Київський національний університет імені Тараса Шевченка - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Київський національний університет імені Тараса Шевченка 1 334.95kb.
Київський національний університет імені тараса шевченка на правах... 15 1916.81kb.
Київський національний університет імені тараса шевченка 1 78.41kb.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут... 1 237.29kb.
Київський національний університет імені тараса шевченка литвинчук... 1 300.59kb.
Київський національний університет імені тараса шевченка інститут... 2 516.76kb.
Міністерство освіти україни київський національний економічний університет... 1 239.06kb.
Ільченко Інна Юріївна аспірант, двнз «Київський національний економічний... 1 32.35kb.
Тонюк М. О. к е. н., доцент кафедри економіки підприємств двнз «Київський... 1 82.79kb.
Український інститут національної пам’яті національний музей тараса... 33 7279.64kb.
Програма розроблена на підставі Законів України "Про освіту" 1 97.86kb.
Рішення № Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі 1 57.64kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка - страница №1/4



Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

На правах рукопису




Хамник Марина Миколаївна

УДК 346.91 (477)(091)




Формування і розвиток господарських судів в Україні (історико-правовий аспект)

Спеціальність 12.00.01 —  теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник   

Шевченко Олександр Оксеньтійович, 

доктор юридичних наук, професор

Київ — 2009



ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………..…………...……3

РОЗДІЛ 1. Історіографія та методологія

дослідження формування і розвитку господарських судів

в Україні………………………………………………………….….….…....12

    1. Історіографія дослідження……………………...…..………..........12

    2. Методологічні основи дослідження організації

господарського судочинства в Україні……………………….……….….…24

РОЗДІЛ 2. Виникнення і розвиток правових форм

організації та функціонування органів господарського

судочинства в Україні……………………………………………….……...41

2.1. Комерційні суди як потреба соціально-економічного

розвитку України……………………………………………………….…….41

2.2. Одеський комерційний суд – початок відліку

історії господарських судів України…………………………………….......65

2.3. Орган державного арбітражу. Проблеми правового

статусу державного арбітражу як органу державної

влади в СРСР ………………………………………………………………….81



РОЗДІЛ 3. Трансформація арбітражних судів в

господарські суди України……………..…………………………………111

3.1. Створення арбітражних судів в Україні…………………..……….…111

3.2. Судово-правова реформа в Україні та господарські суди………..….121

3.3. Господарські (спеціалізовані) суди – європейська

модель децентралізації судової влади………………………….…..……..149

ВИСНОВКИ…………………………………………………………..……169

Список використаних джерел ………….…………….................................178



ВСТУП

Кризова ситуація, яка склалась сьогодні в Україні у здійсненні судово-правової реформи, пов’язана насамперед з тим, що науковці і практики не можуть дійти згоди щодо судової системи, яку необхідно побудувати. Необхідність здійснення судово-правової реформи обумовлена процесами становлення ринкових механізмів функціонування економіки, демократичних інститутів і цінностей, неадекватністю судових інститутів державної влади та неможливістю здійснювати поставлені перед ними завдання.

Судово-правова реформа, яка здійснюється в Україні починаючи з 1992 року, вирішила доволі багато назрілих питань функціонування судової системи, але разом з тим вона породила ще більше нових проблем. Хоча з початку здійснення судово-правової реформи зроблено чимало, але для завершення цього процесу потрібно докласти ще багато зусиль.

Шарль Монтеск’є вбачав у самостійній судовій гілці влади, рівноправній двом іншим гілкам влади, гарантію дотримання конституції та законів у державі [1, с.156]. Георг Гегель, розглядаючи громадянське суспільство як «сполучну ланку, що знаходиться між розрізненими індивідами та державою як найвищою формою людської організації» [2, с.211], звертав увагу на те, що правосуддя, яке гарантує свободу та захист власності, є однією з трьох глибинних ознак громадянського суспільства. Виходячи з позиції, що специфіка громадянського суспільства полягає у його здатності до саморегулювання, відносної автономності від державно-владного втручання, сучасні дослідники вказують на вільний доступ до незалежного правосуддя, як один із основоположних механізмів саморегулювання громадянського суспільства, поряд з вільним ринком (економічним механізмом) та політичною свободою [3, с.628].

Фундаментом реформування діючої судової влади повинна стати довіра громадян, їх впевненість в об’єктивності та незалежності суддів, адекватності судових процедур та структурної організації системи правосуддя їх потребам.

