1 Зміст, структура й основні принципи формування систем розселення. Види й форми розселення - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1страница 2
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Суспільно-географічні аспекти локальної системи розселення 1 88.05kb.
З'ясувати причини переселення народів та наслідки їх розселення; 1 117.34kb.
Виробництво сульфатної кислоти 1 102.56kb.
Що город, то норов, що село, то звичай 1 263.15kb.
Види фармакотерапії. Поняття про захворювання, періоди та види перебігу... 1 389.83kb.
Основні породи та вади деревини; фізико-механічні властивості деревини; 1 117.38kb.
Виконане дослідження є спробою створити панорамне уявлення про вивчення... 1 145.7kb.
5. Кам'яні роботи Види кладки 2 327.11kb.
Поняття нерухома власність. Бази оцінки. Загальні принципи оцінки. 1 87.64kb.
Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича юридичний факультетправовівідносин... 1 106.05kb.
Міжнародну Угоду про принципи формування спільного транспортного... 7 1271.09kb.
Додаток 18 до Перспективної схеми розміщення малих архітектурних... 1 197.03kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

1 Зміст, структура й основні принципи формування систем розселення. Види й форми - страница №2/2


3. Функціонально-планувальна організація сельбищної зони
Сельбищна зона розміщується в кількох частинах міста Сельбищна зона є основним елементом міста, обмежена великими природними перешкодами (акваторіями, ярами, Житловий район є основним елементом планувальної структури сельбищної території. Функція житлового району - забезпечити максимальні зручності й комфорт для населення, створити архітектурно-художній образ забудови при додержуванні санітарно-гігієнічних і будівельних норм та правил.
3.1. Житлові райони
Житловий район складається з кількох мікрорайонів, об'єднаних громадсько-торговельним центром з парком, стадіоном і спортивними майданчиками. Границями житлового району є магістральні вулиці - загальноміського або районного значення. Сельбищна зона поділяється на такі планувальні одиниці: міські райони, житлові райони, мікрорайони й житлові групи. Міські райони складаються з житлових районів. Житловий район - це друга за величиною структурна одиниця сельбищної зони, включає громадсько-торговельний центр, зелені насадження, магістралі вулиці. Чисельність населення житлового району становить у крупних і найкрупніших містах від 40 до 80 тис. чол., у великих і середніх - від 25 до 40 тис. чол. Житловий район займає територію, яка приблизно дорівнює площі кола радіусом 0,8 - І, 5 км, тобто від 50 до 100 гектарів. Ця відстань відповідає радіусу обслуговування центру житлового району.
Кількість населення житлового району становить 25-30 тис. чол. при забудові 5-поверховими будинками; у великих і дуже великих містах - 40-60 тис. чол. при забудові 20-поверховими будинками. Розміри компактного "житлового району, як правило, не перевищують 1,5 - 2,0 км. У найкрупніших і крупних містах найбільшою територіальною одиницею є міський район. Міський, як функціональне утворення, може містити у своєму складі всі функціональні зони. Приблизна чисельність населення міського району для найкрупніших міст становить до 500 тис. чол., для крупних - до 100 тис. чол.
Житлові райони містять території мікрорайонів; ділянки громадсько-торговельних, розважальних, спортивних будівель і споруд; сади і парки, сквери і бульвари; автостоянки і гаражі; магістральні і житлові вулиці. Проектування житлового району ґрунтується на матеріалах генерального плану міста. У генеральному плані зазначені границі житлового району, чисельність населення, визначена система магістральних вулиць і місця для розміщення громадсько-торговельного центру, парку й спортивного комплексу.
У проекті детального планування (ПДП) визначається загальна структура житлового району, розміри й кількість мікрорайонів; установлюються профілі магістральних і житлових вулиць; визначаються "червоні лінії", що обмежують житлову забудову вулиць; визначаються потужність і ємність торговельних, розважальних, культурних установ, дитячих садків і шкіл; намічаються парки й сквери та визначаються їх розміри; складається баланс території й техніко-економічні показники забудови; визначаються типи житлових будинків для будівництва.

Основу структури житлового району складають: мережі установ культурно-побутового обслуговування; мережа зелених насаджень і місць відпочинку.



3.2. Мікрорайон, житловий комплекс і житлова група
Перші мікрорайони з'явилися в США майже 100 років тому. Це були житлові будинки з ділянками. У мікрорайоні розміщувалася церква й школа. Територія огороджувалася парканом. Вхід у мікрорайон дозволявся жителям і гостям. Таким чином, перші мікрорайони виявляли собою комплексні й автономні житлові та громадські території. Ці ідеї набули розвитку в Європі й Азії. У сучасному містобудівництві мікрорайон є основною планувальною одиницею житлового району. Він складається з житлових груп. Мікрорайони мають чисельність від 25 до 40 тис.чол., залежно від категорії міста.


4. Інфраструктура і містоформуючі системи
Місто є єдиною системою, зв'язаною єдиною інфраструктурою й і місто-формуючими й системами.
Інфраструктура включає основні містоформуючі планувальні структури зелених насаджень, місць відпочинку, обслуговування, системи міських мереж, інженерні комунікації. Усі містоформуючі мережі мають ієрархічну будову.





Рисунок 10 — Схеми функціонально-просторової організації сільських поселень:

а, б, в —малих поселень; г, д, е— великих поселень; ж, з— середніх поселень; 1 — житлова забудова;

2 — виробнича зона; 3 — центр поселення; 4 — озеленені території; 5 — дороги різного призначення







4.1. Транспортна інфраструктура

Транспортна інфраструктура - це мережа вулиць, доріг (у тому числі, залізничних) проїздів, гаражі, автостоянки, а також завісь рухомий склад. Транспортна інфраструктура забезпечує зв'язок планувальних одиниць міста між собою. За територіальними ознаками вулиці й дороги поділяються на загальноміські, районні й житлові вулиці. Загальноміські магістралі є границями районів. У крупних і найкрупніших містах границями міських планувальних районів є швидкісні загальноміські магістралі та спеціалізовані дороги для перевезення вантажів, для пересування швидкісних видів загальноміського транспорту тощо. До швидкісних і спеціалізованих магістралей примикають магістралі загальноміського значення. Швидкісні магістралі трасуються на границях крупних міських районів, у санітарно-захисних зонах спільно й залізницями, монорейкою та іншим швидкісним транспортом. Районні магістралі пересікають територію житлового району й поділяють його на мікрорайони. Отже, районні магістралі є границями мікрорайонів. Основна функція районних магістралей полягає в орієнтації рухові на загальноміські магістралі по найкоротшому шляху.

