1. Тонкорунні вівці Продуктивні особливості - polpoz.ru o_O
Главная
Поиск по ключевым словам:
страница 1
Похожие работы
Название работы Кол-во страниц Размер
Тема. Шекспірівський театр. Трагедія «Гамлет»: її філософсько-етична... 1 313.33kb.
Особливості формування дивідендної політики підприємства 1 33.06kb.
Переломи в ділянці ліктя анатомо-фізіологічні особливості 1 177.07kb.
1 Особливості політики єс та окремих країн Європи щодо України 30... 1 162.21kb.
Забезпечити засвоєння учнями знань про характерні риси економіко... 1 144.53kb.
Урок з предмету «Мій Київ», 5 клас Тема : Софія Київська перлина... 1 41.33kb.
Особливості відбування покарання у вигляді позбавлення волі в колоніях-поселеннях 1 283.36kb.
На ринку за 1 вівцю дають 4 мішки зерна. Як зміниться мінова вартість... 1 13.63kb.
Машинобудування України Сільськогосподарське та тракторобудування... 1 80.96kb.
Особливості маркетингу послуг 1 89.98kb.
"Особливості випуску та використання електронних видань" 1 29.1kb.
Епідеміологія 1 33.93kb.
1. На доске выписаны n последовательных натуральных чисел 1 46.11kb.

1. Тонкорунні вівці Продуктивні особливості - страница №1/1

Породи овець

1. Тонкорунні вівці

Продуктивні особливості. Тільки у тонкорунних овець вовна складається з самого пуху, тонина вовни до 25 мкм включно (60, 64, 70 і 80 якості), найвища вирівняність вовнового покриву за тони-
ною, найвища густота і жиропітність вовни, найдосконаліша штапельна будова руна, неперевершений характер звивистості штапелю, найкраща оброслість тварин рунною вовною. Лише тонкору-
нні вівці мають типову складчастість шкіри, найвищі настриги немитої вовни, порівняно невисокі та середні показники живої маси, скоростиглості, довжини вовни, процента виходу чистого
волокна. Загальна кількість тонкорунних порід овець — 65, у т. ч в Україні — 4 (найбільш поширені — дві). Виробничі напрями тонкорунного вівчарства — вовнове (австралійський меринос — най-
краща порода у світі, аргентинський меринос, грозненьська, ставропольська та ін.), вовново-м'ясне (асканійська, алтайська, кавказька, американський рамбульє і т. ін.), м'ясо-вовнове (прекос,
мерино-фляйш, полварс).

АСКАНІЙСЬКУ ПОРОДУ створено у 1925-1934 рр. в Асканії-Нова на основі схрещування місцевих тонкорунних овець (акліматизованих і поліпшених німецьких електоралей, негретті та еле-
ктораль х негретті) з американським рамбульє. У 1981—1992 рр. шляхом селекції і застосування ввідного схрещування з австралійськими мериносами створено таврійський внутріпородний тип ас-
канійських тонкорунних овець. Області районованого розведення — Херсонська, Запорізька, Дніпропетровська, Миколаївська, Кіровоградська, Луганська. Становить близько 35 % загальної кіль-
кості овець в Україні. Кращі племзаводи — «Червоний чабан» і «Асканія-Нова» Херсонської, «Атманайський» Запорізької областей. Настриги чистої вовни по заводських стадах— 3,1-3,5 кг.
Жива маса баранів-плідників досягає 115—125 кг, вівцематок— 55—65 кг, настриг немитої вовни відповідно 14—16 і 6—7 кг, вихід чистого волокна — 55—60 і 50—55 %, настриг чистої вовни — 8—
10 і 3—3,5 кг, довжина вовни — 10—11 і 9—10 см. Барани— рогаті, матки — комолі. Жива маса ягнят при відлученні у 4 міс. — 27— 29 кг, молодняка у річному віці — 70—75 % маси дорослих тварин.
ПРЕКОС — у перекладі з французької означає скоростиглий. Породу створено в кінці XIX — на початку XX століття шляхом селекційного використання овець, одержаних від схрещування ме-
риносів типу рамбульє та англійських напівтонкорунних м'ясних лейстерських у Франції (мерино-прекос) і мериносів, борделлейстерських та мерино-прекосів у Німеччині (остаточно назвали
мерино-фляйш, або прекос). У 1983—1995 рр. створено харківський і закарпатський внутріпородні типи прекосів (для ввідного схрещування використані австралійські мериноси, полварси і авс-
тралійські коріделі). Області районованого розведення — Харківська, Вінницька, Черкаська, Чернігівська, Сумська, Хмельницька, Полтавська, Тернопільська, Житомирська, Закарпатська, Во-
линська, Київська, Рівненська, Івано-Франківська. Прекоси становлять близько 25 % загальної кількості овець в Україні. Кращі племзаводи — «Іллічівка», «Степок», «Чувиріно» на Харківщи-
ні.

