Характеристика освітньої системи у Німеччині План - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Програма спецкурсу «спеціальна гістологія» 1 67.91kb.
№17: Політична культура як рівнева характеристика розвитку політичної... 1 221.64kb.
Шляхи підвищення педагогічної майстерності вчителів 1 89.74kb.
План Вступ 1 Становлення банківської системи України 2 Національний... 1 149.09kb.
1 Коротка характеристика системи документообігу підприємства 1 187.43kb.
Значна увага сьогодні приділяється модернізації біологічної освіти... 1 79.12kb.
Додаток 1 до наказу відділу освіти від 23. 02. 2012 р. №82 положення... 1 38.14kb.
Якісна освіта розглядається сьогодні як один з індикаторів високої... 1 98.55kb.
Інформації про функціонування освітньої системи та її компоненти. 1 346.62kb.
Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності 1 119.85kb.
План реферата Общая характеристика щитовидной железы Фасции шеи 1 250.79kb.
Методичні рекомендації "інтегроване навчання дітей з вадами розвитку" 1 128.52kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Характеристика освітньої системи у Німеччині План - страница №1/1




Характеристика освітньої системи у

Німеччині

План

  1. Вступ…………………………………………………………………………3

  2. Минуле і сучасне системи вищої освіти……………………………...4-5

  3. Заклади вищої освіти……..……………………………………………..5-7

  4. Академічний рік і екзамени………………………………………………..7

  5. Кваліфікації……………………….………………………………………7-8

  6. Навчання студентів іноземців……………………………………….8-10

  7. Висновки…………………………………………………………………..11

8. Список використаної літератури………………………..………..….12

Вступ

Німеччина (Deutschland) чи Федеративна Республіка Німеччини (Bundesrepublik Deutschland) — найнаселеніша країна Західної Європи - 81 млн.чол.(1993 р.) Її територія після відновлення цілісності (31 серпня 1990 р.) становить 356 957 км2.. Державної релігії немає: 30 млн. протестантів, 28 млн. католиків, чимало релігійних меншин. Державна мова — німецька. В адміністративному відношенні країна є федерацією - 16 земель (Lander), кожна з яких квазіавтономна у питаннях виховання та освіти. ФРН — демократична держава (Конституцію прийнято 1949 року), де народ, обирає законодавчі, виконавчі й судові органи. Перші — Бундестаг (федеральний парламент) і Бундесрат (представляє усі 16 земель), другі — федеральний уряд на чолі з федеральним канцлером. Формальним керівником країни є обраний на 5 років федеральний Президент. Головні партії: Християнського-Демократичний Союз (CDU), Соціал-Демократична партія Німеччини (SPD), Вільна Демократична партія (FDP), Християнсько-Соціальний Союз (CSU) і "зелені" (спілка 90).

Німеччина — одна з найрозвиненіших у світі індустріальних країн. У 1992 р. промисловості і будівництву належало 33,6% ВНП, сільському та лісовому господарству — 1,2%. Розподіл зайнятості: 37% у промисловості, 1% у сільському господарстві, 62% у 3-му секторі. Безробіття для старих і нових земель у 1993 р. було 8,2% і 15,3%. Видобувається буре і кам'яне вугілля, нафта, сіль, поліметалічні руди. Німеччина є найбільшим у світі продуцентом інструментів та промислового обладнання. ФРН залишається другим у світі експортером та імпортером. Грошова одиниця — німецька марка (DM).

МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Історично освіта на заселених німцями територіях була справою Церкви і Держави. Ще з часів раннього середньовіччя саме вони визначали її зміст та обсяг, несли тягар відповідальності за організацію та матеріальне забезпечення. Сучасна земельно-федеративна структура системи освіти є одним з видимих спадків старих часів.

