Ендокринна система людини - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Соціально-правовий механізм забезпечення (реалізації, охорони та... 1 104.94kb.
«Розробка навчальних програм для спеціальної підготовки кандидатів... 1 30.4kb.
Система образів у романі Р. Самбука “Тайна вечеря” 1 71.32kb.
Заняття та його план 1 230.27kb.
Буковинський державний медичний університет спеціальність – фармація... 1 225.61kb.
Оцінка чинників ризику (небезпек), що впливають на здоров’я і працездатність... 1 100.17kb.
Рішенням педагогічної ради №1 Від 05 січня 2012року Директор школи О. 1 51.37kb.
Backround: Это система Мартингейл которая всегда будет побеждать... 1 92.48kb.
Право на життя є невід’ємним правом людини. Таким його визначає ст. 4 635.02kb.
Безпека робіт з радіоактивними речовинами і джерелами іонізуючих... 1 56.72kb.
Реферат по биологии «нервная система» 1 276.36kb.
Куйбишевська районна рада 1 148.68kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Ендокринна система людини - страница №1/1




Ендокринна система людини


Зміст


  1. Загальні характеристики ендокринної системи

  2. Ендокринні залози, їх функції, вікові зміни, патології.

Зв’язок та злагоджену роботу усіх органів та систем наряду з нервовою системою здійснює й ендокринна система. Ендокринна система забезпечує ріст, статевий розвиток, обмін речовин, пристосування організму в умовах стресу, напруження, дії зовнішнього середовища.


Ендокринна система – це система залоз внутрішньої секреції – тобто залози не мають вивідних протоків і виробляємий їми секрет виділяється прямо в кров. До ендокринних залоз відносять: гіпоталамо-гіпофізарна система, епіфіз, щитовидна і паращитовидні залози, зобна залоза, наднирники, та залози змішаної секреції: статева та підшлункова залоза. Секрети які вони виробляють називаються гормонами, які мають в незначній кількості високу активність,та специфічність (вузькоспрямованість). Гормони за фізіологічною дією поділяються на пускові, тобто впливаючі на інші залози, наприклад гормони гіпофізу, гіпоталамусу, епіфізу, та на виконавців - наднирники, щитовидна та паращитовидні залози, зобна, підшлункова та статеві залози. За хімічною структурою поділяються на пептидні: тропні гормони гипофіза, на стероїдні: стероїди кори наднирників та статеві гормони, похідні з амінокислот: похідні тирозина - тироксин, трийодтиронін ( гормони щитовидної залози).
Механізм дії гормонів - всі гормони діють через генетичний апарат клітини, тобто вони впливають на можливість і-РНК зчитувати одну чи іншу інформацію з ДНК і будується білок - фермент, необхідний в даній тканині в даних умовах. Деякі гормони впливають на активність ферментів, інші на проникливість клітинних мембран.

Усі залози внутрішньої секреції знаходяться в постійній взаємодії. Гормони гіпофіза впливають на роботу щитовидної, підшлункової, наднирникових та статевих залоз. Гормони статевих залоз впливають на роботу зобної залози, а гормони зобної – на статеві. Взаємодія здійснюється і при послідовній дії ряда гормонів, наприклад зміни слизової оболонки матки: кожен з гормонів може викликати спрямовані зміни слизової тільки тоді, коли вона попередньо була піддана впливу іншого певного гормона. Залози внутрішньої секреції регулюють роботу одне одного за принципом зворотнього зв’язку. При цьому, якщо гормон однієї залози посилює роботу іншої, то друга гальмує дію першої, що призводить до зменшення впливу першої залози на другу.

Гормони різних залоз за дією можуть бути синергистами, наприклад адреналін та гормони щитовидної залози, або антагоністами, наприклад адреналін та інсулін (гормон підшлункової залози). Також гормони взаємодіють з нервовою системою і вона може посилити чи загальмувати роботу будь-якої залози.

Транспорт гормонів здійснюється з током крові, лімфи та міжклітинної рідини. Швидкість попадання і видалення гормона з крові залежить від білків-переносчиків та від концентрації гормона в крові. Гормони швидко руйнуються, але постійно синтезуються в кількості необхідній для здійснення гомеостазу. Руйнування гормону відбувається в тканинах-еффекторах (тканина на яку направлена дія гормона, що має хеморецептори котрі реагують на даний гормон), а також в печінці та нирках. Продукти їх руйнування виводяться з організму з сечею та жовчу.

