Екскурсія видатними історичними місцями України через національну валюту. Мета - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Екскурсія видатними історичними місцями України через національну валюту. Мета - страница №1/1

Тема: Екскурсія видатними історичними місцями України через національну валюту.
Мета: навчальна – ознайомити учнів з видатними історичними місцями, застосовуючи для цього зображення на національній валюті гривні;

розвиваюча – формувати в учнів вміння і навички працювати з різними історичними джерелами, розвивати аналітичне мислення;

виховна – виховувати інтерес до історичного минулого нашої Батьківщини, почуття патріотизму до України.

ХІД ЕКСКУРСІЇ.
Україна – здавна славилася своїми культурно-історичними пам’ятками. Сьогодні ми здійснимо екскурсію мальовничими куточками нашої Батьківщини за допомогою національної валюти – гривні.

Невеличкий відступ в історію гривні - як грошово-лічильна одиниця гривня виникла ще за часів Київської Русі, орієнтовно в XI столітті. Сама ж назва «гривня» походить від назви прикраси з золота або срібла у вигляді обруча, який носили на шиї (тобто — на «загривку»), і звали гривна. Частіше за все це були м'яко закруглені обручі, з кінцями у вигляді голівок левів, прикрашені кольоровою емаллю. Коштовні гривни створювалися цілком із золота.



В XI столітті слово «гривна» набуло іншого значення — вагового. Вага срібла могла складатися з певного числа однакових монет, тому поступово виник рахунок їх на штуки. З часом на Русі з'являються гривна срібна (вагова — між 160 та 205 грамами залежно від типу) та гривна кун (лічильна). Цікаво, що спочатку їхня собівартість була однакова, але далі, внаслідок нестабільної ваги монет, одна гривна стала дорівнювати кільком кунам.



В ті часи існувало декілька видів гривен. Були «львівська», «харківська», «луцька» гривні. З XI ст. у Київській Русі в обігу були так звані «київські» гривни, які мали шестикутну форму і важили 150 г срібла — ці гроші існували до татаро-монгольського нашестя. Крім того, існували й «новгородські гривни», спочатку відомі лише у північно-західних землях, а від середини XIII ст. — уже на всій території Давньоруської держави. Вони мали вигляд довгих срібних паличок і важили 240 г. Перехідною від «київської» до «новгородської» була «чернігівська» гривна, за формою дуже близька до «київської», а за вагою — до «новгородської». Але найцікавіша форма у «волзької» гривни: майстри створювали її у вигляді маленького човна. Серед звичайних монет XIV ст. археологи часто знаходять також і «татарські гривни», що ними Південна Русь сплачувала данину Орді.

Певні зміни у житті гривни виникли у XIII ст., коли для новгородських злитків срібла, поруч із назвою «гривна» почала вживатися назва «рубль». Вже у XV ст. злитки взагалі виходять з обігу, а рубль залишається як грошово-лічильна одиниця. Саме рубль (українська назва — «карбованець») стає символом російської, а потім і радянської монетної системи. Гривна ж продовжувала існувати до XVIII століття лише як вагова монета — «гривенка».

В 1996 році в Україні була введено власну національну валюту – гривню.

Отож, розпочнімо нашу екскурсію.

Першим пунктом нашої подорожі є одна гривня. На аверсі (передня частина) зображено київського князя Володимира.



Чим же він відомий нам?

Князь Володимир Святославович (Володимир Великий) був київським князем у 978 – 1015 роках. Це один із найвидатніших діячів Київської держави. Він значно розширив і зміцнив кордони Київської Русі, завершивши об’єднання усіх руських земель у складі однієї держави.

Але більш відомий Володимир нам хрещенням Русі. У 988 – 989 роках він увів християнство як державну релігію, ліквідувавши багатовікове язичництво. Це сприяло розвитку культури Русі, поширенню писемності, створенню перших шкіл і бібліотек.

За Володимира Святославовича територія Києва була розширена й захищена новими валами з кам’яними вежами, побудована Десятинна церква, князівський кам’яний палац. Володимир розвивав політичні, економічні й культурні зв’язки з Візантією, Польщею, Угорщиною, Чехією, західноєвропейськими країнами.