Найстаріший університет Німеччини (м.Гейдельберг, 1385 р.) створений відповідно до паризької моделі, за якою імператор чи папа надавали корпорації викладачів і студентів право вивчати теологію, право, медицину і філософію латиною, задовго до введення наприкінці 17-го ст. обов'язкової освіти у частині земель. Поділ країни на мікрокнязівства та релігійні сварки швидко привели до появи в Німеччині майже 40 університетів (на 1700-й рік), які готували державних чиновників. Пізніше кількість закладів зменшилося через злиття чи ліквідацію, а їх діяльність занепала внаслідок застарілих програм. Так звані "нові" університети з'явилися впродовж 18-го ст. У них почали вивчати ще й природничі науки та викладати німецькою (Halle, 1694 р.; Gottingen, 1737 р.; Erlangen, 1783 р.).

Найглибші реформи вищої освіти, названі “неогуманістичними”, відбулися у Німеччині в ХІХ сторіччі. 1809 року в Берліні було створено університет за новою концепцією. Ця подія пов'язана з ім'ям Вільгельма фон Гумбольдта, який короткий час керував освітою в уряді Пруссії. В основу діяльності цього навчального закладу, що й досі вважається моделлю класичного університету, він поклав наступні принципи: широка автономія при державному фінансуванні, самоврядування групи керівників кафедр (ординаріїв), наукові дослідження без вузького практичного спрямування, відмінність від шкільної та суто професійної підготовки. Реалізація цих принципів вивела тогочасну Німеччину на позицію світового лідера в царині вищої освіти та докторантури, а нова модель університету набула широкого розповсюдження в усьому світі.

Другим наслідком реформ ХІХ ст. стало створення технічних навчальних закладів для розвитку прикладних наук, що не викладалися ні в "нових" університетах, ні і в університеті Гумбольдта. Вони довго боролися за отримання університетського статусу. Після Другої світової війни в ранг закладів вищої освіти також перейшли вищі фахові школи, але їх дипломи лише нещодавно наблизилися до університетського рівня.

Як і в інших розвинених країнах, перші десятиріччя після Другої світової війни стали у ФРН часом уведення обов'язкової середньої освіти й переходу від елітарної до масової вищої. Утворилася потужна структура, будова якої та рівні навчання вказана на нашій схемі.

У різних землях обов'язкова освіта триває 9 чи 10 років, а її початок найчастіше припадає на вік 6 років. Дошкільна підготовка необов'язкова, але у віці 5 років вона охоплює майже всю вікову групу (не дивно, адже "дитячий садок" був винайдений саме в Німеччині!). Початкова освіта триває 4 роки, хоч у кількох землях — 5 чи 6 років. Після цього короткого періоду однакового навчання всіх дітей настає момент селекційного скеровування у три нееквівалентні потоки різної тривалості й призначення. Вибір - за батьками дитини, школа лише рекомендує потік. Але, як правило, критерієм відбору на той чи інший потік є оцінки. Тривалість навчання та напрямки скеровування випускників трьох потоків німецької середньої освіти вказані на схемі.

Соціальні зміни останніх 20 років та підвищення суспільного значення вищої освіти зумовили скорочення непрестижного потоку Hauptschule (закінчення якого утруднює доступ до вищої освіти) й поступове розширення загальної освіти у гімназіях, орієнтованих на підготовку учнів до університетів.

Вища освіта ФРН має чітку бінарну структуру, складаючись з університетів ("наукових вищих шкіл") та політехнічних інститутів ("вищих фахових шкіл"). До речі, роль останніх постійно зростає. Вищою освітою Німеччини опікуються як федеральний уряд, так і уряди земель. Нове будівництво вони виконують спільно, а решта справ перебуває у віданні земель відповідно до згаданого рамкового закону про вищу освіту 1975 р. Поточна діяльність державних і приватних ВНЗ регулюється законами земель. Регулярно збирається конференція міністрів освіти земель, є також Спілка ректорів ВНЗ. Більшість серйозних документів вони створюють спільно. Є також комісія з наукового планування. Заклади вищої освіти фінансуються землями на 94%, центром — на 6% (1993 р.). Близько 7,8% фінансування університетської науки здійснює приватний сектор економіки.


