3 Розділ Конституційна конфліктологія - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1страница 2
Похожие работы
3 Розділ Конституційна конфліктологія - страница №1/2



Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………........................3

Розділ 1. Конституційна конфліктологія підсистема науки конституційного права……………………………………………………….……..11

1.1. Конфлікт як об’єкт наукового дослідження………………………..……11

1.2. Конфліктність у конституційному праві — наслідок соціальної

активності суб’єктів конституційних правовідносин……………..……26

1.3. Конституційна конфліктологія як наука про конституційний

конфлікт ………………………………………………………………….…….45

Висновки до розділу 1…………………………………………………...…….58

Розділ 2. Феномен конституційного конфлікту………………………………….62

2.1. Конституційний конфлікт — політико-правова реалія……..……..……62

2.2. Класифікація конституційних конфліктів………………………….……74

Висновки до розділу 2…..……………………………………………………119



Розділ 3. Конституційно-конфліктний процес……………………………….....124

3.1. Детермінація та динаміка конституційних конфліктів………………...124

3.2. Здійснення впливу на конституційно-конфліктний процес………..…139

3.3. Основи конституційно-конфліктної діагностики……………….…..…172

Висновки до розділу 3……………..…………………………………………185

Висновки………………………………………………………………………….....189

Список використаних джерел…………………….................................................195

Додаток………………………………………………………………………..……..227

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний процес державотворення в Україні розвивається в умовах підвищеної соціальної напруги, притаманної, як правило, всім перехідним політичним системам. Відповідність Конституції України (переважною мірою) світовим стандартам конституціоналізму поєднується з явними проблемами в реалізації конституційних приписів. Суб’єкти конституційних правовідносин нерідко вступають у взаємодію, керуючись не нормами Конституції та законів України, а передусім — власними інтересами і потребами, і вже потім — «підганяючи» конституційні установлення під власну поведінку. Необхідність політичних консультацій, переговорів, компромісу усвідомлюється лише у випадках, коли ситуація за своїм характером наближається до патової. Форми участі громадян у здійсненні публічної влади належним чином не розроблені та не втілені у державно-суспільну практику — громадяни фактично відсторонені від впливу на вирішення поточних державних справ, не мають суттєвих інструментів контролю за владою. Значний негативний вплив на конфліктний характер конституційних відносин справляє загальний низький рівень конституційно-правової культури. Таким чином, «Цивілізовані механізми політичного регулювання й громадсько-політичного діалогу в країні лише формуються, а нові форми здійснення державної влади, в той же час, запроваджуються дуже непросто і супроводжуються численними конфліктними ситуаціями» [181, с. 114]. Саме тому конституційне право набуває нового сенсу — виступає не тільки механізмом унормування політичних відносин, а й їх об’єктом, а тому, в окремих випадках, — і конфліктогенним чинником. Виходячи з цього, конституційно-правова наука має сприяти перетворенню галузі конституційного права з системи норм, що здебільшого лише закріплює статуси суб’єктів конституційної взаємодії, на ефективний регулятор конституційно-правових відносин, і зокрема — відносин протистояння, конфронтації. Це зумовлює необхідність конституювання явища конституційного конфлікту як феномена політико-правової дійсності та як процесу конфронтаційної взаємодії суб’єктів конституційних правовідносин.

Виникнення у сфері конституційно-правового регулювання протиріч, прогалин є неминучим з огляду на природний розвиток суспільних відносин. Але в Україні процес розв’язання конституційних конфліктів ускладнений деякими обставинами. По-перше, це незавершеність конституційно-правової реформи. Формування нормативно-правової бази для здійснення політичних, економічних та інших перетворень в українському суспільстві є далеким від завершення. У сфері конституційного регулювання існує багато прогалин та суперечностей, конституційні акти приймаються на основі політичних компромісів, а не на основі соціального консенсусу як це мало б бути. По-друге, високий рівень правового нігілізму та відповідно низький рівень правової культури дестабілізують вітчизняну політичну систему нехтуванням конституційними нормами, недотриманням політичних зобов’язань з боку суб’єктів конституційних правовідносин.

