Це робота проливає світло на діяльність європейських громадських платформ (асоціацій) найбільших та найвпливовіших гравців в структу - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1страница 2
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Року на офіційному веб-сайті (рубрика «Громадське обговорення») 1 312.84kb.
Рішення про привласнення звання книжкової столиці, входять представники... 1 41.34kb.
У підготовці Настанов брали участь організації — члени Громадської... 4 686.53kb.
Громадянська Асамблея України форум «Криза демократії в Україні. 1 116.22kb.
Діяльність учнівського самоврядування (із досвіду роботи педагога-організатора... 1 62.71kb.
«Обігова монета Російської імперії на території сучасної Сумщини... 1 233.49kb.
Колодій А. Ф. Партійна структуризація в Україні в контексті розвитку... 1 290.61kb.
Офіційний вісник Європейських Співтовариств 1 180.6kb.
Бланк інституту громадянського суспільства 1 17.16kb.
Впровадження люблянської декларації 1 179.51kb.
Презентація-виставка ресурсів організацій громадянського суспільства... 1 38.1kb.
Коломацька районна державна адміністрація харківської області відділ... 1 28.48kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

Це робота проливає світло на діяльність європейських громадських платформ (асоціацій) - страница №1/2





проект


Дослідження
«Європейські громадські асоціації як інструмент впливу українського громадянського суспільства на євроінтеграційні перетворення в Україні»

Громадянська мережа ОПОРА

Львів - 2010

за фінансової підтримки Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження»

Вступ
Це робота проливає світло на діяльність європейських громадських платформ (асоціацій) – найбільших та найвпливовіших гравців в структурі європейського громадянського суспільства. Такі мережі інтенсивно розбудовуються протягом останніх десяти років і зараз об’єднують сотні і тисячі неурядових організацій з країн-членів Європейського Союзу. Розташовані в Брюсселі європейські громадські асоціації зорієнтовані, в першу чергу, на здійснення безпосереднього впливу на формування та реалізацію політики ЄС в різних сферах. Представники громадських асоціацій активно включені до процесу консультацій, насамперед, з Європейською Комісією, Європейським соціальним та економічним комітетом, Європейським Парламентом. Багато експертів звертають увагу на певною мірою елітарний статус великих європейських платформ в консультаційному процесі ЄС, на фоні різностороннього та розгалуженого громадянського суспільства Європи. З одного боку, це проявляється в тому, що такі громадські платформи в природний спосіб замикають на собі функцію представництва громадських інтересів в ЄС, з іншого – вони є загальновизнаним суб’єктом впливу на загальноєвропейську політику – інституції ЄС рідко можуть дозолити собі ігнорувати їх думку.
Для українських організацій громадянського суспільства співпраця з європейськими громадськими платформами є додатковою можливістю підсилити свою роль в зміцненні та просуванні демократичних перетворень всередині країни і зайняти проактивну позицію в розвитку європейської інтеграції України. Громадські платформи в Брюсселі є достатньо відкритими щодо залучення до спільної мережі національних платформ інших країн та зацікавлені в розширенні географії власного представництва. І хоча формально до європейських асоціацій входять майже виключно національні платформи країн-членів та кандидатів на членство в ЄС, у випадку України така співпраця може мати неформальний характер (без набуття статусу офіційного учасника платформи).
Сприятливі можливості для налагодження співпраці між європейськими громадськими платформами та українськими організаціями громадянського суспільства (ОГС) відкрила ініціатива «Східне партнерство»1. Завдяки створенню окремого Форуму громадянського суспільства в рамках «Східного партнерства» ОГС отримали майданчик для налагодження контактів між собою і діалогу з органами державної влади. Зокрема Форум здійснює моніторинг та оцінку роботи зустрічей міністрів та 4 багатосторонніх тематичних платформ (І – Демократія, належне управління і стабільність, ІІ – Економічна інтеграція, ІІІ – Енергетична безпека, ІV – Контакти між людьми). Важливо, що окрім організацій громадянського суспільства з країн «Східного партнерства», у Форумі беруть участь ОГС Європейського Союзу, третіх країн, урядовці Європейської Комісії, Європейського економічного та соціального комітету і представники міжнародних організацій. Діяльність Форуму відбувається у форматі щорічних конференцій (2009 р. – в Брюсселі, 2010 р. – в Берліні), в період між якими координаційні та комунікаційні функції виконує Виконавчий комітет обраний з числа учасників конференції. Форум є відкритим до залучення усіх зацікавлених сторін.
Іншим серйозним викликом, який спонукає українське громадянське суспільство активізувати співпрацю з європейськими платформами стало ухвалення Порядку денного асоціації Україна – ЄС (ПДА)2 в рамках підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію. Адже очікується, що реалізація ПДА і нової угоди суттєво поглибить стосунки між Україною та ЄС у політичній, економічні та правовій сферах. Це значно посилить позиції ЄС як суб’єкта впливу безпосередньо на хід реформ в Україні і опосередковано – на щоденне життя громадян. Отже, ефективність діяльності організацій громадянського суспільства на національному рівні все більшою мірою залежатиме від успішності використання доступних інструментів впливу на політику ЄС3.
Публікація дозволить читачам зрозуміти місце та роль європейських громадських асоціацій в системі урядування ЄС, а також вкаже на можливі перспективи для українських організацій громадянського суспільства. Дослідження складається з трьох розділів. В першому розділі аналізується формування правового поля в якому розвивався діалог між європейським громадянським суспільством та інституціями ЄС. Другий розділ присвячений огляду найбільших європейських громадських асоціацій та особливостям їх роботи. Існуюча на сьогодні практика взаємовідносин між громадськими асоціаціями та інституціями ЄС висвітлюється в третьому розділі.
В першу чергу, видання адресовано громадським активістам, які працюють над розбудовою мереж та платформ, спроможних бути активним суб’єктом впливу на внутрішню політику України в контексті її європейської інтеграції.