Ідеологія судової реформи має бути насамперед ув’язаною із загальним контекстом суспільного реформування, а запровадження новаторських підходів повинно враховувати методологічну єдність, системність, історичну та наукову обґрунтованість змін, організаційну та структурну упорядкованість органів правосуддя, замість ситуативного скасування або заміни окремих елементів.

Соціальні та економічні перетворення в Україні, поглиблення економічних реформ, потребують подальшого удосконалення системи судоустрою, зокрема, системи господарських судів.

З прийняттям у 2002 році Закону України «Про судоустрій України» завершився перший етап судової реформи, загальною ознакою якого було впровадження структурних змін у судовій системі, приведення системи судових органів у відповідність до принципів, закріплених у Конституції України – територіальності і спеціалізації [4, с.13].

Зараз Україна знаходиться на другому етапі судової реформи: на черзі прийняття законопроектів, спрямованих на вдосконалення судової системи.

Актуальність дослідження. Господарські суди України пройшли тривалий шлях розвитку від комерційних судів Російської імперії, до складу якої входили українські землі, до повноцінних судових органів.

Щоб більш глибоко зрозуміти місце і роль господарського суду як правового інституту, який покликаний вирішувати господарські спори, необхідно дослідити історичні форми його існування, роль і місце в системі державних (судових) органів та етапи його реформування. У працях, присвячених проблемам становлення і розвитку судової влади в Україні, недостатньо дослідженими є питання створення та функціонування органів господарської юрисдикції, історичні передумови їх виникнення. Дослідниками, як правило, вивчались окремі періоди розвитку господарських судів, без цілісного глибокого історико-правового аналізу перетворень у цій системі.

Актуальність будь-якого історико-правового дослідження визначається місцем досліджуваного явища в історичному процесі і рівнем розроблення теми. Створення комерційних судів, зокрема Одеського комерційного суду, а згодом органів державного арбітражу, які в подальшому були перетворені в арбітражні (господарські) суди, є надзвичайно важливими етапами в історії розвитку органів господарської юрисдикції України. Важливими також є соціально-економічні передумови, в результаті яких проходили організаційно-правові зміни в системі органів господарської юрисдикції.

У період з 1922 по 1930 роки, тобто у післяреволюційний період, склались особливі соціально-економічні відносини, які стали передумовою для створення і розвитку органів господарської юрисдикції - системи арбітражних комісій. Процес діяльності арбітражних комісій у період з 1922 по 1930 роки є надзвичайно цікавим у тому плані, що саме в цей період вказані органи діяли як спеціальні суди і мали виключно судові функції.

Починаючи з 1931 року арбітраж починає набувати статусу особливого, принципово нового органу по захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів, шляхом розширення повноважень та можливостей впливу на економіку країни. У цей період удосконалюються форми його діяльності, структура, законодавчо упорядковується процедура розгляду спорів.

У зв’язку з невідповідністю повноважень органів державного арбітражу поставленим перед ними завданням у період 1960-1990 років інтенсивно обговорюється питання зміни їх організаційно-правової форми. У цей період відбуваються спроби удосконалити організаційну структуру та діяльність органів державного та відомчого арбітражу, з метою їх пристосування до нових економічних умов та підвищення впливу на економіку країни.

Зміни в організаційній структурі та залежність від органів виконавчої влади не змогли забезпечити неупереджене та ефективне правосуддя в умовах зародження ринкової економіки. Саме тому 4 червня 1991 року Верховною Радою Української СРСР було прийнято Закон „Про арбітражний суд”, на підставі якого відбулось перетворення арбітражу в незалежний судовий орган для здійснення правосуддя в господарських відносинах.

Необхідність наукового осмислення процесу становлення і діяльності органів господарської юрисдикції зумовлена, з одного боку, практичними проблемами трансформації судової гілки влади в цілому та функціонуванням системи господарських судів України зокрема, а з іншого — теоретичними проблемами, пов’язаними з методологічним забезпеченням подальшого проведення судово-правової реформи.

Аналіз ступеня наукової розробки правових та організаційних засад становлення і діяльності господарських судів в Україні дає змогу визначити сталу тенденцію до піднесення дослідницького інтересу до цієї проблеми. Однак, поза увагою дослідників залишаються питання історичного та методологічного аналізу діяльності таких органів, трансформації їх в ринкових умовах у повноцінні органи судової влади, їх роль в регулюванні економічних відносин, процесі здійснення судово-правової реформи, з метою вироблення прийнятної для України моделі функціонування судової системи. Саме це й зумовило вибір дисертантом теми дослідження.