ЗАКЛАДИ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Після об'єднання у 1992/93 навчальному році в Німеччині стало 318 закладів вищої освіти різного рівня: 91 звичайний і один загальноосвітній університети, 11 педагогічних, 19 теологічних, 43 мистецьких і 153 технічних і спеціалізованих ВНЗ. З них у недержавний сектор входили 6 університетів, 17 теологічних закладів, 2 мистецьких коледжі, 35 вищих фахових шкіл. Плата за навчання у них часто висока.

Усі ці заклади поділяються на наступні групи:

— університети (класичні, технічні, загальноосвітні), а також спеціалізовані заклади університетського рівня (вищі школи для підготовки вчителів, теологів, лікарів тощо) (група А). У закладах цієї групи навчається 1,4 млн. студентів;

— вищі фахові школи зі спеціалізованою фаховою підготовкою, в яких навчається 445 000 студентів (група В);

— вищі школи (коледжі) мистецтв і музики: 45 закладів і 30 000 студентів (група С).

Основою системи вищої освіти є група А. Вчительські заклади університетського рівня з'явилися після 1945 р., вищі фахові школи - з 1970 р. Після 1970 року. було зроблено невдалу спробу створити загальноосвітні університети шляхом поєднання змісту і методів викладання у класичних університетах та вищих фахових школах. Трохи пізніше почали діяти спеціалізовані вищі школи для підготовки чиновників середнього рівня (30 закладів і 52 000 студентів у 1993 р.).

УНІВЕРСИТЕТИ (Wisseschafliche Hochschulen) об’єднують заклади трьох типів.

Більшість має класичну структуру та такі завдання: проведення наукових досліджень, навчання, підготовка кадрів вищої кваліфікації, присудження хабілітацію (докторат-2) для заміщення посад завідувачів кафедр. . Стандартне навчання триває щонайменше чотири роки.

У землі Північний Рейн-Вестфалія зберігся релікт періоду змін вищої освіти країни 70-х років — "загальноосвітній" університет, що поєднує в своїх програмах завдання усіх трьох груп закладів (А-С).

Педагогічні вищі педшколи готують учителів для нижчих рівнів освіти та спеціалізованих шкіл. Злиті з університетами, збереглися як окремий вид лише у трьох землях (Баден-Вюртемберг, Шлезвінг-Гольштейн, Тюрінгія).

ВИЩІ ФАХОВІ ШКОЛИ (Fachhochschulen) мають чимале значення, готуючи спеціалістів з інженерії, бізнесу, менеджменту тощо. Наукові дослідження в них звужені й не претендують на фундаментальність.


МУЗИЧНІ І МИСТЕЦЬКІ ВИЩІ ШКОЛИ готують фахівців з усіх видів мистецтв і музики/. Для отримання диплома необхідно скласти складний двостадійний фаховий екзамен.

ДОСТУП


Для вступу у ВНЗ необхідно мати атестат повної середньої освіти, який буває трьох типів:

- "загальний"(allgemeine), який дає доступ до всіх ВНЗ;

- фаховий (fachgebundene), що дає доступ до певних факультетів;

- застосовний лише для вступу у вищі фахові школи і на відповідний факультет загальноосвітнього університету.

Перші два види вимагають закінчення гімназії чи прирівненого до неї профзакладу з тривалістю навчання 13 років. Третій отримують після навчання тривалістю 12 років у профшколах. Музичні, мистецькі та спортивні ВНЗ проводять фахові екзамени. Для деяких напрямів інженерної вищої освіти від вступників вимагають певного часу праці на виробництві. Існує також можливість вступу у ВНЗ без формального атестата на основі конкурсних іспитів і обов'язковості певного стажу праці за даною спеціальністю.