Розділ 1. Розвиток діалогу між громадянським суспільством та інституціями Європейського Союзу
Передумовою до формування широкого діалогу між організаціями громадянського суспільства та інституціями ЄС стало розширення сфери повноважень євроінституцій з появою Єдиного європейського акту (1986)4 та Маастрихтської угоди5 (1992), що дали зелене світло формуванню єдиного ринку на території країн-членів ЄС та прискорили розвиток політичної інтеграції народів Європи.
В ході поступової інституаціалізації ЄС, закріпленої наступними європейськими угодами (Амстердамським6 і Ніццьким7 договорами), поглибився виклик, з яким Євросоюз зіткнувся з початку свого заснування, – органи ЄС, які функціонують та приймають рішення від імені європейських громадян, насправді не мали налагоджених зв’язків з громадськістю та не підлягали їхньому контролю. Звичайно, громадяни мали можливість реалізувати свою владу через обрання власних представників до Європейського парламенту (починаючи з 1979 року). Але такий механізм представницької демократії явно був недостатнім для забезпечення належної легітимності діяльності багаторівневої системи ЄС (насамперед Європейської Комісії і Ради міністрів) в очах громадян країн-членів ЄС. Усвідомлення цієї проблеми започаткувало гарячу дискусію, яка триває і сьогодні – про кризу легітимності ЄС. Одним з основних рецептів подолання кризи легітимності ЄС став підхід, згідно з яким урядування на основі представницької демократії має обов’язково доповнюватися широким використанням механізмів так званої деліберативної (або асоціативної) демократії – безпосередньою участю організованого громадянського суспільства в урядуванні на рівні ЄС. Досягнення ефекту безпосередньою участі громадян в розбудові ЄС з самого початку (і найбільш інтенсивно за часів керівництва Комісією Романо Проді в 1999-2005 рр.) стало головною метою розвитку діалогу між інституціями ЄС і ОГС.
Визнання громадянського суспільства як самодостатнього гравця в системі управління Європейського Союзу відбулося не зразу і не сьогодні. Ще в далекому 1957 році був заснований Європейський економічний та соціальний комітет, який залишається основним дорадчим органом ЄС, що представляє інтереси організованого громадянського суспільства (насамперед профспілок, роботодавців, фермерів) у відносинах з європейськими інституціями. Однак лише близько двох десятиліть тому розпочалися інтенсивні публічні дебати, результати яких знайшли своє відображення в окремих документах, що крок за кроком врегульовували взаємовідносини громадянського суспільства та інституцій ЄС:


  • Повідомлення Європейської Комісії «Відкритий та структурований діалог між Комісією та спеціальними групами інтересів» (1992)

  • Зелена книга «Європейська соціальна політика – можливості для Союзу» (1993)

  • Біла книга «Європейська соціальна політика – рух в напрямку об’єднання» (1994)

  • Повідомлення Європейської Комісії «Про активізацію ролі громадських організацій і фондів в Європі» (1997)

  • Висновок Економічного і соціального комітету «Роль і внесок організацій громадянського суспільства в розбудову Європи» (1999)

  • Дискусійна книга «Комісія і неурядові організації: розбудова міцнішого партнерства» (2000)

  • Біла книга «Європейське врядування» (2001)

  • Повідомлення Європейської Комісії «Зміцнення культури консультацій і діалогу –Загальні принципи і мінімальні стандарти для консультацій, які проводить Європейська Комісія із зацікавленими сторонами» (2002)

  • Повідомлення Європейської Комісії «Про залучення та використання Комісією експертизи: принципи і настанови» (2002)

  • Директиви Європейської Комісії «Про оцінку впливу» (2005)

  • Зелена книга «Європейська ініціатива прозорості» (2005)

  • Повідомлення Європейської Комісії «План Д – щодо демократії, діалогу і дебатів» (2005)

  • Лісабонський договір (2007)



    1. . Хто належить до організованого громадянського суспільства в ЄС?

В нормативних документах, які визначали рамки діалогу між громадянським суспільством та інституціями ЄС поняття «громадянське суспільство» постійно видозмінювалося. Це стосувалося не стільки теоретичного визначення, скільки практичного змісту, який в нього вкладався урядовцями ЄС. Якщо з точки зору теорії, найбільш вживаним було визначення громадянського суспільства як простору, що знаходиться поза рамками держави, сім’ї та ринку, то на практиці під громадянським суспільством спочатку розумілися групи інтересів, згодом добровільні (волонтерські) організації, соціальні партнери, лобістські організації і зрештою організації громадянського суспільства, які фактично об’єднали в собі всі попередні групи.


В 1999 році Європейський економічний та соціальний комітет (ЄЕСК) в своєму офіційному Повідомленні8 запропонував визначення організацій громадянського суспільства (ОГС), яке відтоді використовується в інших документах Європейської Комісії і залишається актуальним і сьогодні.
Отже, загалом організації громадянського суспільства визначаються як сума усіх організаційних структур, учасники яких мають цілі та обов’язки, спільні інтереси і діють як посередники між владою та громадянами.
На практиці організації громадянського суспільства включають в себе:

  • Учасників ринку праці, тобто соціальних партнерів.

  • Організації, що загалом представляють соціальних та економічних гравців.

  • Неурядові організації (НУО), які об’єднують людей навколо спільних цілей.

  • Організації на рівні громади (тобто організації, які створені громадами на низовому рівні і діють на захист інтереси своїх членів).

  • Релігійні громади.

Таке широке визначення організацій громадянського суспільства (ОГС) запропоноване ЄЕСК допомагає уникнути плутанини, зумовленої наявністю в законодавстві країн-членів ЄС близько 30 різних юридичних назв для ОГС.

    1. . Правова база взаємовідносин між організаціями громадянського суспільства та інституціями ЄС

З середини 80-х років Європейська Комісія, яку тоді очолював Жак Делор, енергійно сприяла розвитку діалогу з/між економічними і соціальними партнерами. Значною мірою це було зумовлено зростанням важливості соціальної політики в житті ЄС і, зокрема, боротьбою з безробіттям. Дебати про роль громадянського суспільства в ЄС активізувалися з публікацією Зеленої книги «Європейська соціальна політика – можливості для Союзу»9 в 1993 році. Тут питання розвитку громадянського суспільства, чи не вперше, розглядалося в контексті ЄС загалом, а не лише окремих країн-членів. В документі акцентовано увагу на потребі проведення консультацій з усіма зацікавленими сторонами (зокрема соціальними партнерами) в контексті економічної інтеграції ЄС. Визнається цінність соціального діалогу і необхідність його розвитку та розширення з огляду на нові можливості європейських колективних угод і зростання кола економічних та соціальних проблем, що з’являються в порядку денному ЄС. Наголошується на необхідності вироблення механізмів, які забезпечать повноцінну участь неурядових організацій, економічних та соціальних партнерів у процесі вироблення та реалізації політики ЄС нарівні з урядами держав та Європейською Комісією.