Автор виходив також з того, що вивчення історії розвитку та правової природи інституту господарського судочинства в Україні може бути використано при розробці державної концепції розбудови національної судової системи.



Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у відповідності до планової тематики науково-дослідної роботи на кафедрі теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, тема №06 БФ 042-01 „Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу”, номер державної реєстрації 0106U006631.

Мета дисертаційного дослідження полягає у проведенні комплексного дослідження формування і розвитку господарських судів в Україні. На основі широкого аналізу процесу функціонування господарських судів автор прагне виявити як позитивні, так і негативні результати діяльності вказаних органів. У відповідності до мети дослідження у дисертаційній роботі визначено наступні завдання:

  • розкрити процес формування комерційних судів та особливості їх розвитку в Російській імперії, до складу якої входили українські землі, дати загальну характеристику діяльності Одеського комерційного суду;

  • дослідити особливості процесу розвитку арбітражних комісій та державного арбітражу, повноваження, їх правовий статус, місце та роль в системі державних органів;

  • дослідити процес трансформації арбітражних судів в господарські суди;

  • визначити сутність юрисдикції господарських судів та особливості здійснення правосуддя в господарських спорах;

  • на основі вивчення історичного досвіду функціонування органів господарської юрисдикції здійснити науковий аналіз організаційно-правових проблем вдосконалення діяльності господарських судів;

  • окреслити перспективи діяльності господарських судів в Україні в умовах судової реформи.

Об’єктом дослідження є органи господарської юрисдикції в Україні, суспільні відносини, в умовах яких вони виникли і розвивалися, їх вплив на економічні процеси.

Предметом дослідження є закономірності формування і розвитку, правове становище господарських судів в Україні на різних етапах їх функціонування, законодавчі акти, які регламентували їх діяльність, система, склад, структура, повноваження.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у положеннях та висновках, які мають не тільки теоретичне, але й практичне значення.

1) Вперше здійснено комплексне дослідження історії виникнення і розвитку господарських судів України, визначено їх роль та місце в системі державних органів, а також їх правову природу на різних етапах.

2) Обґрунтовано, що історичний досвід діяльності комерційних судів та Одеського комерційного суду зокрема є об'єктивним продовженням вітчизняних традицій торгового судочинства і має безпосередній зв'язок зі становленням органів господарської юрисдикції в сучасній Україні.

3) Встановлено, що органи державного арбітражу були формально незалежними юрисдикційними та контролюючими органами, здатними активно впливати на зміцнення законності та правопорядку в господарській діяльності, на організацію договірних відносин, тоді як арбітражні суди, створені на базі державного арбітражу, стали принципово новою формою здійснення правосуддя.

4) Встановлено, що існування господарської юрисдикції в Україні повністю відповідає Конституційним принципам територіальності та спеціалізації.

5) Обґрунтовано, що реформування судової системи в цілому має відбутись на користь збереження господарських судів, як окремої ланки, про ефективність якої свідчить історичний досвід та оптимальна процедура вирішення ними економічних спорів.

6) Досліджено можливість використання історико-правового досвіду становлення і розвитку органів господарської юрисдикції в Україні при розробці концепції судово-правової реформи.

Методи дослідження. Методологічна база дисертаційної роботи поєднує в собі загальні та спеціальні методи наукового дослідження, які проаналізовані в підрозділі 1.2 даної роботи. Щодо загального методологічного фундаменту, дисертація спирається на метод матеріалістичної діалектики при дослідженні історико-правових явищ. Основу спеціально-наукових методів склали: історико-порівняльний, системно-структурний, функціональний і порівняльно-правовий методи дослідження.

Практичне значення одержаних результатів Теоретичні висновки і положення, що містяться в дисертації, можуть бути використані в процесі викладання навчальних і спеціальних курсів з історії держави і права України, теорії держави і права, господарського права тощо, а також при розробленні учбово-методичних посібників для студентів юридичних вузів, при підготовці наукових доповідей, написанні курсових і дипломних робіт, у загальнотеоретичних та історичних дослідженнях судової системи України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані як матеріали при реалізації судово-правової реформи, зокрема, при підготовці законопроекту «Про судоустрій», Концепції судово-правової реформи.



Особистий внесок здобувача. Дисертант самостійно здійснював комплексний науковий аналіз закономірностей формування і розвитку, правового становища господарських судів в Україні на різних етапах їх функціонування, а також самостійно написав дисертацію. Всі фахові публікації автора підготовлені особисто, без участі співавторів. Усі доповіді автора на конференціях підготовлені самостійно, без участі інших осіб.