Іконні зображення князя Володимира Великого


На реверсі (зворотна частина) банкноти зображено Київський Дитинець (град Володимира).

Київський Дитинець – був історичним ядром древнього Києва. У науковців він отримав назву «Місто Володимира», на честь великого київського князя Володимира Святославовича, хрестителя Русі, що правив з 980 по 1015гг. «Місто Володимира» розташовувалося на Старокиївській горі. В кінці V- початку VI ст. тут, згідно з літописами і археологічними розкопками, було зведено «град Кия» - прадавнє київське городище, що поклало початок більш ніж півтора тисячолітній історії міста Києва. За часів правління князя Володимира, за його велінням, древньокиївське городище було розширене до 10 га і стало називатися Київським Дитинцем. Його обнесли кріпосними стінами, заввишки більше 10 метрів. На території Дитинця звели Десятинну церкву, палацовий комплекс і інші споруди. Після смерті Володимира, за часів правління Ярослава Мудрого та інших – в Дитинці зводилися нові будівлі і споруди: Великий Двір Ярославів з Палацом Ярослава Мудрого, Янчин і Федорівський монастирі та інші Дитинець – колиска слов'янської історії і народів, пов'язаних з нею. Це те місце, з якого почалося зародження Києва, - «града велика» (Апостол Андрій) і могутньої держави Київська Русь. 

Схема Київського Дитинця.


Будівництво "Граду Володимира".


Наступним місцем нашої подорожі є банкнота номіналом дві гривні. На аверсі зображений київський князь Ярослав Мудрий, який правив Руссю в 1019 – 1054 роках.


За роки його князювання для захисту кордонів від нападу кочівників була побудована нова оборонна лінія, так звані Ярославові вали, вздовж річок Сули, Стугни, Росі, Трубежа. У 1036 році війська русів розгромили печенігів біля Києва. На честь цієї перемоги в 1037 р. був закладений Софіївський собор. Русь підтримувала тісні стосунки з Візантією, Німеччиною, Угорщиною, Францією і скандинавськими країнами.

Міжнародне становище держави Ярослав закріпив сімейними зв’язками з багатьма європейськими правителями.

Князь приділяв велику увагу організації внутрішнього життя країни. При ньому був складений перший звід законів, так звана "Правда Ярослава", що складає найбільш давню частину "Руської правди".

У період правління Ярослава християнство остаточно затвердилося в Київській державі. В 1039 році була заснована Київська митрополія, що підпорядковувалась константинопольському патріархові.


Іконне зображення і погруддя князя Ярослава Мудрого


На реверсі зображено історичну пам’ятку епохи Ярослава Мудрого – Софіївський Собор.


У літописах закладини собору датуються 1017 або 1037 роком. Храм був закладений Ярославом Мудрим. Його будівництво велося в 20-30-і роки XI століття. Навколо Софійського собору — центральної споруди Ярославового міста — стояли кам'яні храми, боярські палаци, житла городян, а подвір'я митрополії було огороджено муром. До наших днів з XI століття збереглися лише Софійський собор і руїни воріт - парадного в'їзду в древній Київ.

Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. Загальна ширина храму — 54,6 м, довжина — 41,7 м, висота до зеніту центральної бані — 28,6 м. Собор має п'ять нав, завершених на сході апсидами, увінчаний 13-ма верхами, що утворюють пірамідальний силует, і оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважалося, що галереї прибудовані до собору пізніше, але дослідженнями останнього часу доведено, що вони пов'язані з ним єдиним задумом і виникли водночас. Тільки хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII ст.

Увінчувала собор ступінчаста композиція з тринадцяти бань, покритих свинцевими листами. Стіни викладалися з великих природних каменів — граніту й рожевого кварциту, що чергувалися з рядами плитоподібної цегли — плінфи. Мурування виконували на рожевому вапняно-цем'янковому розчині. Первісно собор не був зовні потинькований і побілений.

Старий і сучасний вигляд Софіївського Собору.

П’ять гривень переносить нас в епоху козацтва, звитяжну сторінку історії України. На передній частині банкноти портрет гетьмана Богдана (Зіновія) Хмельницького.