За результатами обговорення Зеленої книги Комісія отримала численні пропозиції (40% з яких надійшли від загальноєвропейських та національних ОГС), що знайшли своє відображення в Білій книзі – «Європейська соціальна політика – рух в напрямку об’єднання», опублікованій в 1994 р10. Зокрема, в документі Комісія вказала на обов’язковість консультацій інституцій ЄС з усіма зацікавленими сторонами – урядами, соціальними партнерами, регіонами і НУО. Особливо важливою вбачається функція організацій громадянського суспільства в моніторингу та оцінці соціальних наслідків європейської економічної політики. Пропонується замінити поняття соціальний діалог на більш широке визначення – «суспільні консультації», зокрема, з огляду на зростання активності та впливу НУО на фоні традиційних соціальних партнерів – профспілок. Розмірковуючи над процесом «розбудови демократичної Європи» (так називається 9 розділ Білої книги) урядовці ЄК визнають той факт, що формування та реалізація соціальної політики ЄС відбувається без належної поінформованості громадськості. Вирішення проблеми полягає у створенні умов для демократичної участі та громадського контролю шляхом надання громадянам більшої інформації про дії та політику ЄС. Особливо позитивним явищем Комісія вважає існування і подальше поширення різноманітних міжнаціональних мереж, зокрема мереж НУО. В ході публічних обговорень Зеленої книги практично всі учасники підтримали ідею створення дискусійного форуму – платформи для обговорення актуальних проблем соціальної політики ЄС. На жаль, на той момент зацікавленими сторонами не було вироблено спільної позиції стосовно характеру та процедур діяльності цього форуму. Як варіант пропонувалося організувати роботу форуму на базі Економічного і соціального комітету, але в такому вигляді ідея зреалізована не була.
Паралельно з дискусією про роль соціальних партнерів в урядування ЄС, Комісія зробила суттєвий крок до налагодження діалогу з групами інтересів, опублікувавши у 1992 р. повідомлення «Відкритий та структурований діалог між Комісією та спеціальними групами інтересів»11. Головне завдання документа полягало у чіткішому визначенні стосунків ЄС із зацікавленими сторонами. Відтак, наголошувалося на необхідності формалізації відносин Комісії з групами інтересів, щоб зробити їх більш прозорими та корисними для всіх учасників. Про важливість врегулювання цієї проблеми свідчив хоча б той факт, що за підрахунками Комісії станом на 1992 р. в Брюсселі мали свої представництва і працювали близько 3 тис. груп інтересів (10 тис. лобістів).
Комісія розділяла групи інтересів на неприбуткові організації (загальноєвропейські та національні) і прибуткові організації (юридичні фірми, установи зі зв’язків з громадськістю, консультанти). Також було закріплено дві форми діалогу між Комісією і зацікавленими групами:

  1. діяльність консультативних комітетів та експертних груп;

  2. неформальні, ситуативні контакти.

Пропонованим нововведенням Комісії був довідник груп інтересів. Адже інформація щодо лобістських організацій залишалася розпорошеною і фрагментованою між окремими інституціями ЄС. Натомість довідник був покликаний об’єднати наявну та нову інформацію про групи інтересів. Внесення в довідник не мало бути формою офіційного визнання організацій і не передбачало надання якихось додаткових привілегій, а відповідальність за розміщену в ньому інформацію несла організація, яка її надала12. В майбутньому планувалося об’єднати інформацію довідника Європейської Комісії з вже існуючим реєстром груп інтересів при Європейському парламенті. Таким чином мала бути створена єдина база даних груп інтересів, які діють в політичному просторі ЄС. За задумом Комісії Європейський парламент повинен взяти на себе провідну роль в адмініструванні цієї бази даних. Лише через 15 років (в 2007 р.) Комісія повернулася до цієї ідеї (в контексті обговорення «Європейської ініціативи прозорості»), запропонувавши Європейському парламенту, розглянути можливість створення єдиного реєстру груп інтересів. З метою визначення формату майбутнього реєстру в 2008 році була створена Робоча група високого рівня (включала представників парламенту і Комісії), яка в квітні 2009 року повідомила про запуск єдиного реєстру13.


Крім того Комісія озвучила ідею запровадити Кодекс поведінки, згідно якого мають діяти групи інтересів. Організації, використовуючи вже існуючий досвід, мали б самостійно розробити такі норми поведінки й послуговуватись ними у своїх відносинах з ЄК14.
Зі свого боку Комісія описала принципи на основі яких має будуватися співпраця із зацікавленими сторонами:

  • збереження відкритих та прозорих відносин;

  • рівне ставлення до усіх груп інтересів, незалежно від їхньої величини та фінансових можливостей;

  • наявність інформації хто є хто і хто що робить;

  • взаємовідносини ЄК і груп інтересів мають узгоджуватися з політикою інших організацій в цій сфері;

  • процедури мають бути простими і такими, що потребують мінімальної кількості людських і фінансових ресурсів та адміністративних зусиль.


Щоб підкреслити активне зростання значення громадського сектору в об’єднанні ЄС, формуванні європейського громадянства і зміцненні демократії та сприяти його розвитку на європейському та національному рівні, Європейська Комісія підготувала Повідомлення «Про активізацію ролі громадських організацій і фондів в Європі»15 (1997 р.)
Документ був покликаний окреслити основні проблеми, з якими стикаються громадські організації і над вирішенням, яких Комісія збирається працювати:

  • труднощі в пошуку партнерів в інших країнах для здійснення спільних проектів;

  • нестача ресурсів на європейському рівні;

  • несвоєчасне надання фінансової допомоги з боку ЄС;

  • нерепрезентативний характер деяких організацій;

  • відсутність належної фахової підготовки активістів.

Дискусійна книга «Комісія і неурядові організації: розбудова міцнішого партнерства»16 була опублікована в 2000 році з метою запропонувати можливі шляхи розвитку співпраці між Європейською Комісією (ЄК) та НУО, зокрема покращення якості діалогу та консультацій між обома сторонами.


Тут чи не вперше Комісія розглядає діалог з громадянським суспільством не лише крізь призму соціальної політики, але й інших сфер – політики розвитку, прав людини, екології, захисту прав споживачів17. В цьому документі Комісія визнає НУО партнером в процесі творення політики та управління проектами.
Розмірковуючи над перспективами діалогу з НУО, Комісія порушує цілий ряд важливих питань, вказуючи на необхідності їх публічного обговорення:

  • як найкраще визначити рамки та характер діалогу і консультацій з метою забезпечення максимальної публічності;

  • як забезпечити вчасне надання попередньої інформації, щоб НУО встигали консультуватися з власними членами та цільовою аудиторією;

  • як найкраще донести пропозиції НУО до відповідних інституцій та структур ЄС і забезпечити оперативний зворотній зв'язок з ними;

  • які інструменти є найбільш адекватними для забезпечення публічності консультаційного процесу;

  • як спільно визначати порядок денний в різноманітних консультаційних процесах;

  • як найкраще вибирати організації для участі в консультаційному процесі.