Органи на які направленна дія гормону називають органом-мішенню.

Гіпоталамус є відділом проміжного мозку, донизу він переходить у ніжку якою зеднюється з гіпофізом.

Гіпоталамус афферентними (рухливими) та ефферентними (чуттєвими) шляхами зв’язаний з усіма відділами ЦНС . В гіпоталамусі є клітини, які відчувають зміни в складі крові - хеморецептори, та зміни тиску - осморецептори. Таким чином, гіпоталамус є дуже чутливим до змін внутрішнього та зовнішнього середовища. Гіпоталамічні клітини мають здатність до нейросекретності, тобто виробляють нейрогормони. Аксони нейросекреторних клітин формують гіпоталамо-гіпофізарний тракт – ніжку гіпофіза, по якій нейрогормони поступають до гіпофіза, змінюючи його активність. Нейрогормони діють на передню долю гіпофіза й називаються релізінг-факторами.



Гіпофіз розташовується в турецькому сідлі на тілі клиновидної кістки. Маса гіпофіза 0.4 – 0.5 грам. Він поділяється на аденогіпофіз, який включає в себе передню та проміжну долю і складає 75 відсотків маси органа, і задню долю – нейрогіпофіз. Клітини аденогіпофіза поділяються ацедофільні, які виділяють гормон росту та лактогенний гормон, базовільні, які виділяють інші гормони, та хромофоби, які є резервними клітинами і можуть за потребою ставати ацедофільними або базофільними.

Передня доля виробляє наступні гормони:



  1. Гормон росту, чи саматотропний – СТГ

  2. Тиреотропний гормон – ТТГ

  3. Адренокортикотропний гормон – АКТГ

  4. Фолікулостимулюючий гормон – ФСГ

  5. Лютеінізуючий гормон – ЛГ

  6. Лютеотропний гормон – ЛТГ

  7. Лактогенний гормон

Гіпофіз має ектодермальне походження. Аденогіпофіз формується кишені Ратке ротової порожнини. Нейрогіпофіз – з проміжного мозку. У дитини між передньою та проміжною долями є щілина, яка у дорослих заростає. Маса гіпофіза немовляти 0.1 грам. Його маса різко зростає у віці 4 - 5 років і з 11 років. По досягненню 18 – 20 років його маса не змінюється 0.5 – 0.6 грамів.

Ацедофідьні клітини з’являються на другому тижні внутрішньоутробного розвитку. Їх кількість зростає до 20-ти років, від 20 до 50 років – незмінна, а потім зменшується. СТГ виділяється ще при внутрішньоутробному розвитку. Кількість СТГ у дітей до 5 років більша, ніж у дорослих, з 5 років СТГ виділяється як у дорослого. Кільлість виділяємого СТГ пов’язано з розвитком відповідних клітин гіпоталамуса. Чутливість до СТГ з віком збільшується. Припинення росту, не дивлячись на СТГ, залежить від кількості естрогенів, зменшуючих його активність, які виділяються в період статевого созрівання. АКТГ, ТТГ починають виділятися також з внутрішньоутробного розвитку. Гонадотропні гормони – ФСГ, ЛГ, ЛТГ, лактогенний гормон – починають виділятися в період статевого созрівання та при грудному кормлінні.



Патології функції передньої долі гіпофіза складається з гіперфункції чи гіпофункції. Гіперфункція СТГ, або гігантизм розвивається при хронічній надлишковій продукції СТГ. Якщо гвороба виникає рано, то формується надзвичайно високий зріст. Якщо хвороба розвивається після припинення росту кісток, то проявляється симптомами акромегалії. Іноді зустрічаються сімейні форми цього синдрому. Акромегалія зустрічається в середньому 5– 7 разів на 1 000 000 населення. Психіка багатьох пацієнтів може бути недорозвинутою: середні здібності, схильність до меланхолії, ідеї переслідування, знижене лібідо, у дівчат порушення менструального циклу. Гіпофункція СТГ, або карликовість зустрічається 1 раз на 15 – 20 тисяч населення. Головна ознака – маленький зріст, дитячий тембр голосу.