Настриги чистої вовни по заводських стадах становлять 2,5— 2,6 кг. Жива маса баранів-плідників досягає 120—130 кг, вівцематок— 60—70 кг. Настриг немитої вовни відповідно 10—12 і 5—


5,5 кг, вихід чистого волокна — 50—55 і 40—52 %, настриг чистої вовни— 6—8 і 2,5-2,8 кг, довжина штапелю— 9—10 і 8—9 см. Барани і матки — комолі. Жива маса ягнят при відлученні від ма-
ток в 4-міс. — 30—32 кг, молодняк у річному віці досягає 75—80 %живої маси дорослих тварин.

2. Напівтонкорунні вівці

Продуктивні особливості. Тільки у напівтонкорунних овець вовна складається з самого перехідного, або перехідного волосу і пуху, вирівняних за тониною. Існують довгововнові і коротковов-
нові породи. Тонина вовни коливається від 25,1 до 40 мкм (58, 56, 50, 48, 46 і 44 якості). Руно штапельної будови і косичної (якщо вовна дуже довга і рідка). Штапель не дуже щільний, оскільки
порівняно з тонкорунними вівцями тут вовна рідша і менш жиропітна. Велика і середня добре виражена звивистість, люстровий у довгововнових чи нормальний блиск вовни. Напівтонкорунні вівці безскладчасті, з гіршою порівняно з тонкорунними тваринами обрислістю ніг, голови і черева. За настригом немитої і чистої вовни поступаються тільки тонкорунним. Напівтонкорунні вівці — великі, з видатною скоростиглістю, багатоплідністю і молочністю. Серед домашніх овець вони найкраще поєднують високий розвиток м'ясної і вовнової продуктивності. У світі налічується 218 напівтонкорунних порід овець, у т. ч. в Україні — 5 (найбільш поширена лише одна порода). Основних виробничих напрямків напівтонкорунного вівчарства три — вовново-м'ясний (цигайська порода, аргентинський ромні-марш, грузинська жирнохвоста та інші), м'ясо-вовновий довгововновий (новозеландський корідель,
Лінкольн, ромні-марш, асканійські кросбреди, північнокавказька та інші), м'ясо-вовновий короткововновий (гемпшир, шропшир, суфольк, латвійські темноголові, німецькі чорноголові та інші ).
ЦИГАЙСЬКА ПОРОДА. Створена в давні часи народами Балканського півострова і Малої Азії. На південь України її завезли у XIX столітті переселенці-болгари з Бесарабії та румунські кочівники-вівчарі з Трансильванії. На основі селекції з використанням для ввідного схрещування англійської породи ромні-марш створено приазовський тип цигайських овець. Зона породного району-
вання — автономна Республіка Крим, Донецька, Одеська, Чернівецька, Херсонська, Запорізька області. Основні племзаводи — ім. Рози Люксембург Донецької області, «Чорноморський» і «Слав-
не» (Автономна республіка Крим). Провідні племзаводи мають настриги чистої вовни у межах 2,8—3,3 кг. Жива маса баранів-плідників становить 110—120 кг, вівцематок— 55—65 кг, настриг
немитої вовни відповідно 9—10 кг і 4—5 кг, вихід чистого волокна — 60—65 і 55—60%, настриг чистої вовни— 6—8 і 2,6—3 кг, довжина вовни — 10—11 і 8—9 см. Барани — рогаті, матки — ко-
молі. Жива маса ягнят при відлученні від маток у 4-міс, 28—30 кг, а молодняк у річному віці досягає 70—75 % живої маси дорослих тварин. Особливість вовни цигайських овець — пружність. Тому
хутра (цигейки) і тканини з цигайської вовни стійкі до зминання. Її використовують також для виготовлення технічних сукон (шліфувальних, для віджимних валів у целюлозо-паперовій промисло-
вості тощо).