Мікрорайони поділяються на житлові групи за допомогою житлових вулиць, які є межами житлових груп і житлових комплексів. По житлових вулицях заборонено пересування загальноміського транспорту.

Т
20


аким чином, транспортна мережа є багатоступеневою ієрархічною системою. За швидкістю рухові транспортна мережа поділяється на швидкісні та регульовані магістралі та вулиці. Згідно з нормами проектування, має радіуси повороту й щільність проходження вулиць і доріг, залежить від їх категорії. Наприклад, відстань між житловими вулицями приймають у межах. 400 - 500 м, між міськими - до 1000 м, між швидкісними магістралями - до .3000.м. За конфігурацією

в плані система магістральних вулиць і доріг ділиться на прямокутні, трикутні, радіально-кільцеві, розгалужені, петльові та змішані. Відповідно до категорій і вулиць, що пересікаються або примикають одна до одної, і характеру регулювання рухові, транспортні вузли поділяються на класи.

У схрещеннях і примиканнях вищого класу всі потоки рухаються безперервно, без ділянок світлофорного регулювання. Як правило, у таких вузлах пересікаються швидкісні дороги, позаміські магістралі. Транспортні вузли вищого класу проектуються у двох, трьох і більше рівнях.

У схрещеннях першого класу потоки теж безперервні. У транспортних вузлах першого класу пересікаються швидкісні дороги, загальноміські вулиці. Ці схрещення також вирішуються у двох рівнях.


У схрещеннях іншого класу уводиться світлофорне регулювання. У транспортному вузлі іншого класу пересікаються загальноміські й районні вулиці.

У транспортних вузлах четвертого й п'ятого класів пересікаються на одному рівні районні магістралі, житлові вулиці. Транспортний вузол у цих випадках проектується з кільцевим рухом на одному рівні.


За формою в плані й характером рухові вузли-схрещення поділяються на кільцеві, типу "аркуш конюшини", петльові, ромбовидні, лінійні й комбіновані. Вибір типу транспортного перетину здійснюється в проекті генерального плану міста й залежить від проектних розумів.
4.2. Інженерні комунікації
Інженерні комунікації, як і інші містоформуючі мережі, мають ієрархічну побудову. Інженерні комунікації (мережі) забезпечують необхідні санітарно-гігієнічні умови і для праці, побуту й відпочинку населення. Інженерне обладнання міст слід проектувати комплексно, створювати кооперовані системи водопостачання, каналізації, електропостачання, теплопостачання, газопостачання, телефонного зв'язку та ін.
Розрізняють такі основні види інженерних мереж: позаміські, загальноміські, районні й мікрорайонні.
Система водопостачання міста включає: водозабірне обладнання, насосні станції, трубопроводи, фільтрувальні станції, загальноміські, районні і мікрорайонні мережі. Водозабори, станції й водоводи знаходяться в зоні санітарної охорони за межами міської забудови. Мережа водопостачання розраховується з приблизної норми водоспоживання. Ця норма орієнтовно дорівнює 500 - 600 л/добу на один жителя міста, в| тому числі 250 - 350 л/добу припадає на забезпечення сельбищної зони.
Каналізаційна мережа слугує для водовідведення господарсько-побутових і виробничих стоків, а також атмосферних стоків. Залежно від способу водовідведення слід проектувати роздільну, загальну або напівроздільну системи каналізування.
Каналізаційна система включає: очисні споруди, каналізаційний колектор, каналізаційні мережі. У систему очищення міста входять також видалення з загальноміських, районних та мікрорайонних територій, сміття й твердих відходів та їх ліквідація на сміттєспалювальних заводах і міських звалищах.



Електрична система міста включає електростанції, лінії електропередачі, трансформаторні станції, загальноміські, районні та мікрорайонні мережі. Аналогічну будову мають теплові мережі для теплопостачання міста. Смороду мають у своєму складі міську або районну теплову станцію, теплотраси загальноміського, районного й мікрорайонного значення.

Система газопостачання міста може бути низького, середнього і високого тиску. Залежно від цієї класифікації вона може бути одне-, багатоступінчастою. Вона включає сховище газу, газорозподільні станції, газопровід високого тиску, газорозподільні станції, контрольно-регуляторні станції, газопроводи середнього й низького тиску, газорегуляторні пункти.

Більшість інженерних комунікацій трасується під землею уздовж магістралей, вулиць і проїздів.