Апробація результатів дослідження проводилась на засіданні кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, під час проведення семінарських занять з історії держави і права на юридичному факультеті Ужгородського національного університету, у доповідях на наукових конференціях: „Проблемні питання застосування господарського законодавства” (Ужгород, 2008), „Реалізація в Закарпатській області державної політики співпраці із закордонними українцями: стан, проблеми, перспективи” (Ужгород, 2008).

Публікації. Результати дослідження знайшли відображення у 5-ти наукових публікаціях, чотири з яких опубліковані у фахових виданнях:

  1. Хамник М.М. Державний арбітраж: особливий орган державної чи судової влади в СРСР? Проблеми правового статусу / М.М.Хамник // Вісник господарського судочинства. - 2007. - №4. – С. 125-131.

  2. Хамник М.М. Комерційні суди Російської імперії як невід’ємна частина історії господарських судів України/ М.М.Хамник // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. - Випуск 7. - 2007.– С. 219-223.

  3. Хамник М.М. Господарські (спеціалізовані) суди – європейська модель децентралізації судової влади / М.М.Хамник // Судова апеляція. - 2007. - № 3 (8). - С. 65-74.

  4. Хамник М.М. Актуальні проблеми господарського права / М.М.Хамник // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. - Випуск 7. - 2008. – С. 364-366.

  5. Хамник М.М. Принцип спеціалізації у розбудові судової системи України та господарські суди /М.М.Хамник //Судоустрій і судочинство в Україні. – 2007. -№2.- С.17-23.


РОЗДІЛ 1

Історіографія та методологія дослідження формування і розвитку господарських судів в Україні

1.1. Історіографія дослідження

Суди є однією з найдавніших інституційних утворень людства, яке виникло ще в додержавні часи. Історичні корені господарських судів України також беруть свій початок у глибині віків. Потреба у судовому органі виникає завдяки появі приватної власності та нових майнових відносин, а також через прагнення людини захистити свій добробут. Саме розвиток майнових відносин, які, у свою чергу, породжували певні зобов’язання, необхідність захисту таких відносин, сприяли створенню особливого суду.

Оскільки суд займає центральне місце в побудові кожної держави, а також має важливе суспільне значення, так як співвідноситься з такими загальносуспільними цінностями як законність та справедливість, він завжди був об’єктом дослідження вчених. Зокрема, діяльність судів висвітлювалась у працях таких видатних стародавніх мислителів як Арістотель у праці «Політика», Платон у працях «Держава», «Закони», Полібій «Історія в сорока книжках», Епікур «Про природу» та інших. Принципи побудови незалежного суду віддзеркалені також у працях Дж. Локка «Два трактати про правління» і Ш.-Л. Монтеск'є «Про дух законів». Французький мислитель Ж.-Ж. Руссо одним з перших визначив функціональну роль суду як гаранта недоторканності свободи людини у своїй праці «Про суспільний договір».

Поряд із дослідженнями загальних принципів побудови суду слід також згадати роботи з історії окремих державних установ і судових органів. Так, організацію і діяльність суду, судову реформу 1864 року, вивчали: І.В. Гессен у праці «Судебная реформа» [5], Г.О. Джаншієв «Основы судебной реформы»[6], М.О. Філіпов «Судебная реформа в России»[7], О.Ф. Коні «Отцы и дети судебной реформы» [8] та інші дослідники.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Порівняльний аналіз особливостей реформування судової системи у пострадянських державах та європейських країнах здійснено у працях Є. Абросимової, А. Бєднякова, І. Василенко, А. Воробйова, Н. Єлісєєва, М. Клеандрова, Н. Кострової, Г.Ласки, О. Петруніної, С. Проніна, М. Сироти, Я. Старцева, Т. Супатаєва, Є. Харитонова, В. Шишкіна.

Проблемі співвідношення цивільно-процесуальних та господарсько-процесуальних форм захисту прав та законних інтересів юридичних осіб — суб’єктів господарської діяльності, присвячено чимало праць українських і російських юристів — В. Блажеєва, В. Гапєєва, В. Жуйкова, В.Мусіна, М. Оніщука, С. Пелевіна, О. Сухорукова, Я. Федорова, Н.Чечиної, Д. Чечоти.

Дослідженню принципів і форм діяльності господарського суду, як спеціального інституту захисту прав та інтересів суб’єктів господарської діяльності, присвячені дослідження Г. Атаманчука, М. Бялика, С.Бородіна, Г. Дроздова, Л. Картужанського, А. Козлова, В.Кудрявцева, В. Мамутова, Г. Петрова, І. Побірченка, Н. Саліщева, Б. Хангельдієва, Я. Туліна, О.Бринцева.