АКТГ впливає на функцію кори наднирників. При гіперфункції АКТГ розвивається хвороба Іценко – Кушинга з характерним ожирінням лиця та тулуба і надлишковим волоссям на лиці та тулубі. Збільшується артеріальний тиск, розвивається остеопороз.

ТТГ впливає на функцію щитовидної залози. При його гіпофункції щитовидна залоза атрофує.

Гонадотропні гормони:

ЛТГ зберігає жовте тіло та стимудює його секрецію в яєчниках.

ЛГ в жіночому організмі стимулює ріст фолікула перед овуляцією та виділення жіночих статевих гормонів, які впливають на овуляцію і створення жовтого тіла. У чоловіків ЛГ стимулює вироблення чоловічих статевих гормонів та викликає сперматогенез.

ФСГ регулює розвиток яєчників, стимулює ріст фолікула.

Пролактін – сприяє виділенню молока.


Проміжна доля гіпофіза виділяє меланотропін, що регулює забарвлення шкіряного покрова. Під впливом гормону зернята пігмента розподіляються по всій клітині, внаслідок чого шкіра темніє. При його гіпофункції шкіра блідне.
Нейрогіпофіз формується з нейродерми третього мозкового шлуночка. Має разом з аденогіпофізом спільну капсулу та спільну судинну систему. Він виділяє вазопресин то окситоцин. Вазопресин, або антидеуретичния гормон, впливає на обернене всмоктування води с канальців нефрону в кров, на мускулатуру артеріол чим збільшує кров’яний тиск. Його виділення вночі максимальне і мінімальне опівдні. Стрес також збільшує рівень вазопресина. Він знижує реакцію на біль. Виділення вазопресина здійснюється рефлекторно. При збільшенні осмотичного тиску осморецептори сосудів збуджуються, це збудження передається в підбугрову область, де починається виділення вазопресина. При гіпофункції вазопресина розвивається нецукровий діабет, сечі виділяється 10 – 20 літрів на добу. Окситацин впливає на скорочення матки під час родів.

В підлітковому періоді збільшується виділення окситоцину і зменшення виділення вазопресину.



Епіфіз або шишковидна залоза розташована на кордоні проміжного та середнього мозгу. Має форму ялинкової шишки . Маса залози 0,118 гр. Зовні вона покрита сполучною тканиною яка створює трабекули (перегородки ), між якими розташовується функціональна тканина, нейроглія та нервові волокна.

Епіфіз з’являється на 6 - 7 тижні внутрішньоутробного розвитку. Збільшення маси епіфіза відбувається до 4 - 7 років, після чого він піддається зворотньому розвитку - інволюції. Дифференцювання клітин починається на першому році життя та продовжується протягом кількох років.

Епіфіз виробляє гормон мелатонін, який є атогоністом меланотропного гормону гіпофізу, тобто освітлює шкіру. Епіфіз токож гальмує гонадотропну функцію гіпофіза. Ця залоза забезпечує біологічні ритми людини: коли на сітківку ока потрапляє світло збуджуються рецептори, по зоровому нерві збудження передається симпатичній нервовій системі, а звідти клітинам епіфіза які зменьшують вироблення мелатоніну і, таким чином, зміна дня і ночі приводить до циклічної зміни збільшення мелатоннину зменшенням, що визначає добовий та сезонний ритми.

Щитовидна залоза у людини складається з двох долей, з’єднаних перешийком. Іноді зустрічається пірамідальна доля. Вона лежить на передній поверхні щитовидного хряща гортані – звідки й назва. Має фолікулярну будову. Для побудови гормонів щитовидної залози необхідний йод. На добу вона поглинає 120 мкг йоду. Щитовидна залоза з’являється на третьому тижні ембріонального розвитку; формується з ектодерми глотки . У немовляти її маса 1 грам, а у дорослого 20 – 30 грам. Кількість фолікулів і їх розмір збільшується з віком. Збільшення кількості фолікулів відбувається шляхом брунькування. Маса і структура щитовидної залози стає як у дорослого при досягненні 15-річного віку. Функціонувати ця залоза починає з 14 тижня внутрішньоутробного розвитку.

