Цю гру можна проводити і на вулиці, і в кімнаті. Визначивши того, хто водитиме, всі стають по колу або по прямій лінії - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Цю гру можна проводити і на вулиці, і в кімнаті. Визначивши того, хто водитиме, всі - страница №1/1

Інформаційно-методичний матеріал до ігротеки

«Яскравий дивограй»
Прихований дзвіночок

Цю гру можна проводити і на вулиці, і в кімнаті. Визначивши того, хто водитиме, всі стають по колу або по прямій лінії. Тримаючи руки за спиною, гравці обережно, так, щоб дзвіночок не задзвенів, передають його один одному, а той, хто водить, старається визначити, у кого знаходиться дзвіночок та вихопити його. Якщо він стоїть далеко від дзвіночка, гравці можуть задзеленчати, щоб подражнити його. Водити починає той, у кого дзвіночок забрали.



Дзвіночок тут

У центр кола виходять троє гравців: двом із них зав'язують очі, а третьому дають дзвіночок. Гравець час од часу дзвонить, а двоє інших намагаються його вихопити. Той, в чиїх руках дзвіночок, може створювати такі ситуації, коли гравці з пов'язками на очах ловлять один одного. Коли хтось із учасників упіймає того, хто носиться з дзвіночком, вони міняються ролями.



Дзвін

У цій грі можуть брати участь 20—30 чоловік.

Перед початком гри один із учасників за жеребкуванням починає водити, його називають «язичком».

Інші учасники гри беруться за руки й утворюють коло, тобто «дзвін», і починають повільно рухатися то в праву, то в ліву сторону. У цей час «язичок» намагається роз'єднати руки гравців, — розбити «дзвін», і вирватися з кола. Якщо йому це не вдалося з першого разу, він має право на ще дві спроби, віднайшовши найбільш слабкі місця в колі.

Тільки-но «язичкові» вдасться вирватися з кола, він прагне добігти до прапорця, платка або шапки, покладеної від кола на відстані 50 м, а всі, хто стояв у колі, біжать за ним і стараються торкнутися до нього рукою, перед тим, як він ухопить прапорець. Хто це зробить, той і починає водити, тобто стає «язичком» і займає місце в центрі кола.

Якщо ж той, хто водить, добіг до прапорця і ніхто його не впіймав, то він повертається на своє місце, і гра продовжується спочатку.



Хто шепоче?

На середину кола або кімнати виходить один із гравців з пов'язкою на очах. До нього по черзі підходять усі інші та кожен щось шепоче на вухо. Потрібно по голосу дізнатися, хто шепоче, назвати його ім'я, і тільки тоді можна зняти пов'язку та помінятися з ним ролями. Щоб не бути впізнаним, кожний старається змінити голос і манеру розмови, і це дуже ускладнює задачу. Потрібно бути дуже уважним, щоб навіть у зміненому голосі вловлювати знайомі інтонації та визначати, хто шепоче.



Гілочка

У грі можуть одночасно брати участь 15—20 і більше чоловік. Для гри потрібна гілочка верби або іншого дерева.

Учасники гри утворюють погано зімкнене коло. Руки тримають за спиною та передають один одному гілочку. У центрі кола — той, хто водить. Його задача — знайти та захопити гілочку. Задача нелегка. Якщо той, хто водить, трішки повернеться спиною до того, у кого гілочка, то останній швидко проводить гілочкою по його спині, відразу ж гілочку забирає назад і передає по колу.

Якщо тому, хто водить, вдається захопити гілочку, він перестає водити та стає в коло.

На його місце стає той гравець, у якого була виявлена гілочка.

Якщо під час передачі гілочки по руках вона впаде на підлогу чи на землю та той, хто водить це помітить, тоді гравець, у якого впала гілочка, замінює того, хто водить.



