше опціонів, то ціни і терміни по них можуть бути або однаковими, або різними. Можливі такі чотири варіанти:

      однакові ціни й однакові терміни;

      різні ціни й різні терміни;

      однакові ціни й різні терміни;

      різні ціни й однакові терміни.

Існують комбінації, в які включені два колли і один пут, є й комбінації, в які включені один колл і два пути. Особа, що визна­чає свою стратегію на ринку опціонів, може займати або довгу, або коротку позицію, або ту й іншу одночасно (в одній операції). За приклад розглянемо кілька найпопулярніших комбінацій опці-онних операцій.

До цього йшлося про те, що один з учасників опціонного кон­тракту робить розрахунок на підвищення ринкової ціни акції, а інший — на її зниження. Інша справа — композиція з двох оп­ціонів. Один з її учасників робить ставку на відносну стабільність ціни, а інший — на суттєву її зміну, причому в будь-яку сторону. Така комбінація зветься степпажем, або стредл. Покупець стел-лажа почергово приймає рішення то з опціону колл, то з опціону пут, які він купує за дві премії — залежно від того, що йому вигі­дніше, а вигідні йому значні зміни. Продавець стеллажа розрахо­вує на стабільність.

Під час виконання комбінації стрендл ціна виконання з обох опціонів різна: ціна опціону колл вища за ціну виконання опціону пут. З цієї причини створюється ціновий інтервал втрат для по­купця і такий же за розміром інтервал доходу для продавця.

Комбінація стреп складається з одного опціону пут і двох оп­ціонів колл. Якщо при цьому ціни однакові, то ступінь зміни оп­ціону колл і опціону пут не однаковий (адже опціонів колл два). Комбінація стрип складається з одного опціону колл і двох опці­онів пут. Покупець опціонів вдається до стрепу, якщо передбачає підвищення ціни акцій, а до стрипу — навпаки, розрахунок буду­ється, зважаючи на можливе зниження ціни акцій.

Комбінація спред характеризується наявністю в одній операції однотипних опціонів — або два опціони колл, або два опціони пут. Така комбінація має ряд різновидів залежно від ціни й тер­міну. Одні комбінації мають різні дати закінчення контракту, ін­ші — різні ціни виконання, а треті — одночасно різні дати закін­чення і різні ціни виконання. Ось деякі різновиди комбінації спред:

•   поєднання короткого опціону пут з нижчою ціною виконання і довгого опціону колл з вищою ціною виконання. Передбачення — зниження ціни. Мета — одержання прибутку в інтервалі між цінами виконання;

•   поєднання довгого опціону пут з нижчою ціною і короткого опціону колл з вищою ціною. Передбачення — зниження ціни. Мета — одержання прибутку в інтервалі цін;

•   поєднання купівлі й продажу опціонів колл або опціонів пут з однією й тією ж датою закінчення за умови, що довгі опціони мають нижчу ціну виконання, а короткі опціони — вищу. Якщоінвестор орієнтується на підвищення ціни, то він використовує опціони колл, в іншому випадку його дія зворотна;

•   поєднання купівлі й продажу опціонів колл або опціонів пут з однією й тією ж датою виконання за умови, що кількість опціонів, які продаються, більша за кількість тих, що купуються. Опціони колл, що продаються, мають вищу ціну виконання, а ті, що купуються — нижчу. Відносно опціонів пут — все навпаки. Передбачення — незмінність ціни акцій;

•   поєднання опціонів колл або опціонів пут з однаковою датою закінчення контрактів, але з трьома різними цінами виконання. Якщо використовуються опціони колл, то композиція будується через  придбання одного опціону з нижчою ціною,

•   другого опціону з вищою ціною і продажу цих двох опціонів за ціною, яка знаходиться між двома згаданими цінами виконання. Передбачення — незначне коливання ціни акцій;

•   поєднання купівлі опціону колл з нижчою ціною виконання, продажу двох опціонів колл з вищими, але відмінними одна від одної цінами виконання і купівлі опціону колл з ще вищою ціноювиконання. Дана комбінація знижує ризик втрат за значної зміни ціни акцій, однак обмежує величину доходу у разі невеликих змін.

Прикладом різних модифікацій може бути також спред, який передбачає різні ціни виконання і різні дати закінчення. Оперуючи фактором часу, можна одержати складніші комбінації, зокре­ма продаж короткотермінового коллу (або путу) з одночасною купівлею довготермінового коллу (або путу) з однаковою ціною виконання. В усіх випадках комбінація спред фіксує розрив, що створюється між кращою ціною продавця (максимальною ціною) і кращою ціною покупця (мінімальною ціною) на даний цінний папір.

Цікавими є й інші комбінації: продаж акцій і купівля одного опціону колл; купівля акцій та одного опціону пут; продаж акцій і одного опціону пут. Такі комбінації називаються синтетичними.