Щитовидна залоза легко піддається дії несприятливих екологічних факторів, як із-за поверхневої локалізації, так і в зв’язку з кумуляцією йоду і інших мікроелементів. Важливу роль грає висока чутливість залози до імуностимуляції та іонізуючого випромінювання. Як наслідок, 6 відсотків населення мають ті чи інші порушення функції щитовидної залози.



Гормони щитовидної залози:

  1. Тіроксин

  2. Трийодтиронін

Поступаючи в кров, вони зв’язуються білками крові за допомогою спеціальних ферментів. Гормони щитовидної залози впливають на обмін речовин.




Мішені

Ефекти

Метаболізм вуглеводів

Прискорення всмоктування та окислення глюкози. Розпад глікогена.

Метаболізм ліпідів

Окислення жирних кислот.

Метаболізм білків

Посилення синтезу сечовини. Активація біосинтезу протеїнів.

Метаболізм нуклеїнових кислот

Активація синтезу ДНК та РНК.

Вітамінний обмін

Підвищення потреби в вітамінах.

Взаємозв’язок з іншими гормонами

Збільшення розпаду стероїдів та кортикостероїдогенез. Пригнічення дії ТТГ. Дія на гормоногенез зобної залози та мозкову речовину наднирників



Порушення функцій щитовитної залози. Гіперплазія поділяється на ступені. При явному збільшенні вона називається ендемічний зоб, або хвороба Базєдова. При цій хворобі проявляється різке схуднення, екзофтальм (волоокість), збільшення ЧСС та пітливості, рухова активність, збудливість, швидке втомлення, підвищений апетит. Ендемічний зоб – це збільшення щитовидної залози, що пов’язане з певною місцевістю, де знижена кількість йоду в продуктах.

Гіпофункція щитовидної залози виникає в ранньому дитинстві до 3 – 4 років – кретинізм, або слизовий набряк, або міксудема. При цьому знижується обмін речовин, особливо вуглеводів, низька температура, зменшення ЧСС, збільшення язика, сонливість, стомлення, зниження лібідо, безпліддя та ожиріння.



Паращитовидні залози. В людини їх чотири. Розташовуються вони на задній стінці бокових доль щитовидної залози і мажють масу 0.1 грам. Мають спільну з щитовидною залозою оболонку. Паращитовидні залози з’являються на 6 тижні ембріонального розвитку. Після народження дитини продовжується зріння залоз.


Гормони паращитовидної залози:

  1. Паратгормон – регулює обмін кальцію та фосфору. Він діє на нирки, кістки та кишечник. В нирках він зменшує всмоктування фосфору і виводиться з сечею. В кишечнику стимулює всмоктування кальція в кров. При недостачі кальція посилюється виділення паратгормона, шо призводить до посилення всмоктування кальція в кишечнику та виходу кальція з кісток.

  2. Тіреокальцетонін – гормон антагоніст паратгормону.

При гіперфункції паратгормона відбувається вимивання кальція з кісток, як наслідок – схильність до переломів, випадіння зубів, відкладання кальцію в судинах та ниркових канальцях.

Гіпофункція паратгормона приводить до судорог, підлітки жаліються на холодні руки та ноги, втомленість, серцебиття, “куряча сліпота” тітанію, параліч дихальної мускулатури. Важливою умовою розвитку хвороби може стати гіпо- і авітаміноз-D, зловживання м’ясом та рибою, котрі вміщують більше фосфору, ніж кальцію, вагітність та лактація.



Тимус, чи вилочкова залоза, або зобна залоза розташованна за грудною кісткою. Вона має дві долі. Ззовні залоза покрита капсулою, від якої до середини відходять перегородки, які поділяють її на дольки. Кожна з долек має кіркову та мозгову речовину. В кірковій речовині багато лімфоцитів. В мозковій речовині є сукупчення лімфоїдної тканини - острівці Гассаля.

Розвивається тімус за рахунок трьох пар жаберних кишень на шостому тижні ембріонального розвитку. У немовляти його маса 10 - 14 гр. До 15 - 20 років її маса збільшується до 20 - 30 грамів, а потім починає зменшуватись і в 40 років ця залоза важить 15 грамів. В період статевого зізрівання в ній збільшується кількість сполучної тканини і зменшення мозгової та кіркової речовини і в подальшому цей процес триває до повного заміщення функціональної тканини сполучною у літніх людей.