Рибки

Для цієї гри потрібна «вудочка», тобто довга мотузка. «Вудочку» одним кінцем прив'язують до загорожі, стіни дерева або спеціально вбитої в центрі майданчика палиці.

Один із гравців за жеребкуванням обирається «приманкою».

Узявшись за вільний кінець мотузки, він старається, не випускаючи мотузку з рук, торкнутися когось із гравців, тобто впіймати «рибку».

Інші гравці намагаються «клюнути приманку» — легенько вдарити того, хто водить, щоб «приманка» його не впіймала. Гравець, упійманий «приманкою», стає до «вудочки» і робиться «приманкою», після чого продовжується гра.

Біла паличка

У цій грі всі учасники діляться на дві команди та вибирають із свого середовища двох капітанів. Це зазвичай найсильніші та найспритніші гравці, які вміють відстояти свою команду. У кожної команди своя паличка. Вона має довжину 40—50 см і товщину 2—3 см. Зовні палички однакові, але кожна має свій розпізнавальний знак, який повинні знати всі члени команди. Суддя, який слідкує за правилами гри, шикує обидві команди з капітаном попереду та подає сигнал.

За першим сигналом капітани міняються своїми паличками. За другим сигналом вони кидають паличку якомога далі. Суддя ж слідкує за тим, щоб ніхто не виходив за лінію і не вибігав раніше.

Після того, як палички кинуті, гравці обох команд біжать уперед, стараючись швидше добігти до своєї палички.

Задача капітанів — якомога далі закинути палички, щоб гравці команди «суперника» не встигли раніше доставити їх судді.

Команда, яка змогла першою віддала паличку, вважається переможцем. Але передавати її судді може тільки капітан. Тому той, хто перший піднімає паличку, повинен встигнути її передати як естафету капітанові, а той уже біжить із нею до судді.


Явір – яворові люди

Вибираються двоє ведучих.

Вони дають собі назву (один - береза, а другий - явір...), але так, щоб інші не чули, ) з них хто. Ведучі утворюють ворота, через які пробігають, взявшись за руки, всі учасники гри. Ті, що пробігають, співають пісню на гуцульський мотив: "Явір - яворові люди, що ви тут робіте. Будуть гості на помості, а ви проходіте". По закінченні пісні вони опускають руки, начебто закривають ворота. Того, хто опинився перед воротами запитують: "До кого йдеш до "дуба", чи до "берези"? Він називає і стає до того, кого назвав.

Ведучі знову дають собі нові назви. І так до тих пір, поки не переберуть всіх дітей. Потім команди перетягуються. Хто кого перетягне, той і переможе.



Кінь та вершники

Діти діляться на дві команди. Учасники першої команди утворюють "коня" (по зросту беруть один одного руками за пояс і пригинаються до землі).

Члени другої команди - "вершники", почергово стрибають на спину "коня". Після цього "кінь" починає рухатися, нести "вершників". Якщо хтось з "вершників" падає на землю, гра розпочинається спочатку. Але на цей раз команди обмінюються полями.

Хобла

Вибирається ведучий. Він стає біля "пана" (якогось умовного місця), прикриває очі долонями і голосно промовляє: "Хобла, хобла, ховайтеся добре, бо я граю, розкриваю, тю... Іду шукати, а кого йму, то вуха надеру". За цей час всі діти ховаються. Потім ведучий іде шукати всіх.

Кого побачить, то біжить до "пана" і застукує, промовляючи: "Стук, стук за Іру чи Юру і т.д.". А якщо дитина підбіжить до "пана", що її не помітить ведучий, то вона сама каже: "Стук, стук за себе". Кого ведучий застукає першим, той хоблає.