4.3. Система обслуговування
Система обслуговування в містах винна проектуватися в комплексі для сельбищної, промислової і рекреаційної зон. При визначенні місткості й розміщення громадських центрів сельбищної території необхідно враховувати її членування на міські, житлові райони, мікрорайони й житлові групи. При формуванні мережі обслуговування її поділяють на групи залежно від частоти користування нею:
- установи епізодичного використання розміщуються в загальноміських і спеціалізованих центрах, у центрах міських планувальних районів. Година на поїздки до установ епізодичного користування визначений 25 - 30 хвилинами. До установ епізодичного користування належати театри, музеї, стадіони, удома культури, великі універмаги та ін.;
- установи періодичного користування розміщуються в громадських центрах житлових районів. До цих установ належати кінотеатри, бібліотеки, клубочи, універмаги, пральні, хімчистки. Поїздка на транспорті до цих установ не винна перевищувати 15 хвилин;
- установи повсякденного користу-вання - дитячі садки, школи, спортивні майданчики, клубочи, аптеки, магазини - розміщуються в центрах мікрорайонів з радіусом пішохідного доступу 300 - 400 м. Частина установ повсякденного користування може розміщуватися безпосередньо в житлових групах з радіусом доступу 200 - 300 м.
Установи обслуговування в промислових районах необхідно проектувати як частину єдиної системи обслуговування міського населення. У промислових районах установи обслуговування поділяються на дві основні групи: І) внутрішньозаводські встанови - їдальні, приміщення для відпочинку, медпункти - з радіусом доступу 300. - 500 м; 2) установи в центрах промислових районів з радіусом доступу 1,5 - 2,0 км (15 - 20 хвилин) - навчальні центри, клубочи, бібліотеки, магазини, спортивні майданчики й стадіони тощо.
Установи обслуговування в зонах масового відпочинку (парках, пляжах, курортах) також проектуються як частина загальної міської системи. Їх потрібно розміщувати з урахуванням поділу на дві групи. До першої групи відносяться встанови в кемпінгах, турбазах, пансіонатах з радіусом обслуговування до 500 м; до другої - установи в центрах рекреаційних районів з радіусом 1,0. - ,5 км. У цих центрах розміщуються спортивні комплекси, кафе, ресторани, магазини, кінотеатри та ін.
Головною ланкою в системі обслуговування є міський центр. В ньому розміщуються театри, цирки, спортивні арени, стадіони, великі бібліотеки. Міський центр має бути зручно зв'язаний з вокзалами, центрами промислових і житлових районів, із загальноміським парком і спортивним комплексом.
Головними зонами міського центру є такі: адміністративно-ділова, торговельна, спортивна, зона культурно-освітніх установ.

5. Формування виробничої зони міста
5.1. Структурна організація виробничої зони міста
Містобудівні вимоги до розміщення промислових об'єктів базуються, виходячи й розумів досягнення санітарно-гігієнічних характеристик, ефективного освоєння території та використання художнього ресурсу виробничих територій у побудові композиції міста. Планування міста передбачає розробку системи розміщення промисловості, яка має відповідати загальній архітектурно-планувальній концепції. Основними структурними територіально-планувальними елементами виробничих територій є такі: виробничий комплекс міської агломерації, виробнича зона міста, міський промрайон, промисловий вузол та промислова площадка. Міський промисловий район є основною структурною одиницею виробничої зони міста й поділяються на нові (що проектуються), такі, що розвиваються та ті, що реконструюються.
5.2. Містобудівні вимоги до розміщення промисловості
Основними вимогами є такі: раціональне розселення трудящих, ефективне використання міської території, обмеження промислового вантажооборту всередині міського розселення та екологічному захисту довкілля. Для забезпечення даних вимог необхідно керуватися такими показниками: містобудівна класифікація за ступенем шкідливості виробництва (негативна дія на оточення), загальна та питома зайнятість населення, територіальна ємність, вантажообіг, водопостачання та водовідведення. Згідно йз зазначеними вимогами, необхідно вирішити такі завдання:

- встановлювати необхідні рівні концентрації виробництва, що впливає на ступінь його шкідливості, визначений коефіцієнтом ГДК ( ріс.: гранично припустима концентрація шкідливих домішок ПДК) ;

- формувати склад промислових виробництв, який забезпечує мінімальну негативну дію на довкілля;

- передбачати перепрофілювання або винос виробництва, шкідливого впливу якого не можна уникнути;

- комплектувати профіль промислового району за ознаками екологічної сумісності виробництва.

Міські промислові райони розділяються на три категорії, згідно з територією, чисельністю трудящих, санітарною класифікацією та вантажооборотом:



  • І категорія - виробництво розміщується на відстані від сельбищної території;

  • ІІ категорія - виробництво розміщується на межі з сельбищною територією;

  • ІІІ категорія - виробництво розміщується в межах сельбищної території.


6. Система зелених насаджень
Міські зелені насадження поділяються на зелені насадження загального користування й спеціальні зелені насадження. Ці дві групи в сукупності створюють систему зелених насаджень житлових і промислових територій.

Районні й мікрорайонні сади, сквери, бульвари й набережні слугують для короткочасного відпочинку жителів. Для шкірного виду озеленення вибирають спеціальні породи дерев, які забезпечують ефективний захист від шуму, пилку, газів і перегріву.

Система паркових ансамблів і садово-паркові комплекси є важливою складовою частиною архітектурної композиції й планувальної структури міста в цілому.

Садово-паркові комплекси різного виду, типу й величини включають кілька великих парків, садів, скверів, пішохідних бульварів і червоній, річки, озера й струмки, а також паркові споруди.

Таким чином, садово-паркові комплекси створюють систему, яка, як правило, включає регулярні й пейзажні парки. У сучасних містах садово-парковий комплекс є місцем відпочинку для великої кількості людей. Внаслідок цього на території комплексу розміщуються встанови й підприємства торгівлі, розваг і обслуговування, атракціони й парки для дітей, автостоянки та необхідні господарчі будівлі й споруди.

У практиці ландшафтного проектування виділяють такі види розміщення зелених насаджень: центричне, периферійне, групове, лінійно-смугове.

Місця для повсякденного відпочинку розміщуються на сельбищній території, а місця для короткочасного відпочинку - у лісопарках і приміській зоні.

Міські парки забезпечують відпочинок населенню і є основними масивами зелені в системі внутрішньоміського відпочинку. Територія міських парків у місті становить: у великих містах 60 - 100 га, у середніх містах 20 - 40 га, у малих містах - 35 га. Граничним розміром вважається парк площею 300 га, який має раціональну планувальну схему.

Парки житлових районів е також важливими елементами в системі відпочинку. Сумарна площа зелених насаджень загального користування становить близько 20-25% усієї території міста.

7. Система міських центрів
Сукупна система міських центрів складає основу соціального забезпечення городянина в потребах різноманітної діяльності та проживання.
7.1. Мережа громадських центрів
Система громадських центрів великих і найкрупніших міст включає: загальноміський центр, центри планувальних (міських) зон і районів, центри житлових районів та мікрорайонів, центри промислових районів та центри в зонах відпочинку. У цих центрах розміщуються громадські будівлі й установи різного функціонального призначення - адміністративні, культурно-освітні, видо-вищні, торговельні та ін.