Стаття 12 Конституції гарантує громадянам ФРН право вибору як освіти, так і місця її отримання, що й пояснює повну відсутність обмежень на вступ на більшість курсів ВНЗ. Якщо ж вони десь і вводяться, то лише з причин повної неможливості задоволення всіх запитів студентів для наступних напрямків: медицина, ветеринарія, стоматологія, архітектура, економічні науки. Для допуску на ці спеціальності запроваджено відбір на основі середніх шкільних оцінок, враховуються час, що минув після закінчення абітурієнтом школи, соціальні аспекти, проводяться співбесіди і письмові тести. Останні стали обов'язковими для вступників на медичні спеціальності.


АКАДЕМІЧНИЙ РІК І ЕКЗАМЕНИ
Академічний рік має 28 тижнів в університетах і 38 тижнів — у вищих фахових школах.

Час навчання в ВНЗ ФРН поділяється на дві (основну і головну) стадії: Grundstudium i Hauptstudium. Перша (найчастіше 4 семестри) складається із загальних обов'язкових предметів і включає заключні проміжні екзамени (перехід на другий щабель). Друга стадія надає студентам ширші можливості вибору предметів і закінчується екзаменами з присудженням диплома чи звання магістра, або держекзаменами (Staatsprufung). При переході на другу стадію є можливість певної зміни напряму навчання.

Екзаменами закінчується кожен предмет. Після завершення програми виконується письмова робота (Hausarbeit), а також складаються усні чи письмові екзамени з головних дисциплін. Оцінки у ФРН ставляться за шестибальною шкалою: 1 — дуже добре; 2 — добре; 3 — задовільно; 4 — досить (прохідний бал); 5 — недосить; 6 — незадовільно.

На обох стадіях застосовують різні види занять: лекції, контрольні роботи (Ubungen = завдання), практичні заняття, екскурсії. Вся програма, як і кількість тижневих годин регулюється протягом навчання. На лекціях викладають базові дисципліни курсів, з яких пізніше складають проміжні чи заключні іспити. Під час семінарів, контрольних і практик вимагаються усні чи письмові роботи. Студент на них отримує курсовий сертифікат (Leistungnachwirse), необхідний як під час заключного екзамену, так і під час переходу на наступний рівень навчання. Він є головним засобом контролю якості навчання впродовж навчального року. Відвідування всіх видів занять є обов'язковим. Екскурсії проводяться для набування фахового досвіду. Студенти старших курсів залучаються до різного виду тьюторської роботи з молодшими студентами (з отриманням платні).


КВАЛІФІКАЦІЇ
Заключний документ залежить від виду програми (спеціалізації). Одержанням диплома закінчуються курси інженерії, економіки, соціальних і природничих наук, магістерським посвідченням — мистецькі і гуманітарні, хоч межі між цими документами досить нечіткі і в 50 університетах за одне й теж надають то один, то другий документ. Диплом чи магістерське посвідчення видають і після 1-2 років поглибленого додаткового навчання, яке відбувається після виконання програми другого циклу.

Дипломний ступінь присуджують усі види ВЗО після проведення екзамену і виконання письмової дипломної роботи, яка засвідчує вміння студента розглядати проблеми свого фаху. В дипломі вказують головну спеціалізацію. Для інженерних спеціальностей загальним є звання "Diplom-Ingenieur", для інших поряд зі словом "диплом" вказується фах: Diplom-Physiker. Диплом є базовим документом для початку праці, особливо в промисловості і бізнесі.

Звання магістра — Magister Artium (M.A.) присуджується в мистецьких і гуманітарних спеціальностях після такої ж системи (екзамени і дипломна робота), як і для отримання диплома, але деталі процедури залежать від ВНЗ. У посвідченні магістра спеціалізація не вказується, наводиться лише уніфіковане "М.А".

Державні екзамени проводяться для бажаючих вступити на державну службу чи працювати у регульованих державою спеціальностях (медицина, фармацевтика, харчова хімія і промисловість). Іспити для вчителів контролюють землі, іншими фахами займається центральний уряд. До екзаменаційних комісій включають викладачів ВНЗ та урядовців. Стандарти однакові і для державних, і для академічних екзаменів. Правники та вчителі після складання першої групи держекзаменів 1-2 роки працюють, а потім складають другий держекзамен. Після цього вони стають повноправними державними службовцями.