З початком підліткового періоду тімус, як було згадано вище, починає атрофувати, цей процес генетично запрограмований і пов’язаний зі зміною функціонування багатьох залоз, в першу чергу статевих, наднирників, паракринних.

Тімус впливає на роботу статевих залоз, пригнічуючи її та навпаки. Тімус є органном іммунної системи, бо формує Т-лімфо-цити, забезпечуючи клітинний імунітет. Гормони тімусу впливають на зріст та розвиток організму до статевого зізрівання; при видаленні цього органу у тварин після народження приводить до втрати маси та затримки зросту. При видаленні тімуса у дорослої людини зменшується кількість лімфоцитів, зменшується розмір лімфатичних вузлів та селезінки. Ріст та маса тіла не змінюється.



Підшлункова залоза є органом внутрішньої та зовнішньої секреції. Розташована зліва на рівні 1-го 2-го поперекового хребця в забрюшинному просторі. Вона має альвеолярну будову, її дольки з виводними протоками забезпечують її зовнішньосекреторну функцію. В масі підшлункової залози є групи клітин – острівкі Лангерганса - які і виконують її ендокринну функцію. Підшлункова залоза має близько 1 млн. острівців. Основні типи острівкових клітин: В-клітини (70 відсотків), А-клітини (20 відсотків), D-клітини (5-10 відсотків). В-клітини вироблиють гормон – інсулін, А-клітини - глюкагон, D-клітини - соматостатин. Регулюються острівці сигналами нейроендокринної та нервової системами. Інсулін впливає на проникливість клітинних мембран для глюкози, відкладанню вуглеводів в печінці та скелетних мязах у вигляді глікогена та зменшує рівень глюкози в крові. Найбільш інсуліночутливі клітини м’язів – ліпоцити - сполучна тканина. Серце, нирки, печінка по інсуліночутливості - проміжні, резистентні - нервова система, наднирники, очі. Глюкагон проявляє ендокринні властивості в печінці. Глюкагон впливає на зменшення глікогенну в печінці та збільшення глюкози в крові (гиперглікемія). Він на рівні гипоталямуса пригнічує апетит. Соматостатін - знижує аппетит, моторику шлунка та дванадцятиперсної кишки, жовчного міхура, роботу слюнних залоз та впливає на роботу інших клітин острівців.

Ендокринна функція підшлункової залози формується на 5-му тижні внутрішньоутробного розвитку. При дифференцюванні клітин спочатку виділяють В-клітини. З 5-го місяця острівці Лангерганса добре сформовані. У немовляти кількість острівців більша ніж у дорослого - 6 відсотків від маси залози, на перший рік життя - 1 відсоток . Таке співвідношєння зберігається до 40 - 50 років. В старечому періоді 2 - 3 відсотки.

У дітей та підлітків висока толерантність до глюкози, при зрівнянні з іншими віківими группами. У дітей та підлітків максимальний функціанальний резерв В-клітин і оптимальна чутливість тканин - мішенєй до інсулуну.

При недостатньому виробленню інсулуну розвивається хвороба - цукровий діабет. Іноді хворобу зумовлює підвищенне зв’язування гормону в крові, чи зниження чутливості тканин до нього. Причинами виникнення хвороби є:



  1. спадковість, від батьків дітям чи онукам

  2. інфекції особливо вірусні

  3. пухлини

  4. ожиріння

  5. психічні травми

Розлад вуглеводного обміну приводить до змін жирового, білкового, мінерального обмінів. В крові накопичується холестерин. Тривала хвороба приводить до розладу роботи печінкі, нирок, серцево-судинної системи.

Ознаки хвороби: спрага, сухість у роті, підвищення сечовиділення, слабкість, схуднення, погане заживлення ран. Та головною ознакою хвороби є збільшення цукру в крові та поява його в сечі. У дітей цукровий діабет зустрічається рідше, ніж у дорослих. При неправильному лікуванні, або байдужому ставленні розвиваються гиперглікемічна кома та гипоглікемічна кома.



Наднирники розташовані на верхньому полюсі нирок. У людини їх маса становить 15 – 20 грам. Вони покриті ззовні сполучною капсулою. Наднирники складаються з кіркової та мозкової речовини. Наднирники є джерелом близько 40 стероїдних катехоламінових гормонів. Все життя, від з’явлення на світ і до смерті, проходять під знаком активності цих органів.

