Есть Бог, есть мир, они живут вовек - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Есть Бог, есть мир, они живут вовек - страница №1/1

Микола Гумільов
Есть Бог, есть мир, они живут вовек,

А путь людей – мгновенна и убога.

Но все в себе вмещает человек

Который любит мир и верит в Бога
Романтик, бродяга, авантюрист, поет, філософ – таким був Микола Гумільов. Народився майбутній поет 3 (16) квітня 1886 року у дворянській сім’ї. За повір’ям, старенька нянька маленького Миколи передрікала йому неспокійне ,бурхливе життя. У дитинстві був сором’язливим, сумним, свої почуття нікому не довіряв. Навчався у різних навчальних закладах у Царському Селі, Петербурзі, Тифлісі, а згодом – університет у Сорбонні. У спадок від батька дісталась йому тяга до подорожей. Мріяв про подорож до Африки. В 1907 році йому вдалося побувати в цій екзотичній країні. 1910 рік був для Гумільова визначним, він одружився з Анною Ахматовою і разом вони відправляються до Парижа. Та Африка постійно притягує поета. Ще двічі він побував в Африці, звідки привіз для Академії наук багато цінних колекцій. Брав участь у війні 1814 року, за мужність і відвагу був нагороджений двома Георгіївськими хрестами.

Революція 1917 року не примусила поета покинути Росію, та “люди в шкіряних куртках” його не оцінили. Нова влада не любила тих, хто не відповідав її міркам. Поет не був “сіренькою людиною”, тому його треба було знищити. У серпні 1921 року Гумільова розстріляли.

Гумільов – творець самобутнього літературного напрямку – акмеїзму. Він завоював симпатії не тільки силою художнього таланту, оригінальністю і досконалістю поетичного слова, але й фанатичною закоханістю в подорожі, що стали частиною його життя, дали йому багатий матеріал поетичного наробку. Великий вплив на Гумільова справили полотна французького живописця Поля Гогена та музика Ф.Дебюссі.

Читець на фоні музики Дебюссі.

Я и вы

Да, я знаю, я вам не пара,

Я пришёл из иной страны,

И мне нравится не гитара,

А дикарский напев зурны,

Не по залам и по салонам

Тёмным платьям и пиджакам –

Я читаю стихи драконам,

Водопадам и облакам.

Я люблю, - как араб в пустыне

Припадает к воде и пьет,

А не рыцарем на картине,

Что на звёзды смотрит и ждёт.

И умру я не на постели,

При нотариусе и враче,

А в какой-нибудь дикой щели,

Утонувшей в густом плюще,

Чтоб войти не во всём открытый ,

Протестантский, прибранный рай,

А туда, где разбойник, мытарь,

И блудница крикнут: вставай!



Велимір Хлєбніков

Когда умирают кони – дышат,

Когда умирают травы – сохнут,

Когда умирают солнца – они гаснут,

Когда умирают люди – поют песни.

Велимір Хлєбніков - поет, провідний теоретик футуризму. Народився 29 жовтня 1885 року в Астраханській губернії в сім’і ученого, орнітолога, лісознавця. Навчався в Казанському та Петербурзькому університетах та не закінчив. По характеру його творчість виходила далеко за межі всього літературного середовища і всієї світової літератури. Поезія і проза Хлєбнікова – це спроба створення нової альтернативної літератури ще не баченої в історії людства. Головний герой Хлєбнікова – слово, мова, які розказують про минуле, теперішнє і майбутнє людини в їх нерозривному зв’язку. Поетична утопія і життєва поведінка поета зливаються, він відправляється в мандри по Росії, вважаючи, що творець повинен існувати поза побутом.

В роки першої світової війни соціальна активність поета виросла. Він звертається до теми сучасності, та все одно залишається утопістом.

Читець.

В этот день голубых медведей,

Пробежавших по тихим ресницам,

Я провижу за синей вод

В чаше глаз приказанье проснуться
На серебряной ложке протянутых глаз

Мне протянуто море и на нём буревестник,

И к шумящему морю, вижу, птичая Русь

Меж ресниц пролетит неивестных.