Зокрема, у роботі О.Бринцева містяться пропозиції об’єднати системи загальних і господарських судів. Автор обґрунтовує це тим, що вони дістались Україні у спадок від СРСР, а економічні процеси, які відбуваються в нашій країні, сприяють тенденції їх наближення до судів загальної юрисдикції [23, с.7].

За твердженнями С.Бородіна і В.Кудрявцева об’єднання судів загальної та господарської юрисдикції дасть можливість уникнути спорів між арбітражними (господарськими) судами та судами загальної юрисдикції з приводу підвідомчості справ, запобігти поданню позовів у той або інший суд (а іноді і у обидва одразу), аби тільки виграти справу [24, с.21-27].

Аналіз досліджуваної літератури свідчить про те, що питання про доцільність автономної господарської юрисдикції не є новим. Подібні дискусії з цього приводу точились у Російській федерації протягом 1991-1994 років, але завершились на користь збереження системи господарських судів [25, с.25].

Автор дисертації не поділяє думку тих авторів, які заперечують особливості господарської юрисдикції та вважають за необхідне знищити її, приєднавши до загальної юрисдикції, адже децентралізація судової влади шляхом створення спеціалізованих судів обумовлена необхідністю здійснення більш професійного судового захисту у сфері таких правовідносин, регулювання яких становить для суспільства особливий інтерес.

Нові умови економічного розвитку України вимагали кардинального реформування держарбітражу, перетворення його в незалежний судовий орган. З прийняттям у червні 1991 року Верховною Радою Української СРСР Закону „Про арбітражний суд”, арбітраж перетворився в незалежний судовий орган.

Проблемам становлення та діяльності арбітражних судів в Україні присвячені праці В. Баранкова, Б. Бігуна, В. Комарова, О. Коцюби, І. Марочкіна, В. Погорілка, А. Селіванова, Н. Сібільова, В. Сташиса, В. Шелестова, Д.Притики.

Особливо слід відзначити монографію Притики Д.М. „Арбитражный суд: проблемы организации и деятельности”. У вказаній праці автор узагальнив свої багаторічні дослідження з питань організації юрисдикційних органів, які вирішують господарські спори, практики роботи в системі арбітражу. Автором проаналізовані також норми процесуального законодавства, які застосовуються органами господарської юрисдикції при здійсненні правосуддя; внесено і обґрунтовано ряд пропозицій, направлених на виконання вимог Конституції України, на покращення організації судового управління.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Проаналізувавши значну кількість історичних джерел, автор дисертаційної роботи встановив, що дослідниками, як правило, досліджувались лише окремі періоди розвитку господарських судів без цілісного глибокого правового аналізу перетворень, що мали місце у цій системі. Саме тому автор у даній роботі ставить собі за мету провести комплексне історико-правове дослідження передумов виникнення та функціонування системи господарських судів, визначивши їх роль і місце в системі судових органів.

1.2. Методологічні основи дослідження формування і розвитку господарських судів в Україні

Одним з важливих завдань сучасної науки є необхідність використання її основних здобутків у реальному житті. Єдність теорії і практики будь-якої науки прямо залежить від стану методології наукового пізнання, а також від того, наскільки точно визначені основні прийоми та способи пізнання того чи іншого правового явища.

Методологічною основою правової науки, як і будь-якої суспільної науки, є закони і категорії матеріалістичної діалектики, за допомогою яких розкриваються основні закономірності розвитку держави і права, визначаються напрямки удосконалення законодавства та практики його застосування.

Для того, щоб отримати об’єктивне уявлення про сутність органів господарської юрисдикції і методах їх діяльності, необхідно дослідити основні риси, виявлені на підставі проведеного аналізу спеціальної літератури, нормативних актів, які визначають повноваження та місце вказаних органів у державному апараті, історичних матеріалів, які фіксують їх правовий статус тощо.

Не дивлячись на те, що органи господарської юрисдикції були предметом дослідження багатьох вчених як радянської правової науки так і сучасних дослідників, зокрема й українських, проблеми їх правової природи до кінця не досліджені, не має єдиної точки зору на цю проблему. Не має також єдиних поглядів у питаннях методології вивчення вказаних органів.

Під час проведення дослідження будь-якого явища необхідно використовувати як загальнонаукові методи дослідження, зокрема, методи порівняння, аналізу, так і специфічні, притаманні окремій галузі.