Пропозиції Комісії полягають тому, що потрібно покращувати прозорість (що означає надання більшої інформації про те, як Комісія відбирає партнерів для регулярних консультацій, які існують консультативні групи і хто в них входить); інформувати про зустрічі (це передбачає оприлюднення інформації про заплановані консультації, зокрема на веб-порталі ЄС); сформувати список НУО включених у формальний консультаційний процес; не впроваджувати надання офіційного консультативного статусу НУО; забезпечити належну правову базу для консультацій з НУО, так як це є у відносинах з соціальними партнерами.


Для Комісії також важливо, щоб НУО зі свого боку були прозорими та демократичними, зокрема стосовно їх членства та вимог репрезентативності. Комісія заохочує організації співпрацювати в рамках спільних мереж та асоціацій на загальноєвропейському рівні, так як такі структури покращують ефективність консультаційного процесу. Але для консультаційного процесу за участі таких асоціацій важливо, щоб вони гарантували, що їх структури є репрезентативними, особливо щодо представництва різних країн членів ЄС. Це суттєвий, але не єдиний критерій для участі в консультаціях з ЄК. Важливо також, щоб вони мали конкретні досягнення і були спроможні зробити якісний внесок в дискусію щодо політики ЄС
В 2001 році Комісія вирішила зробити процес формування політики ЄС більш відкритим щодо залучення до нього ширшого кола осіб та організацій і презентувала Білу книгу «Європейське врядування»18. В такий спосіб вона закликала до більшої відкритості, підзвітності та відповідальності усі сторони задіяні до процесу врядування в ЄС. На думку урядовців Комісії, це повинно допомогти громадянам зрозуміти, як саме держави-члени ЄС, працюючи разом у рамках Союзу, можуть ефективно вирішувати існуючі проблеми.
Поява Білої книги була значною мірою реакцією на кризу в ЄС, спричинену відставкою Комісії і падінням рівня громадської довіри до європейських інституцій. Новий керівник Комісії, Романо Проді вважав підготовку такого документа одним з пріоритетів у діяльності Комісії.
Головна ідея Білої книги полягає в тому, що лінійна модель насадження політики згори має бути замінена на горизонтальну модель, що базується на зворотному зв’язку, створенні мереж та залученні широкого кола осіб та організацій до процесу творення політики, починаючи від її створення до імплементації на всіх рівнях.
Пропозиції, викладені у Білій Книзі, базуються на п’яти політичних принципах – відкритості, участі, підзвітності, ефективності та злагодженості. Ними має керуватися Союз при організації своєї роботи та при просуванні реформ. Такі принципи також дають сигнали щодо дебатів про майбутнє Європи:


  • Відкритість (інституції повинні працювати більш відкрито, обмінюватися інформацією з державами-членами ЄС відносно того, що робить ЄС та які рішення він приймає. Вони повинні викладати інформацію мовою, що є доступною і зрозумілою широкому загалу).

  • Участь (якість, релевантність та ефективність політики ЄС залежить від участі широкого кола осіб та організацій на всьому шляху творення політики – від її планування до впровадження. Збільшення участі з великою ймовірністю посилить довіру у кінцевий результат політики та інституції, що її імплементують).

  • Підзвітність (ролі у законодавчому та виконавчому процесах повинні бути більш зрозумілими, кожна з інституцій ЄС повинна пояснювати і брати відповідальність за те, що вона робить для Європи).

  • Ефективність (політика повинна бути ефективною й своєчасною, такою, що забезпечує усе що потрібне на підставі чітких завдань, оцінки майбутнього впливу та, у випадках, де це можливо, попереднього досвіду).

  • Злагодженість (політика та усі заходи повинні відповідати один одному та бути легкозрозумілими. Злагодженість вимагає політичного лідерства та відповідальності інституцій ЄС для забезпечення послідовного підходу у складній системі).

У Білій книзі “Європейська врядування” Комісія взяла на себе зобов’язання вдосконалити систему консультацій і діалогу в ЄС. Виконання цього зобов’язання відбулося через ухвалення у 2002 році Повідомлення «Зміцнення культури консультацій і діалогу –Загальні принципи і мінімальні стандарти для консультацій, які проводить Європейська Комісія із зацікавленими сторонами»19.


Проблема полягала в тому, що до середини 2002 року в Європейській Комісії не існувало загальновизнаного підходу щодо консультацій. Кожна інституція мала власні механізми та методи проведення консультацій із секторними зацікавленими сторонами в межах своєї компетенції. Незважаючи на наявність позитивних прикладів співпраці між Комісією та зацікавленими сторонами, всі погоджувалися з тим, що мають існувати загальні принципи та методи щодо консультацій.
Основним завданням цього Повідомлення було:

  • Зробити внесок у процес залучення зацікавлених сторін через прозоріший процес консультацій, який призводитиме до більшої підконтрольності Комісії.

  • Запровадити основні принципи та стандарти консультацій з метою допомогти налагодити ефективну систему консультацій у Комісії.

  • Створити формальні рамки для консультацій, які будуть достатньо гнучкими для того, щоб відповідати вимогам різних зацікавлених сторін.

  • Стимулювати навчання та обмін позитивним досвідом щодо проведення консультацій усередині Комісії.

Основні принципи консультацій із зацікавленими сторонами:


Участь. Комісія повинна користуватися принципом залучення зацікавлених сторін до процесу вироблення та впровадження політики ЄС у різних сферах, а тому зобов’язана проводити консультації з якомога ширшим колом зацікавлених сторін щодо основних політичних ініціатив. Це особливо стосується розробки законодавчих пропозицій.
Відкритість і підзвітність. Процес консультацій, організований Європейською Комісією, повинен бути прозорим для тих, хто залучений до нього та для суспільства загалом. Має бути чітко визначено та зрозуміло: які питання розробляються; які механізми використовуються для консультацій; хто бере участь у консультаціях і чому; які позиції мали вплив на ухвалене рішення щодо політики. Відкритість і підзвітність – важливі принципи для діяльності організацій, які прагнуть брати участь у процесі вироблення політики ЄС. Організації мають чітко визначити: чиї інтереси вони представляють; наскільки репрезентативними вони є; наскільки ефективно/точно вони представляють ці інтереси.
Ефективність. Для отримання ефективних результатів важливо розпочинати консультації якомога швидше. Тому зацікавлені сторони мають бути залучені на етапі, коли вони все ще можуть мати вплив на формулювання основних цілей, методів виконання, критеріїв оцінки ефективності та, в окремих ситуаціях, першого варіанта документа про політику. Консультації мають проводитися на більш ніж одному етапі.
Злагодженість. Комісія забезпечує прозорість і постійність процесу консультацій через роботу своїх департаментів. Процес консультацій Комісії містить такі елементи: механізми зворотного зв’язку; оцінка; огляд.
Мінімальні стандарти щодо процесу консультацій:
Чіткий зміст консультацій. Усі переговори щодо консультацій повинні бути чіткими й лаконічними та мають містити всю необхідну інформацію для надання коментарів.