Кіркова речовина поділяється на три зони – клубочкова, кучкова та сітчаста. Клубочкова зона розташована по поверхні наднирника. Її клітини зібрані в клубки, які нагадують полукільця, арки і т.д. Клітини кучкової зони створюють повздовжні стовбці. Сітчаста зона – це клітини, які дуже тісно зв’язані між собою та створюють сітку. Кіркова речовина наднирників формується з мезодерми, а мозкова – з ектодерми. Наднирники починають формуватись з 4 тижня внутрішньоутробного життя. У місячного ембріону маса наднирників зрівнюється, а іноді і більша за масу еирок. У немовляти вона складає 7 грам. Швидкість росту наднирників не однакова в різні вікові періоди. Особливе збільшення росту зазначають в 6 – 8 місяців і в 2 – 4 роки. Збільшення їх маси відбувається до 30 років. В постнатальний період перероджується центральна частина їх кіркової речовини, тобто вона заміщається знову створеною тканиною від периферії до центру. На периферіїї розташовані клітини здатні до розмноження. Вони мають вигляд вузької жовтої смужки. Ближче до центру розташований широкий шар червоного кольору. Жовтий шар – це клубочкова та пучкова зона, а червоний – сітчаста. Раніше за все формується пучкова зона і максимально розвивається в період статевого зізрівання. Кількість гормонів кори наднирників зменшується після 30 років.

Мозкова речовина складається з клітин, які секретують адреналін та норадреналін - це нервові клітини симпатичних гангліїв, які втратили відростки, а, разом з тим, і здатність проводити збудження, але зберегли здатність виділяти норадреналін. Мозкова речовина наднирників починає функціонувати на 5 – 6 місяць внутрішньоутробного розвитку.

Гормони кірки наднирників це стероїди, які синтезуються з холестирину та аскорбінової кислоти.



Гормони клубочкової зони – це мінералокортикоїди. Гормон цієї групи – альдостерон. Ці гормони регулюють мінеральний та водний обмін. Вони сприяють накопиченню Na+ та виведенню K+ і навпаки при його недостачі. Перерозподіл рідини пов’язаний саме з цими елементами. Звісно, що в середині клітини K+ більше ніж поза нею. При збільшенні його концентрації підвищується тиск всередині клітини і в неї переходить вода з позаклітинної рідини. Внаслідок цього виникає згущення крові, падає кров’яний тиск, виникає дегідратація тканини. При збільшенні альдостерону відбувається затримка Na+, який накопичується в позаклітинній рідині, що призводить до переходу до неї води і виникненню набряків. Одночасно збільшується кров’яний тиск.

Гормони пучкової зони кори наднарників – це глюкокортикоїди. До них відносяться гідрокортизон, кортизон та кортикостерон. Вони впливають на обмін речовин. Під їх тиском збільшується швидкість розщеплення білка. Вони сприяють синтезу вуглеводів з білків та впливають на обмін жирів, сприяючи їх синтезу та виходу з жирових депо. Глюкокортикоїди являються імунодепресантами, тобто ведуть до зниження активності імунної системи. Тому їх використовують при пересадці донорських органів. Вони також беруть участь в реакціях на стресові фактори – це травми, операції, опіки, переохолодження, інфекції, отруєння, втомлення. В цих випадках вони забезпечують адаптаційний синдром, що пристосовує організм до даної незвичайної ситуації. Ця їх властивість використовується при термінальних станах.

Гормони сітчастої зони кори наднирників – це андрогени та естрогени – аналоги чоловічих та жіночих статевих гормонів. Вони посилюють розвиток м’язів та вторинних статевих ознак.

Гормони мозкової речовини наднирників. Зрілі клітини мозковой речовини називають хромофільними. Вони синтезують гормони катехоламіни. Це адреналін та норадреналін. Синтезовані гормони зберігаються у вигляді гранул і надходять до крові при збудженні симпатичної нервової системи. Ці гормони посилюють кровообіг, серцебиття, дихання, вихід цукру до крові, збільшують розпад глікогена в печінці, посилюють скорочення м’язів. Все це призводить до мобілізації сил організму і є важливим чинником пристосування організму до екстремальних ситуацій.

Гіперфункція кори наднирників призводить до появи ознак іншої статі.

