Концепція регулювання фінансового ринку України № п\п Структура - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
У статті висвітлюється роль валютних деривативів у розвитку фінансового... 1 105.59kb.
Рішення від 8 вересня 2011 року n 1289 1 39.63kb.
Інструментарій оцінювання ринку похідних фінансових інструментів... 1 120.16kb.
«Актуальні питання державного регулювання фармацевтичного ринку» 1 64.34kb.
Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку постанова... 1 40.12kb.
Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку постанова... 1 35.69kb.
Постанова №1182-цд-1-е про накладення санкції за правопорушення на... 1 143.88kb.
Постанова №1238-цд-1-е про накладення санкції за правопорушення на... 1 36.57kb.
Я, директор Центрального територіального департаменту Національної... 1 25.06kb.
Я, директор Центрального територіального департаменту Національної... 1 45.59kb.
Я, директор Центрального територіального департаменту Національної... 1 37.09kb.
Конкурсних торгів кп «Київський метрополітен» 3 430.53kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Концепція регулювання фінансового ринку України № п\п Структура - страница №1/5

Шановні читачі!

Пропонуємо до вашої уваги кінцеву редакцію проекту Концепції регулювання фінансового ринку України, запропоновану робочою групою з представників професійних учасників ринку фінансових послуг, а також бізнес-асоціацій, об’єднань підприємців та фахівців органів державної влади України.



Цей документ відкритий для пропозицій та зауважень, з якими ви можете звертатися:

E-mail: office@ics.org.ua
ПРОЕКТ
Концепція регулювання фінансового ринку України


п\п

Структура




В с т у п

І

Ключові принципи регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ в Україні

1

Принципи організації органів державного регулювання та нагляду

2

Принципи правозастосування у регулюванні фінансових ринків

3

Принципи саморегулювання

4

Принципи співробітництва щодо регулювання та нагляду

ІІ

Стан регулювання фінансового ринку України та нагляду за діяльністю фінансових установ

1

Загальна характеристика регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ

2

Політико - правові основи регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ

3

Особливості ринку банківських послуг

4

Особливості фондового ринку

5

Особливості ринку страхових послуг

6.

Особливості ринку послуг інших небанківських фінансових установ

ІІІ

Створення ефективної системи регулювання фінансового ринку України та нагляду за діяльністю фінансових установ

1

Передумови визначення засад створення ефективної системи регулювання та нагляду

2

Регулювання ринків фінансових інструментів

3

Організація державного регулювання ринку страхових послуг

4

Регулювання схем спільного інвестування

5

Запобігання використанню фінансового ринку України для відмивання грошей

6

Правові та організаційні засади створення та діяльності органу державного регулювання ринку фінансових послуг та нагляду за діяльністю фінансових установ

7

Самоорганізація учасників фінансового ринку

8

Координація дій органів державного регулювання та нагляду

ІV

Прикінцеві положення

V

Механізм реалізації Концепції



Вступ

Фінансовий ринок є життєво важливим фундаментом для зростання, розвитку і стабільності національної ринкової економіки. Становлення і розвиток фінансового ринку має стати ключовим елементом сильного економічного середовища, який підтримуватиме корпоративні ініціативи, забезпечуватиме фінансування реального сектора економіки через залучення інвестицій, здійснення платежів та перерозподілу капіталів. Як каталізатор економічного зростання – фінансовий ринок буде істотно впливати на забезпечення суверенітету держави та реалізацію її національних інтересів в умовах глобалізаційних процесів.

З проведенням ефективної макроекономічної політики є об'єктивна потреба у створенні ефективної системи регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ, яка повинна забезпечити:

- проведення широкомасштабних реформ для створення прозорого, справедливого і надійного ринку;

- створення механізмів надійного захисту прав інвесторів та споживачів фінансових послуг;

- розширення спектру можливостей інвесторів і споживачів фінансових послуг щодо вибору фінансових послуг;

- створення рівних можливостей інвесторів і споживачів фінансових послуг щодо доступу до ринку та отриманню фінансових послуг;

- підвищення якості роботи фінансових установ та стимулювання конкуренції між ними;

- створення законодавчої бази для формування справедливого та прозорого середовища укладення та виконання договорів на фінансовому ринку;

- адаптації національного фінансового ринку до міжнародних фінансових ринків;

- забезпечення стабільністі фінансової системи держави.

Необхідність досягнення зазначених цілей визначає необхідність розробки Концепції регулювання фінансового ринку України.

