Конкурсу в рамках всеукраїнської кампанії "Міліція під контролем 2012" 1-ше місце за найкращий публіцистичний матеріал у номінації " - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Конкурсу «Найкращий молодий науковець Харківщини» 1 15.7kb.
Відомість результатів заочного етапу ІІ туру Всеукраїнського конкурсу... 1 56.35kb.
Звіт про проведення обласного туру конкурсу «Найкращий відгук на... 1 147.11kb.
Звіт зош №6 про проведення суботника у рамках Всеукраїнської акції... 1 16.26kb.
Дипломами та призами переможця обласного конкурсу "Краща продукція... 1 126.32kb.
Наказ гуон ода від 24. 01. 2012 р 1 111.68kb.
Загальні відомості про вітаміни значення вітамінів 1 88.53kb.
Результати ІІ етапу Всеукраїнської олімпіади з історії серед учнів... 1 333.82kb.
Результати ІІ етапу Всеукраїнської олімпіади з правознавства серед... 1 134.17kb.
Про підсумки проведення конкурсу «Найкращий відгук на сучасну дитячу... 1 41.5kb.
Земля має перебувати під контролем держави 1 69.08kb.
Зійшовши на київський престол у 980 р 1 37.57kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Конкурсу в рамках всеукраїнської кампанії "Міліція під контролем 2012" 1-ше місце - страница №1/1

Стаття – переможець конкурсу в рамках всеукраїнської кампанії

“Міліція під контролем 2012”

1-ше місце за найкращий публіцистичний матеріал у номінації “Іржа мундира”

Постійне посилання – сайт Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів



http://umdpl.info/index.php?id=1355817929

««Зізнавайся! І не посадимо…»»

Тарас Зозулінський

Надруковано у збірнику “Міліція під контролем”, 14 грудня 2012 року, сторінки 38-41.

 

 Лише торік кількість потерпілих від незаконних дій міліції сягнула 600 тисяч осіб

 

Незаконні затримання, доставляння у райвідділ, катування та знущання стали буденним явищем у роботі правоохоронців, які в гонитві за показниками розкриття злочинів усі засоби вважають прийнятними. А прокуратура не лише не помічає цього, а часто й визнає дії працівників міліції правильними, бо поєднана з ними статистичною звітністю.



Тому на заяви про порушення прав людини ми отримуємо або відписки, або зухвалі відповіді: мовляв, усе добре, «викладена вами інформація підтвердження не знайшла. Дане рішення можете оскаржити…». Таких випадків – безліч.

 

«Кайся!»

 

Приміром, Романа К., мешканця Радехівщини (ім’я з етичних міркувань змінено. – Авт.), міліціонери Залізничного райвідділу обманули. Його звинуватили в груповому розбійному нападі на неповнолітніх, застосуванні зброї, заволодінні мобільними телефонами – це особливо тяжкий злочин, за який передбачено до 12 років тюрми. А парубкові, який працює за плугом на селі, ще й перебуває на обліку в психіатра, міліціонери «вішають локшину» про покаяння. Мовляв, за законом України, якщо людина вперше скоїла злочин невеликої тяжкості (той, за який не передбачено позбавлення волі), покаялася і відшкодувала збитки, то кримінальну справу закривають. Тож напиши зізнання, покайся – і тобі нічого не буде: батьки відкуплять «мобілки», тебе не будуть «закривати», за три дні все вирішать... Кайся!


Вісімнадцятирічний Роман, сприйнявши це за чисту монету, зізнався у вчиненні злочину, якого не скоював... Протягом трьох діб він писав усе, що казали міліціонери, виїжджав на відтворення подій, показував (за інструктажем правоохоронців), як учиняв розбійний напад і приставляв ножа до горла неповнолітніх. Однак інкриміновані хлопцеві дії не є злочином невеликої тяжкості – тобто цієї справи не можна закрити внаслідок так званого каяття. Навпаки, на Романа тепер чекає багаторічне ув’язнення, адже після його зізнання суд обрав мірою запобіжного заходу утримання під вартою.
Коли ж хлопець зрозумів, що «влип», що його обманом змусили взяти на себе чужий злочин, то почав говорити правду й відмовлятися на очних ставках від свідчень. І тоді на четвертий день його почали бити. «У мене є документ із СІЗО, що Романа доставили туди в синцях, – каже Олег Мицик, адвокат потерпілого. – Із самого початку дії міліції були незаконні. До нього приїхали у село – мовляв, треба доставити у військкомат. А привезли… у Залізничний райвідділ. Почали “колоти”. На запевнення, що протягом більш ніж трьох місяців навіть не був у Львові й нападу вчинити не міг, почув: “Доведемо!” Там його протримали три доби. Коли ж п’ятого дня до нього таки вдалося доступитися, у хлопця вухо було, немов вареник».
Коли є зізнання людини у скоєнні злочину, довести невинуватість практично неможливо. А як міліція отримує зізнання, відомо. Та у випадку з Романом правоохоронці «недопрацювали». Отримавши інформацію від оператора мобільного зв’язку, адвокат Олег Мицик встановив, що хлопець на час скоєння злочину перебував у Радехівському районі – за сто кілометрів від подій! Справа завершилася виправданням підозрюваного, який ні за що ні про що провів за ґратами два місяці.