Публікації. Комісія зобов’язана надавати відповідну інформацію для підвищення рівня обізнаності громадськості та адаптувати свої комунікаційні канали для забезпечення інформацією зацікавлених сторін. Не виключаючи інші комунікаційні методи, інформація про відкриті громадські консультації має бути розміщена в інтернеті та анонсована в “єдиному інформаційному пункті”. З цією метою був створений веб-портал «Your voice in Europe» (Твій голос в Європі) – http://ec.europa.eu/yourvoice/
Часові рамки для участі. Комісія завжди повинна мати час на планування й відповіді на запрошення та письмові звернення. Відповідно до внутрішніх правил Комісія приймає звернення/коментарі від зацікавлених сторін упродовж шести тижнів під час письмових публічних консультацій і впродовж 20 днів у разі консультацій у формі зустрічей.
Підтвердження та зворотній зв'язок. Отримання інформації від зацікавлених сторін повинно підтверджуватися. Результати відкритих публічних консультацій мають обов’язково бути розміщені на веб-сайті «Your voice in Europe».
Особливі умови для фокусних консультацій. У разі проведення фокусних консультацій Комісія має забезпечувати можливість усіх зацікавлених сторін до висловлення своїх позицій.
Основними нововведеннями, закріпленими цим документом20, були: визначення крайніх часових рамок для консультацій, зобов’язання повідомляти про результат консультацій, зобов’язання реагувати на отримані коментарі, створення єдиного місця доступу для всіх консультацій Комісії, обов’язковість висвітлення результатів консультацій в Інтернеті.
Відповідно до завдань, задекларованих в Білій книзі «Європейське врядування», та з метою доповнити «Загальні принципи та мінімальні стандарти для консультацій» Європейська Комісія опублікувала окреме Повідомлення «Про залучення та використання Комісією експертизи: принципи і настанови»21 (2002). Цей документ спрямований на упорядкування та удосконалення добрих методів залучення та використання експертних консультацій Комісією на усіх стадіях процесу творення політики. Якщо мінімальні стандарти для консультацій застосовуються при консультаціях з громадськістю загалом, то настанови щодо експертизи стосуються консультацій з експертним середовищем ЄС.
Отже, основні принципи, які застосовує ЄК у роботі з експертами:
Якість: ЄК потребує порад високої якості. Принцип якості включає в себе майстерність, рівень незалежності експертів та плюралізм. Під майстерністю розуміється репутація експерта у його професійному середовищі (зокрема рецензії та відгуки на його роботу) і володіння практичними знаннями. Усвідомлюючи неможливість експертів бути повністю незалежними від різних факторів (роботодавець, спонсор, культура), йде мова про мінімізацію ризиків пов’язаних з цим. Плюралізм передбачає необхідність зібрання різних думок і поглядів на проблему, якщо це можливо.
Відкритість: ЄК має бути відкритою залучаючи та реагуючи на поради експертів. Особливо важлива відкритість та прозорість щодо процедури визначення проблем, відбору експертів та опрацювання результатів. Це також передбачає, що проблеми і отримані рекомендації будуть зрозумілими неспеціалістам. Декларуючи принцип відкритості, ЄК несе політичну відповідальність за власні ініціативи, не ховаючись за «спинами» експертів. З іншого боку відповідальність експертів полягає в тому, що вони повинні бути готовими захистити свої рекомендації, надавши відповідні аргументи та обґрунтування.
Ефективність: ЄК повинна гарантувати, що її методи залучення та застосування експертних рекомендації є ефективними. Це означає, що заходи щодо залучення та застосування експертизи повинні розроблятися у відповідності до існуючих обставин та цілей (сфера політики, глибина проблеми та її значення).
В 2005 році Комісія опублікувала Директиви Європейської Комісії «Про оцінку впливу»22 де запропонувала, щоб цей формальний інструмент обов’язково використовувався при підготовці усіх регуляторних документів, Білих книг, програм видатків тощо. Ці директиви адресовані працівникам Комісії, які відповідають за підготовку політичних пропозицій. Важливість оцінки впливу полягає, серед іншого, в тому, що вона демонструє відкритість ЄК стосовно залучення якомога ширшого кола зацікавлених сторін і її прозорість. Зокрема, в Рекомендаціях описано яким чином мають відбуватися консультації з зацікавленими сторонами в ході здійснення оцінки впливу. Наголошується, що збирання думок та інформації від зацікавлених сторін є важливою складовою процесу вироблення політики, підвищуючи її прозорість і гарантуючи легітимність запропонованої політики в очах цільової аудиторії. Більше того, консультація не має бути одноразовим заходом, це має бути постійний процес.
В листопаді 2005 року Комісар Європейської Комісії з адміністрування, аудиту і боротьби з шахрайством Сім Даллас запропонував започаткувати Європейську ініціативу прозорості, спрямовану на вироблення загального підходу до прозорості. Ініціатива включала в себе широкий спектр проблем – від необхідності більш повної інформації про управління та використання фондів спільноти до професійної етики в європейських інституціях, де діють ОГС та лобістські групи.
Як наслідок в травні 2006 року була опублікована Зелена Книга «Європейська ініціатива прозорості»23, яка поклала початок дискусії з усіма зацікавленими сторонами стосовно підвищення прозорості консультацій з громадянським суспільством та ролі лобістів і НУО в процесі прийняття рішень в європейських інституціях.
Важливо, що в Зеленій книзі було запропоновано значення термінів «лобіювання» та «лобіст». Під «лобіюванням» тут розуміються усі дії здійсненні з метою впливу на формування політики і процес прийняття рішень європейськими інституціями. Відповідно, «лобісти» – це особи, які вчиняють такі дії, працюючи в різноманітних організаціях, таких як консалтингові організації, юридичні фірми, НУО, мозкові центри, корпоративні лобістські структури, торговельні асоціації.
Комісія вважає, що лобіювання це легітимна складова демократичної системи, незалежно від того чи воно здійснюється окремими громадянами чи компаніями, ОГС та іншими зацікавленими групами. Лобісти можуть допомогти європейським інституціям звернути увагу на важливі проблеми. З іншого боку, є неприйнятним неправомірний вплив на європейські інституції шляхом неналежного лобіювання. Насамперед, коли лобістські групи намагаються сприяти політичному розвитку ЄС, то це повинно бути зрозумілим широкій громадськості.
Тут Комісія надалі дотримується політики саморегуляцій в сфері лобізму, вперше задекларованої в Комунікації «Відкритий та структурований діалог» 1992 року. Таким чином, Комісія пропонує, щоб процес реєстрації лобістів залишався добровільним; був розроблений спільний для всіх груп інтересу кодекс поведінки; існувала система контролю і санкції у випадку неналежної реєстрації чи порушення кодексу поведінки.
За підсумками публічних обговорень Зеленої книги в березні 2007 року Комісія оприлюднила Повідомлення «Зелена книга «Європейська ініціатива прозорості» – подальша діяльність»24, де відповіла на пропозиції та зауваження, представлені в ході консультацій. Відтак, було вирішено створити новий добровільний реєстр груп інтересів, який би містив інформацію про те, кого представляє організація, які її цілі і в який спосіб вона отримує фінансування на їх реалізацію. Також Комісія зобов’язалася підготувати проект кодексу поведінки для груп інтересів, визнання якого буде обов’язковою умовою включення до реєстру груп інтересів, а його дотримання буде контролюватися Комісією.
Реалізація задекларованих намірів знайшла своє відображення в Повідомленні Комісії «Європейська ініціатива прозорості. Рамки стосунків з представниками груп інтересів (реєстр і кодекс поведінки)» оприлюдненому в травні 2008 року25. Згідно тексту документу, добровільній реєстрації на новоствореному сайті26 підлягає організація (не стосується фізичних осіб), яка здійснює діяльність з метою впливу на процес творення політики та прийняття рішень інституціями ЄС. Зареєстровані організації повинні здійснювати свою діяльність відповідно до Кодексу поведінки розробленого Комісією або власного кодексу, який базується на схожих принципах. Кодекс Комісії містить 7 чітких та зрозумілих правил, порушення яких (хоча б одного) є підставою для виключення організації з реєстру. Отже представники груп інтересів завжди повинні:

  1. Представити себе і назву юридичної особи (осіб), яку представляють.

  2. Не вводити в оману третіх осіб і/або службовців ЄС стосовна власної реєстрації.

  3. Інформувати про інтереси клієнтів чи членів яких вони представляють

  4. Гарантувати, відповідно до своєї компетентності, що інформація яку вони надають є об’єктивною, повною, актуальною і неспотвореною.

  5. Не отримувати чи намагатися отримувати інформацію або будь-яке рішення нечесним шляхом.

  6. Не спонукати службовців ЄС порушувати правила і стандарти поведінки, які їх стосуються.

  7. У випадку найму на роботу колишніх працівників ЄС поважати їх зобов’язання дотримуватися правил та вимог конфіденційності, які їх стосуються.

Протягом грудня 2008 – квітня 2009 року Робоча група високого рівня, куди входили представники Європейського парламенту і Комісії напрацювала текст Спільного кодексу поведінки лобістів. Цей кодекс фактично повторював перелік правил для представників груп інтересів розроблений Комісією. Додаткова норма зобов’язувала лобістів «не продавати копії документів отриманих з парламенту чи Комісії третім особам»27.


Після того, як провалилися референдуми у Франції та Нідерландах, і Угода про Конституцію ЄС не набула чинності (2005 р.), наступив так званий «період рефлексії», ініційований керівниками держав та урядів ЄС, зорієнтований на проведення широких та інтенсивних дебатів щодо європейської політики. Щоб стимулювати такі дебати між інституціями ЄС та громадянами, Комісія опублікувала Повідомлення «План Д – щодо демократії, діалогу і дебатів»28 (2005).
На переконання урядовців Комісії дебати не повинні обмежуватися звичним колом політичних лідерів та зацікавлених осіб, а залучати громадянське суспільство, соціальних партнерів, національні парламенти, політичні партії. Таким чином, Комісія намагалася вмотивувати громадян ЄС ставати політично активними у дебатах щодо майбутнього Європи. Для того, аби налагодити зворотній зв'язок з громадянами, Комісія пропонувала використовувати та покращити існуючі інструменти комунікації. Зокрема, наголос робився на використання сучасних інтернет-технологій та організації фокус-груп в процесі вироблення політики.
1 грудня 2009 року набрала чинності Лісабонська угода, яка передбачає суттєве реформування ЄС, а також закріплює досягнутий сьогодні прогрес в діалозі між інституціями ЄС та громадянським суспільством. Відповідно до статті 11 2-го розділу («Положення щодо демократичних принципів») Трактату про Європейський Союз Лісабонської Угоди:


  • Послуговуючись відповідними засобами, інституції ЄС повинні давати можливість громадянам та представникам асоціацій висловлювати та обмінюватися поглядами стосовно усіх сфер діяльності ЄС.

  • Інституції ЄС повинні підтримувати відкритий, прозорий та регулярний діалог з представниками асоціацій і громадянського суспільства.

  • Європейська Комісія повинна проводити широкі консультації із зацікавленими сторонами, з метою забезпечення послідовності та прозорості діяльності ЄС.

А в статті 15 розділу 2 («Загальні положення») Трактату про функціонування Європейського Союзу Лісабонської Угоди передбачено, що «з метою підвищення належного врядування і гарантування участі громадянського суспільства, інституції, органи та організаційні структури ЄС повинні працювати максимально відкрито».


На сьогодні існує достатньо розвинута правова база для проведення ефективного діалогу між громадянським суспільством та інституціями ЄС. Про масштаб громадянського діалогу говорить хоча б той факт, що офіційний сайт ЄС містить 6 млн. сторінок і отримує 50 млн. консультацій щомісяця29. З одного боку, урядовці ЄС широко інформують громадськість про свою діяльність, з іншого – існує система зворотного зв’язку, коли мільйони громадян мають можливість висловити свою думку. Але реальна ситуація показує, що кількість не завжди переростає в якість, адже об’єктивно неможливо врахувати мільйони різних голосів, які стосуються величезної кількості актуальних питань порядку денного ЄС. В цьому контексті функція громадських асоціацій є унікальною – вони можуть оперативно узагальнювати та представляти громадські інтереси і фокусуватися на пріоритетних питаннях порядку денного європейської політики. Саме тому вони є впливовими гравцями в системі урядування ЄС і найбільш якісно використовують існуючі правові можливості громадянського діалогу.