Загальноміський центр є головною ланкою в системі центрів. У центрах районів та мікрорайонів розміщуються встанови епізодичного, періодичного й повсякденного обслуговування. Загальноміський центр і центри районів пов'язані між собою транспортною мережею в єдину систему. У сучасних великих містах ця система доповнюється мережею транспортно-комунікаційних центрів, які розміщуються на перехресті великих магістралей і великих пішохідних потоків.

Мережа цих центрів включає центри планувальних (міських) районів, центри житлових районів та мікрорайонів, центри промислових і рекреаційних зон, а також спеціалізовані центри.

У центрах планувальних районів розміщуються громадські будівлі, які обслуговують населення кількох житлових районів, а також робітників і службовців підприємств планувального району. установи епізодичного й періодичного обслуговування. Година поїздки до центру планувального району не винний перевищувати 20 - 30 хвилин.

У центрах планувальних районів слід розміщувати адміністративно-ділові встанови, готелі, виставочні зали, галереї, музеї, театри, кінотеатри, бібліотеки, спортивні арени, стадіони тощо. Центр планувального району винний мати зв'язок з міським центром.
7.2. Транспортно-комунікаційні центри
Транспортні вузли - це місце перехрещення головних міських магістралей. Смороду включають станції метро, залізничні станції та вокзали, автобусні станції, річкові вокзали, аеровокзали тощо; забезпечують взаємодію транспортних систем міста й одночасно обслуговують громадсько-торговельні центри, які знаходяться в зоні їх впливу. Транспортно-комунікаційні центри вклю-чають зупинки швидкісного наземного й підземного транспорту, мережу підземних і наземних пішохідних переходів, а також громадсько-торговельні центри.

Кооперування установ громадського й транспортного обслуговування вирішує ряд проблем сучасного міста. Транспортно-комунікаційні центри дозволяють організовувати транспортні й пішохідні зв'язки, економити міську територію, робити міське середовище більш зручним, комфортним і естетичним.

Створення транспортно-комунікаційних вузлів пов'язано ще з однією проблемою - використанням підземного простору. Метод вертикального функціонального зонування дозволяє раціонально використовувати підземний простір та міську територію; зручно зв'язувати всі зони з транспортними комунікаціями.

Використання підземного простору дає можливість сконцентрувати встанови обслуговування, замінити довгі горизонтальні зв'язки більш короткими вертикальними зв'язками.

Перші підземні рівні використовуються для вестибюлів метро, зупинок громадського транспорту, для автостоянок, для складів магазинів та інших обслуговуючих приміщень; другий підземний поверх - як правило, для трасування тунелів швидкісного транспорту (метро, автомобільні дороги, залізниці).

Будівлі громадсько - торговельного центру розміщуються в наземних поверхах. Центр зв'язаний зі станціями метро, зупинками транспорту, автостоянками за допомогою сходів, ліфтів, ескалаторів і пандусів. У надземних поверхах транспортно-комунікаційного громадського центру можуть бути розміщені житлові квартири.

Сукупність транспортно-комунікаційних центрів доповнює систему районних громадських центрів. Мережа транспортно-комунікаційних центрів є важливими вузлами (акцентами) загальної архітектурної композиції планувальної структури міста.
Ідея просторового об'єднання різних функціональних об’єктів на невеликих ділянках міської території становить основний принцип сучасного містобудування. Таким чином, багатофункціональність громадських центрів є головною характеристикою сучасних містобудівних комплексів.
7.3. Багатофункціональні центри
Центри районів, мікрорайонів і комплексів, а також центри малих міст, міст-супутників можуть бути вирішені у вигляді багатофункціональних центрів - житлової зони, адміністративно-ділової зони, торговельної зони, зони культурно-освітньої, спортивної зони й зони відпочинку. Багатофункціональні центри можуть включати також виробничу зону з невеликими промисловими підприємствами.

Структура багатофункціональних центрів може будуватися за принципом горизонтального, вертикального або змішаного зонування. Основні принципи організації багатофункціональних центрів полягають у кооперації кількох функцій в одній будівлі, у блокуванні кількох різнофункціональних об'єктів, в об'єднанні кількох функцій на різних поверхах однієї будівлі.

Мережа громадських центрів міста включає центри планувальних, житлових, промислових і рекреаційних районів. Ця мережа розміщується рівномірно на житловій, промисловій і рекреаційній територіях.

Мережа районних і мікрорайонних центрів доповнюється спеціалізованими, транспортно-комунікаційними й багатофункціональними центрами.


8. Загальна стратегія розвитку міста
Розвиток міста в просторі супроводжується розвитком міста в часі. Для цього в генеральному плані проектується розвиток першої черги будівництва, а також наступні етапи з періодом 5-10 років. У ряді країн існує черговий генеральний план міста, у який заносяться всі поточні планові та непередбачені планом зміни. При цьому етапи розвитку міста повинні бути узгоджені й загальною генеральною стратегією.
8.1. Резерв територій для розвитку міста
Місто - динамічна система, яка розвивається в просторі та часі. Для його розвитку необхідні територіальні, функціональні та структурні резерви.

Територіальні резерви - ділянки землі, які резервуються для зростання різних функціональних зон. Функціональні резерви - це запаси виробничої потужності, запаси потужності інженерних і транспортних мереж, джерел енергії та водопостачання, які прогнозуються. Структурні резерви є дублюванням різного роду структурних елементів міста та його частин, що дає можливість створення елементів, які дублюватимуться в майбутньому: сельбищних, промислових районів, основних міських транспортних та інженерних магістралей, центрів загальноміського значення. Для цих елементів територія резервується на стадії проекту генерального плану.

Резерв територій, функцій та структурних елементів, які дублюються є основною ознакою відкритої (незамкнутої) планувальної організації міста, яка допускає значний розвиток основних функціональних зон, планувальних районів і міських інженерних та транспортних мереж.

Проектування відкритої планувальної структури пов'язано з вирішенням таких завдань:

- вибір напрямів розвитку функціональних зон;

- установлення розмірів територіальних резервів для всіх функціональних зон;

- виділення резервів функціональних зон, районів, інженерних і транспортних мереж;

- складання схеми етапного розвитку архітектурної композиції та планувальної структури міста в цілому;

- виділення першої та наступної черги будівництва нового й реконструкції існуючого міста.