В Концепції регулювання фінансового ринку України роз­глянуті концептуальні підходи та принципи, якими повинні
керуватися органи державної виконавчої влади з регулюван­-ня фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових
установ (далі – органи державного регулювання та нагляду).

Важливим елементом побудови ефективного регулювання є здійснення координації дій органів державного регулювання для забезпечення цілей державної політики з регулювання фінансового ринку.



I. Ключові принципи регулювання
фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ в Україні

Регулювання фінансового ринку та нагляд за діяльністю фінансових установ повинен створювати ефективний та конкурентоздатний фінансовий ринок, який би реагував на потреби інвесторів та споживачів фінансових послуг в наданні якісних фінансових послуг за розумну ціну. Між рівнем захисту інвесторів та споживачів фінансових послуг, який пропонує регулювання фінансового ринку та нагляд за діяльністю фінансових установ і вартістю діяльності фінансових установ завжди існує взаєморівновага. Чим нижчий ступінь сприйняття ризику фінансовими установами і фінансовою системою, тим більш дієвими повинні бути регулювання та нагляд.

Регулювання фінансового ринку та нагляд за діяльністю фінансових установ не можуть виступати гарантією проти банкрутства. В ринковій економіці банкрутство є протилежною стороною ризику, який бере на себе фінансова установа. Порядок здійснення процедури банкрутства, збитки, які при цьому будуть понесені, є політичним питанням, яке породжує дискусії щодо ступеня підтримки фінансової системи за рахунок інвесторів та споживачів фінансових послуг. Тому такі питання не можуть знаходитися тільки у полі зору органів державного регулювання та нагляду.

Органи державного регулювання та нагляду повинні динамічно реагувати на всі зміни на ринку, виявляти готовність періодично переглядати політику та практику регулювання та нагляду з урахуванням нових змін та тенденцій на ринку. Для цього необхідна достатньо гнучка законодавча система.



Метою регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ в Україні є:

- проведення єдиної державної політики на фінансовому ринку України;

- захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на фінансовому ринку, застосування до винних осіб санкцій за порушення законодавства;

- вирішення стратегічних системних питань розвитку фінансового ринку в Україні;

- забезпечення рівних можливостей для доступу до фінансового ринку та захисту прав його учасників;

- координація діяльності органів державного регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ;

- контроль за прозорістю та відкритістю фінансового ринку;

- дотримання учасниками фінансового ринку вимог законодавства;

- розвитку економічної конкуренції та захист від недобросовісної конкуренції на фінансовому ринку.

- сприяння адаптації національного фінансового ринку до міжнародних стандартів.



Форми регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ в Україні:

- Державна реєстрація фінансових установ;

- Ліцензування окремих видів діяльності фінансових установ;

- Нормативно-правове регулювання діяльності фінансових установ, а також вимог до фінансових установ, включаючи вимоги щодо розкриття інформації фінансовими установами про себе, свої послуги та звітність фінансових установ;

- Контроль за діяльністю фінансових установ;

- Нагляд за діяльністю фінансових установ;

- Застосування заходів державного примусу до учасників фінансового ринку.

Регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ базуються на трьох цілях:

1) захист інвесторів та споживачів фінансових послуг;

2) забезпечення умов для справедливості, ефективності та прозорості фінансового ринку;

3) зниження системних ризиків як інвесторів та споживачів фінансових послуг, так і фінансових установ.


1. Принципи організації органів державного
регулювання та нагляду


1) Обов'язки органів державного регулювання та нагляду повинні бути зрозумілими і об'єктивно визначеними.

Ефективна система регулювання та нагляду повинна передбачати чітке визначення відповідальності і цілей кожного органу державного регулювання та нагляду.



2) Органи державного регулювання та нагляду повинні бути незалежними у своїх діях і підзвітними у здійсненні своїх функцій і повноважень.

Кожен з таких органів державного регулювання та нагляду повинен мати oпeративну незалежність і необхідні ресурси.



3) Органи державного регулювання та нагляду повинні мати достатні повноваження, належні ресурси, здатність виконувати свої функції і здійснювати повноваження, зокрема повноваження розглядати питання про відповідність діяльності фінансової установи чинному законодавству.

Необхідно чітко визначити, які види діяльності дозволено здійснювати фінансовим установам, що отримали ліцензію і стали об'єктом нагляду.