Розділ 2. Європейські громадські асоціації (платформи) – найбільші гравці громадянського суспільства в системі урядування ЄС

2.1 Коли і як виникають європейські громадські асоціації?
Поступове розширення повноважень Європейського Союзу та правове регулювання культури громадського діалогу надало організаціям громадянського суспільства ширші можливості для участі в урядуванні на загальноєвропейському рівні, що й зумовило його швидкий розвиток. Так, починаючи з 90-х років минулого століття, окремі громадські організації та мережі організацій, які користувалися суспільною підтримкою на національному рівні та були активними гравцями в соціально-політичному житті, дійшли до розуміння, що залучення до формування порядку денного всієї Європи (а не лише конкретної держави) дозволить їм ефективніше впроваджувати масштабні зміни в обраній темі. Але для цього необхідно було об’єднати зусилля європейського третього сектору та скоординувати його діяльність.
Першим етапом на цьому шляху стала поява організацій-«парасольок», які об’єднали навколо себе національні мережі країн членів ЄС за тематичним принципом: як наприклад охорона навколишнього середовища (European Environmental Bureau – Європейське бюро навколишнього середовища) чи боротьба з бідністю (European Anti-Poverty Network – Європейська мережа проти бідності).
Паралельно з ними свої офіси в Брюсселі відкривали міжнародні громадські організації (їх називають INGOs – international non-governmental organizations), які вже мали розгалужену мережу, проте фізичне розміщення в столиці Євросоюзу дозволяло їм безпосередньо налагоджувати контакти та комунікацію з інституціями ЄС. Серед перших INGOs, які розташувалися в Брюсселі були представництва Greenpeace, Amnesty International, Oxfam (мережа проти бідності та несправедливості). Також в Брюсселі зупинялися найбільші національні організації громадянського суспільства (наприклад італійська екологічна організація Legambiente).
На наступному етапі консолідації громадянського суспільства Європи парасолькові організації та міжнародні громадські організації об’єднувалися кооперувалися між собою в рамках спільного сектора діяльності. В такий спосіб і утворювалися громадські платформи (або мережі чи асоціації), зокрема Соціальна платформа (Social Platform), Мережа за права людини та демократію (Human Rights and Democracy Network), а також «Зелена десятка» (Green 10), членами якої стали екологічні організації.
Найбільш інтенсивно процес утворення громадських асоціації тривав в другій половині 1990-х років. Це відбувалося в різний спосіб – або з ініціативи самих організацій або з поштовху інституцій ЄС. Наприклад Соціальна платформа виникла головним чином з ініціативи та за сприяння Європейської Комісії. Адже для Комісії на той момент (1995 р.) було важливо заручитися консолідованою підтримкою та допомогою ОГС з країн-членів ЄС в реалізації важливих соціальних програм ЄС (зокрема боротьба з бідністю). З огляду на це на адресу організацій об’єднаних в Соціальну платформу інколи звучала публічна критика, що вони є надмірно залежними від фінансування та опіки з боку Комісії, а тому не можуть бути виразниками незалежної критичної думки стосовно її діяльності.
З часом, коли громадські асоціації набули деякого досвіду роботи в Брюсселі, прийшло розуміння, що є питання які є спільними для ОГС незалежно від сектора (теми) їх спеціалізації – наприклад розвиток діалогу між громадянським суспільством та інституціями ЄС, в якому були зацікавлені усі. На цій основі виникали горизонтальні групи, такі як Контактна група громадянського суспільства ЄС (EU Civil Society Contact Group). Вони слугують для координації роботи і вирішення спільних проблем, але не передбачають якогось вищого, порівняно з платформами, ступеня інтеграції.
Національні мережі охоче включалися в процес об’єднання на загальноєвропейському рівні, тому що отримували цілий ряд додаткових вигод і переваг30. Насамперед, контактуючи в рамках європейської платформи з ОГС інших країн, вони могли обмінюватися актуальним досвідом та знаннями. По друге, в такий спосіб вони ставали залученими до процесу творення європейської політики й могли дізнаватися, що відбувається на рівні ЄС в темах, які їх цікавлять. Крім того, національні ОГС за посередництва європейських асоціацій отримували реальний канал доступу до інституцій ЄС, а отже могли впливати на процес прийняття рішень.

2.2 Структура, функції та напрямки діяльності європейських громадських асоціацій
Європейські асоціації, які розташовані в Брюсселі можуть відрізнятися відповідно до31:

  • Структури (від традиційних асоціацій до неформальних ініціатив та рухів).

  • Специфічних сфер діяльності (екологічні, правозахисні, які займаються розвитком).

  • Масштабності (як багато організацій вони об’єднують).

  • Транснаціональної розгалуженості (скільки країн-членів ЄС вони презентують).

Крім того європейські громадські асоціації можна класифікувати на основі функцій та форми їх активності:




  • Надання послуг. Мається на увазі надання головним чином технічної експертизи (соціальних, освітніх послуг) для цільових груп, неурядових організацій, інституцій ЄС.

  • Лобіювання/представництво інтересів. Вплив на процес прийняття рішень ззовні, шляхом зустрічей з урядовцями ЄС та участі в публічних заходах і зсередини, приймаючи участь в роботі консультативно-дорадчих органів.

  • Впровадження політики. Це участь НУО в реалізації політики, наприклад шляхом виконання проектів ЄС чи інших донорів у співпраці з інституціями ЄС та органами державної влади.

Наявність офісу і присутність представників платформи безпосередньо в Брюсселі є необхідною умовою для ефективної роботи асоціації і головною спільною рисою, яка об’єднує різноманітні громадські асоціації. Хоча офіс може розташовуватися й неподалік Брюсселя, якщо це не тягне за собою додаткових незручностей у фінансовому плані (витрати на транспортні послуги) й не перешкоджає оперативній участі в поточних подіях та заходах, що відбуваються в столиці ЄС.