АСКАНІЙСЬКІ КРОСБРЕДИ- український тип м'ясо-вовнових овець асканійської селекції. Створено відтворним схрещуванням асканійських тонкорунних і цигайських вівцематок з баранами англійської породи Лінкольн. Поголів'я становить 1 % загальної кількості овець в Україні. Як перспективний тип поширюється в Херсонській, Одеській, Чернівецькій, Рівненській, Волинській, Житомирській та деяких інших областях. Провідні племзаводи — «Асканія-Нова» і «Маркеєво» Херсонської області. Ці господарства мають настриг чистої вовни у межах 3,5—4,5 кг. Жи-
ва маса баранів-плідників досягає 120—130 кг, вівцематок— 65— 75 кг; настриг чистої вовни становить відповідно 8—11 і 4—6 кг, довжина вовни— 18—20 і 14—16 см, вихід чистого волокна 60—
70 %. Барани і матки — комоді. Середньодобові прирости ягнят — 200—250 г, молодняка, який у річному віці досягає 85—90 % живої ваги дорослих овець, — 120—150 г.

3. Напівгрубововні вівці

Продуктивні особливості: неоднорідна напівгруба вовна, що складається переважно з пуху (50—75 %), перехідного волосу (20—25 %) і невеликої кількості ості — (5—25 %), без сухого і мертвого волосу. Руно має косичну будову. Довжина пуху —8—15 см, а перехі-
дного волосу і ості 14—25 см. Напівгрубововні вівці за незначним винятком, належать до курдючних і жиронохвостих. Жива маса баранів-плідників від 75—90 до 120—130 кг, вівцематок — від 50—
60 до 70—80 кг, настриг немитої вовни відповідно 3,5—5,0 і 2—3 кг, а вихід чистого волокна — 65—70 %.

У світі налічується 12 напівгрубововних порід овець (сараджинська, таджикська, кивирджик, алайська, балбас, хоросанська, вірменська і т. ін.). В Україні немає таких порід, але в Карпатах


поширені вівці з напівгрубою вовною, які одержані схрещуванням місцевих грубововних маток з баранами цигайської породи. Вага баранів — 45—50 кг, маток — 35—40 кг, настриги немитої вовни
відповідно 3—3,5 і 1,5—2,5 кг, довжина косиці 17—21 см, пуху— 9—12 см. Руно без мертвого і сухого волосу. Це невеликі вівці з відмінною килимовою вовною світового рівня. Вони розповсю-
джені у Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській, Чернівецькій областях.