На моряной любес опрокинут

Чей-то парус в воде кругло-синей,

Но зато в безнадежное канут

Первый гром и путь дальше весенний.



Марина Цвєтаєва
Разбросанным в пыли по магазинам

(Где их никто не брал и не берёт!),

Моим стихам, как драгоценным винам,

Настанет свой черёд
Марина Цвєтаєва народилася 26 вересня в Москві в сім’ї професора Московського університету Івана Володимировича Цвєтаєва, директора Румянцевського музею. Мати, Марія Олександрівна Мейн, талановита піаністка, з дитинства привила дочці любов до музики. Дитинство і юність поетеси пройшли в Москві та за кордоном. В1909 році шістнадцятилітня Марина самостійно їде в Париж, де слухає в Сорбонні курс історії французької літератури. Писати вірші почала з шести років на трьох мовах, друкувати почала з шістнадцяти років. В 1910 році випустила перший збірник “Вечірній альбом”.

Стрімкий творчий ріст припадає на роки першої світової війни. Жовтневої революції не прийняла. В травні 1922 року разом з дочкою їде за границю. Спочатку жила в Берліні, три роки в Празі, а в листопаді 1925 року перебралась в Париж. В перші роки еміграції вона бере участь в російському культурному житті, але з року в рік з різних причин потрапляє в ізоляцію. Новаторство її поезії не оцінили.

В 1939 році слідом за чоловіком і дочкою Цвєтаєва з сином повертаються на Батьківщину. Почалась війна, евакуація закинула Цвєтаєву в Єлабугу, де 31 серпня 1941 року вона закінчила життя самогубством. ЇЇ твори переведені на всі європейські мови.
Читець (на фоні музики С.Рахманінова)


(1)

Красною кистью

Рябина зажглась.

Падали листья.

Я родилась.
Спорили сотни

Колоколов.

День был субботний:

Иоанн Богослов.


Мне и доныне

Хочется грызть

Жаркой рябины

Горкую кисть

(2)

Вот опять окно,



Где опять не спят.

Может – пьют вино,

Может – так сидят.

Или просто – рук

Не разнимут двое.

В каждом доме, друг,

Есть окно такое.
Крик разлук и встреч –

Ты, окно в ночи!

Может – сотни свеч,

Может – три свечи…

Нет и нет уму

Моему – покоя.

И в моем дому

Завелось такое



Брюсов Валерій Якович
Нам чуждо сомненье, нам трепет неведом, -

Мы – гребень встающей волны”.
Поет, прозаїк, драматург, критик, перекладач, лідер російського символізму. Народився 1 грудня 1873р. в Москві. Одержав домашню освіту потім навчався в Московській приватній гімназії Ф.І.Креймана, де почав писати вірші, видавати рукописний журнал. Навчався на історичному відділенні історико – філологічного факультету Московського університету. Коло інтересів – історія, філософія, мистецтво, мови, література. В 1899р. закінчив університет, одержав диплом першого ступеня і повністю присвятив себе літературній роботі. На початку 90-х років організував групу молодих поетів і випустив три збірки “Русские символисты”, де помістив в основному свої вірші та переклади французьких символістів.

Всі свої організаторські здібності Брюсов направляє на створення нової літературної течії, лідером якої стає. Головною темою його творчості є культура, боротьба людства проти хаосу. Оригінальна художня творчість Брюсова не обмежується віршами. В 1907р. він випускає в світ книгу прози “Земная ось”, в яку ввійшли ряд новел та драма “Земля”. Приймає революцію 1917р., працює в книжній палаті. В 1921р. організував літературно – художній інститут і став його ректором. Помер 9 жовтня 1924 року.


Читець. На фоні музики.

Поэту


Ты должен быть гордым, как знамя;

Ты должен быть острым, как меч;

Как Данте подземное пламя

Должно тебе щёки обжечь.