Докторантура (аспірантура). Для вступу необхідно мати одну з указаних кваліфікацій (диплом, магістер чи держекзамен аналогічного рівня) або рівних їм закордонних, а також високі оцінки з профілюючих предметів. Робота виконується під опікою наукового керівника (Doktorvater) і має назву "дисертація". Її виконання і захист регулюються певним законодавством. Дисертація захищається усно, кваліфікація присуджується рішенням факультету чи департаменту і має назву Doctor philosophiae чи аналогічну (Dr.jur. тощо).
НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ-ІНОЗЕМЦІВ
ЗАПИТ. Для університетського рівня запит слід зробити за рік до початку навчання. Слід звернутися до німецької амбасади, бази ОРТЕЛІУС, служби академічних обмінів DAAD або Інституту Гете. Довідники для іноземців оновлюються у ФРН щороку.

У 1992 р. у ФРН навчалося 118 000 іноземців (27 500 з Європи). Для вступу потрібен національний атестат середньої школи, який надає доступ до університетської освіти. З приводу його визнання звертаються до того закладу в ФРН, який цікавить. Визнання документа здійснюється на основі рекомендацій Постійної конференції ректорів ВНЗ Німеччини.

Вступ на мистецькі чи спортивні фахи провадиться через тести навіть тоді, коли у рідній країні абітурієнта вже розпочали навчання за цими фахами. Для вступу на інженерні спеціальності вимагається (як від німців, так і від іноземців) певний обсяг вивчення головних дисциплін і спецпрактика.

Отримавши бланки анкет та інструкції від Akademisches Auslandsamt - cлужби справ студентів-іноземців, слід належним чином підготувати документи, виконавши необхідні нотаріально підтверджені переклади. Набір німецькі ВНЗ здійснюють двічі на рік. Зарахування відбувається на основі аналізу документів без вступних тестів чи екзаменів за винятком вказаних вище випадків.

ВИЗНАННЯ ЗАКОРДОННИХ КВАЛІФІКАЦІЙ. Німеччина підписала основні конвенції Ради Європи і ЮНЕСКО про визнання закордонних кваліфікацій. Вона має чи не найбільшій у світі досвід вивчення і визнання закордонних освітніх документів: відповідну спеціалізовану службу тут створено ще на початку ХХ ст. Зі складними випадками слід звертатися саме туди за адресою
Secretariat, Standing Conference of the Ministers of Education and Culture
Nassesstrasse 8, D-5300 Bonn 1
Telephone: 49-228-5010
Fax: 49-228-501486
Якщо атестат визнаний недостатнім, складається спеціальний тест для вступників (Feststellungsprufung) і мовний тест. Найчастіше тестування здійснюється після виконання програми двох семестрів у так званих Studienkollegs. Навчання там необов'язкове, але дуже рекомендоване для тих, хто всерйоз вирішив навчатися у ФРН. Там же можна одержати детальну інформацію про згаданий тест (його можна складати повторно).

У довідниках вказується, що вступники з екс-соціалістичних країн, де середня освіта триває 10-11 років можуть подавати заяви на початок програми німецького університету лише після року навчання в університеті рідної країни.

ОБМЕЖЕННЯ ВСТУПУ. У Німеччині немає істотних обмежень вступу до ВНЗ, але в умовах надміру заяв абітурієнтів їх вводять. У 1995 р. обмеження запровадили для всіх фахів медицини, архітектури, економіки, права, біології, бізнесу, лісової справи, фармакології, домашньої економіки, сестринства, харчових спеціальностей, психології. До загальнодержавних обмежень можуть додаватися місцеві вимоги.

ВСТУП У ДОКТОРАНТУРУ. Слід бути готовим до того, що прийом вимагатиме певної процедури, мета якої полягає у перевірці здібності апліканта повністю й успішно виконати програму. За даними співбесід та інших перевірок його можуть зобов’язати відвідувати якісь заняття чи семінари.