Гостра надниркова недостатність – це загрожуючій життю стан, внаслідог різкого зниження чи припинення всіх функцій наднирників. Розвивається внаслідок тромбозів при інфарктів та апоплексії наднирників, інфекції. Стан людини – тяжкий з інтоксикацією, температурою 41о, марення. Цей стан дуже небезпечний, може призвести до смерті.

Хронічна надниркова недостатність, або хвороба Аддісона, чи бронзова хвороба. На сьогоднішній день відомо, що у 80% випадків хвороба розвивається внаслідок аутоалергічних процесів, тобто при аутоалергії на стероїдні ферменти. Хвороба розвивається місяцями, іноді роками. Ознаки хвороби: гіперпігментація шкіри, її бронзове забарвлення, значна втрата маси тіла, зниження тиску, характерні темні плями на слизових оболонках шлунково-кишкового тракту, та на губах.



Статеві залози є парними органами. У жінок це яєчники, у чоловіків – яєчки.

Чоловічі статеві залози - це органи еліпсовидної форми, довжиною 4 - 6 см, вагою 6 - 8 гр. Це залози подвійної секреції, які виробляють чоловічі статеві клітини - сперматозоїди та чоловічі статеві гормони - андрогени (ендокринна функція). Яєчки знаходяться в мошонці. Паренхіму (функціональна тканина) яєчка покриває білочна оболонка, від якої в середину яєчка йдуть трабекули, які поділяють орган на 250 – 300 долек. В кожній дольці знаходиться 3 - 4 звитих канальця, які, зливаючись, створюють прямі канальці. На внутрішній поверхні звитих канальців є клітини Сертолі, які виробяють сперматозоїди та клітини Лейдига, які є залозистим апаратом яєчка.

Яєчки закладаються в брюшній порожнині і досягають порожнини малого тазу в перші 3 тижня після народження. До 1 – 4 років остаточно формується їх положення. Яєчки знижуючись тягнуть за собою оболонки брюшної порожнини, які, після зниження яєчка в мошонку, становлять його оболонки. Вага його в немовляти 5 – 6 грамів .

Андрогенни виробляються в яєчках і наднирниках. Основні – це тестостерон. Андрогенни стимулюють розвиток статевого аппарату, впливають на розвиток вторинних статевих ознак: голосу, скелету, мускулатури, розподілення оволосіння, формування статевих рефлексів.

Андрогенни змінюють активність деякіх ферментів , що впливають на синтез білка, збільшуючі ріст тканини.

Впливають на кроветворення, збільшуючи вміст єрітроцитів, гемоглобіну.

Жіночі статеві залози – яєчники – розташовані в ділянці малого тазу з боків від матки. Яєчник має форму сливи. Він має два кінця: матковий, який з’єднаний з маткою власною зв’язкою яєчника. Інший зі сторони маточної труби. На розрізі виділяють кіркову та мозкову речовину. Мізкова речовина лежить по центру, складається з сполучної тканини та сосудів і нервів. Кіркова речовина має фолікули, в яких розвивається яйцеклітина. В період статевого зізрівання один з фолікулів починає зізрівать. Триває це в середньому 28 днів і він перетворюється на зрілий фолікул – граафов міхурець. Його оболонка розривається і яйцеклітина виходить на поверхню (овуляція). На місці граафого міхурця створюється жовте тіло. Буває істине жовте тіло (жовте тіло вагітності), яке розвивається при вагітності і діє, як ендокринна залоза. Її гормон, прогестерон, сприяє:


  1. Нормальному перебігу вагітності.

  2. Підготовці молочної залози до лактації.

  3. Затримує овуляцію.

Брехливе жовте тіло – виробляє гормони якщо вагітність не настала.

Жіночі статеві гормони називають – естрогени: естрадіол, естрон, естріол. Естриол стимулює розвиток статевого аппарату, розвитку вторинних статевих ознак, формує статевий потяг.

В період статевого зізрівання у хлопчиків збільшується кількість андрогенів. В дівчат – естрогенів. В цей період у дівчат з являється періодичність в кількості секретуємих естрогенів, що забезпечує жіночий статевий цикл. Різке збільшення естрогеннів співпадає з овуляцією, після чого, якщо не настає вагітність, настає менструація, котрою називають видалення назовні слизової оболонки матки разом з кров’ю.