Застосування загальних і специфічних методів дослідження повинно бути комплексним, з обов’язковим дотриманням законів і прийомів формальної логіки. Без додержання цієї умови неможливо отримати достовірні результати дослідження.

Використання різних методів наукового пізнання повинно обумовлюватись насамперед метою і поставленими завданнями наукового дослідження. Лише правильне співвідношення прийомів і методів дослідження може забезпечити достовірність результатів наукового пізнання.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Не можна заперечувати той факт, що арбітраж мав багато спільного з органами державного управління. Аналіз організації і структури арбітражу, його компетенції дають підстави стверджувати, що він подібний до органів управління. Проте, однозначно віднести його до органів державного управління було б не зовсім правильно.

Отже, вивчення окремих ознак, навіть дуже суттєвих, окремо від інших ознак, не може дати правильне уявлення про сутність досліджуваного предмету чи явища. Не може дати правильне уявлення і сума другорядних ознак про досліджуваний предмет.

Віднесення органів державного арбітражу до тієї чи іншої гілки влади та категоричне заперечення його подвійної природи, свідчить про неправильне використання порівняльного методу, яке полягає в намаганні знайти виключно схожі чи відмінні ознаки у порівнюваних предметах.

Разом з тим, у визначенні правової природи будь-якого органу основою повинно стати визначення в його діяльності основних функцій. Аналогічний підхід необхідно використовувати також при вивченні органів господарської юрисдикції.

Так, основною функцією будь-якого суду є здійснення правосуддя, тому всі інші функції, які він здійснює, є лише похідними від неї. Саме це і є основним у визначенні місця арбітражного (господарського) суду в системі органів державної та судової влади.

Що стосується арбітражного (господарського) суду, то він створювався саме як орган по вирішенню господарських спорів, які виникали між юридичними особами, державними та іншими органами в процесі здійснення ними господарської діяльності. Що стосується органів, які передували створенню арбітражних (господарських судів), а саме, арбітражних комісій, державних арбітражів, то тут необхідно дослідити історичні матеріали, нормативні акти, на підставі яких вони були створені.

Як свідчать історичні матеріали, необхідність створення найперших органів господарської юрисдикції, комерційних судів, викликала потреба в оперативному та кваліфікованому вирішенні торгових суперечок між учасниками торгів.

Найперші органи господарської юрисдикції були створені у формі судових органів. Разом з тим, вони відрізнялись від існуючих судів особливим процесом здійснення правосуддя, який відповідав потребам торгівлі.

Що стосується арбітражних комісій та органів арбітражу, то вони також були створені з метою вирішення правових суперечок спочатку між органами та підприємствами одного відомства (арбітражні комісії), а згодом усіх підприємств, установ та організацій.

Якщо забрати в господарського суду та його попередників функцію вирішення господарських (торгово-економічних) спорів, то суд перестане бути судом, а арбітраж – арбітражем.

Додаткові функції органів господарської юрисдикції є також не менш важливим і відіграють значну роль у можливості здійснення ними своєї основної функції - захист прав і законних інтересів господарюючих суб’єктів. Так, господарські суди не змогли б нормально функціонувати без права Вищого господарського суду давати роз’яснення вищестоящим судам з питань застосування законодавства та інших нормативно-правових актів. Роль господарського суду була б применшеною, якби вони не виконували превентивну функцію, зокрема, не повідомляли б суб’єктів господарювання про виявлені в процесі розгляду справи правопорушення, або органи прокуратури про дії суб’єктів господарювання, в яких містяться ознаки складу злочину тощо.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Перетворення органів державного арбітражу саме в господарські суди надало можливість пристосувати механізм юрисдикційного органу, що призначений для вирішення господарських спорів, до особливостей більшості таких спорів. Однак, науковий пошук, розрахований на потреби практики, на цьому не припинено. Вивчення проблеми методології становлення і розвитку органів господарської юрисдикції має важливе практичне значення, оскільки діяльність комерційних судів, трансформація органів державного арбітражу в господарські суди вимагає наукового осмислення з метою вироблення конкретних практичних рекомендацій щодо реформування судової системи в цілому та господарських судів зокрема.

Отже, необхідність наукового осмислення процесу становлення і діяльності господарських судів зумовлена, з одного боку, практичними проблемами функціонування системи господарських судів України, а з іншого — теоретичними проблемами, пов’язаними з методологічним забезпеченням такої трансформації.