У сучасній практиці проектування зустрічаються такі основні види територіально-планувального розвитку:

- безперервний розвиток усіх функціональних зон - компактний розвиток;

- дискретний (переривчастий) розвиток міських зон (місто зростає розосереджено);

- комбінований розвиток, що поєднує компактний і розосереджений (дифузний) розвиток між вулицями з громадським транспортом, які пересікають
8.2. Технологічні, екологічні й санітарно-гігієнічні вимоги захисту міського середовища як запорука розвитку міста
Містобудівне проектування містить такі заходь технологічного захисту міського середовища:

- впровадження безвідходних технологій і утилізації (переробки) шкідливих промислових відходів;

- використання альтернативних джерел енергії (вітряних двигунів, енергії біосистем);

- використання очисних установок і газових фільтрів;

- використання раціональних планувальних систем міст і промислових районів.

Екологічні і санітарно-гігієнічні заходи такі:

- промислові райони необхідно розміщувати з підвітряного боку по відношенню до житлових районів. У промислових підприємствах і енергетичних установках з великим об'ємом викидів концентрованих газів в атмосферу слід використовувати висотні сурми (250 - 350 м).

- між промисловими підприємствами й житловими районами слід проектувати санітарно-захисну зону шириною від 50 до 1000 м залежно від класифікації промислових підприємств. Санітарно-захисна зона .затримує пив, газ, кіпоть за допомогою дерев. Санітарно-захисна зона шириною 500 м знижує концентрацію пилку в 3,5–4 рази навколо промислового підприємства. Зелені насадження повинні займати не менш 40% її території. Санітарно-захисна зона може включати промислові підприємства без шкідливих викидів, комунальні й складські встанови, гаражі, автостоянки та інше.

8.3. Функціонально-планувальні заходи з охорони навколишнього середовища:
- винос за межі міста промислових підприємств, що забруднюють повітря, воду, ґрунт;

- кооперування промислових під-приємств за принципом безвідходного виробництва;

- формування промислових районів за принципом екологічної сумісності різних підприємств;

- розміщування промислових під-приємств з великим вантажообігом поблизу автомобільних доріг і залізниці.



Головним завданням містобудівного проектування з охорони довкілля є комплексне використання заходів з очищення і перебоязкі шкідливих відходів, організація санітарно-захисних зон, раціональне планування і благоустрій промислових районів. Ці питання вирішуються в спеціальному розділі містобудівного проекту, який має назву "Комплексна схема охорони навколишнього середовища".

При розробці генерального плану міста й проекту планування промислового району слід ураховувати технологічні, екологічні й санітарно-гігієнічні вимоги і умови. Містобудівні вимоги включають комплекс заходів з поліпшення планування промрайонів, дотримування санітарно-гігієнічних норм і екологічного захисту міського середовища від шкідливих викидів промислових підприємств. Ці вимоги повинні бути ураховані на всіх рівнях містобудівного проектування промислових майданчиків, вузлів, районів, зон і виробничих комплексів.



9. Методи й технічні засоби містобудівного проектування
Система сучасного містобудівного проектування є дуже розгалуженою сферою діяльності, у якій беруть доля різноманітні спеціалісти, що мають особисті уявлення про процеси проектування й прогнозування міст. Фахівець-містобудівник має осмислювати міське довкілля не лише як систему управлінських, інженерно-комунальних та архітектурно-художніх складових, адміністративної та містобудівної інфраструктури, але і як історичну й культурну цінність загальнолюдського масштабу, як надбання та спадщину своєї Держави, свого національного роду.
Зусиллями багатьох спеціалістів і, у першу чергу, архітекторів, поступово розроблялися й формувалися сучасні концепції організації й структури, завдань і методів, цілей і засобів містобудівного проектування.

В умовах зростаючого попиту на специфічно замовлені та інвестовані містобудівні проекти, важливим стає додержання наукових принципів у методах проектування. Саме містобудівна наука має передбачити поведінку і розвиток проектного об’єкта і показати можливість ефективної цілеспрямовано дії на ці об’єкти – містобудівні комплекси чи міста , чи системи розселення. У зв'язку з цим на перший план виступає системний підхід (або аналіз) до вивчення і проектування складних комплексних об’єктів. Основою системного підходу є системно-структурний аналіз, який розглядає в якості системи будь-якові сукупність елементів і їх якостей, між якими є певні відносини і зв’язки. Архітектурні об'єкти й міста є такими системами. Методологічним принципом системно-структурного аналізу є диференціація системи на складові підсистеми й першоелементи та встановлення усіх форм функціональних взаємозв'язків між ними. Стосовно міста доречно виділити структурні елементи, що складають матеріальну основу міста (територія, споруди, мережі й т. ін.) і його функціональну основу (виробництво, обслуговування, управління). При цьому має встановлюватися ієрархічний принцип, іншими словами, багатоступенева структура аналізу від верхніх рівнів будови системи розселення до нижніх. Ієрархічні рівні утворюють вертикальні зв'язки підсистем та елементів. Горизонтальні зв’язки утворюються якісними характеристиками проектів.

Розглянутий метод є основою передпроектного містобудівного аналізу, який складається з наступного комплексу предпроектної оцінки території.

1.Функціонально - містобудівна оцінка
Оцінка природних ресурсів території
До природних ресурсів містобудівного освоєння території відносяться усі компоненти природного ландшафту: гірські породи, повітря, по-верхневі й підземні води, ґрунт, рослинність і тваринний світ. Характеристики цих компонентів багатоманітно впливають на містобудівні процеси: створюють передумови для розміщення на території різних видів діяльності, визначають умови будівництва, впливають на планувальну структуру міст і систем розселення.

Найбільш активно на планувально-містобудівну структуру населених місць і геометрію розселення впливає рельєф (геоморфологія). Геометрія рельєфу роз-глядається як ступінь його розчленованості, крутість схилів, форма й довжина окремих компонентів, що в цілому впливає на ступінь придатності території для забудови, сільськогосподарського освоєння, на планувальну структуру території. Для аналізу рельєфу складають карти глибини й густоти розчленовування рельєфу, ухилів поверхонь, на основі яких підраховують орієнтовані обсяги й вартість робіт з інженерної підготовки території.