Штандер

Діти стоять по колу, а в центрі - ведучий. Він кидає вгору м'яч і промовляє: "Штандер, штандер, штандер, Оля!" Діти розбігаються у різні боки. Кого називають, ловить м'яч і вигукує слово: "Штандер". Всі, хто грають, зупиняються на місці, а той у кого м'яч, кидає його в будь-якого грака. Якщо вдарить м'ячем, тому зараховує очко. Коли грак набирає три очки, його женять. На пальцях називають імена (хлопцеві - дівчат і навпаки). І він у грі уже не зі своїм іменем, а з новим. Хто забудеться, та назве не те ім'я, то йому зараховується штрафне очко.



Кривої лози

Діти стають навпочіпки ланцюжком, а потім перестрибують одне через одного. Той, хто стрибає, стає попереду. Знову гру починає останній гравець.



Цит-нацит

Двоє дітей набирають собі зернят соняшника, гороху чи бобів. Потім беруть у кулак по 2, 3, 5 чи 10 зернин. Один з них каже: "Цит", другий відповідає: "Нацит". Перший запитує: "На скільки?"; другий: "На 10 чи на 5..." Потім

перший показує, скільки в його кулаці зернин. Якщо другий сказав на 5, а в першого 3 зернини, то другий додає, аби було 5. Якщо в першого 10, другий забирає стільки, щоб залишилося 5.

Потім навпаки.



Пиляти дрова

Двоє дітей повертаються одне до одного плечима, беруться за руки попід лікті й спочатку один підіймає на плечі іншого, а потім - навпаки.

І так "пилять" дрова.

Камінчик

Діти сидять. Один ведучий відгадує, кому поклали камінчики в руки, а інший ведучий кладе. Кожен з гравців тримає руки на колінах, склавши їх долонями до долоні.

Ведучий так само складає руки і намагається комусь покласти камінчика так, щоб обдурити того, хто відгадує.

Якщо ведучий відгадав, то той, хто накладав сідає, а він починає накладати, а когось вибирає, щоб відгадував.



Куть-кулуть

Діти сідають рядком. Один ведучий - Дітько, другий - Ангел (стоять збоку). Третій ведучий кожній дитині дає колір якоїсь фарби. Починається гра. Приходить Дітько і каже: "Куть-кулуть!". Ведучий: "Хто прийшов?" Дітько каже: "Дітько!" Ведучий: "Чого?"

Дітько: "Фарби!" Ведучий: "Якої?" Дітько називає колір. Якщо вгадав таку, яку має назву якась дитина, то він забирає цю дитину, а якщо ні, то ведучий каже: "Йди на діччу дорогу".

Потім приходить Ангел і та ж сама розмова.

Але, якщо немає потрібної фарби, то йому кажуть: "Цим разом нема, прийдете другий раз!"

Виходять по черзі, поки не куплять ці фарби.

Потім команди перетягуються. Хто перетягне, той переміг.

Чаклун

Перед початком гри вибирають чаклуна. Для цього один з гравців простягає перед собою праву руку долонею донизу, а інші підставляють під неї вказівний палець.

По команді: "Раз! Два! Три!" всі забирають руки, а гравець з простягнутою рукою має захопити чийсь палець.

Той, чий палець був захоплений таким чином, стає чаклуном. Він намагається догнати когось і доторкнутися рукою. Той, кого піймали, завмирає, розвівши руки в сторони. Зняти чари з нього можуть інші гравці, якщо доторкнуться до нього рукою. Але чаклун стежить за своєю "здобиччю", і, як тільки хтось зніме чари, він намагається зачарувати і тих, хто наважується виручити товариша.

Правила гри: зачарований гравець залишається на місці. Той, кого зачарували тричі підряд, сам стає чаклуном, а його попередник приєднується до гравців.

Хлібчик

Всі, хто бажає грати, беруться за руки і стають попарно (пара за парою) на якійсь відстані від гравця, в якого нема пари. Він і є "хлібчиком".

- Печу-печу хлібчик! (Вигукує хлібчик)

- А випечеш? (Питає задня пара)

- Випечу!

- А втечеш?

- Побачу!

З цими словами два задніх гравця біжать наперед, з тим, щоб стати перед хлібчиком.