Ще одна група синтетичних комбінацій створюється з вклю­ченням в операцію не одного, а зразу двох опціонів. У такому ра­зі маємо: купівлю акцій і продаж двох опціонів колл; купівлю ак­цій і продаж двох опціонів пут; продаж акцій і купівлю двох опціонів колл; продаж акцій і купівлю двох опціонів пут. Кожний з методів синтетичних комбінацій дозволяє одержувати результа­тивну позицію, яка краще за інші комбінації відповідатиме інте­ресам інвестора.

Великі можливості відкриваються навіть у такій відносно простій синтетичній комбінації, яка полягає у купівлі акцій з од­ночасним продажем одного опціону колл. Ця комбінація доступ­на для широкого застосування.

Використовуючи можливості опціонів створювати різні ком­бінації, інвестор (в особі покупця або продавця опціонів) має сприятливі умови для маневрування на фондовому ринку, вико­нуючи частину важливих функцій суб'єктів цього ринку.

Специфічне місце серед біржових фондових операцій займає своп — угода між двома контрагентами про обмін у майбутньому платежів відповідно до визначених у контракті умов.

Розглянемо три типи свопів — відсотковий, валютний та своп на активи.

Відсотковий своп являє собою обмін боргового зобов'язання з фіксованою відсотковою ставкою на зобов'язання з плаваючою ставкою. Особи, що беруть участь у свопі, обмінюються тільки відсотковими платежами, але не номіналами. Платежі здійсню­ються єдиною валютою. За умовами свопу сторони зобов'язу­ються обмінюватися платежами протягом кількох років. Звичай­но період дії угоди про своп коливається від 2 до 15 років. Одна сторона виплачує суми за твердою відсотковою ставкою від но­міналу, зафіксованого в контракті, а інша — суми з плаваючою ставкою від даного номіналу. Плаваючою ставкою у свопах часто є ставка ІЛВОКце відсоткова ставка міжбанківського лондонського ринку на надання коштів в євровалюті. Вона є плаваючою і пере­глядається зі зміною економічних умов. ивОЯ виступає довідко­вою плаваючою ставкою при запозиченнях на міжнародних фінансових ринках.

Особу, яка здійснює фіксовані виплати по свопу, звичайно називають покупцем свопу, а особу, котра здійснює платежі за пла­ваючою ставкою, — продавцем свопу. За допомогою свопу сто­рони, що беруть участь в угоді, одержують можливість обміняти свої зобов'язання з твердою відсотковою ставкою на зобов'я­зання з плаваючою ставкою, і навпаки. Бажання здійснити такийобмін може виникнути, наприклад, через те, що сторона, яка ви­пустила твердовідсоткове зобов'язання, чекає падіння у майбут­ньому відсоткових ставок. У результаті ж обміну фіксованої ста­вки на плаваючу вона одержить можливість зняти з себе частину витрат з обслуговування боргу. З іншого боку, компанія, що ви­пустила зобов'язання з плаваючою ставкою і очікує у майбут­ньому зростання відсоткових ставок, зможе запобігти збільшен­ню своїх виплат з обслуговування боргу за рахунок обміну пла­ваючої ставки на фіксовану. Оскільки різні учасники економіч­них відносин по-різному оцінюють майбутню ринкову кон'юнк­туру, то й виникають такі обміни. В той же час привабливість відсоткового свопу зумовлена не тільки і не стільки можливістю застрахувати від несприятливих змін у майбутньому відсоткові ставки, скільки можливістю емітувати заборгованість під нижчу відсоткову ставку.

Іншим найпоширенішим різновидом свопу є валютний своп, який являє собою обмін номіналу фіксованого відсотка в одній валюті на номінал і фіксований відсоток в іншій валюті. Інколиреального обміну номіналу не відбувається. Здійснення валютного свопу може бути зумовлено різними причинами: валютними об­меженнями з конвертації валют, прагненням усунути валютні ри-чики або бажанням випустити облігації у валюті іншої країни тощо.

Своп активів полягає в обміні активами для створення синте­тичного активу, який би дав вищий дохід. У рамках такого свопу актив, що приносить фіксований дохід, можна обміняти на актив і плаваючою ставкою або актив в одній валюті обміняти на актив » іншій валюті.

Свопи відіграють надзвичайно важливу роль в сучасних між­народних інвестиціях. Вони вирівнюють ті відмінності, які є на ринках країн внаслідок, наприклад, адміністративно-регулюючихзаходів, особливостей валютного контролю і навіть облікової практики, оцінювання кредитного, відсоткового і валютного ри­зиків для різних сегментів ринку, податкових режимів, транзак-ційних витрат і т. д. Свопи сприяють інтеграції різних ринків у рамках як національної, так і інтернаціональної економіки.

 

<< предыдущая страница   следующая страница >>


izumzum.ru