Це видатний український державний і політичний діяч, полководець, засновник української гетьманської держави. Місцем його народження вважається Суботів. Походженням з дрібної української шляхти (по матері – з козацької родини). Освіту здобув в одній із київських шкіл та у Львівській єзуїтській колегії, добре знав декілька мов, історію, юриспруденцію, військову справу. З юнацьких років Хмельницький перебував на військовій службі. Брав участь у походах проти Кримського ханства, а в часи повстань 30-х років ХVІІ ст. виступав на боці козаків. У січні 1648 р. на Запорозькій Січі він піднімає повстання, поклавши тим самим початок Українській національній революції. Під час національно-визвольних змагань виявив себе як тонкий дипломат, досвідчений стратег. До кінця свого життя Хмельницький проводив незалежну внутрішню політику, прагнув зміцнити міжнародні позиції України. Помер у Чигирині та похований у Суботові в Іллінській церкві.

Портрет гетьмана Б. Хмельницького


На зворотній стороні п’яти гривень зображено Іллінську церкву в Суботові, де і похований Хмельницький.


Іллінську церкву або ж храм Святого пророка Іллі почали будувати в 1653 р. за наказом, проектом та на кошти Б. Хмельницького. Будівля мала поєднувати в собі елементи барокової та ренесансної архітектури. Церква була одночасно і оборонною спорудою. У плані вона майже квадратна, її зовнішні розміри 18,19 на 15,91 метрів, із шестигранним виступом вівтаря на сході. Товщина мурів доходить до 2 метрів. На горищі, у західному фронтоні, влаштовано 4 бійниці, що дозволяло артилерії контролювати посад та в'їзд до Суботова. Нижче знаходяться ще три бійниці — вже для рушничного вогню, а вікна розташовані таким чином, щоб до них не міг дістатися вершник, навіть стоячи на коні. За необхідності споруда могла вести бій самостійно, для чого дзвіницю зробили дерев'яною та нижчою за церкву.

В ній, 1657 року, Б. Хмельницького і було поховано.

В 1869 році церкву реставрували, звели біля неї дзвіницю. За часів існування Радянського Союзу храм двічі закривали. З 1990 року церква знову діюча.

Поруч з церквою знаходяться три кам'яні хрести, які зобразив Т. Г. Шевченко під час відвідування Суботова. Ймовірно, це могили священиків, які правили службу в Іллінській церкві у XVIII ст.


Суботівська церква на картині Т. Шевченка



Сучасний вигляд Іллінської церкви


Наступна наша зупинка – десять гривень. На аверсі зображено гетьмана Івана Мазепу.


Майбутній гетьман народився в с. Мазепинцях на Київщині в українській шляхетській родині. Навчався в Києво-Могилянській колегії, а також в єзуїтській колегії у Варшаві. Протягом 1656-1659 рр. жив за кордоном, де в Німеччині, Італії, Франції та Нідерландах вивчав військову справу, дипломатію, іноземні мови. 25 липня 1687 р. на Коломацькій раді Івана Мазепу обрано гетьманом України. Одержавши гетьманську булаву, він прагнув об’єднати в єдиній державі всі українські землі – Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя, Слобожанщину. Мазепа передбачав побудову в Україні держави західноєвропейського зразка із збереженням традиційного козацького укладу.

Гетьман намагався використовувати свій вплив на російського царя Петра І і зв’язки з московськими вельможами для збереження прав і вольностей Гетьманщини. Українські полки брали активну участь у війнах Московії з Кримським ханством і Туреччиною.

Але навесні 1709 р. І. Мазепа укладає угоду зі шведським королем Карлом ХІІ, яка передбачала перехід Гетьманщини під протекторат Швеції. Після початку наступу шведів на Москву через територію України гетьман 4 листопада 1709 р. відкрито перейшов на бік Карла ХІІ.

Після поразки в Полтавській битві влітку 1709 р. Карл ХІІ і Мазепа були змушені відступити в турецькі володіння, де гетьман оселився в пригороді м. Бендери.

Помер Іван Мазепа 21 вересня 1709 р. і був похований у Святогорському монастирі в м. Галацу (нині Румунія).


Портретні зображення гетьмана Івана мазепи
На реверсі банкноти - Успенський собор Києво-Печерської Лаври.