Обумовленість містобудівного рішення геоморфологією, у кінцевому рахунку, означає досягнення максимального ефекту в організації на території життєвих функцій при мінімумі сумарних витрат на будівництво й експлуатацію.

Важливими складовими харак-теристики природних ресурсів є структура й розміщення мінерально-сировинних ресур-сів. Мінерально-Сировинні ресурси є активним фактором, що має місто-утворююче значення.

Поверхневі підземні води складають компонент природного ландшафту, що також подвійно впливає на функціонально-містобудівні рішення. Гідрологія й гідрографія визначають, з одному боку, територіальну структуру водних ресурсів з погляду забезпечення ними господарсько-питного і промислового водопостачання, і, з іншого боку, впливають на умови будівництва, а саме - визначають, як і геологія, витрати на інженерну підготовку території.

Кліматичні умови складають найважливіший фактор формування населених місць. Для містобудування найбільш істотними характеристиками клімату є: температурний режим (зокрема , тривалість безморозного періоду, перепад температур), вітровий режим, показники вологості повітря, сонячна радіація, показники кількості й характеру опадів. Названі фактори впливають на загальну оцінку території по придатності для постійного проживання, на характер планування й забудови; на сільсько-господарське районування й т.д.

У генеральних планах міст і проектах районного планування особлива увага приділяється мікрокліматичним умовам.

Біогенні компоненти ландшафту - ґрунт, рослинність і тваринний світ - відіграють значну роль в оцінці території й виборі видів її використання. Ґрунти оцінюються, у першу чергу, для сільського господарства, а також за умовами будівництва, для організації зон відпочинку, для розробки систем озеленення населених місць.

Рослинність і тваринний світ - вивчають з погляду оцінки рекреаційних ресурсів території, експлуатаційно-про-мислових достоїнств, і як об'єкти охорони природи.
Аналіз і оцінка антропогенних ресурсів території
До числа антропогенних факторів, по яких оцінюється територія, відноситься транспортна й інженерно-технічна забезпеченість території, доступність основних центрів виробництва й споживання, гігієнічні умови й стан природного комплексу, стан і цінність капітального фонду. Оцінюються також необхідність реконструктивних заходів, наявність будівельної бази, естетичні якості антропогенного ландшафту.

Дослідження антропогенних, як і природних, ресурсів території розрізняється по змісту й ступеневі деталізації - у залежності від рівня й стадій проектування.

При проектуванні генерального плану розвитку існуючого міста важливим фактором в оцінці території також є ступінь її транспортної обслугованості, і - насамперед - пасажирським громадським транспортом. Для міста мова йде про оцінку доступності міського й районних громадських центрів, виробничих територій, центрів масового відпочинку.

Рівень інженерного забезпечення території оцінюється шляхом визначення дальності окремих ділянок території від існуючих головних споруджень.

Для розумів реконструкції й розвитку сформованого міста важливим фактором оцінки території є оцінка капітальності фонду, історико-культурних і естетичних якостей містобудівного середовища. Такий аналіз проводитися, як правило, комплексно - з оцінкою компонентів природних ландшафтів міст проектування.

Аналіз і оцінка екологічних порушень складається, насамперед, із санітарно-гігієнічних характеристик.


Соціально-демографічна оцінка.
При розробці цільових програм проектування поряд з оцінкою матеріальних ресурсів території досліджується її соціально-економічний і демографічний потенціал для рішення питання про розміщення виробництва.

Важливим завданням є оцінка соціально-культурного потенціалу міст-центрів у системах розселення в залежності від складу, ступеня унікальності центрів обслуговування, виробництва, науки, а також структури обслуговуючих центрів у планувальній структурі міста. Оцінка соціальної значимості таких центрів дозволяє більш вірогідно судити про переваги розміщення нового будівництва в зонах доступності цих центрів.


Комплексна функціонально-містобудівна оцінка території.
Комплексна оцінка території складається в результаті зіставлення покомпонентних оцінок з позицій вико-ристання в різних цілях: для промислового будівництва, сільського й лісового господарства, для формування сельбищних зон і зон масового відпочинку населення. У якості найважливішого аспекту аналізу, розглядається придатність території для будівництва. Це дозволяє інтер-претувати соціально-функціональну прог-раму в територіальному аспекті, а також обґрунтувати проектне рішення по розміщенню виробництва й інших видів діяльності й по просторово-композиційній організації містобудівних утворень.

Приведені вище фактори врахо-вуються на всіх рівнях проектування: у схемах і проектах районного планування, у генеральних планах міст. При цьому, однак, задачі комплексної оцінки території розрізняються ступенем деталізації по рівнях проектування.

Результатом комплексного функціонально-містобудівного аналізу є схема функціональної структури. У ній визначені основні й другорядні функціональні вузли діяльності й зв'язку між ними (осі).
2. Композиційно-містобудівна оцінка
Нероздільність функціональної й естетичної складових у сприйнятті й проектуванні містобудівних об'єктів, вимагає проведення спеціального аналізу композиційних аспектів проектування. Ціль такого аналізу - у визначенні принципів містобудівної композиції. При цьому середовище розглядається як єдине ціле, що сприймається людиною як заданий об'єктивна реальність.

У композиційно-містобудівній оцінці мова йде про духовне, емоційне сприйняття містобудівного середовища, "ефективність" якого спирається насамперед на естетичні характеристики.

Теорія містобудівної композиції розглядає закономірності побудови об'єктів усіх масштабних рівнів - від окремих міських ансамблів до композиційних систем регіонального масштабу, виявляючи загальні закономірності їхнього формоутворення за законами естетики.

Композиційний аналіз у містобудівному мистецтві має ряд особливостей. Ці особливості визначаються властивостями містобудівних утворень як об'єктів художньої творчості: єдністю функціональних і художніх сторін, взаємозв'язком об'єктів із природними умовами й компонентами; динамічністю процесів формування об'єктів; великими фізичними розмірами об'єктів, що не піддаються одноразовому сприйняттю; двостадійністю їхнього формування - на стадіях проекту й - здійснення проекту. Названі особливості визначають зміст і орієнтацію композиційного аналізу.