А той намагається спіймати одного з них до того, як вони візьмуться за руки.

Якщо йому це вдасться, то він разом з впійманим гравцем стає наперед, а гравець, що лишився без пари, стає хлібчиком. Гра повторюється в тому ж порядку.

Правила гри: остання пара може бігти тільки після закінчення переклички.

Земля, вода, повітря, вогонь

Всі стають у коло, а ведучий - посередині. Він кидає комусь з дітей м'яча, вимовляючи при цьому одне з слів: "земля", "вода", "повітря", "вогонь". Якщо ведучий сказав "земля", то гравець, що впіймав м'яча, повинен швидко назвати якусь тварину. На слово "вода" треба назвати рибу, на слово "повітря" - птаха. Якщо ведучий скаже "вогонь", усі, махаючи руками, повинні крутитися на місці.

Правила гри: неуважні вибувають з гри.

Гру можна проводити і в приміщенні, під час дощу.



Кошик

Всі сідають у кімнаті. Ведучий ставить на стіл кошик, коробку, ящик тощо. Це буде "кошик".

Ведучий запитує:

- Знаєте, що можна класти в цей кошик?

- Не знаємо!

- Ну так знайте: в цей кошик можна класти будь-які ягоди (квіти, іграшки, листки певних дерев, прислів'я та приказки, загадки тощо).

Правила гри: в грі можна обирати будь-яку тему, але не можна помилятись і класти до кошика те, що не стосується теми, або затримувати кошик. Той, хто помиляється, дає фант. Так грають, доки не набридне, а потім розігрують фанти.

Дуб

Грати в дуба можна на березi рiчки, на лiсовiй галявинi або в парку - там, де досить простору побiгати i де ростуть (але не дуже густо) дерева.


Грають здебiльшого дiвчатка. Вони обирають з-помiж себе купувальницю i з вигуками: "Граємо в дуба!" - по однiй пiдбiгають до дерев. Купувальниця пiдходить до котроїсь iз дiвчат, спiльно з нею вибирає одне з вiльних дерев i пропонує:

- Дiвчино, продай хату!


- Не продам, дуба дам! -

вiдповiдає дiвчина, й вони обидвi бiжать до намiченого дерева. Воно дiстається тiй, котра прибiжить до нього першою, а та, що вiдстала, стає купувальницею i йде купувати iнше дерево.



Мiст

Дiвчата стають по двi в ряд, обличчям одна до одної, й беруться вгорi схрещеними руками. Крайня пара проходить пiд руками iнших пар i стає першою, за нею йде пара, яка була передостанньою, i так далi. У деяких мiсцевостях ця гра називається "Довгою лозою", бо у неї теж немає кiнця. Припиняється вона за бажанням або тодi, коли бiльшiсть гравцiв розiйдеться.



Хрещатик

Дівчатка стають попарно, одна пара за другою, а попереду - одна дівчинка, яка говорить:

- Горю, горю, пень!

Остання пара питає:

- Чого ти гориш?
- Красної дівки хочу.
- Якої?
- Тебе, пані, молодої!

При цих словах остання пара розбігається, намагаючись з'єднатися попереду горівшої, а та ловить когось з них. Якщо піймає, то та, що лишилася без пари, починає "горіти", не піймає - продовжує "горіти" та сама.



Смик

На мiсцi гри проводять лiнiю, яка вiдокремлює город вiд поля. В городi на невеликiй вiдстанi вiд лiнiї у землю встромляють палицю i приставляють до неї "пастуха", якого визначають вимiрюванням на палицi або за допомогою лiчилки. "Пастух" залишається в городi, а решта гравцiв iде в поле. Польовi гравцi намагаються висмикнути палицю. Але тiльки-но хтось iз них перетне лiнiю городу, як "пастух", що стереже її, кидається йому навперейми i намагається поквачити, доторкнувшись рукою. Поквачений починає "пасти", а попереднiй "пастух" iде до гурту гравцiв у полi. Поквачити iншого гравця "пастух" може тiльки в межах городу. Для того, щоб заманити його у город, вiн навмисне вiдходить вiд палицi, а потiм стрiмголов мчить на смiливця. Брати участь у грi може необмежена кiлькiсть гравцiв.