Успенський собор Києво-Печерської лаври - один з найдавніших храмів Київської Русі, унікальна пам'ятка архітектури, а також усипальниця багатьох видатних осіб. Протягом багатьох століть він був однією з найбільш шанованих святинь Православної Церкви.

Успенський собор був першим кам'яним храмом на території монастиря. До його спорудження насельники відправляли служби у дерев'яній церкві на честь Успіння Божої Матері, що знаходилась над печерами.

За легендою місце для будівництва храму вказав Антонію сам Господь. Собор був закладений у 1073 р. Завершення будівельних робіт у 1078 р., а по 1089 р. тривали опоряджувальні роботи. Патерик Києво-Печерської Лаври доносить нам цікавий факт, що на будівництво собору приїхали спеціальні майстри. В якості міри виступав пояс, який монастирю подарував варяг Шимон. (Його та його родину було вигнано з батьківщини. Він переїхав до Ярослава Мудрого, який віддав його своєму синові Всеволоду у дружину за старшого). При чому сам князь Святослав, син Ярослава Мудрого, власноручно поясом вимірював розміри котловану під фундамент Успенського собору.

Освячення Великої лаврської церкви відбулося у 1089 р. і було приурочено до свята Успіння Пресвятої Богородиці.

Декілька століть простояв храм, сплюндрований, пограбований, зруйнований татаро-монгольськими ордами Батия. І лише в 1470 р собор був відновлений князем Сімеоном Олельковичем, тоді ж в храмі з’являються рельєф Оранти та триптих Богородиці і засновників Антонія та Феодосія. Природність зображення в асиметрії складок одежі та підібраними кольорами. Рельєф Оранти виконаний більш професійно, ніж триптих і можливо раніше за нього.

Гравюра та фото Успенського собору


Далі нашу подорож продовжує банкнота номіналом двадцять гривень, на якій зображено видатного українського письменника, ученого і громадського діяча Івана Яковича Франка.

Народився майбутній письменник в родині сільського коваля. Закінчив гімназію в Дрогобичі. В 1875 р. вступив на філософський факультет Львівського університету.

Писати почав ще у гімназії. Перший зрілий збірник віршів І. Франка «З вершин і низин» (1887 р.) – найбільш видатне явище української поезії після Т. Шевченка. Він весь перейнятий пафосом революційної боротьби.

Проза письменника поклала початок новому етапу розвитку реалізму в українській літературі; він увів нові теми (пролетаризація селянства, формування робітничого класу, його перехід до організованої класової боротьби), нові конфлікти, нових героїв – свідомих захисників інтересів трудящих (інтелігентів, селян, робітників).

Кращі твори Франка перекладені багатьма мовами світу. Деякі ліричні вірші покладені на музику; за мотивами повісті «Захар Беркут» написана опера Б. Лятошинського; декілька повістей письменника екранізовані. В 1956 р. створений фільм «Іван Франко» (режисер Т. Левчук). В 1976 – 1987 рр. видано повне зібрання творів Івана Франка в 50 томах.



Іван Франко – видатний український поет і письменник

На зворотному боці банкноти – зображення Львівського оперного театру.




Львівський оперний театр збудований за проектом архітектора Зиґмунта Ґорґолевського. Будівлю порівнювали з Паризькою та Віденською оперою. Саме тут втілені майже всі архітектурні стилі тодішньої Європи. Помпезність відчувається, коли стоїш перед фасадом споруди. Відчувається величезний вплив мистецтва.
Сам по собі фасад є складною конструкцією. Там є колони, балюстради, ніші, які поєднуються з різноманітними постатями. Над головним карнизом обличчя фасаду височать статуї восьми муз, над ними постала десятифігурна композиція "Радощі і страждання життя". Скульптури на фронтоні завершуються творіннями величних львівських митців Попеля, Баронча, Війтовича – це скульптура тріади крилатих бронзових постатей Генія комедії, трагедії і драми, а в центрі – Слави, яка тримає золоту пальмову гілку.
Внутрішнє оздоблення інтер’єру вражає глядача не менше, аніж вигляд ззовні. Стіни оздоблені позолотою, різнобарвним мармуром, скульптурами та розписом. Глядацький зал має чотири рівні і нагадує форму ліри. Він вміщує в собі понад тисячу людей. Увагу привертає до себе декоративна завіса «Парнас» 1900 року. Її створив відомий живописець Генрик Семирадський.
Зал також відзначається прекрасною акустикою. Тут виступають найвідоміші оперні і балетні колективи, які приїздять не лише з України, але й з усього світу. Тут також з недавнього часу проводяться Віденські бали.