Функціональна обумовленість композиційного рішення.
Функціонально-практична програма містобудівного проектування є визначальним фактором у композиційно-просторовому рішенні об'єкта. Так, функціональне зонування й напрямок основних комунікацій міста визначають планувальну структуру основних композиційних осей. Поверховість і тип забудови, прийняті за функціональними вимогами, обмежують область композиційного пошуку. Технологія промислового виробництва, що впливає на композиційно-просторове рішення комплексу.

Тобто, вузли концентрації діяльності (функціональні вузли) і зв'язки між ними (шляхи рухові транспорту й пішоходів) утворюють функціональну структуру, що відіграє роль поєднуючого "каркаса" містобудівного об'єкта на всіх рівнях проектування.


Обумовленість композиційного рішення природними факторами.
Розуміння природного середовища як заданої цілісності, у якові "входити" архітектурний об'єкт, робить необхідним пізнання принципів формування цієї цілісності.

Першим завданням на цьому етапі є оцінка образно-естетичних і структурних характеристик ландшафту. Другу завдання - це визначення ієрархічної ролі цих якостей у структурі об'єкта проектування.


Естетична оцінка ландшафту.
Естетичне сприйняття природи зв'язане з реалізацією наших уявлень про ідеальний вигляд ландшафту. Гармонійність його будівлі представляється у виді ідеального співвідношення форм рельєфу, рослинності, водних поверхонь. Образ складається у свідомості людини з унікальних (властивому даному місцю) якостей, що впливають на людину в залежності від особистості сприймаючого, розумів сприйняття й т.д. Можна говорити про безліч образних моделей міста в уявленні різних людей і соціальних груп - відповідно до їхніх естетичних смаків і установок, культурних норм, а також характеру повсякденних трудових і побутових процесів.

Образно-естетична оцінка ландшафту розробляється у двох напрямках. Перший напрямок - це натурне обстеження, здійснюване за допомогою замальовок і фотофіксацій. Цей аналіз відбиває ступінь образно-емоційного впливу природного середовища, значення шкірного елемента в композиційній структурі й характер його взаємозв'язку з іншими. Другий напрямок - це аналітичне дослідження унікальних зон ландшафту - місць найбільшої естетичної виразності (виконується на картографічних матеріалах). Такими місцями, за звичай, є "брівки" рельєфу, поворотів рік, місця контрастів масивів зелених насаджень і галявин і т.д.

Естетична оцінка природного середовища є визначальною у формуванні образного уявлення про об'єкт містобудівного проектування.
Структурний аналіз ландшафту.
Оцінка структурних особливостей ландшафту містить виявлення просторових структурних осей і вузлів, основних візуальних розкриттів і системи домінант. Цей аналіз здійснюється в ієрархічній послідовності в напрямку до головного домінуючого елемента ландшафту. При цьому аналіз проводитися відповідно до трактування архітектури як просторової багаторівневої системи - " регіон-місто-архітектурний ансамбль". Однак принцип виявлення структурних закономірностей залишається єдиним: навколишнє середовище має розглядатись як цілісне утворення.

Аналіз композиційної структури проводитися по-різному для різних рівнів проектування. Так, наприклад, аналіз систем розселення відрізняється більшим масштабним охопленням, ніж місто, і має більшу складність.

Слід зазначити розходження в змісті передпроектного аналізу при проектуванні об'єктів різного масштабного рівня в самому місті. Так, створення ансамблю площі, вулиці, комплексу будинків громадського центра в сформованому місті вимагає такого дослідження композиційних якостей міського середовища як містобудівного "контексту", у якому розташовується проектований об'єкт.

Формування нового міста вимагає аналізу природного ландшафту, у першу чергу, як вихідної основи побудови містобудівної композиції. Проектування регіональної системи розселення визначає завдання дослідження природного ландшафту як найважливішої складової у вигляді територіальної системи.


Попередній результат предпроектных досліджень.
На основі передпроектного аналізу будується комплексна модель проектування, що є основою розробки схеми розселення, генерального плану міста й наступних стадій містобудівного проектування. Ця модель є програмним пошуковим прогнозом функціонально-композиційної структури об'єкта. У ній в образно-схематичному виді визначаються пріоритетні задачі й позначка проектування.

Серед технічних засобів проектування найбільше поширився засіб машинного проектування. Цей засіб не виключає інших, таких як архітектурна фотограметрія, архітектурно-містобудівна макетоскопія. Використання нового технічного засобу - комп' ютерних технологій - відкриває нові перспективи для подальшого розвитку містобудівного проектування. Цей засіб базується на методах математичного й об’ємно-просторового моделювання містобудівних завдань. Сумісне застосування математичних і містобудівних методів є необхідною умовою утворення автоматизованої системи містобудівного проектування. Ці системи підвищують ефективність і якість використання передпроектної бази даних, а також полегшують та прискорюють процес варіативності рішень містобудівних проектів.

Таким чином, методологічним стрижнем проектного підходу має бути утвердження статусу міського довкілля як цілісного об'ємно-просторового архітектурно-ландшафтного утворення. Світобаченням архітектора має статі погляд на місто як на образно-просторову систему, у якій її частини пов'язані одна з одною за законами підпорядкування головному і яка потребує моніторингового підходу, зважаючи на постійні процеси змінювання цієї системи.
Попередній результат предпроектных досліджень.
На основі передпроектного аналізу будується комплексна модель проектування, що є основою розробки схеми розселення, генерального плану міста й наступних стадій містобудівного проектування. Ця модель є програмним пошуковим прогнозом функціонально-композиційної структури об'єкта. У ній в образно-схематичному виді визначаються пріоритетні задачі й позначка проектування.