Орган ліцензування повинен мати право встановлювати необхідні критерії і відхиляти заяви на отримання ліцензій від фінансових установ, які не відповідають встановленим нормам. Процес ліцензування повинен, як мінімум, передбачати оцінку структури володіння фінансовою установою, рівень її керівництва, механізмів внутрішнього контролю, її фінансового стану, включаючи базу її капіталу; в тих випадках, коли власником або пов'язаною особою фінансової установи є іноземна фінансова установа, необхідна попередня згода наглядового органу країни її походження.

Орган державного регулювання та нагляду повинен мати право:

- розглядати і відхиляти будь-яку пропозицію щодо передачі іншим особам значної частки власності або контролюючих інтересів діючих фінансових установ;

- встановлювати критерії щодо регулювання великих придбань або інвестицій фінансової установи;

- встановлювати критерії спрямовані на недопущення створення філіями або відокремленими підрозділами фінансової установи невиправданого ризику в діяльності всієї фінансової установи або перешкод здійснення ефективного нагляду за діяльністю фінансової установи;

- встановлювати належні мінімальні вимоги достатності власного капіталу фінансових установ для зменшення ризиків, на які йдуть фінансові установи, а також визначати компоненти капіталу, враховуючи при цьому здатність фінансових установ покривати збитки.

Орган державного регулювання та нагляду повинен ма-ти у своєму розпорядженні ресурси для:

- збору, оцінки і аналізу пруденційних звітів і статистичної інформації, що поступає від фінансових установ;

- незалежної оцінки наглядової інформації, яку отримано за допомогою перевірок на місцях або за допомогою зовнішніх аудиторів.

Важливим елементом регулювання та нагляду є здатність органу державного регулювання та нагляду здійснювати свої повноваження щодо групи фінансових установ на консолідованій основі.



1) Органи державного регулювання та нагляду повинні застосовувати чіткі і послідовні процеси регулювання та нагляду.

Необхідні прийнятні правові рамки для здійснення регулювання та нагляду, включаючи ліцензійні умови та процедуру видачі ліцензій на право здійснення діяльності фінансовими установами.

Здійснення повноважень з регулювання та нагляду повинне базуватися на оцінці політики, практики і процедур діяльності фінансових установ з наданням кредитів і роз­міщенням інвестицій, повсякденного управління кредитними та інвестиційними портфелями.

Органи державного регулювання та нагляду повинні пе-ресвідчитися в тому, що фінансові установи мають:

- і застосовують на практиці політику, механізми і про­цедури оцінки якості активів, достатності резервів для покриття ідентифікованих сумнівних боргів і загальних резервів для відшкодування втрат та збитків;

- управлінські системи інформації, що дозволяють посадовим особам фінансової установи ідентифікувати концентрації ризиків в рамках кредитного та інвестиційного порт­фелів, необхідні механізми і процедури, які дозволяють ідентифікувати, відстежувати і контролювати, в ході здійснення міжнародних кредитних та інвестиційних операцій, ризик неплатоспроможності та трансфертний ризик, а також передбачають належні резерви на покриття таких ризиків;

- механізми і процедури, що дозволяють оцінювати, відсте-жувати і ефективно контролювати ринкові ризики;

- механізм управління ризиком (включаючи відповідний нагляд з боку власників і керівництва фінансової установи), що дозволяє ідентифікувати, оцінювати, відстежувати і контролювати всі інші види матеріальних ризиків і, у разі необхідності, мати у своєму розпорядженні капітал для покриття таких ризиків;

- систему внутрішнього контролю, що відповідає харак-теру і масштабам їхньої діяльності та повинна передбачати чітку процедуру делегування повноважень, відповідальності і розподілу функцій щодо прийняття зобов'язань від імені фінансової установи, виплату її фондів і представлення звітності щодо її активів і зобов'язань; гарантію збереження її активів; відповідний внутрішній або зовнішній аудит і правила, що забезпечують перевірку на відповідність таким видам контролю;

- адекватну політику, практику і процедури, включаючи чіткі правила «знай свого клієнта», які забезпечують дотримання високих етичних і професійних стандартів, перешкоджають умисному або необережному використанню фінансової установи у злочинних цілях;

- необхідні фінансовий облік та звітність, що дозволяє органу державного регулювання та нагляду отримати достовірне уявлення про фінансовий стан фінансової установи, про прибутковість її операцій; контролювати оприлюднення на регулярній основі фінансової звітності, яка правдиво відображає фінансовий стан цієї фінансової установи.