Всего будь холодный свидетель,

На всё устремляя свой взор.

Да будет твоя добродетель –

Готовность взойти на костёр


Быть может, всё в жизни лишь средство

Для ярко – певучих стихов,

И ты с беспечального детства

Ищи сочетания слов.


В минуты любовных объятий

К бесстрастью себя приневоль,

И в час беспощадных распятий

Прославь исступлённую боль.


В снах утра и в бездне вечерней

Лови, что шепнёт тебе Рок,

И помни: от века из терний

Поэта заветный венок.



Зінаїда Гіппіус
Мне мило отвлеченное:

Им жизнь я создаю…

Я все уединенное,

Неявное люблю.
Зінаїда Гіппіус народилась в 1869році в Тульській губернії, в сім’ї юриста.Навчалась в Київському жіночому інституті, Московській гімназії Фішер. З дитинства писала вірші, захоплювалась музикою,танцями, живописом. Вийшла заміж за поета-символіста Дмитра Мережковського, з яким, за її словами, пролжила 52 роки, не розлучаючись ні на один день.

Друкувалась в журналах «Северный вестник», «Русская мысль», «Труд» .Писала не тільки поезію, але й прозу та драматургію. ЇЇ поезія наповнена мотивами смутку, самотності та зневіри. Ліричний герой – байдужа, змучена, невільна,безсила душа, змучена життям. Символом істинної свободи і духовного спасіння в її творчості є кохання, особливо нерозділене, воно ж є і символом віри. Жовтневу революцію і більшовицьку диктатуру поетеса сприймає як насмішку над мрією вільної Росії. В 1919 році разом з чоловіком покидає Петербург назавжди і за яким дуже сумує всі роки еміграції. Живучи в Парижі, закликає бойкотувати всі відносини з СРСР. Все те, що відбувалося в Росії , називала «Всесвітньою катастрофою», «світовим злом». Померла Зінаїда Гіппіус в Парижі в 1924 році.

( На фоні музики звучить вірш «Крик» З. Гіппіус )


Изнемогаю от усталости,

Душа изранена, в крови …

Ужели нет над нами жалости,

Ужель над ними нет любви?

Мы исполняем волю строгую,

Как тени, тихо, без следа,

Неутолимою дорогою

Идем – неведомо куда.

И ноша жизни, ноша крестная,

Чем далее, тем тяжелей…

И ждет кончина неизвестная

У вечно запертых дверей.

Без ропота, без удивления

Мы делаем, что хочет Бог.

Он создал нас без вдохновения

И полюбить, создав, не мог.

Мы падаем, толпа бессильная,

Бессильно веря в чудеса,

А сверху, как плита могильная,

Слепые давят небеса.




Осип Мандельштам
И опять к равнодушной отчизне

Дикой уткой взовьется упрек, -

Я участвую в сумрачной жизни,

Где один к одному одинок!

Осип Мандельштам народився Варшаві в 1891 році. Ще в дитинстві разом з батьками переїхав в Петербург.Закінчив Тенишівське училище, слухав лекції в Сорбонні, в Гейдельберському і Петербурзькому університетах, вивчав старофранцузьку мову та літературу. Перші публікації появились в 1907 році. В 1913-виходить перша збірка віршів «Кмінь». Після1928 року Мандельштама зараховують в поети-попутчики і забувають, хоч з 1930 по 1937 рік він написав більше 200 віршів.

Його арештували в 1937, а потім в 1938році. А 27 грудня 1938 року Мандельштам помер в пересильному таборі під Владивостоком.

Дано мне тело – что мне делать с ним,

Таким единым и таким моим?

За радость тихую дышать и жить

Кого, скажите, мне благодарить?

Я и садовник, я же и цветок,

В темнице мира я не одинок.

На стекла вечности уже легло

Мое дыхание, мое тепло.

Запечатлеется на нем узор,

Неузнаваемый с недавних пор.

Пускай мгновения стекает муть –



Узора милого не зачеркнуть.



izumzum.ru