МОВНІ ВИМОГИ. Заняття в ФРН проводяться німецькою мовою, тому її знання обов'язкове. З 1996 р. використовується новий тест DSH = Deutsche Sprachprufung fur den Hochschulzugang auslandischer Studienbewerber, який замінив старі види тестів. Про деталі найкраще дізнаватися у відділеннях Інституту Гете у країні апліканта (заклади за кордоном, німецькі школи).

АПЛІКАЦІЯ. Запит (аплікація) подається безпосередньо в той заклад освіти, у якому іноземець хоче навчатися. Стандартизовані бланки й список необхідних документів можна отримати в амбасадах, консульствах, DAAD і самих закладах освіти. Документи слід подавати якнайраніше.

Після відправлення документів залишається лише чекати звісток з Німеччини. У випадку прийняття кандидатури, аплікант мусить виконати всі перелічені в отриманому від ВНЗ листі вимоги.

ФІНАНСОВІ ПИТАННЯ. Навчання в державних ВНЗ Німеччини безкоштовне. Єдина плата — за систему послуг студентам (спорт, культурні заходи, їдальня, гуртожиток тощо). Передбачено невеликий внесок за участь у студентській спілці (46 і 20 марок).

Бідні німецькі студенти можуть отримувати стипендію від уряду відповідно до закону, який встановлює і тривалість часу, на який вона надається. Деталі визначаються багатьма факторами. Половина суми надається в дарунок, половину потім необхідно поступово повернути. Заклади освіти не надають стипендій іноземцям, а про нечисленні винятки слід дізнаватися в DAAD і у відділеннях Інституту Гете. Найчастіше такі стипендії надаються не на початку занять, а в наступних семестрах і залежать від успіхів студента-іноземця.

Висновки

Університети Німеччини входять до числа національних лідерів з наукових досліджень, хоч значний обсяг пошуків здійснюють лабораторії великих фірм та інститутів спілки Макса Планка. Університети та інші заклади підтримують контакти з багатьма закордонними закладами, відряджають власних працівників і приймають закордонних фахівців. Діють кілька програм сприяння обмінам вкладачів-науковців та студентів, постійно зростають видатки на стажування іноземців у Німеччині. Детальнішу інформацію про наукові обміни можна отримати в офіційних представництвах Німеччини за кордоном чи в обраному університеті.



Використана література:

1. Абашкіна Н.В. Організація навчально-виховного процесу у вальдорфській школі (Німеччина) // Почат. школа. — 1993. — №7. — С. 41.

2. Абашкіна Н.В. Принципи розвитку професійної освіти в Німеччині. —К., 1998.

3. Ахмаваора У. Обучение письму и чтению в штайнеровских школах // Частная школа. — 1995, — №6. — С. 12.

4. Вентцель К. Теория свободного воспитания и идеальний детский сад. — М., 1995.

5. Горохова Т. Маленький принц в вальдорфской школе // Народ. образ. — 1994. — №1. — С. 42—45.

6. Іонова О. Евритмія і малювання форм у вальдорфській школі // Рідна школа. — 1999. — №11. — С. 54.

7. Існева О. Зміст вальдорфської освіти. — Засіб розвитку осо­бистості учня//Рідна школа. — 1999. — № 7, 8. — С. 37— 40.

8. Мальцева А. Асоціація вальдорфських ініціатив в Україні (вальдорфська педагогіка)//Шкільний світ. — 1999. — №11(43). — Червень.

9. Мостова Т. Вальдорфська педагогіка // Освіта України. — 1999. — №1,2(125). — С. 11.

10. Муравенко М. "Астр" — означає "початок" (вальдорфська педагогіка) // Шкільний світ. — 1999. — №11(43). — Червень.

11. Прокопенко І.Ф., Євдокимов В.І. Педагогічна технологія. — Харків, 1995. — С. 45—51.

12. Ронкин В. Призрак вапьдорфской педагогики // Частная школа. — 1994. — №3. — С. 42.

13. Черкасова О. Педагогические основи вальдорфской школи. — Самара: СГУ, 1995.