Органи державного регулювання та нагляду повинні:

- мати повноваження встановлювати, при необхідності, конкретні вимоги до капіталу на покриття потенційного ринкового ризику;

- встановлювати пруденційні межі, що обмежують ризик потенційних збитків та втрат;

- мати засоби ефективного моніторингу за наданням кредитів або інвестицій пов'язаним або афілійованим особам і відповідні заходи контролю за ризиками або зниження загрози їхнього виникнення.

- підтримувати регулярні контакти із керівництвом фінансової установи і добре розбиратися в операціях фінансової установи.

- розробити конкретні форми та методи нагляду, зокрема нагляду «на місці» та заочного нагляду.

2. Принципи правозастосування у регулюванні фінансових ринків

1) Працівники органів державного регулювання та нагляду повинні дотримуватися найвищих професійних стандартів, включаючи належні стандарти кон­фіденційності.

2) Органи державного регулювання та нагляду повинні мати широкі повноваження у сфері
контрольно-ревізійної діяльності.

Органи державного регулювання та нагляду повинні мати у своєму розпорядженні адекватні можливості впливу, щоб застосовувати своєчасні заходи щодо фінансових установ, які не дотримуються встановлених пруденційних вимог.



3) Органи державного регулювання та нагляду повинні мати широкі повноваження щодо правозастосування.

4) Система органів державного регулювання та нагляду повинна забезпечувати ефективну і надійну реалізацію виконання рішень в сфері конрольно-ревізійних повноважень та правозастосування.

3. Принципи саморегулювання

5) Режим регулювання та нагляду повинен належним чином використовувати можливості саморегулівних організацій учасників фінансового ринку (СРО), які виконують деякі обов'язки, пов'язані з прямим наглядом у своїх відповідних сферах компетенції.

6) СРО повинні знаходитися під наглядом органів державного регулювання та нагляду, додержуватися стандартів справедливості і конфіденційності під час здійснення своїх повноважень і делегованих обов'язків.

4. Принципи співробітництва щодо регулювання
та нагляду


7) Органи державного регулювання та нагляду повинні мати право надавати один одному інформацію – як відкриту, так і закриту для інших осіб, а також створити механізми надання такої інформації.

Повинна бути розроблена система норм та заходів щодо обміну інформацією між органами державного регулювання та нагляду, а також щодо захисту державної таємниці, комерційної таємниці або інформації конфіденційного характеру.



8) Органи державного регулювання та нагляду повинні надавати допомогу іноземним органам державного регулювання фінансового ринку у нагляді за фінансовими установами, які підлягають під їх юрисдикцію і здійснюють діяльність на території України.

Органи державного регулювання та нагляду повинні здійснювати глобальний консолідований нагляд за діяльністю фінансових установ, які проводять активні міжнародні фінансові операції, ефективно застосовуючи моніторинг і відповідні пруденційні норми щодо всіх аспектів міжнародних операцій, що проводяться цими фінансовими установами на глобальній основі, головним чином, через іноземні філії, спільні підприємства і дочірні підприємства.

Одним з ключових елементів консолідованого нагляду є контакти й обмін інформацією з органами регулювання та нагляду інших держав.

Органи державного регулювання та нагляду повинні ви-магати, щоб місцеві операції іноземних фінансових установ здійснювалися відповідно до тих же стандартів, які пред'яв-ляються до національних фінансових установ, і в інтересах консолідованого нагляду повинні мати в своєму розпорядженні повноваження по обміну необхідною інформацією щодо таких фінансових установ з наглядовими органами країни походження.



Принципи регулювання та нагляду за фінансовим сектором в Україні повинні враховувати міжнародні фінансові стандарти принципового значення:

1) Базові принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю Базельського комітету із банківського регулювання (BIS),

2) Директиву Ради 92/30/ЄЕС про нагляд за кредитними установами на консолідованій основі;

3) Цілі та принципи регулювання ринку цінних паперів. Звіт Міжнародної Організації Комісій з Цінних Паперів (IOSCO), 1998 рік;

4) Директиву Ради 93/6/ЄЕС про достатність капіталу інвестиційних фірм та кредитних установ;

5) Директиву Ради 93/22/ЄЕС про інвестиційні послуги на ринках цінних паперів;

6) Принципи регулювання схем колективного інвестування. Звіт Міжнародної Організації Комісій з Цінних Паперів (IOSCO), 1994 рік;

7) Принципи нагляду за операторами схем колективного інвестування. Звіт Міжнародної Організації Комісій з Цінних Паперів (IOSCO), 1997 рік;

8) Ключові принципи страхової діяльності. Документи Міжнародної асоціації органів по нагляду за страховою діяльністю (IAIS), 2000 рік;

9) Нагляд за фінансовими конгломератами. Документи Об'єднаного Форуму з фінансових конгломератів, 1999 рік;

10) Концентрацію ризиків. Документи Об'єднаного Форуму з фінансових конгломератів, 1999 рік.