Дід

Запрошується хлопець, що гратиме роль "діда". На відстані 10 м від хатинки "діда" - стоять гравці, які починають його дражнити:

Іде, іде, дід, дід,
Несе, несе міх, міх,
Ось такий дідище,
Ось такий старище,
Ось такий окатий,
Ось такий вусатий,
Такий бородатий,
Ось такий плечистий
Тьху його нечистий!

Після цих слів діти розбігаються, а "дід" повинен догнати кого-небудь. Потім на його роль можна запросити когось іншого, і гра починається спочатку.



На баштані

Діти-гравці обирають сторожа лічилкою:

Гоп, гоп, кавун.
Малайди-драйди, кавун.
Мацики-брики, не спіши,
Наш баштан стережи!

Сторож ходить по баштану, береже свій урожай, радіє, що багато вродило кавунів та динь. У цей час школярі ховаються неподалік від баштану за кущами, спостерігаючи за дідом. Стомившись, той іде відпочити в холодок. Діти біжать на баштан зі словами:

Крадем, крадем кавуни,
Нема діда вдома,
Поїхав по дрова.
Дрова погоріли,
Діда вовки з'їли!

Вони удають, ніби рвуть кавуни, їдять їх. Сторож помічає дітей, кидається їх ловити. Кого він спіймав - той стає ведучим-сторожем.



Дощик

Школяри обирають ведучого-кашовара. Він з горщиком та дерев'яною ложкою стає в центрі, ходить по колу і "варить" кашу, "вимішує" її ложкою. Діти, взявшись за руки, ходять навколо нього і речитативом промовляють:

Іди, іди, дощику,
Зварим тобі борщику
У новому горщику.
Тобі каша, а нам - борщ.
Щоб густіший ішов дощ.

Учні зупиняються, а кашовар, заплющивши очі, обертається, піднявши руки з горщиком догори. Потім прямує до дітей. Комусь із них вручає горщик, не відкриваючи очей. Кому випаде, той стає кашоваром, веде гру далі.


Коли гра набридає, школярі зі словами:

Дощику, дощику, перестань!


Ми. поїдем на баштан,
Та візьмемо диньку,
Усім по шматочку,
А тобі - ціленьку!-

підстрибуючи на одній нозі розбігаються.



Редька

Спершу визначають, кому бути "сусiдкою". Всi iншi стають по двоє, потiм присiдають одне навпроти одного на колiна. Пара неподалiк вiд пари, рядками, подiбно до того, як росте редька на грядцi. "Сусiдка" пiдходить до крайньої пари i розпочинає розмову:

- Бабо, дай редьки!
- Скопай грядку, то знатимеш, звiдки редька береться.

"Сусiдка" обходить довкола "редьки", показуючи, як копають грядку. А тодi звертається уже до другої пари:

- Бабо, дай редьки!
- Посади собi.

Знову слiд обiйти довкола "редьки" та показати, як її саджають. З тим же запитанням "сусiдка" пiдступає до iнших пар, а їй вiдповiдають:

- Полий собi.
- Посапай собi.
- Прополи собi.

"Сусiдка" показує як усе те робиться, аж поки почує:



- Вирви собi.

Та пара, яка це каже, мiцно тримається за руки, а "сусiдка" хапає когось одного попiд руки й пробує вiдiрвати вiд того, з ким вiн зчепився руками. Як не вiдiрве, то далi йде зi своїм запитанням. А як вiдiрве, то сяде на те мiсце, а її замiнить той, хто не вдержався, i гра продовжується далi.