РОЗДІЛ 2

Виникнення і розвиток правових форм організації та функціонування органів господарського судочинства в Україні

2.1. Комерційні суди як потреба соціально-економічного розвитку України

Потреба у судовому органі виникає через появу майнових відносин, прагнення людини захистити свій добробут. Саме розвиток економічних відносин, зокрема торгівлі, матеріального добробуту та необхідність захисту таких відносин викликали необхідність у створенні особливого суду. Згадки про такі суди можна зустріти ще в глибокій давнині. Це були суди, які вирішували спори, пов’язані з морською торгівлею. Разом з тим такі суди не були сталим організаційним утворенням і не мали постійних суддів. У різних державних утвореннях вони відрізнялись за формою свого існування. Зокрема, у Єгипті для розгляду кожної конкретної справи купцям надавалась можливість вибирати суддів зі свого середовища. Тобто, не було морського суду, як постійно діючого інституту для вирішення комерційних справ, пов’язаних з морською торгівлею, а кількість суддів для вирішення кожної конкретної справи залежала від волевиявлення учасників такого спору. На відміну від стародавнього Єгипту, в Афінах існував особливий морський суд – «навтодіки». Судді (арбітри) найчастіше обирались релігійними організаціями. У таких судах одне з основних місць посідали амфіктонії, серед яких особливе значення мала пилейсько-дельфійська, в обов’язки якої входила охорона двох святинь –Деметри в Антулі та Фермопілах і Аполлона в Дельфах. Біля них два рази на рік збирались представники майже всієї Греції, і таке зібрання могло виступати в якості арбітражного суду [35, с.104].

Розвиток економічних форм здійснення господарської діяльності потребував створення незалежних судових органів, які б вирішували не тільки торгівельні справи, але й інші суперечки, які виникали між учасниками таких відносин. Такі суди потребували особливого статусу та способу здійснення правосуддя, за допомогою якого б забезпечувалось належне та оперативне вирішення спорів. Історично такі суди було започатковано ще в стародавньому Римі. Саме тут виникло право державних судових магістратів організовувати судовий розгляд кожного окремого спору. Поряд з іншими формами об’єднання (примирення), зазначає Корецький В.М., «з’являється необхідність у встановленні миру не звичайним судовим шляхом, а шляхом посередництва, примирювального процесу» [36, с.57] .

Для розгляду спорів застосовувався і спеціальний процес – «reccuperatio». Це був особливий судовий процес, який відрізнявся від загальноцивільного – «асtio», застосуванням звичаїв, зокрема звичаїв торгового обороту, відсутністю формалізму, оперативністю вирішення спорів, сприянням досягненню примирення. Суддя в такому суді виступав у ролі арбітра, тобто, міг вирішувати спір на свій розсуд.

У результаті падіння давньоримської держави відійшло у минуле існування зазначених форм судових органів, а особливий процес розгляду господарських спорів злився із загальноцивілістичним.


  • Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

  • губернські палати кримінального суду як апеляційна інстанція з кримінальних справ;

  • губернські палати цивільного суду як апеляційна інстанція з цивільних справ;

  • губернські казенні палати для житлових справ і управління казенними прибутками;

  • губернські земські суди: верхні, апеляційні (з двома департаментами – кримінальних і цивільних справ) і нижні – для справ поліцейських і торгового нагляду;

  • повітові, або окружні суди: верхні, апеляційні і нижні – для кримінальних справ і цивільних справ повіту;

  • губернські магістрати, з поділом кожного на два департаменти – для кримінальних і цивільних справ;

  • губернські суди: верхня розправа і нижня розправа;

  • губернські совісні суди: верхні (апеляційні) і нижні.

Міські магістрати згідно Установ для губерній були виключно судовими органами, юрисдикція яких поширювалась на купців та міщанство. Крім того, при кожному міському магістраті утворювались міський сирітський суд для «купеческих и мещанских вдов и малолетних сирот» [52, №14392].

Що стосується митних судів, то вони продовжували існувати в прикордонних містах і вирішували переважно торгові справи.

Основна заслуга вказаного акту полягала у тому, що у ньому простежувалась спроба зробити суд незалежним органом для здійснення правосуддя. Про це, зокрема, свідчило те, що новостворені судові органи розглядали справи, у переважній більшості, колегіально, із залученням до здійснення правосуддя громадськості, відкритість судових процесів, виборність судових органів тощо.

Усні митні суди продовжували існувати в прикордонних містах. Вони, переважно, розглядали торгові справи російських та іногородніх купців з іноземцями.

За часів правління Павла І катеринославському губернатору було наказано греків, албанців, молдаван, болгар та інших іноземців, які на той час проживали в Одесі, зарахувати до купців або міщан, виходячи з роду промислу чи ремесла і розміру капіталу, та заснувати для них магістрат на тих засадах, на яких він існував в німецьких містах, Ризі та Ревелі.