ІІ. Стан регулювання фінансового ринку України та нагляду за діяльністю
фінансових установ


1. Загальна характеристика регулювання
фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ

Політико–правові основи регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ
Розвиток основ регулювання фінансового ринку в 1991- 2000 роках відбувався в умовах формування правової бази в основному щодо надання банківських послуг, діяльності на фондовому ринку та страхової діяльності.
Умовно цей період створення законодавчої бази можна поділити на дві стадії:

- з 1991 року по 1996 рік – стадія створення перших законодавчих актів щодо регулювання окремих ринків фінансових послуг та нагляду за діяльністю фінансових установ. Ця стадія характеризувалася прийняттям загального законодавства про підприємницьку діяльність. У сфері фінансового ринку були прийняті Закони України «Про банки і банківську діяльність» (20 березня 1991 року) та «Про цінні папери і фондову біржу» (18 червня 1991 року). Частина правових норм щодо регулювання окремих ринків фінансових послуг приймалася через структури виконавчої влади, зокрема, Декрет Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» (17 березня 1993 року) та Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» (19 лютого 1994 року).

- з 1996 року по 2001 рік – стадія, яка була започаткована прийняттям нової Конституції України та відокремленням проблем розвитку фондового ринку в окрему сферу зі створенням нового органу державного регулювання та нагляду – Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Саме на цю стадію припадає основна кількість актів законодавства щодо питань регулювання окремих ринків фінансових послуг та нагляду за діяльністю фінансових установ, зокрема прийняття Законів України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (жовтень 1996 року), «Про лізинг» (16 грудня 1997 року), «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (10 грудня 1997 року), «Про Національний банк України» (20 травня 1999 року), «Про банки і банківську діяльність» (нова редакція від 7 грудня 2000 року), «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) (15 березня 2001 року), «Про обіг векселів в Україні» (5 квітня 2001 року), «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» (5 квітня 2001 року).

До основних факторів, які визначали розвиток регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ у 1991 – 2000 роках, можна віднести:

1) Перехід до ринкових механізмів регулювання в економіці держави;

2) Зменшення бюджетного фінансування і перехід до комерційного фінансування реконструкції економіки;

3) Запровадження масштабної приватизації і пов'язані з нею:

- розміщення приватизаційних цінних паперів;

- розміщення акцій приватизованих підприємств;

- поява фінансових установ з обслуговування приватизаційних процесів;

- розміщення цінних паперів новими суб'єктами господарської діяльності;

- запровадження практики фінансування дефіциту держав­-ного бюджету і поява облігацій внутрішньої державної позики.

Важливою особливістю цього періоду є формування в державі системи органів з регулювання окремих ринків фінансових послуг та нагляду за діяльністю учасників цих ринків:

- Національний банк України (створений у 1991 році);

- Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (створена у 1995 році);

- структурний підрозділ Міністерства фінансів з нагляду за ринком страхових послуг (створений у 1999 році, як окремий орган та реорганізований у структурний підрозділ Міністерства фінансів України у 2000 році).



Ця система регулювання та нагляду відповідає міжнародному досвіду і, фактично, повторює систему міжнародних організацій щодо регулювання та нагляду:

- Базельський комітет з банківського нагляду (створено у 1974 році);

- Міжнародна організація комісій з цінних паперів (створено у 1989 році);

- Міжнародна асоціація органів нагляду за страховою діяльністю (створена у 1992 році).

Проблеми співпраці органів державного регулювання та нагляду вказаних трьох сегментів фінансового ринку потребують жорсткої координації. Вирішення цієї проблеми назріло як на міжнародному рівні, так і в межах конкретних держав.

У 1996 році створено Об'єднаний Форум з питань функ­ціонування фінансових конгломератів під егідою Базельського комітету з банківського нагляду, Міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO) та Міжнародної асоціації органів з нагляду за страховою діяльністю, який прийняв у лютому 1999 року Документи з нагляду за діяльністю фінансових конгломератів. В Документах визначені принципи та механізми координації органів нагляду за діяльністю


об'єднань фінансових установ (фінансових конгломератів).