 

Прикутий до батареї

 

«Людині зобов’язані роз’яснити (і забезпечити) право на зустріч з адвокатом, – каже адвокат Олег Мицик. – У нас же особі, яка сидить із надірваним вухом, складають і вручають шість протоколів – про роз’яснення їй конституційних прав: права на адвоката, прав скаржитися й оскаржувати дії... Але парадокс: людина не знає, як діяти – до неї ж нікого не допускають! Понад те, вона підписує ці листочки, що нібито отримує купу документів, хоча їх їй не дають. А в прокуратурі обов’язково скажуть: є ж підпис, що вона їх отримала».


У тому ж Залізничному райвідділі був ще один кричущий випадок, який показує, як на кожному кроці порушують права людини. Зокрема, право на адвоката та правову допомогу.
У ніч проти 7 жовтня 2005 року в районі вул. Виговського було вбито людину. За підозрою в скоєнні злочину лише 13 жовтня затримали 15 осіб. Їх протримали ніч у райвідділі – «кололи» на вбивство. Більшість хлопців, яких доставили у райвідділ та безпідставно протримали майже всю ніч, відпустили вранці. Працівники Залізничного РВ перед затриманими навіть не вибачилися – усе списали на проведення оперативно-розшукових заходів.
Серед затриманих був і неповнолітній Орест Орихівський, який знущань не витримав... Й уже п’ятий рік перебуває під вартою, а остаточного вироку ще немає. «Причиною цього є дії працівників міліції, які спочатку “вибили свідчення”, а потім підкинули суддям ребус: з’ясовуйте тепер ви, а ми вже відзвітували, – пояснює Олег Мицик. – Нам вдалося знайти свідків – це двоє хлопців, які були серед затриманих. Їх відпустили лише вранці. І коли виходили з приміщення райвідділу, бачили: Орест сидить біля відчиненого вікна (!), прикутий до батареї». Була п’ята ранку 14 жовтня 2005 року, а він – лише в майці. Хлопці дали відповідні покази на судових засіданнях. Однак ні департамент внутрішньої безпеки МВС, ні прокуратура Залізничного району в діях міліціонерів складу злочину не знайшли. Отак неповнолітній роздягнутий просидів ніч біля відкритого вікна, не спав, був підданий, з його слів, тортурам, – а йому делікатно кажуть: «Інші вже зізналися, на матрациках сплять, а ти…!» Додайте до цього ізоляцію від батьків, «міліцейський прес», відсутність адвоката і те, що ніхто й не запитав, чи їв він щось протягом минулої доби... У результаті замордований хлопець таки підписав папірчик, що він причетний до вбивства.
Звісно, визнати людину винною може тільки суд. В основі кримінальної справи лежать «зізнання» Ореста та ще трьох підозрюваних. «Обвинувачення мого сина ґрунтується винятково на первинних показах, які були відібрані незаконним шляхом, – каже його мати Марія Іванівна. – Орган досудового слідства не спростував і низки суперечностей, які наявні у справі». Варто зазначити й те, що хлопці неодноразово заявляли: працівники міліції чинили на них чинився фізичний тиск. А у судових засіданнях розповідають про тортури, які над ними вчиняли, щоб отримати зізнання. Однак у діях міліціонерів складу злочину не виявлено...

 

«Папуга» – улюблена забава правоохоронців

 

«14 вересня 2009 року на моє робоче місце прибули два працівники міліції й забрали у Червоноградський МВ (???), – пояснював місцевий мешканець М. – В одному з кабінетів карного розшуку мене змушували зізнатися у якомусь злочині біля нічного кіоску. Тривалий час били по потилиці та спині. Протягом трьох діб переконували, що простіше визнати вину, ніж усе заперечувати».