Оперний театр у Львові


Наступною в нашій екскурсії є п’ятидесятигривнева купюра, аверс якої прикрашає портрет Михайла Сергійовича Грушевського – історика, літературознавця, публіциста, політичного і державного діяча, голови Української Центральної Ради.

Народився в м. Холм (нині територія Польщі). По закінченні Київського університету (1890) провадив дослідницьку роботу в наукових установах Львова і Києва. Водночас брав участь у громадському житті – засновник Товариства українських поступовців (1908 р.). у 1914 р. Грушевський був заарештований і засланий до Симбірська. 7 березня 1917 р. обраний головою Української Центральної Ради. За гетьмана П. Скоропадського перебував у підпіллі, а з 1919 р. – в еміграції (Відень, Прага, Берлін, Женева, Париж). У 1923 р. він був обраний дійсним членом ВУАН, у 1924 р. повернувся на Україну і очолює кафедру історії України, історичний відділ ВУАН. У 1929 р. Грушевського було обрано академіком АН СРСР.

М. Грушевський є автором багатьох ґрунтовних праць із всесвітньої та української історії, головними з яких є «Історія України - Руси» у 10 томах і 13 книгах, «Нарис історії українського народу», «Ілюстрована історія України», п’ятитомна «Історія української літератури».


М. Грушевський в різні роки свого життя.


Реверсна сторона банкноти містить зображення Будинку Української Центральної Ради (сучасний Будинок вчителя) в Києві.

Будинок вчителя — культурно-просвітницький заклад у системі позашкільних виховних закладів освіти міста Києва. Заснований 1922 року як Будинок працівників освіти. У 1934 році був реорганізований у Київський міський будинок вчителя. При ньому проводять науково-педагогічні семінари, конференції, діють колективи художньої самодіяльності, різного роду гуртки для вчителів та школярів (зокрема, танцювальні та хорові). При Будинку вчителя діє Педагогічний музей.

До 1977 року знаходився на вул. Інститутській, у 1977-1982 роках — у Колегії П. Ґалаґана (вул. Б. Хмельницького, 11), з 1982 року — у приміщенні колишнього Педагогічного музею по вул. Володимирській, 57.



Будинок УЦР (сучасний Будинок вчителя)
Нарешті ми дістались стогривневої зупинки. Її прикрашає портретне зображення молодого Тараса Григоровича Шевченка.

Т. Г. Шевченко – видатний український поет і прозаїк, художник. Народився в с. Моринці у багатодітній кріпацькій родині. Згодом родина переїхала до с. Кирилівки, де і пройшло дитинство поета. Наймитував і навчався грамоти у дяка П. Богорського, від якого зазнав чимало знущань, і в 1826 р. був змушений утекти. У 1828 р. Шевченка взяли служити «козачком» до поміщика П. Енгельгардта, з яким на початку 1831 р. прибуває до Петербурга. Там його віддали на чотирирічне навчання до художника В. Ширяєва.

Друзі Шевченка сприяли його звільненню з кріпацтва 22 квітня 1838 р. Протягом 1838-1845 рр. він навчався в Перебурзькій академії мистецтв (у К. Брюллова). Близько 1836-1837 рр. Шевченко захопився поезією і почав писати вірші. У 1840 р. у Петербурзі вийшла перша збірка його віршів - «Кобзар», у 1841 р.- поема «Гайдамаки».

Перші твори Шевченка написані в дусі романтизму і на типові романтичні сюжети – прославлення минулих героїчних часів і ностальгія за ними на тлі безславної сучасності, страждання та загибель нещасної сільської дівчини, оспівування краси природи.