Створення в дев’ятнадцятому столітті Державної Ради, міністерств, Комітету міністрів та його Ради призвело до того, що у Сенату залишилась лише судова влада, відокремлення якої завершилось судовою реформою 1864 року.

Реформатори при розробці статутів 1864 усвідомлювали негативне об’єднання в одному органі (Сенаті) касаційної та апеляційної інстанцій, у зв’язку з чим визначили його повноваження виключно як органу «верховної ревізії суду», на рішення якого «нема апеляції», тобто вищої судової інстанції. Він складався з двох касаційних департаментів: для вирішення кримінальних та цивільних справ.

Формування спеціальних комерційних судів здійснювалось паралельно з формуванням загальних судів.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Що стосується судової реформи, то для її впровадження була створена спеціальна комісія на чолі з В.П.Бутковим. На підставі вивчення історичного досвіду створення та функціонування судових органів Росії та інших країн, імператором Олександром ІІ у 1864 було затверджено Судові статути, якими закріплювались основні буржуазно-демократичні принципи судочинства: гласність, усність, змагальність. Більшість запроваджених принципів застосовувались у діяльності комерційних судів. Також нормами Статутів було введено інститут судових слідчих, адвокатуру, реорганізовано існуючу систему прокуратури. Більшість судових органів стали формуватись на виборній основі.

Оновлення судової системи негативно позначилось на ставленні влади до комерційних судів, хоча саме від них влада перейняла неабиякий досвід в організації здійснення правосуддя. Під час проведення судової реформи розгорнулись дискусії з приводу подальшої долі комерційних судів. Серед основних аргументів на користь комерційних судів були прогресивність судового процесу, його адаптація до швидких темпів розвитку економіки держави. Останній аргумент був чи не найважливішим на користь комерційного суду, оскільки, на відміну від усталеного цивільного судочинства, комерційне судочинство надавало більші можливості для учасників процесу ефективно захистити свої економічні інтереси. Саме порівняльні характеристики ефективності комерційного та недосконалості усталеного цивільного процесу, сприяли тому, що чиновники все більше почали замислюватись над судовою реформою. Ефективність комерційного (торгівельного) судочинства полягала в тому, що в його основі лежало звичаєве право, ось чому комерційний процес швидко пристосовувався до потреб економічного розвитку, тоді як в основі цивільного процесу було римське право – більш консервативне. Потреби того часу вимагали постійної кодифікації торгівельного законодавства, адже воно було частиною зобов’язального права і вимагало особливої підготовки фахівців у цій галузі.

Ті ж самі підстави, якими прихильники інституту комерційного судочинства обґрунтовували необхідність його існування, були використані противниками в обґрунтування ідеї недоцільності існування вказаного інституту. Зокрема, основним принципом демократизації суспільства є рівність всіх перед законом і судом. Саме цей принцип і був використаний проти комерційних судів: комерційні суди завжди були привілеєм особливої версти населення. В умовах проголошення зазначеного принципу досить важко було обґрунтувати діяльність спеціалізованих чи якихось надзвичайних судових органів.

Особливі претензії висувались і щодо оперативності розгляду справ комерційними судами, оскільки вважалося, що саме поспіх при вирішенні таких справ не сприяв пошуку істини, а призводив до поверхневого розгляду справ тощо. Підвідомчість справ - ще одне джерело дискусій, оскільки існування комерційних судів призводило до плутанини юрисдикції: у теорії права до цього часу проблемним є відмежування комерційного (господарського) спору від цивільного. Загалом, на думку прихильників даної теорії, виникнення спорів про підсудність порушувало права та законні інтереси учасників відносин, сприяло необґрунтованому поверненню позовних матеріалів, відмові у захисті порушеного права.

Загальна тенденція, яка склалась у Європі, також сприяла скасуванню комерційних судів: у 1817 році аналогічні суди було ліквідовано в Нідерландах, у 1868 – в Іспанії, у 1877 – у Німеччині, у 1888 – в Італії та Греції.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Однак, після проведення судової реформи 1864 року комерційне судочинство втратило свою актуальність через невідповідність існуючим принципам правосуддя. Разом з тим, в останні роки свого існування комерційні суди, внаслідок значного втручання з боку органів державної влади, перестали бути неупередженими судовими органами, і, на відміну від комерційних судів перших років заснування, тільки гальмували розвиток соціально-економічних відносин, а тому їх ліквідація була неминучою.

следующая страница >>