Зі становленням регулярних статевих циклів починається період статевої зрілості, у жінок він продовжується до 45 – 50 років, у чоловіків – до 60 років.



Яєчниковий цикл в середньому триває 28 діб і складається з фоллікулярної фази, овуляції та лютеінової фази. Фолікулярна фаза, й фаза овуляції відбувається під дією фолікулостимулюючого гормону гіпофізу. В першу фазу відбувається зізрівання фолікулу (до 14 днів), в другу фазу фолікул розривається і яйцеклітина виходить на поверхню яєчника (1-а доба). Під дією лютеіностимулюючого гормону гіпофізу настає третя фаза – створюється жовте тіло, яке виділяє гормони до 28-го дня. Потім на місці жовтого тіла утворюється рубець.

Разом з яєчниковим циклом відбувається й маточний.



Маточний цикл

  • 1-а фаза дезвомації- виділення слизової матки з кров’ю - триває 3-4 дня.

  • 2-а фаза регененерації - 6 день циклу

  • 3-а фаза проліферації, фаза швидкого росту слизової матки, 6-15 день

  • 4-а фаза секреції - розрихлення слизової- з 15 по 28 день циклу.

Перші три фази маточного циклу співпадають з першою та другою фазою яєчникового циклу, а четверта – з третьою.

Клімакс у жінок проявляється в нерегулярних статевих циклах. Супроводжується рядом вегетативних порушень – зміни кровяного тиску, терморегуляції, обміну речовин.



Статеве зізрівання.

Статеві залози і зв’язані з ними ознаки статі закладаються ще під час внутрішнтьоутробного розвитку. Формуються протягом всього періоду дитинства. Статеві залози нерозривно зв’язані з процесом розвитку дитини вцілому. В певний етап онтогенезу статевий розвиток прискорюється і настає періот статевої зрілості. Статева зрілість дівчат на 1 – 2 роки опереджує хломчиків. На статеве зізрівання впливає стан здоров’я, їжа, клімат, соціально-економічні умови, спадкові особливості. В період статевого зізрівання відбуваються глибокі зміни організму, пов’язані зі змінами в взаємовідношеннях ендокринних залоз – в першу чергу гіпоталамо-гіпофізарною системою.



Стадії статевого зізрівання:

  1. Предпубертат (період попереджуючий статеве зізрівання). Характеризується відсутністю вторинних статевих ознак.

  2. Початок пубертата. У хлопчиків невелике збільшення яєчок, мінімальне оволосіння на лобку. У дівчат набрякання грудних залоз, невелике оволосіння вздовж статевих губ. На цій стадії різко активується гіпофіз, його гонадотропна та соматотропна функція, посилюється виділення андрогенів.

  3. У хлопчиків подальше збільшення яєчок, збільшення члена, волосся на лобку стає темнішим, грубішим, починає розповсюджуватись на лонний симфіз. У дівчат – подальший розвиток молочних залоз, оволосіння розповсюджується до лобка. Подальше збільшення гонадотропних гормонів.

  4. У хлопців змінюється голос, з’являются юначі вугри, починається оволосіння лиця, піхв. У дівчат – інтенсивно розвиваються молочні залози, оволосіння по дорослому типу. Посилюється виділення андрогенів та естрогенів. У хлопців високий рівень соматотропіна, що зумовлює їх значний ріст.

  5. У хлопців остаточно розвиваються статеві органи і вторинні статеві ознаки. У дівчат молочні залози і оволосіння відповідають дорослій жінці. На цій стадії у дівчат стабілізується менструація.

В зв’язку з різкою перебудовою ендокринної системи це приводить до значних фізіологічних змін в організмі. Швидкий ріст скелету та м’язів не співпадає з ростом внутрішніх органів. Серце в цей час опереджає ріст кровоносних судин, що приводить до збільшення кров’яного тиску. Часто в цей період розвивається “юначе серце” – серцева недостатність, як наслідок головокружіння, головні болі, втомленість. Змінюється емоціональна сфера. В цей період спостерігається подразливість, плаксивість.


Порушення роботи статевих залоз: гіперфункція призводить до раннього статевого зізрівання. При гіпофункції відбувається недорозвиненість статевих органів.




izumzum.ru