Відсутність системного вирішення проблеми реєстрації, регулювання та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ протягом 1995-2000 років створює реальну загрозу повторення "фінансових пірамід", прикладом чого можуть слугувати нещодавні випадки згубної діяльності деяких кредитних спілок. Всупереч сподіванням інвесторів, споживачів фінансових послуг та Уряду щодо піднесення розвитку фінансового ринку України за рахунок впровадження нових фінансових послуг та створення нових фінансових установ, діяльність окремих небанківських фінансових установ в Україні не тільки не допомагає вирішити ці проблеми, але й поглиблює недовіру до фінансового ринку в цілому.



Також залишається ряд невирішених проблем у регулюванні фінансового ринку, зокрема:

- недостатній розвиток нормативно-правової бази, на основі якої повинна встановлюватись відповідальність за правопорушення на фінансовому ринку, а також неузгодженість вже прийнятих нормативно-правових актів між собою;

- недостатній обсяг повноважень органів державного регулювання та нагляду за застосуванням санкцій та притягненням до відповідальності юридичних і фізичних осіб за порушення законодавства;

- слабка координація дій органів державного регулювання та нагляду між собою, а також цих органів з правоохоронними органами та саморегулівними організаціями;

- наявність факторів великих "ризиків" для інвесторів позичальників та інших користувачів фінансових послуг;

- недостатність капіталу та низький рівень професійної підготовки працівників значної частини небанківських фінансових установ;

- відсутність прозорого законодавства та якісної сис­теми обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ обмежують можливості потенційних інвесторів та споживачів фінансових послуг щодо якісного відбору фінансових установ, що у свою чергу зменшує можливості фінансового ринку з мобілізації вільних ресурсів, підвищення обсягів фінансового посередництва та сприяння розвитку фінансового ринку в цілому;

- частина небанківських фінансових установ (зокрема, довірчі товариства, інвестиційні та пенсійні фонди) викликають значну недовіру з боку інвесторів і споживачів фінансових послуг та історично мають досить погану репутацію, пов'язану з відомою "трастовою епопеєю" 1993-1995 років.

Для вирішення цих проблем необхідно забезпечити проведення активної державної політики, спрямованої на подальший розвиток системи регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ.

Структура органів державного регулювання фінансового ринку України та нагляду за ринками фінансових послуг має два рівні:

а) законодавчий рівень – Верховна Рада України;

б) виконавчий рівень:

- Кабінет Міністрів України;

- центральні органи виконавчої влади загального регулювання та нагляду – Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація України, Державний комітет статистики.

- спеціалізовані центральні органи виконавчої влади – Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Міністерство фінансів України;

- органи місцевого самоврядування – органи державної реєстрації суб'єктів господарської діяльності;

Верховна Рада України. Координацію розробки системи нормативно-правових актів, що мають юридичну силу Закону, регламентують регулювання фінансового ринку України та нагляд за діяльністю фінансових установ, а також їх прийняття здійснює Верховна Рада України. Координація законодавчого процесу здійснюється шляхом попереднього прийняття відповідних концепцій, визначення політики та головних принципів, які складають основу для подальшої розробки окремих законів і програм.

Згідно з Конституцією України:

- виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види і типи (стаття 92).

- організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України (частина 2 статті 120). Утворення конкретних центральних органів виконавчої влади не є компетенцією Верховної Ради України.

- Верховна Рада України здійснює парламентський контроль у межах, визначених Конституцією України (стаття 85).

Президент України. Згідно з Конституцією Президент України хоч і не є главою виконавчої влади чи уряду, проте має значні компетенційні преференції щодо виконавчої гілки державної влади. Ключовими серед них є повноваження з питань формування та зміни персонального складу Кабінету Міністрів України, утворення, реорганізації та ліквідації міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, призначення на посади та звільнення з посад керівників цих органів, а також скасування актів Уряду.

Як глава держави, Президент України наділений правом контролю за додержанням законності в усіх структурах і сферах функціонування виконавчо-розпорядчої системи держави. Президент України має право відмінити акти Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Президент є гарантом додержання Конституції України, забезпечення конституційних прав та свобод (стаття 102 Конституції України).