4. Грубововні вівці

Продуктивні особливості: неоднорідна груба вовна з помірним вмістом пуху (30-50 %), перехідного волосу (2—30 %), значною кількістю ості (25—65 %) та сухого і мертвого волосу (5—20 %). Руно косичної будови, косиці дещо хвилясті й довгі (18—25 см та більше) чи майже прямі і короткі (6—15 см). Найменша густота вовни, найбільша невирівняність вовнового покриву овець у ко-
сиці і по руну за тониною, довжиною і густотою вовни. Найгірше оброслість тулуба тварин рунною вовною, найменший вміст жиру у вовні, найвищий вихід чистого волокна, найменші настриги не-
митої і чистої вовни. Жива маса баранів-плідників від 40—45 до 120—130 кгі більше, вівцематок — від ЗО—35 до 75—90 кгі більше, настриг немитої вовни знаходиться відповідно в межах 1,5—3,5 і
1—2,5 кг. Вихід чистого волокна складає 60—80 %. Мають найвищу різноманітність за кольором вовни (усі кольори), морфологічними особливостями хвоста (усі типи), за показниками скорости-
глості молодняка, якістю баранини, багатоплідністю і молочністю маток. Ці вівці відзначаються найвищими адаптивними здатностями, тому їх розводять переважно за екстремальних кліматичних
умов гірських зон, посушливих степів, напівпустель і пустель. У світі налічується 260 грубововних пород овець, у т. ч. в Україні — 3. Виробничі напрямки грубововного вівчарства — смушковий (ка-
ракульська порода, сокільська), шубний (романівська, північно-худохвості), м'ясо-сальний (гісарська порода, едільбаєвська, джайдара і т. ін.), м'ясо-вовново-молочний (українська гірськокарпат-
ська, тушинська, лезгінська, карачаєвська, карабахська і т. ін.), молочний (фрізлендська, колбред, кембріджська, тексел та інші).
КАРАКУЛЬСЬКА ПОРОДА створена давніми народами межиріччя і півдня басейну рік Сирдар'ї та Амудар'ї (сучасні Узбекистан і Туркменія). До України потрапили у кінці минулого століт-
тя. Схрещуванням каракульських і романівських овець в Інституті тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» створено асканійський багатоплідний тип каракульських овець.
Вони районовані в Одеській, Чернівецькій, Полтавській та Херсонській областях. Поголів'я овець каракульської породи становить З % загальної кількості овець України. Провідні господарства —
племзавод «Маркєєво» Херсонської та племгосп ім. Благоєва Одеської областей. Жива маса баранів — 65—80 кг, вівцематок — 45—50 кг, настриг немитої вовни відповідно 3—4 і 2,5—2,6 кг, довжи-
на косиць — близько 15—20 см. Барани — рогаті, матки — комоді. Каракульські вівці багатоплідного типу мають більшу живу масу (барани досягають 90—100 кг, вівцематки — 55—60 кг), вищі і на-
стриги вовни (на 8—10%). Жива маса ягнят при народженні— 3,5-5 кг. Багатоплідність маток нового типу у межах 170-180 %. У кращих господарствах вихід першосортних смушків — 50—80 %. В
Україні розводять чорних і сірих каракульських овець.
СОКІЛЬСЬКА ПОРОДА створена на Полтавщині тривалою селекцією з можливим використанням овець каракульської породи та кримських маличів. Назва від с. Сокілки Кобиляцького району.
Поширені у Полтавській, частково у Дніпропетровській областях. Поголів'я майже 3 % загальної кількості овець в Україні. Краще господарство в породі — племрадгосп «Сокільський» Полтавської
області. Жива маса баранів-плідників 60—65 кг, вівцематок — 40— 45 кг, настриг немитої вовни відповідно 3,5—4 і 2—3 кг. Довжина косиць близько 20—25 см. Барани — рогаті, матки — комолі. Жи-
ва маса ягнят при народженні 3,5—4 кг. Від овець сокільської породи одержують 55—60 % сірих і 40— 45 % — чорних смушків. Домінантний ген ширазі (сірий колір) у гомозиготному стані при-
зводить до хронічної тимпанії і загибелі ягнят у 3—4 місяці, якщо їх не використали для одержання смушка у віці 1—3 дні. Для попередження цього явища слід удосконалювати систему ранньої
діагностики альбіноїдів та ширше практикувати гетерогенну систему розведення сірих і чорних смушкових овець.
УКРАЇНСЬКА ГІРСЬКОКАРПАТСЬКА порода овець створена на основі схрещування відрідь місцевих грубововних гірськокарпатських овець з напівтонкорунними цигайськими. Поширені в
Закарпатській, Івано-Франковській, Львівській і Чернівецькій областях. Разом з місцевим поголів'ям налічує 3 % загальної чисельності овець в Україні. Племінні господарства і ферми: «Нове жит-
тя», «Карпати», «Перлина гуцульщини», «Баржава» і т. ін. У кращих стадах жива маса баранів-плідників становить 60—80 кг, вівцематок — 40—45 кг. Настриг немитої вовни відповідно 4—5 і
2,7—3,8 кг, вихід чистого волокна — 60—80 %, довжина вовни — близько 18—20 см і більше. Барани — рогаті, матки — комолі. За лактацію (70—80 днів) від вівцематки одержують від 25—30 до 50 кг
товарного молока. Ця порода овець добре пристосована до вологого холодного клімату Карпат завдяки косичному з добрим обтіканням руну, підвищеному вмісту жиропоту і незначній кількості
пуху.