Про випадок із М. писала преса. Прокуратура нічого незаконного у діях правоохоронців не помітила. І хоча матір і з десяток людей розказують, що хлопця не було дома і йому носили їсти в міліцію, правоохоронці у своїх висновках однаково написали – мовляв, відпускали, йшов додому, повертався. І так чотири дні поспіль! Вибиваючи зізнання, проти М. застосовували катування у вигляді «папуги» (коли затриманому заковують руки під колінами і попід лікті просовують палицю, після чого підвішують між двома кріслами чи столами). Кажуть, біль жахливий – буквально «віднімає» м’язи грудей та рук, а видимих ушкоджень немає. «Шкода, що М. звернувся до мене через місяць, коли у нього відновилася чутливість пальців рук, – каже адвокат Олег Мицик. – Ми провели спеціальні лабораторні медичні дослідження, які показали нижню межу допустимої норми чутливості нервових закінчень. А у перші дні після звільнення він не міг відкрити дверної ручки і застебнути ґудзика!» Після погроз ще раз застосувати «папугу» М. підписав зізнання у скоєнні злочину...
У справі з мешканцем Червонограда проглядається ще одна цікава тенденція роботи міліції – правоохоронці практикують недопущення до затриманих адвоката. І це зрозуміло, адже вибити «зізнання» та «явки з повинною» в присутності захисника доволі проблематично. І хоча відомо, що запорукою забезпечення прав людини є повноцінне функціонування адвокатури, у нашій державі є безліч не передбачених законом перешкод у реалізації захисту. Правоохоронці виходять за межі так званих дискреційних норм (тих, які прописано в законодавстві). Видається, що Конституція України, яка передбачає право на правову допомогу, для міліції – ніщо.
Як випливає із практики Європейського суду, якщо вдається встановити, що покази особа давала під час застосування до неї тортур і катувань, такі «зізнання» мусить бути викреслено з кримінальної справи. Зважаючи на таке, у випадках, коли обвинувачення базується лише на «явці з повинною», всім зрозуміло, що коли таку видалити з доказової бази, справа розсиплеться. Тому у випадку із мешканцем Червонограда контролюючі органи вперто намагаються не помічати незаконних дій міліції.

 

Міліція й учасник війни

 

Десятий рік над сім’єю старенької Віри Свириди знущаються сусідки. Переслідування та погрози фізичної розправи послідовно втілюють у життя – пенсіонерка неодноразово зазнавала насильства. Після побоїв лікувалася, а відвідини травмпункту та лікарів стали невід’ємною складовою її життя. Численні травми й тілесні ушкодження підтверджені висновками лікарів й актами судово-медичних експертиз. Але видається, що правоохоронні органи не хочуть – або не можуть – захистити стареньку.


Коли В. Свириду вперше побили 2001 року, працівники Галицького райвідділу виносили постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Прокуратура їх скасовувала як незаконні, та правоохоронці наполягали: складу злочину немає. Видається, що травми носа і лівого ока в старенької, підтверджені судово-медичною експертизою, не є доказом для правоохоронців.
Пані Свирида подалася шукати захисту до суду. Не минуло й тижня від подачі скарги, як пенсіонерку та її доньку побили вдруге. Лише через два роки слідчі Сихівського райвідділу нарешті порушили кримінальну справу за першим епізодом. За другим фактом побиття Сихівський суд порушив кримінальну справу проти М. Дуник, однієї із кривдниць. Начальника Сихівського відділу міліції Р. Фумича, його заступника Б. Безгацького та дільничного Й. Зубрицького притягнули до дисциплінарної відповідальності. І видавалося, що справедливість восторжествує, а нападниць буде покарано.
Та не склалося. За дивним збігом обставин, усі матеріали щодо побиття В. Свириди... пропали. Оперуповноважений Ю. Мельник їх... загубив. За це його теж притягнули до дисциплінарної відповідальності. Другий епізод побиття слідчий В. Мозола розслідувати не надто поспішав, тож і його покарали дисциплінарно. Активні дії пані Свириди та звернення до судів і міліції обурили сусідок-кривдниць. Не минуло й місяця, як її доньку побили біля будинку, вкрали гроші та матеріальні цінності. Пані Віра наполягала, що напад організувала її сусідка. А що міліція? Правильно: у порушенні кримінальної справи вкотре відмовили. А суд звільнив одну зі сусідок М. Дуник від кримінальної відповідальності, бо минув термін давності. Можливо, саме через переконання у власній безкарності напередодні 2006 року вона знову побила В. Свириду.