Для здійснення своїх функцій, зокрема й контрольних, Президент України може створювати необхідні дорадчі, консультативні та інші допоміжні органи та служби (п.28 статті 106 Конституції України). Одним з таких органів є Адміністрація Президента України, яка в своїй структурі має контрольне управління і організовує контроль за виконанням законів, указів, розпоряджень, а також доручень Президента України органами державної виконавчої влади та їх посадовими особами.

Питання утворення центральних органів виконавчої влади віднесено Конституцією України до компетенції Президента України та Кабінету Міністрів України. Згідно з пунк­том 15 ст. 106 Конституції України Президент України утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах грошей, передбачених на утримання органів виконавчої влади.

З метою виконання законів і в межах своєї компетенції Президент України видає Укази і Розпорядження, які мають підзаконний характер і є обов'язковими для виконання на всій території України.

Кабінет Міністрів України. На підставі ст. 116 Конституції України забезпечує виконання Конституції і законів України, актів Президента України щодо проведення фінансової політики.

Згідно з Конституцією України:

- забезпечення проведення фінансової, цінової, інвести­цій­ної та податкової політики, а також розробка і здійснення за­гальнодержавних програм економічного розвитку України належить Кабінету Міністрів України (пункти 3 та 4 ст. 116).

- Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в межах грошей, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів (частина 5 ст. 114).



Виходячи з міжнародно-визнаної класифікації видів фінансових послуг, фінансовий ринок України в час­тині регулювання та нагляду можна умовно розділити на такі сегменти:

1) Ринок банківських послуг;

2) Фондовий ринок;

3) Ринок страхових послуг;

4) Ринок послуг інших небанківських фінансових установ.

Характеристика стану регулювання фінансового ринку України та нагляду за ринками фінансових послуг включає:

1) законодавчу базу, яка регламентує діяльність на ринках фінансових послуг;

2) орган (органи) державної влади, який здійснює регулювання та/ або нагляд;

3) професійних учасників конкретного ринку фінансових послуг;

4) перелік послуг, що надаються професійними учасниками ринку;

5) системи взаємозв'язків учасників ринку;

6) саморегулювання та/або самоврядування.
2. Особливості ринку банківських послуг

1) Законодавча база, яка регламентує діяльність на ринку банківських послуг.

Згідно з Конституцією України:

- Верховна Рада України призначає на посаду та звільняє з посади Голову Національного банку України за поданням Президента України, а також призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку України (стаття 85).

- Президент України призначає другу половину складу Ради Національного банку України (стаття 106).

- Національний банк України має право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України (стаття 93) та забезпечує стабільність грошової одиниці України – гривні (стаття 99).

- Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням (стаття 100).



Крім норм Конституції України, система банківського законодавства базується на принципах ефективного нагляду за банківською діяльністю Базельського комітету із банківського регулювання.

В розвиток Конституції України та міжнародних норм Верховна Рада України прийняла ряд актів законодавства, зокрема: Закони України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року; «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року; «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 року, «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 року.

Норми Конституції України та вказані Закони України нині складають досить завершену систему банківського законодавства України.



2) Орган державної влади, який здійснює регулювання, контроль та нагляд на ринку банківських послуг. На виконання норм Конституції України та актів законодавства в Україні створено центральний державний банк – Національний банк України з управліннями, що відповідають адміністративно-територіальному устрою України.

Національний банк України (далі – Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України», Законом України «Про банки і банківську діяльність» та іншими законами України.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених Законом України «Про Національний банк України» випадках – також за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Національний банк виконує також інші функції:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики


визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, грошей та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту бан­ківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд;

9) веде реєстр банків, їхніх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

11) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

12) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;

13) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

14) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

15) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

16) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

17) бере участь у підготовці кадрів для банківської си­стеми України;

18) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.



3) Учасники ринку банківських послуг. Єдиним видом професійних учасників ринку банківських послуг є банки – юридичні особи, які мають виключне право на підставі ліцен­-зії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошей фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених грошей від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

4) Банківські послуги:

1) прийняття вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошей з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування грошей на них;

3) розміщення залучених грошей від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Операції, визначені пунктами 1-3, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2-3, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України.

Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.



За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

3) перевезення валютних цінностей та інкасацію грошей;

4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

з інструментами грошового ринку;

з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.



5) Наявність системних взаємозв'язків учасників ринку банківських послуг. Національний банк України та банки складають єдину банківську систему України.

Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.


следующая страница >>