п. Горизонтальні ж зв'язки системи складаються з якісних характеристик. Стосовно точок зору - концепція "чорної скрині" - полягає в уявленні процесу проектування як подібної до комп'ютера системи, що має "вхід" і "вихід". При цьому допускається, що устрій самої "машини для проектування" не зовсім відомий. Як правило, у рамках цієї концепції використовуються інтуїтивні й творчі методи, що не підлягають точному визначенню й не мають чіткої алгоритмічної основи.

Протилежна концепція "прозорої скрині" базується на інших уявленнях про устрій, організацію й структуру містобудівного проектування. У межах цієї концепції використовують схеми постадійного й поетапного проектування, а також алгоритмічні методи й методики, на основі яких описують містобудівні процеси не тільки в якісній, а й у кількісній формі.

Третя, більш реалістична, концепція "напівпрозорої скрині" полягає в синтезуванні перших двох точок зору й базується на гібридних, якісно-кількісних засобах і прийомах проектування, що дістали назву евристичних методів. Ці методи, не маючи алгоритмічної основи, розробляють чи винаходять в індивідуальному порядку для вирішення конкретного містобудівного проекту.

Усі три концепції входять до сучасного уявлення про структуру проектного процесу, який має моніторингову стадію: аналізу, синтезу, оцінки й прогнозування.

Перша стадія - розширений аналіз (дивергенція) містобудівного об'єкта на ранніх стадіях проектування. Іноді вона має назву передпроектного аналізу, у якому використовуються відповідні методи систематизації первинної інформації про природно-кліматичні, соціально-економічні, архітектурно-планувальні особливості проекту.

Наближення до ефекту реального сприйняття архітектурного або містобудівного об’єкта може бути здійснено за допомогою побудови архітектурного сюжету у вигляді видових перспектив, що відтворюють хід послідовного сприйняття людиною об'єкта - від дальніх підходів до внутрішньої структури, а також макета і його фотографій з різних точок зору (архітектурна макетоскопієя).

Фотографування макета здійснюється спеціальним фотоапаратом - камерою-обскурою або медичними апаратами (цистоскопом і ендоскопом).

Використання нового технічного засобу - комп’ютерних технологій - відкриває нові перспективи для подальшого розвитку містобудівного проектування. Цей засіб базується на методах математичного й об’ємно-просторового моделювання містобудівних завдань. Сумісне застосування математичних і містобудівних методів є необхідною умовою утворення автоматизованої системи містобудівного проектування. Ці системи підвищують ефективність і якість використання передпроектної бази даних, а також полегшують та прискорюють процес варіативності рішень містобудівних проектів.

Таким чином, методологічним стрижнем проектного підходу має бути утвердження статусу міського довкілля як цілісного об'ємно-просторового архітек-турно-ландшафтного утворення. Світоба-ченням архітектора має статі погляд на місто як на образно-просторову систему, у якій її частини пов'язані одна з одною за законами підпорядкування головному і яка потребує моніторингового підходу, зважаючи на постйіні процеси змінювання цієї системи в просторі та часі.





СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1.Алферов И.А., Антонов В.Л., Любарский Р.Э. Формирование городской Среды.- М.: Стройиздат, 1977. - 104с.

2. Антонов В.Л. Градостротельное развитие крупнейших городов. Киев-Харьков-Симферополь,- 2005.-644 с.

3. Білоконь Ю,М. Планування території України на сучасному етапі //Будівництво України. N6 - 1998. - 20-22с.

4. Гутнов А.Э. Эволюция градостроительства. - М., 1984

5. Города и системы расселения. - М., 1981

6. Гутнов А.Э. Движение к человеку // Города и люди. - М.:МП Ладья, 1993. - 320с.

7. Досвід та перспективи розвитку міст України. Методичні аспекти територіального планування. Зб. Наук. праць. Вип.. 5\ Відповід. Редактор Ю.М. Білоконь.- К.: ін-т Діпромісто, 2003.-172 с.

8. Досвід та перспективи розвитку міст України. Проектно-планувальні аспекти містобудування. Зб. Наук. праць. Вип.. 7\ Відповід. Редактор Ю.М.Білоконь.- К.: ін-т Діпромісто, 2004.-188 с.

9. Иконников А.В. Пространственный язык искусства Японии //Декоративное искусство- 1973. - № 8. - С.43-45, 1973. -№9. - С. 39-44.

10. Иодо И, А. Основы градостроительства. Теория и методология. - Минск, 1983

11. Клюшниченко Є.С. Соціально-економічні основи планування та забудови міст. - К.: Укрархбудінформ, 1991. - 346 с.

12. Линч к. Образ города. Пер. с англ. - М.: Стройиздат, 1982.-327 с.

13. Містобудування. Довідник проектувальника \ За ред. Т.Ф.Панченко.- К.: Укрархбудінформ, 2001.- 192с.

14. Родичкин И. Д. и другие. Сады, парки и заповедники Украинской ССР. - Киев: Будівельник, 1985. - 159 с.

15. Соловьева О.С. Лесопарки-парки-дворцово-парковые ансамбли. Учебное пособие. Харьков-Симферополь: ХГАГХ-КИПИКС, 2008.- 119 с.

16. Танге К. Архитектура Японии. - М.: Прогресс, 1978. - 238 с.



17. Шубович С.А. Архитектурная композиция в свете мифопоэтики. Док. диссер.-Харьков: РИП Оригинал, 2000. - 634 с.

Навчальне видання
Теоретичні й методичні основи архітектурного проектування. Розділ - Основи містобудування. Конспект лекцій для студентів 3 курсу денної форми навчання спеціальності 6.120100 – “Містобудування’’, напрям “Архітектура’’

Автор: Ольга Семенівна Соловйова
Відповідальний за випуск: С.Г. Виноградська

Редактор: М.З. Аляб’єв
Комп’ютерний набір: О.С. Соловйова


План 2008, поз.70 Л

Підп. до друку 09.06.2008 Формат 60×84 1/16 Папір офісний

Друк на різографі Умовн.-друк. арк. 2,1 Обл.-вид. арк. 2,6

Замовл. № Тираж 60 прим.

61002, Харків, ХНАМГ, вул. Революції, 12

Сектор оперативної поліграфії ЦНІТ ХНАМГ

61002, Харків, ХНАМГ, вул. Революції, 12


<< предыдущая страница