Ще одна особливість європейських асоціацій полягає в тому, що вони не мають чітко визначеної структури, якої б дотримувалися всі платформи, хоча, більшість з них мають усталений порядок членства (повного та асоційованого), а ще схожі цілі та офіційні назви, які містять слово «Платформа» або «Асоціація». Європейська асоціація може об’єднувати національні громадські платформи, які займаються широким спектром проблем і так само ті, які чітко сфокусовані в конкретній темі. В асоціацію можуть входи не лише національні ОГС з розгалуженою структурою, але й локальні організації, але ефект від такої співпраці рідко буває вигідним для обох сторін: локальна організація не зможе мати реального впливу на діяльність величезної платформи, а для європейської асоціації буде невиправданим витрачати час на комунікацію з організацією, яка не є достатньо репрезентативною в національному масштабі. Тому європейські асоціації насамперед зацікавленні у залученні вже існуючих (або створенні нових) загальнонаціональних платформ. Адже, щоб успішно та ефективно впливати на інституції ЄС платформа повинна представляти громадянські суспільства усіх країн-членів ЄС (як мінімум – половину з них) і бажано деяких країн з-поза меж ЄС.
За умови заснування європейської асоціації необхідно, щоб ініціатором виступала організація з країни ЄС32. Однак, заснування нової асоціації потребує серйозних фінансових витрат і це не є ефективним в короткостроковій перспективі, адже для асоціації потрібен час, щоб досягнути впливовості в системі урядування ЄС, хоча б на рівні з усталеними сьогодні європейськими платформами. Крім того, існуючі європейські платформи представлені у надзвичайно різних секторах громадської активності й відкриті до залучення нових членів.
Що стосується фінансування діяльності громадських платформ, то воно, зазвичай, здійснюється з трьох джерел33:

  • Державні кошти (гранти міжнародних, національних, регіональних чи місцевих адміністрацій або урядових фондів).

  • Приватні кошти (вклади індивідів, приватних фундацій чи компаній).

  • Самофінансування (членські внески, продаж власних продуктів та надання платних послуг).

Як зазначають автори путівника про діяльність європейських асоціацій, підготовленого організацією ECAS (European Citizen Action Service)34, брак фінансування є найбільшою проблемою на етапі створення асоціації, коли вона ще немає досягнень в роботі і переконливої грантової історії. Європейський Союз, як правило, не надає фінансування для запуску діяльності асоціації, тому необхідно шукати ресурси в інших державних та приватних фондів.


Однак, вже на етапі діяльності асоціації, кошти ЄС були і залишаються важливим джерелом фінансування для більшості великих європейських асоціацій. Ілюстрацією цього є скандал, який розгорівся в 1998 році. Тоді Суд Європейського Союзу анулював рішення Комісії про фінансування 86 проектів НУО, спрямованих на подолання проблем соціальної ізоляції, з огляду на недосконалість правового регулювання цієї процедури. Крім того, Комісія, побоюючись додаткової критики, тимчасово призупинила фінансування деяких інших проектів. Це серйозно вдарило по деяким європейським асоціаціям, поставивши під сумнів не лише їх спроможність здійснювати заплановану діяльність, але й існувати та зберігати «живою» свою організаційну структуру без коштів ЄС. Позитивним ефектом цієї ситуації було те, що вона стимулювала до подальшого об’єднання та мережування ОГС, насамперед в рамках Соціальної платформи, але також в середовищі організацій, що займаються розвитком і правами людини35.
Питання фінансування також значною мірою залежить від особливостей роботи європейських асоціацій. До прикладу, платформи CONCORD (НУО, що займаються розвитком) та Green 10 основні зусилля спрямовують на лобіювання, а тому уникають фінансування від будь-яких урядових інституцій ЄС. Натомість платформа Європейська Культурна Дія (Culture Action Europe) зосереджує свої зусилля на розвитку міжлюдських контактів та комунікації між своїми учасниками, а тому залучає фінансування на свою діяльність в структурах ЄС (зазвичай – Комісії).
Треба розуміти, що європейську асоціацію утворюють абсолютно автономні і самодостатні у фінансовому плані громадські мережі, основна оперативна діяльність яких (і пошук відповідних ресурсів) здійснюється поза рамками платформи. Кожна громадська мережа працює над реалізацією своїх унікальних стратегічних пріоритетів. Натомість платформа слугує для них найбільш ефективним інструментом взаємодії з європейськими інституціями, який дозволяє мережам реально впливати на політику ЄС і тим самими підвищувати ефективність їх традиційної діяльності. Тисячі громадських активістів, які належать до платформи, не є постійно задіяними до її роботи. Вони працюють кожен на своєму рівні і лише час від часу долучаються до роботи в рамках платформи, беручи участь в різного роду публічних заходах (конференціях, семінарах, форумах), акціях, тренінгах, напрацьовуючи рекомендації та пропозиції, здійснюючи моніторинг. Натомість лише працівники офісу в Брюсселі (5-10 осіб) здійснюють управління та забезпечують системне функціонування асоціації. Попри те, що в межах однієї тематичної платформи об’єднані декілька великих і самодостатніх мереж – вони переважно не конкурують між собою за ресурси, тому що дотримаються чіткої спеціалізації в межах загальної сфери діяльності.
Утворення платформи включає в себе її реєстрацію як міжнародної громадської організації (а саме: міжнародної неприбуткової асоціації, яка діє за законами Королівства Бельгії)36. Хоча немає чітких правил стосовно розробки статуту асоціації, однак він повинен містити37:

  • Офіційну назву асоціації та адресу в Бельгії.

  • Мету (завдання) та види діяльності.

  • Умови членства та його види.

  • Роль та обов'язки генеральної Асамблеї, формування та процес прийняття рішень.

  • Роль та обов'язки виконавчого органу, призначення та процес прийняття рішень.

  • Умови та процедуру зміни Статуту і ліквідації організації.

Автори дослідження ECAS, розмірковуючи над роллю європейських асоціацій у врядуванні ЄС, виділяють наступні характеристики38:



  • Заохочують демократичну участь

  • Представляють погляди окремих груп громадян у відносинах з інституціями ЄС

  • Сприяють творенню політики

  • Сприяють проектному менеджменту

Основними секторами діяльності європейських громадських асоціацій є соціальна політика, правозахист, навколишнє середовище, політика розвитку і культура. Європейські платформи, які працюють в цих п’яти темах, в Брюсселі часто називають «родиною громадських асоціацій». Вони є найбільш помітними та впливовими структурами громадянського суспільства представленими в столиці Європейського Союзу. Це Соціальна платформа, Мережа за права людини та демократію, «Зелена десятка», КОНКОРД і Європейська культурна дія.


следующая страница >>


izumzum.ru