Помітний вплив на подальший розвиток творчості поета мали його поїздки на Україну в 1843, 1845 і 1846 рр. поет відвідав рідні місця й маєтки місцевих поміщиків, що цікавились культурою і сприяли її розвитку. Навесні 1846 р. він зблизився з членами Кирило-Мефодіївського братства. За участь в його діяльності Шевченко був заарештований і засланий солдатом до Оренбургу із суворою забороною писати й малювати. З 1847 р. по 1857 р. – знаходився у засланні.

Період заслання був плідним у творчості Шевченка. Він продовжував таємно писати вірші, ховаючи написане за халявою чобота (звідси і назва – «захалявні книжечки»), і малювати.

1 травня 1857 р. Шевченка було звільнено від військової служби і дозволено проживати в Петербурзі, але під суворим наглядом поліції. У 1860 р. вийшло нове видання «Кобзаря». Для останнього періоду творчості поета характерне звернення до філософських тем і використання біблійних мотивів.

Важке багаторічне заслання, душевні переживання й хвороба призвели до передчасної смерті Т. Шевченка 10 березня 1861р.

Т.Г. Шевченко


На зворотній стороні ста гривень міститься зображення сліпого бандуриста з хлопчиком-поводирем на фоні Дніпра.


В своїй творчості Т. Г. Шевченко змальовував реалістичні картини тяжкого життя українців, за це його називали кобзарем. А тому досить символічним є зображення на фоні величного Дніпра сліпого співця з бандурою, який мандруючи із хлопчиком-поводирем від села до села, доносив до простого люду українське слово, яке тоді було заборонене офіційною царською владою.

Цей образ широко використовувався й іншими митцями: письменниками, композиторами, художниками.



Сліпий бандурист з хлопчиком-поводирем.

Аркуш з альбому «Из украинской старины»

Передостанній етапом нашої екскурсії є двісті гривень. На аверсі купюри – портрет відомої поетеси Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач).



Народилася в дворянській родині; дочка письменниці Олени Пчілки. Вірші почала писати з малолітства, а коли їй було 13 років, з’явився перший друкований твір.

З дитинства хворіючи на кістковий туберкульоз, Леся Українка була змушена багато років жити на півдні. Освіту дістала дома. В юні роки вивчила багато іноземних мов.

В поезії та драматургії Леся Українка продовжувала й розвивала традиції Т.Г. Шевченка. Її твори відрізняються багатством історичних і сучасних мотивів, тонкістю і глибиною почуття.

Драми й драматичні поеми Лесі Українки написані переважно на історичні й міфологічні сюжети. Її твори збагатили українську літературу новими темами й образами і підняла українську драму до рівня передових досягнень світової драматургії. Вони перекладені багатьма іноземними мовами. Ім’я письменниці носить театр російської драми у Києві.



Леся Українка


Реверс купюри прикрашає зображення башти Луцького замку.

Цей замок є одним з найбільших і найдавніших в Україні. Побудований в основному останнім великим князем Галицько-Волинської Русі Дмитром-Любартом у 1340–1385 роках, він, разом з примикаючим Окольним замком, служив столичною резиденцією уряду і глави держави. Саме роль останньої столиці Галицько-Волинської держави, спадкоємиці Київської Русі, робить цей замок відмінним від усіх замків України. У свій час він також вважався фортифікаційною пам’яткою старовини Литви, Польщі і Росії.

Архітектурний комплекс Луцького Верхнього замку включає в себе В’їздову, Владичу та Стирову башти, сполучені мурами, будинок шляхетських судів XVIІІ ст., повітову скарбницю поч. ХІХ ст., а також собор Івана Богослова ХІІ ст. та князівський палац XІV–XVI ст.

В замку, на фундаментах князівського палацу, який примикав до В’їздової башти, останнім луцьким старостою Ю.Чарторийським був зведений будинок повітової канцелярії і шляхетських судів.

Посередині замкового двору від давньоруських часів існувала соборна церква Івана Богослова. В ній захоронені луцькі князі та єпископи, серед них і будівничий замку Дмитро-Любарт.

Будиночок з колонами – повітова скарбниця військового відомства – постав на місці двору владики у 1807 році.

За повітовою скарбницею розташована Владича башта, утримувана в давні часи на кошти владики, від чого і одержала відповідну назву.

Під муром, що змикає Владичу і Стирову башти, знаходиться досить великий підвал, в якому зберігались запаси продуктів на випадок облоги замку.