Отак після багатьох років поневірянь райвідділами, прокуратурами та судами Віра Свирида фактично нічого не досягла. Її й надалі б’ють, погрожують сім’ї. А в серпні 2007 року Віра Свирида, її донька та малолітня онука ледь не згоріли – підпалили їхнє помешкання. І хоча в акті про пожежу та технічному висновку підтверджено, що підпал був умисним, дільничний О. Пилявка у порушенні кримінальної справи відмовив – у зв’язку з малозначимістю скоєного. «На думку колегії суддів, внаслідок підпалу була загроза життю людей, які перебували у квартирі, – каже Юрій Козій, директор ТзОВ “Юридична компанія «Партнер»” і захисник Віри Свириди. – Тож за фактом підпалу триває перевірка прокуратури. Окрім того, з’ясовано, що постанову від 01.07.2009 р. про відмову в порушенні кримінальної справи (щодо неодноразових протиправних дій сусідок) дільничний О. Рахматулін виніс передчасно, за неповно зібраними матеріалами. Тому прокуратура її скасувала і вкотре скерувала в Сихівський РВ для проведення перевірки».

 

Чи потрібна нам така міліція?

 

Колись один міліціонер мені сказав, що він, «попрацювавши» з людиною три доби, може отримати зізнання навіть у вбивстві президента Кеннеді. Я не повірив. І лише за кілька років пересвідчився у правдивості його слів. Адже складно не погодитися з таким трактуванням, коли розглядаєш численні епізоди ментівського беззаконня й кричущі факти «вибивання» зізнань.


Наведеними трагедіями з життя людей ми проілюстрували лише дещицю незаконних дій правоохоронців. Саме цей чинник об’єднує всі епізоди. І видається, що у роботі наша міліція керується єдиним гаслом – мета виправдовує засоби. Вона підміняє закони й нормативні акти, а ми опиняємося перед свавіллям фактично беззахисні. Будь-якою ціною розкрити злочин, підвищити показники, а часто-густо призначити «винуватого» – так працює правоохоронна система, прикриваючись боротьбою зі злочинністю, перемелюючи права людини. А незаконні дії міліції спрямовані на одне: отримати зізнання. Так, Романа К. обманом і побоями змусили себе обмовити й визнати винним у злочині. Хлопчина провів три доби в райвідділі та два місяці за ґратами. Сьогодні він на волі – достеменно встановлено, що Роман перебував за сто кілометрів від місця вчинення злочину. Жодного міліціонера не було покарано за незаконні дії щодо до хлопця…
У райвідділі прикутий до батареї Орест Орехівський просидів біля відчиненого вікна холодну ніч. Його теж били – і він також усе підписав. І хоча є свідки, жодного порушення у діях оперативників знову не виявлено.
У М. із Червонограда після катування «папужкою» відняло руки. Працівників міліції місцевого райвідділу покарано не було.
І лише у випадку Віри Свириди кількох міліціонерів було притягнуто до відповідальності. Та й то – тільки дисциплінарної.
Описані випадки у роботі правоохоронців є тенденційними. У скаргах на дії міліції змінюються лише імена фігурантів, а незаконні методи роботи залишаються. На службу приходить нове керівництво, лави поповнюють інші оперативники, лунають гучні викривальні заяви – а «віз і далі там». Права людини міліціонери порушують на кожному кроці. А найбільшу загрозу становить ігнорування закону тими, хто має стояти на його захисті. Вони живуть за наші податки – і знущаються над нами. Виникає логічне запитання: а чи потрібна людям така міліція?

P. S. У 2008 році було порушено лише чотири кримінальні справи за катування та побої працівниками міліції. Тільки одну особу засуджено. За катування та побої в порядку дисциплінарного покарання звільнено лише трьох міліціонерів. (Дані МВС України)

Кейс

Харківська правозахисна група за сприяння Європейської комісії провела 2009 року соціологічний моніторинг розповсюдженості незаконного насильства в органах внутрішніх справ України. Проведено опитування населення, працівників міліції й ув’язнених. Фахівці Харківської правозахисної групи встановили оціночну кількість потерпілих (завдання побоїв і тілесних ушкоджень) при затриманні та доставлянні у райвідділи міліції. Цифра жахлива – 600 тисяч осіб. Фізичне насильство в ході слідства застосовано щодо 491 тисячі людей (оціночна кількість). Основними причинами незаконного насильства в органах внутрішніх справ є безкарність працівників міліції, поганий підбір кандидатів (коли в міліцію потрапляють люди із садистськими нахилами), невисокий професійний і культурний рівень працівників міліції.


izumzum.ru