Таким чином, проблема вироблення механізмів здійснення впливу на конституційні конфлікти, шляхів їх попередження, способів збільшення їх позитивного впливу на розвиток конституційного процесу та зменшення їх негативних наслідків є, безумовно, актуальною. Вирішення цієї проблеми є неможливим без теоретичного забезпечення та системного розгляду конституційних конфліктів в українському суспільстві. У вітчизняній конституційній науці проблема конституційних конфліктів отримала лише часткове висвітлення, хоча їх гострота та інтенсивність потребують нових комплексних підходів. При цьому вивчення різних конституційних конфліктів та легального механізму здійснення впливу на них є необхідним не стільки в аспекті конституційної реформи, скільки у контексті нових суспільних відносин, що складаються, їх конфронтаційних тенденцій.

Конституційне право, яке довгий час було сферою інтересів лише фахівців, стає об’єктом уваги всіх без виключення учасників політичного процесу. Визнання на конституційному рівні існування конституційних конфліктів потягне зростання питомої ваги процесуальних норм у текстах конституції та конституційного законодавства, що цілком відповідає світовим тенденціям конституціоналізму.

Отже, постійне зростання конфліктності конституційно-правових відносин, необхідність удосконалення конституційного законодавства у відповідності до світових стандартів конституціоналізму зумовлюють актуальність дослідження конституційних конфліктів в Україні. Саме тому комплексний аналіз існуючих в сучасній Україні конституційних конфліктів та конституційних конфліктів, що політично та юридично вичерпані, а також практичних результатів впливу, який здійснюється конституційним правом як фундаментальним нормативним інституційним регулятором, на детермінацію та динаміку конституційних конфліктів, на мінімізацію їх негативних наслідків, має не тільки актуальне, але й концептуальне значення для теорії та практики українського конституціоналізму.

Історія сучасного державотворення багата на конфліктні прояви, але наука конституційного права дотепер оминала їхнє комплексне дослідження. У переважній більшості випадків конституційні конфлікти розглядаються в контексті і в рамках галузевих досліджень, обмежених окремою проблематикою.

Так, питання соціальної напруженості, політичної та правової активності, конституційної культури та інші суміжні теми досліджувалися Ю. Оборотовим, М. Орзіхом, В. Речицьким. Ґрунтовні дослідження конституційно-правових відносин та їх особливостей здійснені В. Лучіним, В. Погорілком. Окремі сфери взаємовідносин суб’єктів конституційного права досліджувалися А. Крусян, О. Орловським, Ю. Тихомировим та ін. Галузь юридичної конфліктології активно розвивається за участю таких вчених, як І. Ващенко, В. Крівцова, В. Кудрявцев, В. Нерсесянц. Вагомий доробок у галузі політичної конфліктології здійснили А. Глухова, Б. Краснов, В. Литвин, В. Овчинніков, Є. Степанов тощо. Відомими вченими у сучасній загальній конфліктології є А. Анцупов, Є. Бабосов, І. Ворожейкін, А. Дмитрієв, А. Кібанов, А. Шипілов та ін.

Дослідження цих та багатьох інших вчених наблизили науку конституційного права до появи в її системі нового наукового напрямку — конституційної конфліктології, яка має на меті вивчення загальних закономірностей виникнення та розвитку конституційних конфліктів. Названа тематика ставала об’єктом дослідження таких науковців, як Л. Герасіна, А. Медушевський, М. Панов, Т. Пряхіна, О. Тодика, Ю. Тодика. Зробивши вагомий внесок у розвиток нового напрямку в науці конституційного права, названі та інші автори заклали підвалини для дослідження, яке оптимально поєднує теоретичні та практичні характеристики конституційного конфлікту. Знання, одержані у загальній теорії держави та права, загальній та юридичній конфліктології, політології тощо використані як теоретична основа цього дослідження. Нормативну основу дослідження склали Конституція України, конституційне та поточне законодавство України, що регулює взаємодію між суб’єктами конституційно-правових відносин, практика Конституційного Суду України із цих питань. Емпіричну основу дослідження становлять матеріали правозастосовчої практики України.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках планових наукових досліджень кафедри конституційного права Одеської національної юридичної академії з проблеми «Конституційна реформа в Україні», що є складовою загальної теми, яку розробляє Одеська національна юридична академія — «Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави» (реєстраційний номер 0101U0001195).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є конституювання науки конституційної конфліктології як підсистеми конституційного права України та науково-теоретичне обґрунтування на цій основі сутності, детермінації та динаміки конституційних конфліктів, а також розробка пропозицій щодо здійснення впливу на них для зменшення їх негативних наслідків. Досягнення мети дослідження передбачає формулювання та реалізацію в рамках дисертації таких задач:

следующая страница >>