Стирова башта використовувалась замковою канцелярією і архівом, тож, власне, завдяки їй збережено півтора мільйони документів в так званих гродських книгах. Підвальний поверх вежі служив в’язницею для засуджених до страти. В ній провів останні дні свого життя поет і громадський діяч XVIІ – початку XVIІІ ст. Данило Братковський.


Башти Луцького замку


І нарешті ми дійшли до останнього пункту нашої екскурсії – п’ятсот гривень. На передній частині банкноти – портрет Григорія Савовича Сковороди – українського мислителя, прозаїка та поета.


Народився в с. Чорнухи на Полтавщині. Походив із козацького роду. В 1734-1753 рр. з перервами навчався в Києво-Могилянській академії. В 1741-1744 рр. був співаком придворної капели в Петербурзі. В 1745 р. з місією генерала Вишневського виїхав до Угорщини в м. Токай, де перебував до 1750 р. У 1751 р. деякий час викладав поетику в Переяславській семінарії. У 1753 р. працював учителем сина багатого поміщика, а потім здійснив подорож до Москви. Майже рік провів у Троїце-Сергієвій лаврі, поповнюючи свої знання в її бібліотеці. Після повернення на Україну знову посідає місце домашнього вчителя до 1758 р. У 1759-1768 рр. викладав у Харківському колегіумі. В 1768 р. був запрошений читати курс етики у додаткових класах при колегіумі. Останні більш ніж 25 років життя Сковорода мандрував Слобожанщиною.

Сковороді належить збірка віршів «Сад божественних пісень», у якій переважають традиції стародрукованої пісенної лірики, і збірка байок у прозі.


Г.С. Сковорода.

На зворотній стороні купюри - Циркульний (Ковніровський) корпус Києво-Могилянської академії.

КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ (Київська Академія) - один з перших загальноосвітніх вищих навчальних закладів у Східній Європі. Бере свій початок від заснованої у 1615 р. Київської братської школи, яка відігравала важливу роль у боротьбі проти національно-культурного гніту українського народу. В 1632 р. до неї була приєднана школа при Києво-Печерській Лаврі, заснована в 1631 р. Об'єднаний навчальний заклад дістав назву Києво-Братської Колегії (або на честь його покровителя П. Могили) Києво-Могилянської Колегії. Сучасники прирівнювали колегію до академій (університетів), проте юридична назва академії була закріплена лише в 1701 р.

Академія поділялася на 7 (у 18 ст.- на 8) класів («шкіл»). Вищу ступінь навчання складали «школи - риторики і поетики» (тут вивчалися науки гуманітарного циклу), дворічна «школа філософії» (гуманітарні і природничі науки), чотирирічна «школа богослів'я».

У Києво-Могилянській академії викладали Іов Борецький, Інокентій Гізель, Мілетій Смотрицький, Касіян Сакович, Феофан Прокопович, а серед студентів були такі згодом визначні постаті, як Григорій Сковорода, Максим Березовський та Артемій Ведель, Лазар Баранович та Стефан Яворський, Самійло Величко та Григорій Грабянка, Микола Бантиш-Каменський та Максим Берлинський. Серед вихованців Академії були визначні гетьмани України – Петро Дорошенко, Іван Самойлович, Пилип Орлик, Данило Апостол, Павло Полуботок та інші. Церковні ієрархи, визнані по смерті святими Православної церкви, – митрополит Дмитро (Туптало), митрополит Іван (Максимович), архієпископ Феодосій (Углицький), - також здобували знання в Києво-Могилянській академії.

Славетні діячі української та світової історії - Петро Могила, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Рафаїл Заборовський та Іван Мазепа постійно підтримували Академію, допомагаючи її студентам та професорам, які вірили в те, що освічений розум справляє благотворний вплив на характер і вчинки людини, долю суспільства.

Протягом всієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури, ніж Києво-Могилянська академія.

Циркульний (Ковніровський) корпус Києво-Могилянської академії.


Ось і закінчилася наша подорож визначними історичними місцями України через національну валюту – гривню. Ми побували у багатьох мальовничих куточках нашої Батьківщини, познайомились з видатними діячами української історії та культури, а також вивчили історію становлення національної грошової одиниці.